ОБРАЗ ПАРИЖУ У РОМАНІ «ПАРФУМЕР» ПАТРІКА ЗЮСКІНДА

«Історія одного вбивці» розповідає про життя людини, чиї «геніальність і феноменальне марнославство обмежувалися сферою, яка не залишає слідів в історії, - летючим царством запахів» [5, с.140].

Оригінальність історії, придуманої Зюскіндом, забезпечила їй успіх. Але вона формально продовжує традиції Гюго – головним чином у зображенні мальовничого паризького "дна" і його монстрів. Це історія життя нещасного і геніального француза Жана - Батіста Гренуя: «він народився в паризькій клоаці, під прилавком рибного ринку» [2, с. 21]. Народжений від базарної торговки, він від природи був наділений надзвичайно загостреним нюхом.

Метою нашої роботи є дослідження образу Парижу XVIII століття у романі Патріка Зюскінда «Парфумер». Автор понурює головного героя у «смердюче» дно столиці. Зюскінд зображує Париж неприйнятним для нашої сучасної дійсності.

Жан – Батіст Гренуй народжується серед сміття і смороду паризького ринку XVIII століття. Поступово він знаходить загострену чарівність: тепер, подібно собаці, він сприймає світ через його запахи.

Так само, як і в часі, сюжет роману є закільцьованим у просторі – він починається і закінчується в одному й тому ж місці Парижа – на кладовищі Невинних. Подорожі героя не виходять за межі Франції.

Париж – французька столиця тоді, в середині XVIII століття, представляла собою море запахів. У містах того часу стояв сморід, майже неймовірний для сучасних людей. Вулиці смерділи гноєм, двори смерділи сечею, сходи - гнилим деревом і щурячим послідом, а кухні – кепським вугіллям і баранячим салом; непровітрені вітальні смерділи залежаним пилом, спальні – брудними простирадлами, вологими перинами і гостро–солодкими випарами нічних горщиків.

Смерділи річки, площі, церкви, під мостами і в палацах. І, зрозуміло, в Парижі стояв найбільший сморід, бо Париж був найбільшим містом Франції. А в самому Парижі було таке місце між вулицями О-Фер і Ферронрі під назвою Кладовище невинних, де стояв зовсім вже пекельний сморід. Вісімсот років поспіль сюди доставляли небіжчиків з Готель-Дьє і довколишніх парафій, сюди на тачках дюжинами звозили трупи і вивалювали в довгі ями, а потім їх укладали шарами в сімейні склепи і братські могили [5, c.143].

Ось ще один «ароматний» уривок опису паризьких вулиць: «У провулках, люди жили так щільно, будинки в п'ять-шість поверхів стояли так тісно, що закривали небо, і повітря було стоячим, як вода в канавах, і наскрізь просякнутий запахами. У ньому переважали запахи людей і тварин, випаровування їжі і хвороби, води та каменю, золи та шкіри, мила і свіжоспеченого хліба. Тисячі і тисячі запахів створювали невидиму крамницю, що наповнювала прірви вулиць. Люди, що жили там, давно принюхалися до цієї суміші: адже вона виникла з них знову, це було повітря, яким вони дихали і жили, було як заношений теплий одяг – його не відчуваєш на тілі, його запаху не помічаєш. Але Гренуй все це чув уперше. І він не тільки сприймав мішанину ароматів у всій її повноті – він розщеплював її аналітично на найдрібніші і найдальші частинки. Його тонкий нюх розплутував вузол з випарів і смороду на окремі нитки» [2, с.155].

П. Зюскінд не був новатором у зображенні Парижу як місця, в цілому неприємного, смердючого, брудного. Подібні картини ми бачимо й в творах В.Гюго і Е.Золя. Моторошні описи столиці того часу, Парижу, складають в уяві читача огидний образ дійсності. Зюскінд невипадково зображує Париж таким: він є ніби віддзеркаленням особистості головного героя, а, отже, подвоює ефект від опису Гренуя як аморального, бездушного злодія. Саме ці запахи, в яких виріс головний герой, і вплинули на його дивовижні здібності.

Парадоксальність полягає у виборі саме Парижа для створення парфумів першого ґатунку, адже в Парижі стояв найбільший сморід. Незважаючи на те, що столиця Франції у XVIII столітті була гидким і неприємним місцем, тут створювалися найкращі, досконалі аромати.

Отже, роман побудовано за принципом антитези: протиставляються жахливий сморід великого міста і дорогі, вишукані парфуми, геніальність головного герою і його злочинна сутність. Образ Парижу створено за допомогою чисельних описів, важливу роль при цьому грає художня деталь. Для створення гіпертрофовано-огидного, але реалістичного образу автором використано такі стилістичні засоби, як метафора, епітет, гіпербола, порівняння. Важливу роль грає кільцева композиція роману: символічним є народження і смерть героя біля найсмердючішого місця Парижу.

Література

1. Арская Ю.А. Чудовище, убивающее красавиц, как метафора постмодернистской концепции творчества: (Опыт интерпретации романа П. Зюскинда "Парфюмер") // Художественный текст: варианты интерпретации. - Бийск, 2007. – Ч.2. – С. 27 – 35.

2. Зюскинд П. Парфюмер. История одного убийцы / П. Зюскинд. – М: Азбука, 2009.  -304 с.

3. Немецкая литература после 1945 года. Зарубежная литература XX века / под ред. В.М. Толмачева. – М.,2003. – 615 с.

4. Салахова А.Р. Роман «Парфюмер» П. Зюскинда в контексте современной европейской прозы  // Вестн. Ун-та Рос. акад. образования. – М., 2005. – № 1. – С. 225 – 232.

5. Цветков Ю.Л., Калугин В.А. Интертекстуальное пространство романа Патрика Зюскинда "Парфюмер" // Художественное слово в пространстве культуры. – Иваново, 2006. – С.140 – 149.
УДК 821.131.1 Еко(43) Шерстюк Ольга Дмитрівна

ІТАЛІЙСЬКА МОЛОДЬ ПОЧАТКУ 70-Х РОКІВ В РОМАНІ У. ЕКО “МАЯТНИК ФУКО”

Умберто Еко – один з видатніших письменників Італії XX століття, вчений-лінгвіст, семіотик, спеціаліст з масової культури, професор Болонського та декількох світових уніврситететів.

Особливість творчості Умберто Еко полягає в тому, він став символом не тільки строгої академічної науки, але й вільного художнього пошуку. За його творами можливо відтворити загальну картину еволюції західної гуманітаристики останніх тридцяти років, оскільки він завжди опинявся в епіцентрі інтелектуальних подій. Мета цього дослідження – виявити особливості молодіжгого духу Італії середини XX століття.

«Маятник Фуко» це історично-детективно-пародійний роман Умберто Еко, його події розгортаються на тлі пошуку відповідей на загадки містичного ордену тамплієрів. Напротязі всього роману У. Еко звертається до історії XX століття, а саме до ситуації, що склалася в його рідній Італії.

Роман починається з подій початку 70-х років. В той час в Італії вирували молодіжні бунти. Країна поринає в ідеї соціалізму, молодь бажає революційних змін та знищення застарілої капіталістичної системи. Але політичним вибором того, від імені кого ведеться розповідь, студента міланського університету Козабона, стає філологія. Незважаючи на це, він малює нам картину подій того часу дуже яскраво, але не без скептичного відношення до них.

Так, автор час від часу зветрається до описів життя одного з барів, популярного серед молоді того часу. Він відзеркалює дійсне ставлення людей різних професій та статусів одне до одного коли вони збираються разом у барі “Пілад”: “Активист студсовета играл в карты с журналистом, прислужником жёлтой прессы, в то время, как первые грузовики разъезжались по городу развозить капиталистическую пропаганду. У Пилада почему-то все акулы пера объявляли себя эксплуатируемыми пролетариями [2, 77]”. Також розповідач відзначає: “В ту эпоху все обращались друг к другу на «ты» - студенты к преподавателям и преподаватели к студентам” [2, 88]. Отже, зрозуміло, що в той час між людьми різних статусів існувало певне почуття “братерства”, їм було приємно відчувати що вони мають одну ціль і насправді, не дуже відрізняються один від іншого. Зрозуміло, що ідеї соціальної рівності призводять до спалаху протистоянь з капіталістичною дійсністю.

Цю сторону подій Еко в своєму романі описує наступним чином: “Революция проходила во дворах, в актовом зале и главных коридорах, все были против властей” [2, 74]. В той же час автор висловлює своє позицію щодо цих подій, яку сміливо можно назвати дещо саркастичною: “Я, как и все, считал, что мир стоит на пороге справедливого общества, но при этом полагал, что в справедливом обществе должны будут работать, к примеру, железные дороги. Однако окружающие меня санкюлоты вовсе не учились загружать уголь в топку, подсовывать башмаки и согласовывать расписание. Кого они собирались приставлять к поездам - непонятно” [2, 75].

Протиріччя молоді з владою загострювались: “Через несколько месяцев многие студенты перешли к вооруженному терроризму, эпоха уличных шествий под открытым небом заканчивалась” [2, 210].

Таким чином, приділивши належну увагу саме цьому аспекту роману, читач має змогу відійти від яскравих революційних гасел, відпочити від ідеологічних війн навіть сьогодення і поглянути на подібні події зі сторони. Побачити що насправді, багато енергії та життєвої сили розтрачується на насправді непотрібні речі, що життя людей у самому розквіті ломаються заради фанатичної віри в ті, чи іньши ідеали, і які б вони не були гарні зовні, вони не коштують такої ціни.

Література

1. Усманова А.Р. УмбертоЭко: парадоксыинтерпритации /А.Р. Усманова. -Мн.: Пропилеи, – 2000. – 200с.

2. Эко У. Маятник Фуко/ У. Эко; пер. с итал. Е. Костюкович. – М.: Астрель: CORPUS, – 2012. – 832с.

3. Григорьева И.В. Италия в XX веке: учеб.пособие для вузов/ И.В. Григорьева. – М.: Дрофа, 2006. – 256 с.

Альбер Камю - одна з ключових фігур літературного життя у Франції 30-50-х років XX століття, прозаїк, драматург, володар дум цілого покоління, есеїст, лауреат Нобелівської премії з літератури (1957). Творчість Альбера Камю визнана однією з вершин європейської літератури XX століття. Своєю творчістю письменникові вдалося відобразити тенденції духовного життя покоління, яке брало безпосередню участь у Другій світовій війні. Всі романи Камю можуть бути названими трагедіями метафізичного прозріння: в них розум намагається пробитися крізь товщу минущого, крізь життєво-історичний пласт до прямокутної буттєвої правди існування особистості на землі.

До одного з таких творів відноситься і роман Камю "Сторонній", який викликав не аби який інтерес як у Франції, так і далеко за її кордонами. Але і сьогодні, понад шістдесят років після його виходу у світ, роман є актуальним для розуміння філософії сприйняття світу цілим поколінням. Твір Камю називають і "кращим романом покоління Камю", і "одним з великих філософських міфів у мистецтві цього століття" і навіть одним з найбільш захоплюючих, переконливих і найкращим чином побудованих романів у світовій літературі.

Досліджуючи поетику назви цього роману на нашу думку є доцільним дати визначення цьому поняттю. Таким чином поетика — це літературознавчий термін, який означає сукупність художньо-естетичних і стилістичних якостей, що визначають своєрідність того або іншого явища літератури, роману — його внутрішня будова, специфічна система його компонентів і їх взаємозв'язку. Інколи поняття поетики використовується для розкриття жанру, цілісної системи творчих засобів, стильових тенденцій або літературних напрямів, зокрема історичних закономірностей їхнього розвитку.

Отже, у даній роботі було зроблено спробу вивчити поетику назви роману, яка стала втіленням усіх вищезазначених сукупностей. Можна стверджувати, що назва роману Камю символічна. В ній сам А. Камю намітив перспективу головного героя, адже заголовок є нічим іншим як первинною авторською інтерпретацією художнього цілого. Вона фіксує світовідчуття головного героя. А розповідь, що ведеться від першої особи, дає автору можливість якомога виразно сформулювати та донести образ його думок, зрозуміти суть «сторонності» головного героя Мерсо. Справа в тому, що Мерсо байдужий до життя в його звичному сенсі. Він відкидає всі його вимірювання, окрім єдиного - свого власного існування. У цьому існуванні не діють звичні норми: казати жінці про кохання; плакати на похоронах матері; думати про наслідки своїх вчинків. Можна не вдавати нічого і не брехати, а говорити і робити те, до чого веде саме існування, не думаючи про завтрашній день, бо тільки психологічні мотивування і є єдино вірні мотивування людської поведінки. Герой Камю не вирішує жодних соціальних питань, ні проти чого не протестує. Для нього взагалі не існує ніяких суспільно - історичних обставин. Єдине, в чому впевнений Мерсо, це те, що скоро на нього очікує смерть. В романі яскраво виражений авторський стиль. Художній мир створен сумішшю описів та розповідей в минулому часі завжди від першої особи. Герой лаконічно перераховує усе, що він скоїв, не розмежовуючи випиту чашку кави, похід до кіно та вбивство. Всі дії Мерсо пронизані атмосферою абсурду – абсурдні його вчинки, його внутрішній світ. Абсурдні і докази присяжних: в кінцевому рахунку, основним аргументом на користь смертної кари служить те, що Мерсо не плакав на похороні власної матері [1, 8].

Тож можна стверджувати, що роман «Сторонній» - це своєрідна сповідь головного героя. Весь простір заповнено єдиним варіантом вибору, який здійснює єдиний герой роману. Мерсо весь час говорить про себе. Це постійне «я» підкреслює відсутність спільності людей, «колективної історії», потреби в інших людях. Інші персонажі «Стороннього» виконують службову функцію. Вони тільки свідки життя і злочину Мерсо, які, навіть попри своє бажання, ведуть його до фатального фіналу [2,13].

"Сторонній" – складний твір, його герой "уходить" від однозначного трактування, а найбільша складність у повісті полягає в її двуплановості. Роман розбитий на дві рівні частини, які пов’язані одна з одною. Друга – відображає певні епізоди першої. Колись пережите в ході судового розгляду, і «копія» до невпізнання спотворює натуру. З одного боку, Камю прагне показати зіткнення "звичайної людини" обличчям до обличчя з долею, від якої захисту немає – і це метафізична площина роману. З іншого боку, своїм негативізмом Мерсо повіряє загальноприйняті цінності, щоб своєю внутрішньою правдою засудити зовнішню брехню.

Є підстави стверджувати, що твір має два смислових рівні – соціальний і метафізичний. Перший рівень – реальність і реакція оточуючих. Другий рівень відірваний від реальної складової, в ньому розкривається внутрішній світ Мерсо. На подвійний – метафізичний і соціальний – зміст роману вказував і сам Камю, пояснюючи дивну поведінку Мерсо насамперед небажанням підкорятися життю «за модними каталогами».

Сюжет «Стороннього» Камю бачив у «недовіру до формальної моральності». Зіткнення «простої людини» з суспільством, яке примусово «каталогізує» кожного, обмежовує рамками норм та правил, загальноприйнятих поглядів, стає відкритим і непримиренним у другій частині роману. Мерсо вийшов за ці рамки - його судять та засуджують [3, 53].

Жанр роману наближається до моралістичного роману, тому філософсько-естетична система автора є невід’ємною частиною його особистості. Повноту "Сторонньому" надає його філософський підтекст. В "Сторонньому" Камю прагне додати історії універсальний характер міфу, де життя спочатку відзначено печаткою абсурду. Дійсність тут є скоріше метафорою, необхідною для розкриття образу Мерсо.

Важливо те , що «Сторонній» став не тільки абсурдним романом, але й романом про абсурд, який не тільки відтворював його, але й заперечував – головним чином у соціальній сфері буття. Гостра антисоціальна спрямованість «Стороннього», втілена в надзвичайно сатиричних образах слуг закону, стала черговим слідством філософської концепції абсурду: висунувши ідею «негріховності» людини, Камю проголосив злом все, що їй протистоїть. Це була безвихідь зрозуміла і для Камю: «Я бачу, що абсурдна думка, навіть в естетиці, веде у глухий кут. Чи можна жити у глухому куті – от у чому проблема» [4, 89].

Отже, за ідеєю Камю, герой – хранитель правди. Ця людина дивна, що стає зрозумілим вже з самої назви роману. У ході дослідження було з’ясовано, що герой роману - " чужий"," сторонній" тому, що не грав за правилами оточення. Його судять не за вбивство, убив він людину несвідомо. Мерсо судять за те, що він нехтував умовними формами стосунків між людьми, прийнятими в суспільстві. Він відмовляється брехати, говорить те, що є насправді, він уникає маскування, "і ось він вже відчуває себе під загрозою", тому що відкидає світ, витканий з лицемірства. Мерсо вибирає свободу знати, що світ абсурдний. Відмовившись піти на компроміс, Мерсо приймає смерть.

Можна зробити висновок, що поетика назви роману полягає в існуванні протиріччя між обраною формою оповідання і характером оповідача. Камю ж, за його власними словами, прагнув створити персонаж, який відповідає на питання, коли до цього його підштовхнуть зовнішні, чужі йому сили. Таке протиріччя, сприяє паралічу довіри до героя. Таємна пристрасть головного героя: ударити по моральному почуттю читача, шокувати його і тим самим добитися необхідного ефекту: переконати усіх у своїй сторонності.

Література

1. Бігун Б. Якби світ був ясним, не було б і мистецтва// Зарубіжна література. - 2002.- №3. - С.7-9. 

2. Камю А. (Матеріали до вивчення творчості) // Всесвітня література. - 1999. - № 3. - С. 21.

3. Камю А. // Всесвітня література. - 2004. - № 4. - С. 52-55.4. Фокин С.Л. Альбер Камю. Роман. Философия. Жизнь. – СПб.: Алетейя. – 1999. – 384 с.

Метою дослідження є вивчення явища використання назв частин тіла у складі фразеологічних одиниць. Завданням є: розглянути особливості конототивного значення назв частин тіла у фразеологічних оборотів, як ілюстрації використанні приклади фразеологічних зворотів англійської та української мов з компонентом «серце».

Фразеологізми виступають в якості засобу образного відображення світу, вони вбирають у себе міфологічні, релігійні, етичні уявлення народів різних епох і поколінь. Саме тому роль фразеологізмів у нашій мові дуже помітна. Доречно спожиті фразеологізми пожвавлюють і прикрашають як усне мовлення, так і літературно-художні твори.

Фразеологія як самостійна лінгвістична дисципліна виникла в 40-і рр. XX ст. Передумови теорії фразеології були закладені в працях О. Потебні, І. Срезневського, О. Шахматова і Ф. Фортунатова. Вплив на розвиток фразеології зробили також ідеї французького лінгвіста Ш. Баллі (1865-1947рр.). Питання про вивчення стійких сполучень слів у спеціальному розділі мовознавства - фразеології, був поставлений у навчально-методичній літературі ще в 20-40-х р. у роботах Е. Поліванова, С. Абакумова, Л. Булаховського. Вивчення фразеології стимулювалося лексикографічною практикою, з одного боку, а з іншого боку – працями Виноградова, у яких були поставлені питання про основні поняття фразеології.

У 50-х роках головна увага приділялася питанням подібності і розходжень фразеологізмів зі словом і сполученням слів; проблематика фразеології вичерпувалася в основному з'ясуванням критеріїв фразеологічності й уточненням основ класифікації фразеологізмів. З кінця 50-х років намітилася тенденція системного підходу до проблем фразеології, розроблюються питання, пов'язані з описом фразеологізмів як структурних одиниць мови (А. Смирницкий, О.Ахманова).

60-70-і роки у розвитку фразеології характеризуються інтенсивним розробленням власне фразеологічних методів дослідження об'єктів фразеології, заснованих на ідеях системно-рівневого аналізу фактів мови (В.Архангельський, Н. Амосова, В. Жуков, А. Кунін, М. Тагіев), вивченням системної організації фразеологічного складу (И. Чернишова, М. Шанський) і його розвиток (В. Мокіенко, Ф. Попов, А. Федоров). Особлива увага приділяється семантиці фразеологізмів, і її номінативному аспекту (В. Телія), фразеоутворенню в його динаміці (С. Гаврін, Ю.Гвоздарьов), ознаками сполучуваності слів-компонентів (М. Копиленко, З. Попова), зіставно-типологічному вивченню фразеологічного складу (Ю. Аваліані, Л. Розейзон), а також розробленню опису фразеологізмів у словниках (А. Бабкін, А. Молотков).

Основним у вивченні фразеологізмів є не змістовна і формальна характеристика компонентів, його утворюючих, і не зв'язків між компонентами, а вивчення самого фразеологізму в цілому, як одиниці мови, що має визначену форму, зміст і особливості вживання у мові. Склад фразеології утворюється з категоріально однотипних одиниць. Історія й етимологія кожного фразеологізму вивчається не в прямолінійній залежності від деяких “універсальних” схем, а як переосмислення словосполучень, та залежить від ступеня семантичної злитості компонентів, від ступеня десимантизаціі слів у словосполученнях.

Назви частин тіла людини або тварини утворюють соматичну фразеологію. Широке вживання соматизмів у складі фразеологічної одиниці в значній мірі обумовлено тим, що вони є одним з найдавніших шарів у лексиці різних мов, входять до ядра основного складу словникового фонду мови і є обширною та продуктивною групою у фразеології. Характерною особливістю соматичної фразеології є наявність у різних мовах численних аналогів, дуже близьких за образною спрямованістю словосполучень. Одним з найважливіших завдань перекладу є намагання передати ту емоційність, яку можна відчути у фразеологізмі мови – оригіналу.

Вивчення етимології українського слова «серце» так само, як англійського слова «heart» переконливо доводить, що ці слова мають індоєвропейське походження, тож вони є спорідненими. Серце ототожнюється не тільки з серединою в зовнішньому світі, а й з центром духовного життя людини, з внутрішньою глибиною, якої не має розум. Наприклад анг. In the heart of the country – в серці країни, affairs of the heart – справи сердешні, follow one’s heart – слухатися свого серця.

Повні еквіваленти – фразеологізми, що мають точну, не залежну від контексту повноцінну відповідність у різних мовах, що повністю збігаються за значенням та стилістичною спрямованістю. Значення таких еквівалентних фразеологізмів може відрізнятися від оригіналу використанням різної граматичної структури, але фразеологізми мають повнозначне значення при перекладі. Це свідчить про те, що носії різних мов сприйматимуть однакове значення обороту фразеологізму – to break somebody’s heart – розбивати комусь серце.

Часткові еквіваленти – фразеологізми, які можна передати іншою мовою відповідником. Такі фразеологічні обороти повинні зберегти стилістичну спрямованість та значення, але можуть відрізнятися використанням різних слів або компонентів, або мати зовсім інший лексичний склад порівняно з мовою – оригіналом. To learn by heart – вивчити напам’ять, to change of heart – змінити своє ставлення до когось, to be sick of heart – бути стурбованим, занепокоєним.

Значення фразеологізмів з назвами частин тіла можна зрозуміти, якщо перекласти його, використовуючи аналог. Такий прийом використовується тоді, коли фразеологізм відповідає англійської мови українському фразеологізму за змістом, але відрізняється від нього лексичним наповненням, структурою. Love doesn’t mind a poor hit there is a loving heart – з милим й рай у шалаші, that’s the heart of the matter – ось де собака заритий ,to one’s heart content – скільки душі завгодно.

Слово «heart» може мати значення «душа» - to put one’s heart and soul –вкладати душу. Слід зазначити, що багато ідіоматичних виразів з компонентами «душа» та «серце» перекладається англійською мовою близькими за значенням англійськими ідиомами. На прикладі визначення сенсу виразів при перекладі фразеологічних оборотів з назвою тіла «серце» можна зробити висновок, що значення деяких фразеологізмів зрозуміле при використанні аналогів, повних та часткових еквівалентів, тощо.

Для відбору способу перекладу необхідно виходити із існуючих зіставних описів та моделей на матеріалі різних мов. Такий зіставний опис повинен брати до уваги як характерні типологічні риси ФО у кожній з мов, що визначаються її лінгвістичними ознаками, так і цілу низку інших аспектів, таких як особливості функціонування ФО як носіїв національно-культурного компоненту, стилістичні характеристики, їх риси як одиниць переносного способу позначення явищ дійсності.

1. 
   Голубовська І.О Душа і серце в національних мовних картинах світу / І.О. Голубовська, 2002. - № 4-5, С. 32 – 36.
   
2. 
   Потебня О. Естетика і поетика слова / О. Потебня – К.:Мистецтво, 1985. – 302 с.
   
3. 
   Словник фразеологізмів української мови / Укл.: В.М. Білоноженко та ін.. – К.: Наук. думка, 2003. – 1104 с.
   

УДК 811.11’373.612.2(043) Бадасен Євгенія Олександрівна

За останні два десятиліття реклама стала невід'ємною частиною усього обсягу інформації, одержуваного людиною щодня. Як правило, зарубіжні та вітчизняні автори широко трактують визначення реклами. Так, наприклад, за визначенням Американської Асоціації Маркетингу, реклама - це “... будь-яка форма придання і просування ідей, товарів чи послуг, оплачувана точно встановленим замовником» і чує для залучення уваги потенційних споживачів до об'єкта рекламування, використовує при цьому найбільш ефективні прийоми і методи з урахуванням конкретної ситуації”.

Рекламні тексти складають особливу мовну сферу літературної мови, зі специфічними цілями і мовними засобами. Використання метафори також має свої особливості. Аналізуючи вживання метафори розрізняють такі види англомовної реклами (по каналах поширення): друковану (рекламно - комерційні листівки, каталоги, проспекти, буклети, брошури, візитки тощо), газетно - журнальну, радіо і телерекламу. Також назви англомовних компаній, самої продукції у тих випадках, коли вони мають рекламний характер (формують рекламний образ компанії, продукту, марки). Коли автор рекламного тексту, пропонуючи колготки, називає їх “dress for your feet”, він реалізує метафоричний принцип. За способом вираження реклама ділиться на “жорстку” та “м'яку”.

“Жорстка” реклама дуже близька за своїм духом до заходів стимулювання збуту і часто їх супроводжує; така реклама має краткосрочні мети - впливати на свій об'єкт таким чином, щоб залучити до миттєвої купівлі за допомогою кричущих, розрахованих на зовнішній ефект оголошень: “Тут збивають ціни”. Savings up to 40-50%.

“М'яка” реклама має на меті не тільки повідомити про товар і про його марку, але створити навколо цього товару сприятливу атмосферу. Найчастіше це емоційна реклама, яка грає на символіці, глибинних мотивах, яка зачіпає почуття.

Метафора завжди "притягувала" до себе дослідників, однак якогось єдиного універсального визначення метафори досі не існує. Всі різноманітні течії, які вивчають метафору, можуть бути зведені до 3 напрямками: стилістичне, розглядающее метафору як якесь порівняння (Арістотель, Квінтіліан, Коваль, Мезенін та ін); семантичне, що спирається на концепцію значення(Блек, Уілрайт, Кітті, Річардс, Пальмер, Мезенін, Вежбицкая, Дожбіньская); когнітивне, трактує метафору як перенесення знань (Джордж Лакофф, МаркДжонсон ).

Метафора зазвичай розглядається виключно як приналежність природної мови - те, що належить до сфери слів, але не до сфери мислення чи дії. Висновок про те, що наша буденна понятійна система метафорична за своєю суттю, спирається на лінгвістичні дані. Завдяки мові був отриманий також доступ до метафор, структурують наше сприйняття, наше мислення і наші дії .

В якості емпіричного доказу когнітивної ролі метафори, Дж. Лакофф призводить яскраво виражену системність, яку демонструє цей феномен: окремі метафоричні системи, наприклад суперечка - це війна чи любов - це подорож , здається , мають величезну генеративної силою - вони проявляють себе враз особистих образах, кожен з яких розкриває особливу грань метафори.

Центральна теза Дж. Лакоффа полягає в тому, що метафора поліпшує процес мислення, надаючи нам емпіричні рамки, всередині яких ми можемо освоювати нові набуті абстрактні концепти. Переплетення метафор, що знаходиться в основі розумової діяльності, формує когнітивну карту, мережа концептів, організовано таким чином, щоб укоренити абстрактні концепти у фізичному досвіді когнітивного агента, в його відносинах із зовнішнім світом.

Багато авторів, які вважають метафору явищем нестандартним, не завжди піддається логіці і чіткими правилами створення і декодування. Але потрібно було, що наше знання навколишнього світу є тією основної, на якій відбувається процес метафоризації і виростає нове значення, і метафору логічно розглядати як когнітивно-семантичное явище. Створення метафори у рекламному тексті починається із задуму. Адресант, враховуючи специфічні особливості тієї цільових перевірок аудиторії, до якої звернений даний рекламний текст, створює таку метафору, яка була б зрозуміла і засвоєна адресатом, і надвеликим чином задовольняла ту мету, заради якої автор належить до метафори. Створюючи метафоричну структуру, автор завжди ставить перед собою певну мету: всі метафори рекламного тексту слугує для певного позитивного впливу на адресата.

У запропонованій моделі задум і мета - це ті прагматичні комітети, які змушують метафору “працювати”, виконуючи завдання функції телефону наприклад:

- Renew your senses Replenish your skin (реклама туалетної води) Експресія досягається за допомогою слів “renew” (освіжати) і “Replenish” (поповнювати), “renew your senses” - освіжіть, поновіть ваші відчуття, означає, що незвичайні аромати цієї туалетної води допоможуть вам почерпнути щось нове для ваших почуттів, “Replenish your skin” означає те, що ця вода має не тільки єдиними у своєму роді ароматами, але також зволожує вашу шкіру, в буквальному сенсі живить.

На сьогоднішній день реклама - це соціально необхідний вид діяльності. Вона інформує про товар або послугу, сприяє підвищенню попиту і, отже, є величезною складовою частиною економіки , а також індикатором руху по шляху реформ.

Реклама - це продукт творчої діяльності людини , це процес впливу на його свідомість і чудовий спосіб вилучення грошей, до цього вона повинна бути максимально цікавою і продуктивною. І подібного ефекту рекламісти домагаються за допомогою різних мовних засобів.

Підводячи підсумок, рекламний твір створює якийсь ідилістичний спосіб життя, досягти якого дуже легко - достатньо купити рекламований товар. Метафора в терміні в рекламному тексті покликана передавати більш точно сенс явищ, підкреслити новий і важливий нюанс. Таким чином, вона вже не є характерною рисою тільки поетичної творчості, а потрібна рекламі для того, щоб з'єднати минуле з майбутнім, старі теорії з новими. Пізнання невідомого можливе тільки лише через добре знайоме, а адекватне мовне відображення цього нового можливо при використанні добре знайомих слів, що вміщених в нові контексти. Метафора дозволяє миттєво усвідомити, схопити саму сутність відкритого рекламованого явища чи поняття, проникнути у його зміст. Ось кілька рекламних термінів - метафор:infrared slavery,nuclear democracy, noble metall. У термінотворенні метафора зберігає одну зі своїх основних властивостей - принцип мовної економії, виключно важливий у рекламному тексті. Саме тут метафора повністю задовольняє вимогу рекламного тексту - у лаконічному вислові міститься інформативно ємний зміст.

1. 
   Панкротов, Ф.Г. Рекламная деятельность [Текст] / Ф.Г. Панкротов. – М.:Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1998. – 170 с.
   
2. 
   Назайкин, А.Н. Практика рекламного текста [Текст] / А.Н. Назайкин. – М.:Просвещение, 2003. – 235 с.
   
3. 
   Старс, Д. Психология рекламы [Текст] / Д. Старс. – М.:Наука, 2000, 150 с.
   
4. 
   Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем [Текст] /Дж. Лакофф, М.Джонсон. – Чикаго, публикация университета Чикаго, 1980.
   
5. 
   Ширяева, Т.А. Метафора как фактор прагмасемантической характеристики текстов публицистического стиля (на мат. англ. яз.). Автореф. …дисс. на соиск. уч. ст. канд. филос. наук [Текст] / Т.А. Ширяева. - Пятигорск, 1999.
   

УДК 811.111’373.473(045) Verigo Catherine

Confusing words or interlingual homonyms – are words, which sound the same in two languages, but do not have the same spelling or meaning in both. Confusing words can lead to the misunderstanding and the translation of the text [2].

At any stage of studying of English you will surely meet the phenomenon of an interlingual homonymy. Such words are like traps both for beginners to study language and for translators. Studying of interlingual compliances of homonymous character, and also lexical interference caused by them, is especially actual in modern conditions of language contacts growth and interesting for linguistics [1]. To improve the quality of the translation and avoid false analogy while learning foreign languages, more and more bilingual dictionaries of pseudoequivalents have recently appeared, that proves the importance of this problem for the linguistics and the theory of the translation. The phenomenon of an interlingual homonymy is widespread. In this work we consider confusing words on the example of three languages: English, German and Ukrainian.

Intercultural communication now takes an important place in studying of foreign languages, therefore the aim of our work is studying a problem of pseudo-equivalence in foreign languages.

Interlingual homonyms are also called false friends of the translator. And the term «false friends» was entered by M. Kyossler and Z. Derokkinyi in 1928 in the book «Les faux amis ou Les pièges du vocabulaire anglais» (Paris, 1928). Usually we distinguish the meaning of such speech units in the native language from a context. While studying English homonyms make us often think seriously about the meaning of what we've heard. How to cope with them?

Firstly, it is necessary to know about existence of types of homonyms. There are such types of homonyms: 1) homonyms - speech units which sound and are written identically; 2)homophones - speech units which sound identically, but written differently; 3) homographs - speech units which sound differently, are written identically; 4) paronyms - speech units which sound similar [3].

Secondly, the only way how to cope with homonyms is to improve your vocabulary, keeping in mind homonyms which a translator meets in English most often. The number of homonyms has grown lately because of borrowing from different languages. Therefore the topic about the use and the correct writing of English homonyms becomes more actual.

The part of them was formed because of borrowing from another languages and the meaning of the word in one of languages has been changed; but in other cases there wasn’t borrowing at all, and words having the same root as in common original language have different meanings; sometimes the consonance is purely casual.

Special case of false friends of the translator are psevdointernationalisms — the interlingual homonyms associating (in their graphic and/or phonetic form) with words of international lexicon and defiant any difficulties during translating [2].

There are such reasons of emergence of interlingual homonyms:

1 . Coincidence. For example, eng. mist — укр. туман, нім. der Mist — укр. навоз. After exporting to Germany of a computer game Myst, Mist Stick deodorant, and also Rolls of the Royce of Silver Mist this coincidence led to an embarrassment.

Not less striking example is the word gift which in English means подарунок or обдарованність, and in German — отрута. According to it gifted in English — it is обдарований, and in German giftig means отруйний [4].

As an example of coincidence of word meanings in different languages there can be used this amusing joke. The Bundesrat of Ogi is on state visit in France. In the festive receipt he meets Mrs. Chirac. "Vous êtes beau,", (you are beautiful фр.) he says to her. "Belle, belle!" (beautiful итал.), whispers to him his adviser in the ear. and then Ogi: "Woof, woof!".

The reason for this embarrassment was the coincidence of sounding words bellen (ger. bark) and belle (ital. beautiful).

2 . Parallel derivation. Ukrainian-English confusing words have one common original language and it is Latin in most cases.

In the majority of the European languages the word préservatif, preservativo, etc. means "a barrier method of man's contraception" (in this value the word was included and into Russian), but in English preservative — "консервант".

Ukrainian "ангіна" occurs from lat. angina tonsillitis ("suffocation from an inflammation of almonds"), while English angina (укр. стенокардія) — from lat. angina pectoris ("suffocation chest") [4].

There are also the homonyms, whose lexical meanings coincide completely or partially at the expense of existence of the general signs, allowing to carry these words with these values to one sphere of the use.

Exactly the last case is connected with the greatest number of mistakes during the translating. For example, the English word "aggressive" has not only meaning "агресивний", but also "наполегливий, енергійний". Coincidence of the first lexical meaning of the word "aggressive" to a lexical meaning of Ukrainian can lead to that, for example, in translating the phrase "aggressive salesman" the second meaning of the English word which Ukrainian doesn't have, will be ignored and the phrase will be translated as "агресивний продавець" instead of correct form "наполегливий продавец" [3].

The other example is the word "electric". It means in English "електричний", whereas on sounding it coincides with Ukrainian "електрик". Both meanings have a direct attitude to electricity, and the knowledge of this fact by simultaneous ignorance of rules of word formation can be at the bottom of mix of meanings during translation.

The following words can be referred to a parallel derivation: "revolution" — it is not only "революція", but also "обертання", "поворот"; "trailer" — in Ukrainian not only "трейлер" (1. the trailer platform for transportation of large piece freights, 2. the cinema term), but also "причіп", "автодом", the word "tunic" — can be translated as "кітель", "гімнастерка", and not just "туніка" [5].

There are a lot of examples of an interlingual homonymy in English and Ukrainian, and the translator first of all should remember that the wrong transfer of these lexical units can lead to false understanding of foreign texts. For example, (eng.) mayor — укр. мер міста, instead of майор; (eng.) accord — згода, but not укр. акорд; (eng.) accurate — точний, instead of укр. акуратний; (eng.) cabinet — укр. шкаф, чулан, вітрина, but not офіс; (eng.) cloak — укр. плащ, instead of клоака; (eng.) resin — укр. смола, instead of резина; (eng.) stool — укр. табурет, instead of стул; (eng.) venerable — укр. шановний, instead of венеричний; (eng.) sodium — укр. натрій, instead of сода [5]. Apparently from these examples, the interlingual homonymy is the phenomenon, which is inherent in all fields of activity: scientific, cultural, military, etc.

The phenomenon of a homonymy deserves special attention as it is one of global problems of linguistics.

Literature

1. 
   Борисова Л. И. Ложные друзья переводчика. Общенаучная лексика. Английский язык / Л.И. Борисова. – М.: Ювента, 2002. – 212 с.
   
2. 
   Carpenter E. English Guides 4 Confusable Words / Е. Carpenter. – L.: Collins CoBUILD, 1993. – 240 p.
   
3. 
   Dolgopolov Y. A Collection Of Confusible Phrases. False «Friends» and «Enemies» in Idioms and Collocations / Y Dolgopolov. – L.: Llumina Press, 2004. – 137 p.
   
4. 
   Parker, G. NTC's Dictionary of False Cognates / G. Parker, A. Cornell. – Lincolnwood: NTC, 1992. – 432 p.
   
5. 
   English Russian Dictionary of "False Friends" by K.V.Krasnov [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://falsefriends.ru/
   

УДК 811.111’37 Гаврилюк Олена Вікторівна

Дана робота присвячена дослідженню вербальних та ад’єктивних стативів в сучасній англійській мові. Стативи, це такі слова як: наприклад afraid ‘боязливий’, afire ‘палаючий’ які належать до ад’єктивних, hate ‘ненавидіти’, love ‘кохати’ які належать до вербальних.

Актуальність проблеми визначена недостатньою кількістю опрацьованих матеріалів з цієї теми науковцями. Мета даної роботи полягає у визначенні семантичних та структурних ознак вербальних та ад’єктивних стативів англійської мови.

Статив – це лексична одиниця, структура якої передставлена семантичною формою. Ад’єктивні стативи, характеризуються наявністю префікса а наприклад asleep – ‘сплячий [5]. На думку Л.Л. Буланіна, ця коротка форма виражає стативне значення, яке семантично відійшло від дієслова і являє собою статив, позбавлений дієслівних граматичних значень [1].

Традиційно поділ вербальних та ад’єктивних стативів відбувався згідно з типами розумової діяльності. Останнім часом поширене структурування дієслів даної групи на дії/стани, тобто, з урахуванням характеристики ментальних предикатів Л.Б. Нефьодова, Verdler Z, D.R. Dowty та ін. [2,6,5,]. Складність дослідження даної групи стативів полягає у тому, що ментальні процеси і стани важко простежити зовнішньому спостерігачеві, тому судити про них можна лише на основі мовного матеріалу. Вербальні стативи відносять до різних аспектуальних класів (дії, події, досягнення (achievements/acomplishments), стани – за З. Вендлером)[6]. Поширені випадки, коли одне дієслово може реалізувати різні категоріальні значення (to be thinking – процес, to think that – стан). Як відомо, дієслова стану, синоніми (стативні, статичні, статуальні, статальні) не вживаються у формах тривалого виду. Б. Комрі стверджує, що вживання чи невживання у прогресиві є семантично зумовлене: хоча не у всіх мовах є тривалий вид (аспект), у різних мовах простежується довільний вибір дієслів на позначення стану [3]. Згідно з Д.Р. Дауті, стативні дієслова в англійській мові можна категоризувати у чотири семантичні групи: емотивні дієслова, посесивні дієслова, стативні дієслова (verbs expressing cognition and mental processes) та дієслова, які позначають існування[5].

Серед вербальних дієслів-станів Д.Р. Дауті виділяє: believe ‘довіряти’, desire ‘бажати’, forget ‘забувати’, imagine ‘уявляти’, know ‘знати’, mean ‘вважати, означати’, realise ‘здійснити’, ‘виконати’, ‘реалізувати’, recognise ‘усвідомлювати’, remember ‘пам'ятати’, suppose ‘припускати’, think ‘думати’, guess ‘догадуватися’, recall ‘нагадувати’, regard ‘розглядати’, suspect ‘підозрювати’, doubt ‘сумніватися’, understand ‘розуміти’ , impress ‘вражати’ [5]. Р. Квірк та С. Грінбаум у власній аспектуальній класифікації дієслів виділяють інтелектуальні стани: believe, know, realise, think, understand [4]. Саме інтелектуальні стани становлять велику групу серед дієслів стану, які не допускають їхнього вживання у формі тривалого виду.

З. Вендлер окреслив часові схеми для дієслів, які не вживаються у формах тривалого виду: стани та досягнення. Хоча дієслова know та recognize не утворюючи форм тривалого виду не позбавлені водночас здатності передавати семантику: “One reaches the hilltop, wins the race, spots or recognizes something, and so on at a definite moment. On the other hand, one can know or believe something, love or dominate somebody, for a short or long period ‘Можна досягнути вершини пагорба, виграти перегони, помітити або впізнати щось, і т.д. в конкретний момент. З іншого боку, можна знати або вірити у щось, любити або домінувати на короткий чи довгий проміжок часу’ [6, с.102]. Дієслова recognise, realise, identify кваліфікуються як досягнення, що реалізують швидку зміну стану, а дієслова know та believe – як стани.

З точки зору семантики стативи не володіють власним категоріальним значенням. Ад’єктивні стативи не є унікальними з точки зору значення, таке ж значення може передаватися за допомогою прикметників cases alike = similar cases ‘однакові випадки = аналогічні випадки’. Стативи характеризуються сполучуваністю з прислівниками і сполучними дієсловами, як і всі прикметники, наприклад: The cases are absolutely alikе‘. Ці випадки абсолютно однакові’. Подібність функціональних ознак може бути продемонстровано в групах однорідних членів речення, виражених стативами з прикметниками, наприклад: Both cases are very much alike and highly suspicious‘. В обох випадках вони дуже схожі один на одного і це дуже підозріло’ Як прикметники в окремих випадках стативи використовуються в оцінній функції і утворюють форми ступенів порівняння, наприклад: These cases are more alike than the others‘ У цих випадках вони більш схожі, ніж інші. Префікс є підставою для виділення стативів в в англійській мові, але до цієї групи включаються слова без префікса, наприклад: sorry ‘засмучений’, glad ‘радісний’, ill ‘ хворий’, worth ‘вартий’. Таким чином, стативи, являють собою особливий набір слів усередині класу прикметників та дієслів, що дає підстави розглядати їх як окрему частину мови.

1. Буланин Л.Л. К соотношению пассива и статива в русском языке // Проблемы теории грамматического залога. Л. : Наука, 1978. С. 197 – 202.

2. Нефедова Л. Б.Статические и динамические аспекты глагольной семантики в современном английском языке. – Автореферат дис. на соиск. уч. степени канд. филолог. наук. – М., 1983. – 23 с.

3. Comrie B. Aspect. – Cambridge University Press, 1985. – 142p.

4. Greenbaum S., Quirk R. A Students’s Grammar of the English Language. – Longman Press, 1991. – 490p.

5. Dowty D. R. Temporary Restrictive Adjectives // Syntax and Semantics. – New York: Academic Pres. – 1972. – №1. – P. 51-62.

6. Vendler Z. Say What You Think. – In: Readings in Linguistics: Aspects of the Theory of Grammar / Ed. by E. Starikova, N. Raevskaya, L. Medvedeva.- K.: Вища школа, 1984. – P. 31-45.
УДК 811.111’373.7 (043) Gudko Karina Sergeevna

THE REFLECTION OF THE LINGUISTIC PICTURE OF THE WORLD WITH THE HELP OF PHRASEOLOGICAL UNITS

Every language possesses inner form specific for every nation which expresses national spirit and its culture. The linguistic picture of the world is a common cultural heritage of a particular language community. It is a consequence of the historical development of the ethnic group and language, as well as the cause of a peculiar way of their further development. The linguistic picture of the world is passed on from one generation to another due to the certain worldview, rules of conduct and way of life, which are imprinted by means of language. It creates a unity of the language essence and helps to consolidate language and cultural heritage, its originality of vision of the world [1, p. 4-6].

The relevance of my work: the research of phraseological units will be always a significant topic, as the field of phraseology in any language is so varied and fascinating that one could spend an entire lifetime considering and analysing it from various viewpoints. A phraseological unit is an established, universal and essential element that ornaments and enriches the language.

The purpose is to study phraseological units in English and Russian languages, which reflect, identify, preserve the achievements of the human cognitive activities, especially the national psychology, and provide a dialogue of the past with the present and the present with the future.

Phraseology of any language is the most valuable linguistic heritage, which reflects mentality. It is the soul of each national language, which shows in a unique way the spirit, the vision of the world, national culture, customs and traditions, belief, history of certain speakers. Phraseology helps Russian and English languages to model phraseological picture of the world on the basis of the phraseological images and its describing as an element of the national linguistic picture of the world [2, p. 48].

The study of the linguistic picture of the world of particular nation is the best way to learn better all the specifics of its speech, to understand its ideas, identity and mentality and at last, it opens us a window for international communication. At all the stages of historical development the linguistic picture of the world assumes new modifications and the study will help to look more deeply at the causes and characteristics of evolution of a particular society [2, p. 52].

Any language becomes incomprehensible without understanding of national spirit, the features of the national psychology, mentality and culture of any society. Different languages have many similar features due to the physical nature of people, the functions of the brain and nervous system. But every language defines a special outlook of the speakers of this language. Phraseology teaches us what kind of picture of the world is built by people, peculiarities of the national and identity of the nation [1, p. 46-47].

In Russian and English languages we can find many phraseological units, which are related to a certain sphere, occupation, economics, politics, geography, a period of life and reflect people’s attitude to the world, its views of life. There are a lot of phraseological units, which are related to the religious sphere: prodigal son – “блудный сын”; an eye for an eye, a tooth for a tooth- “око за око, зуб за зуб”; a doubting Thomas – “Фома неверующий”; living off the Fat of the Land – “как сыр в масле кататься”; a millstone about smb.’s neck – “камень на шее” [3, p. 97-100].