Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Ніжна конституція протилежна грубій і характеризується тонким, легким кістяком, суглоби чітко окреслені, шкіра тонка з слаборозвиненою підшкірною сполучною тканиною, вона покрита ніжним блискучим волосяним покривом і властива, насамперед, коням швидких алюрів. Для неї також характерні щільність (сухість), слабкий розвиток сполучної тканини та жирових утворень. а це пасує енергійним, швидкоалюрним коням з міцним кістяком, сильними м'язами, чітко вираженими суглобами, слабкою оброслістю.

Рихла (сира) конституція – протилежна щільній і частіше зустрічається у коней ваговозних порід та їх помісей. Проявляється вона в масивності тварин з товстою рихлою шкірою та добре розвиненою підшкірною сполучною тканиною, що має значні жирові відкладення. Суглоби не чітко обмежені, сирі, копитний ріг м'який, оброслість значна.

Тварини міцної конституції характеризуються міцним кістяком, щільною і добре розвиненою мускулатурою, шкірою середньої товщини та середньою оброслістю тіла. Цей тип конституції бажаний для коней всіх напрямків використання. Конституція коней частіше проявляється у поєднанні грубості з щільністю (сухістю), грубості з рихливістю (сирістю) чи ніжності з сухістю і ніжністю з сирістю.

Поряд з цим конституцію не слід ототожнювати з кондицією коня.

Кондиція – це його загальний вигляд, що залежить від вгодованості, тренованості, стану шкіри, волосяного покриву, копит. Кондиції бувають: заводська (жеребці і кобили племгосподарств мають добру, без ознак ожиріння, вгодованість), тренувальна (підготовлені до іподромних випробувань і спортивних змагань коні середньої вгодованості), робоча (коні успішно справляються з повсякденною роботою), виставочна (коні мають відмінну вгодованість та найкращий зовнішній вигляд).

Будова тіла значною мірою зумовлює його продуктивність – здатність проявляти максимальну силу тяги чи жвавість. Кожному спеціалізованому типу коней властиві свої особливості тілобудови, що необхідно враховувати при оцінці екстер'єру. Таким чином зовнішня будова тіла тварин називається екстер'єром.

На тлі інших сільськогосподарських тварин коні виділяються високим зростом, красивою будовою голови, тулубу, міцними, добре розвиненими кінцівками. Окремі частини тіла коня називають статями. Будова статей коня дає підставу судити про його роботоздатність, вік, стать, породу, племінні якості. Форма та роз­виток статей залежить від виконуваної ними функції, тож при вивченні окремих статей потрібно знати їх назву, анатомо-фізіологічну основу, форму і здійснювану функцію.

Назви статей коня не завжди співпадають з анатомічними назвами (чілка, ганаш, гребінь шиї, холка, круп, живіт тощо). При оцінці статей слід мати на увазі, що кобили, на відміну від жеребців, мають ніжнішу будову тіла, тонкіші кістяк і шкіру, меншу оброслість. Голова у кобил легка з тонкою та довгою лицевою частиною, ікли відсутні. Груди спереду вужчі, але глибокі, тому обхват за лопатками часто більший, ніж у жеребців. Жеребці на тлі кобил мають грубішу будову тіла, потужний, міцний і довгий кістяк, товщу шкіру, грубе та довге волосся, кращу оброслість. Голова у жеребців дещо більша і ширша, ніж у кобил. Шия жеребців товста з добре вираженим гребенем та значними жировими відкладеннями. Екстер'єр коней однієї породи має свої особливості, що відрізняють його від екстер'єру тварин іншої породи.

у – жива маса, кг; х та О – обхват грудей, см; К – коефіцієнт 2,7; 3,1; 3,5 відповідно для легких, середніх та великих коней. За промірами висоти у холці коней поділяють на дрібних – до 142 см, середніх – 142-155 см, великих – 155-164 см і дуже великих – 165 см та більше.

Відрізняють алюри природні та штучні. Існує чотири природних алюри коней: крок, рись, інохідь та галоп. Кожен з них має свою швидкість, наявність фази безопірного руху (крім кроку), темп (кількість ударів кінцівками об землю), довжину та частоту кроку, а також високий чи низький хід.

Найповільнішим алюром вважають звичайний чи прискорений крок залежно від породи, розмірів коня, довжина кроку може змінюватися від 0,8 до 1,2 м, а частота – сягати 100 кроків за хвилину. Середня швидкість кроку верхових і рисистих коней становить 6-7 км, ваговозів – 4-5 км за годину.

Рух у два темпи з чергуванням опускання кінцівок за діагоналлю попарно та існуванням фази безопірного руху називають риссю. Різновидності рисі – (швидкість 9-10 км за годину) тиха – трот; середня (розмашка) – 11-13 км; прискорена (мах) – 20-29 км; швидка рись – у межах 50 км за годину.

Алюр, при якому кінцівки переміщуються паралельно (передня й задня ліві, а потім передня й задня праві) з фазою безопірного руху – інохідь. Швидкість руху іноходця вища, ніж рисака. Найвищий стрибкоподібний алюр у три темпи з фазою безопірного руху – галоп. За швидкістю та характером рухів галоп поділяють на манежний (короткий, швидкість 12-15 км за годину); польовий (кентер – 20-25 км) і жвавий (кар'єр – 50-60 км за годину). Стрибок через перешкоду розвивається і удосконалюється тренуванням. Складається він з фаз– підготовчої (розгін), відштовхувальної, польотної та приземлення.

Штучні алюри у коня вершник відпрацьовує та закріплює з допомогою його умовних рефлексів, що розвиваються і змінюються на виїздах з управлінням корпусом і шенкелем. До цих алюрів відносяться шкільний крок, шкільна рись, пасаж, піафе, серпантин тощо.