Пісня перша(1) Ліс. Пагорб. Три звірі. Віргілій
жүктеу/скачать 0.83 Mb.
|
| 70. Бик сліпий... - ремінісценція з Біблії (видіння Ісайї).
72. Єдина шпага б'є певніш за п'ять - натяк на те, що з того часу місто зросло вп'ятеро (див. вище, 47-48). 73-74. Луні, на березі Тірренського моря, на південь од річки Маг-ри, та Урбісалья (в Аконській марці) - колись квітучі міста, в часи Дан-те давно уже зруйновані. 75. К'юзі, етруське місто в Вальдік'яні, та Сінігалья, на південний схід від Акони, дійшли до цілковитого занепаду задовго до часів Данте. 88-93. Я бачив Кателліні славний стан... - перелічені у цих і дальших рядках флорентійські роди на той час або закінчили існування, або зубожіли. 94-96. Край брами Сан-П'єро тепер живуть забагатілі Черкі, що в 1280 р. поскуповували будинки й палаци, які колись належали родові Равіньяні (див. прим. 97-99), а потім графам Гвіді. Ці Черкі своїм зрадництвом доведуть до загибелі державний корабель. Після проголошення «Установлень правосуддя» (1293 р.) вони прилучилися до народної партії, але в 1301 р. легкодушно здадуть місто Карлу Валуа (див. далі прим. P.XVI1, 48). 97-99. Равіньяні - Беллінчонс Ьерті деї Равіньяні (див. Р. XV, 112) видав одну з своїх дочок за графа Гвідо. Ім'я Беллінчоне усталилося у потомстві усіх чотирьох дочок старого Равіньяні, особливо в родині Убальдіна Донаті. 101-102. Позолочений держак меча був ознакою рицарського звання. 103. Білячий стовп. - У гербі роду Пільї була в червоному полі вертикальна смуга (стовп) білячого хутра. 105. Згодом з мірок в них палали щоки. - Рід К'ярамонтезі, які зганьбили себе, бо один з них, Дуранте К'ярамонтезе, підробляв урядові мірки. 106. Кальфуччі - споріднені з Донаті. 109. В ганьбі кінчали... - Уберті, одна з найвидатніших гібелінських родин. 110. Кулі золоті були в гербі Ламберті, також прославлених гібелінів. 112-114. Такі були й батьки старезні... - тих Вісдоміні і Тозінгі, які, поки єпископська кафедра порожня, стають її наглядачами і живуть розкошуючи. 115. Стоклятий рід - Адімарі, один з яких, Боккаччіно деї Каві-чуллі, конфіскував «для громади» а потім привласнив майно вигнанця Данте й далі чинив всілякий опір його амністії. 119. Убертін Донато - чоловік однієї з дочок Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. прим. 97-99). 121-122. Капонсакко - Капонсаккі, знатні ф'єзоланці, оселились у Флоренції біля Меркато Веккйо (Старого ринку). 125-126. Заходили тоді ще... - одна з брам старого міста мала назву за ім'ям делла Пера. 127-132. Хто ходить з пишними гербами великого барона... - Гугон Великий, маркіз Тосканський (пом. 1001), день смерті якого флорентійці відзначали на свято Фоми, 21 грудня, посвятив у рицарі кількох флорентійців, які взяли собі його герб з тими чи іншими відмінами. Герб делла Белла відрізнявся золотою каймою. Один з делла Белла, Джано, став на чолі народного руху проти магнатів і був ініціатором «Установлень правосуддя» 1293 р. 133-135. Гвальтеротті й Імпортуні - жили в окрузі Борго Санті Апостолі, де було б спокійніше без нових осельців (Бондельмонті). 136-141. Дім, де вам вчинилось зло в житті... - родина Амідеї. У 1215 р. Бондельмонте де' Бондельмонті зламав слово, дане дочці Лам-бертуччо з роду Амідеї, й одружився з іншою дівчиною, з роду Донаті. Ображені й скривджені Амідеї, їх родичі й друзі вирішили помститися. Найрішучішу пораду дав Моска деї Ламберті, і Бондельмонте було забито недалеко від Старого мосту, біля статуї Марса. До цього вбивства легенда пристосувала розкол міста на два табори - гвельфів і гібелінів. Перших очолили Бондельмонті, других - Уберті. 143. Ема - притока річки Греве (див. прим. 66). 145. На кам'яній плиті... - на уламку статуї Марса біля в'їзду на Старий міст (див. прим. 136-141). 152-153. Лілея ж гордо маяла до хмар... - тобто ворог ні разу не кинув на землю прапора Флоренції з геральдичною лілеєю. 154. Й не стала ще червоною від чвар. - Старовинним гербом Флоренції була біла лілея на червоному полі. Гвельфи замінили її на червону лілею на білому полі, а гібеліни лишили собі давній герб. ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА П'яте Марсове небо. - Злигодні вигнання. - Горювання й радість Данте. - Мужність істини 2. Клімена - смертна мати Фаетона, яку той просив підтвердити, що він справді Аполлонів син; далі, як відомо, з дозволу батька, він став у його колісницю й кінець кінцем загинув від блискавки Юпітера, бо невмілим керуванням накоїв багато лиха землі та всьому, що на ній є живого (Метам. І, 748-II, 328). 4. Таким я був... - прагнучи дізнатися від Каччагвіди правду про себе й свою долю. 5. Світець священний... - дух Каччагвіди. 13. Стовбуре мій... - мій предку. 15. Двох тупих в трикутник не вмістити... - тобто у трикутнику не може бути двох тупих кутів. 29. Побажання Беатріче... - яке вона висловила вище, див. 7-12. 31-32. Було це в звичках вчителів основ - вчителі основ (релігійних) завжди, навіть ще за життя Ісуса Христа, мали таку звичку (казати все не манівцями і не таємниче), яку поет засуджує. 43. А звідти... - від «правічного ока». 46-47. Іполит - у грецьких міфах син Тезея, на якого звела наклеп його мачуха Федра, і він був примушений залишити свої рідні Афіни. 48. Ти ж мусиш із Флоренції піти. - У своїх намаганнях підкорити Тоскану папа Боніфацій VIII, спільно з місцевою партією «чорних», послав до Флоренції французьке військо на чолі з Карлом Валуа ніби для того, щоб примирити ворогуючих городян. Увійшовши до міста 1 листопада 1301 p., він зараз же розгромив «білих». Багатьох із них засуджено до вигнання, серед них і Данте (27 січня 1302 p.), але поет встиг вчасно зникнути. Незабаром (10 березня) йому було заочно ухвалено новий присуд - до спалення. 49-51. Так схоче... - тобто у продажній папській курії в Римі, де флорентійські «чорні» успішно інтригуватимуть проти «білих» емігрантів. 55-57. Ти кинеш все... - Справді Данте кинув у Флоренції дружину, дітей і все майно. 58. Який солоний хліб... - Ці рядки любив повторювати засуджений царським урядом Тарас Шевченко (лист до Бр. Залеського між 3/VII і 15/ІХ 1856 p.). 61-65. Але найтяжче... - Мова йде про незгоди Данте з «білими», які теж опинились у вигнанні, такими, наприклад, як от Лапо Сальтерелло (див. вище, Р. XV, 127) або графи Ромена - Гвідо II, Алессанд-ро І та інші, душі яких після смерті опинилися за дуже тяжкий гріх - підробку золотих флоринів - на самому дні передостаннього кола Пекла (див. П. XXX, 77). 66. Зачервоніють скроні... - тобто будуть скривавлені. Мабуть, натяк на невдале намагання «білих» та гібелінів у липні 1304 р. силоміць повернутися на батьківщину. У цьому замаху Дайте, що на той час уже розірвав з «білими», участі не брав. 69. Що партію свою складеш ти - з себе. - Тобто єдиним своїм спільником будеш ти сам. 71. В великого Ломбардця... - Бартоломео делла Скала, синьйора Верони з 1301 р. (пом. 1304). 76. Уздриш того з ним... - Кангранде делла Скала, молодшого брата Бартоломео (народився 1291, правив Вероною з 1312 до своєї смерті - 1329). 77. З цієї зірки... - від войовничої планети Марс. 82-83. Гасконець - папа Климент V, який вітав вступ високого Арріго (Генріха VII) до Італії, а потім розпочав з ним боротьбу (див. далі Р. XXX, 133-148 і прим. 137). 98-99. Бо ще подовжиться життя твоє... - Як відомо, більша частина пророкувань «Божественної комедії» справдилася, й це дуже просто пояснюється тим, що пророковані події вже відбулись у відрізок часу між умовною датою фантастичної подорожі автора по загробному світу і датою фактичного написання цього тексту. З іншими пророкуваннями справа гірша. Так і тут: Данте не дожив до палко очікуваної перемоги своїх спільників і помер на чужині убогим вигнанцем. 118-120. І якщо я... - Зміст: я побоююсь, що коли не писатиму одверто й сміливо, то моя творчість не дійде до наступних поколінь. ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА П'яте, Марсове небо. - Осяйні духи Марсового хреста. - Піднесення на шосте, Юпітерове небо. - «Любіте правосудіє...». - Імперський орел. - Скупість пап 5-6. Що я... - Беатріче втішає поета, нагадуючи, щоб його не так бентежили пророкування Каччагвіди, бо вона перебуває недалеко від Бога й завжди прийде на допомогу в разі потреби. 28. На гілці п'ятій... - на Марсовому небі, п'ятому щаблі раю. 37. Ім'я Навіна... - див. вище, прим. Р. IX, 116. 40. Маккавей Іуда - ватажок іудейського повстання проти сирій-ської неволі (II ст. до н. є.). 43. Перед Великим Карпом та Орландом... - у імператора Карла Великого (див. вище. прим. Р. VI, 94-96), згідно з середньовічними легендами й давньофранцузькою народною поезією, був племінник, славетний своєю мужністю й силою рицар Роланд (італійська вимова - Орландо). 46. Гульєльмо (Гійом), граф Оранський, і Реноард (Ренуар) - герої середньовічного французького епосу. 47. Герцог Готтіфред... - Годфруа, герцог Бульйонський, вождь першого хрестового походу (пом. 1100). 48. Руберт Гвіскард - Роберт Пекар, норманський рицар, з 1058 р. герцог Пульї (Неаполя) й Калабрії, очистив од сарацинів південь Італії й Сицилію (пом. 1120). 67. Очі невсипучі... - очі Беатріче. 69. На шостій зірці... - на планеті Юпітері. 82. Пегасея - загальна назва муз, яким слугує крилатий кінь Пегас. 91-93. «Любіте правосудіє...» - цими словами, складеними з 35 літер (у сімках п 'ять), у Біблії починається так звана книга Премудрості Соломонової. 100-102. Як із удареної головні... - натяк на давній обряд ворожіння по іскрах, що злітають з палаючої головні. 113. На букву «М» - давньороманська літера своєю формою нагадує геральдичну лілею. 114. Й в коротку мить закінчила ескіз. - Після того, як вогні, злетівши на вершки М, обернулись на голову і шию геральдичного орла, інші вогні склали пташині тулуб і крила, а нижче закінчили ескіз, тобто надали всій фігурі образу імперської емблеми. 115. О ніжна зоре!.. - планета Юпітер. 120. Звідкіль на промінь твій той дим іде - це папська курія, що не дає землі освітитися променем справедливості. 129. Тепер грабують хліб... - тобто тепер папа (див. наступну примітку) веде війну інтердиктами і відлученнями. 130. Ти, хто пишеш, щоб-стирать... - Давні дослідники вбачали в рядках 130-136 звернення до католицького духівництва взагалі, але далі стали конкретизувати зміст цих терцин, прив'язуючи його до якоїсь певної особи, аж поки зупинилися на «каорсинці» (див. далі Р. XXVII, 58 і прим.), папі Іоанні XXII (з 1316 до 1334 p.), який став відомим своєю користолюбністю і безперестанними відлучуваннями від церкви, що їх потім скасовував за великі хабарі. 133-136. Ти, певно, скажеш... - Зміст: «Я дуже люблю Іоанна Хрестителя, який самотньо жив у пустелі й загинув від танців Саломеї, що зажадала в нагороду його голову, тобто я тільки й прагну добувати золоті флорини з його зображенням і зовсім забувся про Павла з Рибарем (з апостолом Петром), якими ти мені загрожуєш». ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА Шосте, Юпітерове небо. - Промова небесного орла. - Потрібність віри для спасіння. - Віра без діл 11-12. «Я» та «мій»... - імперський орел, певний своєї винятковості, могутності й ваги, промовляє так, ніби уособлює все людство. 13. Я жив... - тобто я складаюсь із душ, що на землі жили побожно й незухвало... 28. Інше царство... - див. вище. Р. IX, 61-62. 32-35. Який той сумнів... - У чому полягає цей сумнів, з'ясовується нижче (див. 70-78). 46-48. Перший той гордливець... - Люцифер, який раніше належав до одного з найвищих ангельських чинів і не мав терпцю дочекатися Божої волі. 101-102. Не забувши знака... - тобто, як і давніше, зберігаючи обриси орла. 111. Хто розкошує, хто жаровні лиже - нагороджені вічним блаженством або засуджені на вічні муки. 115-141. Затямлять там.... - Варто звернути увагу на віртуозну побудову цих терцин, в яких робиться побіжний огляд тодішніх вінценосців Західної Європи («що скажуть нехристиянські народи - арапи, перси про наших християнських владарів?»); крім того, що в них автор застосовує прийом потрійної строфічної анафори, він ще з літер кожної трійки терцин утворює акростих слова «Іие», що означає «чума», «зараза», влучно характеризуючи єдиним виразом зміст цих рядків, непривабливі постаті європейських монархів. Наш переклад в міру змоги намагається відтворити цю особливість оригіналу. 115-117. Альбертове діяння - Альберт, Альбрехт І, син Рудольфа Габсбурзького, імператор (з 1298 до 1308 p.), який у 1304 р. розорив Чехію (празькі землі). 120. Той, хто на ловах знайде смерть собі - французький король Філіпп IV (з 1285 до 1314 p.), який весь час провадив завзяту боротьбу проти Священної Римської імперії, за що Данте люто ненавидів і всіляко ганьбив його; розладнав народне господарство випуском низькопробної монети; загинув од нещасливого випадку на полюванні. 122. Шотландець (Роберт Брюс, з 1306 до 1329 р.) і англієць (Еду-ард І, з 1272 до 1307 p., або Едуард II, з 1307 до 1327 р.) - весь час воювали один з одним. 125. Іспанець - Фердінанд IV Кастильський (з 1295 до 1312 p.), богемець - Венцеслав IV Чеський (з 1278 до 1305 p.). 127-129. Кульга - Карл II Анжуйський, прозваний Кульгою, дістав у спадок від батька титул короля єрусалимського. Тут поет обіцяє, що його чесноти будуть оцінені в одиницю, а вади - у тисячу (в оригіналі ці числа позначені римськими літерами - / та М). 131. Із острова вулкана й спеки зразу - сицилійський король Феде-ріго II (з 1296 до 1337 p.; пор. далі Р. XX, 63). 132. Анхіз - батько Енеїв (див. прим. Р. XV, 25-27), помер, за Віргілієм, у Сицилії, по дорозі з Трої до Італії (Ен. III, 707-714). 136. Дядько короля Федеріго II - балеарський король Яків (з 1262 до 1311 p.); брат - арагонський король Яків II (з 1291 до 1327 p.). 139. Португалець - Дініш І Орач (з 1279 до 1325 p.); норвежець - Гакон V Довгоногий (з 1299 до 1319 p.). 140. Далмат - володар князівства Рашки (Рашії), до якого входили, за даними західних учених, Далмація, Кроація, Боснія і Західна Сербія, Стефан Урош II Мілутін (з 1282 до 1321 p.); карбував низькопробну монету, схожу з венеціанською. 142-143. Пощастить Угорщині... - коли вона відшкодує лихо, завдане їй попередніми королями. 143-144. Й пощастить Наваррі... - якщо відгородиться своїми горами від Франції, яка загрожує її поглинути. 145-148. Засторогою Наваррі може стати доля Нікозіїі Фамагости, головних міст на острові Кіпрі, де панує король, француз за походженням, Генріх II Лузініан, з левом (звіром) у гербі; він найбільше спілкується з французьким королем Філіппом IV. ПІСНЯ ДВАДЦЯТА Шосте, Юпітерове небо. - Спів праведників. - Закохані в справедливості владарі - складові частини образу орла. - Віра і спасіння. - Призначення долі наперед 4-6. То зразу ж безліччю зірок ясних... - Вважалось у ті часи, що зірки беруть світло від сонця (пор. далі. Р. XXIII, 28-30). 8. Знак світу і його вождів... - імперський орел. 31. Той орган мій, що бачить... - тобто око. У геральдичного орла видно лише одне око, бо його голова зображується в профіль. 38-39. Святого Духа оспівав колись... - мова йде про біблійного царя Давида, легендарного автора збірки псалмів. 45-48. Журбу за сином у вдови незмивну - римський імператор Траян, що, за переказами, відклав воєнний похід задля розсліду скарги старої вдови. 49-51. А другий... - за біблійною легендою, цар Єзекія. 55-57. А дальший... - імператор Константан, який переніс до Візантії (мене й закони в грецькій вклав обнові) свою столицю, закони і імператорського орла, причому поступився, як були твердо переконані в середні віки, Італією і Заходом папі Сільвестрові 1 (пастухові), керуючись добрим наміром, що, проте, призвів до зла (дав гіркі плоди) (так званий «Константанів дар», що грунтувався на фальшивому документі, складеному в римській курії, мабуть, у VIII ст., підробку якого довів у середині XV ст. італійський учений Лоренцо Валла). 62. Гульєльмо - Гульєльмо II Добрий, король Сицилії та Пульї (з 1166 до 1189 р.). 63. Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку. - Володіння Гульєльмо II журяться, що дісталися поганим королям: Пулья (Південна Італія) - Карлові II Анжуйському, а Сицилія - Федеріго II (див. вище, прим. Р. XIX, 127-131). 68. Ріфей-троянець - згадуваний в «Енеїді» Віргілія герой, забитий при взятті Трої («з-поміж тевкрів найсправедливіший», Ен. II, 425-426; див. далі 118-129, і прим.). 100-101. Перша й п'ята... душі... - душі Траяна й Ріфея, двох нехристиян. 104. Каліцтво ніг... - розп'яття Христа. 106-117. Ця, з Пекла... - душа Траяна (див. вище, 45-48 і прим.). Щоб здобути спасіння, вона, в результаті палкого заступництва за неї перед Богом папи Григорія Великого, знову повернулась у людське тіло й вже в другому житті прийняла християнство. 118-126. Таж... - тобто душа Ріфея (див. рядок 68 і прим.). Версію про те, що буцімто він вірив у майбутнє пришестя Христа, вигадав, мабуть, сам Данте. 127-129. Хрестилась в трьох жінок... - Зміст: Ріфей жив понад десять віків до християнства, але хрещення для нього замінили віра, надія та любов, які йдуть при правому колесі містичної колісниці, що її Данте бачив у Земному Раї на верху гори Чистилища. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША Сьоме, Сатурнове небо. - Піднесення. - Духи споглядальників. - Небесні сходи. - П'єр Дам яно. - Ще про призначення долі. - Пишнота прелатів 6. Семела - дочка фіванського царя Кадма, яку покохав Юпітер, але вона через надмірну свою цікавість загинула від його вигляду. 9. Поки долаєм в цих чертогах сходи - тобто підносимося з неба на небо. 14. Що Лев... - у березні - квітні 1300 р. Сатурн був у сузір'ї Лева. 25. В цьому кристалі... - всередині Сатурна, що, за середньовічними уявленнями, обертається навколо Землі. 26. Іменем вождя... - Сатурна, сина Урана і Геї, Юпітерового батька, бога вседержителя, за панування якого-на землі був золотий вік. 43. І той... - його ім'я ми почуємо лише з рядка 121 цієї пісні (див. прим. 105). 46. А та... - Беатріче. 53. Я - з тою... - з Беатріче. 61-63. У тебе вуші смертні... - і вони не знесли б нашого співу, як очі не знесли 6 усміху Беатріче. 100. Там - на землі. 105. Хто ти був? - Це П'єр Дам'яно (1007-1072), уродженець Ра-венни, де жив останні роки життя Данте, пишучи свій «Рай»; змалку він був пастухом; учився в Равенні, Фаенці і Пармі. Близько 1037 р. став ченцем у монастирі Санта Кроче ді Фонте Авеллана і незабаром - його абатом; у 1057 р. - кардинал-єпископ в Остії, але через два роки повернувся до свого монастиря. Під кінець життя він із смиренності прибрав собі ім'я Петра Грішника. Автор багатьох богословських творів. 109-111. Катрія - височина в центральній частині Апеннін (південно-західний кінець Фельтеронського пасма). На її схилі стоїть монастир Санта Кроче ді Фонте Авеллана. 122-123. Петром же Грішником... - Під цим ім'ям П'єр Дам'яно, за переказами, деякий час жив біля Адріатичного моря в монастирі Санта-Марія, недалеко від Равенни (прийшов під дах приморського пречистен-ського дому). 125. Почесну шапку... - кардинальську. (Насправді ж червоний капелюх відзнакою кардинальського сану став лише в середині XIII ст.). 127-128. Кіфа (давньоєврейською мовою - камінь) - апостол Петро; сосуд великий Святого Духа - апостол Павел. 141. В нас - на Землі. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА Сьоме, Сатурнове небо. - Бенедикт. - Занепаді монастирі. - Піднесення на восьме, Зірне небо. - Сузір 'я Близнят. - Погляд на Землю 14. Люта мста - мста Божа. На який саме факт з бурхливої історії папства тих часів натякає Данте? На брутальне знущання французької вояччини з папи Боніфація VIII у вересні 1303 p.? Чи на «авіньйонський полон пап», який почався в 1309 p.? Чи, може, на щось інше? Гадають, що йдеться про подію, ще ближчу за часом до моменту написання даного місця в поемі, - про загибель Климента V, що сталася 20 квітня 1314 p.; за переказами, зафіксованими в тогочасних хроніках, папа помер начебто з нервового потрясіння від розповіді викликаного з того світу з допомогою якогось «майстра некромантії» духа придворного капелана про те, що він бачив у пеклі вогняне ліжко, приготоване буцімто для папи за його користолюбність і хабарництво. Цей випадок зараз же набрав дуже широкого розголосу в тодішньому католицькому світі, і не дивно, коли Данте, такий же легковірний, як уся сучасна йому Європа, згадав цю пригоду, особливо, як зважити на те, що йшлося про одного з найненависніших йому ворогів. 31. І з неї я почув... - промовляє Бенедикт (480-543), засновник ордену бенедиктинців. 37. На тій горі, що висить над Кассіно... - на горі Монте-Кассіно, у Південній Італії; на її схилі лежить місто Кассіно. Колись тамтешні жителі поклонялись Аполлонові, храм якого був на горі. 49. Ромуальдо дельї Онесті (пом. 1027), родом з Равенни, - засновник чернечого ордену камальдолітів; Макарій - або Александрійський, відлюдник, що помер у 404 p., або Великий (пом. 199), або, нарешті, третій Макарій, легендарний романський відлюдник, якого відвідували потойбічні прочани. 51. Що нас... замкнув келарій. - Келарій - чернець, який відав господарством у монастирі. 56. Як світло сонця розу розкрива... - перша згадка про небесну розу, докладніша мова про яку буде далі, - див. Р. XXX - XXXIII. 62. В останнім небі... - у десятому небі, Палаючому. 70-72. їх бачив Яків-праотець... - посилання на біблійну легенду про сходи, що приснились Якову. 74. Мій устав... - монастирський статут. 82. Над чим в нас церква жадібно дрижить... - тобто над коштовними скарбами, земними благами. 83. Не для рідні та й гірших... - тобто не для родичів духовних осіб і всяких їхніх приятелів. 94-95. Йордан роздавсь... розступилось море... - Теперішній розпусті протиставляються біблійні чудеса. 111. На знаку за Тельцем... - на наступному зодіакальному сузір'ї Близнят, де опинився Данте, злетівши у восьме, Зірне небо. 112-114. О славні зорі... - сузір'я Близнят. Народжені під його знаком, за тлумаченням тогочасних астрологів, вважалися схильними до «письма, науки й знання». 116-117. Отець усього смертного буття - тобто Сонце. На думку середньовічних астрономів, сонце буває в сузір'ї Близнят з 21 травня до 20 червня. Боккаччо (у примітці до першого рядка «Пекла») наводить слова якогось равеннського старожила, Дантового друга, якому поет незадовго до смерті (тобто до 13 вересня 1321 р.) сказав, що в травні йому сповнилося 56 років. Звідси випливає, що Данте народився в останню декаду травня 1265 р. 134. Кулю цю... - Землю. 139. Там бачив я твою дочку, Латоно... - див. Р. X, 69. 140. Без тінявих тих плям... - без плям на Місяці (див. Р. II, 49- 148). Тепер Данте бачить зворотний бік Місяця. 142. Гіперіон - син Урана і Геї, батько Геліоса (Сонця). 144. Майя - мати Меркурія; Діана - мати Венери. Поет бачив і навкруг, і поруч (з Сонцем) дану їх дітям путь. 145-146. Юпітер став... - Юпітер з його помірним світлом обертається між пекучим сином (Марсом) і холодним батьком (Сатурном). 148. Сім верстали путь... - 3 восьмого неба поет бачить усі сім планет, кожну із своїм небом. 152-153. Нікчемну крапку. - Землю, яку Данте бачить усю, перебуваючи над меридіаном Єрусалима, що лежить, згідно з географічними знаннями поета, посередині населеної суші. 154. На прекрасний зір - на очі Беатріче. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Восьме, Зірне небо. - Тріумф Христа. - Коронування Марії 12. Йшло повільніш сонце... - Наближаючись до полудня, сонце сповільнює рух. 25-27. Трівія - Діана, богиня Місяця, охоронниця перехресть. 26. Вічним німфам... - супутницям Трівії-Діани, зіркам. 28. Сонце над зірками... - тут Сонце символізує Христа. ЗО. Як наше сонце - факелам з срібла - тобто як наше сонце освітлює сяєвом небесні зірки (пор. вище. Р. XX, 1-6). 57. Полімнії (Полігімнії)... - музи ліричної поезії; сестер... - інших муз. 67-69. Біда у хвилях човнику малому... - пор. вище, Р. II, 1-15. 71-72. Не помітив чарівного саду... - всіх душ восьмого неба. 73. Роза - Діва Марія. 74. Лілеї - апостоли. 88. Красива квітка... - Діва Марія. 91. Пара моїх світел... - моїх очей. 92-93. Радісність зорі... - Діви Марії. 95. Вінцевий пломінь... - архангел Гавриїл. 101. Кіфари ніжної... - архангела Гавриїла. 112. Царська мантія... - дев'яте небо, що оточує всі інші небеса. жүктеу/скачать 0.83 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|