Програма до 230-річчя Дениса Давидова за участі гурту "Неслыханная прибыль" у Сумській обласній бібліотеці
жүктеу/скачать 243.88 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
- Рачкулик Оксана
- Грузинская песня
- Галицький кореспондент
- «Струни серця» – перший крок у майбутнє
Бюлетені за 1998-2014 роки, новини, довідники, записи авторських пісень, вірші, статті та книги про долю В.Івасюка, книга “Сучасна українська авторська пісня” та брошура "Авторська пiсня – як явище культури" та інші книги П.Картавого на сайті www.bardlitopys.sumy.ua/ Новини одним рядком: 11 квітня – програма до 230-річчя Дениса Давидова за участі гурту "Неслыханная прибыль" у Сумській обласній бібліотеці 12 квітня – концерт “Звуки срібного віку” за участі Олени Алексєєвої і Олександра Бебеха у Сумській міській бібліотеці 16 квітня – концерт Григорія Данського (Перм, Росія) у Дніпропетровську, Арт-центр «Квартира», пл. Красна, 3/1 17 квітня – концерт Григорія Данського у Запоріжжі, Палац культури “Титан” 18 квітня – концерт Григорія Данського у Харкові, клуб “Пинтагон”, Данилевского, 26 23 квітня – день народження барда Михайла Босіна, керівника харківського клубу пісенної поезії ім.Ю.Візбора 23 квітня 1977 року було проведено перший концерт авторської пісні в Сумах 27 квітня – концерт барда Тимура Шаова (Росія) «Свободная частица» у Будинку Художника (м.Київ, вул. Артема, 1-5 Оксана Пахльовська * * * Стане вічністю кожна хвилина з тих, що так нам сьогодні болять. Наша пам'ять – велика долина, де невидимі храми стоять. Їх століттями в нас руйнували. Та сьогодні, і вчора, й колись – чим страшніші були ті навали, тим величніші храми звелись. Мурувала ті храми біда. Кроком Бога відлунюють плити. І відступить від храмів орда. І не зможе тих храмів спалити. Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезіїЛисти надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ruКиїв - Володимир Гонський Вітаю, друже Петре! Прийміть повідомлення про нашу поїздку на фронт до Захисників Вітчизни: Текст Руслани Лоцман З метою збереження цілісності нашої держави, забезпечення миру і єднання народу, підняття бойового духу Української армії та активності вступу до лав Національної гвардії, за сприяння Міністерства культури України та Міністерства оборони України розпочався мистецький проект «Народна філармонія». 05 квітня 2014 р. відбулися перші концерти-зустрічі у військових частинах с. Гончарівське Чернігівської області. До участі у цій Всеукраїнській акції, ініціатором якого є громадське об’єднання «Народна філармонія», долучились Народні та Заслужені артисти України, композитори, співаки-барди, історики, викладачі та студенти, журналісти Громадського телебачення, кореспонденти, активісти «Автодозору». Розпочались концерти-зустрічі з українськими військовими духовним зверненням отця Димитрія (Присяжного), який зачитав молитву за Україну, за мир в усьому світі та передав дарунки від прихожан Свято-Покровської церкви м. Боярки Київської області. Хвилиною мовчання учасники заходу згадали всіх полеглих героїв, борців за волю українського народу в усі часи, зокрема, і бійців Небесної сотні. Високим патріотичним духом були наповнені старовинні піснеспіви, стрілецькі пісні у виконанні Заслуженого артиста України, лідера гурту «Хорея Козацька» Тараса Компаніченка. Близько двохсот своїх книг "Людина і нація. Час воїнів" та інші патріотичні книги про славних воїнів минулого і сучасності подарував військовим Чернігівщини активний громадський діяч, публіцист і бард, ведучий Євромайдану Володимир Гонський. Як і на Майдані, він вів ці концерти та співав повстанських пісень. До мужності та сміливості, стійкості та міцності закликала українських військових Заслужена артистка України Леся Горова. Серед учасників концертної програми були артисти з різних куточків України: історик-лектор Валерій Ільчук з полку «Чорних запорожців» з Києва, солістка ансамблю «Горлиця» Євгенія Проворова з Кременчука, виконавиця народних пісень з Черкащини Руслана Лоцман, бард з Луганська Василь Лютий, студентка КНУКІМ з Василькова Саша Міськова. Незважаючи на польові умови виступу, приємно потішив чернігівських солдат жонглер, чемпіон світу з циркового мистецтва Артем Хоманько, який нещодавно повернувся з Америки. Спостерігаючи за нашими захисниками не можна було не помітити їх щирих усмішок на листи від київських студенток, які їм передала молода естрадна співачка Аліна Тригуб, вихованка Заслуженого діяча мистецтв України Ірини Кириліної. Звісно, у відповідь на таке тепло солдати разом заспівали. А потім і затанцювали під запальні пісні Заслужених артистів України ансамблю «Горлиця». Зворушливо прозвучали пісні у виконанні армійця Гончарівської танкової бригади Олега з Чорнобая Черкаської області. Козацька каша вже чекала на хлопців, а вони все слухали артистів, які зі щирим серцем, добрим словом, любов’ю і піснею завітали до них у військові частини. Авжеж, не щодня випадає таке свято зустрічі з Народною артисткою України, легендарною актрисою кіно Раїсою Недашківською. Її жіноча душа молилась за всіх українських воїнів Шевченковими словами, закликаючи: «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю!». Завершився тригодинний концерт єднання митців і воїнів українського народу спільним виконанням Гімну України. За цей час поріднились наші серця і душі однією для всіх ідеєю миру і добра, високого патріотизму та соборності рідної України.
не знаю навіть і за що, а я кривлюся лиш по моді, як мандрівник в степу на дощ. Мені не боляче, а бридко, мов наплювали у нутро або на голову побриту помиїв вилили відро. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Лунає пісня «Чураївна», і сяє жовто-синій стяг. Не вмерла ще душа наївна, та гнівно котиться життя.
Тимур Шаов і його чудові музиканти (М.Махович - мандоліна, Н.Григорьев - гітара) цього разу виконають свої найкращі, найрозумніші, підбадьорливі і захоплюючі, життєрадісні пісні, яких так бракує сьогоднішній Україні! І, звичайно ж, будуть прем'єри нових пісень. Коли Вам погано, дістало все і всі, завжди згадуйте пісню, якою Шаов закінчує свої концерти: «Всё будет обалденно, И не о чем скорбеть, Вам надо ежедневно Сто сорок раз пропеть, О том, что всё отменно, Всё просто офигенно, Всё ништяк!»
http://www.youtube.com/watch?v=0-6Hf6AlJw8 Суми – Петро Картавий Пісенно-поетичне свято 26-го “Булату”. Хронологія фестивалю Святкуючи 2013 року 25-й фестиваль авторської пісні “Булат” ніхто не міг уявити, що наступний проходитиме за інших громадсько-політичних обставин. В Україні ускладнилось проведення культурологічних заходів, і тому було важливо зберегти традицію проведення фестивалю бардів у Сумах. Президент фестивалю Ігор Добровольський і команда КАП “Булат” (художній керівник фестивалю Алла Титаренко, член ради клубу Артем Соколов, барди, господарники) доказали живучість пісенного свята, і успішно справилися із організаційними проблемами. За 10 днів до початку фестивалю Ігор розповів мені, що багато гостей не приїдуть у Суми. Заспокоїв Ігоря Добровольського тим, що ті, хто шанує його роботу приїдуть, а великий досвід дозволить цікаво провести фестиваль при будь-яких несподіванках. 11 квітня 2014 року в актовій залі машинобудівного коледжу ведуча концерту-відкриття Євгенія Торопова запросила до мікрофону президента фестивалю. Ігор Добровольський подякував присутнім учасникам і глядачам та згадав моє прізвище, як засновника клубу і фестивалю, а співпрацюємо ми із 1988 року. Відкрили концерт барди КАП “Булат”, а за ними на сцену виходить Олександр Козинець (молодіжна студія КАП “Булат”, керівник Тетяна Овчаренко). Наступна учасниця Олена Алексєєва, керівник театру АП у Запоріжжі. Далі поетеса із Конотопу Ірина Козлова читала свої вірші. Наступний учасник концерту Сергій Рудь (Дніпропетровськ), а його змінило молодіжне тріо із Сум (Данило Гапонюк, Ксеня Музика, Іван Грицай). На сцені гості з російського Обнінська Рачкулики Оксана і Олена. Спочатку Оксана читала вірші, а потім Олена виконала пісню. Оксана сказала, що потрібно зберегти мир між нашими народами і прочитала вірш. Рачкулик ОксанаЛюбовь День был, вроде, такой как всегда. Шел дождь. Но менялись листва и вода. И всё, что давно окружало нас, Вдруг стало новей и милее для глаз. А с неба из тучи на город – лови! Летели сплошные потоки любви! А город хмурился и молчал, Как будто любви этой не замечал. И только бродяга один торопливо Пустую бутылку достал из-под пива. И в этом сосуде, для чувства странном, Пенилась, билась любовь фонтаном. А женщина, шедшая мне навстречу, Дождю подставила руки и плечи. И мне показалось, что женщина плачет, Но это струилась любовь, не иначе. Любовь, в которой весь мир утонет, Какой-то мальчик ловил в ладони. И я ладонь подставила тоже: Любви немного, хотя каплю, Боже! Ведь, в сущности, ищем всегда только это, Торгуясь порой со всем белым светом, Борясь и воюя и в горечь и в сласть, Пытаясь купить, не купить – так украсть. Но чтобы любовь вот так в подарок?! А мир становился неистов и ярок, Любовь бушевала, покрыв мостовые, Доказывая, что и она – стихия. Это в стихах лепестки и амуры. Любовь, закипая, топила бордюры. И пусть строгий дядя, обутый в резину, Любви на пути воздвигает плотину. А дворники, метлы схвативши в руки, Любовь загоняют в тёмные люки, Но что ей запрет и преграда власти, Когда умеет сердца на части? И что ей решётки и эти стены, Когда в ней конец и начало вселенной? О, лейся весёлым на нас потоком, Топи и твори, не считаясь со сроком, Плещи, пробираясь к душе и к дому. Спасибо, за то, что приходишь к любому. Не разбирая заслуг и платья, И значит, являешься благодатью. А также за то, что в эпохе любой Власть остаётся всегда за тобой. За то, что везде ты отыщешь дорогу, Тебя никогда не бывает много. Город штурмом бери и властвуй. Мы так тебя ждали, так ждали! Здравствуй! Далі співав Анатолій Гершанік із дніпропетровського КАП “Альма-Матер”, а його змінила Оксана Піковська із Київщини. Самий високий бард фестивалю Олександр Бебех представляв Одесу. Наступна учасниця Олена Вінник приїхала із США, а раніше жила в Конотопі. Приїхавши в гості Олена написала пісню на вірш Ігоря Годенкова (Макарів) змінивши його назву. Нечуваний спів ...І линула пісня, пливла над полями По далях просторів і ширі ланів Над віссю гірською і понад лісами – Чарівний, казковий, нечуваний спів... Над барвами тихих дібров у світанках Над квітами в сяйві і сріблі роси, По ніжних туманах в закоханих ранках – Лунав цей чарівний, нечуваний спів... Завмерла земля, в небі зорі застигли, І вщухли вітри, згасли хвилі морів – І слухали всі, як летів, мов на крилах, Чарівний, казковий, нечуваний спів. То пісня твоя, Україна летіла! Немає такої ніде із світів, І пісня – сама ти, моя Україно, Чарівний, казковий, нечуваний спів. Бард Олексій Нежевець представляв Білорусь. Цікаво співали члени сумського театру поетичної пісні "La Chanson" (Віктор Сироватський, Оксана Скоробагатська (Кулик), Яна Шифріна, Сергій Городничий). Поет Ігор Годенков прочитав вірші, а за ним по черзі співали Сергій Хоменко з Києва та Ігор Кас’яненко із Сум. Олег Швидкий із Запоріжжя уперше на фестивалі, але зацікавив мене душевною піснею з умовною назвою “Фестивальна”. Дождись меня, Я успел войти в последний вагон, Ждет нас вечность, длиною в три дня И не важно пока, что будет потом... Уже горят На поляне костры, иду на огонь, Здравствуй, брат менестрель, пусть подружка твоя, Палисандровым грифом мне согреет ладонь. Положим судьбы на лады, Растянем по глоточку ночь, До утренней хмельной звезды Повычистим всю наволочь. Оставим души нагишем На исповеди у костра, За этим каждый и пришел И мне пора... Услышь меня, Пригуби мою радость, хлебни мою боль, По гитарному строю мы давно уж родня, Солонит в унисон наша общая соль. Мои слова, Пусть когда-нибудь станут твоей строкой, И в нетленку её превратит молва, Видишь, значит не зря всю ночь, в запой... Собой поили мошкару, Вино подмешивая в кровь, Точили рифмы о луну, Теряли нить, сплетали вновь, Пасли мурашек по спине, Войдя в безвременный экстаз, Клялись на порванной струне, Что встретимся ещё не раз Разложим судьбы на лады, Растянем по глоточку ночь, До утренней хмельной звезды Повычистим всю наволочь. Оставим души нагишом На исповеди у костра, За этим каждый раз я шел, Опять пора.... Продовжили концерт Тетяна Корольова з Москви та голова асоціації бардів України Вадим Гефтер з Донецька. Відомий російський бард Григорій Данськой із Пермі сказав, що пісня і поезія переживуть політиків, бо віддзеркалюють безсмертя народу. Пропоную текст його давньої пісні. Ивиковы журавли Снега просит душа, только снега. Будто с родины ком земли. В придорожном осколке неба кружат Ивиковы журавли. Кружат Ивиковы следопыты над распаханной гнилью полей. И стучат в облаках копыта черных Ивиковых журавлей. Снега просит душа, только снега. Чтоб покой навсегда, навек. Инфантильный чудак Онегин смотрит с грустью в двадцатый век. На балтийские серые лужи, на скелеты стальных кораблей. Смотрит в небо - а в небе кружит стая Ивиковых журавлей. Снега просит душа на просторы Руси, на петлицы солдат, на погоны святым майорам, на архангельский чинный смрад, на церквей оловянные срубы, где господь так страшно высок, на мои деревянные губы, на просоленный болью висок, на обугленные села, на расхристанные города... Ну а в небе такие веселые летят вороны в никуда. Только выше, у самого солнца, еще жутче и веселей изумрудное сердце бьется черных Ивиковых журавлей… …Снега просит душа, только снега, будто с родины ком земли. В придорожном осколке неба кружат Ивиковы журавли. Никуда нам от них не деться, чтоб не слышать их голоса, чтоб не били в самое сердце их гомеровские глаза. Под печальное это пение затеряться бы да умереть. И мне думается - это спасение, даже если зовется смерть. По столетьям, как по ступеням, бегут реки, по ним - корабли... И смеется Онегин - что смерть нам, если в небе летят журавли... Завершив концерт-відкриття гурт "Неслыханная прибыль" із Запоріжжя (керівник Тетяна Прибиль). Потім учасники фестивалю поїхали в табір “Ровесник”, що розташований на околиці Сум, де співали біля вогнища. 12 квітня основні події відбувалися в таборі “Ровесник”. У першій половині дня проходили майстер-класи, а в другій – два концерти. Щоб не повторювати прізвища учасників назву тільки тих, хто не виступав у концерті-відкритті. Барди: Микола Бакуринський (Київ), Яна Гершанік (Дніпропетровськ), Анатолій Маринкін (Одеса), Олена Лисенко (Київ), Євгенія Стрельник (Суми), Володимир Антонов (Запоріжжя), Ольга Воротинцева (Дніпропетровськ), Олександр Бабаков (Запоріжжя), Олександр Іваницький (м.Баранівка, Житомирської області), Віктор Халявка (Кіровоград), Анна Калита (Київ), Володимир Хоменко (Макарів), КАП “ЛАДИ” із Конотопу (керівник, колишня “булатівка” Алла Тимошина). Поети: Олена Борозинець (Суми), Ольга Бражник (Суми), Вікторія Трет’якова (Конотоп), Ірина Легонькова (Харків). Вели концерт Микола Бакуринський і Яна Гершанік. Запам’яталася пісня у виконанні театру поетичної пісні "La Chanson" (Суми) на вірш Олега Чухонцева. Обращение к шарманщику Шаво из кабачка "Бетани", что на тбилисской горе Мтацминда, где покоится прах Нико Бараташвили, Александра Грибоедова и других славных сынов и дочерей Грузии и России. Алаверды к тебе, мой милый! Ты видишь, я ещё не пьян, а потому в пирушке мирной хочу и я поднять стакан. Известно всем, что северяне не любят говорить красно. Но этот запах из марани! Но это красное вино! Давай, Шаво, крути шарманку, крути, выкручивай до дна! Скажи, за душу наизнанку не мало ли - глоток вина? За душу рёбрами наружу не много ли - вина глоток? Верти, Шаво, бери за душу, лей родниковый кипяток... Спасибо, друг! Ты видишь, милый, как песне плачется легко над грибоедовской могилой и над могилою Нико. Быть может, если будем живы, мы вспомним как-нибудь потом, как вызывающе красивы мы были в дружестве своём. Мы вспомним, как на горной выси, смотря за гибельный предел, мы пили за ночной Тбилиси, а ты нам музыку вертел. Я век бы жил анахоретом, но, если есть в душе огонь, я так скажу: живи поэтом! - и к сердцу прислоню ладонь. 13 квітня у Палаці культури ім..Фрунзе відбувся гала-концерт фестивалю, який вели Олена Алексєєва і Артем Соколов. Артем подякував Ігорю Добровольському за титанічні зусилля у проведенні фестивалю та назвав спонсорів. Сказав він і про відсутність конкурсу, що дало можливість всім бажаючим виступити у концертах фестивалю. Згадалося, як починаючи з 2007 року писав про некоректність поведінки деяких приїжджих “майстрів” стосовно конкурсантів, але тоді мене не чули. У гала-концерті виступило 29 номерів. У попередніх концертах не співали: сумський гурт “Чужасі” (Олександр Сорокін, Наталка Смертяк, Євгенія Торопова, Михайло Паламаренко), кобзар Едуард Драч (Київ) та Володимир Щеглов (Суми). Запам’ятався контраст: Григорій Данськой говорив, що барди є миротворцями, а за ним сумчанин Ігор Кас’яненко співав про громадянську війну. Передостанньою звучала пісня Булата Окуджави, іменем якого назвав клуб і фестиваль. Грузинская песняВиноградную косточку в теплую землю зарою, и лозу поцелую, и спелые гроздья сорву, и друзей созову, на любовь свое сердце настрою… А иначе зачем на земле этой вечной живу? Собирайтесь-ка, гости мои, на мое угощенье, говорите мне прямо в лицо, кем пред вами слыву, царь небесный пошлет мне прощение за прегрешенья… А иначе зачем на земле этой вечной живу? В темно-красном своем будет петь для меня моя Дали, в черно-белом своем преклоню перед нею главу, и заслушаюсь я, и умру от любви и печали… А иначе зачем на земле этой вечной живу?
по углам залетая, пусть опять и опять предо мною плывут наяву синий буйвол, и белый орел, и форель золотая… А иначе зачем на земле этой вечной живу? Прощаючись з глядачами Артем Соколов назвав Суми бардівською столицею України, і мені важко йому заперечити. Рубрика – «Із історії українських бардів» Співці протесту Галицький кореспондентhttp://gk-press.if.ua/node/2674 Богдан СКАВРОН Під час здобуття Україною незалежності перші українські барди, серед яких івано-франківці Станіслав Щербатих (Тризубий Стас), Левко Бондар та Володимир Кіндратишин, опинилися на гребені хвилі загального національного піднесення. Під акомпанемент самої тільки гітари ці поети горлали на стадіонах перед багатотисячною публікою те, про що говорилося тільки пошепки на кухнях і про що не сміла писати тогочасна радянська преса. Пісні протесту ішли в маси і робилися шлягерами. Здавалося, настав той час, коли каміння заволало... Зараз діяльність українських виконавців авторської пісні структурована і формалізована. Існують спеціальні клуби, де чітко за графіком збираються барди і діляться своїми творчими набутками. Сплановано проводяться кількаденні фестивалі та конкурси авторської пісні. А от тієї загальнонародної любові до бардів, яка була ще двадцять років тому, більше не чути. Змінилися смаки публіки? Чи, може, той оголений бардівський нерв, який болючою сатирою реагував на "совок", обріс шаром тлусту? Кабацькі джерела Щоб з'ясувати, куди зрештою зникла стара добра бардівська пісня, слід, мабуть, прояснити, як вона власне виникла. Якщо говорити про виконавців, то імена Василя Жданкіна, Едуарда Драча, Тризубого Стаса, Левка Бондара, Андрія Панчишина, Костя Москальця, Марійки Бурмаки стали на загал відомими після луцького фестивалю авторської пісні "Оберіг" та першої, чернівецької "Червоної рути" наприкінці вісімдесятих. Однак проведення цих фестивалів лише дало можливість пробитися на поверхню справжній бардівській пісні, яка вже існувала в певному середовищі, влучно названому свого часу Тризубим Стасом "інтелектуальною меншиною". В Івано-Франківську до такої "меншини", в якій викристалізовувалися майбутні барди, входили насамперед художники, архітектори та ресторанні музиканти. Це були люди, які з річних причин могли дозволяти собі відверто антирадянський нонконформізм. "Лабухи" взагалі належали до однієї з найбільш вільних з можливих у Радянському Союзі професій. Ресторанні музиканти мали унікальну для "совка" можливість бути матеріально незалежними: основний заробіток у них становила не офіційна платня, а той "парнус", який вони заробляли, виконуючи пісні на замовлення. Звідси ж - і тонке відчуття смаків публіки та високий професіоналізм у виконанні пісень. Як пригадував Левко Боднар, який перший склад свого "Бункера Йо" набирав у франківських кабаках, більших професіоналів, ніж "лабухи" в ресторанах, у той час в місті просто не було. "У кабаку треба було грати все - від будь-якої народної пісні до фірми типу "Deep Purple", - розповідав музикант. - Часом, щоб парнус заробити, доводилося вигадувати таке... Наприклад, приходить клієнт, замовляє пісню - "Нелюбімая", а лабух мелодію ще пам'ятає, а слів у "талмуді" (пісеннику - авт.) нема. Він тоді від мікрофона оголошує, мовляв, так і так, пісня "Нєлюбімая" цього вечора вперше виконуватиметься на арабській мові. Хлопці грають, він щось там незрозуміле лепече, а клієнт платить". Це середовище тоді вирізнялося умінням дотепно пожартувати, часом ці жарти проймалися саркастично-іронічним ставленням до "совкової" дійсності, і так народжувалися перші пісні франківських бардів. Це були напрочуд прості і щирі речі, у сприйнятті яких небагато важили досконала мелодія чи майстерне володіння інструментом. "Бард - це три акорди і розстроєна гітара, важливо було те, ЩО ти співаєш", - говорив Левко Бондар. В андеґраунді Місцем, як би тепер сказали, "тусовки" перших франківських бардів був кіноклуб, яким наприкінці вісімдесятих керував Станіслав Щербатих (Тризубий Стас, або просто Щербик). Приміщення кіноклубу, в якому, до речі, франківські діти у той час мали можливість вчитися власноруч робити мультфільми, було розташоване в підвальному приміщенні теперішнього кінотеатру "Люм'єр". Це надавало особливого андеґраундного шарму тим зустрічам, які відбувалися у Щербика. Як пригадувала одна з учениць кіноклубу художниця Анна Кирпан (Анька Середа), атмосфера тут завжди була затишна, приємна та водночас таємнича. "Тепер все можна - не треба ховатися зі своєю антирадянською творчістю у підвали, але все чомусь відбувається надто брутально, алкогольно та комерційно, - розмірковувала вона. - А те, що було, вже не вернеться". Під час зібрань у кіноклубі, як пригадував Левко Боднар, часом народжувалися теми для пісень, виникали нові кумедні образи. "Пам'ятаю, якось сиділи у Стаса і я пожартував, мовляв, чому є мілі-ціонер, а кіло-ціонера не існує, - розповідав Левко. - Несправедливо це, кажу. Стасу жарт сподобався, і він потім того кіло-ціонера використав в одній своїй пісні". Відколи почалися публічні виступи Тризубого Стаса, Левка Бондара і Володимира Кіндратишина, які наприкінці 80-х утворили колектив "Приспів" (скорочення від "Прикарпатські співці" - авт.), франківські барди постійно відчували на собі недремне око органів держбезпеки. Левко Бондар тепер не сумнівається, що у той час велося прослуховування його телефонів, принаймні, на роботі в художній школі. Кадебісти з ідеологічного відділу регулярно відвідували концерти, причому часом робили це демонстративно, завчасно займаючи зручні місця в залі, поки публіка ще не розсілася. Якось, співаючи на зібранні-мітингу біля пам'ятника Франкові, Левко Бондар мусів спеціально принести з собою журнал "Жовтень", щоб показати - текст опублікований і ніякої крамоли в пісні нема. "Пізніше я зустрів одного пиячка, що в КДБ працював, - згадував бард. - То він мені сказав, що відстоював мене, коли в КДБ з цього приводу були розбори, підтвердив, що бачив журнал, в якому те, що я співав, було надруковане. Ну, я поставив йому за це сто грам". Як зауважив Левко Боднар, у той час виконавцю власне українських авторських пісень пробитися на сцену було досить складно. Комсомол організовував концерти бардівської пісні, але перевагу тоді надавали російськомовним виконавцям, в текстах пісень яких не передбачалося українського патріотизму. Скажімо, на відборі до фестивального гала-концерту в Одесі, на який приїхало п'ятеро бардів з Івано-Франківська, завдяки старанням теперішнього шоумена Бориса Бурди пробилася тільки одна україномовна пісня. Українцям довелося влаштовувати власний концерт - у готельному номері. Прорив української авторської пісні стався на фестивалі "Оберіг" у Луцьку. До речі, організував його колишній ресторанний лабух Олексій Левченко, який створив для цього приватну фірму і став бізнесменом. Тепер він продовжує займатися ресторанним бізнесом, і хоча фестиваль вже не проводиться, Левченко раз на місяць запрошує до себе для виступу в кабаку когось зі старих українських бардів. Тут уже співали і Олег Покальчук, і Едуард Драч, і Ігор Жук, і Левко Бондар. А люди, які приходять на такі ресторанні концерти, задоволені: слухаючи пісні двадцятирічної давності, вони знову повертають собі молодість. Затишшя перед бурею? За збігом обставин роки перед проголошенням Україною незалежності стали надзвичайно плідними для творчості українських бардів. Підкошені горбачовською перестройкою та гласністю, компартія та органи держбезпеки були розгублені. Організатори концертів натомість зрозуміли, що всенародна любов до бардів є чудовим джерелом прибутку. Франківські виконавці дотепер переповідають, як на концерт на львівському стадіоні "Дружба", який вміщає 40 тисяч осіб, було продано 60 (!) тисяч квитків. "Тоді було цікаво, весело, - пригадував Левко Боднар. - Кожен знав, що люди того хочуть, та й концерти були платними, я навіть звільнився з роботи в художній школі, щоб мати можливість гастролювати. Але на початку дев'яностих нас приспали. А після того, як відійшла перша демократична влада і знову повернулися на чільні посади ті, хто керував за комуністів, хоч заборони на виступи й не було, але тихцем палки в колеса нам устромляли. Напевно, це така помста була за те, що ми раніше собі дозволяли". З середини дев'яностих бардівське життя в місті завмерло. Стас Щербатих поїхав до Києва, де у той час трохи легше було пробитися на сцену, а три роки тому видатний бард помер, повернувшись до Івано-Франківська. Влодко Кіндратишин виїхав до Америки, де перебуває дотепер. Левко Бондар довший час мешкав у Польщі, де працював як художник і як музикант. Тепер Левко має власну студію звукозапису в Івано-Франківську. "До Польщі я виїхав, коли відчув, що тут більше немає потреби у моїй творчості, - згадував Левко Бондар. - Публіка почала хавати шоу, яке дотепер пропагується. З'явилися всі оці "поющіє труси", фанерні співаки, які відкривають рот, як ляльки у мультфільмах. Змінився спосіб життя, нам нав'язують іншу культуру, замішану на видовищі, людям забили мозок всім отим брудом в телевізійному та радіоефірі. Вже й не старається публіка послухати якесь живе слово". Але барди кажуть, що все так не буде. Прийдуть інші часи. І каміння знову заволає... Від Упорядника. У статті здивувало фраза: “З середини дев'яностих бардівське життя в місті завмерло.” Автор не зробивши пошук написав із чижих слів, бо Ігор Гриник 1999-2007 роках провів в Івано-Франківську 4 фестивалі (двічі “Приспів”, “Струни серці”, “Повстанським плаєм”). На одному із них працював у журі згаданий у статті Левко Бондар. Мені довелося допомагати Ігорю, і працювати в журі усіх 4 фестивалів. Пропоную описання фестивалів із книги Петра Картавого “Сучасна українська авторська пісня”, три примірники якої вислав у бібліотеки Івано-Франківська. Івано-Франківська фієста Ідея провести фестиваль в Прикарпатті народилася у Сумах, куди Зоя Слободян привезла групу івано-франківців, і ми познайомилися з Ігорем Гриником, а через чотири місяці він, досвідчений організатор, провів фестиваль «Приспів». У «Приспіві» вирізнялися нові голоси (газета «Галичина» №114, 20 липня 1999р.) Дарина Назарчук Протягом двох днів у Івано-Франківську вперше проходив регіональний фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Приспів». На заклик «Приспіву» відгукнулись 33 учасники – з Снятина, Верховини, Городенки, Тисмениці, Надвірної, Івано-Франківська, а також зі Львова, Хмельницького і Чернівців. Після творчого прослуховування до участі в конкурсі було допущено 26 співаків. Журі, яке очолював завідувач відділу культури і мистецтв управління культури облдержадміністрації Роман Братковський і до якого входили відомі автори і виконавці авторської пісні Володимир Завгородній з м. Володимир-Волинського Волинської області, Леся Соболевська та Ігор Гриник з Івано-Франківська, Зінаїда Дмитровська – поет, радіо-журналіст із Києва, Петро Картавий – координатор оргкомітету п’ятого Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії з міста Суми та інші, загалом залишилося задоволене рівнем конкурсантів. Гран-прі фестивалю присуджено Іванові Васьківу з Івано-Франківська. В номінаціях «кращий автор» перемогу здобув Юрій Гуцуляк з Хмельницького, «кращий композитор» – Роман Корецький зі Львова, «кращий колектив» – дует «Крила» у складі Олени Баєвої і Надії Данишенко з Івано-Франківська, «кращий – виконавець» – Леся Федунків з Івано-Франківська. Приз глядацьких симпатій завоювала Наталія Поперечна з Івано-Франківська. А дипломантами стали Петро Федорів, Христинка Пиріг (до речі наймолодша учасниця), Наталія Бойчук з Івано-Франківська та Петро Корж зі Снятина. Лауреати і дипломанти, найцікавіші учасники, а також гості Леся Соболевська, Ігор Гриник, Володимир Завгородній, Юрій Новіков взяли участь у гала-концерті фестивалю, який проходив в обласній філармонії і приніс немало приємних хвилин глядачам. Прикарпатський «Приспів» газета «Галичина» за 26.02.2002 року Неоніла СТЕФУРАК В Івано-Франківську завершився ІІ фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Приспів». Цього разу за звання лауреата змагалось 28 авторів-виконавців з Івано-Франківщини та інших областей України. Знову фестиваль вийшов за рамки обласного – в ньому взяли участь автори-виконавці з Луцька, Львова, Рівного, Черкас і Ковеля. Твори звучали виключно українською мовою. Вік учасників був необмежений, тож у творчому змаганні пробували свої сили і 14-літні, і 60-літні. Автори-виконавці акомпанували собі на гітарі, фортепіано і баяні. До речі саме цей інструмент обрав для втілення свого творчого задуму Сергій Руднєв (Черкаси), що став володарем гран-прі фестивалю. …Отже, в номінації «найкращий ансамбль» – це тріо «Перехрестя» (смт Бурштин Галицького району), в номінації «найкращий виконавець» – Оксана Шинкарук (м. Івано-Франківськ), у номінації «найкраща композиція» – Зоряна Валіхновська (с.Угринів Тисменицького району), в номінації «найкращий автор» – Вікторія Олексюк (м.Ковель Волинської області). Приз глядацьких симпатій отримала Віталіна Одинська (с.Завалля Снятинського району). Цікаво, що в назві фестивалю поєднані саме ці два слова: «приспів» – це абревіатура слів «прикарпатські співці». «Струни серця» – перший крок у майбутнєІгор Гриник 1-3 травня 2003 року в м.Івано-Франківську і м.Яремча відбувся Перший відкритий молодіжний фестиваль української співаної поезії «Струни серця». Ідея про проведення фестивалю для молодих бардів зріла давно і втілилась у життя розумінню і підтримки цього проекту начальника управління у справах сім’ї та молоді Івано-Франківської облдержадміністрації Боднар Галини Степанівни і її заступника Стоць-кого Василя Романовича. Я думаю, що всі учасники фестивалю мали змогу протягом трьох днів переконатись, що Галина Степанівна і Василь Романович – професіонали у своїй галузі, їм близькі проблеми кожної молодої людини, яким вони стараються допомогти утвердитись як особистості в нашому складному суспільстві. І я щиро вдячний їм, що ідея не залишилась ще однією ідеєю, а втілилась у життя. 1 травня учасники, журі і гості фестивалю виїхали до м.Яремча в санаторій «Прикарпаття». Після розміщення і обіду (до речі проживання і харчування в Яремчі було безкоштовним) журі в складі Зої Слободян (голова журі), Галини Боднар, Левка Боднара, Лесі Соболевської, Петра Картавого і Ігоря Гриника розпочало роботу творчих майстерень. 2 травня після екскурсії по м.Яремча відбувся конкурсний концерт, а ввечері після підведення підсумків і визначення переможців відбувся святковий фуршет для всіх учасників, журі і гостей. Після цього запалили ватру і українські пісні лунали до самого ранку. 3 травня після сніданку фестиваль перебрався до Івано-Франківська, де відбувся гала-концерт переможців та журі фестивалю. Загалом атмосфера на фестивалі була чудовою. Кожен учасник вніс свою частинку душі і серця у фундамент добрих традицій фестивалю «Струни серця». А представники Сумщини, Полтави, Києва, Чернівців, Волині, Львова залишили про себе на Прикарпатті якнайкращі враження і спогади. Думаю, що буде несправедливо не згадати переможців фестивалю:
«Краща пісня фестивалю» – Лідія Максим’як м.Калуш; «Кращий авторський твір» – Олександр Музика м.Київ; «Кращий автор поезії» лауреат – Олексій Бик м.Київ дипломант – Олег Сухарєв м.Кам’янець-Подільський; «Краще музичне рішення» лауреати – Сергій Буланий м.Полтава, Юлія Косівчук м.Чернівці; «Кращий ансамбль» лауреат – дует з м.Червонограда (Павло Ейхорн – Наталя Редьква) дипломант – дует з м.Калуш (Сергій Сикіш – Василь Процак); «Приз глядацьких симпатій» лауреат – дует «ГАЯ» з м.Луцька (Яна Кутько – Ганнуся Зубчик); «Кращий виконавець» лауреат – Оксана Галахова з м.Глухова Сумської області дипломант – Андрій Петрусь з м.Львова; «Кращий дебют фестивалю» лауреат – Тетяна Швачич з м.Глухова Сумської області дипломант – Юрій Чирка м.Полтава. Про фестиваль «Повстанським плаєм» Молодіжний бардівський туристично-краєзнавчий фестиваль-конкурс патріотичної пісні «Повстанським плаєм» відбувся 27-28 вересня 2007 року в с.Рибне та Івано-Франківську. Він був присвячений 100-річчю від дня народження Романа Шухевича та 65-річчю створення УПА. … Гран-прі з максимальною сумою балів отримав досвідчений Тарас Житинський – іванофранківець, який уже десять років живе в Лон-доні, де створив гурт «Земляки», він вдало поєднав живий звук з фонограмою і виконав козацькі пісні на два голоси. У номінації «кращий автор» Петро Корж (Снятин) – лауреат, а Володимир Паньків (Івано-Франківськ) – дипломант. Цікавий виступ та гарні костюми принесли колективу «Черлені пацьорки» (Делятин) звання лауреатів у номінації «кращий гурт», дипломанти тут – тріо «Три вовки» (Івано-Франківськ). У номінації «краща музична композиція» лауреати – квартет «Західний вітер» з Калуша, а дипломант – Володимир Олексин із Стрия. Кращий виконавець – Роман Марціновський (с.Сопів Коломийського р-ну), а диплом отримала Тетяна Чорній (Рогатин). Приз глядацьких симпатій у балагура з Тернополя Олександра Кухти. Гурти «Соколи» (Надвірна) та «Захід сонця» (Долина) отримали право виступити в гала-концерті та подяки. Про організатора фестивалів в Івано-Франківську (Людмила Радченко «Спартаківські прогресори», «Спортивна газета» за 25.12.2001 рік) …Ігор Гриник закінчив історичний факультет Івано-Франківського педінституту в 1991 році, Інститут державного управління і самоврядування при Кабінеті міністрів України (магістр держуправління) – у 1995 році, юридичний факультет Прикарпатського університету – в 2000 році заочно. У 1999-му трохи поїздив по фестивалях авторської пісні: у Сумах виступав на фестивалі «Булат», у Криму на 5-му всеукраїнському, а згодом став лауреатом «Струни тернової» у Кривому Розі. (А ще Ігор чудово організував за три місяці фестиваль «Приспів» у Івано-Франківську, і був членом журі фестивалю співаної поезії у Сумах). Інформаційний бюлетень №15 (288) 2014 рік - - www.bardlitopys.sumy.ua/ жүктеу/скачать 243.88 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|