«Східні мови та літератури» Видавничий центр «Київський Університет»

«Східні мови та літератури»

Видавничий центр «Київський Університет»

№2, 1999 р.

аспірантка Київського національного

поета на терені японської славістки вона гідна, щоб лишитися в історії японського шевченкознавства.

Вся ж подальша історія приходу Кобзаревого слова до Японії нерозривно пов’язана з іменем видатного японського діяча «лівого спрямування» Тейске Шібуя (1905-1988), котрий 1926 р. присвятив Тарасові Шевченку свою першу книгу віршів “Кричу в полі”. Молодий поет на той час був знайомий лише з деякими окремими фактами біографії Великого Кобзаря, котрі, зважаючи на тодішній інформаційний вакуум, до того ж містили певні неточності. Але це не перешкодило йому провести певні паралелі до власного життя та діяльності й написати у передмові до своєї книги такі слова: “Цю скромну книгу віршів дозволю собі присвятити нашим пригнобленим братам і кріпосному поетові Тарасу Шевченку, який невтомно закликав до звільнення селян задовго до скасування кріпаччини в Росії, незважаючи на численні арешти. Рукописи його віршів, закопані в землю для збереження, були знайдені й спалені владою. Він загинув, розстріляний у московській в’язниці (увечері 3 жовтня 1924 року, коли мені наказали розпустити Другий комітет селян)». Як ми бачимо, навіть у саму присвяту вже вкралась біографічна неточність.

Для того, щоб глибше зрозуміти, чому саме Тейске Шібуя звернувся до творчості Тараса Шевченка, варто пригадати його біографію. Як писав у своїй статті “Великий Кобзар і наслідувач його вчення Тейске Шібуя” японський славіст Такаюкі Мураї, Шібуя “не мав можливості вчитися у Великого Кобзаря тим чи іншим сторонам творчості, але він сприйняв весь його образ життя, всього Тараса Шевченка і тим самим став сильнішим морально, багатшим духовно і просто людянішим’’.

Тейске Шібуя народився 12 жовтня 1905 р. у селі Нанбата, поблизу Токіо. Як зазначає Мураї ⁴, поет з дитинства допомагав у полі своїм батькам і мріяв лише про те, щоб вступити до середньої школи, куди так і не зміг потрапити через нестаток коштів. Саме тоді він уперше відчув приниження, яке називалося соціальною нерівністю. Про ці почуття він оповів в одному зі своїх віршів, котрий називається “Книги старому другові”. У ньому поет дякує за книги, котрі товариш давав йому читати, і говоригь: “Кожного разу, коли я бачив дітей землевласників та багатіїв, які ходили в середню школу чи в жіночі училища, не таких здібних до навчання як я. Скільки разів я кляв самого себе, сина орендатора-бідняка! Щоб забути цей сором, друже мій, Я жадібно читав книги. Які ти давав мені. Книги поезій Гейне і Гете”⁵. Не слід забувати, що автору цих слів на той час було лише 1З років, а серед книг були не тільки Гейне і Гете, а також твори Маркса, Вайхна, поета Ішікава Такубоку та збірник відомого японського анархіста Оосугі, що містив переклад славнозвісного “Звернення до молоді” росіянина Петра Кропоткіна Кропоткіна. Згідно з тим Мураї, як писав пізніше сам автор, у 16 років слово “бунтівник”, котре він вперше почув зі збірника, просто причарувало його, і він вважав себе таким самим бунтівником⁶. А танка (п’ятивірші) Ішікава Такубоку, який також все життя провів у бідності, настільки причарували юного Шібуя, що один із них (Мав би я роботу приємну, Я б помер би здійснивши її) став немов би гаслом, що він проніс через усе своє життя. Як писав сам Шібуя, він згадував цей танка на початку кожного свого задуму.

Прагнення заробити грошей, щоб продовжити навчання, привело Шібуя до Токіо. Але батьки були не згодні з ним, адже за старовинним японським звичаєм, старший син, яким він був, мав залишатися вдома й продовжувати селянську справу своїх нащадків. Отож його силоміць повернули додому. Як зазначає Мураї ⁷, у цей час сталося дві важливі для молодого поета події - гостра сутичка з орендаторами (селяни вимагали зниження орендної плати за землю на 18 відсотків і врешті домоглися. Шібуя стояв на чолі цієї боротьби) та знайомство з життям та творчістю Тараса Шевченка.

Таким чином, зважаючи на передумови та контекст тогочасних подій, інтерес молодого японського поета до життя та творчості Великого Кобзаря мав не художні, а, скоріше, соціальні мотиви.

Як зазначає Казуо Накаї у статті “Шевченко в Японії”⁸, Шібуя ототожнював власне життя й боротьбу з шевченківською долею. Тому він вбачав у Шевченкові “поета - кріпака” або “поета - революціонера” - образ Кобзаря, який переважав на радянській Україні в 20-х рр. Оскільки саме Шібуя вперше познайомив японську і громадськість з ім’ям Шевченка, ім’я українського поета в Японії перед війною було знайоме лише вузькому прошарку соціалістів та лівих, серед яких, у свою чергу, був знаним сам Шібуя. Від самого початку він створив досить однобічний портрет Шевченка, але звинувачувати його в цьому навряд чи хтось зможе, адже, по-перше, досить специфічною була атмосфера в Японії

20-х рр., поет ніякого іншого спрямування не зміг би взагалі дізнатися про існування Великого Кобзаря, а по-друге, й на самій батьківщині поета аж до 90-х рр. нашого сторіччя мало хто сприймав Шевченкову постать інакше ніж поета-бунтівника й революціонера.

Першим же перекладачем Шевченка японською мовою став літературознавець Хачіро Тадзава, котрий у 1949 р. опублікував Шевченкову “Молитву” та ще 4 вірші⁹. Потім ці ж твори було надруковано у “Повному збірнику світової поезії” (у розділі російської літератури), завдяки чому з ними змогло ознайомитись більш ширше коло японських читачів. Пізніше ці ж вірші було подано у збірнику “Радянський Союз сьогодні”, який вийшов друком 1961 р. У 1955 р. літературознавець та перекладач Джуте Такаші видав друком переклади двадцяти семи віршів Шевченка у книзі під назвою “Збірник новітньої російської поезії”¹⁰. Це було відтворення циклу віршів, написаних під час і після заслання, починаючи від “Думи мої думи...” і до “Чи не полинуть нам, небого”. На думку Казуо Накаї¹¹, серед перекладів Шевченка японською мовою, цей найбільш вдалий. У 1957-1959 рр, у “Збірнику російської поезії” були опубліковані переклади Шевченкових творів “Кавказ”, “Сон”, “Русалка”, “Єретик”, “Лілея”, “Наймичка”, й “Утоплена”, зроблені Кануске Комацу¹². У 1959 р. він також переклав усі вісім віршів, що увійшли до першого “Кобзаря” 1840 р¹³.

У 1962 р. пропагандист шевченкового слова Тейске Шібуя заснував у Токіо Японське товариство вивчення Шевченка (“Ніхон Шефученко кенкюкай”), першою важливою справою якого стало проведення у 1964 р. наукової конференції з нагоди 150-річчя з дня народження українського поета. У тому ж році видавництво Кокубунся видало “Збірник поезій Шевченка. Як умру... З нагоди 150-річчя поета” за редакцією того ж Шібуя¹⁴. Це було перше окреме видання Шевченкових творів у Японії. Збірка містить 26 віршів, написаних між 1839 і 1861 рр., у перекладах п’яти японських авторів - Комацу, Мураї, Гадзава, Шібуя, Кіношта. Книга також містить статгі-звернення Л.Новиченка та В.Собетова до японських читачів. Це видання давно стало бібліографічною рідкістю й лише приватні бібліотеки небагатьох японських українознавців містять його у своїх фондах.

Щодо наукових статей про Великого Кобзаря, то переважна їх більшість належить перу Кацуске Комацу, професору-емериту з інституту іноземних мов у Кобе. Комацу протягом 1948-1978 рр. у збірниках свого інституту опублікував близько 15 наукових статей про життя і творчість Тараса Шевченка. Найпершу статтю про Кобзаря під назвою “Поет Шевченко” Комацу написав ще у 1948 р.¹⁵. Водночас це була перша академічна стаття про поета в Японії. У ній професор дав загальний огляд життя та творчості Шевченка. Як зазначає Казуо Накаї¹⁶, основним джерелом для Комацу був “Щоденник” Шевченка¹⁷. Автор статті розглянув поняття свободи як один з основних мотивів у творчості поета. Кацуске, русист за фахом, також звернув увагу на відмінність зображення Петра І у творах Олександра Пушкіна і Тараса Шевченка, що свідчить про досить нетрадиційний підхід до усталеного на той час у радянському літературознавстві й пропагованого, у свою чергу, й на за кордон підходу, до Шевченкової творчості. Через відсутність матеріалів деякі твердження Комацу були хибними, але стаття цінна тим, що відкрила нову ділянку шевченкознавства в Японії.

У 1958 р. Комацу видрукував статтю 'Про Шевченкові вірші “Слепая” і ‘Тризна’¹⁸, а в 1961 р. “Шевченко та Гоголь”, у якій зазначив, що хоча Шевченко і Гоголь ніколи не зустрічалися, але Шевченко високо цінував Гоголя¹⁹.

В останній статті “Шевченкові “Думи мої, думи.. ”²⁰(1978) Комацу порівняв оригінал першого вірша в Шевченковому “Кобзарі” з його перекладами російською та англійською мовами й проаналізував форму та зміст твору. І дійшов висновку, що форма цього вірша походить від ритму українського фольклору й саме тому Шевченко став українським національним поетом. Щодо цього, то треба зазначити, що українські шевченкознавці мають іншу думку відносно форми та розміру Шевченкового вірша.

У 1988 р. з’явилася стаття Такаюкі Мураї “Тейске Шібуя і Тарас Шевченко”²¹ російською мовою, у якій автор широко розглянув проблему впливу Шевченка на життя та творчість Шібуя. Зокрема, Мураї зазначив, що Шібуя ніколи не обмежувався особистими переживаннями і навіть його вірші носять характер близький до Шевченкових: “Вони набули тієї особливої сили, під впливом якої особисті почуття стають загальнолюдськими”²². І, як наголошує Мураї в цій же статті, “про одну з причин схожості у творчості японського й українського поетів можна сказати відомою фразою Ювенала: “Обурення народжує вірші”.

У тому ж році Иоічі Фукушіма опублікував свої враження про Шевченків музей у Києві. Він був чи не першим його відвідувачем з Японії. Декілька статей про Великого Кобзаря з’явилось у зв’язку з відзначенням 100-річчя з дня смерті поета у 1961 р. Зокрема, невтомний популяризатор творчості поета Тейске Шібуя написав статтю “Поет Шевченко, який присвятив своє життя батьківщині, мистецтву і революції”²¹. Стаття була змістовним вступом до Шевченкового життя та творчості. Того ж року коротку статтю “На відзначення сотої річниці смерті Шевченка”24, у якій популярно, але точно описав моменти поетової біографії опублікував Хачіро Тадзава. 25 квітня в токійському районі Кудан відбулася зустріч, присвячена сотим роковинам із дня смерті Тараса Шевченка. Гостем на зустрічі був присутній Олесь Гончар.

У 1961 р. один із відомих того часу журналістів Соічі Ооя відвідав СРСР, після чого опублікував дві книги про свої враження від побаченого (“Радянський Союз моїми очима”²⁵ та “Мандрівка небитими шляхами Радянського Союзу”(] 962)²⁶. У книгах він доходить висновку, що уряд України перетворив Тараса Шевченка на національний символ та героя ддя того, щоб мобілізувати український народ проти Росії.

У 1964 р. Шібуя видав статтю-спогад про своє перше знайомство з творами Кобзаря під дещо гучною назвою “Шевченко і я”²⁷, у якій твердить, що на нього вплинули не тільки обставини Кобзаревого життя, які нагадували йому власні, а й те, що навіть вийшовши із кріпацтва, Шевченко не вважав себе вільним від кріпацтва внутрішнього у відсутності свободи для всіх українських та російських кріпаків.

У 1988 р. вийшло друком друге повне видання Шевченкових творів, упорядковане Такаюкі Мураї, котре містить у собі майже всі існуючі на той час переклади Кобзаревих творів²⁸. Крім поетичних творів, у виданні зустрічаються репродукції Шевченкових картин. Це досить фундаментальне видання містить понад 400 сторінок тексту.

1989 р. в “Записках наукового товариства імені Шевченка” з нагоди 175-річчя з дня народження поета було опубліковано статтю “Шевченко в Японії” професора Кадзуо Накаї²⁹, у якій подається хронологія видань, пов’язаних із життям і творчістю Кобзаря. Зокрема в ній справедливо зазначається, що “хоч шевченкознавство в Японії має порівняно довгу історію, та кількість і якість перекладів творів українського поета поки що недостатня. Наукові праці про Шевченка належать перу одного Кацуске Комацу, унаслідок чого Шевченко представлений неповно”³⁰.

У 1993 р. у видавництві Дайгаку Шорін побачило світ на сьогодні останнє, і на нашу думку, найбільш вдале й довершене, видання Шевченкових творів, котре виконала професор-славіст пані Ецуко Фудзії³¹ Це видання, вперше в історії ІІІевченкових перекладів японською мовою було здійснено прямо з мови оригіналу, а не з російськомовних чи англомовних перекладів і, мабуть, є найбільш скрупульозно вивіреним з погляду передачі Шевченкового світосприйняття, образних паралелей, котрі допоможуть японському читачеві глибше зрозуміти те, що є буденним і неподільним для психології й світосприйняття українця і не зовсім буденним для японця. Це видання, крім самих перекладів, інформації про поета та численних тлумачних коментарів містить ще словник Шевченкових термінів з перекладом японською, що безперечно стане в пригоді не тільки зацікавленим, а й тим, хто хоче вивчати українську мову. Безумовно, на високій якості цієї книги позначився той факт, що авторка підійшла до проблеми перекладів по-науковому, попередньо написавши дисертацію з питання шевченкознавства (‘Шевченко як український національний поет”)

Отож, потрапивши до Японії через російську літературу, твори Тараса Шевченка не загубилися серед тогочасної літературної маси, знайшовши і свого читача, і свою перекладача. І нічого, що інтерес до них прийшов через однобічну зацікавленість до драматичного боку поетової біографії й перекладались вони спершу двома іншими мовами (не говорячи вже про болісну проблему трансформації змісту й форми при перекладі. А при перекладі з перекладу!.,). Час, як відомо, усе поставив на свої місця Нарешті з'явилися науковці, котрі здатні читати поетове слово в оригіналі й постать Тараса Шевченка, завдяки їх невпинним зусиллям, уже не сприймається в Японії так однобічно- революційна Але хронологія Шевченкових перекладів японською мовою іде далеко не завершена, бо спадщина Кобзаря величезна і навіть такий програмовий твір як “Гайдамаки” ще чекає на свого перекладача. Безперечно, що такі переклади послужать не тільки мовним, літературно-художнім містком, а й ширшим культурологічним та державним контактам.

Східний світ

№1, 2001р.

Хоменко Ольга

аспірантка Київського національного
університету ім. Т. Г. Шевченка

ДЕЩО ПРО ІСТОРІЮ ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА В ЯПОНІЇ

Професор Сьосуке Комацу з Інституту іноземних мов м. Кобе, був людиною, яка присвятила своє життя не тільки перекладам творів Тараса Шевченка, а й глибокому їх дослідженню. Серед японських дослідників він першим звернув увагу на структурний зміст, особливості композиційної та образної системи літературної спадщини Великого Кобзаря. Намагаючись з’ясувати сутність творчості Шевченка і вивести ту парадигму, котра б допомагала у подальшій перекладацькій роботі, він підходив до питання перекладу не тільки з практичного, а й з теоретичного боку.

Лише у збірниках свого учбового закладу Сьосуке Комацу протягом тридцяти років (1948- 1978) опублікував близько 15 робіт, так чи інакше пов’язаних з українською літературою та творчістю Кобзаря.

Свою першу статтю, під назвою “Поет Шевченко”, у якій він дав загальний огляд життя і творчості поета, Комацу написав у 1948 р. [Кomatsu 1948, /9-26]. Це була перша академічна стаття про Шевченка в Японії. Саме вона започаткувала наукове шевченкознавство в цій країні. Натомість, перші переклади поетових творів було здійснено лише наступного 1949 р. Дзюге Такасі.

За освітою Комацу Сьосуке був спеціалістом з російської філології й інтерес до творчості Тараса Шевченка і української літератури в цілому, прийшов до нього через посередництво російської мови та російськомовної історії радянської літератури. Так, у 1949 р., завдяки зацікавленості творчістю Великого Кобзаря, Комацу пише статтю “Українська література. Дослідницькі записки” [Кomatsu 1949,177-205]. Він вважає, що “для того, щоб правильно й більш глибоко досліджувати творчість Шевченка, необхідно вірно оцінити його роль в усій українській літературі” [Кomatsu 1949, 178]. Для японської аудиторії, погано ознайомленої з Україною та її літературою, зокрема, підкреслюється, що “українську літературу почали визнавати як літературу після Великої Жовтневої соціалістичної революції, адже значна частина сьогоднішньої української території вважалася колонією і писати художні твори українською мовою було заборонено” [Кomatsu 1949, /77]. Також науковець зупиняється на питанні етимології назви “Україна” і підкреслює, що згідно із записами галицько-волинських літописів, “Україна” значить “кордон”, “межа”, а у зв’язку із “зрадницьким значенням Україну було перейменовано в Малоросію. Водночас, українську мову без перевірки й достатніх підтверджень було названо не самостійною мовою, а лише діалектом російської мови, чи то “малоросійським наріччям” [Кomatsu 1949, /77— 178]. І лише після революції, як зазначає автор, Україна отримала можливість говорити українською мовою, а сама українська мова отримала однакові з російською права. На цьому автор не зупиняється, а заглиблюється у конкретне порівняння української та російської мов, щодо специфіки їх походження, групової приналежності та проблеми виникнення писемності на території сучасної України, взагалі. Після чого робить висновок, що “після порівняння коріння походження української та російської мов, можна піддати критиці думку деяких осіб про те, що українська мова є лише наріччям російської” [Кomatsu 1949,178]. Це питання до цього часу досить бурхливо обговорюється у колі японських філологів, і той факт, що Комацу не тільки звернувся до нього, а й подав його об’єктивне трактування ще далекого 1949 р., безперечно, свідчить про його неупереджений погляд на проблему.

У цій статті Комацу також подає детальний опис дожовтневого становища української мови та літератури, згадуючи про Валуєвський указ і заборону ввозити україномовні видання з- за кордону. Аналізуючи пострадянське становище української мови, автор підкреслює численність українського населення в тогочасному Радянському Союзі (друге місце за переписом 1939 р.), і наголошує на необхідності розвитку української літератури. Детально аналізуючи її розвиток, Комацу зупиняється на всіх головних його етапах - від “Слова митрополита Іларіона” і “Слова о полку Ігоревім” через Григорія Сковороду аж до Шевченка, Франка, українського декадансу та радянських часів. Автор наголошує на тому, що “українська національна самосвідомість почала проявлятися саме через літературу” [Кomatsu 1949,138-189].

Говорячи про творчість Великого Кобзаря, автор, зокрема, зазначає, що “талановитий Шевченко відкрив нову сторінку в історії української літератури. Він є засновником і батьком українського реалізму. Вперше використавши і побутову розмовну мову, він використав усі багатства, які містить в собі українська мова” [Кomatsu 1949, 190].

Вперше у цій статті з’являється кілька тез, які пізніше Комацу буде розвивати у подальших своїх дослідженнях. Крім тези щодо відмінності української та російської мов, зокрема теза про те, що Шевченка, саме завдяки характеру його творів, можна вважати українським національним поетом.

Проте ця стаття не вільна від деяких моментів, наявність яких можна пояснити і браком інформації, і однобоким поглядом на проблему. Автор говорить про історію дожовтневого та післяжовтневого розвитку української літератури, абсолютно випускаючи із поля зору період 1917— 1930 р., з чого можна припустити, що його висновки ґрунтуються на літературно-критичних матеріалах радянського походження. Однак, можливо, такий підхід не пояснюється суто ідеологічними аспектами, а лише тим, що на момент 1949 р., не тільки на Сході, але і на Заході не існувало ґрунтовних історій української літератури, з яких можна було б почерпнути неупереджену інформацію. Про те, що науковець не був вільним від ідеологічних упереджень тієї доби свідчить і той факт, що аналізуючи пострадянську поезію, прозу та драматургію, Комацу підкреслює, що всі відомі українські письменники (Тичина, Сосюра, Корнійчук) були лауреатами Сталінської премії, що, начебто, свідчить про визнання високої ролі української літератури.

Вперше в історії японського українознавства в цій статті автор звертається до проблеми написання топонімів та антропонімів, наприклад, необхідності транскрибування безпосередньо з української мови [Кomatsu 1949,204]. Пізніше до цієї проблеми японські українознавці повернуться лише тільки через півстоліття, у статтях Такао Хіно та Івана Бондаренка [Бондаренко, Хіно 1998].

Цей науковий твір має багато позитивних моментів, насамперед, автор розуміє, що його стаття - одна з перших і тому не вільна від помилок, хоча б через недостатнє знання автором української мови. Комацу усвідомлює необхідність появи подібних статей в Японії, адже вони допоможуть не тільки науковцям, а й широкій аудиторії, “стануть довідковим матеріалом про українську літературу” [Кomatsu 1949, 204].

Наступну свою статтю Комацу опублікував 1958 р. й присвятив її аналізові поетової біографії, порівнюючи її зі “Щоденником” Кобзаря [Кomatsu 1958а]. У тому ж році Комацу опублікував статтю під назвою “Про Шевченкові вірші “Слєпая” і “Тризна”” [Кomatsu 1958], в якій ознайомив японського читача з російськими віршами Шевченка і розглянув причину написання їх саме російською мовою [Кomatsu 1958в, 3]. Як зазначає дослідник, “причину того, що він (Шевченко. - Ред.) писав російською мовою треба шукати не у зовнішньому оточенні, а у внутрішньому стані. Це і стало основою багатьох його віршів” [Кomatsu 1958в, 4]. До того ж, на думку японського шевченкознавця, Великий Кобзар, перш за все, своїм читачем вважав саме народ, і “його декілька творів російською мовою написані, не як звернення до літературознавців (котрі не дискутували з приводу його російськомовних творів так, як з приводу україномовних), це був його засіб секретного зв’язку з народом, його просвітницька місія” [Кomatsu 1958в, 6-7]. Також дослідник вважає, що російськомовні твори - це своєрідна самореалізація українського поета, котрий хотів усім довести, що і російською мовою він володіє так само добре.

Ця думка йшла врозріз з тогочасним радянським літературознавством, та й загалом з пізнішою теорією Григорія Грабовича щодо “дуалізму, пристосованості душі”, “розщепленості особистості” Шевченка у російськомовній творчості [Грабович 1998,16]. Проте вона перегукується з думкою польського дослідника Єжи Єнджевича, котрий пояснює наявність російськомовних творів “логікою ситуації і внутрішньою потребою заговорити від імені мовчання свого офіційно зневаженого народу” [Задорожна 1994, 164]. Окрім того, за твердженням Комацу, “твори, на які він хотів звернути увагу російськомовного читача, він перекладав сам”, хоча “немає його власних перекладів російською мовою українських творів” [Кomatsu 1958в, 60].

Комацу детально розглядає можливі причини того, чому Шевченко більше не писав творів російською мовою. Так, дослідник посилається на брак матеріалів з цього питання і робить припущення, спираючись на лист до Я. Кухаренка, (в якому поет говорить про свою незадовільну оцінку “Сліпої”), стосовно того, що, “можливо, ця незадоволеність випливала із неможливості все переказати російською мовою” [Кomatsu 1958в, Р]. Адже, як підкреслюється, “поет розумів, що немає ріднішої мови, ніж українська, бо вона власна, а не позичена” [Кomatsu 1958в, 55].

Незважаючи на поширене в тогочасному радянському літературознавстві уявлення про Шевченка як про атеїста, Комацу піддає це сумніву. Він акцентує увагу на доволі широко представленому жанрі псалма та численних цитатах з Біблії у творчості поета. Проте, підкреслюючи брак достатніх підстав, дослідник наголошує на неможливості однозначної відповіді: (“у нас досить мало підстав, щоб про це говорити” [Кomatsu 1958в, 59]).

Також у цій статті Комацу з сумом констатує, що “в нашій країні, крім незначного прошарку людей, ім’я Шевченка не відоме. А всі його основні вірші написані українською мовою" [Кomatsu 1958в, 60]. На той час в Японії мало хто знав про Україну, не говорячи вже про українську мову, можливо саме тому шевченкознавець радить читачеві для початку вернутися до наявних перекладів.

Того ж року Сьосуке Комацу зробив доповідь про Шевченків “Кобзар” на японо-російській літературній конференції, опубліковану у її бюлетені [Кomatsu 1958с].

У статті Комацу “Про Шевченкові повісті”, опублікованій 1960 р. у збірнику наукових праць Університету іноземних мов м. Кобе, розглянуто особливості прозових творів Кобзаря [Кomatsu 1960, 105-212]. У ній, зокрема, японський дослідник констатує, що усі дев’ять написаних Шевченком повістей російськомовні й жодну з них не було надруковано за його життя. Той факт, що вони з’явилися лише через 20 років після смерті поета, можливо, й можна вважати “нелюб’язністю його нащадків”, котрі жодного разу не видали їх окремою книжкою. Натомість, той факт, що за радянських часів повісті вперше було видано лише у 1939 р., пов’язаний, на думку Комацу, з тим, що “українські буржуазні націоналісти не вважали гарним те, що Шевченко писав не рідною мовою. Вони хотіли утримати його в рамках національного поета і тому занижували мистецьке та філософське значення його російськомовних творів” [Кomatsu 1960, 120]. Важко сказати, чи справді японський дослідник так думав, чи просто підпав під вплив заідеологізованої думки тогочасного радянського літературознавства. Проте, за твердженням колишніх студентів, професор Комацу завжди був досить прорадянськи настроєною людиною, що певною мірою накладало відбиток і на деякі його наукові твердження.

Зупиняючись на мові повістей Тараса Шевченка, японський дослідник підкреслює, що, хоч вона і була російською, але зображувана в ній реальність - суто українська. Чи то земля, чи зв’язки людей. Тобто “духовно це була українська література”, але через перебування в домі Ускова, ситуація складалась так, що треба було писати російською мовою [Кomatsu 1960, 121]. Однак наголошується, що “в шевченківській російській мові є вкраплення мови української” [Кomatsu 1960,121], що, на думку Комацу, також заслуговує на увагу з боку дослідників.

У 1961 р. з’явилася стаття Комацу “Шевченко та Гоголь” [Кomatsu 1961а, 27-45], в якій японський вчений намагається дослідити феномен Миколи Гоголя та Тараса Шевченка в аспекті того, що обидва були українцями, письменниками, жили й творили в одну епоху. Комацу із японською прискіпливістю по роках та місяцях прораховує можливість їхньої зустрічі, адже обоє мешкали у Петербурзі й, за його даними, десь в один і той же період були слухачами Петербурзької Академії мистецтв. Прискіпливий японський дослідник стверджує, що Микола Гоголь, перебуваючи у Північній Пальмірі, брав уроки в Академії мистецтв приблизно в один період із навчанням там Тараса Шевченка. Пояснюючи свій інтерес до можливої зустрічі двох геніїв, Комацу говорить, що “в одному з Кобзаревих творів 1840 року є образ, прототипом якого мав бути саме Гоголь. Водночас немає навіть підозри щодо того, що цей твір не є Шевченковим” [Кomatsu 1961а, ЗО]. Комацу припускає, що “можливо, Шевченко написав цей образ на основі чийогось твору. Але це був не плагіат, а створення свого власного образу на основі чужого твору” [Кomatsu 1961а, 30-31]. Отож, Комацу доходить висновку, що, хоча Шевченко і Гоголь ніколи не зустрічалися, але Шевченко високо цінував Гоголя та його твори.

Того ж року японський дослідник знову зробив на російсько-японській літературній конференції доповідь про “Щоденник” Кобзаря, котру було опубліковано у повному звіті досліджень з російської літератури в Японії за останні десять років [Кomatsu 1961в]. У Бюлетені Товариства дослідників радянської літератури 1961 р. також було опубліковано його “Замітку про Шевченка” [Кomatsu 1961с].

У 1963 р. Комацу пише статтю, присвячену драматичним творам Тараса Шевченка, написаним російською мовою [Кomatsu 1963, 19-35], наголошуючи в ній, зокрема, що “немає жодних інших причин написання російською мовою, окрім природних. Адже тогочасні театри Петербурга ставили п’єси тільки російською мовою” [Кomatsu 1963, 20]. Японський дослідник високо поціновує значення п’єси “Назар Стодоля”, зазначаючи, що “хоч цей твір і співзвучний шевченковим романтичним творам про козацтво, але, водночас, у ньому йдеться й про класове протистояння всередині самого козацтва, що говорить про його реалістичність” [Кomatsu 1963, 30- 31]. Водночас, привертає увагу такий висновок дослідника: “цей твір є яскравим підтвердженням того, що Шевченко не був прибічником територіалізму” [Кomatsu 1963, 31].

У 1966 р. з’явилася друком стаття Комацу “Критика Шевченка Добролюбовим” [Кomatsu 1966], на початку якої дослідник, апелюючи до слів Євгена Кирилюка щодо “світового визнання спадщини Тараса Шевченка”, справедливо зазначає, що в Японії “ім’я поета відоме, а твори його - ні” [Кomatsu 1966, 1]. Він вважає рецензію Добролюбова на Шевченків “Кобзар” реакцією тогочасного літературознавства. Згадуючи, що за 20 років до неї Бєлінський також написав, що творчість Шевченка визначається народністю, але, як вважає Комацу, рецензія Добролюбова (із його “Он поэт совершенно народный”) “говорить про глибину прочитання Добролюбовим як критиком даного питання” [Кomatsu 1966,10]. До того ж автор статті висловлює припущення, що Добролюбов, наприклад, напевно розмежовував російське та написане російською мовою, коли порівнював народність Шевченка та Кольцова як поетів. “А, можливо, Добролюбов, сам не усвідомлюючи того, визнав існування української літератури”, - робить сміливе припущення японський дослідник [Кomatsu 1966,17-18].

Загалом Комацу цікавився стосунками Тараса Шевченка з тогочасними літературознавцями та суспільними діячами. У 1975 р. він написав статтю “Зустріч та прощання Тараса Шевченка та Миколи Чернишевського” [Кomatsu 1975а, 21-44]. А 1976 р. Сьосуке Комацу публікує статтю під назвою “Спогади Тургенєва про Шевченка”, у якій говорить про дружнє ставлення російського письменника до Кобзаря, водночас, підкреслюючи, що все-таки Тургенєв, на відміну від Добролюбова, не визнавав всесвітнього значення його творчості за життя поета, хоча про нього вже тоді говорили сучасники-українці [Кomatsu 1975в, 5-24].

Стаття “Шевченкові “Думи мої, думи мої...”” стала останньою у спадщині Сьосуке Комацу, присвяченій Великому Кобзарю. Її було опубліковано у 1978 р. [Кomatsu 1978,1-15]. У ній Комацу порівняв оригінал першого вірша в Шевченковому “Кобзарі” з його перекладами російською та англійською мовами та проаналізував зміст і форму цього твору. Він дійшов висновку, що форма цього, як і багатьох інший поетових віршів, походить від Коломийкового ритму, притаманного українському фольклору, власне тому, за твердженням дослідника, Шевченка і можна вважати українським національним поетом. Наголошуючи на використанні Шевченком українських національних образів, таких як: “карі очі”, “синє море”, “біле личко”, дослідник підкреслює, що “завдяки цьому підсилюється саме національна приналежність його як митця” [Кomatsu 1978, 13].

Поряд з цим, автор слушно зауважує, що російський переклад, виконаний Олексієм Сурковим, з якого свого часу було зроблено більшість японських перекладів, не завжди відповідає оригіналу.

Саме це дає досліднику підстави зробити висновок, що через “відправну точку перекладів”, тобто через незнання української мови, через переклад з перекладу, а не з мови оригіналу, наявні похибки в японських перекладах Такаюкі Мураї, Такасі Джюге та Тейске Сібуї [Кomatsu 1978, 19].

Через відсутність матеріалів, котрі створили б повноцінне уявлення про Тараса Шевченка та його добу деякі твердження Сьосуке Комацу були не зовсім вірними. Інколи він спирався на традиційні погляди, що панували в тогочасному радянському літературознавстві на поета, як на революціонера-демократа. Подібну, часом упереджену, оцінку постаті поета можна пояснити тим, що до середини 50-х р. через повоєнну добу в Японії не було достатніх матеріалів про українську, чи то б пак, радянську літературу. Лише 1961 р. вийшла “Подорож у радянську літературу” Нінагава Ідзуру, котра стала одним із перших видань, в якому розповідалося й про українську літературу та Шевченка зокрема [Ninagavа 1961]. У ньому, незважаючи на свою несвободу від пропагандистських догм, що панували в тогочасному суспільстві, все-таки був присутній достатній обсяг наукової інформації.

Мимоволі виникає запитання, чому, звертаючи увагу на радянські дослідження, автор ігнорував усе те, що виходило на Заході про Шевченка та українську літературу? Адже, на відміну від тогочасного Радянського Союзу, де, за визначенням Г. Клочека, творчість Тараса Шевченка “була об’єктом багаторічної фальсифікації” [Клочек 1998,35], у Японії завжди можна було читати те, що видавалося у Європі, Америці чи Канаді. Тобто у Комацу була можливість порівняти два різні погляди на дане питання. І навіть, якщо до середини 50-х років через пертурбації, пов’язані з Другою світовою війною, об’єктивних західних видань було обмаль, то з другої половини 50-х і надалі їх почали часто друкувати. Адже, на думку Соломії Павличко: “Біля витоків сучасного західного шевченкознавства лежали статті Дмитра Чижевського і симпозіум 1961 року. Його наступні етапи - монографія Юрія Луцького “Між Гоголем та Шевченком. Полюси літературної України, 1798-1847” (1971), збірник статей “Шевченко і критика” (1981) під редакцією Ю. Луцького і монографія Г. Грабовича “Поет як міфотворець. Дослідження семантики символів у Тараса Шевченка (1982)” [Павличко 1991, 339]. Також вартими уваги, якщо не просто епохальними, у шевченкознавчих дослідженнях вважаються збірники, випущені Науковим товариством імені Тараса Шевченка.

Серед виданого того часу на Заході були такі досить об’єктивні видання, як “Literature роlitics іn the Soviet Ukraine, 1918-1934” Григорія Луківа 1956 р., збірник, виданий в Америці у 1960 р. “Europe’s freedom fighter Таras Shevchenko, 1814-1861: a documentary biography of Ukraine’s poet laureate and national hero”, чи “Internationalism or Russification? : A study in the Soviet nationalities problem” Івана Дзюби, друге видання якого побачило світ у Лондоні у 1970 р. та “Between Gogol and Shevchenko: polarity in the literary Ukraine: 1798-1847” того ж Григорія Луківа (1971), не говорячи вже про переклад історії української літератури Дмитра Чижевського англійською мовою, здійснений у 1975 р. в Америці [Cyzevsky1975].

Що стосується японських видань про українську літературу, то, окрім написаного самим Комацу, нічого не існувало, і можна собі тільки уявити, як важко було японському дослідникові скласти свій об’єктивний погляд на проблему .

Зважаючи на той факт, що остання стаття Комацу з шевченкознавства з’явилась у 1978 р. лишається тільки пожалкувати, що він так рано припинив писати, адже помер дослідник у 1999 р. І, можна тільки гадати, чи було йому щось відомо про дослідження Джорджа Грабовича [Грабович 1981; Грабович 1982]. На жаль, немає документальних підтверджень подібним припущенням.

Через відмежованість від світової шевченкознавчої спільноти, наукова діяльність Сьосуке Комацу, мала досить локальний характер. Але незважаючи на це, а можливо, і саме завдяки цьому, дослідник дуже серйозно ставився, перш за все, до вивчення Шевченкових текстів. Недостатньо знаючи українську мову, він орієнтувався на російськомовні переклади Кобзаря. Хоча перекладав також і україномовну поезію. За твердженням багатьох сучасників та дослідників, зокрема Казуо Накаї [Накаї 1991,451], у своїх твердженнях Комацу спирався на Шевченків “Щоденник”. Завдяки чому дійшов багатьох висновків, наприклад звернув увагу на відмінності зображення Петра І у творах Олександра Пушкіна і Тараса Шевченка. Навіть ці моменти свідчать про нетрадиційний, відмінний від усталеного в радянському літературознавстві, підхід до творчості Кобзаря. Отже, через свою віддаленість від офіційної шевченкознавчої думки, автор часом її притримувався, як у випадку з оцінкою загального процесу української літератури, а часом доходив прямо протилежних радянському літературознавству висновків (як про релігійні мотиви в творчості Шевченка тощо).

Завдяки великій науковій та просвітительській роботі, Сьосуке Комацу можна вважати фундатором японського шевченкознавства.

Серед робіт, що стосуються розвитку японського шевченкознавства, опублікованих не на території Японії, варто також відмітити видану 1964 р. у Москві у збірнику “Шевченко та світова культура” статтю Йосітаро Такамури “Шевченко в Японії”, котра, незважаючи на свій невеликий розмір, є гарним аналізом тогочасного стану шевченкознавства в Японії [Шевченко... 1964]. Також у виданому в 1977-1978 р. у Києві Шевченківському словнику знаходимо гасла “Комацу Сьосуке”, “Курода Тацуо”, “Сібуя Тейске”, “Японська література і Шевченко”, написані Борисом Яценком. Вони носять стислий, інформативний характер про японських пропагандистів Тарасового слова. У статті про японську літературу та Шевченка наведено хронологію знайомства японської аудиторії з творами українського поета, акцентується революційний та бунтарський дух оригіналу [Шевченківський словник 1976, 314, 337; Шевченківський словник 1977, 213, 406, 407].

У 1988 р. у збірнику перекладів шевченкових творів з’явилася стаття Такаюкі Мураї “Тейске Сібуя і Тарас Шевченко” російською мовою, в якій автор розглянув проблему впливу Шевченка на життя і творчість Сібуя [Мураи 1988]. Мураї зазначив, що Сібуя ніколи не обмежувався особистими переживаннями і його вірші носять характер близьких до Шевченкових: “Вони набули тієї особливої сили узагальнення, під впливом якої особисті почуття стають загальнолюдськими” [Мураи 1988,XVIII]. Як підкреслює Мураї у цій же статті: “Про одну з причин схожості в творчості японського й українського поетів можна сказати відомою фразою Ювенала: “Обурення народжує вірші”” [Мураи 1988, XVIII].

У “Записках наукового товариства імені Шевченка” з нагоди 175-річчя дня народження поета 1991 р. була опублікована стаття “Шевченко в Японії” Казуо Накаї [Накаї 1991]. Це перша наукова стаття, в якій систематизована хронологія праць, виданих в Японії про поета. Зокрема, в ній справедливо зазначається, що: “Хоча шевченкознавство в Японії має порівняно довгу історію, та кількість і якість перекладів творів українського поета поки що недостатня. Наукові праці про Шевченка належать одному тільки Сьосуке Комацу, внаслідок чого Шевченко представлений неповно” [Накаї 1991, 453].

У листопаді 1993 р., в Одесі на конференції “Леся Українка і сучасність” відбувся виступ доцента Університету Tенрі Хіно Такао на тему: “Українська поезія в Японії та проблеми її перекладу японською мовою”, де автор теж підкреслив, що головною причиною відсутності перекладів було те, що в Японії не створювалися підручники української мови, адже ця мова не вивчалася [Хіно 1993, 92-93].

Так чи інакше, подібна ситуація з шевченкознавством та шевченкіаною в Японії частково склалася також внаслідок того, що відомості про Шевченкову творчість та біографію приходили не прямо, а опосередковано. Адже майже всі переклади його творів були виконані не з мови оригіналу, а з англійської та російської мов. Але ситуація потроху змінюється. З початку 90-х років серед перекладачів та критиків спостерігається тенденція до опрацьовування саме україномовних оригіналів. Таким прикладом є переклади Ецуко Фудзії. Проте японське шевченкознавство та шевченкіана ще чекають не тільки на суспільне переосмислення постаті Кобзаря, а й свого молодого неупередженого перекладача та дослідника.

ЛІТЕРАТУРА

Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський, Японсько-український словник. Навчальний словник ієрогліфів, Київ, 1998.

Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. Київ, 1998.

Задорожна С. В. Літературознавчий аспект “Розповіді про Шевченка” Єжи Єнджєвича// Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць, присвячений 180-річчю з дня народження Т. Шевченка. Київ, 1994.

Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка. Сучасна інтерпретація// Посібник для вчителя. - Київ, 1998.

Мураи Т. Начало японо-украинских літературних свіязей. Великий Кобзарь и последователь его учения Тэйсуке Сибуя // Shefuchenko no shishu. Shibuya Teisuke, Murai Takayuki Henyaku, Renga shobou shinsha, 1988;

Накаї К. Шевченко в Японії// Світи Тараса Шевченка. Збірник статей до 175-річчя з дня народження поета. Нью Йорк, 1991;

Павличко С. Моделі Шевченкознавства в радянській і нерадянській науці// Світи Шевченка. Збірник статей до 175-річчя від дня народження поета. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Нью Йорк, 1991;

Хіно Т. Українська поезія в Японії та проблеми її перекладу японською мовою// Леся українка і сучасність. Збірник наукової конференції. Одеса, 1993;

Шевченко и мировая література. Москва, 1964;

Шевченківський словник у двох томах. Т.1. Київ, 1976;

Шевченківський словник у двох томах. Т.2. Київ, 1977;

Cyzevsky D. A History of Ukrainian literature, from the 11^th to the end of the 19^th century . Edited and with foreword by George S.N. Luckuj,1975;

Dzyba I. Internationalism or Russification? A study in the Soviet nationalities problem. London,1970;

Europes freedom fighter: Taras Shevchenko, 1814-1861: a documentary biography of Ukraines poet laureate and national hero. US Government Printing Office, 1960;

Grabovicz G. The poet as mythmaker: a study of symbolic meaning in Taras Shevchenko. Harvard, 1982;

Grabovycz G. Toward a history of Ukrainian literature. Harvard, 1981;

Komatsu Shosuke. Dobrolyubov no Shevchenko hihan// Kobe gaidai rongi, dai 17 kan, dai 5 hen, 1966;

Komatsu Shosuke. Shefuchenko nit suite no oboegaki. // Sobieto kenkyusha kyoukai bungakubu kaigo, 1961, dai 4 kan;

Kumatsu Shosuke. Shevchenko to Chernishevskii. Sono deai to wakar // Kobe gaidai rongi, dai 26 kan.4 hen, 1975a;

Komatsu Shosuke. Shefuchenko no daichi shishu “kobuari” nit suite. Nihon roshia bungaku kaigo, 1958c;

Komatsu Shosuke. Shevchenko no “Dumi moi,dumi moi” (1838) // Kobe gaidai rongi, dai 29 kan,dai ni hen, 1978;

Komatsu Shosuke. Shefuchenko no geki sakuhin nit suite // Kobe gaidai rongi, dai 14 maki, dai ni hen, 1963;

Komatsu Shosuke. Shefuchenko no koto to kare ni jigen. Kuroopesu, 1958a, shigatsu 29 kan;

VShefuchenko no Povesti nit suite. // Kobe gaidai rongi, dai jyu kan, dai 3-4 hen, 1960;

Komatsu Shosuke. Shefuchenko no nikki nit suite. // nahon roshia bungaku jyushunen ki soukai kenkyu houkoukusho, 1961b

Komatsu Shosuke. Шевченко no “Surepaya” to “Torizna” nit suite. // Kobe gaidai rondgi, dai hachi kan, dai go hen, 1958b;

Komatsu Shosuke. Shefuchenko to Gogol. // Kobe gaidai rongi, dai jyu ni kan, ippenm 1961a;

Komatsu Shosuke. Shijin Shefuchenko. Gaiji rongi. Dai ni kan, dai ichi hen, 1948;

Komatsu Shosuke. Turgenev no “ Vospominanaiya o Shevchenke” // Kobe gaidai rongi, dai 27 kan, dai 5 hen,1975b;

Komatsu Shosuke. Ukuraina bungaku kenkyu nouto. // Kobe gaidai kangaku kinenn ronbun shu, 1949;

Luckij George. Between Gogol and Shevchenko: polarity in the literary Ukraine: 1798-1847/ By W.Fink. Harvard, 1971;

Luckyi G. Literatury politics in Soviet Ukraine. 1917-1934 / Luckyi G. Columbia, 1956;

Ninagawa Izuru. Roshia bungaku no tabi // gendai kyouyo bunko, 1961.

Дивослово

№3, березень 2000р.
Ольга Хоменко,
аспірантка Київського національного
університету ім. Т. Г. Шевченка

Засновник шевченкознавства в Японії.

У своїй статті «Поет Шевченко» Комацу дав загальний огляд життя і творчості поета. Це була перша в Японії стаття, повністю присвячена Шевченкові. Розглядаючи творчість великого Кобзаря, автор, зокрема, зазначає, що «талановитий Шевченко відкрив нову сторінку в історії української літератури. Він є засновником і батьком українського реалізму. Вперше використавши і побутову розмовну мову, він розкрив усі багатства, які містить у собі українська мова».

Деяку думки, вперше викладенні в цій статті, були поглибленні в наступних працях дослідника. Так, зокрема, він акцентує увагу японського читача на відмінності української та російської мов, обґрунтовує тезу про те, чому Шевченко вважається українським національним поетом.

Наступну свою статтю з шевченкознавства «Про Шевченкові вірші «Слєпая» і «Тризна» Комацу опублікував 1958 р. У ній він ознайомив земляків з російськими віршами Шевченка і висловив свої припущення, чому вони написані саме цією мовою. Як зазначає дослідник, причину того, що він писав російською мовою треба шукати не у зовнішньому оточенні, а у внутрішньому стані поета; ймовірно, що Шевченко саме в такий спосіб хотів привернути увагу російськомовного читача до певних тем, хоча « немає його власних перекладів російською мовою його українських творів». Комацу робить цілком слушний висновок про те, що « поет розумів, що немає ріднішої мови, ніж українська, бо вона власна, а не запозичена».

Досліджуючи творчість велета української літератури, Комацу водночас популяризував його твори, бо на той час ім’я Шевченка було відоме лише незначному прошарку японців. Українську мову в Японії також мало хто знав, отже, і вірші поета, написані рідною мовою.

Розглядаючи мову повістей Тараса Шевченка, Комацу підкреслює, що нею змальовано суто українську реальність. У 1961 р. з’явилася стаття Комацу «Шевченко та Гоголь», де зроблено спробу дослідити феномен Миколи Гоголя і Тараса Шевченка, письменників-українців, які жили й творили в одну епоху. Комацу з японською скрупульозністю по роках і місяцях прораховує можливість їхньої зустрічі, адже обоє мешкали і й навіть училися в один і той самий час в Петербурзькій Академії художеств. Пояснюючи свій інтерес до ймовірної зустрічі двох генії, Комацу говорить, що в одному з Кобзаревих творів 1840 р. є образ, прототипом якого міг бути саме Гоголь.

У 1963 р. Комацу пише статтю, присвячену драматичним творам Тараса Шевченка. Японський дослідник зокрема високо поціновує п’єсу «Назар Стодоля», зазначаючи, що цей твір хоч і співзвучний Шевченковим романтичним творам про козацтво, але водночас відображає і класове протистояння всередині самого козацтва, а це ознака реалістичного зображення дійсності.
У працях Комацу, присвячених українській літературі, як правило, немає посилань на західні джерела. Чому він не користувався тим, що видавалося в США, Англії чи Канаді, важко сказати. В японських виданнях про нашу літературу мало чого можна було знайти. Історики радянської літератури також не приділяли особливої уваги українській літературі.

За твердженням багатьох сучасників і дослідників, у своїх працях Комацу спирався переважна на Шевченків «Кобзар», завдяки чому дійшов багатьох цікавих висновків. Так, зокрема, він звернув увагу на відмінності зображення Петра І у творах Олександра Пушкіна і Тараса Шевченка.

Комацу припинив свою літературну діяльність близько двадцяти років тому, але й нині немає в Японії дослідника, котрий міг би зрівнятися з ним не тільки за кількістю, а й за якістю шевченкознавчих праць.Завдяки великій науковій та просвітницькій роботі Комацу Кацуске цілком можна вважати фундатором японського шевченкознавства.

Література

2. Комацу Кацуске. Українська література: Дослідницькі нотатки// Збірник наукових праць Університету іноземних мов у Кобе. – Кобе, 1949.- Т. 9. – С. 177-205 (япон. мова).

3. Комацу Кацуске. Про Шевченкові «Сліпа» та «Тризна»// Збірник наукових праць університету іноземних мов у Кобе. – Кобе, 1958. – Т. 6. – Ч.5. С. 1-60 (япон. мова).

4. Комацу Кацуске. Шквченко та Гоголь// Збірник наукових праць університету іноземних мов у Кобе. – Кобе, 1961. – Т. 12. – Ч. 1. С. 27-45 (япон. мова).

5 Комацу Кацуске. Про драматичні твори Т. Шевченка// Збірник наукових праць університету іноземних мов у Кобе. – Кобе, 1963. – Т. 14. – Ч.2. С. 19-35 (япон. мова).

6. Едогава Таку. Світ сучасної радянської літератури. – Токіо: Сьобунся, 1968. –С. 27-35 (япон. мова).