Так, Анрі Лаборі відкидає тлумачення території під

2 0 2 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ 
ЗАЛИШОК 
Коли забрати все, то нічого не лишається. 
Неправильно. 
Рівняння з усім і нічим, з відніманням за­
лишку хибне від початку до кінця. 
І не тому, що залишку немає. Однак остан­
ній ніколи не має ні самостійної реальності, 
ні власного місця: характерно, що і поділ, і 
описування, і виключення вказують стосовно 
нього на... що саме? Якраз завдяки відніман­
ню залишку набуває свого обґрунтування та 
стає реальністю... що саме? 
Дивна річ, для нього не існує протилежно­
го члена бінарної опозиції: можна сказати 
праві/ліві, те саме/інше, більшість/меншість, 
божевільне/нормальне тощо, але залишок/ ? 
По інший бік риски не стоїть нічого. "Сума і 
остача", рахунок до сплати і решта, операція 
і рештки — ці поняття не є чіткими протиле­
жностями. 
І все ж те, що стоїть по інший бік залишку, 
існує і навіть є виразним членом, сильною 
долею такту, переважним елементом у цій 
по-дивному асиметричній опозиції, у цій 
структурі, яка і не є нею. Але цей виразний 
член не має назви. Він анонімний, позбавле­
ний стабільності та означення. Він позитив­
ний, але тільки неґативне робить його реаль­
ним. У крайньому разі, його можна було б 
визначити як залишок залишку. 
Таким чином, набагато більшою мірою, ніж 
до чіткого поділу, залишок відсилає до двох 
риторія ж — це те місце, де відбувається за­
вершений цикл передачі кревного та обмі­
нів — без суб'єкта, але й без винятку: цикл 
тваринний і рослинний, цикл речей і ба­
гатств, цикл передачі кревного і продовжен­
ня виду, цикл жіночий і ритуальний, — су­
б'єкт відсутній, та все перебуває тут у по­
стійному обміні. Зобов'язання мають тут аб­
солютний характер, реверсивність тотальна, 
але тут ніхто не зазнає смерті, бо все перебу­
ває у стані перетворень. Ні суб'єкта, ні сме­
рті, ні несвідомого, ні придушення, бо немає 
нічого, що перешкоджало б послідовному 
розвитку форм. 
У тварин немає несвідомого, бо у них є те­
риторія. У людей несвідоме з'явилося лише 
після того, як вони втратили територію. У 
них було відібрано водночас територію і пе­
ретворення— несвідоме є тією індивідуаль­
ною жалобною структурою, де безпереста­
нку, і без надії, переграється ця втрата,— і 
тварини викликають ностальгію по ній. Тож 
їхнім питанням до нас мало б бути таке: чи 
не живемо ми вже зараз, незважаючи на 
вплив лінійності та акумуляції розуму, незва­
жаючи на вплив свідомого і несвідомого, за 
грубими, символічними правилами циклічно­
сті та безконечної реверсії в рамках обмеже­
ного простору? І чи йдучи далі за ідеальну 
схему, яка є схемою нашої культури і, мо­
жливо, будь-якої культури взагалі, схему на­
громадження енергії та її кінцевого вивіль­
нення, чи не мріємо ми радше про імплозію, 
ніж про вибух, про метаморфозу, радше ніж 
про енергію, про обов'язок і ритуальний ви­
клик, радше ніж про свободу, про територі­
альний цикл, радше ніж про... Та тварини не 
ставлять запитань. Вони мовчать. 

жүктеу/скачать 1.67 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: