Яків Анатолійович Бойко

Умань

2015

УДК 37.033(73)

ББК 74.200.514(7Спо)

Б 77
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 4 від 24 листопада 2015 року).

Рецензенти:

Васьківська Г. О., доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник (Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України);

Совгіра С. В., доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри хімії та екології (Уманський державний педагогічний університет);

Скрипник С. В., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та методики природничо-математичних дисциплін і технологій (Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти);

Волошина Г. П., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії початкового навчання (Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини).

У монографії обґрунтовується теорія і практика формування екологічної культури учнів старших класів у сучасній середній школі США. Розкривається політика США в сфері екології, теоретичні підходи і моделі формування екологічної культури американських школярів, характеризується сутність, принципи, зміст, форми і методи виховання екологічної культури старшокласників.

Для студентів, викладачів вищих педагогічних навчальних закладів та вчителів загальноосвітніх шкіл.
УДК 37.033(73)

ББК 74.200.514(7Спо)

Проблема формування екологічної культури особистості є особливо актуальною на сучасному етапі державного й духовного відродження України, коли кожна людина, незалежно від її спеціальності, має бути екологічно вихована. Адже передбачення результатів впливу на навколишнє середовище – одна з найгостріших проблем сучасності і розв’язувати її можна тільки екологічно культурна людина.

Тому підвищення екологічної культури широких верств населення є загальновизнаною домінантою в сучасному екологічному русі. У зв’язку з цим особливого значення набувають духовно-моральні імперативи, покликані здійснювати облагороджуючий вплив на людину, виховувати її в дусі гуманістичних ідеалів і цінностей, прищеплювати почуття відповідальності за прийняті рішення щодо довкілля.

Вагоме місце у вирішенні цієї місії відводиться школі як загальноосвітньому закладу, в якому отримує підготовку до життя переважна більшість молоді шкільного віку. Саме тут створені більш сприятливі умови для здійснення тривалого педагогічного впливу на молоде покоління в дусі сучасної еколого-освітньої парадигми.

Потреба в екологічно культурних громадянах, здатних ефективно розв’язувати екологічні проблеми, запобігати можливості їх загострення ініціювала зародження і розвиток у другій половині ХХ століття нових галузей педагогічної теорії і практики – екологічної освіти та виховання, які сьогодні активно підтримуються урядами багатьох країн світу і становлять престижний об’єкт міжнародного співробітництва. Провідну роль у цьому процесі відіграють Сполучені Штати Америки, які зацікавлені у розв’язанні регіональних і глобальних екологічних проблем та формуванні у громадян високого рівня екологічної культури, і особливо молоді шкільного віку.

Адже перший Міжнародний семінар з екологічної освіти відбувся саме в США у 1970 році, де визначались найбільш ефективні шляхи подолання екологічної кризи як на регіональному, так і глобальному рівнях. Ця країна має значний досвід і усталені традиції вирішення педагогічних проблем збереження довкілля, продуктивного взаємообміну думками, ідеями, науковими і практичними результатами в сфері екологічної освіти та виховання.

Зважаючи на те, що Україна обрала шлях до входження у європейський і світовий економічний та культурний простір, в якому освіта набуває все більшого значення, вивчення досвіду формування екологічної культури в школярів зарубіжних країн стає доцільним і відповідає сучасним тенденціям реформування шкільної освіти відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту”, Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, Концепції розвитку екологічної освіти в Україні.

Безпосередньо на необхідність природоохоронного виховання учнів вказували в своїх роботах американські науковці О. Леопольд, Дж. Марш, Г. Пінчет та ін. Аналогічні питання порушували вітчизняні науковці: Д. Анучин, П. Блонський І. Бородин, В. Ватхеров, В. Вернадський, В. Докучаєв, М. Корф, П. Лесгафт, О. Семенов-Тянь-Шанський та ін. Погляди вищенаведених педагогів та науковців мали значний вплив на розроблення теоретичних і прикладних положень формування екологічної культури підростаючого покоління.

У розробці теоретико-методологічних засад екологічного виховання та освіти у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття важливу роль відіграли роботи Г. Альтмана, Дж. Свана, В. Степпа, Дж. Труста, А. Уттона та ін.

Фундаментальні дослідження теорії і практики екологічної освіти та виховання здійснюються в Україні і країнах СНД (Т. Бачинська, П. Бачинський, І. Бех, В. Борейко, А. Захлебний, І. Костицька, Н. Костецький, С. Кравченко, В. Крисаченко, Т. Кучер І. Павленко, О. Плахотник, Г. Пустовіт, Н. Пустовіт, А. Романова, Л. Симонова, С. Скрипник, С. Совгіра, І. Суравєгіна, Г. Тарасенко, І. Ярита та ін.

Міжнародне співробітництво у галузі екологічної освіти і виховання та посилення інтеграційних процесів у цій сфері освітньої діяльності на макрорегіональних та глобальному рівнях ініціювали інтерес до вивчення зарубіжного досвіду формування екологічної культури зростаючої особистості з метою ознайомлення з досягненнями і конструктивного використання для вдосконалення та подальшого розвитку вітчизняної педагогічної науки і практики з проблем довкілля.

Комплексне узагальнення педагогічного досвіду й виявлення загальних еволюційних процесів, що стосуються формування екологічної культури учнів старших класі США, до цього часу не здійснювалось.

Такий стан справ призводить до існування низки суперечностей, які потребують вирішення, між:

• 
  важливістю формування екологічної культури учнів загальноосвітньої школи і недостатньою увагою до цього питання у вітчизняній педагогічній теорії і практиці;
  
• 
  економічними та соціально-політичними вимогами суспільства до пошуку шляхів удосконалення екологічної освіти і виховання учнівської молоді в Україні і реальним станом вивчення та використання позитивного досвіду зарубіжних країн, зокрема США;
  
• 
  необхідністю підсилення практичної спрямованості процесу формування екологічної культури старшокласників і відсутністю системного теоретичного та прикладного узагальнення моделей, змісту, форм і методів екологічної освіти та виховання учнів у США.
  

Науковці в сфері екології наводять десять найбільших екологічних катастроф у світі. Вони є результатом упровадження людських технологій і зневажливого ставлення до природи. Масштаби і наслідки цих катастроф вражають. Усі вони трапились в межах останніх п’ятдесяти років. Але найбільш тривожним є те, що скоріше всього така тенденція буде зберігатися або навіть посилюватися, що пояснюється із все більшою індустріалізацією світу. До таких катастроф вчені відносять:

• 
  Чорнобильську катастрофу, яка пов’язана із радіацією;
  
• 
  Бхопальську техногенну катастрофу на заводі з виробництва пестициду американської корпорації Union Carbide, що призвела до вибуху метил-ізоціанату;
  
• 
  аварію на АЕС Трі-Майл-Айленд у штаті Пенсільванія
  
• 
  пожежу на нафтових свердловинах в Кувейті;
  
• 
  21000 тонн токсичних промислових відходів, які були зариті в землю в 1940-х і 1950-х роках;
  
• 
  аварію на танкері Ексон Вальдез, який наштовхнувся на риф у протоці Принца Вільяма, в результаті чого нафта почала розливатися із танкера і поширилася майже на 500 миль від місця аварії, забруднивши тисячі миль берегової лінії;
  
• 
  аварію на ядерному об’єкті Токаймура в Японії;
  
• 
  проблему Аральського моря, яке колись посідало четверте місце в світі і мало розмір Ірландії, а починаючи з 1960-х років зменшилось на 90 %;
  
• 
  вибух у північній Італії на хімічному заводі, в результаті чого піднялася густа біла хмара діоксину, який швидко осів на місто Севезо.
  
• 
  масове промислове отруєння населення хімічною сполукою ртуті у затоці Мінамата компанією “Chisso”.
  

Другою основною причиною є постійне забруднення навколишнього середовища, надмірне використання природних ресурсів і потреба в утилізації відходів. Адже протягом останніх 200 років людство перейшло від сільськогосподарського способу життя до промислового. Замість того, щоб жити із землі, вирощувати пшеницю і худобу, людина побудувала заводи і машини та створила новий статус під назвою “робітник заводу для виробництва всіх видів споживчої продукції”. Для створення такої продукції необхідна велика кількість ресурсів, що призводить до забруднення повітря і води.

Шлях до такої індустріалізації із забрудненням і виснаженням ресурсів лежить через створення та розвиток сучасного промислового виробництва. Отже, для отримання ще більшого прибутку власники капіталу (власники заводів і бізнесу) повинні виробляти і продавати більше продукції. Саме корисливі інтереси власників заводів і бізнесу спричиняють вироблення і продаж найбільших обсягів продукції для отримання найвищого прибутку. Сама природа цього процесу призвела до значного забруднення довкілля і виснаження природних ресурсів.

Колишній віце-президент США Альберт Гор прийшов до такого висновку в своїй книжці ”Земля в рівновазі”: “На сьогоднішній момент людська цивілізація є основною причиною змін в глобальному навколишньому середовищі” [242, с. 30].

Третій основний фактор, який спричиняє екологічні проблеми, полягає у створенні ідеології в межах розвинених країн, що поширюється все більше в країни, що розвиваються, завдяки телебаченню, комп’ютерам, електронній пошті й інтернету. Люди, як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються, хочуть мати все вищий матеріальний рівень життя [216, c. 91–94]. Вищий матеріальний рівень життя означає більше матеріальних благ: автомобілі, будинки, пральні машини, сушарки, холодильники, кухонні плити, системи опалення та кондиціонування повітря для будинку і офісу, тощо. Все це призводить до необхідності використання більше ресурсів для виробництва, більших об’ємів продукції і, як результат, – подальшого зменшення ресурсів. З виробництвом і споживанням продукції відбувається збільшення забруднення й накопичення сміття.

Люди в розвинених країнах звикли до високого рівня життя. Наприклад, населення США становить 4,5 % від світового, але споживання становить 25 % від всієї нафти, вугілля і природного газу [215, c. 208]. Таким чином, тільки США використовують велику частку природних ресурсів для підтримання високого матеріального рівня життя. Для його досягнення ця країна також непропорційно забруднює навколишнє середовище. Хоча США складають 4,5 % світового населення, вони викидають 20 % оксиду вуглецю у повітря, спричиняючи парниковий ефект, який збільшує температуру на Землі і впливає на зміну клімату, як свідчать докази науковців. Отже, хоча в США спостерігаємо високий рівень життя, але одночасно відбувається зменшення ресурсів і збільшення забрудненості довкілля для задоволення цього рівня життя. Це ставить перед американським суспільством важливе запитання: чи повинні американці ставитися більш відповідально до проблеми виснаження ресурсів та забруднення навколишнього середовища, беручи до уваги той факт, що вони споживають і забруднюють більше?

Четверта основна причина екологічних проблем полягає в тому, що населення країн, які розвиваються, все більше помічає, як добре живуть люди в розвинених країнах, і хоче мати частину чи більшість таких же благ. Вони також бажають мати пральні машини і сушарки, охолодження повітря, телевізори, автомобілі, комп’ютери, мобільні телефони тощо. Це призводить до виснаження природних ресурсів, збільшення забруднення і підвищеного накопичення відходів у цих країнах [2].

Отже, всезростаючий тиск на створення більшої кількості продукції і послуг для створення вищого матеріального рівня життя для 5,6 мільярдів людей [325], які проживають в менш розвинутих країнах, означатиме, що суспільство буде продовжувати стикатися з екологічними проблемами на сучасному етапі і в найближчому майбутньому.

Одним із найбільш небезпечних наслідків забруднення навколишнього середовища є викиди оксиду вуглецю в атмосферу в великих кількостях в результаті спалювання нафти і газу промисловістю та автомобілями. Результатом цього є у підвищення температури нашої планети і можливі зміни клімату Землі, кількості дощових опадів, зростаючого рівня океанів [3], що є небезпечними для багатьох прибережних міст по всьому світу та ін. [4].

Кліматичні зміни призведуть до того, що в деяких регіонах світу, які виробляли достатню кількість продуктів харчування, зменшиться виробництво, а це, в свою чергу, призведе до недоїдання та голодування. Наприклад, існує науковий доказ того, що викиди оксиду сірки в повітря промисловістю США, Канади, Європи та Азії зменшили кількість опадів в Африці, спричиняючи недоїдання, голодування і смерть [377]. Такі умови стануть стимулом для людей у пошуках місця для вирощування достатньої кількості їжі.

Отже, оскільки людство все більше стикається із глобальним потеплінням, то з великою вірогідністю йому доведеться не тільки мати справу з браком харчів у деяких районах світу, але також із міграцією людей з цих районів у пошуках способів прохарчувати себе [242, c. 73; 190].

Розмірковуючи над проблемами навколишнього середовища і необхідністю людства зробити щось для виживання на Землі, державні лідери США вважають, що слід розв’язати три проблеми: забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і зберігання відходів, які неможливо утилізувати.

Для часткового вирішення екологічних проблем, на думку американських дослідників, слід стабілізувати населення світу [167, c. 82; 173, c.181–185]. Адже з ростом населення на Землі відбудеться процес збільшення забруднення, виснаження ресурсів і нагромадження відходів. Це слугуватиме хорошим прикладом для переходу однієї соціальної проблеми (збільшення населення) в іншу (посилення екологічних проблем). Розв’язання однієї проблеми (збільшення населення) допоможе людству вирішити наступну (посилення екологічних проблем).

Найбільш важливим фактором у вирішенні екологічних проблем, як вважають американські науковці і політики, є час. Чи зможе світова громада вдаватися до заходів достатньо швидко, щоб випередити екологічні тенденції, які буде важко, якщо можливо, повернути у зворотному напрямі. Наприклад, зростаючі викиди вуглекислого газу спричиняють підвищення температури, танення льодовиків, підвищення рівня моря і зміну кліматичних моделей в усьому світі. Лестер Браун (2009) у своїй книзі “План Б 4.0: Мобілізація для врятування цивілізації” стверджує, що американці знають, “що потрібно робити”, і зазначає: “Виклик полягає в тому, як це зробити у відведений час” [173]. Час разом із почуттям невідкладності і рішучими кроками становить складові вирішення наших екологічних проблем.

Сьогодні в США активно ведеться дискусія щодо екологічної політики, яка розглядається як федеральні урядові дії для регуляції діяльності, що мають екологічний вплив у країні. Мета сучасної екологічної політики полягає у захисті навколишнього середовища для майбутніх поколінь і мінімальному втручанні у комерційну діяльність чи свободи людей, а також в обмеженні несправедливості обтяженості екологічними витратами. Така політика започаткована головним чином із екологічного руху в США в 60-70-х роках ХХ століття, під час якого було прийнято декілька екологічних законів, що регулювали забруднення повітря і водойм, формуючи Управління із захисту навколишнього середовища (EPA).

З початку 70-х років, незважаючи на законодавчі протистояння, у США відбулися значні зміни в екологічній регуляції, включаючи покращення якості повітря і води, та меншому рівні контролю небезпечних речовин. Зважаючи на загрозу глобального потепління, а також через політичний тиск від екологічних груп, були запропоновані зміни в енергетичній політиці США і обмеженні викидів парникових газів, але такі спроби мали незначний прогрес.

У цивілізованому світі існує два основні підходи щодо захисту навколишнього середовища – це правила і економічні стимули. США обрали шлях використання правил, в основному через регулювання. Стандарти діяльності визначають рівень викидів і дають змогу тим, на кого накладені закони, вирішити, як досягти такого рівня. Стандарти проектування визначають, як саме досягти стандартів діяльності.

Але існує альтернатива, яка полягає в тому, що уряд може для цього використовувати пільги чи ринкову реформу. Економічні стимули – це винагорода чи покарання, яка впливає на людей чи групи. Двома основними видами ринкових реформ є система зборів, як, наприклад, податок на викиди і система торгівлі дозволами. Одним із видів дозволів на основі ринкових відносин є “розпродаж прав на забруднення”, в якому встановлюється кількість дозволеного забруднення і поділяється на частини, що розпродаються на аукціоні, даючи право екологічним організаціям можливість викупити частку для створення чистішого навколишнього середовища, ніж в попередньому плануванні. Такий план був втілений для викидів двооксиду сірки в програмі кислотних дощів у 90-х роках ХХ століття і був розпочатий для парникових газів на регіональному рівні як спосіб пом’якшити глобальне потепління.

Для урядових повноважень у сфері екології в США характерним є високий поділ повноважень. Хоча Управління в сфері навколишнього середовища має найбільшу повноту влади як екологічна агенція, її повноваження не є абсолютними. Фактично всі виконавчі департаменти мають певну сферу екологічного впливу.

До списку федеральних агенцій входять: Офіс Білого дому (загальна політика, координація агенцій), Рада з якості навколишнього середовища (екологічна політика, координація агенцій, висновок екологічної експертизи), Міністерство охорони здоров’я і соціального забезпечення, Міністерство внутрішніх справ (державна земля, енергетика, мінерали, національні парки), Міністерство сільського господарства (лісництво, збереження природи), Міністерство оборони (забруднення від оборонних об’єктів), Комісія з ядерної регламентації (ліцензування і керування ядерною енергетикою), Міністерство закордонних справ (міжнародне навколишнє середовище), Міністерство торгівлі, Міністерство праці тощо.

Розподіл влади законодавчої гілки дублюється в Конгресі і на рівні кожного штату. Управління з охорони навколишнього середовища знаходиться під пильним наглядом 2/3 комітетів і підкомітетів палати представників та такого ж відсоткового показника в Сенаті. Наприклад, приблизно сімдесят комітетів і підкомітетів в сенаті США контролюють політику якісної води. Такий розподіл створює, на думку американських політиків, як можливості, так і проблеми. Хоча така різноманітність комітетів забезпечує величезний доступ і вплив прихильників навколишнього середовища та промислових груп на інтереси лобіювання, але розподіл завдань означає, що жоден комітет чи агенція не має цілісного погляду на екологічні проблеми.

США витратили більше, ніж будь-яка країна в світі, на очищення навколишнього середовища. В 2003 році 140 мільярдів доларів було витрачено на збереження навколишнього середовища, що становить приблизно 2,4 % валового національного продукту. Ці витрати є безпосереднім результатом законів, які регулюють процеси в довкіллі і втілюються Управлінням з охорони навколишнього середовища (EPA). Управління з охорони навколишнього середовища є найбільшою організацією США, що регулює питання здоров’я, безпеки і навколишнього середовища. З початку її створення в 1970 році Агентство чи Управління з охорони навколишнього середовища взяло на себе функції і обов’язки щодо контролювання рівня забруднення.

У загальному федеральна політика стосовно навколишнього середовища має позитивний вплив на очищення довкілля, хоча точну величину такого впливу важко визначити. У той же час, починаючи з 70-х років ХХ століття, спостерігається тенденція щодо зниження найбільш значних забруднювачів повітря, за винятком оксидів азоту. Картина щодо токсичних забруднювачів менш зрозуміла, але є підстави сподіватись, що викиди токсичних забруднювачів повітря знизилися і будуть суттєво знижуватися в майбутньому, як результат поправок 1990 року до закону про чисте повітря. Тенденції в якості води, на думку експертів у галузі екології США, менш помітні. Стан деяких водних ресурсів дійсно покращився, особливо тих, що знаходяться біля густо заселених районів, які були дуже забруднені на початку 70-х років. Інші водні артерії залишилися майже без змін ж чи навіть погіршилися в якості. Інформація засвідчує, що прогрес у цьому питанні стосувався місцевих проблем забруднення. Останніми роками у США сталися суттєві зрушення у зменшенні кількості вироблених токсичних речовин. Дані про стан здоров’я вказують, що небезпека раку від токсичних викидів досить мала і становить тільки 2 % від загальної кількості випадків раку [194].

США стали одним із лідерів у розробці наукової й економічної бази для зменшення стратосферного озону, зміни клімату та зникнення видів, що є результатом руйнування ареалу рослин і тварин, особливо лісів. Ця країна також підписала Монреальський протокол – міжнародний договір, створений для захисту озонового шару через припинення або обмеження виробництва ряду речовин, що спричиняли виснаження озону.

Що стосується проблеми глобальної зміни клімату, то уряд США розробив продуктивну дослідницьку програму із майбутніми витратами в 2,7 мільярдів доларів в 2013 році [310]. В той же час адміністрація Буша-старшого перешкоджала встановленню цілей і графіку скорочення викидів парникових газів у зв’язку із певними науковими сумнівами. Адміністрація Клінтона погодилась зменшити викиди парникових газів до рівня 1990 року до 2000 року, але стратегії зі зменшення викидів цими двома адміністраціями виявилися подібними [199]. Представники останньої адміністрації США запропонували стратегію, яка, на їхню думку, є мудрою і надає пріоритет зменшенню викидів парникових газів. План президента Обами виявився більш широким і перспективним.

США також намагаються знайти різні підходи до збереження лісів і стимулювання більшого насадження дерев. Прикладами цього можуть бути такі підходи, як “борг-природа” (угода між боржником і кредитором про те, що кредитор списує певну частину боргу за умови, що боржник використовує частину вивільнених таким чином коштів на інвестиції в природоохоронні заходи) і програми з насадження дерев за ініціативи адміністрації президентів у своїй країні.

Федеральна екологічна політика США за останні десятиліття досягла значного успіху в очищенні місцевого навколишнього середовища. Хоча в США проходить багато диспутів щодо того, чи така політика варта витрачених коштів. З точки зору економічних зисків і витрат, цифри вказують на те, що зиски перевершують витрати на федеральну політику в сфері забруднення повітря, але не покривають коштів на політику стосовно регуляції забруднення води у відповідності з загальними зисками і витратами минулих екологічних програм. У майбутніх екологічних нормах менше шансів пройти тест на зиски/витрати. Причина полягає в тому, що вже було зреалізовано більшість відносно легких питань, що стосуються очищення навколишнього середовища.

З часом місія Управління з охорони навколишнього середовища була переглянута. Під керівництвом адміністратора агентства Дугласа Кастла основна увага приділялася зменшенню ризиків для здоров’я. В наш час агентство відходить все більше від ризиків для здоров’я до проблем екології [184]. На передній план виходять глобальні питання навколишнього середовища у зв’язку з появою нового екологічного мислення. Посадовці і представники Управління з охорони навколишнього середовища розробляють новий порядок роботи, який більше відповідає потребам громадськості і вимогам груп, спрямованих на захист навколишнього середовища. Такий порядок роботи включає більше занепокоєння ставленням людини до планети і сталого розвитку [200]. Він також містить переоцінку того, як економічні важелі можуть впливати на вирішення екологічних проблем [250].

Величезна увага федеральній політиці приділяється через те, що вона виступає рушійною силою зростання екологічних витрат протягом останніх десятиліть.

Варто зазначити, що в Сполучних штатах Америки всі три гілки влади здійснюють вплив на федеральну екологічну політику. Конгрес приймає закони і має певний неформальний контроль над їх втіленням. Офіційна відповідальність за втілення таких законів лежить на виконавчій владі. Зокрема, Управління з охорони навколишнього середовища передусім слідкує за реалізацією екологічного статутного права. Але Департамент сільського господарства і Департамент внутрішніх справ також відіграють важливу роль у цій справі, хоча Управління з охорони навколишнього середовища є основним адміністративним відомством у розробці і втіленні в життя екологічних норм. Було зроблено цілу низку спроб з боку виконавчого офісу Президента США (Адміністрація президента США), департаментів уряду й інших нормативних агентств вплинути на екологічну політику. Постійне джерело протистоянь між Управлінням з охорони навколишнього середовища (EPA) і Білим домом полягає в тому, що перша структура намагається далі проводити свою лінію і балансувати інтереси Конгресу та Білого дому. Агенції й індивідуальні представники Адміністрації президента США намагаються посилити вплив у цьому напрямку. Суд також відіграє важливу роль у формуванні екологічної політики, спонукаючи Управління з охорони навколишнього середовища і штати виконувати вимоги статутного права в передбачений термін та інколи накладає санкції, якщо робота не виконується в означений час.

З початку свого заснування Управління з охорони навколишнього середовища отримувало все більше повноважень. У них входить розроблення деяких федеральних законів: 1970 – поправка до Закону над контролем забрудненості повітря; 1972­ – Федеральний закон про контроль над забрудненням водойм, Федеральний закон про регулювання впливу пестицидів на навколишнє середовище, Закон про захист морських ссавців; 1973 – Закон про чисту воду; 1976 – Закон про контроль токсичних речовин, Закон про консервацію і відновлення ресурсів; 1977– поправка до Закону про чисте повітря; 1984 – поправка до Закону про консервацію та відновлення ресурсів; 1990 – Закон про запобігання розливу нафти, поправка до Закону про контроль над забрудненням повітря, Закон про запобігання забруднення тощо.

Значна кількість основних законів і поправок за участю Управління з охорони навколишнього середовища була прийнята останніми роками. З цього можна зробити висновок, що такі закони будуть прийматися із зазначеною тенденцією, яка буде відображенням всезростаючого тиску громадськості на уряд у вирішенні питань навколишнього середовища (1993 – Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), 2003 – Ініціатива із підтримки здорового стану лісів (Healthy Forests Initiative) тощо).

Управління з охорони навколишнього середовища зібрало найбільш повну інформацію про витрати на екологічне регулювання в США. Вони включають як адміністративні витрати, так і прямі видатки бізнесу та громадян від виконання основних законів EPA щодо контролю за забрудненням. Вони також включають витрати на таку діяльність, як вивезення сміття (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1