1 Бердянськ 2010 (06)

Постановка проблеми. Реформування системи спеціальної освіти передбачає підготовку дітей із порушеннями психофізичного розвитку до інтеграції в освітній простір. У зв’язку з цим необхідне суттєве оновлення змісту, організаційних форм і технологій навчання на основі сучасних інноваційних підходів, забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей у навчальному процесі. Питання удосконалення організації і змісту спеціальної дошкільної освіти, надання своєчасної комплексної допомоги дітям із різними порушеннями психофізичного розвитку, зокрема із порушеннями мовлення, мають першочергове значення для своєчасного лікування, корекційного навчання, адаптації в середовищі здорових однолітків. Закон України “Про освіту” (1996 р.), “Національна доктрина розвитку освіти” (2002 р.) та інші урядові документи засвідчують актуальність розробки цих питань, зосереджують увагу науковців і практиків на необхідності запровадження комплексного підходу до системи реабілітації дітей із патологією мовлення в умовах інноваційного навчально-виховного середовища.

Особливе значення мало наукове обґрунтування компенсаторного включення біологічних функцій організму в разі порушення нормального розвитку дитини, завдяки яким відновлюються взаємини організму з середовищем (І. Павлов, І. Сеченов, П. Анохін). Оскільки людина живе в реальних природних і соціальних структурах, які постійно змінюються, компенсаторні перебудови відбуваються не лише в біологічному, а й у соціальному пристосуванні, що зумовлює необхідність спеціально організованої освіти. Вищою стадією прояву компенсаторних процесів є формування повноцінної, всебічно розвинутої особистості, оскільки провідними у відновленні наявних відхилень і подальшому нормальному розвитку людської психіки є соціальні фактори компенсації (Л. Виготський, М. Земцова, О. Литвак, І. Моргуліс, В. Синьов, Є. Синьова). Як зазначав видатний вчений Л. Виготський, від результату соціальної компенсації як кінцевого формування особистості в цілому залежить ступінь її дефективності та нормальності. У тих випадках, коли біологічна компенсація не дає бажаних результатів, автор наголошував на визначальній ролі соціального фактора в подоланні порушень розвитку дитини, викликаних біологічними чинниками, зазначаючи, що раніше чи пізніше людство переможе і сліпоту, і глухоту, і слабоумство. Але набагато раніше ці порушення будуть переможені на соціальному та педагогічному рівні, аніж на медичному та біологічному.

На початку 90-х остаточно утвердилося розуміння того, що реабілітація повинна орієнтуватися не на наявність захворювань, а на формування здорової, гармонійно розвиненої особистості. Турбота суспільства про дитину стала проявлятися в забезпеченні її усім необхідним для повноцінного гармонійного розвитку. Провідною ідеєю Державної концепції реабілітації осіб із обмеженими можливостями стала їх інтеграція у суспільство, тобто включення в життя суспільства, кооперація зі здоровими однолітками. Дошкільний період найважливіший, оскільки є найбільш сензитивним для психолого-педагогічних впливів. Від того, як буде здійснюватися вчасний кваліфікований корекційно-реабілітаційний супровід психофізичного розвитку дитини з особливими потребами, залежатиме становлення особистості, якість підготовки до продовження освіти у школі.

Зміна ставлення суспільства до осіб з психофізичними порушеннями впливає на політику кожної окремої держави, на нормативно-правову базу. За роки незалежності в Україні розроблено нормативне забезпечення надання необхідної допомоги дітям із порушеннями мовлення. Законодавчі акти як на рівні державних, так і на рівні місцевих органів управління передбачають організацію корекційно-реабілітаційної допомоги цій категорії дітей, у них чітко визначено основні завдання медичного та педагогічного втручання. Необхідно відмітити, що, хоча об’єктом, на який спрямовано медичні та психолого-педагогічні заходи, є дитина з патологією мовлення, на сьогодні не існує документів, у яких регламентується взаємозв’язок між медичною та педагогічною сферами, не окреслено функції кожної з них у цій взаємодії. Недосконалість нормативно-правової бази з цього питання викликає значні труднощі під час організації корекційно-реабілітаційної допомоги на практиці, що негативно впливає на її ефективність. Водночас, на основі аналізу значного масиву використаних джерел із досліджуваних питань з’ясовано сутність комплексного підходу в теорії навчання та виховання (Ю. Бабанський, М. Поташник, Л. Занков, В. Синьов, В. Тарасун, М. Шеремет, О. Хохліна та інші).

Комплексний підхід передбачає послідовну взаємодію діагностико-консультативного, лікувально-відновлювального, корекційно-реабілітаційного, навчально-виховного та соціального напрямків роботи з цією категорією дошкільників, яку здійснює команда різнопрофільних фахівців, батьків і волонтерів. Системний характер обумовлює наявність у цій роботі структур різних рівнів, індивідуальних і групових форм корекційних занять, відновлювальної, розвивальної та запобігальної спрямованості цілісної системи виховання, освіти й розвитку дітей на основі запровадження оновленого змісту й інноваційних технологій навчання.

Вивчення психолого-педагогічної літератури й аналіз стану проблеми показали, що корекційно-реабілітаційна робота базується на адміністративно-декларативному підході, в основу якого покладено педагогіку перевиховання. Ми вважаємо, що замість адміністративно-декларативного необхідно запровадити охоронно-захисний підхід до виховання дитини, основними складовими якого мають стати комплексна компенсація, корекція, реабілітація або абілітація (залежно від часу виникнення первинного порушення), адаптація. Усі ці аспекти успішно апробовано в педагогічній і медичній практиці, але вони не набули статусу супроводу процесу виховання і розвитку дитини. Відомі типологічні особливості дітей із порушеннями мовлення зумовлюють необхідність спрямування корекційно-реабілітаційної роботи як на їх виправлення і подолання, так і запобігання. Проведений нами теоретичний аналіз психолого-педагогічної і медичної літератури, практики роботи дошкільних закладів компенсуючого типу підтвердив недостатність розробок, які б координували зусилля медичної і педагогічної сфер у наданні дитині з порушеннями мовлення необхідної допомоги та передбачали комплексний вплив на різні сторони розвитку дошкільників. Це й обумовило необхідність під час розробки системи акцентувати увагу саме на комплексному підході, який забезпечить якісну підготовку дитини до освітньої та соціальної інтеграції. Науковою основою такого підходу обрано системно-структурний аналіз, у світлі якого компоненти системи розглядаються у взаємозв’язку.

Для реалізації одного із важливих методологічних напрямків сучасної науки – концепції цілісного, системного підходу до явищ, які вивчалися, у дослідженні розглянуто сутність поняття системи (В. Афанасьєв, Г. Добров, М. Мескон, З. Оруджев, В. Садовський, А. Уємов та інші). Значний внесок у застосування системного підходу до вивчення педагогічних явищ зробили Ф. Корольов, Ю. Бабанський, Т. Ільїна, О. Киричук, Н. Кузьміна, А. Киверялг. У працях цих вчених підкреслюється необхідність виокремлення основних компонентів тієї системи, у якій здійснюється процес, розгляду основних закономірних взаємозв’язків між ними, з’ясування джерела розвитку та визначення умов ефективного управління цим процесом. Згідно з теорією менеджменту однією з особливостей наукового підходу до управління є його системна організація та моделювання. Використання моделі в нашому дослідженні спростило реальність, допомогло наочно продемонструвати шляхи підвищення ефективності корекційно-реабілітаційної роботи.

Постановка проблеми та характер окреслених для дослідження завдань обумовили необхідність визначення місця і стану розробленості корекційно-реабілітаційної допомоги дошкільникам із патологією мовлення у спеціальній теорії та практиці. Варто зазначити, що система корекційно-реабілітаційної роботи передбачає декілька складових, зокрема лікувально-відновлювальну та психолого-педагогічну, однак у спеціальній літературі вони розглядаються переважно окремо. На практичну і соціальну значущість медичної та психологічної реабілітації вказували відомі дефектологи: Т. Власова, І. Єременко, М. Земцова, О. Литвак, І. Моргуліс, Л. Солнцева, Л. Плаксіна та інші. Науковці звертали увагу на необхідності взаємозв’язку між медичними, психологічними, педагогічними заходами корекції та реабілітації, ширшому використанні інноваційних підходів у корекційно-реабілітаційній роботі в спеціальних закладах для дітей із порушеннями розвитку.

У практиці організації корекційно-реабілітаційної роботи доводиться зустрічатися з об’єктивними труднощами фінансового порядку, відсутністю нормативно-методичного забезпечення, недостатнім рівнем підготовки фахівців до праці в спеціальних закладах. Актуальними залишаються проблеми підготовки кадрів для роботи з дітьми з особливими потребами, пропаганди дефектологічних знань серед педагогів загальноосвітніх закладів, батьків і населення. На сьогодні актуальною, але недостатньо розробленою є проблема об’єднання всіх напрямків роботи щодо компенсації, корекції та реабілітації в умовах дошкільного закладу в єдину систему. Ідея комплексного підходу в наданні допомоги дітям з порушеннями розвитку полягає в налагодженні взаємозв’язку в роботі між різними структурами, що займаються цими питаннями, і насамперед між медичною та освітньою сферами.

З урахуванням цього підходу нами розроблено модель комплексної корекційно-реабілітаційної допомоги дітям із порушеним розвитком. Основна сутність цієї моделі – фокусування уваги міжгалузевих структур і фахівців різних профілів (медичних працівників, психологів, педагогів та інших) на проблемах дитини та її родини, інноваційному змісті і технологіях корекційно-реабілітаційної роботи, які б забезпечували ефективність і результативність корекції мовлення, розвитку пізнавальної діяльності та успішної підготовки дітей до навчання у школі. Комплексну систему допомоги дітям із патологією мовлення зображено нами у вигляді моделі.

Комплексна система допомоги дітям із патологією мовлення визначає комплексну систему роботи з ними на рівні навчального закладу: створення в закладі освіти, де навчаються і виховуються діти, такої структури, яка забезпечувала б комплексну систему та умови для своєчасної індивідуальної медичної і психолого-педагогічної допомоги кожній дитині. До основних функцій цієї системи належать наступні: поглиблена діагностика, яка доповнює і конкретизує результати загальної; формування психологічних і психофізіологічних передумов навчальної діяльності тощо; реалізація загальноосвітніх завдань у педагогічному процесі спеціального дошкільного закладу; соціальна реабілітація і психолого-педагогічна підготовка дітей до школи; проведення корекційної роботи; збереження і зміцнення соматичного й нервово-психічного здоров’я дітей.

Успішна організація корекційної допомоги у спеціальному дошкільному закладі значною мірою залежить від певних факторів – внутрішніх і зовнішніх, які зумовлюють напрямки його діяльності. Саме системний підхід може забезпечити ефективність досягнення основних цілей закладу. До факторів, які мають прямий вплив на діяльність закладу, можна віднести: дитячий контингент, кадри, технології, завдання, а також такі фактори, які не мають прямого впливу, хоча від них значною мірою залежить досягнення кінцевого результату: стан і рівень економічного розвитку суспільства (фінансування), соціокультурні (зміст освіти) та політичні (законодавчі акти) зміни, досягнення медичних і психолого-педагогічних наук, передовий досвід (технології навчання та лікування) організації корекційно-реабілітаційної допомоги.

Враховуючи стан розробки досліджуваної проблеми у спеціальній літературі, недоліки існуючої практики в комплексній системі корекційно-реабілітаційної допомоги дітям із порушеннями мовлення, для підвищення її ефективності був посилений її пропедевтичний аспект. Корекційно-реабілітаційна робота в дошкільному закладі відбувалася таким чином, щоб попередити виникнення можливих відставань у школі, підготувати дітей до освітньої інтеграції, що становить завдання найближчої перспективи. Вимоги до змісту дошкільної підготовки мають змінюватися відповідно до державних вимог щодо освіченості школярів (зважаючи на наступність та неперервність дошкільного і шкільного виховання). Одним із напрямків корекційно-реабілітаційної роботи є підготовка дітей до опанування елементарними початковими знаннями, уміннями і навичками, спрямованими на подолання труднощів соціальної інтеграції. Зокрема, під впливом спеціально організованої корекційно-реабілітаційної роботи у них повинні виробитися уміння застосовувати отримані знання в різних навчальних і життєвих ситуаціях, готовність до контактів з однолітками, тобто досягатимуться завдання віддаленої перспективи. Навчальні досягнення дітей мають відповідати вимогам суспільства, яке є замовником формування у них відповідних компетенцій.

Зміст корекційно-реабілітаційної допомоги дитині дошкільного віку в умовах навчального закладу залежить від змісту освіти; вимог, які пред’являє сучасне суспільство до розвитку, виховання і навчання дітей; від типологічних та індивідуальних особливостей дітей із порушеннями мовлення. Ефективність корекційно-реабілітаційної роботи зумовлюється системою загальних і спеціальних принципів: комплексністю цієї роботи, варіативністю окремих компонентів, пропедевтичністю, мотиваційною спрямованістю, орієнтованістю на інтеграцію та високим динамізмом. З урахуванням цих принципів організації та змісту корекційно-реабілітаційної роботи було уточнено її мету і завдання. Головною метою корекційно-реабілітаційної роботи у спеціальному дошкільному закладі для дітей із порушеннями мовлення є формування гармонійної особистості, розвиток її творчих здібностей і нахилів, підготовка до інтеграції в соціум. У кінцевому результаті мають бути задоволені освітні та особистісні потреби дітей, які мають різні порушення мовлення: розвиток інтелектуального, соціального й емоційного потенціалу, формування позитивних особистісних якостей на фоні ефективної корекції мовленнєвих функцій, підтримки здоров’я і фізичного розвитку. Таке спрямування системи корекційно-реабілітаційної роботи зумовлює вирішення на різних рівнях (регіональному, в межах закладу) спільних завдань освітньої та медичної сфер: діагностичних, пропедевтичних, лікувально-профілактичних, освітньо-виховних, корекційно-реабілітаційних.

Для реалізації мети й основних завдань корекційно-реабілітаційної роботи важливо забезпечити на всіх рівнях необхідні умови. Насамперед має бути створена команда фахівців, спроможних забезпечити комплексний супровід процесу реабілітації дітей із порушеннями мовлення. У команді передбачається активна участь батьків як на етапі діагностування, так і в процесі надання безпосередньої допомоги дитині. Ці принципові підходи й було покладено в основу розробленої моделі комплексної корекційно-реабілітаційної допомоги дітям з порушеннями мовлення.

1. Дьячков А. И. Аномальные дети и особенности их обучения и воспитания (Общие проблемы дефектологии) / Дьячков Александр Иванович. – М., 1969. – 16 с.

2. Кабанов М. М. Психосоциальные факторы в реабилитации больных / М. М. Кабанов. – М., 1986. – 240 с.

3. Організаційно-методичні основи медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я / Р. О. Моісеєнко, В. Б. Педан, В. В. Бережний [та ін.] // Соціальна педіатрія. Випуск ІІІ. Збірник наукових праць. – К. : Інтермед, 2005. – С. 24-29.

4. Селиверстов В. И. Комплексная медико-педагогическая работа с детьми-логопатами / В. И. Селиверстов, Ю. С. Марголис // Воспитание и обучение детей с расстройствами речи. – М. : Просвещение, 1968. – С. 8-30.

5. Филичева Т. Б. Логопедическая работа в специальном детском саду / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева. – М. : Просвещение, 1987. – 156 с.

6. Шеремет М. К. Актуальні проблеми спеціальної освіти / М. К. Шеремет // Науковий часопис. Зб. наукових праць. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – № 7. – С. 79-81.

Дата надходження статті: 15.12.2009 року.

Дата прийняття статті до друку: 11.02.2010 року.

УДК 372.851.4

О. І. Буковська,

аспірант

університет імені М. П. Драгоманова)

Найбільш вживаними аудиторними формами й методами роботи є: уроки різних типів, лекції, практичні (семінарські, лабораторні) заняття, консультації, контрольні заходи. Спинимось на позааудиторній самостійній навчальній діяльності. Це електронні версії лекцій, розміщені на Інтернет-сайтах, навчальні комп’ютерні програми, у тому числі гіпертекстові, мультимедіа, інтелектуальні тощо, які дозволяють навчатися у двох режимах – інформаційно-довідковому та контрольно-навчальному. Існують такі форми самостійної роботи, як індивідуальна науково-дослідницька робота (публікації, участь у конференціях, олімпіадах та інших конкурсах) та робота в навчально-методичних кабінетах, лабораторіях у позанавчальний час, робота в інформаційних мережах і опрацювання додаткової літератури (остання відбувається без керівництва вчителя).

Один із методів організації самостійної навчальної діяльності учнів у позаурочний час можна здійснювати за допомогою завдань комплексів, пов’язаних з основними розділами програми. Завдання, які видаються на навчальний рік, логічно взаємопов’язані. Так, кожний тематичний комплекс може складатися з 5-6 завдань, наприклад: скласти опорну схему або заповнити опорну таблицю; відповісти на питання самоперевірки; розв’язати ситуаційні задачі і вправи. До завдань додається список рекомендованої літератури. Контроль використання завдань проводиться у вигляді 20-хвилинної співбесіди з групами учнів по п’ять осіб за графіком. У кожну групу підбираються як сильні, так і слабші учні, це сприяє їх самоосвіті. Співбесіда розпочинається з розминки за матеріалом опорної таблиці та за питаннями для самоперевірки, потім настає етап розв’язання ситуаційних задач, який проходить досить цікаво, кожен намагається знайти своє пояснення. Якщо завдання не можна вважати прийнятим, співбесіда проводиться повторно під час консультацій. Є ще одна форма організації самостійної роботи учнів – індивідуальні завдання, розраховані на поглиблену та розширену розробку теоретичних аспектів курсу. Такі завдання вміщують у себе різні задачі та практичні запитання, пов’язані з профілем навчання. Позитивним у цьому є те, що в процесі засвоєння програми учні вчаться самостійно працювати з різними джерелами, що сприяє підвищенню рівня професійної підготовки та самостійного мислення.

На наш погляд, для того щоб учень міг успішно навчатися як у класі, так і поза ним, необхідно, щоб він: 1) умів сам формулювати й утримувати свою мету до її реалізації; 2) навчався моделювати власну діяльність, тобто виділяти умови, важливі для реалізації своєї мети; 3) розвивав увагу, пам’ять та процеси мислення; 4) умів оцінювати кінцеві та проміжні результати своїх дій; 5) мав необхідні навички та вміння для навчальної діяльності; 6) мав високий рівень особистої саморегуляції, високу самосвідомість, адекватну самооцінку, рефлективність, організованість, самостійність, а також сформованість вольових якостей. Ю. Опарін, І. Зимня, І. Мостова розглядають проблему формування здібностей учнів до самостійної навчальної діяльності як необхідну умову для розвитку позитивної навчальної мотивації і успішного, цілеспрямованого навчання, яке вміщує в себе: формування прийомів моделювання учбової діяльності; усвідомлення раціональних прийомів роботи з навчальним матеріалом; розвиток уваги та пам’яті; оволодіння прийомами поглибленого та динамічного читання; складання планів своїх дій; конспектування; постановка та вирішення учбово-практичних завдань. Так, сформованість загальних прийомів організації розумової праці й конкретних навчальних прийомів може служити основою самостійної роботи учнів над усіма навчальними предметами.

Крім розвитку логічного мислення, при вивченні геометрії варто приділяти увагу також й евристичному, оскільки перше є лише знаряддям доказу, а от друге – винаходу. Отже потрібно формувати в учнів евристичні вміння, бо саме вони інтенсифікують пошук, сприяють появі нових, навіть неочікуваних ідей. Під евристичними вміннями розуміємо вміння цілеспрямованого здійснення пошуку розв’язання евристичної задачі шляхом використання евристичних прийомів. Евристичні вміння мають велике значення в процесі самостійного одержання нових знань.

При поглибленому вивченні геометрії одним із видів процесу одержання знань (самостійної навчальної діяльності) є виконання науково-дослідних робіт (наприклад, в рамках діяльності Малої академії наук (МАН)). Розв’язання проблем самореалізації учнів у сучасній дидактиці пов’язується з необхідністю засвоєння досвіду творчої діяльності, а це, в свою чергу, потребує розвитку дослідницьких здібностей учнів. Питаннями розвитку розумових здібностей учнів, активізації їх творчої та пізнавальної діяльності, розкриття їхнього творчого потенціалу при застосуванні традиційних засобів навчання займались В. Андрєєв [1], Д. Богоявленська [2], З. Слєпкань [7] та інші. Загальною тенденцією новацій є насамперед пошук нових форм і методів розвитку обдарованих дітей саме в позакласній роботі.

Основною метою виконання науково-дослідницьких в рамках МАН, як і інших подібних робіт, є систематизація, розширення, поглиблення теоретичних знань старшокласників у ході самостійної навчальної діяльності; оволодіння методикою дослідження й експериментування при розв’язанні навчальних задач; продовжити роботу з формування вміння вести індивідуальну, групову і колективну навчально-дослідницьку та навчально-експериментальну роботу і бачити самостійну мету такої роботи; реалізувати оптимальні можливості даної форми роботи для прояву інтелектуальної ініціативи, самостійності та гнучкості мислення.

Науково-дослідницька робота – це не реферативна робота, а самостійна дослідницька праця, що включає в себе: 1) висування проблеми (постановка питання, що вимагає відповіді); 2) виявлення і введення в науковий оборот нових джерел і повідомлення на цій основі нових фактів; 3) встановлення нових зв’язків між відомими явищами і фактами; 4) нову постановку уже відомої проблеми; 5) оригінальні висновки; 6) рекомендації про використання виявлених у процесі науково-дослідницької роботи матеріалів і висновків у навчальному процесі.