11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52
жүктеу/скачать 7.9 Mb. Pdf көрінісі
|
| Тексты, перевод, комментарий (Москва: Наука, 1993), 7–11; Александр Назаренко, “Русь и
Германия в ІХ–Х вв.,” в Древнейшие государства на территории Восточной Европы. Материалы и исследования. 1991 г., ред. Анатолий Новосельцев (Москва: Наука, 1994), 35–61; Его же, “Хазары, русь, луколяне, венгры”: народы Восточной Европы в «Баварском географе»”, в Древняя Русь в свете зарубежных источников: учеб. пособие для студентов вузов, ред. Елена Мельникова (Москва: Логос,1999), 294–295. 12 Александр Назаренко, Немецкие латиноязычные источники, 13–14. 13 Петро Довгань, “Бужани як етнічний та державотворчий чинник,” 53. 14 Полное собрание русских летописей (далі – ПСРЛ) (Ленинград: Изд-во АН СССР, 1926), т. I: Лаврентьевская летопись, 11. 15 ПСРЛ (Санкт-Петербург: Тип. М. А. Александрова, 1908), т. 2: Ипатьевская л4топись, 8. 16 Татьяна Иванова, Старославянский язык (Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского государственного университета, 1998), 157, 165. 17 Ярослав Онищук, “Етнічні процеси на Волино-Подільському пограниччі напередодні утворення держави Данила Галицького,” у Доба Короля Данила в науці, мистецтві, літературі. Матеріали міжнар. наук. конф., Львів, 29–30 листопада 2007 р., ред. Тарас Откович та Зоряна Лильо-Откович (Львів: Мистецький фонд імені Короля Данила, 2008), 180; Петро Довгань, “Бужани як етнічний та державотворчий чинник,” 53–54. 14 Ляска В. ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 Властиво тому, беручи до уваги свідчення “Баварського географа”, ми схильні покладатися на текст Іпатіївського списку, який описує бужан та волинян як синхронні племена, що проживають на різних теренах. На захід від них розселялися черв’яни (“Zerivani” / “Zuireani”) 18 , які замешкували землі в межи річчі верхніх течій Західного Бугу та Вепру 19 . Т аким чин ом, підтверджується гіпотеза Л. Войтовича про те, що у VII–X ст. Волинську землю населяли кілька етнічно споріднених племен. На певних історичних проміжках вони періодично творили єдині політичні союзи, які носили назву за іменем племені-гегемона 20 . Виглядає на те, що ареали розселення цих племен були районами поширення невеликих етносів, які вирізнялися особливостями свого побуту, звичаїв та елементами матеріальної культури 21 . Так, Генрик Пашкевич, довільно трактуючи писемні джерела, дійшов висновку, що бужани належали до західних слов’ян 22 . Цьому твердженню суперечить Михайло Кучинко, водночас сумніваючись у можливості виокремлення конкретних етнокультурних особливостей цього племені 23 . Хоча, варто зазначити, що поховальному обрядові бужан притаманні яскраво виражені волинські риси. Саме до категорії волинських поховальних пам’яток варто віднести курганний кремаційний могильник ІХ ст. поблизу с. Новосілки (колишні Новосілки Ліські) Кам’янка-Бузького району Львівської обл. 24 . Окрім того, можемо стверджувати про потужні хорватські інфільтрації у бужанське середовище 2 5 , які найкраще ілюструють характерні риси житлобудівництва, зокрема, конструктивні вирішення у будівництві опалювальних споруд. У науковому середовищі вже аксіоматичним стало твердження про 18 Александр Назаренко, Немецкие латиноязычные источники, 13–14. 19 Віталій Ляска, “Між Прагою, Києвом та Ґнєзно. Zeriuane / Zuireani “Географа Баварського”: до проблеми етнопотестарних структур на Волині у ранньому середньовіччі,” Княжа доба: історія і культура 8 (2014): 9–71. 20 Леонтій Войтович, “Етнотериторiальна пiдоснова формування,” 286; Його ж, “Прикарпаття в другій половині І тисячоліття н. е., ” 14. 21 Владимир Королюк, “Основные проблемы формирования раннефеодальной государственности и народностей славян Восточной и Центральной Европы,” в Формирование жүктеу/скачать 7.9 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|