11 Ляска В. Issn 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11-52
жүктеу/скачать 7.9 Mb. Pdf көрінісі
|
| дослідження Львівського університету 12 (2009): 65–67, 75–76.
37 Ярослав Погоральський, “Опалювальні споруди,” 76. 38 Валентина Петрашенко, “Житла VІІІ–Х ст. на Правобережному Подніпров’ї,” Археологія 37 (1982): 56; Богдан Прищепа, “Житла Х–ХІ ст. на Волинській височині,” Археологія і давня історія України 2 (2010): 232. 39 Роман Чайка, “Підсумки досліджень пам’яток літописних бужан,” 267; Петро Довгань, “Бужани як етнічний та державотворчий чинник,” 54, рис. 1. 40 Анджей Поппе, “Деякі питання заселення польсько-руського рубежа в ранньому середньовіччі,” Український історичний журнал 6 (1960): 56–60. 18 Ляска В. ISSN 2078-6107. Вісник Львівського університету. Серія історична. 2016. Випуск 52. С. 11–52 археологічних матеріалів у сукупності з аналізом географічних особливостей регіону дає можливість більш повно, хоч і недосконало, деталізувати межі розселення бужан (Рис. 1). Осердям поселенських структур цього племені був Західний Буг, а найбільш густо заселеною – територія дещо вище його витоків аж до впадіння у нього річки Рати. На півдні та південному сході бужани межували з карпатськими хорватами. Цю границю доволі добре ілюструють природні кордони, а саме – горбогірні пасма Розточчя, Гологір та Вороняк, на яких зафіксовано низку хорватських укріплень ІХ–Х ст. у Рокитному 41 , Підгородищі 42 , Ганачівці 43 , Уневі 44 , Гологірках 45 , Пліснеську 46 та Пеняках 47 . Прикметно, що ця межа в загальних рисах збігається з кордоном між Волинською та Галицькою землями у княжі часи. Східна межа розселення бужан, вочевидь, розпочинались від верхів’їв Золочівки, далі проходила вздовж узгір’їв Вороняк, а пізніше простягалась по вододілу між Західним Бугом та Стиром. Укріплення у Пліснеську, розташоване на північних схилах Вороняк, у верхів’ях Західного Бужка, допливу Західного Бугу, за особливостями планувальної структури та археологічним матеріалом, варто зараховувати вже до типових хорватських городищ Прикарпаття 48 . Стосовно, західної межі бужан, то її доволі важко реконструювати. Хоча, варто відзначити, що літописне “Подгорье” 49 , розташоване на північ від Розточчя, у VIII–X cт. було мало заселене та, ймовірно, становило своєрідну нейтральну зону між різними етнічними спільнотами 50 . Зміну північної межі ареалу бужан навряд чи можна достовірно окреслити, хоча цілком ймовірно, що вона корелюється з “просуванням” уверх по Західному Бугу жител з печами- кам’янками. Нагадаємо, що такий тип опалювальних споруд найбільш висунутий 41 Володимир Шишак та ін., “Городище Х–ХІ ст. Рокитне ІІ на Розточчі,” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 16 (2012): 307–330. 42 Михайло Филипчук, “Рятівні археологіч ні розкопки на городищі с. Підгородище Перемишлянського р-ну Львівської обл.,” Вісник Інституту археології 2 (2007): 113–120. 43 Орест Корчинський, Городища ІХ–XIV ст. в басейні Верхнього, Науковий архів Інституту археології НАН України, од. обл. 1996/111, арк. 160–161. 44 Роман Берест, “Дослідження оборонних укріплень Унівського городища,” Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині 11 (2007): 281–285. 45 Михайло Филипчук, “Роботи Гологірської госпдоговірної експедиції” Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині (1991): 94–95. 46 Михайло Филипчук, “Структура Пліснеського археологічного комплексу в слов’янський та давньоруський час,” Вісник Інституту археології 4 (2009): 5–7. 47 Ярослав Онищук, “Нові матеріали до вивчення давньоукраїнських пам’яток Вороняцького горбогір’я,” у Галицько-Волинська держава (матеріали і дослідження), ред. Роман Лубківський, Богдан Чайковський, Роман Шуст (Львів: НФВ “Українські технології”, 1999.), 25. 48 Михайло Филипчук, “Структура Пліснеського археологічного комплексу,” 5–7. 49 Докладніше див.: Віталій Ляска, “Districtus Podhorayensis: до проблеми територіальної організації Галицько-Волинського порубіжжя у XIII–XIV століттях,” Княжа доба: історія і жүктеу/скачать 7.9 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|