А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична
ФІЛОГЕНЕЗ – історичний розвиток організмів і всього органічного світу. Термін ввів Е. Геккель. ФІЛОХІНОНИ
жүктеу/скачать 0.82 Mb.
|
ФІЛОГЕНЕЗ – історичний розвиток організмів і всього органічного світу. Термін ввів Е. Геккель. ФІЛОХІНОНИ – жиророзчинні вітаміни, що беруть участь у синтезі протромбіну; містяться у шпинаті, капусті, томатах, печінці; нестача спричинює розвиток гіпопротромбнемії, геморагічного синдрому. ФІСТУЛА – патологічний канал, що з'єднує порожнинний орган з поверхнею шкіри або слизової оболонки. Ф. Басова – штучна нориця (свищ) шлунка собаки, накладена з метою експериментального дослідження секреторної та моторної функцій шлунка в умовах хронічного експерименту; ф. Екка – метод вилучення печінки з кровообігу в експерименті на тварині шляхом портокавального анастомозу між нижньою порожнистою та ворітною венами з одночасним перев'язуванням останньої вище від сполучення; ф. Екка-Павлова зворотна – портокавальний анастомоз між нижньою порожнистою і ворітною венами з одночасним перев'язуванням нижньої порожнистої вени вище від сполучення; ф. експериментальна – штучне сполучення порожнини органа (шлунка, кишки тощо) або вивідної протоки залози (слинної, підшлункової тощо) з поверхнею тіла тварини; ф. Тірі – ізольована ділянка тонкої кишки, один кінець якої наглухо зашито, а інший виведено на поверхню живота; ф. Тірі-Велла – ізольована ділянка тонкої кишки, обидва кінці якої виводяться на поверхню живота. ФЛЕБОГРАФІЯ – графічна реєстрація пульсових коливань стінки вени. ФЛЕБОТЕНЗІОМЕТРІЯ – вимірювання периферичного венозного тиску. ФЛОУМЕТРІЯ – визначення швидкості течії рідини або, наприклад, витрати крові без розтину судин. Ф. ультразвукова – реєстрація допплерівського зрушення частоти ультразвуку при його відбитті від рухомих еритроцитів; ф. електромагнітна – визначення сумарної різниці потенціалів, що відбиває індукційне електричне поле на всьому зрізі потоку крові. ФЛЮКТУАЦІЯ СЕНСОРНА – коливання ступеня відчуття при незмінній інтенсивності подразнення. ФОЛІЄВА КИСЛОТА – водорозчинний вітамін, що міститься в овочах, злаках, продуктах тваринного походження; синтезується мікрофлорою кишок, стимулює кровотворення. ФОЛІКУЛІН – жіночий статевий гормон, що утворюється в яєчниках і впливає на розвиток вторинних статевих ознак. ФОНОКАРДІОГРАФІЯ – реєстрація звукових коливань, які виникають внаслідок роботи серця. ФОНОПУЛЬМОНОГРАФІЯ – метод оцінювання місцевих показників вентиляції легенів і наповнення іх повітрям. ФОНОРЕЦЕПТОРИ – спеціалізовані механорецептори, адаптовані до сприймання акустичних подразнень. ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ – загальна назва клітин крові: еритроцитів, лейкоцитів та тромбоцитів. ФОТОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – метод реєстрації оптичної щільності тканини. ФОТОРЕЦЕПТОРИ – первинночутливі рецептори, адаптивні до сприйняття світла. ФОТОЕЛЕКТРОПЛЕТИЗМОГРАФІЯ – реєстрація змін об'єму органа, зумовлених його кровонаповненням. ФРАКЦІЯ – частини, на які поділяється суміш рідин. Ф. фільтраційна – частка ефективної ниркової течії плазми крові, яка підлягає ультрафільтрації в гломерулярному апараті нирки. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ – пов'язаний з функціями організмів. Ф. асиметрія півкуль – нерівнозначність функції правої та лівої півкуль головного мозку; ф. залишкова ємність (ФЗЄ) – об'єм повітря, що міститься в легенях у кінці спокійного видиху, дорівнює сумі залишкового та резервного об'єму видиху; ф. мобільність рецепторів – безперервна зміна збудливості працюючих рецепторів ЦНС. ФУНКЦІЯ – діяльність і властивість клітини, органа, системи, організму, що проявляється як фізіологічний процес або сукупність процесів. Ф. бар'єрна – захист організму або окремих його частин від впливу змін навколишнього середовища та збереження сталості фізико-хімічних та біологічних констант внутрішнього середовища організму; ф. вегетативні – спільні ф. тварини і рослини (обмін речовин, розмноження тощо); ф. генеративна – ф. організму, яка полягає у відтворенні собі подібного; ф. нервової системи трофічна – безпосередній вплив нервової системи на трофіку тканини шляхом зміни кровопостачання, утилізації поживних речовин, інтенсивності метаболізму; ф. статева – комплекс процесів, які включають: дозрівання статевих клітин, формування статевих мотивацій, статеву поведінку, статевий акт, процеси запліднення, вагітність, пологи, лактацію та подальше вигодовування потомства. ф. фізіологічна – специфічна діяльність клітини, органа, системи або цілого організму. Х ХАРАКТЕР – сукупність основних характерних рис людини, які формуються внаслідок взаємодії спадкових задатків з навколишнім середовищем та проявляються в особливостях його поведінки і відношення до оточуючої дійсності. ХВИЛІ І порядку – пульсові коливання тиску крові. Х. II порядку – дихальні коливання тиску крові; поєднують кілька хвиль І порядку; х. ІІІ порядку – повільні, неперіодичні коливання тиску крові, що залежать від активності судинорухового центру. ХЕМОРЕЦЕПТОР – рецептор, подразником якого є зміна концентрації будь – яких речовин або їхніх іонів. ХЕМОРЕЦЕПЦІЯ – сприйняття хеморецепторами дії хімічних подразників. ХЕМОСТАТ – 1) фізіологічна система, що ґрунтується на принципі зворотного зв'язку і призначена для підтримки на сталому рівні напруження вуглекислого газу, кисню та концентрації водневих іонів; 2) апарат для безперервного культивування бактерій, який забезпечує оптимальні температурні умови, постійний доступ свіжого живильного середовища і одночасне видалення частини бактеріальної культури. ХЕМОТАКСИС – рух рухливих клітин (лейкоцитів) до певних хімічних подразників (позитивний хемотаксис) або від них (негативний хемотаксис). ХІМОДЕНІН – один з гормонів травного каналу: регулює його моторику, секрецію та всмоктування. ХІМОЗИН – протеолітичний фермент шлункового соку. ХІМОТРИПСИН – фермент підшлункового соку, перетравлює білки. ХІМОТРИПСИНОГЕН – неактивний попередник хімотрипсину. ХІМУС – рідкий або напіврідкий вміст тонкої кишки. ХОДА – рухова активність, яка відбувається внаслідок складної координованої діяльності скелетних м'язів тулуба та кінцівок. ХОЛАНГІОГРАФІЯ – рентгенологічне дослідження жовчних протоків після введення в них контрастної речовини. ХОЛАНГІОМАНОМЕТРІЯ – метод визначення тиску в жовчних протоках. ХОЛЕГРАФІЯ – метод рентгенологічного дослідження жовчних шляхів. ХОЛЕДОХОСКОПІЯ – ендоскопічне дослідження жовчних проток. ХОЛЕСТАЗ – порушення виділення жовчі, обумовлене порушенням її продукції (внутрішньопечінковий холестаз) або припиненням виведення жовчі через жовчні протоки (позапечінковий холестаз). ХОЛЕСТЕРИН – речовина з групи стеринів, яка є джерелом утворення жовчних кислот, кортикостероїдів, статевих гормонів тощо. ХОЛЕЦИСТОКІНІН – гормон ентеринової (кишкової) гормональної системи, що викликає скорочення та спорожнення жовчного міхура. ХОЛЕЦИСТОТОМОГРАФІЯ – томографія жовчного міхура. ХОЛІН – триметиламіноетиловий спирт, що міститься в злаках, сої, печінці, яйцях; в організмі людини і тварин є джерелом утворення ацетилхоліну і фосфоліпідів; нестача спричинює переродження печінки, нирок, інволюцію загруднинної залози. ХОЛІНЕРГІЧНИЙ – чутливий до ацетилхоліну. ХОЛІНЕСТЕРАЗИ – ферменти, які каталізують реакцію гідролізу медіатору ацетилхоліну. ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ – структури клітин, які взаємодіють з ацетилхоліном і перетворюють енергію цієї взаємодії на енергію специфічного ефекту (нервового імпульсу або скорочення м'язів); розрізняють М- та Н-холінорецептори. ХРОПІННЯ – розслаблення мускулатури м'якого піднебіння, глотки, язика та його западання під час спання на спині. ХРОМОПРОТЕЇД – білок, до складу молекули якого як небілковий компонент входить забарвлена сполука; до хромопротеїдів належить гемоглобін, міоглобін тощо, які беруть участь у перенесенні і депонуванні кисню та вуглекислого газу. ХРОНАКСІЯ – показник збудливості тканини, що є найменшою тривалістю впливу електричного струму силою (або напругою) в дві реобази, достатньою для виникнення збудження. Термін ввів Л. Лапік. Х. конституціональна – х., властива всім тканинам, що не залежить від нервових зв'язків; х. субординаційна – х., властива тканинам, що перебувають у природних зв'язках з ЦНС. ХРОНОІНОТРОПІЯ – міогенний механізм саморегуляції скоротливості міокарда залежно від частоти його скорочення. ХРОНОМІОРЕФЛЕКСОМЕТРІЯ – визначення часових характеристик рухових та мовних реакцій людини. ХРОНОФОТОГРАФІЯ – вивчення фізіологічних процесів, які характеризуються переміщенням об'єкта спостереження, що грунтується на численному фотографуванні через певні проміжки часу. ХРОНОЦИКЛОГРАФІЯ –хромофотографія циклічних рухів, або отримання зображення окремих маркованих точок рухомого об'єкта. Ц ЦЕНТР – система нейронів ЦНС, що забезпечує здійснення певного рефлексу або регуляцію спеціалізованої функції організму. Ц. блювотний – сукупність нейронів ЦНС, які здійснюють координацію рухових реакцій під час блювання; міститься в довгастому мозку; ц. Брока – руховий центр мови, розміщений в оперкулярній частині кори лобної звивини в лівій півкулі; ц. вдиху – міститься в ядрах довгастого мозку, збуджується під впливом імпульсів від центральних та судинних хеморецепторів, механорецепторів легенів тощо; ц. вегетативні – сукупність вегетативних нейронів, що містяться в середньому, довгастому мозку та у крижових сегментах спинного мозку – центри парасимпатичної нервової системи, в грудних та поперекових сегментах спинного мозку – центри симпатичної нервової системи; ц. в. вищі – центри, розміщені у різних відділах головного мозку, керують вегетативними рефлекторними механізмами спинного мозку; ц. Верніке – ц., розміщений в задній третині правої скроневої звивини лівої півкулі великого мозку, в якому відбуваються аналіз і синтез звукової мови; ц. дефекації – мимовільний ц., розміщений в попереково-крижовому відділі спинного мозку, забезпечує спорожнення товстої кишки; довільний ц. – міститься в довгастому мозку, гіпоталамусі та корі великого мозку, забезпечує гальмування мимовільного ц. спинного мозку; ц. дихання – сукупність нейронів, що забезпечують зміну фаз дихального циклу, включає центри вдиху і видиху; ц. жування – ц., що забезпечує механізм пережовування їжі, міститься в довгастому мозку, зв'язаний з системою трійчастого нерва; ц. зоровий – ц., який бере участь у процесі аналізу зорової інформації, включає первинні підкіркові центри і зорові ділянки кори великого мозку; ц. кашлю – ц., що забезпечує захист верхніх дихальних шляхів від шкідливих речовин, міститься в довгастому мозку; ц. ковтання – ц., який бере участь у регуляції ковтальних рухів, розміщений в довгастому мозку, перебуває у функціональному зв'язку з дихальним та серцево-судинним центром; ц. насичення і голоду – ц., які містяться в латеральному та вентральному гіпоталамусі, регулюють відчуття насичення і голоду; їх діяльність залежить від рівня глюкози в крові; ц. нюху – ц., що включає нейрони нюхової цибулини, переднього нюхового ядра, давньої кори, ядер таламуса, гіпоталамуса і нової кори; тісно пов'язаний із статевим та харчовим центрами; ц. пневмотаксичний – ц., шо міститься в передній частині моста; разом з блукаючими нервами припиняє вдих; ц. руху – ц., який бере участь в управлінні скелетною мускулатурою і в здійсненні рухів включає моторну кору, ядра стріопалідарної системи, червоне ядро, чорну субстанцію, рухові ядра мозочка, сітчасте утворення, передні роги спинного мозку та рухові ядра черепних нервів; ц. серцево-судинний – ц., який регулює діяльність серця і судинний тонус; ц. слиновидільний – ц., що складається з двох частин: парасимпатичної (нижнього слиновидільного ядра для привушної залози і верхнього – для підщелепної та під'язикової залоз) і симпатичної (центри II–IV грудних сегментів спинного мозку); ц. смаковий – ц., який бере участь у процесі аналізу смакових відчуттів: забезпечуються таламокортикальною системою; ц. сну – ц., який бере участь у зниженні рівня неспання та розвитку сну, включає сітчасте утворення на рівні стовбура мозку і таламуса, а також лімбічну систему, гіпоталамус і кору великого мозку; ц. спинного мозку – ц. діафрагмального нерва, статевих рефлексів, рефлексу сечовипускання і дефекації, які беруть участь у здійсненні рухових, сухожильних, шкірних та вегетативних рефлексів; ц. спиноциліарний – ц., що міститься на рівні останнього шийного і двох верхніх грудних сегментів спинного мозку, його подразнення викликає мідріаз, розкриття очної щілини та екзофтальм, пошкодження–міоз, звуження очної щілини та ен-дофтальм; ц. спраги – ц., що забезпечує сталість водного балансу, міститься в гіпоталамусі, тісно зв'язаний з центром терморегуляції; ц. статевий – ц., який регулює діяльність статевих залоз і статевої поведінки, міститься на рівні попереково-крижового відділу спинного мозку, латерального гіпоталамуса, лімбічної кори, кори півкуль великого мозку; ц. судиноруховий – ц., який здійснює регуляцію судинного тонусу, перебуває у стані постійного тонусу, розміщений у довгастому мозку (1-го порядку) і бічних рогах грудного та поперекового відділів спинного мозку (2-го порядку); ц. судинозвужувальний – відділ судинорухового ц. довгастого мозку, що викликає звуження судин; ц. судинорозширювальний – відділ судинорухового ц. довгастого мозку, що викликає розширення судин обмеженої зони шляхом зниження тонусу судинозвужувального центру; ц. теплорегуляції – ц., який бере участь у регуляції тепловіддачі (передній гіпоталамус) і теплоутворення (задній гіпоталамус); ц. харчовий–комплекс функціонально взаємозв'язаних структур ЦНС, які регулюють харчову поведінку та координують функцію травного каналу. ЦЕНТРАЛЬНИЙ – який зосереджує в собі основні функції. Ц. ланка рефлексу – центральна частина рефлекторної дуги: місце перемикання з аферентної на еферентну її частину. ЦЕФАЛІЗАЦІЯ – один з принципів розвитку нервової системи, який полягає в особливо високій диференціації нервової системи на головному кінці тіла. ЦИКЛ – сукупність взаємозв'язаних явищ, процесів тощо, які створюють закінчене коло розвитку протягом певного проміжку часу. Ц. дихальний – ритмічні зміни стану дихального центру та виконавчих органів дихання, що забезпечують один вдих та наступний за ним один видих; ц. життєвий – сукупність фаз розвитку, після яких організм набуває здатності дати початок наступному поколінню; ц. менструальний – щомісячний фізіологічний процес у жіночому організмі, що досяг статевої зрілості; характеризується циклічними змінами в системі нейрогуморальної регуляції і гормонально залежних органах статевої системи; ц. серцевий – час, протягом якого серце проходить усі фази своєї роботи: від початку систоли передсердь до початку наступної систоли передсердь; ц. статевий – періодично повторюваний комплекс морфологічних та функціональних процесів дітородного періоду жінки. ЦИКЛОГРАФІЯ – метод дослідження динаміки рухів тіла людини або окремих його частин шляхом послідовної реєстрації (фотографування) міток, закріплених на тілі. ЦИРКУЛЯЦІЯ – кругообіг, рух по колу (напр., циркуляція крові у судинах). Ц. нервових імпульсів – збудження з нейрона передається на інший нейрон і колатералями його аксонів знову повертається до першого нейрона. ЦИТОАРХІТЕКТОНІКА КОРИ ШВКУЛЬ ВЕЛИКОГО МОЗКУ – розділ архітектоніки кори півкуль великого мозку, який вивчає об'єм, форму та розміщення її клітин. ЦИТОПЕНІЯ – зниження вмісту у крові її клітин. ЦІАНОКОБАЛАМІН – водорозчинний вітамін В12, що міститься головним чином у печінці, нирках, яйцях, молоці, рибі; впливає на гемопоез, бере участь у біосинтезі метіоніну і нуклеїнових кислот. Ч ЧАС – одна з основних об'єктивних форм існування матерії, яка виявляється тривалістю буття. Ч. адаптації – час, протягом якого відбувається адаптація; ч. зорового відчуття – час від початку впливу світла на сітківку до виникнення зорового відчуття; ч. згортання крові – показник загальної коагулювальної активності крові: час від моменту контакту крові із сторонньою поверхнею in vitro до формування згустка; ч. корисний – мінімальний період часу, протягом якого постійний електричний струм порогової сили повинен діяти на тканину, щоб викликати її збудження; ч. кровотечі – один з показників, що характеризує фізіологічний механізм припинення кровотечі (первинного мікроциркуляторного гемостазу); час від моменту стандартного проколу пальця до припинення кровотечі; ч. кровообігу крові – час, за який частка крові одноразово проходить велике і мале коло кругообігу (у людини 20-23 с або 27 систол); ч. протромбінів – показник інтенсивності процесів згортання крові на стадії перетворення протромбіну на тромбін, у нормі 12-15 с; ч. реакції – величина прихованого періоду довільної або словесної реакції людини на зовнішній сигнал: час від початку подразнення до початку відповідної реакції; ч. рекальцифікацїї – показник загальної активності згортальної системи крові, що визначається шляхом порівняння часу згортання досліджуваної крові з часом згортання крові, надмірно насиченої іонами кальцію, у нормі 125-140 сек.; ч. рефлексу – ч. від початку подразнення рецептора до початку відповідного рефлексу; ч. р. дійсний – ч. проведення збудження з аферентного на еферентний нейрон рефлекторної дуги (тобто через центральний синапс); ч. тромбіновий – тривалість згортання плазми крові після додавання до неї стандартного розчину тромбіну. ЧАСТОТА – величина, що виражає кількість рухів, коливань, повторень за одиницю часу. Ч. пульсу – величина, яка характеризує частоту серцевих скорочень за 1 хв., у нормі 60-80. ЧОРНА РЕЧОВИНА – ядро екстрапірамідної системи, розміщене у ніжці великого мозку. ЧУТЛИВІСТЬ – здатність організму сприймати подразнення навколишнього середовища або від власних тканин і органів. Ч. больова – специфічний вид чутливості, спрямований на попередження пошкоджуючого або загрозливого впливу; ч. вібраційна – ч. до низькочастотних коливань, різновид пропріоцептивної чутливості; ч. вісцеральна – інтероцептивна ч., яка виникає під час збудження рецепторів внутрішніх органів; ч. глибока – м'язово-суглобове відчуття положення тіла або окремих його частин у просторі; ч. дискримінаційна – здатність розрізняти два однакові подразнення різної локалізації, що діють одночасно; ч. диференціальна – здатність організму сприймати зміну інтенсивності подразнення; ч. дотикова –сприйняття за допомогою нервових закінчень, або рецепторів, деяких подразнень навколишнього середовища (тепла, тиску, холоду тощо). ч. екстерорецептивна – ч., що виникає під час збудження екстерорецепторів; ч. інтерорецептивна – ч., що виникає під час збудження інтерорецепторів; ч. слуху – ч. слухових рецепторів до звукових подразнень; ч. с. абсолютна – мінімальна інтенсивність звуку, необхідна для розпізнавання звуку від постійного фону шумів; ч. смакова – специфічна здатність людини і тварини реагувати на хімічний склад речовин, які потрапляють на рецептори ротової порожнини. ЧХАННЯ – складний руховий процес, який виникає під час механічного подразнення рецепторів трійчастого нерва у порожнині носа. Ш ШВИДКІСТЬ ОСІДАННЯ ЕРИТРОЦИТІВ – показник зміни фізико-хімічних властивостей крові; вимірюється величиною стовпа плазми, що утворюється над цитратною кров'ю за 1 год в піпетці приладу Панченкова (мм); в нормі у чоловіків 2-10 мм/год., у жінок 2-15 мм/год. Ш. руху крові лінійна – шлях, який проходить часточка крові за одиницю часу при ламінарній течії (в аорті – 0,4-0,5 м/с, в капілярах – 0,5 мм/с). ш. р. к. об'ємна – об'єм крові, який протікає через поперечний розріз судини за одиницю часу (у дорослої людини в спокої 5 л/хв);
ШЛУНОК – орган травлення людини, що являє собою розширену частину травного каналу, розміщеного за стравоходом; виконує функції механічної і хімічної обробки їжі та евакуації хімусу до кишок. Ш. ізольований – штучно утворений в експерименті хірургічним шляхом, цілком ізольований від великого шлунка малий шлунок з фістулою для одержання чистого шлункового соку; ш. і. Гайденгайна – ш., утворений шляхом перерізання всіх трьох шарів стінки шлунка; ш. і. Клеменсєвича – ш., утворений з пілоричного відділу шлунка за умови збереження його іннервації та кровопостачання; ш. і. Павлова – ш., утворений з фундальної або іншої частини шлунка за умови збереження його іннервації та кровопостачання. ШЛЯХ НЕРВОВИЙ – скупчення проекційних нервових волокон у ЦНС висхідного або низхідного напрямку. Ш. екстрапірамідний – низхідні ш. (ретикуло-, текто-, ізестибуло-спінальні), що починаються за межами пірамідних нейронів передньої центральної звивини півкуль великого мозку; ш. пірамідний – низхідний ш. від пірамідних нейронів передньої центральної звивини півкуль великого мозку до передніх рогів спинного мозку; основний руховий шлях. ш. п. бічний – ш., що має перехрест у довгастому мозку, проходить у складі бічного канатика спинного мозку; ш. п. передній (шлях кортико-спінальний передній) – має посегментне перехрестя у спинному мозку, іде у складі переднього канатика; ш. провідні ЦНС – групи нервових волокон ЦНС, які зв'язують різні її відділи, об'єднані морфологічно, топографічно, функціонально; ш. п. ЦНС асоціативні – шляхи, що зв'язують окремі ділянки кори правої або лівої півкулі великого мозку; ш. п. ЦНС комісуральні – шляхи, що зв'язують окремі ділянки правої і лівої півкулей великого мозку; ш. п. ЦНС проекційні – шляхи, що зв'язують окремі ділянки головного і спинного мозку; ш. спинномозкововий – висхідний ш., що йде від спинного мозку у складі латеральних канатиків до кори мозочка; проводить пропріоцептивну чутливість; ш. с. задній – ш., який іде у складі задніх відділів латеральних канатиків через нижню мозочкову ніжку на однойменний бік мозочка; ш. спинномозково-зоровогорбовий бічний – висхідний ш. від спинномозкових вузлів до вентролатеральних ядер таламуса протилежного боку; проводить больову і температурну чутливість; ш. тонкий – висхідний шлях від пропріорецепторів до довгастого мозку і далі через таламус до кори великих півкуль; ш. червоноядерно-спинномозковий – низхідний ш. екстрапірамідної системи від червоного ядра до передніх рогів спинного мозку. ШОК – стан згасання функцій організму, обумовлений впливом на організм сильного патологічного подразника; характеризується порушенням діяльності ЦНС, кровообігу, дихання та обміну речовин. Ш. спінальний – ш., обумовлений травмою спинного мозку. Щ ЩІЛЬНІСТЬ КАПІЛЯРІВ – кількість капілярів, які містяться в одиниці маси або об'єму тканини або в одиниці площі її зрізу. Я ЯДРО – скупчення нервових клітин у ЦНС, які виконують певну одну або кілька функцій. Я. базальні – розміщені в глибині півкуль великого мозку, беруть участь у координації рухів, вегетативних та емоційних реакцій; я. бліде – медіальна ділянка сочевицеподібного ядра, належить до екстрапірамідної системи, бере участь у координації складних рухів; я. кіркового відділу аналізатора – центральна частина кіркового відділу аналізатора, зруйнування якої призводить до грубих порушень діяльності аналізатора; я. сочевицеподібне – одне з базальних ядер, яке бере участь у регуляції рухів; я. хвостате – поліфункціональне утворення ЦНС, яке входить до складу базальних ядер, бере участь у формуванні умовних рефлексів, пам'яті, емоційної поведінки тощо. ЯЙЦЕКЛІТИНА – жіноча статева клітина, яка в результаті запліднення дає початок новому організму відповідного виду. ЯМКА ЦЕНТРАЛЬНА – заглиблення в центрі жовтої плями сітківки, що характеризується найбільшою концентрацією і поверхневим розміщенням фоторецепторів. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1. Биологический энциклопедический словарь / Под ред. М. С. Гилярова. – М.: Сов. энцикл., 1989. 2. Біологічний словник / За ред. К. М. Ситника, В. О. Топачевського.– К.: Укр. рад. енцикл: Гол. ред., 1986. 3. Російсько-український словник фізіологічної термінології / За ред. Б. В. Єсипенко, М. А. Кондратович.–К.: Вид-во АН УРСР, 1983. 4. Словарь-справочник по физиологии и патофизиологии дыхания / Под ред. В. А. Березовського. – К.: Наук. думка, 1984. 5. Словарь физиологических терминов / Отв. ред. акад. О. Г. Газенко. – М.: Наука, 1987. 6. Тимченко А. Д. Краткий медико-биологический словарь. – К.: Вища школа, 1988. 7. Физиология человека / Под ред. Г. И. Косицкого. – М.: Медицина, 1985. жүктеу/скачать 0.82 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|