А аберація – відхилення будови чи функції від норми. А. ока сферична
ЛЕЙКОПОЕЗ – процес утворення лейкоцитів
жүктеу/скачать 0.82 Mb.
|
ЛЕЙКОПОЕЗ – процес утворення лейкоцитів.ЛЕЙКОПОЕТИН – гуморальна речовина, яка стимулює утворення лейкоцитів. ЛЕЙКОЦИТ – біла рухлива клітина крові, яка має ядро, здатна до фагоцитозу відіграє важливу роль у формуванні імунітету. Л. паличкоядерний – нейтрофілоцит, ядро якого нагадує біб, підкову чи літеру "S"; у периферичній крові – 1-6%; л. сегментоядерний – нейтрофілоцит, ядро якого розділене на кілька частинок (сегментів), з’єднаних тонкими перетинками; у периферичній крові – 47-72%; ЛЕЙКОЦИТОЗ – підвищений вміст усіх видів лейкоцитів у периферичній крові. Л. абсолютний – збільшення кількості лейкоцитів у одиниці об’єму крові, зумовлене збільшенням продукції лейкоцитів; л. відносний – збільшення кількості лейкоцитів, зумовлене виходом їх з депо крові; л. нейрогенний – тимчасове збільшення вмісту лейкоцитів у периферичній крові під впливом психогенних факторів; л. фізіологічний – тимчасовий л. у здорових людей, зумовлений деякими фізіологічними подразненнями (їжі, емоцій, м’язової роботи тощо). ЛЕЦИТИН – складні ефіри гліцерину, які містяться переважно в біологічних мембранах, беруть участь у процесах транспортування через них різних речовин. ЛІБЕРИН – нейрогормон, який секретуються гіпоталамусом, стимулює виділення тропних гормонів гіпофіза. ЛІБІДО – статевий потяг. ЛІВОГРАМА – поєднання ЕКГ-ознак: високий зубець R у І стандартному відведенні і глибокий зубець S у ІІІ стандартному відведенні, показник горизонтального положення електричної осі серця (кут до +20º) або її відхилення вліво. ЛІЗИС – розпад клітин і тканин під впливом ферментів, бактеролізинів, антибіотиків, основ (лугів), кислот. ЛІЗОЦИМ – фермент, що каталізує гідроліз глікозаміногліканів (мукополісахаридів) і мукопротеїдів та виконує в організмі антибактеріальну роль. ЛІКВОР – рідина, яка заповнює мозкові шлуночки, центральний канал спинного мозку та підпавутинний простір, має слабку лужну реакцію і містить менше, ніж кров, клітин та білка. ЛІМФА – рідка тканина організму, що міститься у лімфатичних судинах та вузлах; за хімічним складом наближається до плазми крові, але з меншим вмістом білка; бере участь в обміні речовин і виконує в організмі ряд захисних функцій. ЛІМФООБІГ – рух лімфи у системі лімфатичних судин від лімфатичних капілярів до вен, однобічний рух забезпечується клапанами; основні умови руху: постійне лімфоутворення, механічна дія скорочення соматичної та вісцеральної мускулатури тощо. ЛІМФОПЕНІЯ – знижений вміст лімфоцитів у периферичній крові. ЛІМФОУТВОРЕННЯ – процес утворення лімфи шляхом фільтрації рідкої частини крові крізь стінку капілярів. ЛІМФОЦИТ – незернистий агранулоцит з базофільною цитоплазмою і ексцентрично розміщеним ядром, яке займає більшу частину клітини, бере участь в імунологічних реакціях, у периферичній крові – 19-37%. В-ЛІМФОЦИТ – л., який утворюється кістковим мозком, диференціюється у лімфоїдній тканині; відповідає за гуморальний імунітет. Т-ЛІМФОЦИТ – л., який диференціюється у загруднинній залозі під впливом тимозину, забезпечує реакції клітинного та гуморального імунітету. ЛІМФОЦИТОЗ – збільшення кількості лімфоцитів у периферичній крові. ЛІПАЗА – фермент, який каталізує розщеплення тригліцеридів (нейтральних жирів) на жирні кислоти та гліцерин. ЛІПОКАЇН – гормон підшлункової залози, має здатність затримувати жирове переродження печінки. ЛІПОЛІЗ – розщеплення жирів. ЛІЧИЛЬНИК КЛІТИН КРОВІ АВТОМАТИЧНИЙ – прилад, який автоматично підраховує кількість клітин крові в одиниці об’єму. Л. к. к. адуктометричний – прилад для автоматичного підрахування клітин крові залежно від змін електричного опору. ЛОКАЛЬНА ВІДПОВІДЬ – активна підпорогова електрофізіологічна реакція, викликана електротонічними змінами мембранного потенціалу при дії допорогового подразника, близького до порогової величини. ЛОКАЦІЯ – здатність визначити положення будь-якого об’єкта шляхом порівняння характеристик відбитого сигналу, що надійшов. ЛОКОМОЦІЯ – рефлекторні координовані акти щодо переміщення організму в просторі; відбувається за допомогою скорочення посмугованих м’язів. М МАГНІТОЕНЦЕФАЛОГРАФІЯ – запис характеристик магнітного поля, зумовлених біоелектричною активністю мозку. МАГНІТОКАРДІОГРАФІЯ – безконтактний метод реєстрації змін протягом часу магнітної складової електрорушійної сили серця. МАКРОГЛІЯ – основна форма нейроглії. МАКРОФАГ – клітина мезенхімного походження, здатна до активного захоплювання та перетравлювання бактерій, залишків клітин тощо. МАКСИМАЛЬНА ШВИДКІСТЬ ВДИХУ (ВИДИХУ) – максимальний об’єм вдихнутого або видихнутого повітря при форсованому вдиху або видиху, що визначається за допомогою пневмотахометра чи пневмотахографа. МАС-СПЕКТРОМЕТРІЯ – метод визначення маси та кількості іонів; застосовується під час аналізу дихальних сумішей. МАСТИКАЦІОГРАФІЯ – графічна реєстрація жувальних рухів нижньої щелепи. МЕДІАЛЬНИЙ – який міститься ближче до серединної площини тіла. МЕДІАТОР – біологічно активна речовина, яка виділяється нервовими закінченнями. М. алергічної реакції – загальна назва біологічно активних речовин,які утворюються під час алергічної реакції; м. клітинного імунітету – загальна назва групи макромолекулярних речовин, за допомогою яких Т-лімфоцити здійснюють свою ефекторну функцію; м. нервової системи – речовини ,що передають вплив одних нервових клітин на інші; м. нервової системи збуджувальні – м., які спричиняють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу збуджувального постсинаптичного потенціалу (ЗПСП); м. нервової системи гальмівні – м., які спричинюють деполяризацію постсинаптичної мембрани та появу гальмівного постсинаптичного потенціалу (ГПСП). МЕЛАНІН – загальна назва пігменту чорного або темно-коричневого кольору, який міститься у волоссі, шкірі, в райдужці. МЕЛАТОНІН – гормон епіфіза; гальмує розвиток і активність статевих залоз. МЕМБРАНА – функціонально активна поверхнева структура клітини, яка обмежує цитоплазму і більшість внутрішньоклітинних структур, а також утворює внутрішньоклітинну систему канальців, складок і замкнутих порожнин; має вибіркову проникність. М. постсинаптична – сприймальна рецепторна частина синаптичного контакту, до якого надходить закінчення іншої нервової клітини; м. пресинаптична – частина синаптичного контакту, яка міститься на кінцевому розгалуженні нейрона. МЕМБРАННИЙ ТРАНСПОРТ – проникнення речовин, іонів (пасивно або активно) та газів (пропорційно різниці парціального тиску) через біологічні мембрани. М. т. активний – м. т. проти градієнта з використанням енергії метаболізму; м. т. пасивний – м. т. за градієнтом без використання енергії метаболізму. МЕНСТРУАЦІЯ – циклічні кров’янисті виділення з матки, зумовлені десквамацією функціонального шару ендометрія. МЕРЗЛЯКУВАТІСТЬ – підвищена чутливість до зниженої температури навколишнього середовища. "МЕРТВА ТОЧКА" – стан різкого зниження працездатності при інтенсивному фізичному навантаженні, виникає через короткий період після початку роботи і зникає при її продовженні. "МЕРТВИЙ ПРОСТІР" – простір дихальних шляхів, де не відбувається газообмін. МЕТАБОЛІЗМ – сукупність процесів перетворення речовин у живому організмі, спрямованих на забезпечення його життєдіяльності у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, складається з двох процесів: асиміляції і дисиміляції. МЕТГЕМОГЛОБІН – похідне гемоглобіну, позбавлене здатності переносити кисень у зв’язку з тим, що залізо гему міститься у тривалентній формі. МЕТЕОРИЗМ – надмірне скупчення газів у травному каналі. МЕТОД – спосіб дослідження явищ природи. М. балонографічний – дослідження моторної функції різних відділів травного каналу шляхом реєстрації змін тиску в них за допомогою зонда, який закінчується повітряним балоном; м. Баркрофта визначення газів крові – вимірювання змін об’єму в замкнутій посудині, в яку гази крові витісняються за допомогою хімічних реакцій; м. Бикова-Курцина – спосіб вивчення секреторної та рухової функцій шлунка за допомогою подвійного зонда; внутрішній (тонкий) зонд на кінці має гумовий балон; м. ізольованих органів – вивчення фізіологічних процесів за допомогою ізольованих органів; м. інвазивний – пряме дослідження органів кровообігу за допомогою катетерів; м. Короткова – аускультативний метод вимірювання систолічного та діастолічного артеріального тиску крові; м. Лепорського – м., дослідження секреторної функції шлунка шляхом введення в нього капустяного соку; м. мікроелектродний – вивчення біопотенціалів (електричної активності) за допомогою мікроелектродів; м. мічених атомів – м. дослідження обміну речовин, лінійної швидкості руху крові тощо за допомогою мічених атомів (атомів, що відрізняються радіоактивністю); м. Панченкова – спосіб визначення швидкості осідання еритроцитів; м. неінвазивний – дослідження органів кровообігу з поверхні тіла (напр., ЕКГ, аускультація серця тощо); м.поліграфічний – м. одночасної реєстрації діяльності кількох органів та систем організму; м. Салі – колориметричний метод визначення концентрації гемоглобіну в крові, який грунтується на утворенні забарвленого у бурий колір солянокислого гематину при взаємодії гемоглобіну з розчином хлористоводневої (соляної) кислоти; м. стереотаксичний – м. введення електродів у глибинні структури головного або спинного мозку шляхом використання системи стереотаксичних координат та апарату; м. Ріва-Роччі – пальпаторний метод визначення систолічного (максимального) артеріальному тиску; м. Фіка – м. визначення хвилинного об’єму серця (крові) за об’ємом поглинутого кисню (або виділеного вуглекислого газу) та артеріо-венозної різниці кисню (або вуглекислого газу). МЕХАНІЗМ ЗАГАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ – сукупність неспецифічних адаптаційних змін; мобілізація енергетичних, пластичних та захисних можливостей організму. МЕХАНОГАСТРОГРАФІЯ – м. реєстрації рухової активності шлунка за допомогою датчиків тиску. МЕХАНОКАРДІОГРАФІЯ – м. визначення низькочастотних зміщень грудної клітки, пов’язаних з механічною діяльністю серця. МЕХАНОРЕЦЕПТОР – рецептор, який сприймає механічне подразнення. МИГАННЯ – захисний рефлекс, що виникає при подразненні рогівки чи кон’юнктиви ока, викликає змикання повік. МИСЛЕННЯ – вища форма активного відбиття об’єктивної реальності,яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому та узагальненому пізнанні людиною істотних зв’язків і відношень речей. М. абстрактне – спеціалізована для людини форма психічної діяльності, яка розвивається разом з мовою; м. конкретне – властива людині і тваринам форма, що є мисленням у дії; основу його становить перша сигнальна система. МІЄЛІН – білково-ліпідний комплекс, що покриває нервові волокна, забезпечує ізольоване проведення нервового імпульсу. МІЄЛОЦИТ – одна з клітин кровотворної тканини, яка дає розвиток гранулоцитам (зернистим лейкоцитам). МІКРОГЛІЯ – одна з форм нейроглії. МІКРОЕЛЕКТРОД – мініатюрний металевий електрод чи скляна мікропіпетка, заповнена розчином електроліту, діаметром до кількох нанометрів. МІКРОЕЛЕМЕНТ – хімічний елемент (близько 70), що міститься в організмі у малих кількостях, входить до складу біологічно активних сполук і відіграє роль у регулюванні процесів обміну речовин. МІКРОФОННИЙ ЕФЕКТ ЗАВИТКА – здатність завитка внутрішнього вуха трансформувати звукові коливання в електричні сигнали тієї самої частоти. МІКРОЦИРКУЛЯЦІЯ – кровообіг на рівні дрібних артерій, артеріол, капілярів, венул та дрібних вен. МІНІМУМ – найменша кількість, найменша величина; найнижча межа чогось. М. азотистий – мінімальна кількість білкового азоту, що вводиться з їжею (6-7 г), при якій зберігається азотиста рівновага; м. білковий – найменша кількість білка,необхідна для підтримання азотистої рівноваги та позбавлення білкового голодування; для дорослої людини – 60 г на 1 добу. МІОГРАФІЯ – графічна реєстрація скоротливої активності м’язів. МІОЗИН – основний міофібрилярний білок, який виконує функції скоротливого білка-ферменту; з актином утворює скоротливий комплекс – актоміозин. МІОКАРДІОСКАНУВАННЯ – метод вивчення серця за допомогою ультразвуку, здійснюється при переміщенні датчика по поверхні тіла над серцем. МІОСТАТИКА – складний взаємозв’язок статичних і статокінетичних рефлексів, які визначають положення тіла в просторі. МІОФІБРИЛА – скоротливий елемент м’язових клітин. МІОЦИТ – клітина непосмугованого м’яза або м’яза серця. М. серцевий провідний – атиповий серцевий міоцит (кардіоцит), бідний на міофібрили, багатий на саркоплазму; входить до складу утворень провідної системи серця. МІСТ – частина мозкового стовбура, яка входить до складу заднього мозку, виконує важливі функції, зумовлені розміщенням у ньому ядер черепних нервів, ретикулярного утворення та проходженням еферентних та аферентних шляхів. МОВА – історично складена форма спілкування людей за допомогою звукових та зорових сигналів. М. сенсорна – сприйняття та розуміння чужої усної чи письмової мови. МОВОГРАМА – графічний запис мови за допомогою апарата, який реєструє рівень звукового тиску. МОДАЛЬНІСТЬ – сукупність подібних сенсорних почуттів, які забезпечуються активізацією певної сенсорної системи. МОДЕЛЮВАННЯ – відтворення властивості або функції досліджуваного об’єкта за допомогою спеціально побудованого за певними правилами його аналога. МОДЕЛЬ ДОНДЕРСА – м., яка імітує взаємозв’язок між об’ємом грудної клітки і об’ємом легенів у процесі дихальних рухів діафрагми. МОДИФІКАЦІЯ – зміна ознак організму (фенотипу) без змін генотипу, викликана зовнішнім середовищем. МОДУЛЯТОРИ – група гангліозних клітин сітківки ока, які реагують на дію променів видимого світла тільки певної довжини хвилі. МОЗОК – центральний відділ ЦНС вищих хребетних та людини; складається з нервових клітин. М. головний – передній (центральний) відділ ЦНС хребетних, який регулює взаємовідносини організму з навколишнім середовищем і керує функціями всього організму; м. нюховий – нижня та медіальна поверхні великих півкуль головного мозку; філогенетично зв’язаний з рецепторами нюху; м. проміжний – відділ переднього мозку, який включає надзорово-горбову (епіталамус), зазорово-горбову (метаталамус), підзорово-горбову (гіпоталамус) ділянку та зоровий горб; відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу, регуляції вегетативних функцій, діяльності залоз внутрішньої секреції, а також сну, пам’яті тощо; м. розщеплений – головний мозок після перерізування мозолистого тіла,передньої комісури і гіпокампальної зв’язки; м. середній – відділ головного мозку, розміщений між проміжним мозком і мостом ромбоподібного мозку; виконує провідну та рефлекторну функції; м. спинний – відділ ЦНС хребетних, що міститься у хребтовому каналі, виконує рефлекторну і провідну функції. МОЗОЧОК – відділ головного мозку, який забезпечує координацію рухів, регуляцію м’язового тонусу, збереження пози та рівноваги тіла. МОЛОЗИВО – секрет молочних залоз, який виділяється в перші 2-3 дні лактації після пологів. МОЛОКО – секрет молочних залоз, який продукується в період лактації для годування малят. М. грудне - секрет молочних залоз жінки, який має видову біологічну специфічність. "МОНЕТНІ" СТОВПЧИКИ – нестійкі агрегати еритроцитів, які спостерігаються в консервованій крові. МОНОАМІНООКСИДАЗА – фермент, що розщеплює адреналін. МОНОЙОДТИРОЗИН – білковий компонент щитоподібної залози, який бере участь у синтезі її гормонів. МОНОСИНАПТИЧНА ВІДПОВІДЬ – монофазний потенціал дії, який виникає в передніх корінцях спинного мозку при подразненні його задніх корінців. МОНОЦИТ – незернистий лейкоцит (агранулоцит) з бобоподібним поліморфним ядром і базофільною протоплазмою, який перетворюється на макрофаг та здійснює фагоцитоз; у периферичній крові 3-11 % усіх лейкоцитів. МОНОЦИТОЗ – відносне або абсолютне збільшення вмісту моноцитів у крові. МОТИВАЦІЯ – суб’єктивно забарвлений стан, що виникає внаслідок активізації мозкових структур, який спонукає тварину або людину робити дії, спрямовані на задоволення своїх потреб. М. біологічна – м., спрямована на задоволення біологічних потреб (голоду, спраги, страху, агресії тощо); м. соціальна – вища, вторинна складна м., спрямована на задоволення соціальних потреб (отримання освіти, оволодіння професією, пізнання мистецтва тощо). МОТИЛІН – гормон, що виробляється дванадцятипалою та порожньою кишкою, посилює спорожнення шлунка, механічну і електричну активність товстої кишки. МОТОРНА ОДИНИЦЯ – група м’язових волокон, які іннервуються одним мотонейроном. МОТОРНА ФУНКЦІЯ ТРАВНОГО КАНАЛУ – загальний термін для всіх рухів стінки шлунка та кишок, які забезпечують перемішування пересування їжі тощо. МОТОРНИЙ ПУЛ – функціональна одиниця, що утворюється групою мотонейронів, які іннервують окремий м’яз. МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ АКТИВНОСТІ – збільшення просторового поширення збудження, що надходить з гангліїв слині в’язкості. муцин – компонент слинних залоз, який надає слині в’язкості. М'ЯЗ ДИХАЛЬНИЙ – м., який при скороченні змінює об’єм грудної порожнини, беручи участь у дихальному акті. М. д. допоміжні – довільно посмугована мускулатура, яка бере участь у форсованому (глибокому) вдиху чи видиху; м. д. основні – діафрагма та міжреберні м’язи, які забезпечують вентиляцію легенів у стані спокою. Н НАЙБЛИЖЧА ТОЧКА ЯСНОГО ЗОРУ – т. зорової осі на відстані, з якої можна чітко бачити об'єкт при максимальному напруженні акомодації, за нормальної рефракції у віці 20 років становить 12 см. НАНІЗМ – відставання у рості в порівнянні з середньою віковою нормою для відповідної статі, раси, популяції. Н. гіпофізарний – спостерігається при порушенні функції гіпофіза (нестача соматотропіну). НАРКОЗ – штучно викликаний стан, що характеризується втратою свідомості, больової чутливості, пригніченням рефлексів, розслабленням скелетних м'язів тощо, який має зворотний характер. НАСИЧЕННЯ – зникнення почуття голоду після споживання їжі. Н. метаболічне – розвивається через 1,5-2 год після споживання їжі, пов'язане з надходженням речовин, що потрапили з їжею у кров (друга фаза насищання); н. сенсорне – розвивається під впливом дії їжі на рецептори рота і шлунка, активізує нейрони вентромедіальні і гальмує нейрони латеральні підзорово-горбової ділянки – гіпоталамуса (перша фаза насичення). НЕВАГОМІСТЬ – відсутність сили, з якою тіло під впливом тяжіння тисне на опору і відчуває з боку опори відповідний протитиск. НЕВРОЗ – зворотній розлад психічної діяльності, зумовлений впливом психотравмуючих факторів без морфологічних змін у ЦНС. Н. експериментальний – функціональні порушення вищої нервової діяльності, викликані у піддослідних тварин шляхом перенапруження сили, зрівноваженості та рухливості процесів збудження і гальмування в корі півкуль великого мозку. НЕДОСТАТНІСТЬ – загальна назва морфологічних або функціональних порушень в організмі. Н. вітамінна – стан, що розвивається в результаті відсутності (авітаміноз) чи зменшеного (гіповітаміноз) надходження в організм тих або інших вітамінів; н. дихальна – енергетичне голодування організму при порушенні в системі дихання. НЕЙРОГІПОФІЗ – місце утворення нейрогормонів – окситоцину та вазопресину. НЕЙРОГЛІЯ – сукупність всіх клітинних елементів нервової тканини, крім нейронів; виконують опорну, трофічну, захисну і ряд інших функцій, беруть участь у процесах виникнення нервових імпульсів. НЕЙРОГОРМОН – біологічно активна речовина, що виробляється нейронами, регулює інтегративні функції мозку. Н. гіпоталамічні – н., які виробляються клітинами підзорово-горбової ділянки і сприяють виділенню тропних гормонів гіпофіза. НЕЙРОЛЕПТИК – речовина, яка гальмує ЦНС без порушень свідомості (напр., аміназин). НЕЙРОН – нервова клітина з відростками, яка є основною структурною і функціональною одиницею нервової системи. Н. аферентний – чутливий н., який сприймає вплив факторів внутрішнього та зовнішнього середовища; н. вегетативний – загальна назва нейронів вегетативної нервової системи; н. вставний – найчисленніша група нейронів, які забезпечують зв'язок між окремими нейронами; н. еферентний – н., який є передавачем збуджень від ЦНС до робочого органа; н. еферентний альфа – н., відростки якого іннервують екстрафузальні волокна скелетної мускулатури та забезпечують м'язове скорочення; н. еферентний гамма – н., відростки якого іннервують інтрафузальні волокна (рецептори розтягнення). н. моторний – н., який є передавачем збуджень від ЦНС до м'язів, чим забезпечує моторну (рухову) координацію і підтримку м'язового тонусу. н. нейросекреторний – н., основною функцією якого є синтез нейрогормонів. НЕЙРОПЕПТИДИ – біологічно активні пептиди, що містяться в ЦНС, до них належать вазопресин, окситоцин, рилізинг-гормони, опіоїдні пептиди, ангіотензини, брадикінін тощо; більшість із них утворюються нейронами підзорові-горбової ділянки та гіпофіза і є модуляторами активності нейронів. НЕЙРОРЕЦЕПТОР – спеціалізоване утворення, яке сприймає больові подразнення. НЕЙРОСЕКРЕЦІЯ – здатність особливих (нейросекреторних) клітин (напр., підзорові-горбової ділянки) виробляти нейрогормони, що надходять у кров та спинномозкову рідину. НЕЙРОТАХОМЕТР – прилад для вимірювання швидкості і тривалості поодиноких чи послідовних рухів кінцівок. НЕЙРОТРОПІЗМ – здатність певного фактора вибірково діяти на певний нейрон (збуджуючи або гальмуючи його). НЕЙТРОПЕНІЯ – зменшення кількості нейтрофілів у периферичній крові. НЕКСУС – міжклітинні контакти , що забезпечують перехід збудження з однієї клітини на іншу. жүктеу/скачать 0.82 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|