Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Студент 3 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
П
__________

Проблемні питання щодо нарахування амортизації основних засобів та перспективи їх вирішення в Україні розглядалися в працях Карасевича І. В., Шутюка Н. В., П'ясецької А. І., Лучко М. Н., Скрипника М. Н., Похілюка Н. О. [1 – 4]

Метою дослідження є вивчення основних недоліків нарахування амортизації основних засобів, причин їх виникнення та негативного впливу.

Нормативними документи, які регулюють нарахування амортизації в Україні є П(С)БУ 7 "Основні засоби" [5] та Податковий Кодекс України [2]. Процес нарахування амортизації включає такі проблемні питання: визнання об'єкта основним засобом; вибір методу амортизації; визначення вартості, яка амортизується, визначення строку експлуатації.

Перший крок до нарахування амортизації – це зарахування об'єкта до складу основних засобів. Очікуваний термін експлуатації об'єкта повинен бути більший за один рік або операційний цикл, якщо він довший року. Вартість такого об'єкта повинна перевищувати 2 500 грн, яка встановлена ПКУ [6]. Так, у разі помилкового віднесення основного засобу до малоцінних швидкозношуваних предметів, амортизація взагалі не нараховуватиметься. А помилкове віднесення до інших необоротних матеріальних активів стане причиною вибору неправильного методу амортизації.

Обраний метод амортизації фіксується в Наказі про облікову політику підприємства. Тому його вибір повинен бути закономірним та обґрунтованим. Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності справляють такі фактори [1]: 1) простота (складність) методу та можливість його застосування; 2) вплив на собівартість продукції, а отже, на прибуток

Діючим законодавством дозволено використання лише таких методів: прямолінійного, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного та виробничого. Використання будь-яких інших методів забороняється.

У свою чергу, вартість, яка амортизується, залежить від первісної вартості, встановлення ліквідаційної вартості, переоцінки і витрат на поліпшення основних засобів [2].

Ліквідаційна вартість не входить до вартості, яка амортизується, тому на неї необхідно зменшувати первісну вартість. Але якщо ліквідаційну вартість неможливо визначити, то вона дорівнює нулю.

У ході переоцінки основних засобів накопичена амортизація повинна бути скоригована. Це пов'язано з тим, що в результаті переоцінки балансова вартість доводиться до справедливої вартості з урахуванням ступеня зношуваності об'єкта на дату переоцінки [3].

Необхідно пам'ятати, що витрати, пов'язані з ремонтом та поліпшенням основних засобів, відносяться до складу витрат, а не включаються до первісної вартості. Але ПКУ дозволяє відносити до первісної вартості лише суму, що перевищують 10 відсотків вартості, яка амортизується на початок звітного періоду.

Чинні нормативні документи, а саме П(С)БУ 7 та ПКУ, не передбачають єдиного підходу, щодо визначення терміну корисного використання основних засобів. У процесі визначення строку експлуатації слід ураховувати: очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Відповідно до П(С)БУ 7 строк експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням перелічених факторів. Але для кожного підприємства вони будуть різні, що призведе до неоднакових термінів експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів. Така самостійність може бути причиною неправильного нарахування амортизації.

Відповідно до ПКУ підприємство встановлює строки корисного використання основних засобів з урахуванням обов'язково мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів. Перевага цього методу в його простоті, але визначені терміни не можуть враховувати специфіку окремого об'єкта основних засобів, а також умови його використання і морального зносу. Ліквідувати такі недоліки можна лише шляхом проведення експертної оцінки, яка здійснюється технічними фахівцями підприємства та об'єктивно відображає реальний стан справ.

Що стосується самої методики визначення терміну корисного використання, то серед практиків ведеться активні дискусії щодо варіантів його встановлення [4].

Перший варіант ґрунтується на накопиченому досвіді самого підприємства про експлуатацію подібних активів. Другий варіант використовувався до 1 липня 1997 року. Підприємства під час нарахування амортизації керувалися єдиними нормами. Третій варіант – визначення терміну корисного використання згідно з технічними документами, що додаються до придбаного об'єкта основних засобів. Але такий метод не буде враховувати специфіку експлуатації одного і того ж об'єкта
в різних умовах.

Тобто проблема визначення строку корисного використання основних засобів полягає не скільки в технічному способі його визначення, скільки в економічній обґрунтованості. Фізично можливий термін їх служби не може бути основою для визначення норм амортизації.

Отже, для ліквідації недоліків під час нарахування амортизації необхідно:

1. Визнавати об'єкти основних засобів відповідно до всіх законодавчо встановлених критеріїв.

2. Під час вибору методу амортизації та строку експлуатації враховувати всі фактори, які впливають на такий вибір.

3. Правильно визначати первісну та ліквідаційну вартість, що впливає на вартість, яка амортизується.

4. Правильно відображати в обліку всі зміни, що відбуваються з об'єктом основних засобів, а саме переоцінки, ремонтів, поліпшення, консервації та іншого.

Для полегшення дотримання всіх зазначених пунктів потрібно на законодавчому рівні уніфікувати податковий та бухгалтерський облік основних засобів, що наведені в ПКУ та П(С)БУ 7 відповідно. А точніше, ввести єдині норми вибору методів амортизації та строків експлуатації, визначити однакові норми визнання об'єктів основних засобів, їх переоцінки та врахування витрат, пов'язаних із їх ремонтом та поліпшенням. Таке вдосконалення буде сприяти розвитку економіки країни.

____________

Магістр 1 року навчання

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Т
__________

Питання аудиту основних засобів висвітлювалися у працях О. Андренок, Ф. Бутинця, Л. Кулаковської та ін. Проте даним науково-практичним дослідженням не вистачає системного характеру та комплексності. Тому дослідження теоретичних засад аудиту основних засобів є досить актуальним.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності основних засобів як об'єкта аудиту.

Відповідно до поставленої мети вирішені такі завдання: розглянуто основні підходи до визначення основних засобів як об'єкта аудиту та поняття "амортизація".

У процесі дослідження були використані такі методи: аналіз, синтез, узагальнення та систематизація.

Згідно з П(С)БО 7, основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує, щоб використовувати у виробництві або під час надання послуг, здавати в оренду іншим особам або здійснювати адміністративні та соціально-культурні функції, очікуваний строк використання (експлуатації) яких більше одного року (чи операційного циклу, якщо він перевищує рік) [1].

Відповідно до чинної типової класифікації основних засобів – групуються залежно від функціонального призначення, галузевої належності, речовинно-натурального складу тощо.

Залежно від функціонального призначення основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничі основні засоби – це засоби, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню. До них належать будівлі, споруди, силові машини та устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, робоча худоба, багаторічні насадження, інші основні засоби, що діють у сфері матеріального виробництва.

Невиробничі основні засоби – це засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, освіти, культури. До них належать споруди, будівлі, машини, обладнання, апарати та інші засоби, що використовуються в невиробничій сфері.

За галузевою належністю основні засоби поділяються на засоби промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку та ін.

За натурально-речовинним складом основні виробничі засоби поділяються на: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти та прилади, виробничий та господарський інвентар, робочу та продуктивну худобу, багаторічні насадження; капітальні витрати на поліпшення земель, інші основні засоби.

З метою визначення розміру амортизаційних відрахувань основні засоби поділяються на групи, що наведено в таблиці.
Таблиця
Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів

і мінімально допустимих строків їх амортизації

Проаналізувавши існуючі визначення, слід виділити основні ознаки основних засобів, що загалом притаманні для більшості сфер економічної діяльності в Україні: всі об'єкти основних засобів мають матеріальну форму; утримуються з метою використання у виробництві або у іншій господарській діяльності суб'єкта; об'єкти мають використовуватися більше одного року або одного операційного циклу, якщо він довший за рік; вартість об'єкта основних засобів має перевищувати 2 500 грн (у випадку, коли вартість засобу менша, ніж 2 500 грн, такий об'єкт можуть відносити до малоцінних необоротних матеріальних активів з урахуванням зазначених ознак).

Серед основних об'єктів аудиту основних засобів вітчизняні науковці виділяють такі: групи основних засобів, їх первісна, залишкова, справедлива, ліквідаційна та відновлювальна вартість, а також правильність документального оформлення операцій з основними засобами, достовірність синтетичного та аналітичного обліку, реальність відображення вартості основних засобів і зносу у фінансовій звітності [2; 3]; економічні та технічні показники використання основних засобів; організація їх обліку та стан внутрішнього контролю [2; 3]; записи в первинних документах, облікових регістрах, звітності [4; 5].

Ще одним не менш вагомим аспектом у процесі аудиту основних засобів є дослідження їх амортизації.

Так, відповідно до П(С)БУ 7, амортизація – це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Загалом роль амортизації в діяльності підприємства можна звести до такого: стаття умовно-змінних чи умовно-постійних витрат амортизація входить до складу собівартості готової та реалізованої продукції; відповідно до концепції зносу та інвестиційної концепції, амортизація є джерелом коштів для фінансування процесів оновлення основних засобів; у випадку, якщо основні засоби були придбані за кредитні ресурси, амортизація, відповідно до її відшкодувальної функції, є частиною коштів для сплати відсотків та повернення кредитів; відповідно до податкової концепції, амортизація

Джерелами інформації для аудиту операцій з амортизації основних засобів є: вимоги нормативних документів, що регламентують облік основних засобів; наказ про облікову політику підприємства в частині обліку основних засобів із відповідними додатками; розпорядчі документи підприємства щодо руху основних засобів; установчі документи; первинні документи з обліку амортизації основних засобів; облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку амортизації основних засобів; акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки, дані внутрішнього контролю та інша документація, що узагальнює результати контролю; звітність [4].

Оскільки аудит амортизації основних засобів є частиною загального аудиту обліку основних засобів. Тому перед аудитом, безпосередньо, амортизації основних засобів аудитору необхідно перевірити всі аспекти обліку основних засобів, що впливають на нарахування амортизації.

Таким чином, аудиторську перевірку основних засобів слід планувати та здійснювати в такому порядку, щоб урахувати в повному обсязі всі аспекти та господарські операції стосовно основних засобів та їх амортизації, специфіку діяльності підприємства, загальні масштаби аудиту та вимоги нової редакції міжнародних стандартів аудиту.

____________

Студент 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
О
__________

Особливості аудиту в аграрних підприємствах вивчають М. Білик та О. Пономаренко [1]. Проте, незважаючи на певний досвід, накопичений до теперішнього часу в галузі аудиту, деякі питання залишаються недостатньо вирішеними, що й визначає актуальність обраної теми дослідження.

Метою даної статті є узагальнення особливостей аудиту на сільськогосподарських підприємствах та визначення можливих шляхів удосконалення проведення внутрішнього аудиту.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: дати визначення та розкрити сутність поняття "аудит"; дослідити особливості його проведення на сільськогосподарських підприємствах; визначити можливі шляхи вдосконалення проведення внутрішнього аудиту.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що існує безліч трактувань поняття "аудит". Так, Д. Рой вважав, що аудит – незалежна перевірка і висловлення думки про фінансову звітність підприємства. На думку Д. Робертсона, аудит – це процес зменшення до сприятливого рівня інформаційного ризику для користувачів фінансових звітів. Білуха Т. М. трактує аудит як незалежну форму аудиторського контролю, що надається суб'єктам підприємницької діяльності на договірних засадах із питань ефективності господарювання та достовірності її відображення в бухгал­терському обліку та звітності. Водночас Кулаковська Л. П., Піча Ю. В. вважають аудит незалежною експертизою обліку, фінансової звітності та висловлення думки аудитора щодо повноти, законності та достовірності відображення в них фінансово-господарських операцій господарюючого суб'єкта [1]. Таким чином, термін "аудит" не має однозначного трактування, проте кожен із наведених є відображенням сутності поняття з різних боків.

Отже, аудит – це, перш за все, перевірка. Тому важливо, щоб його проведенням займався висококваліфікований спеціаліст, який окрім достатніх знань бухгалтерського обліку, стандартів аудита та інших законодавчих документів, мав таку якість, як уважність та досвід роботи у даній сфері.

Аудитор мусить керуватися "Кодексом етики професійних бухгалтерів" [2] та дотримуватися встановлених ним принципів.

Необхідно зазначити, що малі підприємства недержавної власності, в тому числі сільськогосподарські, не підлягають обов'язковій аудиторській перевірці. Проте, якщо керівник зацікавлений

Як правило, на сільськогосподарських підприємствах виробництво має два напрями – рослинництво і тваринництво.

Рослинництво як галузь господарства характеризується рядом особливостей. Воно визначається, з одного боку, впливом природних факторів, з іншого – соціальних, які необхідно враховувати під час організації бухгалтерського обліку. Такою особливістю є те, що земля – один із основних засобів виробництва, тоді як у промисловості вона є лише територією, місцем, на якому розташоване підприємство. На відміну від інших засобів, які в процесі виробництва поступово зношуються, внаслідок чого їх через певний проміжок часу необхідно замінювати новими, земля є незмінним засобом виробництва. За умови раціонального використання вона не тільки не зношується, а навпаки, підвищує свою родючість.

Тваринництво, у свою чергу, пов'язано з використанням і впровадженням ефективних умов для вирощування відповідних тварин, забезпечення балансу харчування, додержання встановлених норм із вирощування та відгодівлі й забезпечення документального обліку всіх процесів у тваринницькій галузі.

Зазначені напрями діяльності сільськогосподарських підприємств й обумовлюють особливості проведення аудиту цих суб'єктів господарювання.

Автором визначено, що під час проведення аудиту на сільськогосподарських підприємствах вирішуються такі питання:

дотримання підприємством норм, визначених П(С)БО 16 "Витрати", їх переліку під час віднесення окремих витрат до прямих матеріальних, трудових, а також загальновиробничих та інших;

правильність відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх видів прямих витрат на виробництво;

законність формування загальновиробничих витрат і віднесення їх на рахунки бухгалтерського обліку;

обґрунтування об'єктів і номенклатури статей витрат;

документальне оформлення операцій з обліку витрат виробництва і калькуляції собівартості та виходу продукції рослинництва й тваринництва;

правильність оформлення витрат і виходу продукції промислових, допоміжних та обслуговуючих виробництв;

достовірність формування, розподілу та відображення в обліку загальновиробничих витрат та ін. [1].

Необхідно зазначити, що під час аудиту витрат на виробництво встановлюється наявність норм витрачання сировини та матеріалів, калькуляцій (планових і звітних). Необхідно перевірити правильність складання звітів із собівартості продукції, записи в бухгалтерських документах для виявлення необґрунтованих списань різних витрат на виробництво. Крім того, звітні калькуляції під­приємства звіряють із первинними документами та записами в облікових регістрах. У ході проведення перевірки аудитору потрібно перевірити дотримання встановленого порядку обліку та калькулювання собівартості продукції за окремими виробами.

Аудит калькуляції має важливе значення, тому що підприємства іноді встановлюють на продукцію ціни без відповідного обґрунтування. Вивчаючи обґрунтованість складеної калькуляції собівартості продукції звіряють її дані з даними первинних документів, записами в облікових регістрах, що дає можливість визначити правильність облікових даних і повноту відображення фактичної собівартості окремих видів продукції.

Крім того, аудитор, досліджуючи діяльність сільськогосподарських підприємств, звертає увагу на правомірність віднесення витрат до загальновиробничих та їх розподіл, правильність групування витрат за місцями їх виникнення (виробництво, цех, дільниця, робоче місце), оцінювання незавершеного виробництва, правильність розподілу витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом, інвентаризації незавершеного виробництва та відображення її результатів.

На думку автора, підвищенню рівня ефективності аудиту на сільськогосподарських підприємствах сприяє:

виконання всіма учасників внутрішнього аудиту своїх обов'язків;

наявність тісного зв'язку всіх служб сільськогосподарського підприємства та звичайних працівників, які володіють знаннями про різні ділянки виробництва – добре знають всі переваги та недоліки;

правильна організація перевірок – всі об'єкти повинні знаходитися під контролем;

проведення моніторингу внутрішнього аудиту з метою виявлення недоліків системи внутрішнього контролю;

координація діяльності служби внутрішнього контролю з роботою органів, які здійснюють незалежний зовнішній аудит.

Комплексний підхід до виконання всіх зазначених заходів сприятиме найбільшою мірою удосконаленню роботи внутрішньої системи аудиту сільськогосподарського підприємства [1].

Отже, аудит витрат основної діяльності і собівартості продукції відіграє важливу роль для сільськогосподарських підприємств у зв'язку з тим, що аграрна галузь має безліч особливостей, а аналітично-методичне забезпечення є не досконалим. Це означає, що аудитор під час роботи на сільськогосподарських підприємствах мусить використовувати методи перевірки, максимально адаптовані до специфіки підприємства, керуючись при цьому нормативною базою. Таким чином, можна зробити висновок, що ефективність аудиту залежить від творчого підходу до роботи самого аудитора, а також наявності спеціальних знань бухгалтерського обліку в галузі сільського господарства, а також нормативної бази. Синтез цих компонентів і є запорукою успіху аудитора в галузі сільського господарства.

____________