Библюграфія. В
Томъ 87.—Ноябрь, 1904. 11—6
жүктеу/скачать 1.18 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Літературно-Науковій Вістникъ, 1904 г., кн. I—V. Книжны I.
Томъ 87.—Ноябрь, 1904. 11—6 теперь и затѣмъ будетъ издапъ. При случаѣ были собраны также кое-какіе этнографическіе матеріалы. Вег Апіеіі Лег ѲезеІзсЪа/і ап Леп ЛиШаеп (стр. 21—22). Въ настоящемъ отчетѣ помѣщены тексты тѣхъ адресов’!, и поздрав- леній, которыя посылало Общество по различньшъ поводамъ. Напечатаны здѣсь '-лѣдующія поздравления и адресы: 1) адресъ Общества по случаю открытія памятника И. II. Котляревскому въ Полтавѣ: 2) адресъ редакціи Літературно-Наукового Вістника но тому-же поводу; 3) адресъ Н. В. Лисенку въ день его юбилея;
Въ котшѣ книжки помѣщенъ списокъ повыхъ изданій Общества. . Літературно-Науковій Вістникъ, 1904 г., кн. I—V. Книжны I. М. Грумевський. 250 ліш (стр. 1—в). Настоящая статья написана авторомъ для «Раііііепізсііе Кеѵне». По мнѣнію автора, Богдаиъ Хмелышцький не подозрѣвалъ, «що ті відносини, які завязував він присягою 8 січня ст. ст. 1655 р., потрівають так довго». Для него это была только дипломатическая ісомбинація. Въ пачалѣ его конфликта съ Польшей помощь Крымской Орды обезпечила ему успѣхъ, и война, начатая въ интересахъ козаковъ, превратилась въ борьбу за права цѣлаго народа, за независимость Украины. Идти на компромиссы съ польскимъ иравигельствомъ онъ не хотѣлъ. Но Татары были плохими союзниками, и Хмель- ницкій иіцетъ новыхъ точекъ опоры для дальнейшей борьбы съ Польшею. Съ этою цѣлыо онъ ведетъ переговоры съ Турціей, Москвой, Валахіей, Семиградіей, Швеціей. «Як оборотний ди- пльомат, виховапий у найвищій школі дипльоматиі оріентальній, він не робив скрупулів в обіцянках і формах, якими позискуе собі союзників... А коли показало ся, що московський цар представляв собі союз із Украіною против Полыці не инакше, як у формі підданства під власть Москви, віи не робыть трудностий у признанию над Украіною московськоі зверхности». Москва пылала местью къ Польшѣ за неудачи предшествующего царствовапія, но тѣмъ не менѣе сначала не хотѣла вмѣшиваться въ войну Хмельницькаго съ Польшей. Однако катастрофа при Берестечкѣ сильно встревожила московское правительство, такъ какъ еще такое пораженіе, и козаки должны будутъ подчиниться виолнѣ Полылѣ, которая носилась съ планомъ напустить козаковъ и Крымскую Орду на Москву. Это заставило московское правительство подумать о сближеніи съ Украиной. Результатомъ этого явились событія 1654 года. Но присягая на подданство Москвѣ, Хмель- ницкій не думалъ, что завяаанныя имъ отношенія продлятся такъ долго. Уже Хмельницький убѣдился въ томъ, что Москва и не думала предоставлять Украинѣ автономію и стремилась превратить ее въ одну изъ областей Московскаго государства. Онъ рѣшилъ порвать свои связи и ищетъ для этого союза со Швеціей и Семиградіей, но смерть не даетъ ему окончить начатое дѣло. Его преемники, Виговскнй, Дорошенко, Мазепа, стремятся къ тому-лее, но раздоры между козаками и остальнымъ населе- ніемъ ослабляютъ силы народа, помогая московскому правительству подчинить себѣ больше Украину. Еще разъ украинскіе па- тріоты'пытались добиться автономіи для своей родины: въ 1791 г. кіевскій шляхетскій маршалъ Каппистъ въ тайной аудіенціи просилъ у министра Герцберга иомощи Пруссіи. Но и на этотъ разъ дѣло окончилось неудачей. Тогда населенно пришлось пойти «дорогою, яку ім вижичило росийсысе правительство». Но, по- терпѣвъ^ неудачу въ своихъ нолитическихъ стремленіяхъ, украинце патріоты, начиная съ Кирилло-Меѳодіевскаго братства, обратили большее вниманіе на культурную работу, на просвѣщеніе и поддержку народныхъ массъ. Др. В. Котвський. Нові погляди на діяльність сьв. Кирила і Методия (стр 7—31 и кн. 77, стр. 85—106). Настоящая статья напнеана но поводу замѣтки проф. А. Брюкнера въ приложены къ № 29 «А%ешеіпе 2еііи炙 за 1903 годъ. Авторъ отстаиваетъ деятельность и значеніе св. братьевъ оть глѵмленій, которыми наполнена замѣтка проф. Брюкнера, старающагося свести къ нулю все извѣстное наукѣ о славянскихъ первоучителяхъ. При случаѣ онъ касается и кирилловской письменности въ древней Руси. Статья будетъ окончена въ слѣдующихъ книжкахъ. Й. Бодуен де Нуртенё. Плятонічниіі панславізм (стр. 32—46)- Настоящая статья представляетъ перевода съ польскаго брошюры, напечатанной проф. Бодуенъ де Куртене въ Краковѣ по случаю предполагавшегося раньше съѣзда славистовъ въ ІІетербургѣ. Пе- реводъ сдѣланъ В. Гнатюкомъ. Авторъ даетъ въ этой статъѣ блестящую характеристику паучнаго интереса къ Славянству, дале- каго отъ политики. Написана она по поводу тревогъ польскихъ патріотовъ, что съѣздъ въ ІІетербургѣ приметь ііапславистскій характеры I. Франко. Лисенкове сьвято в австрийськой Руси (стр. 47 — 52). Настоящая статья доктора I. Франка посвящена нре- быванію Н. В. Лисенка въ Галичинѣ и тѣмъ празднествамъ, которыя происходили тамъ по случаю 35-лѣтія его дѣятельности, какъ композитора п организатора хоровъ. Высокочтимый украин- скій композиторъ былъ все время предметомъ шумныхъ и -ра достныхъ овацій населенія Галичины и Буковины, чествовавших'!, своего дорого гостя. «А спепіяльио львовські ювилейні п раз ники д. 7 і 8 грудня і загалом гостина Лисенка у Львові—се було таке велике і чисто русьске сьвято, якого ще не бачила стара столица Льва. Маршалок гр. Ст. Бадені, що одинокий із поль- ськоі нациі пильно слідив за ходом того сьвята, бачучи в тетрі салю Фільгармоніі щілыю обсаджепу руською публікою, і чуючи, що ще друге стілько лишнлося без білетів і жде концерту до другого дня, мавъ сказати до одного з арашкерів празника: «Хоч я й знав, що вас Русипів досить багато розсипаних по краю, але я не думав піколи, що вас так багато». Вообще, эти празднества по своимъ грандіозпымъ размѣрамъ и подъему національ- паго чувства могутъ сравниться лишь съ торжествами по случаю 100-лѣтняго юбилея со дня появленія въ свѣть «Енеиди» И. II. Котляревського. Говоря о торжествахъ въ честь Н. В. Лисенка, авторъ вспо- минаетъ при случаѣ и галицкія народный пѣсни и музыку. Въ этомъ отношеніи въ Галичипѣ сдѣлано очень мало. Да и музыка стоитъ не настолько высоко, какъ у насъ. Въ пѣніи и музыкѣ царитъ еще церковный духъ, вслѣдствіе чего произведепія Н. В. Лисенка исполнялись часто далеко не съ тѣмъ пониманіемъ ихъ характера, какое обычно для нашихъ пѣвцовъ и хоровъ. «Треба було бачити Лисенка, коли він чув своі композициі виконувапі галицькпми співаками. Від часу до часу він корчився, морщився, зривався з місця, або нохилявся мов нід холоднимъ дощем, і з його уст виривалися жалібні, безпомічні окрики:
Здавалося часом, що він так і вихилиться зі свой льожі і закрнчить дірігентови:
Иріемъ, оказанный Н. В. Лисенку въ другихъ мѣстахъ Га- личины и Буковины, отличался не меньшею восторженностью, чѣмъ львовскія торжества. Обраіцаетъ на себя вниманіе, что ни львовскіе москвофилы, пи поляки не приняли никакого участія въ этихъ торжествахъ. «I се було найліпше». жүктеу/скачать 1.18 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|