Державного вищого навчального закладу

1. Миколаєва С. А. Доходи і витрати організації: практика, теорія, перспективи. М.: Аналітика-Прес, 2000. - 208 с.

2. Бабаєв, Ю. А. Міжнародні стандарти фінансової звітності: електронний підручник. - Електрон. дан. - М. КНОРУС, 2009.

3. Карпова, Тощо Управлінський облік / Т. П. Карпова. - М. ЮНІТІ-ДАНА, 2004. - 351 с.

4. Кузьміна, М. С. Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери: навчальний посібник /М. С. Кузьміна. - М: КНОРУС, 2010. - 2487 с.

5. Мизиковский, Е. А. Виробничий облік / Е. А. Мизиковский. - М.: Магістр: ИНФРА-М, 2010. -272 с.

6. Попова, Л. В. Облік витрат, калькулювання та бюджетування в окремих галузях виробничої сфери: навчально-методичний посібник / Л. В. Попова. - М: Справа і Сервіс, 2007. - 448 с.

7. Апчерч А. Управлінський облік: принципи і практика: пер. з англ. М: Фінанси і статистика, 2002. 952 с.

Мельников А.Ю., Кияшко Ю.Ю.

Моделирование процесса выбора специалиста для выполнения работ с использованием методов интеллектуального анализа данных

Ключевые слова: обслуживание офисной техники, заявка, математическая модель, кластеризация, квалиметрический подход, многокритериальный анализ.

В условиях становления рыночной экономики в нашей стране особое значение приобретают вопросы практического применения современных форм управления персоналом, позволяющих повысить социально-экономическую эффективность любого производства.

Процесс выбора работника для выполнения требуемых работ является важной задачей системы управления трудовыми ресурсами. Современные системы управления трудовыми ресурсами поддерживают функцию назначения и перераспределения трудовых ресурсов с точки зрения загруженности, но выбор, кому из сотрудников назначить выполнение той или иной работы, все-таки лежит на диспетчере.

Задачи распределения трудовых ресурсов относятся к сложным многоэкстремальным задачам. Существует лишь небольшое число частных случаев задач назначения, для которых предложены точные методы решения.

Результаты исследования задач управления персоналом и выбора специалиста показывают, что в реальной постановке эти задачи явля­ются многокритериальными, т.к. характери­зуются множеством различных параметров или критериев. В связи с этим традиционные методы решения задач оказываются малоэф­фективными.

Актуализируется задача повышения эффективности выбора специалиста для выполнения работ на основе технологии распределения трудовых ресурсов соответственно направленности задач с учетом пси-характеристик работы специалиста и уровня его нагрузки.

Целью исследования является разработка математической модели для выбора специалиста.

Оценка эффективности работы специалиста службы технической поддержки заключается в анализе истории журнала заявок. Использование метрик позволяет оценить специалиста с точки зрения его загруженности, качества и количества выполненных или невыполненных работ и т.д. При этом работы должны быть заранее распределены на группы в соответствии её сложности и времени выполнения. Поэтому для решения этой проблемы будем использовать методы кластеризации. Так как заранее число кластеров неизвестно, то используем иерархические методы. В качестве правила объединения используем метод полной связи, в качестве меры близости – эвклидово расстояние (1).

(1)

Каждая работа характеризуется факторами сложности (степень творчества, степень новизны, степень самостоятельности выполнения, степень ответственности, степень специализации) и фактическим временем выполнения. Оценка сложности выполняется с применением квалиметрического подхода. Каждая выполняемая специалистом операция оценена совокупностью факторов, значения которых рассчитываются как , где – фактор сложности работ; – весомость фактора; – значимость критерия;

Для оценки специалиста, воспользуемся подходом, который разрешает учитывать такие пси-характеристики его работы как быстродействие, уровень знаний, ответственность, надежность, а также его общую выработку и нагрузку.

Коэффициент осведомленности указывает на степень владения специалистом знаниями, необходимыми ему для решения всех возможных работ, которые выполняются в данной группе специалистов (3).

где – коэффициент, который указывает, владеет ли работник технологией, ; – объем части работы, которую выполняют с помощью технологии ; – количество технологий.

Коэффициент надежности работника рассчитывается по формуле (4):

(4)

где – количество рабочих дней в расчетном периоде;

Коэффициент ответственности специалиста рассчитывается по формуле (5).

где – значение приоритета заявки, ;

Коэффициент выполнения рассчитывается по формуле (6):

где – количество невыполненных специалистом заявок из общего объема поступивших ему заявок согласно приоритету.

Коэффициент быстродействия рассчитывается по формуле (7).

(7)

где – фактическое время выполнения і-й операции работником (в часах);

Коэффициент общей нагрузки характеризует долю занятости работника в суммарном времени занятости специалистов в группе и рассчитывается по формуле (8).

где – количество назначенных за работником задач от начала расчетного периода; – общее число назначенных заявок за работниками группы от начала расчетного периода.

Коэффициент вакантности характеризует занятость специалиста на момент поступления заявки (9).

(9)

где – количество заявок в очереди для специалиста в соответствии с приоритетом; – общее число заявок в очереди в группе.

Получаем многокритериальную задачу принятия решений. В качестве её решения выбираем метод на основе свертывания критерия. Весомость каждого критерия зависит от типа ситуации, в которой принимается решение. Рекомендуется рассмотреть три ситуации: все критерии равнозначны (), большую важность имеют коэффициенты вакантности и нагрузки ( остальные по 0,1),все критерии имеют разный вес. Для каждого специалиста вычисляем интегральную оценку в каждой из ситуаций (). Выбор специалиста осуществляем по трем критериям:

– критерий Вальда (), критерий оптимизма-пессимизма Гурвица (), критерий крайнего оптимизма ().

1. Баркалов П. С. Задачи распределения ресурсов в управлении проектами / П. С. Баркалов, И. В. Буркова, А. В. Глаголев, В. Н. Колпачев. – М.: ИПУ РАН (научное издание), 2002. – 63 с.

2. Лазарсон Э. В. Теория и методы решения многовариантных неформализованных задач выбора (с примерами из области свертки) – Пермь: Изд-во Перм. гос. тех. Ун-та, 2008. – 270 с.

3. Чубукова И.А. Data Mining: Учебное пособие / И.А. Чубукова. – М.: Интернет-Университет Информационных Технологий; БИНОМ. Лаборатория знаний, 2006. – 382 с.

Нешко Р., Матвійчук В.І.

Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку сільськогосподарської галузі України
Сільськогосподарська діяльність займає важливе місце в економіці України - крім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, сільське господарство України спроможне на вагомий внесок у розв'язанні світової проблеми голоду. Його потенціал виробництва значно перевищує потреби внутрішнього ринку.

Із становленням незалежності – сільське господарство знаходиться у «вільному плаванні», та виживає за рахунок власних сил підприємців. У період президенцтва Л. Кучми відбувалося тотальне знищення тодішніх колгоспів, які були збудовані при радянській владі. Мільйони радянських карбованців, які витрачалися на будівництво - було змарновано.

Сьогодні, Україна постачає свою продукцію в 190 країн світу, а також із загостренням конфліктів Росією, має можливість збільшити кількість партнерів [1].

Сільськогосподарська галузь визначається збитковою. Так, частка збиткових підприємств галузі у 2014 році склала 15,2% від загальної кількості підприємств, проте це на 15,2% менше, ніж у 2010 році. Незважаючи на зниження питомої ваги збиткових підприємств, величина збитків у 2009 році склала – 30686,9 млн. грн., і перевищила рівень 2010 року майже в 7 разів [2, 40].

Сільськогосподарські підприємства є дуже чутливим до значних коливань в економіці держави, а тому потребують значної підтримки з боку держави. На даний момент спостерігається тенденція скорочення сільськогосподарських підприємств (рис 1.1).
Рис. 1.1. Тенденція зміни частки діючих сільськогосподарських підприємств України
Для того, щоб сільськогосподарське підприємство могло нормально функціонувати та розвиватися - існує два шляхи: екстенсивний та інтенсивний. Вливання, які здійснюються державою, не дозволяють підприємцям купувати нову техніку, використовувати нові технології, взагалі, розраховувати на здобутки НТП, тому єдиним виходом залишається екстенсивний шлях (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Структура виробництва продукції сільського господарства України

Сьогодні можна виділити основні проблеми, які гальмують розвиток сільського господарства в Україні, особливо в період євроінтеграції [3, 153]:

• 
  відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогоспо-дарських товаровиробників у межах сільських громад, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;
  
• 
  нестабільність конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках внаслідок незавершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності харчових продуктів;
  
• 
  низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;
  
• 
  наявність ризиків збільшення виробничих витрат внаслідок зростання рівня зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, збільшення вартості невідновлюваних природних ресурсів у структурі собівартості виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції;
  
• 
  втрати такої продукції внаслідок недосконалості системи логістики її зберігання та інфраструктури аграрного ринку в цілому;
  
• 
  відсутність у сільськогосподарських товаровиробників мотивації до дотримання агроекологічних вимог;
  
• 
  обмежена ємність внутрішнього ринку споживання сільськогосподарської продукції, що обумовлена низькою платоспроможністю населення;
  
• 
  недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції, складність у виробленні сільськогосподарськими товаровиробниками консолідованої позиції щодо захисту своїх інтересів;
  
• 
  непоінформованість значної частини сільськогосподарських товаровиробників про кон'юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;
  
• 
  незавершеність земельної реформи.
  

Кредити, які видаються спеціалізованими державними та комерційними банками, не мають повноцінного ліберального характеру, не враховують реальних можливостей та потреб сільських господарств, і в кінці призводять не до підтримки, а до банкрутства підприємств. Також, дуже важливою проблемою, яка існує сьогодні є те, що не в повній мірі вирішені питання щодо формування ринку землі:

- не визначено місце землі в системі економічного обігу;

- не створено належних умов для реалізації громадянами права власності на землю;

- потребує удосконалення інфраструктура ринку землі.

Сьогодні, Україна має перспективи до розвитку сільського господарства. Євроінтеграція, яка є досить складним процесом, та вимагає повного реформування існуючої системи, дає можливість вивести сільське господарство України на європейський рівень, який має на меті:

• 
  багатофункціональність, завдяки якій сільське господарство не тільки витримує конкуренцію, але й вписується у довкілля;
  
• 
  малі та середні підприємства родинного типу;
  
• 
  тісна взаємодія розвитку аграрного сектору з розвитком довкілля та суспільства;
  
• 
  якісна продукція та підвищення стандартів безпеки і технологій.
  

1. 
   Сільське господарство України [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сільське_господарство_України
   
2. 
   Осташко Т.О. Сільське господарство в умовах СОТ і ЄС.К.: 2005. – 70с.
   
3. 
   Господарський кодекс України: від 16.01.2003р. №436-VI за станом на 27 лютого 2008р. // Звід кодексів України: / ВРУ. – Офіц. Видання. – К.: Парламентське видавництво, 2009. – Т. 1. – С. 3-153.
   

Палєнова С.О., Антоненко В.М.

Податкова міліція в сучасній системі правоохоронних органів держави: обґрунтування місця та ролі
Проведення адміністративної та податкової реформ в Україні призвело до перегляду існуючої та формування новітньої концепції функціонування органів державної влади, і податкових органів зокрема.

З метою попередження та припинення податкових правопорушень та злочинів, у системі державної податкової (фіскальної) служби України функціонує податкова міліція, від ефективності діяльності якої залежить податкова та економічна безпека держави, що надає їй безумовної важливості в умовах складної економічної ситуації та подальших економічних реформ, які здійснюються в Україні.

Слід відзначити, що Податковий кодекс дещо по-іншому визначає засади оподаткування в Україні, а також питання діяльності податкових органів. Тому актуальним в умовах нової «податкової конституції» є аналіз адміністративно-правового статусу податкової міліції, її повноважень, а також системи правового регулювання її діяльності в цілому. Віднесення цієї служби чинним законодавством до системи правоохоронних органів України вимагає подальшого наукового забезпечення її діяльності у контексті адміністративно-правового регулювання та формування ефективної системи державного управління.

Питання адміністративно-правового забезпечення діяльності податкової міліції останнім часом залишені поза увагою науковців; окремі положення цієї теми досліджені у роботах О. О. Бандурки, В. Т. Білоуса, Ю. П. Битяка, А. К. Воронової, Н. Р. Нижник, Т. О. Проценка, М. П. Кучерявенка, Л. А. Савченко, В. К. Шкарупи та деяких інших вчених.

Метою даної статті є теоретичне обґрунтування визначення місця і ролі податкової міліції в сучасній системі правоохоронних органів.

Останнім часом, у колах науковців, практичних працівників та представників влади лунали думки про фактичну відсутність потреби існування податкової міліції як окремого, самостійного правоохоронного органу, натомість пропонувалось надати функції, які нині виконують підрозділи податкової міліції, іншим правоохоронним органам, зокрема органам внутрішніх справ та Служби безпеки України, Державній митній службі України. Така позиція, на нашу думку, не є виправданою і не має достатніх підстав бути реалізованою, адже ефективність діяльності податкової міліції в сучасних умовах набагато більша, ніж у відповідних підрозділів по боротьбі з господарськими та економічними злочинами.

Якщо звернутись до безпосередніх завдань, які покладаються на фіскальну службу України, то можна констатувати їх певну неузгодженість з правоохоронними функціями. Зокрема, її завданнями є: реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів; внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування: державної податкової політики; державної політики у сфері державної митної справи; державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів; державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску; державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів [5].

Із вище зазначеного видно, що про правоохоронну функцію свідчать фактично положення, які стосуються функціонування податкової міліції – всі інші – фактично є фіскальними.

Т. В. Сараскіна вважаає, що мета створення та діяльності податкової служби, в тому числі податкової міліції, – забезпечення фінансового інтересу держави, пов'язаного з формуванням державних централізованих фондів шляхом здійснення контролю за дотриманням законодавства у сфері підприємництва та фінансової діяльності, перш за все, податкового законодавства, та притягнення порушників до юридичної відповідальності [6, С. 163-164]. З цією позицією можна погодитись частково, адже головним призначенням фіскальної служби не можна визнавати забезпечення фінансового інтересу держави, адже сучасне податкове законодавство регулює різноманітні відносини, зокрема й ті, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, у частині визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства [7].