Державного вищого навчального закладу

Система налогообложения - это совокупность налогов и сборов, (обязательных платежей) в бюджеты различных уровней, а также в государственные целевые фонды, взимаемые в порядке, установленном соответствующими законами государства. Отечественная система налогообложения имеет довольно сложную структуру, которая включает различные виды налогов. Разнообразие форм налогов связано с желанием учесть различия в платежеспособности плательщиков налогов, сделать налогообложение в целом легче, отразить разнообразие форм доходов.

Налог – это платеж, взимаемый органами государственной власти как индивидуально с гражданина, так и с юридических лиц. Налоговые сборы должны идти на обеспечение деятельности государственных служб. Общегосударственные налоги и сборы (обязательные платежи) устанавливаются Верховной Радой Украина и взимаются на всей территории Украины.

Стремление к мгновенному пополнению бюджета, несоблюдение принципа экономической обоснованности налогового реформирования, частые изменения налогового законодательства Украины привели к усилению нестабильности условий хозяйствования, чрезмерной налоговой нагрузки на производителей. Налоги являются одним из видов финансового риска [4].

Налоги влияют на производственную деятельность предприятий, на их доходность, платежеспособность, финансовую устойчивость, возможность формирования финансовых ресурсов для инвестиционной деятельности, конкурентоспособность продукции. Уровень этого влияния зависит от системы налогообложения - самого состава налогов, уровня их фискальности, методов их взимания, стабильности и совершенства налоговой системы. Воздействие отдельных налогов на доходы бюджета и деятельность предприятий зависит, прежде всего, от базы налогообложения - чем более широкая база данного налога, тем существеннее может быть сила его влияния.

Критерием оценки влияния указанных налогов на работу предприятий может быть прибыль, что является основным собственным источником финансовых ресурсов для развития производства Налог на прибыль уплачивается как часть от полученной предприятием прибыли и поэтому имеет значительное влияние на функционирование субъектов хозяйствования, ведь при этом уменьшаются возможности расширенного воспроизводства. Относительно налога на добавленную стоимость, следует отметить, что его влияние на деятельность предприятия во многом зависит от назначения товара и типа покупателя. Если покупатель использует приобретенный товар как средство производства, то вероятно, что ни повышение, ни понижение ставок НДС не оказывать значительного влияния на финансовое состояние продавца товара. Если покупатель использует приобретенный товар как предмет потребления, то вероятно, что эффект от изменений ставок НДС будет рассматриваться между товаропроизводителем-продавцом и потребителем в соответствии с особенностями эластичности спроса на этот товар. Влияние на эффективность деятельности предприятий имеют также сборы на обязательное пенсионное и социальное страхование. Эти сборы влияют на деятельность предприятия косвенно, поскольку они не включаются в себестоимость продукции и переводятся в составе цены на население. Экономическим результатом является сокращение платежеспособного спроса конечного потребителя, а следовательно, уменьшение объема производства и снижение совокупного дохода предприятия [1]. На эффективное управление налогами на предприятии направлен налоговый аудит. Налоговый аудит - это проверка по специальному аудиторскому заданию, цель которой является подтверждение достоверности сданных предприятием налоговых деклараций, соответствие бухгалтерского и налогового учета требованиям действующего законодательства, а также полноты уплаты и начислений налогов и сборов. Налоговый аудит проводиться для того, чтобы собственник или руководитель организации мог быстро оценить состояние бухгалтерского и налогового учета на предприятии, а также выявить возможные ошибки в учете, как правило, проводится налоговый аудит. Это один из видов инициативного аудита, потому что проводится он не в обязательном порядке и не по требованию законодательства, а по желанию собственника предприятия. Чаще всего налоговый аудит проводят, чтобы максимально эффективно подготовиться к налоговой проверке. Одним из важных вопросов, которые требуют подробного изучения и обобщения в современных условиях, является создание информационного обеспечения в соответствии с потребностями налогового законодательства. В Украине предприятия обязаны вести налоговый учет, что значительно усложняет работу бухгалтерии, особенно если учесть необходимость составлять налоговую отчетность не раз в год, как в большинстве стран мира, а ежеквартально. Поэтому целесообразно ввести должность налогового аудитора на предприятии, который составлял бы налоговую отчетность и проверял правильность её заполнения, так как:

- подготовка налоговой отчетности требует значительных затрат времени на накопление данных, что приводит, как правило, к увеличению численности работников бухгалтерии;

- для заполнения и представления налоговой отчетности бухгалтеры должны хорошо знать действующее законодательство, что требует довольно частого их сотрудничества с налоговыми органами, а иногда это сложно в силу ряда причин, например, отдаленность отдельных налогоплательщиков и др.;

- неточности в составлении отчетности приводят к применению штрафных санкций;

- наличие значительной и довольно сложной налоговой отчетности требует надлежащего штата проверяющих из числа работников налоговой администрации [2].

Подводя итоги хочется сказать, что налогообложение оказывает существенное влияние на деятельность предприятия. Все это свидетельствует о том, что назрела необходимость рассмотреть вопрос о возможности введения должности налогового аудитора на предприятиях Украины.
Литература:

1. Бечко П. К. Податковий менеджмент: Навчальний посібник для студентів вищого навчального закладу / П. К. Бечко, Н. В. Лиса. – К.: ЦУЛ, 2012. – 288 с.

2. Воронкова О.М. Трансформація системи оподаткування в Україні // Фінанси України. - 2010. - № 1. - с. 118 - 123.

3. Вылкова Е. С. Налоговое планирование: теория и практика. – Юрайт, 2014. – 300 с.

4. Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И., Калина А.В. Налоговая система Украины. - К.: МАУП, 2013. - 124 с.

9. Державне управління й місцеве самоврядування в Україні: реалії та перспективи

Дарностук О.М., Лисенко С.М.

Правові основи та економічна природа державного бюджету
З часів отримання незалежності України, відбуваються радикальні економічні та політичні трансформації, зокрема перетворення моделі управління державними фінансами з авторитарної на демократичну. Конституція України проголосила народ єдиним джерелом влади і значно розширила повноваження представницького органу у сфері бюджетних прав. Творення бюджетної політики стало загальносуспільним процесом, а бюджет - результатом взаємодії індивідуальних, групових, регіональних інтересів. Вплив суспільних інтересів під час прийняття закону про державний бюджет разом з позитивними спричинив ряд негативних ефектів: надмірну політизованість, конфліктність, недостатню стабільність, єдність і раціональність.

Недостатня вивченість впливу бюджету на макроекономічні параметри, а також чинників його формування та виконання в умовах ринкової трансформації економіки України впливає на ефективність використання бюджету як регуляторного інструмента макроекономічної політики. Врахування взаємозв'язків між окремими елементами економічної системи є необхідною умовою прийняття рішень, адекватних уявленням про їх наслідки, тому для дослідження суперечностей сучасної бюджетної системи важливо з'ясувати сутність державного бюджету країни, визначити його соціально-економічну роль у державі, оцінити реальний взаємозв'язок між окремими складовими бюджетної системи та основними макроекономічними параметрами розвитку України. Саме тому набуває особливої актуальності в сучасних українських реаліях дослідження придатності певних важелів політики державного регулювання для вирішення поставлених функціональних завдань перед економічною системою в цілому.

Вважаємо за доцільне розглядати бюджет як комплексне явище, у якому виділимо три аспекти: 1) правовий (бюджет як правова категорія); 2) макроекономічний (бюджет як інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту країни); 3) фінансовий (бюджет як фінансовий план держави).

Бюджет як правова категорія дістав законодавче закріплення в Законі України "Про бюджетну систему України" та в Бюджетному кодексі України, де передбачено перерозподіл валового внутрішнього продукту через державний і місцеві бюджети за територіями та галузями, а також між окремими групами населення. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку [3].

В макроекономічній площині державний бюджет є основним методом державного фінансового регулювання. Він передбачає забезпечення поділу й перерозподілу ВВП між регіонами держави, галузями економіки, виходячи зі стратегії її економічного розвитку, фінансової політики та потреб ринкового механізму, зважаючи на те, що в кризових умовах ринковий механізм менш ефективний, тому державі необхідно розширювати втручання в процес перерозподілу фінансів. Державний бюджет відіграє важливу роль у забезпеченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, здійснення соціального захисту населення, соціального забезпечення найуразливіших верств населення.

У фінансовому аспекті бюджетна система становить у будь-якій країні основу державних фінансів. Бюджет складається з дохідної та видаткової частин. Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здiйснення програм та заходiв, передбачених вiдповiдним бюджетом, за винятком коштiв на погашення основної суми боргу та повернення надмiру сплачених до бюджету сум. Доходи бюджету - усi податковi, неподатковi та iншi надходження на безповоротнiй основi, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти) [3].

Сутність бюджету розкривається в таких його функціях:

а) створення фонду грошових коштів (державного чи місцевого). У ході реалізації цієї функції відбуваються мобілізація грошових коштів, розпис запланованих доходів і видатків з дотриманням положень бюджетної класифікації;

б) розподілу, яка зумовлена тим, що в бюджетних відносинах, які завжди виступають у вигляді правовідносин, беруть участь майже всі учасники суспільного виробництва. Слід зазначити, що жодна з ланок фінансової системи не здійснює такого багатовидового перерозподілу коштів, як бюджет, адже саме через бюджет акумулюються кошти, отримані в процесі виробничої та невиробничої діяльності;

в) використання зібраних коштів на визначені завдання, тобто відповідно до цільового призначення;

г) контролю за рухом бюджетних ресурсів, яка реалізується безпосередньо на всіх стадіях бюджетного процесу [1, с. 157].

Державний бюджет складається із загального і спеціального фондів (див.рис.1). Загальний фонд бюджету включає: 1) всi доходи бюджету, крiм тих, що призначенi для зарахування до спецiального фонду; 2) всi видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 3) фiнансування загального фонду бюджету.

Спецiальний фонд бюджету включає: 1) бюджетнi призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 2) гранти або дарунки (у вартiсному обрахунку), одержанi розпорядниками бюджетних коштiв на конкретну мету; 3) рiзницю мiж доходами i видатками спецiального фонду бюджету.

Рисунок 1- Структура кошторису доходів і видатків

Рисунок 2 - Податкові та неподаткові надходження до бюджету України за 2014 рік

За І-ІІІ квартал 2015 року Державний бюджет України отримав 384,3 млрд. грн., що на 123,5 млрд. грн., або на 47,3 відсотка більше ніж за аналогічний період минулого року [7].

Рисунок 3 - Податкові та неподаткові надходження до бюджету України за 2015 рік

До спеціального фонду державного бюджету за І-ІІІ квартал 2015 року надійшло 23 млрд. гривень [7].

На виконання дохідної частини бюджету у І-ІІІ кварталі 2015 року значний вплив мали інфляційні та девальваційні процеси, пік яких відбувся у січні–квітні поточного року. Так, за січень–вересень 2015 року споживча інфляція становила 49,6 відсотка у середньому до відповідного періоду попереднього року, а середній обмінний курс гривні до долара США за цей період зріс в 1,7 рази порівняно з відповідним періодом 2014 року [7].

До видатків бюджету України відносяться поточні та капітальні видатки (див.рис.3 та рис.4).

Рисунок 3 - Поточні та капітальні видатки бюджету України за 2014р.

Рисунок 4- Поточні та капітальні видатки бюджету України за 2015 рік

Видатки на обслуговування державного боргу за зведеним бюджетом зросли проти аналогічного періоду 2014 року у 1,9 рази до 61,4 млрд. грн., у тому числі за державним бюджетом зросли у 1,9 рази до 60,0 млрд. гривень.

Касові видатки державного бюджету на трансферт Пенсійному фонду за січень-вересень 2015 року становили 58,6 млрд. грн., у тому числі видатки на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду України для виплати пенсій дорівнювали 12,3 млрд. грн., що на 0,3 відсотка, або на 39,5 млн. грн. менше порівняно з аналогічним періодом 2014 року.

У 2015 році була розпочата реформа місцевих бюджетів, що передбачає застосування нових підходів стосовно підвищення рівня фінансового забезпечення місцевих бюджетів. За 9 місяців 2015 року із державного бюджету місцевим бюджетам було надано трансфертів у сумі 115,9 млрд. грн., з яких:

- субвенції соціального захисту – 40,2 млрд. грн.;

- медична субвенція – 33,3 млрд. грн.;

- освітня субвенція – 31,6 млрд. грн.;

- базова дотація для забезпечення зміцнення податкової спроможності місцевих бюджетів – 3,9 млрд. гривень [7].

В цілому Зведений бюджет за І-ІІІ квартал 2015 року виконано із тимчасовим перевищенням доходів над видатками у сумі 32,5 млрд. гривень.

У І-ІІІ кварталі 2015 року погашення основної суми боргу державного бюджету становило 97,9 млрд. гривень. Погашення внутрішнього боргу дорівнювало 79,6 млрд. грн., зовнішнього боргу – 18,3 млрд. гривень.

Державні запозичення на фінансування державного бюджету були здійснені в обсязі 147,7 млрд. гривень [7].

Серед економістів немає єдиної думки щодо необхідного масштабу держави у розподільчих процесах. Але практика державного регулювання економіки свідчить про те, що чим розвиненішою є країна,тим більша частка національного продукту перерозподіляється через державний бюджет. У багатьох розвинутих країнах світу завдяки бюджету перерозподіляється від 30 до 50% від усього обсягу валового внутрішнього продукту, тому необхідно вирізнити виважені форми й методи цього перерозподілу, що для України є одним із найважливіших завдань [5, с. 17]. З іншого боку, українська економіка сьогодні не може бути віднесеною до вказаної категорії, тому тут необхідно шукати «золоту середину», що дозволить досягти економічного зростання і стабільності цін та не буде й надалі втягувати Україну у боргову залежність.

Підбиваючи підсумки, слід сказати, що від виваженого вибору напрямів розвитку бюджетної системи та бюджетної політики значною мірою залежить не тільки загальний соціально-економічний розвиток нашої країни, а й її економічний та державний суверенітет.

За сьогоднішніх умов, на наш погляд, кошти державного бюджету України повинні бути спрямовані, насамперед, на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових і науково-технічних програм, потреби оборони країни від зовнішніх та внутрішніх загроз, зменшення боргової залежності від міжнародних донорів, соціальний розвиток і соціальний захист населення.

Ефективність державного регулювання розвитку регіонів значною мірою залежить від державної регіональної фінансової політики, в якій закладаються принципи розподілу доходів і видатків між державним та місцевим бюджетами; засади формування та використання коштів місцевого бюджету. Тому реформування місцевих бюджетів та децентралізація, які було розпочато в 2015 році потребують найсерйознішого ставлення з боку держави, а також громадянського суспільства.
Література:

1. Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України / Й.М. Бескид // Фінанси України. - 2004. - № 1. - С. 16.

2. Дець В.Ф. Бюджетна безпека та критерії її оцінки / В.Ф. Дець // Стратегічна панорама. - 2007. - № 3. - С. 156.

3. Бюджетний  кодекс  України. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

4. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету / К.В. Павлюк // Фінанси України. - 2014. - № 3. - С. 14.

5. Чугунов І.Я. Особливості бюджетної політики на сучасному етапі / І.Я. Чугунов // Науковий вісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту : зб. наук. пр. - Чернівці, 2014. -Вип. 2. - С. 163.

6. Шляхи мінімізації впливу фінансової кризи на бюджет України / І.О. Луніна, В.В. Баліцька, О.В. Короткевич, Н.Б. Фролова // Фінанси України. - 2010. - № 12 - С. 32.

7. Інформація про стан виконання Зведеного та Державного бюджетів України за І-ІІІ квартал 2015 року (відповідно до квартального звіту Державної казначейської служби України від 05.11.2015). [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/news/view/informacija-pro-stan-vikonannja-zvedenogo-ta-derzhavnogo-bjudzhetiv-ukraini-za-sichenserpen-2015-roku?category=bjudzhet&subcategory=bjudzhet-potochnogo-roku.

Коваленко Н.В., Лисенко С.М.

Основні проблеми і пріоритети бюджетної політики України

Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого на економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення. За цих умов активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між різними секторами економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного зростання 1, с. 36.

Бюджетна політика, яка реалізується через систему бюджетних механізмів, повинна забезпечувати бюджетну рівновагу та ефективний вплив на соціально-економічні процеси. Механізм формування обсягу та структури доходів і видатків бюджету є важливою складовою бюджетного регулювання для забезпечення всебічного розвитку суспільства [3, ст.7]. Тому дослідження питань формування і використання державного бюджету є актуальним у сучасних умовах подолання економічної та політичної криз в Україні.

Метою даної роботи є розробка пропозицій щодо розв'язання основних завдань наповнення та виконання бюджету України, проведення бюджетної політики для досягнення соціально-економічного розвитку країни.

Бюджетна політика є одним із напрямів фінансової політики, її невід’ємним компонентом, у якій відбиваються суспільні інтереси, реалізуються функції і завдання держави у сфері управління фінансами.

Бюджетна політика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної спрямованості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації. Бюджетна політика як складова фінансової політики держави є важливим інструментом впливу суб'єкта розподільчих відносин (органів державної влади та місцевого самоврядування) на об'єкт розподілу (валовий внутрішній продукт) для досягнення конкретних цілей стабілізації та розвитку економіки держави. 

До основних засад проведення бюджетної політики в Україні належать: збільшення обсягу грошових надходжень до дохідної частини бюджету; скорочення взаємозаліків та інших не грошових витрат; оптимізація видатків державного бюджету; обмеження зростання державного боргу; скорочення дефіциту державного бюджету; зміцнення місцевих бюджетів та ін. Організація та ефективність проведення такої політики впливають на інфляційні процеси, валютний курс, обсяги і напрями використання кредитних ресурсів, залучення іноземних капіталів, державний борг, розвиток окремих галузей економіки, фінансування підприємницької діяльності та ін. 2, с. 51.

Базою для наповнення Державного бюджету будь-якої країни є обсяг національного виробництва. Тому для наочності потенціалу формування бюджету було проаналізовано головний індикатор економіки країни – валовий внутрішній продукт. З 2010р. до 2013р. обсяг реального ВВП мав тенденцію щорічного зростання, крім цього індекси фізичного обсягу за ці роки нижче 100 % не падали, а отже, обсяг реального ВВП кожного наступного року дорівнював або перевищував обсяг номінального ВВП попереднього року [6]. Така позитивна динаміка вказувала про незначне, але все ж таки зростання економіки України в загальному розумінні. У 2014 році зростання обсягу номінального ВВП у порівнянні з 2013 роком сягнуло майже 101,5 млрд. грн., або 107 %, у той самий час обсяг реального ВВП у 2014 році впав на 40 млрд. грн. і зрівнявся з показником реального ВВП 2012 року. Такі значні перепади, коли номінальний ВВП зростає, а реальний падає, відбувається під час інфляції у зв’язку зі зростанням цін на товари та послуги з одночасним скорочення обсягів виробництва, споживання (надання) цих товарів (послуг). У підсумку скорочується купівельна спроможність населення та падіння рівня життя. Тенденція збільшення номінального ВВП разом зі скороченням реального продовжується і в 2015 році. Так, за І квартал поточного року обсяг номінального  ВВП  сягнув  позначки  у  367,6  млрд.  грн.,  що  є  рекордною  за останні п’ять років, але обсяг реального ВВП в порівняні з І кварталом 2014 року скоротився на 13 % і становив лише 259,8 млрд. грн. (для порівняння, у І кварталі 2012 року реальний ВВП становив 264,9 млрд. грн.). Тобто, можна припустити, що країна повернулася до показників трирічної давнини і передумов для призупинення подальшого падіння наразі не очікується. Як і прогнозувалося, у ІІ кварталі 2015р., вперше, починаючи з кінця 2013р,. відбулося покращення динаміки ВВП, що стало логічним продовженням процесів відносної економічної стабілізації [6].

Аналізуючи реалізацію бюджетної політики в Україні, спочатку зупинимось на характеристиці дохідної та видаткової частин Державного бюджету. Дані щодо надходжень та витрат державного та місцевих бюджетів розкривають конкретні проблеми та вказують на перспективи для основних напрямів державної політики [4, с. 9-11]. Згідно з Бюджетним кодексом України доходи бюджету – це податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ) [5]. Доходи держави в подальшому формують і видаткову частину майбутнього періоду, тому від їхньої кількості, від розміру національного доходу залежить як стан економіки так і суспільний добробут загалом.

Проаналізуємо фактичне виконання Державного бюджету за доходами та видатками, що відображено у табл. 1.

Отже, починаючи з 2012 року спостерігається недовиконання дохідної частини Державного бюджету. Обсяги недовиконання 2012 року сягають майже 37 млрд. грн., що за показниками рівня виконання становить 9,7% , і хоча за попередніми даними Міністерства фінансів України обсяг недовиконання доходів Державного бюджету становив майже 12 млрд. грн., рівень недовиконання - 3,5 %, це є досить попередньою інформацією [7]. Тенденція недовиконання видаткової частини Державного бюджету спостерігається з 2011 року, якщо в даному році обсяг недовиконання сягав 20,7 млрд. грн., то вже в наступному – 31,3 млрд. грн., і хоча за попередніми даними в 2013 році обсяг недовиконання зменшився вдвічі і сягнув 16,4 млрд. грн., можемо стверджувати про неефективну бюджетну політику. Звітна інформація Держкомстату та Держказначейства [8;9] свідчить, що починаючи з червня 2012 року, в Україні спостерігається зменшення темпів промислового виробництва, що, безумовно, є чинником, який призводитиме до економічного спаду та ускладнюватиме вирішення проблем у соціальній сфері. Для вирішення питань соціально-економічного розвитку у 2014 році з Державного бюджету України була надана субвенція на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій у сумі 0,2 млрд. грн. У 2015 році незважаючи на подорожчання усіх товарів і послуг, і відповідно збільшення бази оподаткування, надходження до держбюджету збільшились на 30% (при тому що тільки офіційна інфляція в квітні 2015 року у річному вираженні склала 60,9%), а видатки збільшились на 15,5%.

Таблиця 1 –

Виконання плану за доходами та видатками Державного бюджету України [6]


У проекті 2016 року пропонуються заходи з реалізації ефективної бюджетно-податкової політики, дотримання жорсткої фінансової дисципліни, підвищення рівня прозорості та раціональності бюджетного процесу. Передумовами формування проекту Державного бюджету України на 2016 рік стане економічне відновлення, подолання бідності, сталий розвиток суспільства, забезпечення пріоритетного спрямування бюджетних коштів на розвиток озброєння та військової техніки, розроблення та впровадження їх нових зразків, проведення структурних реформ в основних галузях економіки і сферах діяльності, встановлення сприятливих умов для ведення бізнесу, здобуття енергонезалежності, розвиток освіти і науки [10]. У 2016 році планується вдвічі зменшити оподаткування зарплат  з середнього рівня 41% до фіксованого 20%, а ще за два роки  об'єднати ЄСВ (єдиний соціальний внесок) та ПДФО (податок на доходи фізичних осіб) і знову вдвічі знизити цей об'єднаний податок. Звичайно, цей крок створює дефіцит надходжень до Пенсійного фонду близько 100 млрд. грн, який потрібно збалансовувати компенсаційними заходами та параметричною реформою пенсійної системи в найближчому часі. Важливо також, що були спрогнозовані основні макропоказники економічного і соціального розвитку України, які передбачають зростання реального ВВП на 2%, збільшення номінального ВВП до 2262 млрд. грн. та індексу споживчих цін на рівні 112% [11].

Для розв'язання завдань, які з'явилися під час функціонування бюджетної політики потрібно забезпечити поступальний розвиток підприємницької діяльності, прискорення економічного зростання, досягнення повної зайнятості, стримування інфляції, активізацію інвестиційної діяльності тощо. Зрозуміло, що бюджетна політика не спроможна розв'язати всі перелічені проблеми. Тому основними напрямами бюджетної політики держави на сучасному етапі є [3]:

• 
  сприяння процесу збалансованої макроекономічної стабілізації, подоланню інфляційних процесів і структурній перебудові;
  
• 
  здійснення податкової політики у напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг усіх форм власності та зменшення податкового тиску на них;
  
• 
  здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання і підвищення рівня економіки України;
  
• 
  формування взаємовідносин у бюджетній системі в напрямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів;
  
• 
  оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування;
  
• 
  пошук додаткових джерел доходів бюджету.
  

Однією із гострих проблем сучасної бюджетної політики є оптимізація рівня державного дефіциту. Дефіцит Державного бюджету України – це проблема, яка стоїть перед вітчизняною економікою. Сучасна ситуація у бюджетній системі призвела до того, що дефіцит бюджету щорічно зростає, незважаючи на низку величезних іноземних кредитів. Це зростання спричиняє в країні посилення інфляційних процесів, кризу у сфері державних фінансів, грошової системи, зростання диференціації в доходах і, як наслідок, погіршення соціально-економічного стану в суспільстві [10, с.139]. Для вирішення цієї проблеми необхідно зменшити до оптимального рівня видатків на утримання органів державної влади і управління, судів, прокуратури, міліції, СБУ, а також упорядкування структури названих органів. Цей захід є доволі важливим і складним, оскільки видатки на загальнодержавні функції мають тенденцію до зростання, що також впливає і на структуру видатків з Державного бюджету України. Потрібно приділяти значну увагу збільшенню доходів держави шляхом подолання безробіття, поліпшення податкової системи, удосконалення приватизації державного житла, поліпшення фінансового стану суб’єктів господарювання.

1. 
   Піхоцький В.Ф. Ефективність бюджетної політики як інструмент соціально-економічного розвитку України / В.Ф. Піхоцький // Фінанси України. – 2010. – № 3. – С. 30-37.
   
2. 
   Макогон В. Пріоритети сучасної бюджетної політики України// Вісник КНТЕУ №3 – 2011, С.50-56.
   
3. 
   Мярковський А., Чугунов І. Бюджетна політика як складова соціально-економічного розвитку країни // Вісник КНТЕУ № 5 – 2010, С. 5-14.
   
4. 
   Соломенко С. Бюджет повної зайнятості та фіскальна політика / C.Соломенко// Фінанси України.-2008.-№4.- С.3-12.
   
5. 
   Сергієнко Л.К. Вплив бюджетно-податкової політики на соціально-економічний розвиток держави / Л.К. Сергієнко // Вісник ЖДТУ. – 2010. – №3. – С. 54-58.
   
6. 
   Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.ukrstat.gov.ua/
   
7. 
   Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.minfin.gov.ua/
   
8. 
   Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://treasury.gov.ua/main/uk/index
   
9. 
   Законопроект «Про Державний бюджет України на 2016 рік» [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/
   
10. 
    Куніцин О. М. Дефіцит Державного бюджету України: причина та заходи щодо вирішення проблеми // О. М. Куніцин // Управління розвитком №16. – 2013. – С.137-140.
    

Сердюк Т.Г., Пекар К.Р., Коваленко Ю.О.

Погляд студента на проблеми та шляхи вдосконалення системи оподаткування в Україні
Сьогодні система оподаткування в Україні істотно впливає на формування дохідної частини бюджетів всіх рівнів, які утворюють державну скарбницю країни. Податкова система, що діє в нашій країні, не сприяє ефективному розвитку українського суспільства. Українська система оподатковування має гіпертрофовану фіскально-карну функцію і погано виконує стимулюючу, розподільну та соціальну функції. Вона не стимулює підприємницьку діяльність і вільну конкуренцію, не сприяє розвитку економіки на інноваційно-інвестиційній основі, не забезпечує зростання добробуту та зниження рівня соціального розшарування населення. Вітчизняна система оподатковування ускладнена, заплутана й суперечлива. Отже, ця тема є актуальною, і виникає гостра потреба у реформуванні системи оподатковування в Україні.

Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер і необхідні державні для виконання її функції. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність[1].

Діючу в Україні податкову систему на сьогоднішньому етапі можна вважати сформованою. Однак сьогодні економічні ринкові відносини потребують вдосконалення податкової системи з метою забезпечення оптимального виконання нею своїх завдань і функцій.

Основними недоліками діючої в Україні системи оподаткування нині є:

- нерівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження;

- податкова система нині є чинником зниження рівня економічного зростання та інвестиційної активності, стимулювання ухилення від сплати податків та відтоку капіталів за кордон;

- значна кількість нормативно-правових актів з питань оподаткування, - більш як 500 нормативно-правових актів, нормами яких повинні володіти та керуватись на практиці як платники податків, так і працівники органів державної податкової служби України;

- неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків;

- неврегульованість правових гарантій для учасників податкових відносин, відсутність прозорих і ефективних механізмів захисту прав платників податків;

- проблема подвійного оподаткування;

- велика кількість малоефективних податків, які потребують істотних адміністративних витрат, що перевищують доходи бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння;

- надмірна фіскальна спрямованість та невиконання нею стимулюючої функції[2];

- із-за недосконалості системи оподаткування збільшується тіньовий сектор економіки.

Класично податки розподіляються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки - це податки, що встановлені законом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим законом.

Місцеві податки - це податки, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов'язковими до сплати в межах адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів.

Податковим кодексом України передбачено розширення складу доходів першого кошика, проте, лише місцевим бюджетам м. Києва та обласним бюджетам, відповідно, для інших місцевих бюджетів за рахунок перерозподілу джерел надходження коштів зменшується. Тому й місцеві податки та збори в Україні не виконують роль потужного джерела формування доходів місцевих бюджетів, а це є головна функція оподаткування взагалі.

Безумовно, створити ідеальну податкову систему, яка б задовольняла інтереси і держави, і платників податків, досить складно. Однак існують певні принципи, ігнорування яких може взагалі завести податкову систему в глухий кут. Перш за все це такі основні принципи, як соціальна справедливість, рівнонапруженість, економічна ефективність, стабільність, гнучкість. В Україні ж ці принципи на сучасному етапі як свідомо, так і несвідомо ігноруються, що породжує проблеми визначення розміру, кількості податків, способу їх стягнення. [4].

Розробляючи напрями удосконалення податкової системи необхідно враховувати і негативний ефект, який зазначені економічні перетворення можуть мати на економіку країни. Так, різке зниження рівня оподаткування в загальному підсумку сприяє пожвавленню усіх економічних процесів і зниженню рівня тіньової економіки, однак в перші роки супроводжується, як правило, зменшенням податкових надходжень до бюджету. Тому податкова реформа повинна сприяли економічному зростанню та передбачати компенсацію втрат податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази[3].

Отже, для побудови ефективної і раціональної податкової системи в Україні необхідна податкова реформа. Вона має усунути основні недоліки діючої системи оподаткування та закласти основи для формування раціонального і дієвого податкового інструментарію. Податкові інспекції на місцях прагнуть створити сприятливий клімат, який допомагав би продуктивній праці підприємців, щоб вони і фахівці податкових органів були як партнери, разом розглядали ті тонкощі податкового законодавства, в яких часом нелегко розібратися платникам податків і правильно сплатити їх. Лише у цьому разі можна уникнути помилок у питаннях оподаткування.

Література:

2. Майстренко О. Реформування податкової системи України як спосіб вирішення податкових колізій / О. Майстренко // Право України - 2010. - №2. - С. 15-19.

3. Бабич Л.Я. Аналіз податкової системи і пропозиції щодо її вдосконалення / Л.Я. Бабич // Економіка України.-2011.-№9. - С. 45-48.

4. Кучерявенко Н. Основи податкового права Харків “ Еспада “ 2014.

5. Азаров М.Я. Податкова політика в Україні: проблеми та реалії. / М.Я. Азаров // Вісник податкової служби України.-2010.-№10. - С. 51-53.

10. Філософія економіки і економічного розвитку, інституційно-правове забезпечення економічного розвитку регіонів
Зеркаль Я.Г., Кузьменко А.О., Пархоменко М.М.

Економіко-правові аспекти реЙдерства в Україні

Ключові слова: рейдер, рейдерська атака, міноритарні акціонери, мажоритарні акціонери, недружнє захоплення.

В умовах становлення в Україні ринкової економічної системи, основою якої є малі та середні суб'єкти господарювання, досить гостро постає питання незаконного захоплення цих підприємницьких структур, або так зване «рейдерство». Дана проблема є актуальною, бо зачіпає інтереси вітчізняних і іноземних суб’єктів господарювання та інвесторів. Мета статті: визначення поняття «рейдерство», проаналізувати активність та особливості рейдерства в Україні, запропонувати основні шляхи подолання рейдерства в Україні.

Рейдерство, як явище стало реальною загрозою економіці загалом, руйнується вітчизняний бізнес, підприємництво і виробництво, посилюється напруга в економічному просторі країни, оскільки практично будь-яке підприємство може стати об'єктом рейдерської атаки або економічного шантажу, і в результаті економіка позбавляється незалежності. Об'єктами рейдерських атак стають як найліквідніші приватні підприємства, так і найменш захищені, але стратегічно важливі науково-дослідні інститути та наукомісткі підприємства.

Світова практика показує, що в більшості випадків злиття та поглинання відбувається за взаємною згодою обох підприємств. Однак трапляються і випадки ворожих захоплень, коли керівники не погоджуються щодо такого приєднання. Саме таке недобросовісне захоплення та поглинання підприємств в економічній літературі прийнято називати «рейдерством».

На сьогодні можна говорити про досить високу актуальність цієї теми в Україні, оскільки рейдерські атаки відчули на собі багато фірм та компаній.

Дослідженням проблематики поширення в Україні рейдерства та визначення схем рейдерських захоплень і протидії ним займалось багато вчених, серед яких Л.Шевченко, М.Мельник, З.Варналій, С.Васильчак, О.Бєліков.

Так, Л.І.Шевченко та М.І.Мельник досліджували основні схеми розвитку недружнього захоплення підприємств, які є найбільш типовими для українських реалій.З.С.Варналій зосередив свою увагу на масштабах розвитку рейдерства в Україні та основних причинах його розвитку, при цьому він також розглядає основні шляхи проведення рейдерських захоплень підприємств.

Термін «рейдерство» походить від англійського «raid» (дослівно «набіг», «раптовий напад»).

Компанію, що поглинає іншу компанію шляхом массового скуповування акцій компанії-жертви з метою одержати контрольний пакет, називають "рейдером" (англ. raider) [4, с.189].

За З.П.Варналієм, рейдерство – це недружнє, поза межами дії цивільного законодавства, спрямоване проти волі власника, захоплення чужого майна на користь іншої особи, встановлення над майном повного контролю нового власника в юридичному та фізичному розумінні з використанням корумпованості чиновників та з застосуванням сили [2]. А Москаленко С. вважає, що рейдерство можна визначити як інструмент захвату, який включає в себе комплекс юридичних, психологічних, економічних, військово-спортивних методик та технологій [3]. Нами досліджено, що у корпоративному праві США та Західної Європи терміном «рейдер» позначається особа, яка починає активно скуповувати акції чужої компанії з метою її поглинання, шляхом отримання контрольного пакету. У своєму класичному визначенні рейдер, уживаючи заходи з придбання чужої компанії, не порушує закон, а діє лише всупереч волі її керівництва та контролюючих акціонерів. Це дозволяє розглядати навіть випадки ворожого (недружнього) поглинання підприємств як об’єктивні процеси, що сприяють динаміці економічного зростання та розбудові потужної конкурентоспроможної економіки. Проте в Україні (як і в більшості пострадянських країн) злиття та поглинання підприємств часто відбувається не за для оптимізації їх економічної діяльності, а скоріше з метою привласнення чужого майна. І тому, на наш погляд, буде помилкою називати суто економічне явище, пов’язане з поглинанням чи злиттям підприємств, терміном «рейдерство», що більше відноситься до правової сфери. Рейдерство в Україні має суттєву кримінальну складову. Відверто злочинне захоплення чужої власності, поєднане з корупцією у судах та правоохоронних органах закономірно викликає обурення суспільства і тому вимагає правової оцінки саме з боку правоохоронних органів.

З позиції Міністерства внутрішніх справ України рейдерство – це силове захоплення спірних підприємств, у тому числі на виконання відповідних судових рішень на користь тих чи інших власників.

Фахівці Служби Безпеки України розглядають рейдерство як протиправне захоплення акціонерних товариств (в тому числі з державною часткою власності) сторонніми комерційними структурами через міноритарних акціонерів, котрі діють на їх користь.

В законопроекті № 3330 від 13.03.2007 року «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)» рейдерство трактується як замовлення та (або) організація нападу на підприємство, установу, організацію, з метою його захоплення, вчинене організованою групою, як антисуспільну дію, що не має легітимності, але відбувається в абсолютно законний спосіб, визначають фахівці Міністерства юстиції України.

Рейдерство є у всьому світі. Якщо це законне рейдерство, тобто якщо на ринку перерозподіляється власність законними методами на користь ефективних компаній, це вважається нормальною діяльністю. У розвинених країнах рейдерство не є таким небезпечним, використовуються здебільшого економічні важелі: аналіз ринку, з'ясування кон'юнктури, участь у біржових торгах, гра на ринку цінних паперів тощо. Існують погляди, що компанії, які займаються даним видом діяльності на законних підставах, певною мірою очищують ринок. Але проблема в тому, що в Україні рейдерство найчастіше має кримінальний характер, де незаконним чином відбираються активи в  ефективних власників [2].

Рейдерами можуть бути:

- окремі особи, що використовують корумпованість певних структур влади й управління, що прагнуть заволодіти чужим житлом й іншою власністю;

- спеціальні фірми або групи людей, що об'єдналися з метою професійного зайняття рейдерством, у тому числі групи, що спеціалізуються на захопленні земель, квартир, підприємств, акцій тощо;

- галузеві холдинги, що прагнуть до усунення конкурентів у своїй сфері шляхом їхнього поглинання;

- великі холдинги й фінансово-промислові групи, що знаходяться, як правило, у великих містах, і володіють великими ресурсами й можливостями, скуповують землі, бізнес у різних галузях, і все коштовне для збільшення своїх активів;

- несумлінні керівники, що мають доступ до особливо важливих для компанії документів, схем керування та активів;

- партнери по бізнесу або дрібні акціонери тощо.

За останні роки в Україні на собі відчули рейдерські атаки приблизно 4000 підприємств, точніше – 3,7 тис. Як правило, замовника рейдерської атаки цікавить нерухомість підприємства, вигода від продажу металоконструкцій або ж повна зупинка працюючого об'єкта чи визнання його банкрутом (у разі конкурентної боротьби). Середньостатистична норма прибутку рейдера в  Україні, за експертними оцінками, становить близько 1000% [1, с.74]. Хоча дехто з дослідників, такі як І.О.Тивончук та Г.Я.Глинська, вважають, що в 
середньому рівень їх рентабельності знаходиться в межах від 200 до 300%, що і привертає велику увагу суспільства до цього «напряму діяльності» [7,с148].За експертними оцінками, щорічний обсяг сегмента поглинань і злиттів (без приватизації) становить майже 3,5 млрд. дол.. США. Можна говорити і про те, що в Україні діє близько 30-50 спеціалізованих рейдерських груп, що складаються з професійних юристів та економістів, при цьому результативність їх атак становить 90%. Українське рейдерство має відчутну кримінальну складову: до захоплень залучаються збройні формування, а подекуди навіть співробітники правоохоронних органів. Протягом останніх років рейдерство в Україні набуло масового характеру, що не тільки робить сумнівними перспективи існування малого та середнього бізнесу, але й загрожує національній економіці та державній безпеці України.

Українським інститутом дослідження екстремізму було проведено моніторинг проявів економічного рейдерства в Україні протягом січня-лютого 2015 р. За два перших місяця 2015 р. у інформаційних повідомленнях зафіксовано рейдерські атаки на 68 об’єктів власності. У доповіді експерту Українського інституту дослідження екстремізму Руслана Старовойтенка було наведено факти найбільш відомих рейдерських атак та захоплень, зокрема Амстору, Краматорської металобази, Тростянецького елеватору та ін. [6].

За регіональною ознакою найменше об’єктів нападу – 7 зафіксовано у Західному регіоні. У Центральному регіоні такий показник складає 21. Найбільша кількість рейдерських атак виявлена у Південно-східному регіоні – 30, що значною мірою обумовлено загостренням політичної та економічної ситуації внаслідок втрати Україною контролю над частиною території Донецької та Луганської областей.

Наразі жодне підприємство не захищене від можливого захоплення, адже існує певна неврегульованість протидії рейдерству на законодавчому рівні.

Тому для розв’язання проблеми рейдерства в Україні варто провести низку
таких заходів:

1) створити ефективну законодавчу базу протидії рейдерським захопленням;

2) створити депозитарну систему власників акцій підприємств;

3) розробити законодавчі норми, що захищали б приватну власність і не дозволяли через суди відбирати справедливо придбані активи;

4) в основному рейдери діють дуже швидко, тому законодавчо треба унеможливити швидку
передачу у власність спільних об'єктів;

5) надати на законодавчому рівні можливість поновлення юридичного статусу незаконно реорганізоваї

6) створити відкриті списки судових позовів і судових рішень, що характеризувались рейдерським захопленням підприємств.

1.Шевченко І.Л. Рейдерство: основні схеми здійснення та засоби захист / І.Л. Шевченко//Економічний простір. – 2008. - № 13. – С. 69-76.

2. Мельник М.І. Організаційно-правовий механізм подолання рейдерства в Україні: суть та
основні напрями вдосконалення / М.І. Мельник // Науковий вісник Львівського державного
університету внутрішніх справ. – 2009. - № 1.

3. Варналій З.С. Рейдерство в Україні: передумови та шляхи подолання / І.І.Варналій З.С.Мазур

4. Васильчак С.В. Особливості прояву рейдерства в Україні / С.В.Васильчак, Н.Т.Копитко // 

5. Бабич Т. Рейдерство в Україні – загроза національній безпеці / Т. Бабич // Віче. – 2010. – №

6. Електронний ресурс: http://www.iepd.dn.ua/?p=1886 (Національна Академія Наук України,Інститут економіко-правових досліджень)

7.Тивончук І.О.,Глинська Г.Я. Особливості рейдерства в Україні/ Науковий вісник Національного Університету «Львівська політехніка»,-2008.-№1