Е. Л. Носенко, І. Ф. Аршава сучасні напрями зарубіжної психології: психологія особистості підручник для студентів вищих навчальних закладів напряму «Психологія»


Упевненість у собі як ознака особистісної ідентичності



бет13/19
Дата15.06.2016
өлшемі1.45 Mb.
#137917
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19

4.4. Упевненість у собі як ознака особистісної ідентичності

У зарубіжній психології відмічають існування двох традицій психологічних досліджень упевненості [72]. У межах однієї з цих традицій упевненість розглядається як риса особистості, і до її дослідження підходять відповідно з типовим форматом самооцінювання рис. Наприклад, асертивність, рішучість як аспект вимірювань екстраверсії, відбиває деякі ознаки впевненості у собі. Це підкреслюють такі дослідники як МакКрає і Коста в їх відомому опитувальнику (1990 [51]). Як свідчать емпіричні дані, особистісні вимірювання впевненості не корелюють достатньою мірою з існуючими процедурами оцінювання цього феномену.



Друга традиція досліджень упевненості має давню історію в психології, пов’язану з добре визначеними когнітивними видами діяльності, зокрема, з наданням відповідей на запитання тестів [72]. Існують принаймні три чіткі напрями у даній традиції дослідження впевненості. Перш за все, це психофізичні дослідження впевненості, які почалися з робіт Фулертона і Кеттелла (1892). Класичні психофізичні процедури базувались на збиранні трьох видів інформації при дослідженнях сприйняття порогів: точність, швидкість і впевненість. Ці три виміри залежних змінних забезпечували релевантну інформацію для інтерпретації психофізичних функцій.

Більш новітні дослідження, які продовжують цей напрям, простежуються у працях Баранскі та Петрушек [6]. Другий напрям досліджень упевненості бере свій початок від психологів у галузі прийняття рішень. Їх типове запитання полягає в тому, чи ті, хто знаєбільше, також знає більше про те, наскільки багато вони знають. «Знати» стосується точності і знання того, «як багато ти знаєш» [72]. Отже, обидва визначення мають відношення до впевненості.

Декілька важливих теоретичних підходів домінували в дослідженні впевненості з давніх часів. Це – евристичний підхід; підхід, що базується на упередженості, а також екологічний підхід. Евристичний підхід та підхід, що базується на упередженості, приписують розбіжності між знанням про те, «як багато ми знаємо», і власне знанням, деяким систематичним особистісним диспозиціям. Екологічний підхід приписує ці розбіжності характеристикам завдань, які можуть включати в себе орієнтування на неправильні ознаки при виборі відповіді на тестові запитання.

Третій підхід стосується галузі педагогічної і психологічної діагностики, у межах якої впевненість розглядається в рубриці метапізнання (Паулз і Хармс, 2004; Тобіас і Еверсон, 2000).

Взагалі, центральною проблемою в дослідженні впевненості є проблема, яка розглядається в літературі, пов’язаній із прийняттям рішень [72]. Наприкінці 1960-х – початку 1970-х років були зроблені спроби включити оцінювання впевненості в практику надання балів в когнітивних тестах. Достатньо велика психометрична робота була проведена у напрямі виявлення суб’єктивної оцінки вірогідності тих подій, які обговорюються, впевненості людини в них. У цій процедурі той, хто екзаменується, вказує на міру, якою він упевнений у відповіді, тобто оцінює суб’єктивну вірогідність того, що варіант вибору відповіді, який він дав на певне питання, є коректним. Одна з процедур оцінювання, яку застосовували Карстіан і Канза (1995), включала вираження впевненості у відповіді за шкалою, що мала 10 пунктів у виборі окремих варіантів альтернатив. Усі інші схеми оцінювання, які використовувались у той період досліджень, базувались на єдиній оцінці, а саме на балах за точність і за впевненість. Дослідження показали надійність таких оцінок, які даються з корекцією на впевненість, порівняно з тестами лише на точність відповідей. Одне з ранніх досліджень показало, що особистісні риси не корелюють з упевненістю (Ехтермахт та ін., 1972).

Отже, стислий огляд розвитку інтересу до проблеми вивчення впевненості показує, що ця галузь досліджень може бути корисною і може використати деякий досвід дослідження цієї проблеми у межах оцінювання впевненості при дослідженнях розпізнавання мовлення.



Вимірювання впевненості

Що стосується вимірювань упевненості, то для них існують певні апробовані психометрично надійні процедури, які зарубіжні дослідники вважають навіть більш надійними, ніж процедури вимірювання деяких інших конструктів, що містяться на перетині між особистістю і здібностями [72]. Принаймні, вони не поступаються процедурам вимірювання, які існують у кожній із цих галузей. Для того щоб проілюструвати цю точку зору, Лазар Станков і Сабіна Кляйтман [72] розглядають результати нещодавно завершеного дослідження, яке базувалось на аналізі вимірювань точності і впевненості при виконанні тесту з англійської мови як іноземної. Він пропонується для виконання у мережі Інтернет і відомий як TOEFL IBT. Результати виконання цього тесту перевірялись на великій вибірці, що складалася з 824 носіїв англійської мови (Станков і Лі, 2007 [73]).

Версія TOEFL ІBT складається з чотирьох субтестів: читання, слухання, письмо та усне мовлення. Оцінювання впевненості здійснювалось для перших двох субтестів. Наприклад, у субтесті на читання досліджуваним пропонувалось прочитати певний матеріал і дати відповіді на запитання, які стосуються змісту певного слова в тесті. По кожному тексту задавалося декілька запитань. Таким чином, була створена можливість розглядати кожний текст як окремий. Після кожного питання учасників просили вказати на шкалі відсотків, наскільки впевнені вони в тій відповіді, яку дали. Оцінки впевненості визначались окремо. Таким чином, підраховувалося два ряди балів. Перший становив відсоток правильних відповідей, або типова оцінка поділялась на загальну кількість пунктів у тесті. Друга оцінка – впевненість, яка виражалась як середня оцінка впевненості за всі пункти тесту. Як показав аналіз результатів, кореляції між оцінками точності виконання завдань і оцінками впевненості варіювалися в діапазоні від 0,40 до 0,60, а кореляція між двома факторами склала 0,578.

Отже, навіть незважаючи на те, що кореляції між точністю і впевненістю мали тенденцію перебувати у діапазоні від помірних до високих, кореляції між оцінками впевненості при виконанні різних тестів виявились достатньо високими для того, щоб вивести наявність окремого фактора впевненості. Такі ж результати, а саме висока надійність і можливість виокремити вимірювання впевненості від вимірювань точності, були отримані в інших дослідженнях, що проводились у той же період рядом авторів (Палієр зі співавт., 2002; Кляйтман і Станков, 2001). Ці репліковані зразки цілком придатної психометричної властивості дозволяють виділити фактор упевненості як окремий фактор особистості.



Риса впевненості, розглянута через призму інших особистісних факторів

Якщо вважати, що перша традиція досліджень упевненості вказує на її зв'язок з особистістю, виникає питання, який зв'язок існує між балами впевненості і вже виокремленими рисами особистості. Для того щоб визначити це, були оцінені кореляції балів за локатором п’яти факторів особистоті Гольдберга і фактором упевненості [72]. Для порівняння були наведені також дані фактора впевненості, отримані при виконанні TOEFL ІBT тесту. Результати показали, що фактор екстраверсії корелює з балами за впевненість на рівні 0,04, як при оцінці правильності TOEFL ІBT, так і впевненості при оцінці сприйняття на слух. Фактор доброзичливість, прийняття точки зору інших, корелює на рівні 0,34 для оцінок TOEFL-тесту, і 0,23 – для читання та письмового мовлення. Сумлінність має кореляцію 0,14 – 0,16, емоційна стійкість – 0,05 – 0,12 відповідно, а відкритість досвіду – 0,39 – 0,33. Отже, цей набір кореляцій дає можливість зробити висновок, що вимірювання впевненості і точності при порівнянні з рисами особистості корелюють майже на одному і тому ж рівні, тобто впевненість корелює з рисами особистості так само, як і впевненість корелює з точністю виконання завдань. Таким чином, якщо здібність концептуально відрізняється від особистості, то і впевненість повинна відрізнятись від неї.



Упевненість і вимірювання метапізнання за допомогою опитувальників

Концептуально впевненість і її реальність співвідносяться з деякими іншими конструктами, які розглядаються як такі, що перебувають на перетині між особистістю і здібностями [72]. Особливий інтерес у цьому аспекті викликають вимірювання процесів метапізнання. Вони, зазвичай, оцінюються за допомогою опитувальників. Один із найбільш відомих інструментаріїв – опитувальник усвідомлення себе як суб’єкта метапізнання. Цей опитувальник містить 52 пункти, спеціально відібрані для того, щоб оцінити рівень сформованості знань і регуляцію процесу пізнання.

Існують інші опитувальники, які широко використовуються, наприклад, опитувальники впевненості у пам’яті і в розміркуванні, які теж розроблені для вимірювання Я-концепції – родового поняття, яке співвідноситься із суб’єктивною перцепцією відносно власних сильних і слабких сторін чи властивостей при виконанні загальних і специфічних видів активності. За результатами факторного аналізу достатньо великої батареї тестів, які містили вимірювання когнітивних здібностей, а саме інтелектуальних здібностей, швидкості виконання інтелектуальних завдань, впевненості і трьох вимірювань метапізнання і пам’яті. Було проведено спеціальне дослідження для того, щоб знайти відповідь на запитання щодо зв’язку між упевненістю і метапізнанням. Результати дослідження, отримані його авторами (Станков, Кляйтман, 2008 [72]), свідчать про те, що впевненість визначає окремий фактор, який відрізняється від метапізнання на вибірці 296 студентів коледжу. Кореляція між двома факторами r = 0,41 є помірною. На базі цих результатів зроблено висновок, що впевненість і метапізнання є окремими, хоча і співвіднесеними процесами.

Як стверджують сучасні зарубіжні дослідники, вже існують деякі емпіричні дані відносно того, що бали за впевненість можуть бути ефективними як критерій прогнозування не тільки академічних успіхів. Як повідомляють автори одного з досліджень, яке ми розглядаємо, – Лазар Станков і Сабіна Кляйтман (2008 [72]), при проведенні дослідження цього феномену на матеріалі тесту TOEFL, вони використовували два варіанти для вимірювання навиків читання і сприйняття на слух, а саме: один варіант подавався у звичайних умовах, а інший – з оцінками впевненості. Отже, можна було підрахувати показник змін як певну міру, до якої людина вибирає можливість змінити свої відповіді на певні запитання тесту між двома презентаціями одного і того ж питання протягом дня. Було встановлено, що ці зміни оцінок негативно корелюють з упевненістю. Іншими словами, менш упевнені люди мали тенденцію змінювати свої відповіді частіше, ніж ті, що були більш упевнені при повторному тестуванні. Одним із висновків цього дослідження автори вважають те, що при оцінці надійності тест-ретестового типу щодо його точності можуть міститись систематичні розбіжності саме через наявність у людини недостатньої впевне+ості. Імовірно, що на підставі цього дослідження можна встановити, що менше впевнені у собі індивідууми можуть мати тенденцію виконувати один і той же тест декілька разів.

Проблема впевненості в собі перевірялася в контексті дезадаптивної поведінки. Дані свідчать про те, що оцінка впевненості є вразливою у прогнозуванні деяких стилів дезадаптивної поведінки, таких як відчування себе як людини, невпевненої у собі, що також відомо як феномен «імпостору» (Клансен Аймс, 1978), який характеризується відчуттям меншої вартості себе, відчуттям критичного ставлення до себе, невпевненості у собі, і деякого підвищеного страху з приводу нездатності повторити власний успіх, незважаючи на попередні свідчення успішної поведінки (Рос і Круковський, 2003 [59].) Справді, деякі особистості поводяться спонтанно, відхиляють високу оцінку їх поведінки, оскільки вони невпевнені в собі і невпевнені в тому, що можуть повторити минулий успіх.

Отже, на підтримку природи феномену «імпостор» люди, схильні до спонтанного, імпульсивного неприйняття власних успіхів і схвалення з боку інших, характеризуються низькою оцінкою їх уевненості і реальних успіхів при виконанні завдань. Іншими словами, люди, які мають більш високу тенденцію до виявлення феномену «імпостор», характеризуються більш низьким рівнем упевненості у собі, але не обов’язково мають більш низькі реальні оцінки точності виконання діяльності (2006)

Постійна привабливість і увага до вимірювання упевненості зумовлена її зв’язком з іншими типами оцінювання, наприклад, з оцінюваннями точності, швидкості, які більш часто використовуються у практиці психологічного оцінювання. Оскільки зв’язок між швидкістю і впевненістю найбільшою мірою цікавив психофізиків, порівняно менше зусиль було витрачено на вивчення цього зв’язку при виконанні комплексних когнітивних завдань. Дослідники процесу прийняття рішень, а також прийняття рішень при педагогічному оцінюванні більшою мірою були зацікавлені у встановленні зв’язку між упевненістю і точністю відповідей. Наприклад, ранні спроби зв’язати ці вимірювання беруть початок своїх традицій у передбаченні медичних діагнозів. Питання ставилося таким чином: «Чи має висока впевненість приводити до кращого передбачення поведінки?». У традиціях вивчення процесів прийняття рішень найчастіше цитуються перші спроби пов’язати впевненість і точність. Дослідження взаємозв’язків реальних оцінок і оцінок упевненості людини у результатах становить великий інтерес із точки зору визначення, на чому базується впевненість у собі людини – на реалістичній оцінці її можливостей чи лише на необґрунтованій самовпевненості. Результати досліджень, у яких порівнювались точність виконання завдань і самооцінка впевненості у правильності результатів, особливо при виконанні когнітивних тестів, дозволили виявити феномен явно вираженої необґрунтованої самовпевненості. Навіть при виконанні вербальних тестів інтелекту деякі особи мають тенденцію вважати, що вони знають значно більше, ніж знають насправді. В завданнях на оцінювання деяких візуальних перцептивних образів дослідники, зокрема, Джуслін і Олсен (1997), спостерігали наявність феномену недооцінки власної впевненості, недостатньої впевненості.

Дослідження Станкова і Кроуфорда, проведені у 1997 році, були присвячені вивченню вікових розбіжностей в аспекті перевірки гіпотези відносно того, що реальні бали оцінювання мета-когнітивних здібностей відбивають «мудрість» суб’єкта. Гіпотеза була сформульована таким чином: старші за віком учасники експерименту будуть мати більш реалістичні показники впевненості, ніж молодші. Результати, проте, показали протилежне: більш старші учасники мали тенденцію до більш високого рівня самовпевненості, ніж молодші. Цей результат пояснювався існуючою у сучасному суспільстві тенденцією не запитувати старших людей про їх упевненість, що, на думку дослідників, і призвело до виникнення неадекватних уявлень про компетентність в осіб старшої вікової групи.



Гендерні й етнічні розбіжності в реальності оцінок упевненості

У деяких ранніх дослідженнях, зокрема, Кроуфорда і Станкова (1996), Станкова (1998), Станкова і Кроуфорда (1997), були отримані дані відносно того, що не існує значущих гендерних розбіжностей в оцінюванні успішності. У той же час Палієр (2003) вивчав гендерні розбіжності у впевненості при розв’язанні різного роду когнітивних задач, починаючи з вимірювань упевненості у візуальній перцепції і закінчуючи загальними знаннями. Результати його досліджень показали, що:

а) існують суттєві розбіжності у впевненості між чоловіками і жінками, причому чоловіки мають більш високий рівень упевненості;

б) немає суттєвих розбіжностей у точності оцінювання власної компетентності між цими групами, але існують суттєві розбіжності між чоловіками і жінками відносно неадекватно високої впевненості.

Результати досліджень з тестуванням студентів за допомогою комп’ютерного TOEFL-тесту при перевірці навиків читання та сприйняття на слух показали: а) відсутність гендерних розбіжностей у впевненості, б) наявність суттєвих гендерних розбіжності в точності оцінювання, причому жінки краще виконують обидва субтести TOEFL-тесту, ніж чоловіки; в) наявність суттєвих гендерних розбіжностей у реалізмі (адекватності) оцінювання знань.

Різні патерни гендерних розбіжностей у впевненості і у точності виконання завдань в цих двох дослідженнях можна пояснити тим, що природа задач, які використовував Палієр (2003), і задач, які наводяться у комп’ютерному TOEFL-тесті, могла вплинути на отримані дані. Також отримані розбіжності могли залежати від етичних ознак вибірок учасників. Палієр запрошував до участі в дослідженні австралійських студентів університету, а оцінки TOEFL-тесту були отримані у Сполучених Штатах від студентів муніципальних коледжів. Важливо підкреслити, що гендерні розбіжності у самовпевненості відбиваються і в реалізмі оцінок: чоловіки більш нереалістичні, надмірно впевнені у якості виконання завдань.

Результати співставлення трьох етнічних груп – білих, американців іспанського походження та афроамериканців у термінах точності виконання завдань, упевненості й оцінках реальності, показали, що ці групи відрізнялись: білі показали найменший рівень самовпевненості, чорні – найвищий, а оцінки іспанців розташувались між ними. Виникає запитання, чи є надмірна самовпевненість виявленням систематичного упередження в системі людських міркувань? Відповідь на це питання постійно турбувала і турбує фахівців у галузі психології, і прихильники підходу, який базується на евристичному оцінюванні і наявності упередження, стверджують, що встановлення незбігів оцінок точності виконання завдань і впевненості в їх правильності є прикладом наявності систематичної тенденції, що характеризує поведінку індивідуума. В рамках цього підходу судження про впевненість розглядаються як судження, що відбивають упевненість людини у точності рішення.

Отже, важливість прогнозування ефективного прийняття рішень, яка цікавить дослідників в аспекті вивчення феномену впевненості, стимулює подальші дослідження факторів, які можуть впливати на адекватність оцінок наявної ситуації і власної успішності. У дослідженні Кляйтман (2003 [33]) було продемонстровано, що розходження в оцінках упевненості пов’язані ще з одним типом систематичної тенденції особистості, а саме, браком усвідомлення, взаємодоповнення при оцінюванні суб’єктивної вірогідності успішної діяльності. У ряді досліджень (Кляйтман, 2003 [33]) було використано мисленнєві вербальні тести множинного вибору. Ця процедура включала оцінку впевненості у можливості вибору кожної альтернативи при множинному виборі. Інколи цю процедуру так і називають – оцінка вірогідності правильних відповідей. Досліджуваних просили вказати для кожної альтернативи міру, в якій вони впевнені, що саме ця альтернатива є правильною. Для цього учасники дослідження повинні були записати число між 0 та 100 для позначення своєї впевненості відносно вірогідності вибору кожної з альтернатив. Учасників попереджували про те, що лише одна відповідь є правильною, і просили їх також відповідати на кожне питання і вказувати, наскільки вони впевнені в тому, що відповідь є вірною. Глобальна оцінка впевненості з’являлась у кінці кожної сторінки з набором завдань.

Кляйтман особливо була зацікавлена в тому, щоб установити відсоток осіб, які поводились відповідно з правилом адитивності, тобто вірогідності наближення суми оцінок вірогідності до 100. Вона встановила, що загальна вибірка розподілилася досить рівномірно на три групи; близько 60 % учасників не керувались адитивним принципом. Дослідниця також звернула увагу, що ті з учасників, які були надмірно адитивними, виявляли тенденцію до упередженості відносно надмірної самовпевненості. Кореляція між оцінками реальної правильності відповідей і тенденціями самовпевненості виявилась не дуже високою, склавши близько 0,3. І все ж вона достатньо висока, щоб зробити висновок, що нетривіальна частина коливання оцінок може бути віднесена на рахунок відсутності у досліджуваних оцінювання властивості адитивності теорії вірогідності. Це підтверджує гіпотезу відносно того, що індивідуальні тенденції до неадитивності і надупевненості мають дещо спільне, що, у свою чергу, підтверджує точку зору, що як самовпевненість, так і неадитивність є складовими набору систематичних тенденцій, які постулюються евристичним підходом і підходом упередженості.

Виникає питання, що саме стоїть за надмірною впевненістю: недостатній рівень компетенції чи справді впевненість? Крюгер і Данінг (1999) висловили припущення, що є люди, які характеризуються тенденцією мати невиправдано схвальні позитивні оцінки власних здібностей. Автори стверджують це на підставі того, що суб’єкти, які мають низькі здібності, мають тенденцію допускати більшу кількість помилок у когнітивних тестах, і їх недостатня компетентність позбавляє їх можливості усвідомити цей брак мета-когнітивних навичок. Дослідники повідомили результати чотирьох експериментів, в яких досліджуваних просили виконати когнітивні тести і вказати, до якої відсоткової частки населення, з якого вони походять, вони належать з огляду на свої здібності. Крюгер і Данінг (1999) установили, що люди, які потрапляють у 12 % частку когнітивних результатів, оцінювали себе нижче і потрапляли у 62 % частку (інтерпретація проводилася в термінах прогнозування суб’єктами власної некомпетентності). Хоча запитання щодо відсоткового ранжування в роботі Крюгера і Данінга (1999) можуть здаватись такими, що відрізняються від підходів до підрахунку реалістичності оцінок, їх інтерпретацію можна перевірити шляхом аналізу взаємозв’язку між оцінками точності, правильності і впевненості. Як для гендерних груп, так і для етнічних величина розбіжностей між середніми арифметичними є меншою для оцінок впевненості, ніж для оцінок точності виконання завдань. Це підтверджується критеріями t і F-тестів.

Головним результатом цих досліджень є те, що розходження в оцінках точності виконання завдань і самооцінках упевненості у правильності виконання зростає в міру того, як зменшується рівень реальних здібностей людини. Люди з більш низькими здібностями мають тенденцію бути більше впевненими у собі. Таким чином, ці дані співвідносяться з даними Крюгера і Данінга. Розглядаючи їх з точки зору еволюційної теорії, усвідомлення того, що людина виконує завдання гірше в тестах, може спричинити в неї депресію і відмову від життєвої активності. Отже, високу впевненість можна розглядати як певну захисну реакцію, яка захищає цілі життя.

Інша інтерпретація тенденції зростання впевненості у міру зниження реальної якості виконання завдань має дещо спільне з наступними спостереженнями. Вірогідність суб’єктивної впевненості й об’єктивної точності вимірюються не тільки різними конструктами, як свідчить факторний аналіз, а і на різних шкалах. Проблема полягає у вимірюванні впевненості. По-перше, існує ефект «підлоги та стелі» на вищому рівні кривої впевненості, який можна розглядати як основну причину наближення величин точності і впевненості на рівнях високих здібностей. По-друге, як показано у попередніх підрозділах цього розділу, існують дані відносно того, що люди не мають чітких уявлень стосовно понять вірогідності. По-третє, для пунктів тесту читання, який розглядався у цьому розділі як приклад, оцінки впевненості нижче 50 % рівня були дуже нечастими (не більше 8 % суб’єктів мали такі оцінки). Можливо, багато людей інтерпретують 50 % упевненість як шанс 50/50.

У цілому, розглянуті три спостереження щодо вимірів точок упевненості підказують, що в основі вимірювань цих незбігів містяться різні шкали, і щоб зробити обидві оцінки більш реалістичними, слід було б розробити більш точну загальну шкалу.

Остання теза відносно аналізу проблеми впевненості і надупевненості полягає в тому, щоб розглядати їх з урахуванням характеристик самих завдань.

Крім можливих проблем, пов’язаних із розробкою шкал для оцінки впевненості і правильності виконання завдань, є й інші чинники, які можуть впливати на наявність високої самовпевненості. Висловлюється точка зору, що висока впевненість залежить як від зрілості, так і від якості завдання. По-перше, в дослідженнях деяких авторів висока впевненість не є дуже поширеним явищем. Як згадувалось раніше, Джуслін і Ослоун (1997) повідомляли про наявність низької впевненості при виконанні перцептивних завдань. У дослідженні Станкова (1998–2000) завдання, пов’язані з тестами інтелекту, також часто мають тенденцію свідчити про достатньо високе співвідношення між реальними оцінками і впевненістю. Зазвичай вони є кращими, ніж інші види завдань. Таким чином, менш за все недостатня компетентність може обмежувати клас когнітивних завдань, пов’язаних із використанням знань щодо культурних відмінностей. У нещодавній статті Берсона зі співавторами (2006) повідомляється, що ті особи, які мають низькі здібності до виконання завдань, мало відрізняються від інших, помиляючись у передбаченні своєї реальної позиції на відсотковій шкалі.

У той час як реальні оцінки можуть бути проблематичними для оцінювання індивідуальних мета-когнітивних комптенцій, вони можуть бути інформативними, якщо ми цікавимось груповими ефектами, і можуть бути корисними в програмах удосконалення тестування.



Висновки

Емпіричні дані, розглянуті в цьому розділі, свідчать про те, що впевненість є рисою особистості, яку можна реально виміряти. Ця риса відрізняється від рис здібностей. Деякі обмежені дані щодо інкрементальної валідності вимірювань когнітивної точності виконання завдань і про розходження в оцінках точності й оцінках упевненості у точності свідчать про необхідність подальших досліджень.

Дані, пов’язані з вимірами реалізму оцінок впевненості, теж не однакові. Наприклад, існують цілком усвідомлені гендерні та етнічні розбіжності, які свідчать, що чоловіки мають тенденцію до більшої впевненості в собі, ніж жінки, а афроамериканці мають тенденцію бути більш упевненими в собі, ніж люди білої раси [72].

Існують свідчення про кроскультурні порівняння самовпевненості. Встановлено, що мешканці Середньої Азії мають тенденцію демонструвати меншу необґрунтовану самовпевненість, ніж американці; літні люди мають тенденцію бути більш самовпевненими, ніж молоді (Станков, Кроуфорд, 1997).

Усі ці порівняння потребують того, щоб бути оціненими і прийнятими з обережністю, з огляду на деякі проблеми, які згадувались у цьому розділі, зокрема, на проблему реалістичності оцінок на індивідуальному рівні.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет