Е. Л. Носенко, І. Ф. Аршава сучасні напрями зарубіжної психології: психологія особистості підручник для студентів вищих навчальних закладів напряму «Психологія»

Основним завданням цього розділу підручника було узагальнення спроб зарубіжних дослідників створити так звані пояснювальні моделі особистості, за допомогою яких можна описувати особистісні відмінності, зумовлені не тільки диспозиційними рисами, а й особливостями сприйняття, суб’єктного оцінювання і ставлення до соціальних контекстів, у яких людина функціонує.

Розглянуті у даному розділі варіанти реалізації когнітивного підходу до розуміння особистісної цілісності й індивідуальної унікальності підіймаються до ідей Дж. Келлі відносно наявності у кожної людини, як у вченого, певного набору особистісних конструктів або «когнітивних схем», за допомогою яких вона може інтегрувати свій досвід, не завжди усвідомлюючи наявність зазначених конструктів. Ці особистісні конструкти базуються на попередньому досвіді і спрямовують інтерпретацію індивідуумом досвіду, який набувається ним у більш пізній період життєдіяльності. Наявність системи особистісних конструктів є більш важливою, ніж події повсякденного життя. Автори когнітивних пояснювальних теорій стверджують, що поведінка людини не тільки формується факторами соціального оточення, а й впливає на оточення, а внутрішні характеристики індивідуума, такі як емоційний стан, переконання, настанови, також впливають на поведінку. І всі ці сили – навколишнє середовище, поведінка, внутрішні особистісні переконання й цінності – реципрокно детермінують одна одну.

В останні роки (1996–2006) А. Бандура, один із провідних представників соціально-когнітивного підходу до вивчення особистості, більш чітко окреслив набір когнітивних процесів, які дозволяють суб’єкту самостійно регулювати власну поведінку, що призвело до зсуву в його теорії від описання закономірностей соціального навчання до теорії соціально-когнітивної перспективи. Основним конструктом останньої є впевненість у суб’єктній ефективності, яка розглядається як важливий каузальний фактор, який спрямовує поведінку людини у різноманітті сфер її діяльності (академічній; діяльності, спрямованій на збереження власного здоров’я; спортивній та ін.), і це має дуже важливі наслідки для досліджень у галузі корекції поведінки.

Розкриття «архітектури особистості» через пояснення дії механізму «знання–і–оцінювання» (Д. Цервоне та ін.), поєднання уявлень про мінливість і стабільність у виявленні особистісних диспозицій як відносно стійкої характеристики особистості (Мішель, Шода); дослідження зв’язку «контекстуалізованих рис» особистості з ефективністю інформаційно-переробної діяльності (Г. Меттьюс); глибокий аналіз ролі індивідуального досвіду, що відбиває специфіку сприйняття людиною світу у цілому, себе та оточуючих (С. Епштейн), – усі ці здобутки застосування когнітивних теорій для пояснення особистості відкривають нові перспективи для розуміння складних процесів саморегуляції особистості в процесі життєдіяльності.

У наступному розділі підручника ми розглянемо деякі аспекти реалізації у зарубіжній психології особистості інтегративного підходу до дослідження індивідуальності, окремі положення якого знайшли відбиття при розгляді основних положень когнітивно-експерієнціальної теорії формування внутрішнього світу особистості.

1. 
   Визначте вихідні положення когнітивно-адаптивної теорії пояснення зв’язку особистісних рис з особливостями сприйняття і переробки інформації.
   
2. 
   Які види навиків набуваються людиною в процесі адаптації до змінюваних умов життєдіяльності? Яка роль серед них належить знанням людини відносно власної спроможності реалізувати навики адаптації у процесі життєдіяльності?
   
3. 
   Наведіть приклади адаптаційних соціальних навиків, якими ви володієте і якими б хотіли володіти.
   
4. 
   Обґрунтуйте важливість таких трьох компонентів так званого «адаптивного трикутника» (за визначення Меттьюса, 2002): об’єктивні навики і поведінкова компетентність; упевненість у власній компетентності, позитивні результати реалізації вищезазначених феноменів.
   
5. 
   Охарактеризуйте «цикл дезадаптації» і спроби людини вирішити проблему, незважаючи на сумніви відносно своєї неспроможності це зробити.
   
6. 
   Які риси особистості відповідають ситуаціям «соціального перевантаження» і «соціального недовантаження»?
   
7. 
   Які припущення відносно поведінки людини з домінуванням екстраверсії і нейротизму зроблені зарубіжними дослідниками на підставі аналізу певних ознак темпераменту з точки зору їх впливу на переробку інформації?
   
8. 
   Проаналізуйте огляд досліджень, зроблений М. Айзенком та іншими авторами, відносно вивчення кореляцій певних рис особистості з показниками ефективності інформаційно-переробної діяльності.
   
9. 
   Охарактеризуйте три взаємопов’язані типи пояснень, яким відкриті когнітивні феномени (біологічного, символічного і семантичного рівнів).
   
10. 
    Проаналізуйте на конкретних прикладах роль різних ситуаційних умов у погіршенні показників інформаційно-переробної діяльності в осіб з високими рівнями тривожності і нейротизму.
    
11. 
    Дайте визначення центрального вихідного положення соціально-когнітивної теорії як однієї із стратегій побудови пояснювальної моделі особистісної цілісності. Який дослідник звертався до цього положення раніше?
    
12. 
    Які аспекти оцінювання особистості зарубіжні дослідники виокремлюють у соціально-когнітивних теоріях? Дайте визначення підходу до оцінювання особистості з точки зору «агентної перспективи».
    
13. 
    Охарактеризуйте зміст принципу «тріадного реципрокного детермінізму» як провідної ідеї конструювання пояснювальних моделей особистості. Випишіть три концептуальні відмінні класи факторів, взаємовплив яких зумовлює розбіжності у поведінці людини згідно з цим принципом А. Бандури.
    
14. 
    Чи є принцип унікальним для соціально-когнітивної теорії? У чому полягає заслуга А. Бандури стосовно формулювання цього принципу?
    
15. 
    За допомогою яких основних конструктів здійснюється концептуалізація поняття «особистість» у соціально-когнітивній теорії А. Бандури?
    
16. 
    Дайте визначення п’яти основних типів здібностей (за А. Бандурою): символічних, здібностей до соціального навчання (вікаріус); здатностей до антиципації, саморегуляції і саморефлексії. Охарактеризуйте їх пояснювальний потенціал.
    
17. 
    Чим відрізняється реципрокний детермінізм поведінки у розумінні А. Бандури від детермінізму: а) Скіннера; б) Фрейда?
    
18. 
    Наведіть приклади практичного застосування принципів і конструктів соціально-когнітивних теорій особистості.
    
19. 
    Сформулюйте одне з провідних припущень, на якому базується когнітивно-афективна модель особистості.
    
20. 
    Дайте визначення безпорадної поведінки у термінах когнітивно-афективної теорії.
    
21. 
    Поясніть зміст твердження авторів когнітивно-афективної моделі особистості відносно того, що «інтраіндивідуальна структура особистості та її функціонування є внутрішньо контекстуалізованими».
    
22. 
    Охарактеризуйте мінливість і стабільність поведінки особистості. Які автори привернули увагу до цього феномену? У межах якої моделі особистості він описується?
    
23. 
    У яких аспектах модель особистісної архітектури «знання і їх оцінювання» Д. Цервоне перегукується з уявленням Лазаруса з колегами (1991), які теж розрізняли два аспекти в пізнанні світу?
    
24. 
    У чому полягають відмінності ролей, які відіграють при функціонуванні особистості механізми взаємодії знань про навколишній світ, і їх оцінювання?
    
25. 
    Охарактеризуйте основні класи соціально-когнітивних змінних, які визначають відмінності між уявленнями людини про можливість досягнення цілей оцінними стандартами і цілями, як на рівні знань, так і на рівні їх оцінювання.
    
26. 
    Поясніть ефект впливу ранньої дитячої агресивності на рівень досягнень у сфері освіти та у професійній самореалізації у дорослому віці.
    
27. 
    Як пояснюється у межах моделі особистісної архітектури Д. Цервоне вплив особистісної ідентичності на стабільність особистості?
    
28. 
    Які три основні принципи розвитку особистості виокремлені у межах моделі особистісної архітектури? Проілюструйте їх посиланнями на наявні описання емпіричних даних. Охарактеризуйте принцип взаємовідповідності (co-rеsponsiveness) домінантних особистісних рис і характеристик середовища. До яких наслідків у розвитку особистості призводить його дія?
    
29. 
    Які складові елементи містить імпліцитна концепція реальності, що формується відповідно з когнітивно-експерієнціальною теорією в кожного індивідуума? Охарактеризуйте основні постулати, тобто найбільш базові схеми в особистісній теорії навколишнього світу.
    
30. 
    Який ефект згідно з когнітивно-експерієнціальною теорією на структуру особистості справляє порушення функціонування принаймні одного з рівнів уявлень людини про світ?
    
31. 
    Охарактеризуйте різницю між дескриптивними і мотиваційними схемами як основними типами уявлень про світ, що формуються в людини згідно з когнітивно-експерієнціальною теорією.
    
32. 
    Охарактеризуйте чотири базові функції, що виконують особистісні уявлення про навколишній світ згідно з положеннями когнітивно-експерієнціальної теорії формування внутрішнього світу особистості.
    
33. 
    Чим відрізняються раціональна і експерієнціальна системи уявлень людини про навколишній світ? Як ці системи спрямовують поведінку людини?
    
34. 
    Які події можуть викликати системні зміни у ставленні людини до себе і до світу? Охарактеризуйте характер цих змін із посиланням на описані у третьому розділі підручника результати емпіричних досліджень відповідного спрямування.
    
35. 
    Охарактеризуйте принаймні три види важливих індивідуальних розбіжностей, які детермінують вплив події на сприйняття людиною світу в цілому.
    
36. 
    Який зв'язок існує між прийняттям дитини батьками і поглядом дорослої людини на світ?
    
37. 
    Що має на увазі автор когнітивно-експерієнціальної теорії формування внутрішнього світу людини під «конструктивним мисленням»? Чи впливає на цей тип мислення виховання? Охарактеризуйте шість основних груп факторів, які відбивають особливості конструктивного мислення.
    

1. 
   Bandura, A. (1977) 'Self-efficacy: Toward a unifying theory of behavioral change', Psychological Review, 84(2): 191–215.
   
2. 
   Bandura, A. (1986) Social Foundations of Thought and Action. Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall.
   
3. 
   Bandura, A. (1999) 'Social cognitive theory of personality', in D. Cervone and Y. Shoda (eds), The Coherence of Personality: Social-Cognitive Bases of Consistency, Variability, and Organization. New York: Guilford, pp. 185-241
   
4. 
   Bandura, A. (2001) 'Social cognitive theory: An agentic perspective'. Annual Review of Psychology, 52: 1–26.
   
5. 
   Bandura, A. (2006) 'Toward a psychology of human agency', Perspectives on Psychological Science, 1(2): 164–80.
   
6. 
   Beck, A.T. (1967) Depression: Causes and Treatment. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.
   
7. 
   Caprara, G.V. and Cervone, D. (2000) Personality: Determinants, Dynamics, and Potentials. New York: Cambridge University Press.
   
8. 
   Caprara, G.V. and Cervone, D. (2003) 'A con­ception of personality for a psychology of human strengths: Personality as an agentic, self-regulating system', in L.G. Aspinwall and U.M. Staudinger (eds), A Psychology of Human Strengths: Fundamental Questions and Future Directions for a Positive Psychology. Washington, DC: American Psychological Association, pp. 61–74.
   
9. 
   Сervone, D. (2008) Explanatory models of Personality: Social–Cognitive Theories and the knowledge and appraisal model of Personality architecture. – In: The SAGE Handbook of Personality and Assessment. Vol. 1. Personality Theories and Models // Eds. Gregory J. Boyle, Gerald Matthews, Donald Saklofske. – SAGE Publication Ltd. – Los Angeles, London, New Delhі, Singapore. – P. 800–100.
   
10. 
    Cervone, D., Shadel, W.G., Smith, R.E. and Fiori, M. (2006) 'Self-regulation: Reminders and suggestions from personality science', Applied Psychology: An International Review, 55(3): 333–85.
    
11. 
    Dean, M.A., Conte, J.M. and Blankenhorn, T.R. (2006) 'Examination of the predictive validity of Big Five personality dimensions across training performance criteria', Personality and Individual Differences, 41(7): 1229–
    
12. 
    Gray, J.A. (1991) 'Neural systems, emotion and personality', in J. Madden IV (ed.), Neurobiology of Learning, Emotion and Affect. New York: Raven Press.
    
13. 
    Grigorenko, E.L. (2002) 'In search of the genetic engram of personality', in D. Cervone and W. Mischel (eds), Advances in Personality Science. New York: Guilford, pp. 29–82.
    
14. 
    Kelly, G. (1955) The Psychology of Personal Constructs. New York: Norton.
    
15. 
    Lazarus, R.S. (1991) Emotion and Adaptation. New York: Oxford University Press.
    
16. 
    Lazarus, R.S. (1999) Stress and Emotion: A New Synthesis. New York: Springer.
    
17. 
    Matthews, G. (2008) Personality and Information Processing: A Cognitive-Adaptive Theory. In: The SAGE Handbook of Personality Theory and Assessment. – Personality Theories and Models // Eds. Gregory J. Boyle, Gerald Matthews, Donald Saklofske – SAGE Publication Ltd. – Los Angeles, London, New Delhi, Singapore. – P. 56–80.
    
18. 
    Matthews, G., Deary, I.J. and Whiteman, M.C. (2003) Personality Traits (2nd edn). New York: Cambridge.
    
19. 
    Matthews, G., Schwean, V.L., Campbell, S.E., Saklofske, D.H. and Mohamed A.A.R. (2000) 'Personality, self-regulation and adaptation: A cognitive-social framework', in M. Boekarts, P.R. Pintrich and M. Zeidner (eds), Handbook of Self-Regulation. New York: Academic, pp. 171–207.
    
20. 
    Mischel, W. (2004) 'Toward an integrative science of the person', Annual Review of Psychology, 55: 1–22.
    
21. 
    Mischel, W. and Shoda, Y. (1995) 'A cognitive-affective system theory of personality: Reconceptualizing situations, dispositions, dynamics, and invariance in personality struc­ture', Psychological Review, 102(2): 246–86.
    
22. 
    Turkheimer, E., Haley, A., Waldron, M., D'Onofrio, B. and Gottesman, I. (2003) 'Socioeconomic status modifies heritability of IQ in young chil­dren', Psychological Science, 14(6): 623–8.
    
23. 
    Twenge, J. (2002) 'Birth cohort, social change, and personality: The interplay of dysphoria and individualism in the 20th century', in D. Cervone and W. Mischel (eds), Advances in Personality Science. New York: Guilford, pp. 196–218.
    
24. 
    Wells, A. and Matthews, G. (1994) Attention and Emotion: A Clinical Perspective. Hove, England: Lawrence Erlbaum.
    
25. 
    Zeidner, M. and Matthews, G. (2005) 'Evaluation anxiety', in A.J. Elliot and C.S. Dweck (eds), Handbook of Competence and Motivation. New York: Guilford,pp.141–63.
    

У межах інтегративного підходу до дослідження особистісної ідентичності сучасні зарубіжні дослідники у галузі психології особистості розглядають коло конструктів, у термінах яких особистість описується більш широко і цілісно, ніж за допомогою диспозиційних рис, що характеризують її окремі (невзаємопов’язані) аспекти.

Деякі дослідники пропонують використовувати для інтегративного описання особистості термін «нові (контекстуалізовані) динамічні риси». Станкоф і Лі [73] пропонують виокремлювати для подібних описань такі сфери прояву нових рис, які відрізняються від традиційних диспозиційних особистісних рис тим, що дають уявлення про те, як людина: а) сприймає інформацію з навколишнього світу і усвідомлює себе як суб’єкта життєдіяльності; б) як вона емоційно оцінює навколишній світ, себе та інших; в) як вона діє на підставі цих оцінок і цінностей, що в неї сформувались; г) як вона взаємодіє з іншими людьми, які соціальні ставлення в неї формуються; і д) якого змісту вона надає довготривалим цілям (цінностям).

Отже, «нові» риси, як можна узагальнити на підставі аналізу не завжди чітко узгоджених тверджень сучасних зарубіжних дослідників, – це новоутворення, які виникають на «перетині» особистості та її здібностей (прикладом цього деякі зарубіжні дослідники вважають феномен «емоційний інтелект» як інтегральну особистісну властивість); на перетині особистості і цінностей (прикладом чого може бути система так званих «позитивних рис» особистості – «character strengths» (Peterson, Seligman [57]), наявність яких зумовлює «психологічне благополуччя» людини та її психічне здоров’я); на перетині особистості й діяльності в екстремальних (складних) ситуаціях (прикладом чого можуть бути так звані «здорові» або «хворобливі» риси особистості, що оцінюються, відповідно, з домінуванням у людини проблемно-фокусованої або емоційно-фокусованої стратегії стресоподолання).

Отже, у даному розділі підучника ми розглянемо такі інтегровані ознаки особистісної ідентчності, як:

1. 
   Я-концепція особистості, що описується за допомогою багатовимірної ієрархічної моделі;
   
2. 
   самосвідомість;
   
3. 
   емоційний інтелект;
   
4. 
   мотиваційні моделі дослідження особистості;
   
5. 
   впевненість у собі;
   
6. 
   стратегії подолання стресу, віддання переваги яким відбиває «здорові» чи «хворобливі» риси особистості;
   
7. 
   теорію «позитивних рис» особистості (character strengths) і засоби їх вимірювання.
   

У своєму огляді проблем психології особистості і соціально-психологічних досліджень відомий фахівець у цій галузі знань Грінвальд підкреслює найвищу важливість Я-концепції, оскільки це – одна з основних, а можливо, навіть і найважливіша структура особистості [37, с. 30], яку необхідно вивчати, щоб оцінити рівень розвитку особистості. На підтримку цього твердження він зауважував, що

а) пошук самоцінності є однією з найбільш потужних мотиваційних сил у підлітковому віці й у поведінці дорослої людини;

б) відмінності між особистостями у способах та ефективності становлення самоцінності є фундаментальними для розуміння її ідентичності.

Нова генерація методів вимірювання Я-концепції, яку частково стимулювали роботи Шавельсона, забезпечила повну підтримку ідеї багатовимірності Я-концепції.

На сьогодні існує декілька широко відомих методів вимірювання багатовимірної Я-концепції, які певною мірою відрізняються один від одного. Типовим є підхід, коли методичні інструментарії для вимірювання Я-концепції включають принаймні декілька факторів, що репрезентують академічну Я-концепцію (яка базується на самооцінці успішності у вивченні математики і рівня сформованості вербального інтелекту), соціальну Я-концепцію (оцінка успішності підтримування зв’язків із членами соціального оточення, друзями, батьками), фізичну Я-концепцію (самооцінювання фізичної компетентності, привабливості) і емоційну Я-концепцію (оцінка вмінь регулювати емоції), а також глобальну шкалу Я-концепції.

Серед відомого інструментарію для вивчення Я-концепції є декілька варіантів. За останні 25 років отримала розповсюдження модель Шавельсона, що передбачає багатовимірну перспективу оцінювання образу Я у різних сферах активності. Ці дослідження постійно вказують на те, що ієрархія, яка пропонується, є поки що недостатньо надійною, і що специфічні компоненти образу Я, такі як фізичний, соціальний, емоційний, відрізняються (Марш і Кравен, [42; 43]). Значну підтримку багатовимірній перспективі дослідження Я-концепції надали дослідження у педагогічній психології, у межах яких було зроблено багато важливих спостережень відносно ролі Я-концепції у досягненні академічного успіху (при виборі тем наукових курсових робіт, оцінки прагнень до подальшого самовдосконалення). Проте виявилось, що образи Я, пов’язані з академічною Я-концепцією, не мають зв’язку із загальною Я-концепцією або із самооцінками в інших галузях, які стосуються неакадемічної діяльності.

Пошукові дослідження академічної Я-концепції і досягнень академічних успіхів виявились реципрокно взаємопов’язаними. Ці два конструкти відносно один до одного виступають і як причина, і як наслідок, і свідчать про те, що середній рівень здібностей, які дитина виявляла у середній школі, негативно впливає на академічну Я-концепцію на рівні навчання у коледжі.

Дослідження, у межах яких вивчались кореляційні зв’язки між досягненнями в галузі математики і загальною Я-концепцією, виявили, що математичні успіхи корелюють на рівні 0,58–0,27 із загальними академічними успіхами, з вербальною Я-концепцією, у той час як досягнення в рідній мові (для носіїв англійської мови) характеризувались більш низькими кореляційними зв’язками – 0,452, 0,24, 0,19 – з оцінками вербального інтелекту, загальноакадемічною і математичною Я-концепціями.

Підсумовуючи ці аспекти вивчення Я-концепції, автори стверджують, що є достатня кількість досліджень, які демонструють, що академічні успіхи і результати академічної діяльності значуще корелюють з академічною Я-концепцією, але відрізняються низькою кореляцією з її неакадемічними компонентами. Ці кореляційні дослідження демонструють важливість дослідження Я-концепції у форматі багатовимірної перспективи.

У своєму огляді ранніх вимірювань Я-концепції Марш [42; 43] дійшов висновку, що часто ігноруються аспекти фізичної Я-концепції, такі як оцінка здоров’я, зовнішності, охайності, спортивної компетенції, сексуальності, фізичної активності тощо. На підставі цього робиться висновок про необхідність розробки багатовимірних підходів до вивчення фізичного аспекту Я-концепції. Декілька факторів демонструють високу внутрішню узгодженість як із довготривалими, так і з короткочасними вимірюваннями ретестової надійності вимірів, і вказують на досить важливу роль вивчення фізичного аспекту Я-концепції, зокрема на вибірках підлітків.

У віковій психології і дослідженнях раннього дитинства показники Я-концепції сприймаються як «наріжний камінь» для оцінювання як соціального, так і емоційного розвитку дитини. Це підкреслюється в дослідженнях Марша та інших [46; 49]. Багато авторів висловлюють точку зору, що Я-концепція розвивається дуже рано в дитинстві і, якщо вона вже сформувалась, зберігає свою стійкість. Розвиток Я-концепції, таким чином, підкреслюється як важливий аспект великої кількості дитячих програм. Нещодавні дослідження у віковій психології свідчать про очевидну необхідність підтримки ідеї мультивимірної перспективи дослідження Я-концепції. Теоретичні дослідження у когнітивній психології свідчать про те, що навіть діти молодшого віку повинні бути спроможні диференціювати багатовимірні й одновимірні заміри Я-концепції. У той час як дослідження в ранньому дитинстві не дають надійної підтримки для введення ранньої диференціації структури Я-концепції, огляди емпіричних досліджень свідчать про те, що через недоліки методології ці дані є неповними. Більш новітні дослідження демонструють, що відповіді дітей на окремі виміри підтримують ідею наявності добре диференційованої багатовимірної структури Я-концепції навіть у дитячому віці (Марш, [49]). Диференціація між багатовимірністю Я-концепції постійно підвищується протягом раннього і навіть дошкільного віку.

Психічне здоров’я (оцінене за сімома показниками), як свідчать дослідження Марша та інших [45], корелює з одинадцятьма факторами Я-концепції, які вивчалися в процесі емпіричного дослідження. Підтримка існування у дітей мультивимірної перспективи Я-концепції виявилась особливо виразною при вивченні делінквентної й агресивної поведінки. Фактор екстерналізації помірно від’ємно корелює із самооцінкою (на рівні – 0,34), і значуще від’ємно корелює з деякими специфічними компонентами образу Я, зокрема з оцінками стосунків із батьками (-0,70). Проте відсутній звя’зок цього фактора з фізичним аспектом Я-концепції. Самооцінка також виявилась показником, який пояснює лише 3 % коваріації між психічним здоров’ям і факторами Я-концепції, у той час як специфічні компоненти Я-концепції пояснювали 97 % цієї коваріації. Базуючись на дослідженні факторів більш високого порядку, Марш стверджує [40], що єдиний фактор високого порядку не може пояснити зв’язків між Я-концепцією і факторами психічного здоров’я. Ці результати свідчать про пояснювальну силу специфічних аспектів Я-концепції, які впливають на результати самосприйняття людини.

У соціальній психології важливою проблемою дослідження Я-концепції є узгодженість самооцінки Я-концепції і оцінки цього ж конструкта представниками соціального оточення, які спілкуються з даним суб’єктом і досить добре його знають. У дослідженнях, які проводились у цій галузі, зібрано дані, що свідчать про ускладнення у встановленні постійної узгодженості між оцінками самосприйняття людини і тим, як вона оцінюється іншими. Наступні дослідження, зокрема, Марша, продемонстрували наявність достатньо високого статистично значущого рівня узгодженості багатовимірних оцінювань Я-концепції, які виводились з оцінок учителів початкової школи і оцінок самих студентів на відповідні тести. Узгодженість оцінок студентів та їх учителів виявлялась найбільш високою. Проте узгодженість оцінок викладачів та студентів виявилась більш низькою для фізичного аспекту Я-концепції (оцінювання зовнішності). Марш зі співавторами повідомили, що узгодженість власних оцінок Я-концепції з оцінками спостерігачів виявлялась більш низькою для самооцінки, ніж для інших специфічних аспектів оцінки образу Я. Базуючись на огляді узгодженості оцінок рис особистості, здійснених за допомогою п’ятифакторної моделі МакКрає і Коста, автори зробили висновок, що узгодженість є значно більшою, коли оцінюються риси особистості, виявлення яких доступне спостереженню.

Гендерні дослідження

Різноманіття гендерних відмінностей в Я-концепції неможливо оцінити, спираючись тільки на одновимірну перспективу оцінювання. Хоча гендерні розбіжності у самооцінці несуттєві, відмінності в Я-концепції на користь представників чоловічої статі зростають швидше в період навчання в середній школі, після чого знижуються у дорослому віці (Клінг та ін., [34]). Проте ці невеликі гендерні відмінності в самооцінці маскують більш суттєві розбіжності в гендерних стереотипах у специфічних компонентах Я-концепції. Хлопчики мають більш високу Я-концепцію при оцінюванні своїх можливостей у математиці; дівчатка мають більш високу Я-концепцію при оцінюванні своїх вербальних здібностей. Цей патерн гендерних розбіжностей зберігається достатньо стабільним із раннього дитинства до дорослого віку.

Дослідження гендерних відмінностей при багатовимірних оцінках Я-концепції зберігаються релевантними відносно досліджень андрогінності. Основні постулати в дослідженнях андрогінності, за даними Марша та інших [41] полягають у тому, що як маскулінність, так і фемінінність, впливають на Я-концепцію, але більша частина досліджень показали, що фемінінність не пов’язана із самооцінкою. Встановлено, зокрема, що ця очевидна відсутність даних щодо фемінінності частково зумовлена тим, що інформація базувалась на застосуванні одновимірної оцінки Я-концепції (Марш і Бірн, [41]).

Глобальне ж вимірювання самооцінки, при якому пріоритет стереотипно віддається маскулінним характеристикам, таким як упевненість у собі, асертивність, реалізація активності, скоріш за все, зумовило відсутність даних щодо зв’язку Я-концепції з фемінінністю. Коли вимірювання маскулінності і фемінінності проводились з урахуванням багатовимірного підходу до дослідження Я-концепції, було отримано підтвердження відносного збільшення рівня Я-концепції відповідно з моделлю андрогінності. Згідно з цією моделлю, відносний вплив маскулінності і фемінінності виявлявся мінливим у різних сферах оцінювання Я-концепції. Фемінінність робила більш позитивний внесок в оцінку Я-концепції, ніж маскулінність, для тих сфер виявлення Я-концепції, які вважаються стереотипно фемінними.

Марш і Бірн знайшли також підтвердження тому, що модель адрогінного оцінювання Я-концепції виявляється більш послідовною при оцінюванні відповідей представників як чоловічої, так і жіночої статі, зокрема, коли їхні відповіді базуються на самооцінках, а не на оцінках інших. Дослідження продемонстрували, що відношення між Я-концепцією, маскулінністю і фемінінністю не можуть бути адекватно осмислені, якщо ігнорується багатовимірний підхід до оцінювання Я-концепції.

Деякі висновки відносно порівняльної ефективності різних підходів до вимірювання Я-концепції

У дослідженнях, розглянутих вище, поєднання одновимірного і багатовимірного підходів до оцінювання Я-концепції дозволило сформувати інтегровану ієрархічну модель Я-концепції. Проте адекватно вибрані специфічні сфери прояву Я-концепції, як було доведено, виявились більш ефективними, ніж самооцінювання, в більшості дослідницьких ситуацій. Звідси витікає розуміння того, що багатовимірна перспектива, яка включає специфічні компоненти Я-концепції і самооцінку, є більш придатною і інформативною, ніж одновимірна, яка спирається винятково на вимірювання самооцінки. Самооцінка є недостатньо надійною у тому аспекті, що на неї більшою мірою впливають короткотермінові зміни реагування, ситуаційно специфічні змістові ефекти, короткострокова мінливість настрою та інші специфічні фактори. Самооцінка, таким чином, не може адекватно відбивати різноманіття специфічних сфер Я-концепції. Як підкреслює у своєму огляді робіт з цієї проблеми Марш [40], викликає тривогу те, що на такий важливий для оцінювання Я конструкт можуть впливати тривіальні лабораторні маніпуляції – зворотний зв'язок, короткочасна мінливість настрою і таке інше. Фактично, відповідно із сучасними етичними вимогами, такі маніпуляції можна було б розглядати як неетичні, якби вони справляли довгостроковий ефект.

У різних галузях психології відчувається зацікавленість і зростання інтересу до багатовимірного підходу до дослідження Я-концепції. Що стосується досліджень із психології особистості, то вони все ще базуються скоріше на одновимірних моделях Я-концепції, ніж на багатовимірних, незважаючи на наявні емпіричні дані на підтримку багатовимірної моделі.

Основний висновок відносно сучасних зарубіжних досліджень Я-концепції полягає в тому, що адекватним чином відібрані специфічні сфери виявлення Я-концепції надають більш адекватну інформацію, ніж глобальна самооцінка, яку вимірювали у більш ранніх дослідженнях. Проте, незважаючи на переконливі переваги багатовимірного підходу до оцінки Я-концепції, сучасні зарубіжні дослідники, зокрема, Марш (2008), вважають, що неможливо відмовитись від урахування вимірювання самооцінки.

Справді, самооцінка є однією зі шкал, присутніх в усіх варіантах оцінки образу Я, тобто у стандартних методиках, які використовуються для вимірювання Я-концепції. Проте дослідники скоріше повинні враховувати багатовимірні підходи до оцінки Я-концепції як додаткові виміри до самооцінки. Аналогічні дебати ведуться навколо різних психологічних конструктів, які виокремлюються при застосуванні багатовимірного підходу. Наприклад, багатовимірна діагностика інтелекту дає інші результати, ніж характеристики профілю інтелектуальних здібностей людини. Що стосується загальної оцінки перспектив багатовимірних досліджень Я-концепції, то вона є, безумовно, позитивною, оскільки множинні вимірювання Я-концепції настільки відрізняються, що їх неможливо пояснити в термінах єдиного глобального компонента. Вони виявляють надзвичайно відмінні патерни взаємозв’язків із тими змінними, які лежать в основі експериментального маніпулювання. Особливо важливою є роль багатовимірної перспективи при оцінюванні зв’язку між Я-концепцією й академічними досягненнями.

Зарубіжні дослідники останнім часом задаються запитанням, чи ведуть зміни Я-концепції до змін у рівні досягнень в тій чи іншій галузі? Ця проблема має важливі теоретичні і практичні наслідки, у зв’язку з чим вона привернула увагу багатьох дослідників, особливо при дослідженні академічної сфери діяльності людини. Великий інтерес до зв’язку академічної Я-концепції з реальними успіхами і досягненнями людини в даній сфері базується на впевненості, що високий рівень академічної Я-концепції, справді, викликає зміни у реальних академічних успіхах. Як показали дослідження Калсіна Кенні, на які посилається в огляді стану розробки проблеми Марш [40], Я-концепція зумовлює зростання академічних досягнень і розвиток навичок. З іншого боку, досягнення, у свою чергу, зумовлюють підвищення Я-концепції.

Такою є реципрокна модель взаємовпливу Я-концепції і діяльності, яка була запропонована при перевірці за допомогою вдосконалених статистичних методів емпіричних результатів дослідження теорії Я-концепції у працях Марша і Кравена [42; 44]. Останні обґрунтували гіпотезу, що найбільш реалістичним поясненням зв’язку між підвищенням самооцінки і більш ефективним формуванням навиків є феномен «реципрокних взаємовпливів»: первинний рівень Я-концепції впливає на наступні досягнення, а останні, у свою чергу, впливають, відповідно, на наступний рівень Я-концепції. Оскільки Я-концепція й академічні досягнення дуже важко піддаються експериментальному маніпулюванню, більша частина досліджень у цій галузі базувались на лонгітюдних даних, відповідно з якими як Я-концепція, так і академічні досягнення вимірювались принаймні у двох ситуаціях через певні проміжки часу.

Марш перевірив каузальне підпорядкування академічної Я-концепції й академічних досягнень на основі даних, отриманих на репрезентативній вибірці молоді в лонгітюдному дослідженні, в якому вимірювання проводилось починаючи з десятого року навчання і завершуючи одинадцятим. Після цього порівнювався, відповідно, початок дванадцятого року навчання з даними останнього вимірювання, що здійснювалось після закінчення учнями середньої школи. Враховувалися три латентні конструкти: академічні здібності (1), які виявлялись на основі стандартизованого тесту; академічна Я-концепція, що вимірювалась тричі; і досягнення у середній школі, які теж вимірювались тричі.

При другому вимірюванні на Я-концепцію впливали академічні здібності, а при першому – академічна Я-концепція впливала на реальні досягнення в школі. Аналогічним чином, на шкільні досягнення при третьому вимірюванні суттєво впливала як академічна Я-концепція, так і академічні досягнення при другому вимірюванні. Дослідження виявилось важливим, оскільки це була одна з перших спроб продемонструвати вплив попередньої академічної Я-концепції на наступні академічні досягнення, і навпаки. Вона базувалась на більш переконливому методологічному фундаменті.

Аналізуючи дані дослідження каузального порядку впливу Я-концепції на успішність, а успішності – на Я-концепцію, Марш зі співавторами [47] зробили спостереження, що у дітей початкової школи ці залежності не були настільки яскраво виражені. Проте інші дослідники перевірили висновок про наявність каузальної взаємозалежності між академічною Я-концепцією й академічними успіхами під час проведення мультикогортного дослідження, в якому було три вікові групи, що включали учнів 2, 3 і 4-го класів [40]. Автори встановили, що в міру того, як діти дорослішали, їхні самозвіти відносно їх академічної Я-концепції робились більш стабільними і більш значуще корелювали з академічними досягненнями. Проте розбіжності не були великими. Результат цього дослідження підтвердив, таким чином, первинну гіпотезу щодо реципрокної залежності, і наявності впливу впевненості в собі на наступні академічні досягнення.

У більш ранніх дослідженнях була перевірена можливість генералізації теоретичної гіпотези відносно зв’язку досягнень з Я-концепцією на фізичну сферу. Марш та інші продемонстрували цю залежність, спостерігаючи оцінку виступів гімнастів, основану на оцінках експертів та незалежному оцінюванні відеофрагментів їх виступів. Навіть після контролю можливих ефектів гендеру і віку вплив Я-концепції відносно власних досягнень у гімнастиці на реальні гімнастичні результати виявлявся значущим, так само як і вплив результатів на підищення рівня Я-концепції.

Рівень фізичної активності і образ життя, який призводить до поганого стану здоров’я, зайвої ваги і великої кількості інших, пов’язаних зі здоров’ям, проблем, становить всесвітньо важливу проблему, на вирішення якої традиційні превентивні медичні заходи мають обмежений вплив. Марш та інші застосували свою модель реципрокного впливу фізичної Я-концепції на поведінку, базуючись на великій вибірці учасників класів фізичної підготовки (2786 учнів двохсот класів), перевірили первинні і наступні результати виконання фізичних вправ у процесі навчального року. На підставі отриманих результатів вони встановили, що як первинна фізична Я-концепція, так і рівень успішності виконання фізичних вправ суттєво впливають на наступні показники фізичної Я-концепції і наступну успішність при виконанні фізичних вправ.

Марш і Перрі [46] розширили дослідження реципрокного впливу Я-концепції на наступну ефективність виконання фізичних вправ, залучивши до дослідження кращих плавців світу, які виступали на пан-тихоокеанському чемпіонаті плавців в Австралії та на чемпіонаті в Греції, в якому брали участь 270 елітних плавців із 30 країн світу. З’ясувалось, що наступна успішність виступів плавців на чемпіонатах статистично значуще додатно корелювала з попередніми персональними кращими досягненнями (коефіцієнт r = 90!). Отже, було продемонстровано, що первинна висока Я-концепція атлетів суттєво впливала і була надійним прогнозом для передбачення їх наступного успіху на чемпіонаті, пояснюючи близько 10 % залишкової мінливості після контролювання найкращих персональних досягнень.

Отже, вимірювання Я-концепції у конкретних галузях активності дає більш надійні результати для прогнозування успішності поведінки.

Взаємозв’язок між п’ятьма глобальними факторами особистості, благополуччям і Я-концепцією

Досліджуючи зв’язок особистісних рис з Я-концепцією, Марш зі співавторами [48] встановили, що більша частина дослідників все ще покладається головним чином на вимірювання загальної самооцінки скоріше, ніж на вимірювання багатовимірної Я-концепції. Дослідники у галузі особистості розрізняють глобальні особистісні риси, такі, що вимірюються «великою п’ятіркою»: нейротизм, екстраверсія, сумлінність, доброзичливість і відкритість досвіду, і такі характеристики ідентичності як Я-концепція. В літературі як з проблеми Я-концепції, так і з проблеми досліджень структури особистості можна знайти переконливі підтвердження необхідності оцінювати кожний із цих конструктів у багатовимірній перспективі. Проте кількість досліджень, у яких це здійснюється, дуже обмежена.

В огляді досліджень, у яких установлювалось співвідношення самооцінки з особистісними факторами, Марш та інші встановили, що самооцінка від’ємно співвідноситься з нейротизмом і має менш надійний від’ємний зв’язок з екстраверсією. Ватсон зі співавторами помітили, що тільки у декількох дослідженнях проводилось співвіднесення самооцінки з усіма факторами «великої п’ятірки». Проте ці дослідження базувались на обмежених вибірках, а самооцінка позитивно корелювала із сумлінністю (0,32), з відкритістю досвіду (0,16) і з доброзичливістю (0,19). У великому за обсягом Інтернет–дослідженні було встановлено, що набір великих факторів особистості пояснював 34 % варіативності в самооцінюванні. Співвіднесення факторів «великої п’ятірки» з глобальною самооцінкою і з оцінками Я-концепції у специфічних соціальних сферах, а також за шкалою прийняття однолітками дозволила встановити, що глобальна самооцінка найщільніше корелює з нейротизмом, у той час як соціальна Я-концепція найщільніше пов’язана з екстраверсією.

Проте Марш зі співавторами [44] не знайшли попередніх досліджень, в яких був би наявний добре визначений багатовимірний набір особистісних факторів. Для того, щоб почати дослідження цієї проблеми, вони перевірили взаємозв’язок між багатовимірними оцінками Я-концепції, факторами «великої п’ятірки» і балансом позитивних і негативних емоцій як ознакою задоволення життям, а також порівняли ці виміри з академічними успіхами – шкільними оцінками за тести, курсові роботи тощо на досить великій вибірці німецьких підлітків – 4475 осіб. На цій же вибірці був оцінений добре обґрунтований багатовимірний набір факторів Я-концепції у співвіднесенні з факторами особистості, і навпаки. При оцінюванні одновимірної і багатовимірної перспективи Я-концепції вони підрахували також, яку частину варіативності для глобальних особистісних факторів і показників благополуччя можна було б пояснити специфічними ознаками Я-концепції і глобальною самооцінкою. Відсоток варіативності у показниках благополуччя, який можна було б пояснити специфічними факторами Я-концепції, виявлявся завжди більш високим, і варіював від 23 до 68 %, у середньому – 39 %. Відсоток варіативності, що пояснювався факторами «великої п’ятірки», перебував у діапазоні між 14 і 19 %, у середньому – 17 %.

На відміну від цього, майже ніяку в показниках благополуччя варіативність неможливо було унікально пояснити глобальною самооцінкою в жодному із факторів «великої п’ятірки». В результаті цих досліджень було встановлено, що кожний з особистісних факторів «великої п’ятірки» виявляв навантаження тільки на одному із двох факторів вищого порядку, що підтверджувалось багатовимірною перспективою дослідження особистості. Ці два фактори високого порядку, які відбивають кількісні компоненти академічної Я-концепції і релігійної Я-концепції, залишались відносно не залежними від глобальних особистісних факторів. На підтримку багатовимірної перспективи дослідження Я-концепції свідчить те, що глобальна оцінка Я мала значуще навантаження лише на одному із семи факторів вищого порядку.

Марш зі співавторами також оцінили патерни взаємозв’язків між факторами Я-концепції, особистісними факторами і різноманітним набором із дев’яти показників академічних досягнень, що були надзвичайно важливими для учнів підліткового віку, які наближаються до завершення шкільного навчання і готуються до вступу в університет. Як виявилось, глобальна самооцінка практично майже не корелювала з жодним із дев’яти вимірювань академічних аспектів успіху – r варіювалось від 0,03 до 0,05. І, навпаки, було встановлено високодиференційований патерн значущих зв’язків між академічними результатами й академічними компонентами Я-концепції. Наприклад, Я-концепція у галузі математичних досягнень значуще додатно корелювала з оцінками, які мали підлітки наприкінці середньої школи (r = 0,71). Математичні стандартизовані тести досягнення мали кореляцію на рівні r = 0,59. «Математична» і «вербальна» Я-концепція від’ємно корелювали між собою, і ця специфічність оцінок образу Я відбивалась у систематичних зв’язках із критеріями академічних успіхів.

У той час як академічні компоненти Я-концепції суттєво співвідносилися з академічними результатами, неакадемічні компоненти Я-концепції виявились майже не співвіднесеними із цими результатами. Цікаво відзначити, що «велика п’ятірка» особистісних факторів і фактори благополуччя виявились помірно пов’язаними з академічними успіхами, і їх внесок у варіативність для прогнозування цих результатів не міг бути пояснений академічними компонентами Я-концепції. На підставі проведених досліджень визначено деякі цікаві перспективи відносно напрямів наступних досліджень у вибраній галузі.

Деякі дослідники у галузі психології особистості висловлюють точку зору, що особистість має залишатись відносно незмінною в контекстах конкретних життєвих подій (МакКрає і Коста, 1999). Екстремальна версія таких прогнозів навряд чи може бути підтримана. Хоча певні зовнішні фактори справді впливають на особистість, їх ефект, скоріш за все, суттєво опосередкований змінами у множинних вимірах Я-концепції. Більше того, висловлюється гіпотеза, що каузальний вплив факторів особистості на поведінку опосередкований, принаймні частково, Я-концепцією. Таким чином, вивчення глобальних особистісних факторів і факторів Я-концепції, для яких дослідження Марша зі співавторами вибудовує позитивну перспективу, може привести до більш переконливих висновків щодо опосередковувального впливу Я-концепції на особистісні досягнення.