Е. Л. Носенко, І. Ф. Аршава сучасні напрями зарубіжної психології: психологія особистості підручник для студентів вищих навчальних закладів напряму «Психологія»


Соціальний конструктивізм як підхід до розгляду формування особистості



бет7/19
Дата15.06.2016
өлшемі1.45 Mb.
#137917
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19

2.10. Соціальний конструктивізм як підхід до розгляду формування особистості

Соціальний конструктивізм, як і гуманістична психологія, є ще одним джерелом змін у ставленнях психологів до дослідження особистості. Сутність підходу полягає в тому, що питання, які виникають у людини до об’єктивної реальності, виявляються двозначними. Помилковою є точка зору, що існує певна об’єктивна реальність. Бартлетт (1932) писав з цього приводу: «Все людське життя є спрямованим на пошук змісту». Іншими словами, важливість, яку ми надаємо досвіду, не зумовлена самим досвідом. Ми можемо побачити це, якщо розглянемо будь-яке фізичне явище, наприклад, смерть. Досвід смерті варіюється від індивідуума до індивідуума, від культури до культури. Фізична реальність однакова, але спосіб, у який ми переживаємо її, пов'язаний з тим, що ми вносимо в цю подію, і наш багаж, переданий нам через мову і культуру, детермінує наше ставлення до явища.

Помилковим є також уявлення про те, що людина може зібрати неупереджені дані, оскільки на наше сприйняття впливають очікування, пов’язані з культурою і мовою. Соціальні конструктивісти стверджують, що, якщо дослідник дотримується точки зору відносно того, що об’єктивні дані подібні даним, які збираються в експерименті, то вони фактично можуть виявитись такими ж суб’єктивними, як і дані більшості суб’єктивних типів досліджень.

Соціальні репрезентації

Основною концепцією, покладеною у підґрунтя соціально-конструкціоністського підходу, є уявлення про наявність соціальних репрезентацій. Московічі (1981) вперше описав соціальні репрезентації як очікування, уявлення, вірування, які притаманні певній соціальній чи культурній групі і яки використовуються для того, щоб пояснювати соціальні явища. Такі очікування виникають, наприклад, через повсякденні розмови між людьми, через звіти у ЗМІ, які розглядаються як «факти». Важливо звернути увагу на подвійну форму виявлення соціальних репрезентацій. Характеризуючи цей тип знання, дослідники підкреслюють, що ці знання неусвідомлено формуються соціальними групами. Концепт соціальної репрезентації може бути застосований до наукового знання у такий же спосіб, як і знання, що отримуються повсякденно. Московічі використав ідею соціальних репрезентацій для того, щоб пояснити, як психоаналіз просувався від наукової теорії до більш широкого пояснення, до того, чому суспільство є таким, яким воно є. Перша – наукова фаза цього процесу спостерігається тоді, коли дослідники використовують конкретну теорію. Друга фаза настає, коли певні сформульовані ідеї набувають більшого поширення, і, врешті-решт, в ідеологічній фазі ці ідеї застосовуються для всього суспільства у цілому.

Дослідження на розщепленому мозку дають цікаві спостереження відносно природи соціальних репрезентацій. Ці дослідження використовуються при операції, яка спрямована на розділення двох півкуль мозку. Операція на розщепленому мозку застосовується до індивідів, які страждають від сильних нападів епілепсії, тобто захворювання, при якому електрична активність мозку призводить до виникнення судом. У більшої частини хворих на епілепсію це можна контролювати за допомогою відповідних ліків. Коли ж це неможливо, звертаються до оперативного втручання. Така операція не проходить без змін у поведінці пацієнта, і спочатку вчені навіть не усвідомлювали, що розщеплення двох півкуль мозку може призвести до проблем у пацієнта, оскільки у разі, коли таке явище трапляється природним шляхом, люди спроможні навчатись, оволодівати механізмами подолання складних ситуацій, достатніми для того, щоб функціонувати більш-менш нормально. Психологи, що вивчали пацієнтів з розщепленим мозком, зареєстрували деякі інтригуючі дані, які дають уявлення про відмінності між лівою та правою півкулями, на підставі яких виникають філософські питання відносно мозку і свідомості.

Сперрі (1968) вивчав поведінку групи індивідуумів, які страждали від настільки сильних епілептичних судом, що їх неможливо було контролювати за допомогою ліків. Після проведення оперативного втручання дослідники отримали можливість вивчити зміни поведінки у суб’єктів з розщепленим мозком. Тестували досліджуваних у такий спосіб: пацієнти, прикриваючи одне око, отримували інструкцію дивитись на фіксовану точку у центрі екрана, на якій проектувались слайди ліворуч або праворуч від його центра на дуже великій швидкості – одна картинка за 1/10 сек або навіть скоріше. Під екраном знаходився отвір, що дозволяв досліджуваному торкатись об’єктів, але не бачити свої руки.

Основні дані цих досліджень показали, що у разі, коли картина була спочатку показана у лівому візуальному полі, учасник не міг упізнати її. Якщо візуальний матеріал з’являвся спочатку в правій частині поля, досліджуваний міг описати її і письмово, і усно. Якщо візуальний матеріал з’являвся в лівому візуальному полі, пацієнт міг ідентифікувати цей предмет правою рукою, але не лівою. Якщо ж візуальний матеріал подавався з лівої частини екрана, пацієнт постійно повідомляв, що він нічого не бачить, або помічає лише спалах світла з лівого боку.

Проведення якісних досліджень

Більшість психологів не приймають соціальний конструктивізм на підставі суб’єктивного підходу до його дослідження. Проте є можливість зробити методи дослідження цього явища більш доступними за допомогою аналізу дискурса. Даний метод полягає в аналізі письмових або усних висловлювань. Переважна увага звертається саме на мову, якою користується досліджуваний. Стверджується, що такі дискурси можуть дати велику інформацію про поведінку, почуття, думки, ставлення індивідуумів, які беруть участь у дискурсі. Таким чином, дискурс може дати інформацію щодо культури, в якій він здійснюється, оскільки він розкриває соціальні репрезентації учасників. Звичайно, дискурс дає уявлення і про факти. Методичний прийом аналізу дискурсу включає збір і кодування даних з подальшим їх аналізом. Цей процес аналізу набуває об’єктивності, якщо він повторюється, реплікуєтсья. Проте поки що не існує таких регулярних процедур, які застосовувалися б для такого виду аналізу.



Приклади соціально-конструктивістського підходу до дослідження особистості

Цей підхід у психології є порівняно новим – він існує приблизно 20 років. Соціальні репрезентації і соціально-конструктивістські пояснення даються, наприклад, агресивній поведінці, антисоціальним проявам, психологічним відхиленням від норми. Вони розглядаються як можливі соціальні конструкти. Соціально-конструктивістський підхід використовується для досліджень гендерних упереджень. Цей підхід вважається альтернативним відносно традиційних підходів до дослідження особистості.



Оцінка соціального конструктивізму

Соціальний конструктивізм використовують для пояснення явища множинного розладу особистості і при вирішенні інших проблем.



Переваги соціального конструктивізму. Соціально-конструктивістський підхід спонукав психологів на те, щоб ближче й уважніше подивитись на їх дефініції суб’єктивності і об’єктивності. Він також запропонував психологам апробувати нові техніки і нові ракурси погляду на поведінку людини, засоби, які підкреслюють роль соціальних впливів і важливість досвіду у створенні суб’єктивної картини світу. Дискурси є джерелом інформації про те, що індивідууми відчувають інакше, ніж можна було б прогнозувати на підставі спостереження за поведінкою людини чи аналізу її відчуттів.

Недоліки підходу. Цей підхід складно піддавати адекватній критиці, оскільки він ще не сформувався як самостійний напрям у дослідженнях психології особистості. Цілком зрозуміло, що основними критиками цього підходу є ті психологи, які фундаментально не погоджуються із спроможністю розкриття сутності людини і витоків її поведінки за допомогою дискурс-аналізу. Вони стверджують, що навіть помилкова традиційна методологія дає нам корисну інформацію про людську поведінку, ніж те, про що можна дізнатись з аналізу дискурсу. Залишається тільки чекати, чи стане дискурс-аналіз у такій же мірі необхідною і корисною процедурою, як і інші методи досліджень. Може трапитись і так, що соціальний конструктивізм, врешті–решт, перетвориться на засіб піддання наших знань перевірці, чим на засіб генерування нового знання.

Психологи, які дотримуються соціально-конструктивістського підходу, стверджують, що не існує об’єктивних даних, і що наші «знання» про самих себе і світ базуються на соціальних конструкціях. Іншими словами, «те, що ми називаємо фактами, є просто версією подій, які за різних причин мають в даний момент широке висвітлення» (Біер, 1997). Соціальні конструкціоністи піддавали критиці «об’єктивність науковців», як вони пишуть, «які не працюють з урахуванням культурних і історичних обставин». З їх точки зору, спостереження, які здійснюються психологами, і способи, якими ці спостереження інтерпретуються, детерміновані значною мірою культурними і історичними факторами, які впливають на них. Так, наприклад, вчителі, які карають дітей, що запізнюються на заняття або порушують дисципліну, зараз розглядаються як такі, що поводяться агресивно і неприпустимо; але та ж сама поведінка сприймалася з толерантністю ще 40-50 років тому. Отже, авторами цього підходу підкреслюється важливість історичного контексту, доцільність розмірковувань у термінах континууму історичної перспективи, і тому слід розглядати феномени, які високою мірою піддаються історичному впливу, слід дуже обережно. Біхевіористи і інші психологи, які віддають перевагу природничо-науковому підходу у дослідженнях психологічних явищ, виходять з припущення, що історичні умови перебігу окремого феномену мають дійсно велике значення, у той час як соціальні конструктивісти вважають, що це робиться явно недостатньо.

Оскільки не існує кінцевого знання про те, що являє собою людина і її поведінка, чим остання детермінована, нам необхідно спробувати зрозуміти, звідки виходять наші наявні уявлення. Одним із засобів, за допомогою якого це може бути досягнуто, є дискурс-аналіз, який включає концентрацію уваги на використанні мови людиною, для того, щоб зрозуміти, як вона сприймає світ. Ветеррел і Поттер (1988) провели дискурс-аналіз інтерв’ю, що були взяті у білих новозеландців. Ці інтерв’ю стосувалися проблеми вивчення майористскої культури в школах. У результаті аналізу дискурсу було встановлено, що багато білих новозеландців мали расистські погляди, хоча вони стверджували, що расистами не були. Вони ставали на захист майористської культури, але поряд з цим підкреслювали важливість її вивчення в контексті інших культур.

Отже, завершуючи розгляд цього напряму у дослідженнях особистості, можна ще раз підкреслити, що валідність соціально-конструктивістської позиції є недостатньо високою, хоча велика кількість психологів розглядають її як таку, що має дуже великі домагання відносно її об’єктивності. Наприклад, уявимо собі, що декілька людей бачили, як поліцейський побиває студента, і, незалежно від їх уявлень, вони погодяться між собою, що собою являє цей факт. Проте у них виникне багато відмінностей щодо того, чи виправдані були дії цього поліцейського. Іншими словами, наші уявлення можуть надавати певне забарвлення інтерпретації дії, але вони меншою мірою здатні вплинути на описання нами фактів.



Контрольні завдання до розділу 2

  1. Ідеї яких провідних дослідників у галузі вивчення структури особистості відбивають сучасні теорії особистісних рис? Охарактеризуйте внесок кожного з цих провідних дослідників.

  2. Проаналізуйте визначення особистісної риси або диспозиції, запропоноване Г. Олпортом.

  3. Яку відповідь на запитання «Яким повинно бути психологічне життєописання людини?» запропонував Г. Олпорт?

  4. Які основні чотири атрибути моделей рис сформулював Р. Кеттелл?

  5. Чому між Г. Айзенком і Р. Кеттеллом виникли дискусії відносно оптимальної кількості факторів особистості? Чи відбивають ці дискусії наявність ієрархічної моделі рис? Поясніть особливість внеску Г. Айзенка в теорію рис.

  6. Кому належить пріоритет у використанні емпіричних досліджень для перевірки взаємозв’язків між рисами і поведінкою?

  7. Охарактеризуйте п’ятифакторну модель особистості. Чим відрізняються її дві відомі версії «OCEAN» і «NEO-PI-R»? Хто їх розробив?

  8. Чим відрізняється версія п’ятифакторної моделі в описанні М. Цукермана?

  9. Яким фактором доповнили п’ятифакторну модель Ештон і Лі (2005)? Чи доцільним є виокремлення шостого фактора у моделі HEXACO?

  10. Чи відрізняються розподілення п’яти глобальних факторів особистості у різних культурах? Які відмінності між японцями і американцями встановив Матсумото (2006) відносно факторів нейротизму, сумлінності й екстраверсії?

  11. Охарактеризуйте здобутки новітніх досліджень теорії особистісних рис. Яка з особистісних рис пов’язана, за даними новітніх досліджень, з більш позитивною схвальною соціальною перцепцією? Яка з п’яти рис пов’язана зі змістом соціального Я?

  12. Чому багато прикладних психологів скептично ставляться до застосування оцінок особистісних рис у своїй прогностичній діяльності? Чи мають вони рацію для прояву скептицизму?

  13. Чим відрізняються експліцитні та імпліцитні підходи до оцінювання особистості? Які основні недоліки експліцитного оцінювання?

  14. Що мав на увазі відомий дослідник у галузі психології особистості Первін (2002), коли сформулював необхідність визначення «одиниць» аналізу особистості? Які «одиниці аналізу» він розглядає як альтернативні відносно рис як одиниць аналізу особистості?

  15. Дайте визначення поняття «контекстуалізована» риса? Наведіть приклади для його пояснення.

  16. Що сучасні зарубіжні дослідники вважають джерелом інформації для описання індивідуальності?

  17. Які варіанти спрощення 16-факторної моделі особистісних рис Кеттелла запропонували сучасні дослідники: Грегорі Бойл (2005), Фішер і Бойл (1997), Крюг (1980) та інші?

  18. Охарактеризуйте версію моделі для підлітків SMAT, створену на підставі моделі Кеттелла? Які широкі фактори другого рівня в моделі SMAT виокремлено для дослідження структури особистості дітей початкового шкільного віку? Охарактеризуйте зміст цих чотирьох факторів (супер-его, нарцисизм, грайливість і самочутливість).

  19. Охарактеризуйте основні припущення і принципи, на яких базуються дослідження структури особистості. Наведіть дані емпіричних досліджень, що ілюструють релевантність цих принципів.

  20. Охарактеризуйте дію принципу «інтеракціонізму» на прикладі прояву риси «нейротизм».

  21. Яку оцінку дають зарубіжні дослідники факторному і типологічному підходам до вивчення особистості?

  22. Охарактеризуйте психофізіологічні і біохімічні кореляти трьох провідних особистісних рис і визначте їх пояснювальний потенціал.

  23. Проаналізуйте основні положення теорії сензитивності до підкріплення поведінки Джефрі Грея як приклад розвитку ідей генетичного підходу до дослідження структур особистості.

  24. Поясніть у межах теорії Грея феномен сприйняття людьми відсутності оцінюваної позитивної події як функціонально еквівалентну наявності негативної події і, навпаки, сприйняття відсутності очікуваного покарання – як винагороду.

  25. Доведіть правомірність твердження сучасних зарубіжних дослідників відносно того, що теорію сензитивності до підкріплення поведінки можна вважати теорією базових емоцій і мотивації.

  26. На якому підґрунті побудована п’ятифакторна модель особистості? Які міркування дозволили виокремити саме п’ять факторів?

  27. Чому теорія психологічних типів Юнга стала основою для розробки Майєрсом і Брігсом індикатора типів, що широко використовуються як засіб вимірювання чотирьох основних аспектів функціонування особистості, в яких протиставляються інтроверсія і екстраверсія, покладання на почуття або інтуїцію, превалювання мислення над почуттями? Знайдіть кореляти у п’ятифакторній моделі особистості зазначеним вище протиставленням.

  28. Наведіть приклади різних типів досліджень, за допомогою яких перевірялась психологічна реальність п’ятифакторної моделі: а) генетичних; б) лонгітьюдних; в) соціально-аналітичних; г) еволюційних; д) клінічних.

  29. Охарактеризуйте основні вихідні положення, на яких базується п’ятифакторна модель Марвіна Цукермана.

  30. Охарактеризуйте проблематику емпіричних досліджень, у яких перевірялась роль потреби у пошуку відчуттів у визначенні схильності до певних типів поведінки, зокрема до сексуальних відхилень, зловживання наркотиками і т. ін.

  31. Який внесок зробленио прихильниками еволюційного підходу до дослідження особистості у з’ясуванні: а) адаптивної природи стресу; б) формування прив’язаності; в) витоків антисоціальної поведінки; г) розвитку гендерних розбіжностей тощо.

  32. Проаналізуйте визначення змісту поняття «соціальні репрезентації», що становлять підґрунтя соціально-конструктивістського підходу до вивчення формування особистості.

  33. Охарактеризуйте методи аналізу дискурсу, що використовується у соціально-конструктивістському підході до вивчення розвитку особистості. Наведіть приклади аналізу агресивної поведінки, антисоціальних проявів, психологічних відхилень як соціальних конструктів.

  34. Наведіть приклад застосування соціально-конструктивістського підходу до виявлення расистських поглядів у суб’єктів, які заперечували їх існування.

  35. Дайте загальну оцінку підходу до дослідження структури особистості з позицій його внеску у вирішення проблеми, актуальність якої для психології особистості підкреслював Кеттелл, – «дійти до конкретної людини».


Список літератури


  1. Allport, G.W. (1937) Personality: A Psychological Interpretation. New York: Holt.

  2. Asendorpf, J.B. (2008) Developmental Perspectives. In: The SAGE Handbook of Personality and assessment. Vol. 1. Personality Theories and Models // Eds. Gregory J. Boyle, Gerald Matthews, Donald Saklofske. – Los Angeles, London, New Delhі, Singapore. – P. 101–123.

  3. Ashton, M.C., Lee, K., Perugini, M., Szarota, P., de Vries, R.E., Di Bias, L, Boies, K. and De Raad, B. (2004) 'A six-factor structure of personality-descriptive adjectives: Solutions from psycholexical studies in seven languages', Journal of Personality and Social Psychology, 86(2): 356–66.

  4. Bond, M.H. (2000) 'Localizing the imperial outreach -The Big Five and more in Chinese culture' , American Behavioral Scientist, 44(1): 63–72.

  5. Brooner, R.K., Schmidt, C.W. and Herbst, J.H. (2002) 'Personality trait characteristics of opioid abusers with and without comorbid personality disorders', in P.T. Costa Jr. and T.A. Widiger (eds), Personality Disorders and the Five-Factor Model of Personality (2nd edn). Washington, DC: American Psychological Association, pp. 249–68.

  6. Costa, P.T. Jr. and McCrae, R.R. (1992) Revised NEO Personality Inventory and NEO Five-Factor Inventory. Odessa: Psychological Assessment Resources.

  7. Costa, P.T. Jr. and Widiger, T.A. (2002) (eds), Personality Disorders and the Five-Factor Model of Personality (2nd edn). Washington, DC: American Psychological Association.

  8. Donnellan, M.B., Conger, R. and Bryant, CM. (2004) 'The Big Five and enduring marriages', Journal of Research in Personality, 38(5): 481–504.

  9. Eisenberg, N., Sadovsky, A., Spinrad, T.L., Fabes, R.A., Losoya, S.H., Valiente, C, Reiser, M., Cumberland, A. and Shepard, S. (2005) 'The relations of problem behavior status to children's negative emotionality, effortful control, and impulsivity: Concurrent relations and prediction of change', Developmental Psychology, 41(1): 193–211.

  10. Goldberg, L.R. (1990) 'An alternative «Description of personality»: The Big-Five factor structure', Journal of Personality and Social Psychology, 59(6): 1216–29.

  11. Matsumoto, D. (2006) 'Are cultural differences in emotion regulation mediated by personality traits?', Journal of Cross-Cultural Psychology, 37(4): 421–37.

  12. Matthews, G. (2000) 'A cognitive science critique of biological theories of personality traits', History and Philosophy of Psychology, 2(1): 1–17.

  13. McCrae, R.R. and Costa, P.T. Jr. (1996) 'Toward a new generation of personality theories: Theoretical contexts for the Five-Factor Model', in J.S. Wiggins (ed.). The Five-Factor Model of Personality: Theoretical Perspectives. New York: Guilford, pp. 51–87.

  14. McCrae, R.R. and Costa, P.T. Jr. (1997) 'Personality trait structure as a human universal', American Psychologist, 52(5): 509–16.

  15. McCrae, R.R. and Costa, P.T. Jr. (2003) Personality in Adulthood: A Five-Factor Theory Perspective (2nd edn). New York : Guilford.

  16. McCrae, R.R., Costa, P.T. Jr., Lima, M. P., Simoes, A., Ostendorf, F, Angleitner, A., Marusic, I., Bratko, D., Caprara, G.V., Barbaranelli, C, Chae, J-H. and Piedmont, R.L. (1999) 'Age differences in personality across the adult life span: Parallels in five cultures', Develop­mental Psychology, 35(2): 466–77.

  17. McCrae, R.R., Martin, T.A. and Costa, P.T. Jr. (2005b) 'Age trends and age norms for the NEO Personality lnventory-3 in adolescents and adults', Assessment, 12(4): 363-73.

  18. Roberts, B.W., Helson, R. and Klohnen, E.C. (2002) 'Personality development and growth in women across 30 years: Three perspectives', Journal of Personality, 70(1): 79-102.

  19. Roberts, B.W., Wood, D. and Smith, J.L. (2005) 'Evaluating Five-Factor Theory and social investment perspectives on personality trait development', Journal of Research in Personality, 39(1): 166–184.

  20. Rothbart, M.K. and Bates, J.E. (2006) 'Temperament in children's development', in W. Damon, R. Lerner, and N. Eisenberg (eds), Handbook of Child Psychology (6th edn): Vol. 3. Social, Emotional, and Personality Development. New York: Wiley, pp. 99–166.

  21. Schmitt, D.P., Allik, J., McCrae, R.R., Benet-Martinez, V, Alcalay, L, Ault, L. et al. (2007) 'The geographic distribution of Big Five personality traits: Patterns and profiles of human self-description across 56 nations', Journal of Cross-Cultural Psychology, 38(2) : 173–212.

  22. Singer, J.A. (2005) Personality and Psychotherapy: Treating the Whole Person. New York : Guilford.

  23. Soldz, S. and Vaillant, G.E. (1999) 'The Big Five personality traits and the life course: A 45-year longitudinal study', Journal of Research in Personality, 33(2): 208–232.

  24. Stelmack, R.M. and Rammsayer J.H. (2008) Psychophysical and Biochemical Correlates of Personality. - The SAGE Handbook of Personality Theory and assessment. – Eds. Gregory J. Boyle, Gerald Matthews, Donald Saklofske. – V. 1. – Los Angeles, London, New Delhі, Singapore. – P. 33–55.

  25. Terracciano, A., Costa, P.T. and McCrae, R.R. (2006) 'Personality plasticity after age 30' , Personality and Social Psychology Bulletin, 32(8): 999-1009.

  26. Zuckerman, M. (1995) 'Good and bad humours: biochemical bases of personality and its disorders', Psychological Science, 6(6) : 325–32.



РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (контекстуалізовані моделі особистості)

Основним завданням цього розділу є огляд так званих пояснювальних (explanatory) моделей особистості, за допомогою яких дослідники намагаються розкрити механізм впливу особистісних рис на життєдіяльність людини, на досягнення нею цілей самореалізації, ефективності впорання зі складними життєвими ситуаціями, успішність виконання професійної діяльності.

При розробці цих моделей значна увага, цілком правомірно, приділяється когнітивним аспектам функціонування людини як суб’єкта життєдіяльності, оскільки саме за допомогою аналізу процесів переробки інформації зарубіжні дослідники намагаються пояснити механізм зв’язку особистісних властивостей з поведінкою людини.

Особистісні риси, як установлено, корелюють з великою кількістю об’єктивних показників переробки інформації, але що означають ці кореляції, поки що не до кінця з’ясовано. У цьому розділі ми розглянемо результати досліджень, виконаних у форматі інформаційно-переробної парадигми у її застосуванні до вивчення особистості.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   19




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет