Е. Л. Носенко, І. Ф. Аршава сучасні напрями зарубіжної психології: психологія особистості підручник для студентів вищих навчальних закладів напряму «Психологія»


Психофізіологічні і біохімічні кореляти особистості та їх пояснювальний потенціал



бет5/19
Дата15.06.2016
өлшемі1.45 Mb.
#137917
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

2.5. Психофізіологічні і біохімічні кореляти особистості та їх пояснювальний потенціал

В психології особистості склалось чимало підходів до пояснення особливостей поведінки людини. Протягом тривалого часу перевага надавалась поясненням, що базуються на урахуванні об’єктивних вимірювань психофізіологічних і біохімічних процесів, проте з часом прийшло розуміння обмеженості цих пояснень. Тим не менше, ми починаємо зі стислого огляду психофізіологічних і біохімічних корелятів особистісних відмінностей, бо швидкий прогрес нейронауки обіцяє отримання унікальної інформації не тільки для пояснення, а й для надійного прогнозування закономірностей функціонування особистості [24].

Психофізіологічні і біологічні кореляти встановлені для трьох провідних особистісних рис, які згадуються в усіх існуючих типологіях особистості. Йдеться про такі особистісні риси, як екстраверсія, емоційна стабільність / нейротизм і психотизм. Ці особистісні риси згадуються як фундаментальні фактори у більшості особистісних типологій, наприклад, у типології, запропонованій Коста і МакКрає, Айзенком і Айзенком (1991), Цукерманом (2002). Вони відбивають основну масу психофізіологічних досліджень, що стосуються індивідуальних відмінностей при дослідженні особистості. На підставі численних досліджень психофізіологічних і біохімічних корелятів встановлено, зокрема, що фундаментальні розбіжності між інтровертами та екстравертами полягають в їх реагуванні на сенсорну стимуляцію і у виявленні моторної активності.

Існують переконливі емпіричні дані відносно діапазону різноманітних вимірювальних процедур, які вказують на те, що інтроверти є більш сензитивними до простої сенсорної стимуляції, ніж екстраверти. Інтроверти демонструють більш низький рівень абсолютної слухової чутливості, вони мають більш низькі больові пороги і пороги сприйняття шуму, більш високу сензитивність шкірних реакцій на тони помірної інтенсивності, більш високу амплітуду реакцій на просту фізичну стимуляцію, і таке інше. Інтро- та екстраверти розрізняються у виявленні моторної поведінки. Встановлено, зокрема, що екстраверти швидше реагують на прості моторні стимули, ніж інтроверти. Ці результати стосуються диспозиції екстравертів до жвавості, активності, схильності до розмови з іншими (Айзенк і Айзенк, 1991), їх бажання брати участь в атлетичних видах діяльності, неможливість стримувати на протязі тривалого часу свою активну поведінку у середовищі, яке обмежує її виявлення: їх преференцію до фізичної активності. Більш того, отримані емпіричні дані з використанням психофізіологічних процедур свідчуть про те, що розбіжності в моторній активності між інтровертами і екстравертами можуть бути віднесені на рахунок процесів, які відбувається у периферичній нервовій системі. Більш новітні дослідження використанням електрокортикальних і біохімічних вимірів стосовно проявів екстравертами більшої сенсорної чутливості і швидкості моторних реакцій також підтвердили розглянуті вище дані.

Що стосується психофізіологічних і біохімічних корелятів нейротизму, то у класифікації, запропонованій Айзенком і Айзенком (1991), а також у п'ятифакторній моделі МакКрає і Коста нейротизм розглядається як аспект вимірювання емоційної стабільності–нестабільності, яке оцінює відмінності в переході від одного настрою до іншого, відмінності у інтенсивності негативних афективних реакцій, тривоги та напруження. Нейротизм розглядається як важливий фактор, який передбачає можливість впорання людини із стресом, ефективність у міжособистісній взаємодії і розвиток клінічних розладів, які проявляються у тривозі, депресії і агресивності (Цукерман, 2005). У відповідності з цим нейротизм був об’єктом інтенсивних досліджень за допомогою психофізіологічних і біохімічних процедур. Більшість ранніх психофізіологічних досліджень, які були спрямовані на виявлення відмінностей екстраверсії та інтроверсії, також містять дані й відносно відмінностей у нейротизмі. Проте найважливіші аспекти прояву нейротизму в поведінці дуже рідко згадувались в дослідженнях, в яких використовувався аналіз простої фізичної стимуляції. Психофізіологічні методи, за допомогою яких реєструвалась електродермальна, електрокортикальна активність, плацебоактивність, виявились особливо чутливими до змін в інтенсивності стимуляції. Проте, було встановлено, що чутливість до стимуляції не є визначальним аспектом розбіжностей у нейротизмі.

Психофізіологічними і біохімічними методами була підтверджена вразливість показників індивідів з високими показниками нейротизму до стимуляції негативної валентності, пов’язаної із соціальним стресом і загрозою власному Я. Цей тип відмінностей підтверджений як психофізіологічними, так і біохімічними методами. Нейротизм виявився найбільш важливим фактором, який детермінує загрозу виникнення тривожних і депресивних розладів. У трифакторній моделі Айзенка всі три фактори – екстраверсія, нейротизм і психотизм – пов’язані певною мірою з імпульсивністю. Існує великий обсяг психофізіологічної літератури, в якій наводяться результати дослідження індивідуальних розбіжностей в чутливості до пошуку зовнішньої стимуляції. На підставі цих досліджень було зроблено три основних висновки.



Перший стосується того, що на базовому рівні збудження індивідуальні розбіжності суттєво не виявляються у показниках шкірно-гальванічної реакції, десинхронізації частоти серцевого ритму тощо. Ці нульові ефекти дозволяють відхилити припущення, що високий рівень чутливості до пошуку активації характеризується низьким рівнем збудження.

Другий висновок стосується того, що наявною є достатня кількість емпіричних даних відносно того, що високий рівень пошуку активації асоціюється з більш високим рівнем інтенсивності стимуляції. У цілому, досягнутий достатньо помітний прогрес при вивченні психофізіологічних і біохімічних корелятів особистості. Більш висока сенсорна реактивність інтровертів у порівнянні з екстравертами до простої сенсорної стимуляції, яку спостерігали при використанні різноманітних психофізіологічних і психофізичних процедур, є загальновизнаним фактом.

Відмінності в характеристиках моторних реакцій між інтровертами та екстравертами, виявлені за допомогою психофізіологічних процедур

Більш високий темп моторних реакцій для екстравертів при реагуванні на прості стимули і відсутність латентних періодів при вимірюванні швидкості переробки інформації вказують на участь периферичних та / або кортикальних моторних процесів як релевантних детермінант індивідуальних розбіжностей в екстраверсії.

Огляд психофізіологічних та нейрохімічних досліджень, представлений вище, мав на меті привернення уваги до ролі біологічної основи особистості у зумовленні індивідуальних розбіжностей. Конструкт збудження був розглянутий як центральний і у більш ранніх дослідженнях особистості з точки зору психофізіологічної перспективи. На протязі останніх чотирьох десятиріч нейронаука отримала нові дані, конструкти, моделі, спрямовані на те, щоб покращити розуміння біологічних детермінант поведінки і індивідуальних розбіжностей. Як повідомляють такі дослідники, як Меттьюс і Джилеланд (1999), недостатній зв'язок більш новітніх досліджень з попередніми мимоволі призвів до спрощення у розумінні ролі нейрофізіологічних процесів. Зрозуміло, що майбутні дослідження повинні мати на меті отримання більш надійних даних і застосування їх в парадигмі дослідження особистості. Це зумовить змістовні оцінки нейрогуморальних процесів у індивідуальні розбіжності на особистісному рівні.
2.6. Теорія сензитивності до підкріплення поведінки (RST) Джефрі Грея як приклад розвитку ідей генетичного підходу до дослідження структури особистості

Теорія особистості, яка зараз широко відома як теорія сензитивності до підкріплення поведінки (Reinforcement Sensitivitу Theory – RST), або як теорія гальмування чи активації поведінки залежно від характеру її підкріплення, має багато спільного з теорією Айзенка в аспекті її покладання на психофізіологічні чинники, що пояснюють поведінку людини.

Грей стверджував, що, якщо осі «екстраверсія» і «нейротизм» у моделі Айзенка змістити на 45° (або, як він запропонував пізніше, на 30°), то можна отримати дві нові осі, які представляють тривожність й імпульсивність. Отже, за Греєм, екстраверсія і нейротизм є вторинними наслідками взаємодії тривожності й імпульсивності як глибинних рис, зумовлених генетично.

Система гальмування (стримування) поведінки (BIS – Behavior Ingibition System) передує появі тривожності і сензитивності до сигналів «покарання», тобто не підкріплення поведінки, а система активації поведінки (BAS) передує виявленню імпульсивності і підвищує сензитивність до сигналів підкріплення, тобто непокарання поведінки.

Як стверджує Грей, система гальмування поведінки (BIS) складається із взаємодіючих наборів структур, що включають септо-гіпокампну систему, її моноамінергічні аференти від стовбура мозку та її неокортикальну проекцію у фронтальній долі мозку. Система активації поведінки визначається у термінах допамінергічної нейротрансмісії.

Теорія сензитивності до підкріплення побудована на описанні стану нейронних систем (neural systems) і пов’язаних із ними відносно нетривалих емоцій і актів поведінки, які відповідно з цією теорією зумовлюють появу довготривалих емоцій і поведінки, пов’язаної із диспозиційними рисами.

Згідно з цією теорією статистично визначені особистісні фактори є джерелом варіативності, яка є стабільною протягом певного часу і пов’язаною з індивідуальними властивостями. Саме вони і ситуаційні зміни в навколишньому середовищі і є нейрофізіологічною основою особистості.

Звідси випливає висновок, що кінцева мета особистісних досліджень полягає в ідентифікації відносно статичних біологічних змінних, що детермінують виявлення поверхової факторної структури у поведінці. Звичайно, неможливо заперечувати значущість навколишнього середовища у регуляції поведінки, але, щоб отримати надійні довготривалі ефекти, впливи середовища необхідно розглядати як опосередковані біологічною системою.

Завдяки дослідженням Дж. Грея, який, як відмічалося вище, продовжив створення уявлень про психофізіологічне підґрунтя особистісних відмінностей, що почав до нього Ганс Айзенк, у психології особистості з’явився новий напрям досліджень – «нейронаука про особистість».

Якщо Айзенк у його дослідженнях каузальних систем поведінки людини не виходив за межі вивчення ролі обмеженої кількості найбільш загальних мозкових процесів, головним чином активуючого впливу ретикулярної формації мозку і кортикального збудження, то Грей вніс ряд суттєвих модифікацій у теорію Айзенка, хоча їхні підходи розглядаються як взаємодоповнювальні. Перш за все, Грей вніс зміни, як зазначалось вище, у розташування екстраверсії і нейротизму у факторному просторі моделі Айзенка а також уточнив їх нейропсихологічне підґрунтя.,

Відповідно з теорією сензитивності до підкріплення поведінки Грея, екстраверсія і нейротизм (у трактуванні їх психофізіологічного підґрунтя, запропонованого Айзенком) є похідними (вторинними) факторами від більш глибинних фундаментальних факторів, що характеризують сензитивність до покарання або до підкріплення. Екстраверсія відбиває баланс сензитивності до покарання і підкріплення, а нейротизм відбиває їх об’єднану силу (Грей, 1981).

Таксономічна модель особистості Айзенка була розроблена на основі факторного аналізу симптомів післявоєнних неврозів. Айзенк висловлював припущення, що інтроверти більше схильні потерпати від тривожних розладів унаслідок їх схильності до формування умовнорефлекторних реакцій, особливо на емоціогенні подразники. Ця теорія була вдосконалена пізніше шляхом включення у неї поняття «інкубаційних ефектів при зумовленні поведінки» (Айзенк, 1979), що дозволяло пояснити «невротичний парадокс» (тобто неможливість забезпечити затухання рефлексу при його тривалому непідкріпленні). У поєднанні з емоційною нестабільністю, що відбивається у нейротизмі, це перетворювало «інтровертованих нейротиків» (Е – / N +) на осіб, особливо вразливих до тривожних розладів.

Проте, із самого початку розробки цієї теорії особистості, що базується на урахуванні збудження, залишились нез’ясованими кілька проблем. Наприклад, у інтровертів реєструють більш слабкі реакції класичного зумовлення в умовах високого рівня збудження. Це підтверджує висновок самого Айзенка про те, що інтроверти схильні до так званої «трансмаргінальної інгібіції» (термін І. П. Павлова) при високих рівнях збудження, що у той же самий час не дає можливості адекватно пояснити ґенезу клінічного неврозу.

У зв’язку з цим Грей спробував відповісти на складне запитання: якщо класичне зумовлення не дає пояснення появі негативного емоційного стану, який характеризує невроз, тоді що воно пояснює? Його відповідь на це питання, як зазначають А. Паркер Ф. Корр, що базувалась на результатах широких досліджень поведінки тварин, формувалювалась як «дія вродженого механізму», а саме системи гальмування поведінки (BIS).

Теорія сензитивності до підкріплення Грея, зокрема система сензитивності до покарання (BIS), була змодельована на підґрунті детального аналізу змін у поведінці людей під впливом ліків, які зменшують стан тривоги. Грей висунув припущення, що тривога може бути операціоналізована у вигляді поведінкових змін, які виникають внаслідок дії ліків, що допомагають подолати тривожний стан.

Експериментальні дані показали, що антидепресанти впливали, зокрема, на реакції, породжені відсутністю підкріплення у ситуаціях формування умовних рефлексів.

Переглянута версія теорії Грея співпадає з класичною версією в тому, що вона базується на припущенні відносно існування двох основних класів емоційних реакцій: позитивних і негативних (Greg and McNaughton, 2000). Підкріплення і покарання є очевидними прикладами позитивних і негативних подій. Але, ― що важливо для експериментів з людьми, ― відсутність очікуваної позитивної події виявляється функціонально еквівалентною наявності негативної події і навпаки (Грей, 1975). Відсутність очікуваної винагороди є покаранням. Подібно до цього, відсутність очікуваного покарання є винагородою. Ця базова схема створює основу двовимірної моделі нейропсихології емоцій, мотивації та особистості, яка спрощує теорію і слугує відправним пунктом для поєднання окремих нейронних моделей, які створюють підґрунтя поведінки (McNaughton and Carr, 2004).

Хоча теорія сензитивності до підкріплення (заохочення) поведінки (RST) частіше за все розглядається як теорія тривоги й імпульсивності, її точніше було б визначити як нейропсихологію емоцій, мотивації і навчання. Фактично, ця теорія виникла на підґрунті досліджень «простого» навчання, тобто навчання тварин, і спочатку вона не мала ніякого відношення до теорій особистості. Теорія сензитивності до підкріплення поведінки не формувалась як теорія специфічних рис, а була теорією специфічних біологічних систем, яку пізніше було запропоновано розглядати у межах психології особистості.

Теорія базових емоцій і мотивації, як зараз пропонують називати теорію сензитивності до підкріплення поведінки (McNaughton and Carr, 2004)], переросла межі того погляду на неї, коли Грей запропонував вважати, що BIS та BАS мають відношення до пояснення витоків тривожності та імпульсивності відповідно. Дослідження у межах теорії сензитивності до підкріплення містять зараз два масиви знань: один стосується нейронних систем і процесів, а другий – особистості та її оцінювання (А. Паркер і Ф. Корр, с. 254).

Ми стисло розглянули цю теорію саме в розділі досліджень «структури особистості», оскільки вона згадується при обґрунтуванні положень новітнього підходу до оцінювання особистості – імпліцитного оцінювання, основні положення якого будуть розглянуті у заключному розділі даного підручника.



2.7. Теорія пошуку відчуттів М. Цукермана

У дослідженні Каліджмана Ромпа (1995) була застосована спеціально розроблена шкала для виявлення потреб у пошуках сексуальних відчуттів із пунктами, в яких спеціально акцентувалась увага на пошуках збудження, новизни й інтенсивності у переживаннях соціальних відчуттів. Була також розроблена шкала пошуку відчуттів, не пов’язаних із сексуальним досвідом. Обидві шкали виявились такими, що високо корелюють. Найвищі показники за цими шкалами зафіксовано в осіб, які вживають наркотики та алкоголь перед сексуальним актом. Установлена кореляція з кількістю сексуальних партнерів та з незахищеним ректальним сексом у гомосексуальних чоловіків. Імпульсивний пошук відчуттів від’ємно корелює із задоволенням собою і партнером у неодружених парах студентів коледжу. Показники за шкалами пошуку відчуттів у суб’єктів, які живуть у цивільному і зареєстрованому шлюбі, від’ємно корелюють із задоволеннями відносинами, а кореляція між балами шлюбних партнерів вище у пар, які перебувають у щасливому шлюбі, ніж у пар, які звернулися за допомогою до сімейного психотерапевта. У цілому, одружені пари мають відносно більш високі кореляції з пошуком відчуттів. Розлучені особи мають більш високий рівень інтенсивності пошуку відчуттів, ніж одружені суб’єкти (Цукерман, Ніб, 1980). Розлучені чоловіки мають більш високий рівень пошуку відчуттів, ніж неодружені. Отже, зрозуміло, що потреба у пошуку відчуттів є вирішальним фактором стабільності відносини. Сімейні стосунки є більш задовольняючими і стійкими між суб’єктами, кожному з яких властивий низький рівень імпульсивного пошуку відчуттів. Розбіжності між рівнями інтенсивності потреб у пошуку відчуттів у партнерів є джерелом проблем; обидва партнери з високим рівнем пошуку відчуттів, хоча спочатку є сумісними, пізніше теж починають переживати певні проблеми, коли їх потреба в різноманітті відчуттів розводить їх у різні боки.

Дослідження ризикованої поведінки в різних сферах діяльності свідчить про те, що найбільш щільно корелюючими сферами є паління, вживання алкоголю та наркотиків, а також сексуальна сфера (Цукерман і Кульман, 2000). Ризиковане керування автомобілем і прагнення брати участь в азартних іграх є більш периферичними видами реалізації потреби у пошуку відчуттів. Роль сексуальної активності, вживання алкоголю і наркотиків у дезінгібіції була обговорена раніше. Ідея «адиктивної особистості» підтримується кореляційними зв’язками між схильністю до ризику в цих галузях. Навіть секс може набувати адиктивного характеру у деяких людей.

Вивчення паління серед студентів коледжів, проведене у 1970-х роках, показало високий рівень зв’язку паління серед чоловіків зі схильністю до пошуку відчуттів: серед чоловіків із високим рівнем інтенсивності пошуку відчуттів виявилось 67 % тих, хто палить; із середнім – 47 %, і лише 18 % тих, хто палить, виявилось серед опитуваних із низьким рівнем інтенсивності пошуку відчуттів (Цукерман та ін., 1972). Друге дослідження, проведене у тому ж навчальному закладі в середині 1980-х років, описане в 1990-х роках, продемонструвало, що за цей період відбулося різке зниження інтенсивності паління серед чоловіків, але незначне – серед жінок. Як і раніше, зв'язок виявився значущим: серед тих, хто палить, 20 % осіб мають високий рівень інтенсивності пошуку відчуттів, 12 % – середній, і 15 % – низький.

Якщо поєднати всі ці результати, можна простежити закономірний зв'язок паління з інтенсивністю пошуку відчуттів. В інших країнах було знайдено подібні ж зв’язки.

Дослідження зловживання алкоголем було проведене пізніше для того, щоб виявити опосередковувальні механізми, які пояснюють зв'язок зловживання алкоголем з потребою у пошуку відчуттів. Пошук відчуттів не тільки корелює із вживанням алкоголю, але також пов'язаний зі сприйманням переваг і ризиків щодо вживання алкоголю. Кац та інші автори (2000) виявили, що, хоча пошук відчуттів пов'язаний з позитивними очікуваннями від вживання алкоголю, він також безпосередньо пов'язаний із вживанням алкоголю, не опосередкованим будь-якими очікуваннями. Стасі (1997) встановив, що як пошук відчуттів, виміряний за допомогою шкали імпульсивного пошуку відчуттів, так і позитивні очікування були пов’язані із вживанням алкоголю серед студентів коледжу.

Цукерман і Кульман (2000) також установили за допомогою п’ятифакторної шкали пошуку відчуттів зв’язок між високим рівнем вживання алкоголю студентами коледжів та інтенсивністю пошуку відчуттів. Шкала імпульсивного пошуку відчуттів не має пунктів, зміст яких мав би деякий натяк на вживання алкоголю чи наркотиків; однак такий зв’язок чітко простежується. Цукерман і Кульман (2000) також установили, що шкали агресії і комунікабельності співвідносяться з високим рівнем вживання алкоголю як у чоловіків, так і у жінок; і навпаки, вживання наркотиків виявилося пов’язаним лише з імпульсивним пошуком відчуттів, комунікабельністю у чоловіків і винятково з пошуком відчуттів у жінок.

Клонінгер (1987) описав два типи алкоголіків. Перший має відносно пізній початок зловживання алкоголем, втрату контролю над його вживанням і почуття провини або страху відносно своєї залежності. Другий тип має порівняно ранній початок вживання алкоголю і патерн антисоціальної поведінки, яка включає інциденти бійок та арештів, що стають усе більш явно вираженими у разі вживання алкоголю. За даними цього дослідження, представникам останнього типу зловживання алкоголем властивий високий рівень пошуку нового і пошуку відчуттів. Дослідження, проведені в 1970-1980-х роках, дозволили встановити, що пошук відчуттів, пов'язаний із вживанням наркотиків серед молоді (Цукерман, 1994), опосередкований вживанням алкоголю. Перехід від вживання алкоголю до вживання марихуани пов'язаний з більш високими балами за шкалою пошуку відчуттів. Установлено також збільшення балів за шкалою пошуку відчуттів у осіб, які переходять від марихуани до інших сильнодіючих наркотиків. З’ясовано, що високий рівень пошуку відчуттів характерний для осіб, схильних до вживання наркотиків будь-якого типу як симулянтів (амфітамін, кокаїн, марихуана, ЛСД), і як депресантів (барбітурати та героїн).

Наявність потреби у пошуку відчуттів у молодших підлітків є прогнозом пізнього вживання алкоголю та наркотиків.

Що стосується ризикованого керування автомобілем, небезпечних видів спорту та інших видів ризикованої активності, було встановлено, що багато людей з числа тих, хто має високий рівень пошуку відчуттів, займається ризикованими видами спорту, такими як пірнання на велику глибину. Встановлено також високий рівень інтенсивності пошуку відчуттів у людей, які займаються такими видами спорту як стрибки у воду, парашутні стрибки тощо. Крім того, багато осіб із високим рівнем пошуку відчуттів вдаються до ризикованого керування автомобілем (їзда на швидкості, яка значно перевищує дозволену, та інші порушення).

Не знайдено пояснення причин того, чому деякі види спорту й інші види активності з невеликою загрозою ризику теж приваблюють суб’єктів із високим рівнем пошуку відчуттів. Наприклад, до цієї групи видів діяльності належить плавання, танці і навіть шахи.

Що стосується професій, то більший відсоток тих, хто прагне до пошуку відчуттів, спостерігається серед військових, волонтерів, які виявляють бажання брати участь у військових операціях у невоєнний час. Поліцейські ж мають невисокий рівень пошуку відчуттів порівняно з представниками загальної популяції. У цілому ж схильність до ризикової поведінки може бути притаманна саме тим, хто має високий рівень потреби у пошуку відчуттів.

Існують деякі види діяльності, які не можна вважати ризикованими для одних осіб, але які пов’язані з ризиком для інших. Наприклад, диспетчери, що здійснюють контроль за процесом авіаперельоту і під владою яких перебуває доля великої кількості пасажирів, мають більш низький рівень потреби у пошуках відчуттів, ніж пілоти, але порівняно з групами цивільних службовців і студентів диспетчери мають значно більш високий рівень потреби у пошуку відчуттів. Лікарі, медичні сестри, психологи, парапрофесіонали, які були волонтерами, працюючи в кімнатах невідкладної допомоги, виявились такими, що мали високий рівень пошуку відчуттів за всіма субшкалами, порівняно з лікарями, які працюють у традиційних умовах стаціонару.

Існують дослідження відносно переваг, які люди з високим рівнем потреби у пошуку відчуттів віддають тим чи іншим засобам інформації та розвагам. Як установив Цукерман у 2006 році, пошук відчуттів не є винятковою прерогативою ризикованої поведінки, його роль простежується і у виборі розваг. Хоча особи, які характеризуються високим рівнем пошуку відчуттів, віддають перевагу досвіду безпосередньої участі в активних розвагах, таких як вечірки, нічні клуби, рок-концерти, вони також прагнуть і до досвіду вікарного, замісного характеру: драматургія, телебачення.



Музичні та мистецькі смаки також відрізняються у суб’єктів із високим та низьким рівнем пошуку відчуттів: перші цікавляться зображеннями експліцитної сексуальності по телебаченню, у кіноплівках, журналах та інших виданнях. Як установлено багатьма авторами, їм подобаються фільми, в яких демонструється насильство, садизм, жахливі сцени. Люди з низьким рівнем потреби у пошуку відчуттів віддають перевагу музичним та романтичним фільмам. Необхідність переживання змін і схильність до суму осіб із високим рівнем пошуку відчуттів знаходить вияв у перемиканні каналів при перегляді телевізійних програм.

Психометричні дослідження опитувальника

При розробці опитувальника здійснювались спроби відібрати пункти, які мали навантаження на два фактори, в результаті чого кореляції між факторами дещо знизились порівняно з чотирифакторним опитувальником, хоча і залишались значущими. Високонадійний загальний бал був отриманий простим доданням балів за всіма чотирма факторами. Ця процедура була введена для всіх більш ранніх версій цього опитувальника. У форму № 6 опитувальника було внесено окремі пункти, в яких надавалась інформація про реальний досвід пошуку діяльності, спрямованої на отримання відчуттів, причому вони були перероблені з пунктів, у яких відображались тільки намір або бажання взяти участь у таких видах активності. Це допрацювання було здійснене в 1984 році. Отже, у шкалах опитувальника наведені як пункти, в котрих описується реальний досвід участі у видах активності, пов’язаної з пошуком відчуттів, так і пункти, в котрих перевіряється бажання респондента брати участь у таких видах активності.

Шкала потреби у пошуку відчуттів була розроблена в результаті факторного аналізу великої кількості різних особистісних шкал, і, врешті–решт, на підставі пошуку різних варіантів була розроблена п’ятифакторна модель.

Імпульсивний пошук відчуттів виявився одним із п’яти основних факторів, який випливає з факторного аналізу обох шкал і пунктів. Він містить пункти, які відбивають незапланований, спонтанний тип імпульсивності і пошуку відчуттів. Також наявні пункти, які відображають загальну потребу у збудженні, зміні обстановки без визначення будь-яких видів специфічної активності, які не включались у зміст цього опитувальника.

Інші дослідники теж розробляли подібні шкали. Понад усе заслуговує на згадування шкала пошуку новизни, розроблена Клунінгером (1987). Цей фактор є одним із найбільш домінантних факторів у даній системі описання особистості. Ця шкала надійно корелює зі шкалою пошуку відчуттів, розробленою Цукерманом і Клунінгером (1996).

Феноменологічні кореляти пошуку відчуттів

Сучасне визначення потреби у пошуку відчуттів має такий вигляд: «пошук різноманітних нових складних інтенсивних відчуттів і досвіду, бажання йти на фізичний, соціальний, правовий, фінансовий ризик заради такого досвіду». Таке визначення було дане М. Цукерманом (1994). Не всі види активності, пов’язані з пошуком відчуттів, є ризиковими. Тому було б неправильним ідентифікувати суб’єктів, які прагнуть до пошуку відчуттів, як схильних до ризику. Ризик не є основним змістом того, що вони роблять, хоча вони і виявляють тенденцію недооцінювати його негативні аспекти, і впевнені у гарних кінцевих результатах своїх дій. Проте вони готові приймати ризик як ціну за переживання відчуттів, що доставляють їм задоволення. Люди з низьким рівнем схильності до пошуку відчуттів, як правило, не є боягузами. Але вони не вбачають сенсу в тому, щоб іти на ризик, який може спричинити небезпеку чи ушкодження, тому вони не належать до цієї категорії.

Отже, як зазначалось раніше, люди з високим рівнем прояву тенденції до пошуку відчуттів, як правило, часто виступають у ролі волонтерів для участі в експериментах. Наприклад, у досвіді автора, який розробив теорію пошуку відчуттів, є дані щодо залучення волонтерів до експериментів із сенсорною деривацією. Вони йшли на ці експерименти, як і люди, що не мали потреби у пошуку відчуттів, розглядали як загрозу. Автор дослідив, як він пише в огляді історії розробки ідеї відносно наявності такої властивості особистості, як потреби у пошуку відчуттів, що пошук був пов'язаний з участю в експериментах, які надавали можливість відчути незвичний тип переживань, наприклад, гіпноз, екстрасенсорне сприйняття. Люди, які мали високу потребу у пошуку відчуттів, охоче брали участь у тренінгових групах, трансцендентальній медитації, у перегляді порнографічної продукції, але не виявляли бажання брати участь в експериментах із навчання чи з соціальної психології. Бажання бути волонтерами у зазначених вище видах активності можна було передбачити на підставі більш високого градієнта очікуваної тривожності у суб’єктів із низьким рівнем пошуку відчуттів. Високий рівень пошуку відчуттів був також притаманний волонтерам у ризикованих місіях солдат американської армії. В Ізраїлі волонтери, що брали участь у ризикованій діяльності, також мали високий рівень пошуку відчуттів.

Аналіз емпіричних даних відносно сексуальної поведінки є, мабуть, основною галуззю досліджень ролі потреби у пошуку відчуттів. Необхідність інтенсивних відчуттів, їх різноманіття і новизна очікувались у тих суб’єктів, хто прагнув часто змінювати сексуальних партнерів. Ранні дослідження самозвітів щодо сексуальної поведінки, проведені серед студентів коледжів, підтвердили ці гіпотези. Як згадувалось вище, кількість типів гетеросексуальних видів активності і кількість партнерів сексуального досвіду позитивно корелювали із загальною шкалою і всіма субшкалами опитувальника потреби у пошуку відчуттів у чоловіків, але, головним чином, із двома субшкалами, а саме пошуку досвіду дезінгібіції, тобто пошуку задоволення через контакт з іншими людьми у жінок. За змістом цих субшкал можна було б очікувати наявність кореляції переважно зі шкалою дезінгібіціїї, але у чоловіків сексуальний досвід корелював рівною мірою з усіма субшкалами; це підтверджує, що сексуальний досвід скоріше є функцією загальної шкали пошуку відчуттів, ніж пов'язаним з однією із субшкал.

З виникненням пандемії СНІДу у дослідженнях потреби пошуку відчуттів акцент був перенесений на сексуальну активність, пов’язану з ризиком, яка визначалась кількістю змінюваних партнерів, участю у незахищеному сексі і ризикованих сексуальних контактах із незнайомими людьми.

Існує чимало психофізіологічних досліджень у галузі молекулярної генетики, які свідчать про наявність корелятів феномену потреби у пошуках відчуттів на біологічному рівні.

Основні результати досліджень, пов’язаних із встановленням психофізіологічних і біохімічних корелятів схильності до пошуку відчуттів можна узагальнити у такий спосіб.


  1. Встановлено більшу реактивність суб’єктів із високим рівнем пошуку відчуттів на нову збуджувальну або тривожну стимуляцію.

  2. У суб’єктів із високим рівнем пошуку відчуттів зафіксована також більша толерантність до високої інтенсивності фізичної стимуляції.

  3. Проте не встановлено надійних індивідуальних розбіжностей у тонічних рівнях психофізіологічної активності.

Все більше даних свідчать про зв'язок психотизму та схильності до імпульсивного пошуку відчуттів в аспекті більш високої реактивності до дофамінової активності.

Марвін Цукерман стверджує, що розглядає потребу у пошуку відчуттів як один із важливих вимірів особистості у межах альтернативної п’ятифакторної моделі особистості (1991). Перша шкала опитувальника пошуку відчуттів була розроблена як частина програми досліджень сенсорної депривації ще у 1960-х роках. Нормальний рівень стимуляції і збудження був досліджений ще Вундтом, на нього посилався навіть Фрейд у своїх ранніх працях. Цукерман зазначає (1979), що факт домінування серед волонтерів на участь у дослідженні сенсорної депривації осіб, які мали високий рівень потреби у пошуку стимуляції, здавався йому спочатку парадоксальним, поки не було з’ясовано причину бажання цих осіб взяти участь у цьому дослідженні: вони очікували, що в них при проведенні цих експериментів виникнуть галюцинації. Саме бажання отримати досвід переживання нового стану і було причиною, що спонукала цих осіб взяти участь в експериментах. Тоді дослідники, які проводили експерименти, усвідомили, що люди, які мають високий рівень потреби у пошуку відчуттів, схильні шукати як нових зовнішніх, так і нових внутрішніх екстремальних вражень і підвищеної стимуляції завдяки участі у хвилюючих видах активності.

Тому при розробці шкали для дослідження феномену імпульсивного пошуку відчуттів було виділено чотири фактори. Перший з них – фактор хвилюючого піднесення і пошуку пригод, або намір і бажання брати участь у фізичних видах активності, які пов’язані з незвичними відчуттями швидкості, нового досвіду. Наприклад, заняття підводним плаванням чи пірнанням.

Другим фактором є пошук нового досвіду ― намір отримати нові відчуття і досвід, як сенсорний, так і когнітивний. Він виявляється у створенні нових напрямів у музиці, нетрадиційних стилів життя і т. ін.

Третім фактором є дезінгібіція – пошук збудження через подолання бар’єрів у спілкуванні, встановленні контактів з іншими людьми на вечірках, спільно вживаючи алкоголь або займаючись сексом.

Четвертий фактор – схильність до суму і нетерпимість до одноманітності, рутинності у видах активності й оточенні та відчуття незадоволення, коли різноманіття відсутнє у житті.

Всі чотири фактори помірно корелюють між собою. Крім того, підраховується загальний бал схильності до пошуку відчуттів.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет