Журналістика, філологія та медіаосвіта”

1. 
   Вейсберг М. Как ведут себя наши читатели, что они думают о газетах и чего ждут от газетчиков // mberg@citiustele.com
   
2. 
   Владимиров В. М. Проблема розуміння інформації в журналістиці: Автореф. ... дис. докт. філол. наук / Київ. ун-т ім. Т. Шевченка – К., 2003. – 22 с.
   
3. 
   Информационная грамотность и медиаобразование. Информационный, образовательный и научный портал // http://www.mediagram.ru
   
4. 
   Іванов В. Ф. Соціологічні дослідження аудиторії мас-медіа // http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1280
   
5. 
   Лотман Ю. Семиосфера. – СПб., 2000.
   
6. 
   Почепцов Г. Г. Теорія комуникації. – К., 1999.
   
7. 
   Сорок мнений о телевидении (зарубежные деятели культуры о телевидении). – М., 1978.
   
8. 
   Фёдоров А. Медиаобразование, теория и методика. – Ростов н/Д., 2001.
   

У сфері політичної комунікації від журналіста вимагається чуття міри, такту, політичної коректності, знання найтонших нюансів слова, що виникають залежно від контексту. Так, людину, що веде озброєну боротьбу за створення самостійної національної держави, різні ЗМІ залежно від політичних уподобань називають борцем за волю, сепаратистом, терористом, партизаном, бойовиком. Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Іншомовне слово зазвичай використовується як засіб негативної оцінки. Наприклад, подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати; захисник, апологет; спілка, альянс; зустріч, рандеву. Вищезазначене – один із прикладів з арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людини, відомих як технологія маніпулювання.

„Здатність ЗМІ швидко і майже тотально охоплювати найширші аудиторії дає їм змогу формувати суспільну думку, визначати духовні цінності” [2, с.2]. Така думка Н. Нікітіної дає авторці підстави кваліфікувати мову ЗМІ як важливий елемент державної політики. Безсумнівно, політична журналістика спрямована на створення інформаційної картини світу, адекватної реальності. Проте, чи варто вимагати абсолютної об’єктивності відтворення від суб’єкта життя? Як і сприйняття, так і словесна інтерпретація інформаційної картини світу передбачають взаємодію інтелектуальних зусиль та емоцій. І публіцистика на рівні підсвідомого чи свідомого маніпулювання вдається до таких засобів переконування і впливу, що відбивають як індивідуальні особливості сприйняття світу в образній системі та авторських журналістських новоутвореннях, так і колективний суспільний мовний досвід і мовленнєву практику політичної та навколополітичної дійсності.

Загальновідомо, що суспільно-політичне життя соціуму підвладне постійній зміні керівників і посад, переоцінці поглядів і навіть ідеологій. Час швидкоплинний. Постійною його ознакою залишається присутність змін. Виконуючи номінативну функцію, лексична система миттєво відгукується на зміни в житті, оскільки виникає потреба встановити відповідність між новими реаліями та поняттями і мовними засобами на їх позначення. Суспільно-політичні неологізми набувають значного поширення в часовому проміжку, актуальному вимогам свого часу.

Оновлення українського словника за останні 15 – 20 років пов’язане зі значними соціально-політичними зрушеннями, змінами в міжнародній і внутрішній політиці держави, науці, культурі, економіці. З-поміж позамовних чинників впливу на лексику, на думку О.Стишова, найважливішими є такі:

демократизація суспільно-політичного життя;

зміни в соціальній структурі українського суспільства;

істотне послаблення цензури;

практичні потреби мовців (пошук нових засобів самовираження в мові);

руйнування меж між стилістичними категоріями слів;

мода на певні слова [ 4, с. 21].

Калейдоскоп політичних подій, явищ, реалій дозволяє вести мову про зміни й оновлення у сфері політичної комунікації, зокрема про один із її аспектів – політичне життя суспільства у дзеркалі журналістських матеріалів відповідного змісту, а також функціонування розмовного стилю літературної мови політичної тематики. Важливо зазначити, що вищеназвані лексичні шари перетинаються між собою. Лексика політичної сфери не є закритою комунікативною системою, оскільки вона екстраполюється до соціокультурного простору „влада-народ” через сучасний публіцистичний дискурс ЗМІ, набуваючи особливого поширення в розмовній мові.

„Сучасні зміни в лексиці є якісними і кількісними. Посилення ролі засобів масової інформації спричинило зростання в мові питомої ваги неологізмів, оказіоналізмів і слів-одноденок у зв’язку з їхніми високими виражальними можливостями та значним впливом на читача або слухача” [ 1, с. 45]. З огляду на зазначене вважаємо за доцільне використання фактичного мовного матеріалу дотичних теми публікацій, а також аналіз мововжитку лексики суспільно-політичної тематики в сучасному радіоефірі, телепросторі, а також розмовному мовленні громадян .

Заслугою журналістського пера є розмовні номінації, в основу експресивності яких покладено жартівливе переосмислення одиниць лексико-семантичного поля „політика”. Наприклад, спікеріада, коаліціада, вікторіада, кучмізм, декучмізація, тандемократія, більшовики (більшість у парламенті), кризовики, слуги народні – депутати, депутати тузляться (про події навколо острова Тузла), карусельники (від карусель – вид махінації з бюлетенями для голосування), заходи анти-Юля, гарант Конституції (з іронічним відтінком). Об’єктом особливої уваги журналістів є

Л. Черновецький, багатогранну діяльність і непередбачувану вдачу якого відображують лексеми: космонавт, онучок, головний податківець країни, мер усіх бабусь.

Перспективним напрямом аналізу такого багатоаспектного явища, яким є політична комунікація, видається дослідження одиниць вторинної номінації, зокрема метафори, як-от: фінансовий спрут; політичний пасьянс; передвиборчі перегони; український корабель у пошуках курсу; озиме покоління; девальвація політичної совісті; флюгер парламенту; фронт політичної боротьби; битва за депутатські мандати; відбілювання судді (про І. Зварича); гра у вибори; паралізований парламент; полювання на землю; рейдерська атака; політичне чистилище; гілки влади; податковий прес; хвиля протестів; тверда валюта; рідка валюта; фінансові врожаї; валютний коридор; реанімувати економіку; шлюбні ігри політичних партій; латання бюджету кредитами; кадрове кровопускання; кредитний зашморг; кредитне рабство; кредитне пекло; на кредитній голці; кредитні канікули; кровообіг економіки; блокування трибуни; ціна питання; газова війна; холодна війна; стабільна валюта здає позиції; нова хвиля безробіття; банки сипляться; загазований імідж України; корпорація „Кремль”; заколисані брехнею; змова криз: демографічна побралася з економічною; політики чубляться, а ціни кусаються і повзуть вгору. Як бачимо, хоча політики всіляко намагаються відмежуватися від економіки, мовні факти свідчать про протилежне: політика – концентроване вираження економіки.

Мова ЗМІ поповнюється за рахунок використання розмовних, просторічних і жаргонних елементів, що є неминучим наслідком демократизації суспільства і самої мови: бабки на бабцях (про нововведення Л. Черновецького); опозиції по барабану; прихватизація підприємств; організаційні проколи; засвітилася дочка Прем’єр-міністра; місця в партійних списках забиті; мерія збільшила кількість дармових пасажирів; зізнання вибили; зачистка безхатченків; комсомольський общак; розвести на гроші спробували банки громадян; у МВС розрулили ситуацію; зеки-відмінники до церкви ходять, кризи не бояться; новорічний лохотрон; Яценюка замовили; держава знову підставляє гривню; розкрутка програми; депутати з’ясовували стосунки конкретно і „по понятіям”.

Джерелом політичної фразеології стає бурхливе політичне життя: роздавати портфелі будуть завтра; однопартійці шукають поміж себе паршиву вівцю; опозиція підкидає дров; гнатимуть поганою мітлою тих, хто руйнує єдність; країна сидить на діжці з порохом; Нацбанк відправив долар у вільне плавання; перетягувати на свій бік опонентів; зі світу по нитці – Нафтогазу сорочка; скандали навколо банків набирають обертів; українцям доведеться якщо не покласти зуби на полицю, то тугіше затягнути паски. І нарешті сентенція з осучасненим національним колоритом: Як зберегти заощадження, коли курс гривні танцює дикі танці.

Складниками політичних новоутворень у розмовній мові зазвичай постають номінації посад політиків, їхні прізвища, назви блоків і партій. Наприклад, віцин – віце-прем’єр, держак – державний секретар, Разоренко – П. Лазаренко, Чучма – Л. Кучма, Чуркіс –
Г. Суркіс, l. Кравчук – Л. Кравчук, Симон Петренко – Петро Симоненко, Тайфунчиха – Н. Вітренко, Собачник – Д. Табачник, харчовики – передвиборний блок „За єдину Україну”, яблучники, нунсівці, литвинівці, морозівці, януковичівці, нашоукраїнці, юльківці, ющенківці, біло-сердешні; в абревіації словотвірні новації майже унікальне явище: „РІПка” („Реформи і порядок”); „Відро” („Відродження регіонів”); „ВРУ” (Верховна Рада України).

Політичне життя суспільства у дзеркалі розмовної мови виявляється також у продукуванні вторинних номінацій політичних діячів, а також у використанні внутрішньої форми власної назви для іменування поняттєвої сфери, семантично віддаленої від політики: пахан, банкір, бухгалтер, завгар; ті, що ніколи не крали, кучмовоз, кравчучка, хрущовка, сталінка, дімократія. Актуалізація внутрішньої форми прізвища політичного діяча стає основою жаргонної фразеології: Крав Чук, Гек на шухері стояв.

Отже, у сфері ЗМІ яскраво виділяються процеси, що характеризують мовне життя суспільно-політичного простору. Інноваційні тенденції, властиві найдинамічнішій системі сучасної української літературної мови, репрезентовані зокрема в новоутвореннях журналістів. Неологізми, обтяжені концептуальним змістом і покликані забезпечити необхідний соціопрагматичний спектр слова чи вислову, є цілком закономірним і своєчасним утворенням, позаяк однією з основних функцій ЗМІ у всі часи залишаються інформативність і новизна. Перевіркою життєвої сили слів, що виникли на вимогу часу, є тривалість їх функціонування, хоча більшість слів – одноденки, розраховані на швидкий ефект і враження неординарної думки.

Важливо, щоб своєрідність журналістського сприйняття не затьмарила своєрідності мови, зумовленої взаємодією мовних і позамовних чинників, щоб комп’ютер вперто не відмовлявся друкувати мовні покручі, а програма перевірки грамотності не підкреслювала суцільно все. „Перед журналістом стоїть доволі складне і тонке завдання: відобразити реальний мовний побут соціюму, динаміку мовних норм, зробити публікацію живою, цікавою, проте уникнути порушення мовних норм, вульгаризації друкованого слова. Балансування між цими двома полюсами вимагає неабиякого мовного смаку, філологічної інтуїції” [3, с. 277]. Аби не виникло спокуси гнатися за одноденною популярністю, модним слівцем, слід знати лексико-семантичні та стилістичні глибини української мови, які й уможливлюють публіцистичну оригінальність і експресію.

1. 
   Мовчун Л. Народжене сьогоденням (Про зміни в лексиці сучасної української мови) // Дивослово. – 2006. – №7. – С. 43 – 45.
   
2. 
   Нікітіна Н. Українська мова на телебаченні: сьогочасна ситуація // Дивослово. – 2006. – №3. – С. 2 – 7.
   
3. 
   Ставицька Л. Арґо, жаргон, сленг: Соціяльна диференціяція української мови. – К., 2005.
   
4. 
   Стишов О. Українська лексика кінця ХХ століття (На матеріалі мови засобів масової інформації). – К., 2003.
   

Здебільшого новини сьогодні подають у формі коротких повідомлень, розміри цих повідомлень невеликі, а тривалість звучання найчастіше не перевищує звучання однієї – двох хвилин. Саме через те в щоденному вжитку журналісти називають їх короткими.

Сьогодні саме новинна функція журналістики якнайповніше відповідає потребам сучасного суспільства і саме виробництво новин потребує найвищої журналістської майстерності, коли в 7 – 8 рядків чи 20 – 30 секунд потрібно вкласти те, що визрівало кілька годин чи днів, а часом і років. І не лише повідомити в цих щільних межах про все, варте уваги, а й дати уявлення про причини й можливі наслідки події чи явища, що стали новиною.

У дослідженні розкривається поняття «новина», хто виробляє новини, наводиться інформація, звідки беруть новини, їх чинники і важливість, як впливають на свідомість людей, беруть участь в управлінні суспільством. Новина – це повідомлення про останні події, але ж ми знаємо, що вони можуть розповідати й про події, які ще не відбулися. Новинами можуть бути також і ті події, які сталися давно, але з певних причин досі невідомі громадськості. Брак оперативності в цьому випадку компенсується первісністю вражень, оскільки подія, що відбулася місяць тому й не стала відомою аудиторії, такою самою мірою володіє властивостями новини, як і та подія, що завершилася півгодини до передачі випуску і стала відомою разом із першою. Проте слухач все одно одержує нову інформацію – первісну в найширшому значенні цього слова.

Іноді вважають, що новини мають бути фактичними, але ж не всі факти є новинами. Те, що є новиною сьогодні, завтра вже може не бути нею.

Поняття «новина» дає нам сучасна наука, розглядаючи інформацію в діалектичній єдності старої та нової. До обсягу поняття «новина» включається нова інформація, тому ставити знак рівності між інформацією та новиною не можна.

У журналістиці кожна конкретна новина являє собою щось нове й одиничне, а також характеризується певною сукупністю відомостей. Сукупність відомостей стає новиною лише тоді, коли вона проходить стадію творчої обробки й набуває конкретної форми та впорядкованості. Саме тому під новиною в журналістиці розуміють певну сукупність відібраних, упорядкованих і втілених у відповідну форму відомостей, що стосуються чогось одиничного події, явища, які раніше не були відомі слухачам, читачам та глядачам.

Цікавість і важливість новин з плином часу змінюється: вони швидко застарівають протягом доби і перетворюються на свою протилежність – стару інформацію. Тому на практиці редакції намагаються комбінувати інтерес і важливість, прагнучи таким способом зробити новини цікавішими.

Кожна конкретна новина в журналістиці ґрунтується на своєрідному трикутнику: «відомості – інтерес – слухач». Одна грань цього трикутника означає те, що новини завжди й за будь – яких умов мають спиратися на реальні, а не вигадані відомості: факти – дані – знання.

На відміну від авторських публікацій і програм, виробництво новин часто видається безособовим: споживачі продукту так і не дізнаються, хто добув для них цікавини дня і виклав у зручний для споживання осіб.

Серед характерних рис новин насамперед виділяється швидкоплинність: те, що сьогодні вважається новиною, завтра найчастіше перестає нею бути. Утримання та збереження новиною позитивного змісту старої інформації – передумова подальшого розвитку й збагачення сьогоденної новини й водночас можливість її нового заперечення ще новішими відомостями.

Джерелом новин для багатьох засобів масової інформації часто бувають їхні читачі, слухачі і глядачі. Виняток становлять інформаційні агентства – через те, що між ними та кінцевими споживачами новин стоять преса, радіо, телебачення, Інтернет.

У суті, новини надають нам інформацію, що допомагає усвідомлювати власне становище в світі – хоч яким би широким чи вузьким той світ для кожного з нас був.

У загальному обширі засобів масової інформації ті, що спеціалізуються лише на новинах, посідають не так багато місця. Навіть інформаційні агентства, створені саме для поширення новин, урізноманітнюють свою продукцію, розсилаючи аналітичні матеріали та збираючи коментарі. Поміж телевізійних каналів у кожній країні зовсім небагато таких, що подають лише новини. За всього бажання людей чути якомога більше корисної свіжої інформації, є потреба у різноманітності. А є періоди, коли число споживачів новин цілком певно буває замалим для того, щоби виправдати оприлюднення новин саме в цей час, тому засоби масової інформації чітко визначають місце й час розміщення новин у загальному потоці виробництва. А інформаційні агентства, здебільшого, мають за споживачів інші засоби масової інформації, тому їхні стрічки новин – цілком особливий продукт, розрахований, насамперед, на переробку іншими засобами масової інформації. І навіть агентства практикують розсилання зведених масивів новини – для тих редакцій, які не мають змоги постійно стежити за стрічкою. Виняток становлять хіба що Інтернет-сайти, але й там є часові межі, коли вважають за потрібне обов’язково поновити вміст.

До речі, про слово «сьогодні» в новинах. Воно здебільшого зайве, бо новини за визначенням – те, що сталося щойно. Недаремно в класичному наборі запитань, на які відповідають новини, «коли» стоїть аж на п’ятому місці. Часом «сьогодні», яке начебто покликане підкреслити оперативність повідомлення, відіграє протилежну роль. Якщо вже необхідно повідомити, що подія сталася сьогодні, ліпше бути точними: «дві години тому», «за пів години до нашого випуску», і такі звороти набагато дієвіше передають ритм творення новини.

Чимало журналістів впадають у самооману, коли вважають, що цілком зрозуміла їм значущість новини так само зрозуміла читачам, слухачам і глядачам, а тому начебто не потрібно особливо замислюватися над тим, у який спосіб подати новину – і так цікаво буде. Вони часто припускаємося цієї помилки, бо це ж вони дізналися факти, вони обмірковували можливі наслідки, зважили й відзначили непотрібні деталі – і готові подати новину тим, хто на неї чекає або й ще не підозрює, що таке сталося. Але буває, що споживачі новин не пройшли всіх цих попередніх етапів роботи над повідомленням, і тому потрібно їх зацікавити новиною відразу – і втримати їхню увагу протягом не лише часу повідомлення новини, а й цілого випуску, в якому ту новину розміщено.

Тим, хто подає новини, потрібно дбати не лише про те, щоби показати свою обізнаність із предметом розмови, а й дати споживачам ознаку, що новини також зацікавлені в новинах.

Мова новин узагалі має бути проста й зрозуміла, і ощадливість висловлювань тут – поміж законних вимог. Варто писати так, як би розповідати про подію друзям чи іншим близьким людям.

Отже, на певному етапі передачі з огляду на конкретні умови України, у новинах можливо, а часом навіть необхідно використовувати слова, незнайомі більшості споживачів новин. Поєднання «хороших» і «поганих» новин необхідне для ефективної пізнавальної діяльності людей, воно дає їм змогу побачити, де суспільство просунулося вперед, де стоїть на місці, а де, можливо, відступає назад.

Таким чином, новини щоденно й оперативно відображають картину реальних змін у суспільній практиці. Вони активно впливають на свідомість людей, беруть участь в управлінні суспільством.

Новини – життєво важливий компонент у бутті індивідуумів, соціальному житті груп, спільнот і держав. Цей процес – від події до її висвітлення в ЗМК для широкої аудиторії – називається медіацією. Вже з цього процесу перетворення інформації в новини можна зрозуміти, що останні мають селективну природу. Ці проблеми пов’язані з виробленням новин і, відповідно, – хто вирішує порядок денний новин і хто стоїть на контролі, «сторожуючи» біля воріт випуску новин в ефірі .

Ідеологія захисту споживачів новин від прикрих повідомлень хибна тому, що обмежує їхні права на отримання інформації.

Шукаючи новини і формуючи з них випуск, журналісти намагаються зважити на звички, потреби й уподобання споживачів. І саме тому названі вже чинники визначення й добору новин ґрунтуються на увазі до особливостей аудиторії.

Тому новини повинні бути якомога конкретнішими. Їх не потрібно узагальнювати, а навпаки – треба шукати ознак, властивих лише тим персонажам, про яких мовиться. Якщо такі ознаки складно вмістити в заголовку чи в анонсі, варто змінити підхід і шукати іншої форми.

1. Висвітлення засобів масової інформації. – К., 1999.

2. Посібник з питань свободи вираження. – К., 1999.

3. Кросс К., Гакет Р.  Висвітлення новин у  суспільстві – К., 2000.

Провідні журналісти, психологи, літературознавці, вчені України, Росії, зарубіжжя, розглядали різні аспекти цієї теми, та аналізували як жанрово-тематичний аспект літератури для дітей у XX столітті, так і становлення шкільного видавництва: Н. Вернигора,

Мета роботи полягає у виявленні основних тенденцій розвитку дитячої публіцистики, та присутності різних жанрових форм на сторінках дитячої періодики. Об’єктом є дитячі періодичні журнали. Предметом є специфіка використання жанрів публіцистики. Однією з прикмет розвитку журналістикознавчого процесу в Україні є розмаїття періодичних видань. Однак, виникає питання виходу періодичних видань адресованих дітям.

Проблема стосується не кількості журналів та газет для дітей, що були видані і видаються протягом 17 років незалежності України, а якості інформації та змістовного навантаження дитячих видань.

Дитяча преса виконує, перш за все, функції популяризації пізнавальних та педагогічних ідей. Зміст дитячих часописів має розповідати читачам про нове в житті людей та навколишньому світі, відкриття науки і техніки. При цьому, всі матеріали, вміщені в дитячій пресі, мають не суперечити морально-етичним нормам суспільства, більше того, вони мають пропагувати усталені цінності народу та суспільства в цілому.

Кількість періодичних видань для дітей у державі свідчить про рівень її цивілізованості, культури, інтелекту, а також про перспективи її розвитку, її майбутнє. Нове покоління має формуватися під впливом державної політики, сім’ї, джерел інформації, які виступлять гарантами розвитку дитини. Думка про занепад дитячої журналістики, у зв’язку з ростом впливовості телебачення, є хибною, оскільки телебачення, або ж комп’ютер, не заміняє періодики – це різні засоби інформації, які по-різному впливають на інтелектуальну діяльність дитини. Закономірно, що світ української дитячої преси збільшується. Попри всі економічні, духовні, видавничі негаразди, нині видається більше 50 видів дитячих журналів та газет всеукраїнського рівня, теба зазначити, що майже всі ці видання мають електронні примірники в мережі Інтернет. Тематична різнобарвність і поліграфічна якість дитячих видань, яскравість та виразність художнього оформлення приваблюють малих читачів. Варто зазначити, що поряд із добре відомими не одному поколінню читачів журнали - “Малятко” (видається з 1960 р.), “Барвінок” (з 1928 р.), “Однокласник” – додалося багато нових: “Клас!”, “Розмалюйко”, “Пізнайко”, “Словознайка” (з 1990р.), “Зернятко” (з 1995р.), “Малеча” (з 1998р.), “Дитяча Академія” (з 2001р.), “Вулик” (з 2002 р.) і зовсім нове видання “Пізнайко від 2 до 5”, вперше вийшло у січні 2005 року.

Є. Огар в своєму дослідженні, зазначає, що у сучасному журналістикознавчому науковому дискурсі термін “дитяча переодика” використовують для позначення масиву періодичних видань, створених спеціально для дитячої, читацької аудиторії з урахуванням психофізичних можливостей, вікових потреб, та особливостей сприйняття [1]. І саме ця галузь залишається найменш дослідженною.

Треба визнати вагому значимість дитячої періодики, ака виступає як комунікативний канал, завдяки якому дитина отримує інформацію про реальну картину світу. Існує дві групи текстів, які найчастіше друкуються в дитячих виданнях. Це, по перше: художні тексти, тобто казки, дитячі історіі, які повинні розвивати емоційну сторону особистості дитини. Наприклад, журнал “Малятко”, який засновано в 1960 році, друкує багато дитячих поезій. Яскравою ознакою журналу є рубрика “Із скарбниці української поезії”, що знайомить дітей із творчістю класиків – Тараса Шевченка, Івана Франко, братів Грімм, та інщіх. В ціх журналах друкують казки народів світу, а також розповідають про звичаї того чи іншого етносу. Але великим мінусом є те, що весь цей матеріал представлен у скороченому вигляді, хоча можливо це обумовлено неможливістю розмістити повноцінну версію через невелику кількість сторінок самого журналу.

З 2000 року в Україні видається дитячий мистецький журнал “Джміль”. В ньому вміщенні ази літератури, живопису, музики, нотні тетраді, тексти пісень для маленьких читачів. Матеріали спрямованіі на розвиток культури, мовлення, логіки.

Інша група текстів нехудожнього характеру. Доречним навести приклад таких журналів, як ”Пізнайко від 2 до 6“ що видається з 2004 року. Він пропонує різні цікаві варіанти для малювання, склеювання, вирізування. Хоча, художні тексти в цьому журналі значно нижчого рівня, ніж у ”Малятку“.

”Навчатися – граючись“ – це девіз журналу ”Вулик“. В ньому немає віршів та казок, проте є багато пізнавальної інформації, ігор, завдань на кмітливість.

В наш час дитяча періодика здатна замінити дитячі енциклопедії, задачники, розмальовки, адже багато журналів особливу увагу надають саме розвитоку інтелекту школяра, його творчіх здібностей. Окрім розваг та анекдотів знаходимо цікаві розповіді з історії (“Дивосвіт”, “Світ дитини”, “Осьмомисл”), життя рослин і тварин, культура народів світу (“Дитяча Академія”, “Загадкова скарбничка”, “Соняшник”).

Зручними у користуванні та систематичному засвоєнні нових знань є тематичні випуски дитячих видань. Вони не тільки подають нову цікаву інформацію з яскравими ілюстраціями, а й перевіряють засвоєні знання за допомогою ребусів, кросвордів, логічних завдань, саморобок, розмальовок та коміксів.

Треба згадати журнал “Малеча” з додатоком “Розважальник інтелектуала”, журнал “Стежка” – це комплексна гра, де головним героєм кожного нового випуску є відомий казковий або мультиплікаційний герой. Цей журнал сповнений завданнями спрямованими на розвиток розумових здібностей, зв’язного мовлення.

Але, є журнали які направлені не лише на всебічний розвиток дитини. Таким прикладом є дитячий журнал “Зернятко”. Це перше дитяче видання, яке основну увагу приділяє вихованню християнської моралі. У малюнках, коміксах, розглядаються морально-етичні норми, релігійність, та толерантність до кожної людини.

Журнал “Вулик” – це дуже цікавий приклад дитячого журналу спрямованого на розвиток нестандартного мислення. Головним героєм є Бджілка – це прототип дуже активної, емоційної, жвавої дитини. Рубрики журналу говорять самі за себе: “Школа Гідності”, “Криниця легенд”, “Логічні розваги, математична галявина”, “Лабораторія відкриттів”, “Академія Магії”, “Конкурси та призові завдання від “Вулика””, “Лісові цікавинки”, “Мовленнєві розваги”, “Лісова ігротека”, “Методичний плакат”. “Вулик” – один із небагатьох дитячих журналів, який твориться фахівцями-педагогами, тому він і став взірцем дитячої преси України.

На інформаційному просторі України з`явились три Черкаські журнали – “Весела перерва”, “Веселі уроки” та “Веселі картинки”. Останній видається з угоди з російською стороною українською мовою, та наслідує “Веселые картинки”. У “Веселій перерві”, окрім розважальних матеріалів є логічні завдання, та уроки англійської мови. “Веселі уроки” – видання, що допомагає дитині переосмислити значення шкільної програми.

Науково-популярні журнали “Юний натураліст” та “Юний технік України” мають досить цікаве наповнення. Однак якщо в радянський час журнали подібної спрямованості були практично в кожній шкільній бібліотеці, то тепер про їх снування не отримують інформацію навіть більшість вчителів.

Отже, важливою рисою дитячої періодики є те, що всі навколишні явища пояснюються завдяки порівнянням уже видомим дитині, або через художні, яскраві образи, які легко запам’ятати та уявити. Динамічний сюжет, мова, підштовхує дитину на осмислення інформації. Формування свідомості, розвиток інтелекту, встановлення зв’язку між явищами, чіткое відокремлення між реальністю та уявленням, на розвиток цього спрямовані матеріали видань для дітей.

В дитячій періодики України представленна майже вся палітра публіцистичних жанрів: нарис, есе, байка, гумореска, фейлетон, замальовка. Як зазначила досділниця дитячої преси у 70-х роках, Г.Абросімова, то дитяча публіцистика повинна бути лише художньою [2]. Інщі журналістськи жанри, такі як замітка, інтерв’ю, репортаж, коментар та інші, якщо і пристні в дитячих виданнях, то лише з рисами публіцистики. Це ствердження не є безумовним правилом, тому що в дитяча періодика XX сторіччя містила і замітку, і репортаж, нарис. Треба зазначити, що в дитячий періодиціприсутні і аналітичні і інформаційні жарни, але дещо в інщій формі, ніж у ми звикли іх розглядати.

Отже в медіапросторі України присутня велика кількість видань для дітей. Одни з них направлені на розвиток інтелекту, мислення, мовлення, навичок дитини. Дуже рідко присутні тексті публіцистичного характеру. Інщі видання сповненні скороченими літературними казками, віршами, інформацією про світ, та етнос. З ними дитина розвиває культуру мислення, естетику та духовність. Майже в повній мірі тут представленні жанри публіцистики, але дещо в спрощеному варіанті. Але існу ще і третій варіант дитячої преси. Це зміщені журнали, де пропорційно розміщені і публіцистичні твори і прикладні завдання для дітей.