Журналістика, філологія та медіаосвіта”

3. Зубченко Л.А. Лиссабонская стратегия Евросоюза: разочарования и надежды // Интернет-портал "ПЕРСПЕКТИВИ" // Режим доступа: http://www.perspektivy.info/oykumena/europe/lissabonskaya_strategiya_evrosoiuza_razocharovaniya_i_nadezhdy_2007-8-26-10-25.htm

5. Пероганич Ю. Трансфер технологій та інновацій: рекомендації IІ міжнародного форуму // Інернет-портал Асоціації ідприємств інформаційних технологій України // Режим доступу: http://apitu.org.ua/node/950

4. Towards a European Research Area. Science, Technology and Innovation. Key Figures 2002. European Commission. Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2002. − Режим доступу: ftp://ftp.cordis.lu/pub/rtd2002/docs/ind_kf2002.pdf

Валентина Кажан, Раїса Калініна (Кривий Ріг)

ЗАПОЗИЧЕНА ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ЯВИЩ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ
У статті здійснено аналіз запозичень, що називають явища масової культури; виявлено спільні для близькоспоріднених мов парадигматично-синтагматичні закономірності; засвідчено розширення словникового складу загальнолітературної мови.

Ключові слова: запозичене слово, термінологія, активізація, словотвірна система, функціонування.
Мова масової комунікації має бути соціально значущою, доступною, інформативною, «дієвою для різних соціальних категорій і груп» [5, с. 20].

Вивчення мовних особливостей україномовних («Україна молода», «Критика», «Коментар», «Культура і життя») та російськомовних («Аргументы и факты», «Комсомольская правда», «Арт-Мозаика») газет та тижневиків за останній період (2008 – початок 2009 рр.) засвідчує розширення словникового складу загальнолітературної мови завдяки активному залученню іншомовної лексики зі сфери масової, або популярної, культури (музики, кіно, мистецтва, літератури, шоу-бізнесу). Через широку популярність позначуваних нею реалій найбільш схильною до сприйняття такої лексики є молодіжна аудиторія.

Ілюстративний матеріал демонструє відновлення більш ранніх запозичень, більшість із яких уже пристосувалася до мови-реципієнта, наприклад: укр.: колаж, дубляж, субтитри, бестселер; рос.: импресарио, ротация, комиксы, кинодистрибьюторы тощо. Запозичені терміни-слова наділені словотворчими потенціями, що виявляються у формуванні похідних одиниць, переважно прикметників, які використовуються у прямому значенні. Вони утворюються: а) суфіксальним способом: укр.: хітовий (сингл); топові (виконавці), поп-фолькова (мелодія); аматорський (фільм); кобзарство; бандурництво; рос.: фентезийные (сказания); медийные (лица); мейнстримное (звучание); фанковые (ритмы) та ін.; б) префіксальним способом (надзвичайно рідко): неформат, спродюсировать.

До словотвірної системи обох мов залучаються інтернаціональні компоненти, які входять до морфемної будови складних слів. Подібне явище набуває подальшого поширення. Наприклад: укр.: радіодіджей, міні-бенефіс, мега-зірка, кінопортал, телешоу; дискографія, кінофундація, кінокутюр’є; рос.: киношлягер, ретросаунд, электро-поп; мини-сериал (лента); монодрама, мегапопулярный, макси-сингл тощо.

У мові ЗМІ активізується також процес утворення нових складних найменувань (як правило, двокомпонентних), що свідчать про розвиток рис аналітизму в українській і російській мовах. Можна виділити такі моделі складних слів:

• 
  запозичене слово + запозичене слово (як правило, з англійської мови): укр.: фольк-рок, iнтернет-портал, реп-кліп, реаліті-шоу, поп-арт; рос.: триллер-римейк, рэп-баттл, имидж-дизайнер, регги-хит, фэшн-стори, альтер-эго, брейк-баттл та ін.;
  
• 
  запозичене слово + питоме слово: укр.: інтернет-голосування, соул-зірка, гранд-роль, арт-ярмарок, фольк-запис; рос.: шорт-лист, трек-лист, камео-роль, баттл-песня, демо-запись, письмо-эмбарго. У подібних моделях запозичене слово займає переважно препозицію, зрідка (як в останньому прикладі) – постпозицію;
  
• 
  запозичене слово + старе запозичене слово, яке давно ввійшло в лексичну систему мови: укр.: топ-позиція, радіо-хіт, фільм-фентезі, рекорд-лейбл, інтернет-форум; рос.: кавер-версия, бэк-вокал, актер-хоббит, демо-версия, фэшн-канал, саунд-продюсер, фольк-авангард.
  

Мова ЗМІ намагається (хоча не завжди послідовно) нейтралізувати в певний спосіб значну кількість запозичених слів:

• 
  через підбір синонімів із питомої лексики (інколи спостерігається і в межах одного контексту) або запозичених слів, які давно ввійшли в стандартну мову, наприклад: укр.: лейбл – група (компанія, студія); трек – пісня (композиція); ремейк (римейк) – перезапис (фільму); генерація – покоління; рос.: диджей – ведучий; данс – танець; сингл – компакт-диск, продакшн – виробництво та ін.;
  
• 
  через пояснення описовим способом у тексті змісту запозиченого слова, наприклад: укр.: Кіч (стає лінією з найпопулярніших форм масової культури); графіті (у Нью-Йорку стрімко розвинулося нове урбаністичне мистецтво); Емо (скорочено від emotion – емоційний) – молодіжна субкультура, яка бере свої початки з 80-х років на Заході; рос.: Сейзлы (продавцы рекламного эфира) гораздо оперативнее реагируют на колебания рынка; камео – із підзаголовка: Англ. слово «cameo» буквально переводится как «камея», т.е. ювелирное украшение с чьим-либо портретом. В кино «камео» означает нечто иное – участие в фильме звезды, которая исполняет эпизодическую роль. Термин впервые был использован продюсером М. Тоддом применительно к фильму «Вокруг света за 80 дней» (1956), в котором насчитывается 44 камео; И всем любителям боевиков в стиле «нон-стоп-экшн» (то есть безостановочного действия, которое не отпускает зрителей до самого конца фильма) рекомендую ленту к просмотру; Шесть мест съемки, или на языке клипмейкеров, шесть локэйшенов.
  

Якщо в газетних текстах відсутні вказані засоби нейтралізації іншомовної лексики, то більша частина читачів не спроможна сприйняти інформацію через відсутність у контексті тлумачення значення запозичених одиниць, якими деякі тексти перенасичені. Наведемо приклади: Жанр значення не має – від традиційних інструментів на зразок живопису до мультимедіа, інсталяцій, гепенінгів тощо, головний критерій – індивідуальність художника; Она его муза, импресарио, менеджер, имиджмейкер и домоправительница в одном лице.

Певна кількість запозичених у сфері масової культури слів відповідає вимогам, що висуваються до термінів: бути максимально точними і короткими. Запозичення нерідко відбувається саме задля економії мовних засобів порівняно з питомими чи калькованими описовими виразами. Наприклад: укр.: гран-прі – найвища нагорода; реноме – репутація, усталена думка про кого-, що-небудь; фентезі – літературний стиль – ненаукова фантастика; фолькзапис – запис народної музики; таблоїд – газета невеликого формату (зазвичай бульварного змісту); рос.: блокбастер – кінофільм (вистава) з масштабним зніманням, масовими сценами; перформанс (перфоманс) – вид художньої творчості, який об’єднує театр з образотворчим мистецтвом; ремикс (римикс) – новий варіант, переробка старої мелодії пісні; чарты – списки популярності (рейтингу) виконавців; комикс – популярна серія малюнків з короткими оповідями, які утворюють суцільну розповідь розважального характеру.

Деякі запозичені слова, що донедавна вживалися у вузькій термінологічній сфері, починають долати цей бар’єр, переходять до загальнолітературної мови, розширюючи при цьому свої семантичні можливості і нерідко набуваючи нових значень. Наприклад: Продюсер зразу після перемоги запросив співця на свій лейбл, де той і випустив свій дебютний альбом; Лейбл «Імперія» стрімко ввірвався до вітчизняного шоу-бізнесу (контексти допомагають з’ясувати, що слово «лейбл» - це не тільки фірмовий знак, яскрава наліпка, що прикрашає готовий одяг, а й музична група, фірма, студія); Любители рок-музыки наверняка его запомнили по совместному треку с рок-группой; у словосполученнях: танцевальные треки, скачивание треков, трек «Полночь»; заглавный трек альбома (слово «трек (треки)» набуло значення «музикальна композиція (пісня)»); Создание торговых марок – вот мейнстрим современного искусства. Здесь все важно: цвет, линия, образ, музыка, слово (за словником, мейнстрім – джазовий термін, яким позначають помірно прогресивні напрямки будь-якого джазового стилю; у статті слово вжито у значенні «головний напрямок у мистецтві взагалі»); ще один контекст з останнім словом: заголовок «Неформат» – в бой с мейнстримом!» («Неформат» – незалежна літературна премія). Термін набув узагальненого значення: «літературний твір, який нічим не виділяється із загальної течії, тобто звичайний формат, позбавлений оригінальності, живих прийомів, свіжих типів сприйняття тощо.

У мові газет спостерігаємо спільні для близькоспоріднених мов парадигматичні й синтагматичні закономірності: запозичені слова залучаються до процесу переосмислення значення, розширення лексичної сполучуваності, що нерідко призводить до метафоричних переносів і, як наслідок, до формування експресивно-стилістичного змісту. Наприклад: укр.: фортепіанний альянс; яскравий колаж булгаковського бестселера; гуру маркетингу; гаряча ротація; рос.: саундтрек современной жизни; брендированный мир; драйвовая гитара та ін.

Експресивність мас-медійних текстів забезпечується й утворенням від опорних запозичених слів похідних одиниць, що мають яскраві ознаки оказіональності. Наприклад: укр.: кінографоманія; Бондіада (від Бонд); кінофест (фест – від фестиваль); атракціономанія; російський шоубіз (замість шоу-бізнес); рос.: запитченный (від питч); забрейковать (від брейк); лоходэнс; хип-хопчик; баттлиться (від баттлы – танцювальні битви); поттериана (від Поттер) і т.ін.

Завдяки схожості звукової оболонки запозичені одиниці залучаються до мовної гри, що надає тексту додаткової експресії й оригінальності. Цікавою є така ілюстрація зі словами сбрендившие і брендинг: Заголовок «Сбрендившие…» (іронічне просторічне слово утворено від дієслова «сбрендить» – утратити розум; «сбрендить» – від «бренди» – алкогольний напій). Контекст: «Украина, как и другие страны постсоветского пространства, переживает бум брендинга» (брендинг – від бренд – торгова марка).

Загадковість і зацікавленість викликають ті запозичені слова, які дотепер ще не фіксовані тлумачними словниками та словниками іншомовних слів (це явище спостерігаємо в обох мовах). Наприклад: укр.: бек-вокал (вокальний супровід сольного номера); реліз (презентація альбому записаного диску); фронтмен (соліст, керівник групи); біт (музикальний ритм); рос.: каверы (скриті переробки пісень); регги (музикальний стиль); шорт-лист (короткий список-перелік); хэдлайнер (ведучий заходу); райдер (список запитів виконавця до організаторів гастролей) тощо.

Отже, за умови збереження комунікативності та функціонально-стилістичних обмежень запозичення стає одним із джерел поповнення сучасного словника популярної культури. Розширяється сфера використання інтернаціональної лексики.

Прогнозуємо, що певний арсенал запозичених одиниць перейде до загальнонародної мови.

Припускаємо, що число іншомовних слів у мові сучасних ЗМІ буде певною мірою відрегульовано (перш за все через пошук рівнозначного питомого матеріалу, семантично еквівалентного запозиченому).

Доцільно враховувати культурно-мовну компетенцію читачів, прагнути до помірного запозичення.

1. 
   Большой словарь иностранных слов. – М., 2009.
   
2. 
   Великий тлумачний словник сучасної української літературної мови. – К., 2009.
   
3. 
   Новый словарь иностранных слов. – М., 2007.
   
4. 
   Современный толковый словарь русского языка. – СПб., 2004.
   
5. 
   Солганик Г.Я. Общие особенности языка газеты // Язык и стиль средств массовой информации и пропаганды. – М., 1980. – С. 5-23.
   

Тематика його статей та публікацій різна як за жанрами, так і за проблематикою висвітлюваних проблем. М. Голубець писав: ”Преса, той шмат задрукованого день у день паперу – це найвірніше дзеркало духовного й фізичного життя народів, їх безупинно закріплювана й контрольована вимогою правдивості й актуальності автобіографія й автокритика” [3]. Відтак багато уваги М. Голубець приділяв проблемам функціонування преси в Галичині, усі зміни в культурному та політичному житті країни намагався відобразити у своїх публікаціях на її сторінках. Недаремно М. Рудницький зауважив: ”Це був за вдачею журналіст у найкращому розумінні цього слова. Його тягнула до газети вічно жива цікавість до громадських справ і сотні питань, зв’язаних з рідною культурою” [20]. М. Рудницький писав, що від історії мистецтва до загальної історії лише один крок. М. Голубець уважно вивчав минуле свого народу. Коли перед його очима в його уяві поставали сторінки цього минулого, то він ставав істориком міста. Ось чому в потрібний момент він міг використати усі свої знання для написання фахових історичних статей, брошур, оглядів та навіть історичних повістей.

Влучно схарактеризував М. Голубця також Б. Мелянський у своїй публікації з нагоди першої річниці смерті історика та журналіста. ”По всій галицькій пресі повоєнних часів розсипав М. Голубець сотки статей і здобув собі ним ім’я першоякісного журналіста-публіциста і громадянина” [15]. Науковий працівник державного архіву у Львові В. Мацяк на сторінках ”Львівських вістей” 1942 року писав, що ”немалі заслуги поклав п. Голубець як дослідник та популяризатор з питомою йому принадною, легкою формою писання, автор багатьох праць про старе й недавнє минуле Львова з його історичними пам’ятками” [16].

Зазначимо, що тривалий час (радянський період) дослідження творчої спадщини М. Голубця як визначного представника галицької інтелігенції 20-30-х років XX ст. було заборонене. Відтак вивчення діяльності цієї персоналії як письменника, редактора, видавця та журналіста сприятиме визнанню його вагомого внеску в розвиток комунікативного процесу Галичини минулого сторіччя.

Упродовж останніх років з’явилося чимало публікацій, які досліджують той чи інший аспект діяльності М. Голубця. Редакторську діяльність досліджували О. Катола [17], Л. Сніцарчук [22], З. Наконечна [18], декілька статей про Голубця-мистецтвознавця підготував Т. Стефанишин [23].

Предметом нашої публікації є характеристика організаційно-редакторської та журналістської діяльності М. Голубця. Також намагатимемось з’ясувати, які проблеми найчастіше порушував автор, які ідеї хотів донести до своїх читачів на шпальтах газет; з якою метою він засновував власні видання.

Сферою діяльності, якій М. Голубець присвятив значну частину свого життя, була журналістика. Майстром пера він став з 1909 року і відтак співпрацював із 14 тижневиками, одні редагував, інші – видавав, для деяких писав. Сьогодні сотні його статей можна знати в підшивках таких видань, як ”Світ” (1917-1918), ”Шляхи”, ”Життя і мистецтво” (1920), ”Маски” (1923), ”Українське мистецтво” (1926), ”Час” (1931), ”Неділя” (1928-1931), ”Новий час” (1923), ”Наш прапор”. Співпрацював М. Голубець і з газетою ”Діло”, редагував ”Українську бібліотеку”, яку видавав І. Тиктор [1], був співавтором багатьох видань за кордоном.

М. Голубець виступав ініціатором не лише серйозних та аналітичних видань. Адже саме за його ідеєю було видано журнал сатири і гумору ”Маски” (1923). Нещодавній поет-січовик намагався створити видання уякому б поєднання публіцистики та сатири гостро та відверто відображало загальнонаціональні проблеми українців. Це видання відрізнялося від решти часописів своєю цікавою позицією: сатира богемістів дещо змінювалася і ставала радше меланхолійною, аніж комічною. Публікації викривального спрямування підписували псевдонімами і криптонімами. На восьми сторінках обов’язковими були карикатури і шаржі, авторами яких здебільшого були П. Ковжун, Р. Лісовський. На жаль, доля цього видання склалася так, що вийшло всього 4 номери.

Період 20-30-х рр. називають періодом інтенсивного розвитку західноукраїнської преси. Серед видань різного типу і призначення виходило декілька видань для українських родин. Серед них був і ілюстрований тижневик ”Неділя”, який називав себе часописом-журналом для родин. За роки його існування (1928-1939) серед числа його редакторів і журналістів був і М. Голубець. За визначенням редакції тижневик мав задовольняти запити родини ”в усій ширині й многогранності” та висвітлювати події політичного, громадського і культурного життя на українських землях та за кордоном. Значну частину шпальт тижневика займали статті інформаційного плану. Проте основна увага приділялася висвітленню перебігу подій на міжнародній політичній арені, громадсько-політичного та культурного життя українців у Галичині. Характерною особливістю матеріалів, затверджених редакцією до друку, була їхня сенсаційність. Це пояснюється не лише вимогами задля здобуття популярності, а й специфікою видання. Отож у змісті ”Неділі” органічно поєднувався інформаційних та розважальний матеріал. Це відповідало призначенню видання для родин і робило його доступним та привабливим для широкого кола читачів.

Співпрацюючи з цим виданням, М. Голубець розмістив на його сторінках історико-краєзнавчу розвідку про Перемишль [4], дослідження щодо українсько-польських взаємин [5], порушив проблему функціонування та видавництва преси в Галичині [6, 7], також надрукував декілька публікацій з приводу українського питання [8, 9] та геральдичної тематики [10, 11]. Не оминає своїм пером автор таких тем, як-от: важке матеріальне становище творчої інтелігенції [12] та поширення освіти серед народу [13].

У вересні 1931 року з’явився перший номер часопису ”Час”, ініціатором створення якого став М. Голубець. Матеріальні негаразди не лякали засновника, він був переконаний, що поява ще одного українського щоденника, який став би ”справді всім для всіх, без огляду на стан, професію, рівень освіти, а навіть ріжницю партійних переконань” [2], є направду необхідністю. До того часу галичани отримували актуальну інформацію лише зі сторінок ”Діла”.

Дослідники преси Галичини того часу зауважують, що чимало українців у пошуках ”актуальностей дня” віддавали перевагу польським періодичним виданням. Натомість М. Голубець своїм часописом ”Час” навпаки намагався повернути галичан до читання своєї періодики. Відтак на сторінках цього видання було чимало інформації про соціальне, економічне, культурне життя українців у польській державі. Патріотично спрямовані публікації зображували проблемність існування недержавної нації в період пацифікації. Редакційний комітет намагався зініціювати створення єдиної української журналістської організації, яка б мала ввійти до міжнародної організації журналістів. Також ”часівці” наголошували на жебрацькому існуванні культурно-освітніх товариств галичан (”Просвіти”, ”Рідної Школи”).

Проте перше місце серед висвітлюваних тем полеміко-публіцистичних жанрів належало українсько-польским взаєминам. Роки існування цього часопису були черговою спробою розв’язати ”українське питання” в Польщі. Незважаючи на важкий стан видавничої справи Галичини, ”Час” був першим українським щоденником нового типу та універсального змісту для масового читача.

У 1921 році М. Голубець був ініціатором створення Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ) – загально мистецького об’єднання, членами якого стали митці зі Східної України (П. Холодний-старший, П. Ковжун,

Ю. Магалевський, С. Тимошенко). Члени ГДУМ активно працювали в декількох важливих для українського мистецтва напрямах – захист і підтримка українських митців, організація мистецьких виставок, видання часописів. Під егідою цього об’єднання 1926 року вийшов у світ журнал ”Українське мистецтво”, яке зініціював М. Голубець. Основний тематичний блок цього видання складали статті про життя та творчість відомих українських художників, нові напрями в живописі. М. Голубець сам іноді долучався до числа авторів журналу. Так він розмістив на сторінках ґрунтовну статтю ”Роберт Лісовський” [14], схарактеризувавши творчу манеру графіка й аквареліста, активного учасника ГДУМ.

У числі першому за 1926 рік був надрукований лист до редакції

В. Залозецького щодо дискусії з приводу критики ”Начерку українського мистецтва”. Натомість уже в числі 3 розміщена негативна рецензія

М. Голубця на книгу В. Залозецького щодо дерев’яного будівництва [19] та рецензія В. Січинського на “Провідник по Львові” М. Голубця [21]. Ці статті є свідченням того, що на сторінках ”Українського мистецтва” велося жваве обговорення книжкових новинок та подій у мистецькому середовищі Галичини. Виданню вдалося налагодити зворотній зв'язок із читачами та зачепити важливі питання того часу.

Незважаючи на короткий час свого виходу, ”Українське мистецтво” засвідчило ”інтенсивне життя в тогочасній Галичині” [24]. Адже українська інтелігенція розуміла важливість друкованого слова, його унікальну функцію інформаційного обміну між поколіннями – форми збереження духовного досвіду нації.

Сам же М. Голубець ніколи не розчаровувся, коли зникало якесь його видання. Адже в цей час він eже розмірковував про те, як заснувати наступне. Як редактор та видавець він володів творчим хистом, неабиякою ерудицією та витонченим смаком. Його видання завжди були живими та цікавими для читачів. Маючи чималий досвід у виданні часописів?

М. Голубець на основі аналізу преси намагався визначити першочерговs завдання, які мав виконувати кожний часопис, щоб стати виразником громадської думки. Діапазон його творчих зацікавлень надзвичайно широкий, що знайшло своє втілення в різноманітності жанрів надрукованих матеріалів – від фейлетонів і заміток до великих розвідок та ґрунтовних досліджень. Історико-літературна освіта дозволяла йому компетентно висвітлювати широку проблематику: літературну та мистецьку критику, політику й історію.

М. Голубець розумів, що преса є одним із найоб’єктивніших виразників життя та найкращим засобом впливу на громадськість. Цим він і намагався скористатися впродовж усієї своєї журналістської та мистецької діяльності. Мабуть, саме з тієї ж причини залишив по собі сотні статей, був активним у комунікативному та пресовидавничому процесі Галичини.