Журналістика, філологія та медіаосвіта”

1. Бутрин М. Микола Голубець // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М.М. Романюка. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 64-66.

2. [Від редакції]. На порозі // Час. – 1931. – Ч. 1.

3.Голубець М. В обличчю сучасності // Новий час. – 1936. – 12 квіт.

4. Голубець М. Перемишль // Новий час. – 1928. – 25, 27, 30 січ.; 1, 3, 6, 10,13,17 лют.

5. Голубець М. Криваві роковини // Неділя. – 1928. – 11 листоп.

6. Голубець М. На порозі нового року // Неділя. – 1928. – 30 груд.

7. Голубець М. В допомогу робітникам пера // Неділя. – 1928. – 14 квіт.

8. Голубець М. ”Українізація” // Неділя. – 1929. – 13, 20, 27 жовт.

9. Голубець М. Наш край перед 300 роками: Виїмки з подорожнього щоденника Ульріха Вердума // Неділя. – 1930. – 23, 30 листоп.; 7, 14 груд.

10. Голубець М. Герб міста Львова // Неділя. – 1930. – 16, 23 берез.

11. Голубець М. В обороні історичної правди // Неділя. – 1938. – 4 верес.

12. Голубець М. В допомогу робітникам пера // Неділя. – 1929. – 14 квіт.

13. Голубець М. ”В школі наше майбутнє”// Неділя. – 1929. – 8 верес.

14. Голубець М. Роберт Лісовський // Українське мистецтво. – 1926. – Ч. 2. – С. 33-36.

15. Мелянський Б. Микола Голубець – журналіст: Жмут згадок у перші роковини смерти // Львівські вісті. – 1943. – 20 трав.

16. Мацяк В. М. Голубець – Історик Львова // Львівські вісті. – 1942. – 14/15 черв.

17. Катола О. Микола Голубець – редактор і видавець часопису ”Українське мистецтво” // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Вип. 13. – 2005. – С. 600-607.

18. Наконечна З. Микола Голубець про українську пресу // Український період: історія і сучасність: Доповіді та повідомлення дев’ятої всеукраїнської науково-практичної конференції. – 2005. – 28/29 жовт.

19. [Рецензія] // Українське мистецтво. – 1926. – Чис. 3. – С. 88-89.– Рец. на кн.: Zaloziecky W. R. Gotische und barocke Holzkirchen in den Karpathenländern – Wien: Krystal-Verlag, 1926. – 126 s.: іl.

20. Рудницький М. Невтомний робітник пера: Микола Голубець (1891-1942) // Львівські вісті. – 1942. – 23/26 трав.

21. Січинський В. [Рецензія] // Українське мистецтво. – 1926. – Чис. 3. – С. 89. – Рец. на кн.: Голубець М. Львів: Історія Львова від найдавніших часів; Історичні пам’ятники старовини; Л.Л. Львів в часах великої і визвольної війни; З.У.Н.Р.; Провідник по Львові. – Жовкла: Червона калина, 1925. – 179 с.: 23 іл.

22. Сніцарчук Л. ”Крок вперід!” Або темпоральна референтність часопису ”Час” (1931-1932) // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Вип. 10. – 2002 – С. 174-180.

23. Стефанишин Т. Микола Голубець – визначний представник львівської школи мистецтвознавства // Мистецтвознавство 99: Науковий збірник. – 1999. – С. 177-188.

24. Українські часописи Львова 1848-1939 рр. – Т. 3. Кн. 1. – С. 637 – 638.

Світлана Кличко (Київ)

ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ:

КРИМСЬКИЙ АСПЕКТ
У матеріалі подано відомості про засоби масової інформації, що виходили на теренах Криму протягом 1990 – 2008 рр. Особливу увагу приділено мовній проблемі функціонування кримських медіа. У стислій формі описано роботу телерадіоорганізацій та друкованих видань за добу незалежності, їх проблеми та недоліки. Не залишилася поза увагою і регіональна преса.

Ключові слова: інформаційний простір Криму, друковані періодичні видання, телерадіоорганізації, кримські ЗМІ, кримська преса.
Проблеми розвитку та функціонування кримських ЗМІ привертають увагу багатьох науковців. Проте переважна більшість праць у цій галузі є вибірковою. Найбільш досліджена історія етнічної преси на півострові. До цієї теми звертались І.О. Богданович, В.Ю. Ганкевич, Г.З. Юксель, Н.В. Яблоновська та ін. Важливою подією став вихід праці Н.В. Яблоновської «Етнічна преса Криму: історія та сучасність», у якій систематизовано матеріал про зародження та розвиток періодики національних меншин на території кримського півострову. Інші дослідники у своїх роботах порушують також лише окремі питання в діяльності кримських ЗМІ (мовні, політичні тощо), але журналістська спадщина, практично, не описана. Над цією проблемою працювали Д.А. Кононенко, О.І. Губар та ін. Найменш висвітленою є діяльність телерадіоорганізацій на півострові.

До розпаду СРСР інформаційний простір Криму залишався достатньо одноманітним, чітко структурованим та цілком підконтрольним. Із формуванням нової концепції інформаційної політики після отримання Україною незалежності, регіональне медіа-поле почало швидко змінюватися. У Криму відкрилися нові радіостанції та телевізійні канали, стали виходити нові друковані видання найрізноманітнішого спрямування – соціально-правові та молодіжні, літературно-художні й партійні, рекламні та культурно-просвітницькі, розважальні й релігійні, з питань екології, медицини, економіки, бізнесу тощо. Кримчани дістали можливість вибрати саме той засіб масової інформації, який відповідав би їх поглядам. Така багатоманітність ринку ЗМІ, здавалося б, створює кримським журналістам достатні умови для того, щоб реалізувати своє право на свободу слова. Та аналіз медіа-продуктів (публікацій, телерадіопередач), здійснений дослідниками, показує, що практично всі ЗМІ Криму знаходяться під впливом влади, бізнесу або політичних структур. Таким чином, засоби масової інформації виконують роль інструменту прихованого й прямого маніпулювання громадською думкою у боротьбі елітних груп за владу та ресурси регіону [4].

Початок 90-х для кримської преси дав поштовх для появи нових засобів масової інформації. На території півострову у 1990 р. видавались обласні газети – «Крымская правда», що виходила 6 разів на тиждень та мала два додатки «Достлукъ» (Дружба) кримськотатарською мовою та «Крымская неделя», газета «Крымский комсомолец» з періодичністю виходу 1 раз на тиждень, «Советский Крым», що видавався 5 раз на тиждень. Крім того статус обласної газети мало і видання «Кримська правда», яке повністю повторювало однойменну російськомовну газету. У 1990 році нараховувалося 10 міських газет, більшість з яких були засновані ще в 20-30-х роках (наприклад, «Заря коммунизма», «Евпаторийская здравница», «Керченский рабочий» тощо). Проте стали з’являтися і нові назви: з червня починає видаватися двічі на місяць інформаційне видання Алуштинського МК КП України і міської Ради народних депутатів «Алуштинский вестник», з жовтня – газета Сакської міської Ради народних депутатів «Слово города». У сфері районної періодики істотних змін не відбулося – 15 районних видань продовжували свою діяльність [5].

Тож, ситуація в місцевій пресі кардинально змінюється на початку 90-х рр. З’являються видання не лише орієнтовані на кожного радянського читача, як це було раніше, а й видається широке коло газет та журналів, спрямованих на задоволення потреб етнічних груп, що проживають на півострові. Поновлює свою діяльність й етнічна преса. Завдяки зусиллям місцевого відділення товариства «Просвіта» у Сімферополі починає видаватися газета українською мовою – «Кримська світлиця», яка має свого читача і сьогодні. Серед видань етносів Криму легко простежується намір редакторів та журналістів якомога широко охопити різні сфери життя. Так, з’являються громадсько-політичні, науково-популярні, релігійні, інформаційні, літературні, виробничо-практичні, довідкові та науково-методичні видання. Також протягом 90-х років починають виходити видання, орієнтовані на різну вікову аудиторію (дитячі видання – «Йылдызчык» («Зірочка»), додаток до газети «Кримська світлиця» «Джерельце», молодіжні – додаток до газети «Кримська світлиця» «Будьмо!» тощо). Важливо підкреслити, що на півострові постійно збільшується кількість назв газет, які спрямовані на висвітлення загальнополітичних процесів та особливостей місцевих проблем («Первая крымская», «Крымское время», «Крымский обозреватель» тощо).

Мовне питання ЗМІ Криму залишається одним з найболючіших. Безперечно, 90-ті рр. внесли певні корективи в мовну палітру кримських медіа. Так, наприклад, якщо з 1944 р. газети і журнали видавалися виключно російською мовою на півострові (за винятком кількох видань, україномовний варіант яких лише дублював російськомовні аналоги), то з поверненням на півострів депортованих народів і підвищенням національної самосвідомості представників різних кримських етносів почали виходити видання їхніми мовами. Навіть Державна телерадіокомпанія «Крим», яка функціонує ще з 1959 р., сьогодні здійснює своє мовлення сімома мовами: українською, російською, кримськотатарською, німецькою, грецькою, болгарською та вірменською [3]. Та, на жаль, мовою більшості кримських ЗМІ залишається російська.

Тим більше, незрозумілим залишається і питання використання у кримських ЗМІ української мови. Яскравий національний характер має лише одна газета – «Кримська світлиця». І це при тому, що станом на 2008 р. в АР Крим зареєстровано 1423 друковані періодичні видання зі сферою розповсюдження на території автономії.

Зі шпальт місцевої преси постійно лунають занепокоєння: «Мовою Української Держави не видається жодного науково-популярного, жодного виробничо-практичного, жодного довідкового, жодного розважального, жодного (в чистому вигляді) літературно-художнього, жодного навчального, жодного наукового, жодного медичного, жодного релігійного, жодного жіночого видання. Вдумаймося: ЖОДНОГО! – Так про наболіле пишуть журналісти. – Молодіжний та спортивний додатки до «Кримської світлиці» через брак коштів не видаються вже понад два роки. Дитячий кольоровий 8-сторінковий додаток «Джерельце» виходить раз на місяць (до честі кримської влади, вона виділила «Джерельцю» на рік аж 35 тис. грн., які йдуть на погашення витрат на поліграфію та папір, решту тягне на своїх плечах колектив «Світлиці»). Газета «Кримський діалог» – це 4-сторінкова щотижнева українськомовна вкладка в газету Верховної Ради Криму «Крымские известия», тираж – 4076 екземплярів...» [2].

Проблема набирає нових обертів, якщо згадати, що єдиний державний орган законодавчої гілки влади на півострові – Верховної Ради АР Крим – газета «Крымские известия» видається, як не прикро, російською мовою, а українською мовою має лише скромний додаток – «Кримській діалог», який є швидше не діалогом, а безголосим звертанням до читачів. Рішення колегії про стан інформаційного простору Автономної Республіки Крим Державного Комітету телебачення і радіомовлення України від 29.05.2008 р. лише ще більше приховує цю проблему. Так, у документі зазначається, що «українською та іншими мовами виходить 28 друкованих видань. Кримськотатарською мовою – 4 видання, російською – близько 1000 видань» [6] . Тож, виходить, що, умовно кажучи, лише кожне тридцяте друковане видання видається не російською мовою. Ще більш прикро, що й не українською. Офіційно зареєстрованих україномовних видань не набереться в автономії і десяти. Допомога в цьому питанні йде лише з боку етнічних видань, які час від часу розміщують україномовні матеріали поряд із матеріалами, написаними мовами національних меншин.

Як стверджують науковці, у кримському інформаційному просторі домінують російські та кримські російськомовні видання, тож їхній негативізм та неприйнятне ставлення до тих чи інших національних груп значною мірою можуть розцінюватися як фактор збереження конфліктогенності в суспільстві [8].

Розглядаючи мовну проблему кримських ЗМІ, науковці навіть вдаються до введення терміну «лінгвоцид»: «І навіть погоджуючись із тим, що російська мова – як мова міжнаціонального спілкування і мова міжнародна – необхідна багатьом кримським етнічним виданням, тому що вона значно розширює їхню читацьку аудиторію, робить їх більш авторитетними і впливовими, а також, що теж важливо, більш привабливими для рекламодавців, не можна не зазначити: ця російськомовність кримської етнічної преси – не свідомий вибір її видавців, а наслідок страшного явища лінгвоциду, тобто втрати народом його рідної мови під впливом усім зрозумілого зовнішнього фактора» [10].

Дослідники також відмічають, що попри всі помітні досягнення національної періодики, теле- та радіожурналістики необхідно визнати, що сьогодні в Криму ще занадто мало тих засобів масової інформації, які б могли ефективно сприяти «озвученню» національних інтересів, задоволенню духовних потреб кримськотатарського народу, виявленню його самосвідомості, культури, розвитку загальносуспільного діалогу за допомогою друкованого слова, радіо та телебачення [9]. Основна частина кримських видань – це регіональні газети, які мають локальний вплив. Значна кількість видань має вузьку тематику або друкує інформацію виключно рекламного характеру, отже вони не прагнуть впливати на формування громадської думки. Періодичність виходу переважної кількості цих видань нерегулярна і тому в них немає постійної аудиторії. Найбільш тиражні загальнополітичні кримські газети: щоденні – «Крымская правда», «Крымская газета», «Крымские известия», «Крымское время»; щотижневі – «Первая Крымская», «События» та національні газети: «Голос Крыма» (колишній тижневий додаток до газети «Голос України»), «Полуостров» (прихильна до кримськотатарської організації «Міллі Фірка»), «Авдет» («Повернення» – друкований орган меджлісу кримськотатарського народу). Всі вони виходять російською мовою [4].

У 2008 р. в АР Крим зареєстровано 86 телерадіоорганізацій. Найбільш активно телерадіоорганізації працюють в м. Сімферополі і Сімферопольському районі, де діють 5 регіональних і місцевих телеканалів, 17 FM-радіостанцій. В інформаційному просторі АР Крим працюють дві державні телерадіокомпанії – Державна телерадіокомпанія «Крим» та Севастопольська регіональна державна телерадіокомпанія. Відсоток покриття території півострова теле- та радіопрограмами загальнонаціональних телерадіомовників складає 80-90%.

Середньодобовий обсяг місцевого телемовлення збільшився: з 5,7 годин на добу у 1995 році до 12 годин на добу в 2007 році. У радіомовленні тенденція дещо зворотня. Відповідно до статистичних даних середньодобовий обсяг радіомовлення на півострові у 1995 – 1996 рр. 4 – 7 разів перевищував показники початку ХХІ століття [7].

Найбільш дієвими засобами інформаційного впливу залишається телебачення та радіомовлення. Окрім державної ТРК та 6 комунальних студій проводового радіо, в автономії діють приватні ТРК (комерційні) – 16 телекомпаній ефірного мовлення, 12 радіостанцій, 21 студія проводового радіомовлення, 56 студій кабельного телебачення. Ретрансляційна мережа в Криму налічує понад 200 передавальних засобів, з яких 185 забезпечують державне мовлення. Основні обсяги ретрансляції телерадіопрограм здійснює Радіотелевізійний передаючий центр АР Крим. Також велика кількість FM-станцій, лідерами серед яких за обсягом аудиторії є «Європа+», «Люкс-FM», «Хит-FM Украина», серед національних – радіо «Мейдан» (кримськотатарською та частково українською мовами) [4].

Ситуацію в кримському телерадіопросторі відслідковує Представництво Національної ради з телебачення і радіомовлення України в АРК. За останні 2 роки було виявлено факти несанкціонованої ретрансляції російських телеканалів в Криму, і зараз вживається ряд заходів щодо діяльності теле- й радіокомпаній з метою забезпечення мовлення відповідно до умов отриманих ліцензій. З 1 березня 2008 р. Нацрада не приймає документи на видачу ліцензій кабельним провайдерам, які транслюють іноземні телеканали без перекладу на українську мову та без вилучення з них іноземної реклами. Деяким кабельним операторам, що діють в Криму, відмовлено в переоформленні ліцензій [4].

Проблеми свободи слова, свободи друку та прав журналістів на виконання своєї професійної діяльності залишаються незадовільними і не відповідають принципам демократичного суспільства [1].

Істотною проблемою кримської журналістики залишається якісна підготовка спеціалістів. На жаль, жодний вищий навчальний заклад Криму не готує журналістів для національних ЗМІ, викладання в них ведеться російською мовою.

Таким чином, попри динамічний розвиток протягом 1990 – 2008 рр. журналістика Криму постійно стикається з багатьма проблемами, які наявні в національній системі ЗМІ (законодавча недосконалість, недостатня кількість кваліфікованих працівників тощо). Проте, розвиток кримських медіа має свої регіональні особливості (підвищений рівень конфліктогенності у суспільстві, мовна проблема та ін.), які здатні ускладнити функціонування ЗМІ в умовах так званої «свободи».

1. 
   Алєдінова С. Інформаційний простір Криму. [Електронний ресурс]: // Авдет, 2007. – Режим доступу: http://maidan.org.ua/static/krymmai/1169625586.html. – Назва з екрана.
   
2. 
   Горіславець В. З огляду на специфіку, або сучасні кримські міфи. // Кримська світлиця. – 2006. – №51.
   
3. 
   Историческая справка: Государственная телерадиокомпания «Крым». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tv.crimea.ua/rus/index.php?submenu_id=1&doc=1. – Назва з екрана.
   
4. 
   Каповська Н. Інформаційний простір АР Криму як складова загальноукраїнського інформаційного простору: проблема співвідношення. [Електронний ресурс]: Регіональний філіал НІСД у м. Сімферополі. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/Juli08/02.htm. – Назва з екрана.
   
5. 
   Летопись периодических и продолжающихся зданий. 1986 – 1990. Государственный библиографический указатель Российской Федерации. Ч.2, газеты. – М.: Книжная палата, – 752 с.
   
6. 
   Про стан інформаційного простору Автономної Республіки Крим. Рішення колегії Департаменту інформаційної політики від 29.05.08. № 6/19. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article-?art_id=64968&cat_id=63080. – Назва з екрана.
   
7. 
   Річна статистична інформація: Культура. Головне управління статистики в Автономній республіці Крим. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sf.ukrstat.gov.ua/ukgkult.htm. – Назва з екрана.
   
8. 
   Семена М. Досвід і помилки кримської преси під час формування, розвитку та усунення напружених конфліктних ситуацій у сфері міжетнічних та міжконфесійних відносин (1995 – 2002 роки) / Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. – К., 2002.
   
9. 
   Червонная С.М. Возвращение крымскотатарского народа: проблемы этнокультурного возрождения. Крымскотатарское национальное движение. Том 4.: 1994-1997 годы. / Под ред. М.Н. Губогло, - М., 1997. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.iea.ras.ru/books/11_KRIM4/100320041401_5.htm. – Назва з екрана.
   
10. 
    Яблоновська Н.В. З історії зародження української преси Криму. // Кримська світлиця. – 2006. – №34.
    

1. Смешение варианта нормы с обязательным литературным стандартом.

2. Усиление давления письменной нормы на устную речь , её канцеляризация.

3. Активное влияние узуса на ту же норму как обратное явление – проникновение в средства массовой информации элементов устной речи.

4. Утрата высокого стиля, внедрение в подсознание воровской идеологии.

5. Устранение глубинно символических значений, изменение оттенков смысла.

6. Проникновение огромного количества заимствованных слов, не всегда адекватно передающих смысл понятия, мода на иностранные слова, особенно англицизмы [3, c. 150-153].

Доказательством развития русского литературного языка служит сеть интернета. Имеется в виду, конечно, не весь интернет, а сайты, на которых происходит виртуальное общение. Автор тесно соприкасался со многими поэтическими сайтами – Стихи. Ру, Литературный Совет, Форум Ники Невыразимовой, Весна Поэтов. Нами проанализировано словоупотребление на этих сайтах в двух направлениях. С одной стороны, это язык рецензий и письменного общения посетителей сайтов, а с другой – язык стихотворений, представленных на различные конкурсы, блиц-турниры.

Проследим особенности словоупотребления письменного общения.

Эволюция языка происходит прежде всего в лексике. Для поэтических сайтов характерны общие тенденции в развитии языка 1) тенденция экономии речевых усилий и 2) тенденция накопления средств. Русский язык широко пользуется различного рода сокращениями, возникают они и в пространстве интернета. Так, интернет называют инетом, клавиатуру - клавой, компьютер – компом, видеокарту – видаком, кстати превращается в кста, нравится – в нра, экспромт – в эксп. Как показывают наблюдения, в сети появляются и вновь изобретённые слова, например, имхо или имха, что обозначает – это моё мнение или я так думаю (это моя имха). В интернете иногда изобретается свой язык, понятный только пользователю: существование слова виртуальный, виртуал становится возможным рядом с реал, которое употребляется взамен слова реальный, например: Кто-то подвис в реале. Очепятка заменяет опечатку, возникшее первоначально их опечатки, а потом закрепившееся в такой форме. Не менее интересным является пресловутое зы, что просто обозначает P. S. на русской раскладке клавиатуры, что характерно для так называемого ленивого пользователя. Сетевые поэты широко используют слова шорт, лонг, которые обозначают списки для голосования – небольшой и расширенный. Потому возникает фраза: Просьба вывешивать шорт-листы.

Огромную роль играют имена собственные, которые в большинстве случаев заменяют имя и фамилию, так называемые ники. Они свидетельствуют о характере, привычках или об интересах автора. Например: Танцующий В Темноте, Летящая Над Дебаркадером, Сержант Пепел, Ива Новая(от фамилии Иванова), Тоня Вече, Одиссей Улисс, Песни Под Прицелом, Липовый Мёд, Чёрная Лиса, Борзой Писец и т.д.

Активное влияние узуса на литературную норму сказывается в орфоэпии, вернее в закреплении на письме орфоэпических норм, так называемое фонетическое письмо: аффтар жжот, пайду убьюсь аб стол, ваще, пасиб. Фонетическое письмо – это оживление речи, попытка подстроиться под речь простого человека, уйти от обыденности, выделиться созданием собственного речевого портрета. Чаще всего автор таких строк узнаваем сразу, до появления подписи, т.е. ника. Стремление выделить определённый слог в слове приводит к появлению большой буквы в середине слова и, наоборот, необходимость печатать текст быстро приводит к некоторым условностям – отсутствию прописных букв в начале строки.

Приток в сетевую поэзию непрофессионалов способствовал появлению текстов с орфографическими, пунктуационными, стилистическими, грамматическими ошибками. Если так называемые неправильности простительны в общении, но несоблюдение норм в тексте, например, стихотворения –это свидетельство незнания правил школьной грамматики. Ведь «именно школа должна приучить человека к понятию о том, что слово – живой организм в постоянном движении смыслов и границах усвоенных им форм, Что нужно различать не только форму, но и содержание слова, что нужно побольше читать, заглядывая в словари, и больше думать, когда приступаешь к делу. Другими словами, следует дать понять, что язык – не только средство коммуникации, язык – основание мысли, и речемыслительная его функция есть функция творческая» [3, c. 144].

Автор не ставил своей задачей анализировать всесторонне поэтический язык сетевой поэзии, но на некоторых моментах словоупотребления хотелось бы остановиться. Ещё Г.О. Винокур сказал, что поэтическая функция языка «не совпадает с функцией языка как средства обычного общения» [1, c. 27]. Он же подчеркнул, что «буквальное значение слова в поэзии раскрывает внутри себя новые, иные смыслы, совершенно так же, как расширяется в искусстве значение описываемого единичного эмпирического факта до степени того или иного обобщения» [1, c. 28].

Пытаясь создать яркие, запоминающиеся поэтические образы, авторы стихов намеренно сталкивают значения слов. Например: синяя осока(такой не бывает, но оказывается так называется деревня вблизи; синяя киноварь(она бывает только красной, о чём свидетельствует словарное толкование); дрейфующий кит(дрейфовать могут только льдины или корабли), и чернели дома казённые (тёмные окна учреждений). Один из авторов, подобно футуристам, буквально насыщает своё стихотворение неологизмами ларошфукончен бал, в стендальную дорогу, гюгорько и рембольно, обэдгарпошлив, оконандойлевшие лица, обгуберманутых, мерименчивой погоды и т.д. Эти ёмкие образы выполняют двойную задачу – они не только возвращают нас в то культурное пространство, о котором говорится, но и являются мощным выразительным средством. То же касается терминологии. В текстах присутствуют медицинские, технические, математические, музыкальные термины: Станет старый кларнет в си-бемоле пронзительно плакать, а печальная флейта рсщедрится россыпью нот; Лист Мёбиуса – символ математики, что служит высшей мудрости венцом. Главное, чтобы их было не очень много в тесте, чтобы не возникло чувства перенасыщения.

Не всегда созданные сочетания удачны. Так, например, нарушена логическая связь в словосочетании два мужчины и старик. Прежде всего правильнее было бы сказать двое мужчин. Наличие слова старик свидетельствует о логической ошибке, старика автор не считает мужчиной. Невозможно создать образ, разрушая фразеологизм. Так, у слова кромешный узкая сочетаемость – кромешный ад или кромешная тьма. Поэтому словосочетания кромешные дни, кромешный ил ошибочны, тавтологическим кажется сочетание снежный наст, наст – это уже снег. Странным кажется название стихотворения Кубок головы.

На уровне словосочетаний и предложений читатель может обогатить себя новыми смыслами, например, Голуби да совы в нём заснут валетом. Речь идёт не об обычном сосуществовании птиц, живущих в разных местах, а о временном пространстве, когда голуби просыпаются, а совы засыпают. Необычное сравнение, правда с отрицательным оттенком, появляется в предложении Упадут на спину сказочные зори цвета скарлатины и начальной кори. Очень часто – это чувство удивления, возникшее от слова, словосочетания и предложения, ведь словарь у всех один и тот же, а образы получаются разные, зримые и осязаемые: на цыпочки привставший ветер; а листы календарь нанижет на прибрежные камыши; эпиграф августовских трав, курсивом набранный по лету; съедаемы, как миф; луна скользила сёмгой; огромным влажным ртом нас перемалывает вечность. Невозможно дать рецептов создания хороших образов, удачных фраз. Всё сугубо индивидуально, но успешны поиски думающего человека, неравнодушного к слову и наделённого поэтическим видением окружающего мира.

Таким образом, работа в интернете, особенно на поэтических сайтах, даёт филологу пищу для размышлений над употреблением слова, словосочетания, предложения. Ведь язык развивается и совершенствуется помимо наших желаний и ухищрений власти. «Не мы существуем в языке, но язык живёт в нас, и наша обязанность соответствовать высокому духу и смыслу завещанного предками Логоса»[3, с.136].