Клуб сімейного дозвілля
жүктеу/скачать 2.24 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Роберта Андерсона.
- 2 , побачив, що той повний і ввімкнув апарат.
- по-британ і
- но. Чи є у н.и щось, що ви могли би прийняти Що-небудь таке, заспокій ливе
- Андерсон
- «Аби лиш він не набирався ваги, як Боб
- «Господи, якщо Ти там є, нехай це вже буде кінець».
- Андерсон. Можна мені увійти Ви замерзнете, стоячи тут у цьому халатику.
- — застерегла вона себе.
- к чорту. Звісно, якщо це обтяжливо...
- іншим
- 1 , — докинула вона, — та ще й у казенному автомобілі з кепським обігрівачем.
- Андерсон. Нема потреби ховатися вам там, у кутку. Я занадто старий, щоби кусатися.
- Андерсон...
«Це добре», — подумала Дарсі. Вона прокашлялася.
Диспетчерка сказала, що негайно надішле швидку допомогу. Дарсі припустила, що вона також пошле місцевих поліцейських з Ярмутського відділку. І машину поліції штату також, якщо така зараз є десь в їхньому районі. Вона сподівалася, що її зараз нема. Вона повернулася у передпокій і сіла на кушетку, але посиділа там недовго. Там були його очі, вони дивилися на неї. Звинувачували її. Взявши його плащ, вона закуталася в нього і вийшла на під’їзну алею чекати на допомогу. — 17 — Полісменом, котрий приймав її заяву, був Гаролд Шрусбері, місцевий. Дарсі його не знала, але була, так сталося, знайома з його дружиною; Арлін Шрусбері належала до «Франтих плетива». Він балакав з нею у кухні, поки медики швидкої допомоги спершу оглянули тіло Боббі, а потім забрали його, несвідомі того, що всередині нього ховається ще один труп. Парубок, набагато небезпечніший за сертифікованого громадського бухгалтери Роберта Андерсона.
Він поглянув на її тремтячі руки і відповів, що сам залюб ки зробив би каву для них обох.
Дарсі знов почала плакати. Офіцер Шрусбері відірвав цілу жменю від рулону паперового рушника і подав їй.
Він перевірив «Банн»2, побачив, що той повний і ввімкнув апарат.
Вона розповіла про знайдений Бобом у решті з «Сабвею» пенні «подвійного штампу», про те, яким він був збудженим цією подією. Про те, як вони відсвяткували знахідку вечерею в «Перлині узбережжя», і про те, що він забагато випив. Як він пустував (згадала, як він комічно їй відсалютував по-британ і ському, коли вона попрохала склянку «Пер’є» з лаймом). Як він піднімався вгору по сходах, високо тримаючи бокал, немов офіціант. Як він уже ледь було не ступив на сходовий майданчик, але послизнувся. Вона навіть розповіла, як вона мало не послизнулася сама на одному з розсипаних кубиків льоду, коли кинулася вниз, до нього. Офіцер Шрусбері почеркав щось у своєму блокноті, потім його закляпнув і подивився їй прямо в очі.
До в’язниці, звісно. Поле «Вперед» не проходиш, двісті доларів не отримуєш, потрапляєш прямо в тюрму'. Боб упорався мало не з дюжиною вбивств, а вона не змогла чисто виконати й одного (звісно, свої він планував, та ще й з бухгалтерською увагою до деталей). Вона не знала, де схибила, але без сумніву, це виявиться щось зовсім одіозне. По дорозі до поліцейського відділку офіцер Шрусбері їй розкаже. Це буде, як остання сторінка у Елізабет Джордж1.
Вона дивилася на нього, роззявивши рота.
Вона втерла сльози з обличчя й слабенько посміхнулася.
і. Думка про це викликала свіжий приплив сліз, і вона вико ристала рештки паперового рушника, щоби з ними впорати ся. Хто міг знати, що в людині міститься стільки сліз? Воіі.і не торкалася своєї кави, а тепер випила півчашки трьома дон гими ковтками, хоча кава все ще була гарячою.
Він висунув першу з кухонних шухляд, потім другу, потім третю. Дарсі відчула, як серце стрибнуло їй у горло, коли він відкрив четверту. Дістав звідти ганчір’яну мачулку і вручив їй.
— 18 — Роберта Еморі Андерсона було віддано на упокій землі на яр- мутському кладовищі «Мир» через два дні. Донні з Петрою, стоячи обабіч матері, підтримували її, поки священик проказував, яка се є скороминуща річ людське життя. Погода повернула на холод, небо було пойняте хмарами; крижаний вітер скреготав голими гілками. Фірма «ББ&А» припинила діяльність на один день, звідти з’явилися геть усі. Бухгалтери у їхніх чорних плащах купчилися зграями, немов ворони. Серед них не було жінок. Раніше Дарсі цього ніколи не помічала. На очах у неї бриніли сльози, вона раз у раз витирала їх хустинкою, яку тримала в руці, затягнутій у чорну рукавичку; Петра плакала монотонно й безупинно. Похмурий стояв Донні, з почервонілими очима. Молодий, гарний парубок, але з уже рідшаючим волоссям, як і в батька було в його віці. «Аби лиш він не набирався ваги, як Боб, — подумала вона, — і не вбивав жінок, звісно». Хоча звичайно такі речі не спадкові. Хіба ні? Невдовзі все це минеться. Донні залишиться тільки на пару днів — це був максимум часу, на який він міг вирватися зі свого бізнесу в даний момент, так він пояснив. Він сподівався, що вона поставиться до цього з розумінням, і вона відповіла, що звісно, так. Петра пробуде з нею цілий тиждень, вона сказала, що могла б залишитися й на довше, якщо Дарсі її потребує. Дарсі відповіла, що дуже цінує її доброту, в душі сподіваючись, що цей тиждень становитиме не більше п’яти днів. їй треба було побути на самоті. їй треба було... ні, не подумати, це не зовсім те, але віднайти себе знову. Відновити свою позицію по цей бік дзеркала. Ні, не можна сказати, ніби щось пішло криво, далебі, це не так. Дарсі не вважала, що все було б краще, аби вона місяцями планувала вбивство свого чоловіка. Якби вона так робила, либонь, могла б напартачити, щось занадто ускладнивши. Несхоже на Боба, планування не було її сильною стороною. З важкими питаннями вона не стикнулася. Її історія було простою, достовірною, майже правдивою. Найважливішою часткою була ця кам’яна плита під нею: їхній шлюб, що простягався в минуле майже на три десятиліття, гарний шлюб, і його картину не псували бодай хоч якісь недавні суперечки. Ну справді, про що тут було питати? Священик запросив родину зробити крок уперед. Вони ступили. в
Дарсі підійшла останньою. Вона нахилилася, взяла рукою у чорній рукавичці землю й дозволила їй упасти. Не промо вила нічого. Священик закликав до хвилини безмовної молитви. Скор ботні похилили голови. Вітер гримів гілками. Не дуже звіддалік долинав шум автомобільного руху по трасі 1-295. Дарсі по думала: «Господи, якщо Ти там є, нехай це вже буде кінець». — 19 — Кінець не настав. Тижнів за сім чи близького того після похорону — вже настав новий рік, надворі бриніло кришталевою синявою й холодом — у будинку на Цукроварній алеї пролунав дверний дзвоник. Відчинивши двері, Дарсі побачила літнього джентльмена у важкому чорному пальті й червонім кашне. Перед собою в руках він тримав старомодний гомбурзький капелюх'. Обличчя мав покраяне глибокими зморшками (сліди не лише старості, а й страждань, подумала Дарсі), а залишки його сивого волосся було підстрижено коротесеньким їжачком.
Він незграбно поліз до кишені і впустив свого капелюха. Дарсі нахилилася, щоб його підняти. Розігнувшись, вона побачила, що літній джентльмен тримає в руці книжечку в шкі- і ряній обкладинці. Усередині неї виявився золотий знак і фото її гостя (там він був набагато молодшим) на пластиковій картці.
Вона зауважила його вихлювату ходу і те, як його права рука несвідомо торкається правої кульші — ніби намагаючись утримати суглоб укупі, — і ясний спогад зринув їй у голові: Боб сидить біля неї на ліжку, її холодні пальці ув’язнені його гарячими. Боб говорить. Фактично зловтішається: «Яхочу, аби вони думали, ніби Беде тупий, і саме так вони й вважають. Бо насправді самі вони тупі. Мене тільки один раз допитували, і то, як свідка, десь тижні за два після того, як БД вбив ту жінку, Мур. Старий такий, кульгавий дідок, либонь, ледь не пенсіонер». І ось він тут, цей дідок, стоїть за якихось десяток кроків від того місця, де помер Боб. Де вона його вбила. Холт Рамзі був одночасно і хворий, і стражденний на вигляд, але очі мав гострі. Вони жваво рухалися туди-сюди, вбираючи в себе все, перш ніж повернутися на його обличчя. «Будь обережною, — застерегла вона себе. — Ох, будь з ним вельми обережною, Дарселлен».
Він доволі спокійно вручив їй книжечку і, поки вона вивчала її вміст, притулив свого капелюха на вішак.
і.
«Ярозумію, що ви хтось набагато більший за це означення".
Провадячи його до кухні, йдучи повільно, щоб Рамзі встигав за нею, вона спитала, скільки йому років.
Його мерехтливі очі — юні й сторожкі у складчастих, хронічно покривлених болем очницях, — обмацували її обличчя. «Він знає. Не знаю, яким чином, але він знає». Вона перевірила, чи є кава в «Банні», й увімкнула апарат. Дістаючи з шафи чашки, запитала:
Він розсміявся, але той його сміх перейшов у кашель.
б диться, якщо ви просто зватимете мене Холтом. Та й насправді це з вашим чоловіком я хотів би побалакати, розумієте, але ж, звісно, він помер — знову, мої співчуття, — тож це тепер неможливо. Тобто він цілком поза межами досягнення. Він похитав головою і сів на один зі стільців біля столика для рубання м’яса. Затріщало його пальто. Десь усередині його мізерного старечого тіла хруснула кістка.
а жу ж я собі це дозволити, хіба ні? Переслідування злочинці" і все таке інше. Через це я й ногу собі колись ушкодив, знаєте Гонитва на машині, на шаленій швидкості, у вісімдесят де в’ятому це було. Парубок убив власну дружину й обох їхніх дітей. Звичайно, злочини такого характеру — це наслідки мри жүктеу/скачать 2.24 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|