Книга Марко Поло. М.,Мысль, 1997] Послание Вильгельма де Рубрука Людовику IX, королю французскому
жүктеу/скачать 0.72 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Послание Вильгельма де Рубрука Людовику IX, королю французскому.
|
ПУТЕШЕСТВИЕ В ВОСТОЧНЫЕ СТРАНЫ ВИЛЬГЕЛЬМА ДЕ РУБРУКА В ЛЕТО БЛАГОСТИ 1253 [Джованни дель Плано Карпини, История Монгалов/ Гильом ле Рубрук, Путешествие в восточные страны/ Книга Марко Поло. М.,Мысль, 1997] Послание Вильгельма де Рубрука Людовику IX, королю французскому. Превосходительнейшему и христианнейшему государю Людовику, Божией милостью славному королю франков, брат Вильгельм де Рубрук, наименьший в ордене братьев миноритов [шлет] привет и [желает] всегда радоваться о Христе. Писано в Екклезиасте о Мудреце: "Он отправится в землю чужих народов, испытает во всем хорошее и дурное". Это дело свершил я, господин король мой, но о если бы как мудрец, а не как глупец, ибо многие творят то, что творит мудрец, но не мудро, а более глупо; боюсь, что я принадлежу к их числу. Все же, каким бы образом я ни свершил это, но, раз вы сказали мне, когда я удалялся от вас, чтобы я описал вам все, что увижу среди татар, и даже внушили, чтобы я не боялся писать вам длинных посланий, я делаю то, что вы препоручили, правда, делаю со страхом и почтением, так как у меня не хватает соответствующих слов, которые я должен был бы написать вашему столь славному величеству. ГЛАВА ПЕРВАЯ Отъезд наш из Константинополя и прибытие в Солдаию1, первый город татар Отже, нехай знає ваша священна величність, що в літо Господнє 1253, сьомого травня, в'їхали ми в море Понта, іменоване в просторіччя Великим (majus) морем. Як я дізнався від купців, воно має в довжину 1400 миль і поділяється на дві частини2. Саме біля його середини є два виступи землі: один на півночі, а інший на півдні. Той, що знаходиться на півдні, називається Синополь, і це – фортеця та гавань султана Туреччини; той, що знаходиться на півночі, зайнятий якоюсь областю, що називається нині латинами Газарія3; греками ж, що у ній березі моря, вона називається Касарія, тобто Цезарія. І [там] є деякі миси, що видаються в морі, саме з півдня у напрямку Синополя; між Синополем і Касарією триста миль, так що від цих виступів вважається у напрямку до Константинополя сімсот миль у довжину та ширину та сімсот у напрямку на схід, тобто до Іверії, що є область Георгії4. Ми прибули в область Газарію, або Касарію, яка представляє ніби трикутник, що має із заходу місто, іменований Керсона5, в якому був закатований святий Климент. І, пливучи перед цим містом, ми побачили острів, на якому знаходиться знаменитий храм, споруджений, як то кажуть, руками ангельськими. У середині ж, приблизно у напрямку до південного краю, Касарія має місто, іменований Солдая, який звернений до Синополя навскіс, і туди пристають всі купці, як їдучі з Туреччини і бажаючі попрямувати до північних країн, і їдуть назад із Русії та північних країн. та охочі переправитися до Туреччини. Одні привозять горностаїв, білок та інші дорогоцінні хутра; інші привозять тканини з бавовняного паперу, паперу (gamba-sio), шовкові матерії та запашні коріння. У східній частині цієї області є місто, що називається Матрика6, де річка Танаїд7 впадає в море Понта, маючи в гирлі 12 миль завширшки. Саме ця річка, перш ніж впасти в море Понта, утворює на півночі ніби якесь море8, що має в ширину і довжину сімсот миль, але ніде не має глибини понад шість кроків (passus); тому великі кораблі не входять до нього, а купці з Константинополя, приставаючи до вищезгаданого міста Матриці, посилають [звідти] свої човни (barcas) до річки Танаїда, щоб закупити сушеної риби, саме осетрів, чебаків (hosas barbatas) та інших риб у безмежному кількості. Отже, вищезгадана область Цезарія оточена морем із трьох сторін, саме із заходу, де знаходиться Керсона, місто Климента, з півдня, де місто Солдая, якого ми пристали, він вершина області, і зі сходу, де місто Марітандіс, чи Матрика, і гирло моря Танаїдського. Вище цього гирла знаходиться Зикия, яка не кориться татарам, а на схід - свеви та івери9, які [також] не коряться татарам. Потім на південь знаходиться Трапезунда10, яка має власного государя на ім'я Гвідо11, що належить до роду константинопольських імператорів; він кориться татарам. Потім лежить Синопіль, що належить султанові Туреччини; він так само [їм] кориться. Потім знаходиться земля Вастація12, син якого, за дідом з боку матері, називається Аскар13; він не кориться [татарам]. Від гирла Танаїда на захід до Дунаю все належить їм; також і за Дунаєм, у напрямку Константинополя, Валахія14, земля, що належить Ассану15, і Мала Булгарія до Склавонії - всі платять їм данину; навіть і понад умовлену данину вони брали в минулі роки з кожного будинку по одній сокирі і все залізо, яке знаходили в злитку. Отже, ми прибули до Солдаї 21 травня, а раніше нас приїхали туди деякі купці з Константинополя, які сказали, що туди прийдуть посли зі Святої Землі, які бажають попрямувати до Сартахуsup>16. Однак я заявив у Вербну неділю17, кажучи проповідь у церкві Святої Софії, що я не ваш і нічий посол, але прямую до цих невірних згідно зі статутом нашого ордена. Потім, коли я прибув до Солдаї, названі купці навіяли мені, щоб я говорив обережно, тому що вони раніше сказали, що я є послом, і якби я почав говорити, що я не посол, то мені відмовили б у проїзді. Тоді я наступним чином сказав начальникам (capitaneos) міста, а вірніше, їхнім заступникам, тому що начальники вирушили взимку до Батия з даниною і ще не повернулися: "Ми чули, що про вашого пана Сартаха (Sarcaht) говорять у Святій Землі, ніби він християнин18, і християни цьому дуже зраділи, а особливо християнний государ, король франків, який там мандрує і бореться з сарацинами, щоб вирвати з рук їхні святі місця, тому я маю намір відправитися до Сартаху і відвезти йому грамоту пана короля, в якій той вселяє йому про користь всього християнства. Вони прийняли нас із радістю і дали нам притулок у єпископській церкві. І єпископ тієї церкви бував у Сартаха; він сказав мені багато хорошого про Сартах, чого я згодом не знайшов. Тоді надали нам на вибір, чи хочемо ми мати для перевезення свого майна візки, запряжені двома биками, чи в'ючних коней. Константинопольські купці порадили мені взяти візи і навіть купити у власність криті візки, в яких росіяни перевозять своє хутро, і покласти туди наше майно, яке мені не потрібно було діставати щодня, бо якби я взяв коней, то мені доводилося б у кожному готелі знімати майно та перекладати на інших коней. Крім того, вони порадили мені їхати тихим кроком верхи, поряд із биками. Я послухався тоді їхньої поради, проте на своє лихо, бо був у дорозі до Сартаха два місяці, а якби я поїхав на конях, то міг би здійснити цей шлях за один місяць. За порадою купців я привіз із собою з Константинополя як подарунки головним начальникам плодів, мускатного вина та смачних сухарів (biscoctum), щоб шлях мені був доступніший, тому що у них ні на кого не дивляться милосердним оком, якщо він приходить з порожніми руками ; все це, не знайшовши начальників міста, я склав на одному візку, бо мені казали, що ці речі будуть дуже приємні для Сартаха (Sarcaht), якщо я зможу довезти їх до нього. Отже, ми вирушили в дорогу близько 1 червня з чотирма нашими критими візками та отриманими від них двома іншими, на яких везли матраци, щоб спати вночі; крім того, вони дали нам п'ять верхових коней, бо нас було п'ять осіб: я і товариш мій, брат Варфоломій із Кремони, що вез подарунки Госсель, чоловік Божий Тургеманн [драгоман] і юнак Микола, якого я купив у Константинополі на вашу благость. Вони дали нам також двох людей, які правили возами та чатували биків та коней. На морі, від Керсони до гирла Танаїда, є високі миси, а між Керсоном і Солдаєю існує сорок замків; майже кожен з них мав особливу мову; серед них було багато готовий, мова яких німецька. За цими гористими місцевостями на північ тягнеться рівниною, наповненою джерелами і струмками, дуже гарний ліс, а позаду цього лісу простягається величезна рівнина, яка тягнеться на п'ять денних переходів до кінця цієї області на північ; вона звужується, маючи море зі сходу та із заходу, так що від одного моря до іншого існує один великий перекоп (fossatum). На цій рівнині до приходу татар зазвичай жили комани і змушували вищезгадані міста та замки платити їм данину. А коли прийшли татари19, комани20, які всі бігли до берега моря, увійшли в цю землю в такій величезній кількості, що вони пожирали один одного взаємно, живі мертвих, як мені розповідав бачив це якийсь купець; живі пожирали і розривали зубами сире м'ясо померлих, як собаки - трупи. На півночі цієї області є багато великих озер, на берегах яких є соляні джерела; щойно вода їх потрапляє у озеро, утворюється сіль, тверда як лід; з цих солончаків Бату і Сартах отримують великі доходи, тому що з усієї Русії їздять туди за сіллю і з будь-якого навантаженого візка дають два шматки бавовняного паперу, що стоять пів-іперпера21. Морем також приходить за цією сіллю безліч суден, які платять мито по своєму вантажу. Отже, виїхавши з Солдаї, третього дня ми знайшли татар. Коли я вступив у їхнє середовище, мені цілком уявилося, ніби я потрапив у якийсь інший світ. Як можу, опишу вам їхнє життя та звичаї. ГЛАВА ВТОРАЯ жүктеу/скачать 0.72 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|