Конспект лекцій із дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»

Вони поділяються на типові, що розробляються для системи установ, організацій, та індивідуальні, що створюються на основі типових. Індивідуальне положення про організацію затверджується розпорядчим документом вищого органу. Формуляр положення містить такі реквізити:

05 – код форми документа (якщо це положення зафіксовано у Державному класифікаторі управлінської документації);

06 – назва організації вищого рівня (тільки для підвідомчих установ);

07 – назва організації;

08 – назва структурного підрозділу організації;

10 – назва виду документа;

11 – дату;

12 – реєстраційний індекс документа;

14 – місце видання або складання документа;

17 – гриф затвердження;

19 – заголовок до тексту;

21 – текст;

23 – підпис;

24 – гриф погодження;

25 – візи;

26 – печатка (у разі потреби);

27 – відмітка про засвідчення копії;

30 – відмітка про наявність документа в електронній формі.

Текст Положення про структурний підрозділ складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Основні завдання.

3. Функції.

4. Права та обов’язки.

5. Керівництво.

6. Організація роботи.

7. Контроль, перевірка і ревізія діяльності.

Проект Положення про структурний підрозділ готує керівник цього підрозділу або інший працівник за дорученням керівника.

Підготовлений проект обов’язково погоджується з юридичною або кадровою службою установи. Остаточно оформлене й узгоджене з усіма відповідними службами Положення підписує керівник структурного підрозділу й затверджує керівник установи.

У кожній установі мають бути розроблені положення про всі її структурні підрозділи (департаменти, управління, відділення, відділи, сектори, служби, групи тощо).

Положення оформлюють на загальному чи спеціальному бланку організації або на чистих аркушах паперу формату А4 відповідно до ДСТУ 4163-2003.

Оригінали положень про структурні підрозділи, згруповані у справу, постійно зберігаються в організаційному відділі установи, організації, підприємства, у підрозділах-лише копії.

ЗАТВЕРДЖУЮ

Міністр юстиції України

Підпис _______ Ініціал (и), прізвище

Міністр фінансів України

Підпис _______ Ініціал (и), прізвище

28.05.2015

ПОЛОЖЕННЯ

про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій

1. Загальні положення

1.1. Сумісництвом вважається виконання працівником окрім основної іншої роботи, що оплачується, на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому чи іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Для роботи за сумісництвом згоди власника чи уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Не є сумісництвом робота, яка визначена ПЕРЕЛІКОМ робіт, що додається до цього положення.

1.2. Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій і посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

1.3 Працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Під час прийняття на роботу, що потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про освіту або професійну підготовку.

1.4 Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності.

Трудові договори, укладені з вищевказаними працівниками про роботу за сумісництвом до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», припиняються відповідно до пункту 1.4 названої постанови.

2.1 Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу.

Під час встановлення сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на основі технічно обґрунтованих норм оплата провадиться за фактично виконаний обсяг робіт. Одержана за роботу за сумісництвом заробітна плата при підрахунку середнього заробітку на основній роботі не враховується, крім випадків, передбачених пунктом 2.6 цього Положення.

2.2 Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться відповідно до чинного законодавства.

2.3 Особам, які працюють за сумісництвом у районах, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, надбавки до заробітної плати виплачуються в порядку та розмірах, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
СТАТУТ

Статут – це нормативно-правовий акт, з допомогою якого оформлюється створення установи, організації, підприємства будь-якої форми власності та визначається її структура, функції, правовий статус.

Статут підприємства затверджується установою вищого рівня. Відповідно до законодавства Статут після затвердження підлягає обов'язковій реєстрації у відповідному органі державної влади, який видає свідоцтво про державну реєстрацію із зазначенням реєстраційного номера та юридичної адреси.

Статути поділяються на типові та індивідуальні. Типовий статут розробляють для системи однотипних установ, а індивідуальний – для конкретної організації на основі типового.

Статут друкують на чистих аркушах паперу формату А4. Титульна сторінка статуту має такі реквізити:

• 
  запис про державну реєстрацію;
  
• 
  гриф затвердження;
  
• 
  назва документа з назвою установи;
  
• 
  місце та рік складання або видання;
  
• 
  відбитки печаток і штампів відповідних установ (місцевого органу державної влади, пенсійного фонду, податкової інспекції, управління статистики).
  

1. Загальні положення.

2. Мета та предмет діяльності установи.

3. Юридичний статус установи.

4. Органи управління.

5. Трудовий колектив.

6. Майно установи.

7. Фонди установи.

8. Облік та фінансова звітність.

9. Розподіл прибутків і відшкодування збитків.

10. Зовнішньоекономічна діяльність.

11. Реорганізація та припинення діяльності установи.

12. Зміни та доповнення до Статуту.

Проект Статуту зазвичай готує юридична служба, а не служба діловодства.

Правила – це службові документи, у яких викладено вимоги щодо поведінки, дій службовця.

Розрізняють такі правила:

1) внутрішнього трудового розпорядку;

2) підготовки документації для здавання до архіву;

3) правила експлуатації;

4) правила поведінки персоналу під час аварії тощо.

Правила часто подібні до інструкцій, а часто є їх складовою частиною. Реквізити правил:

• 
  гриф затвердження;
  
• 
  назва виду документа;
  
• 
  заголовок;
  
• 
  дата;
  
• 
  номер;
  
• 
  текст;
  
• 
  підпис особи, що відповідає за складання правил.
  

ЗАТВЕРДЖУЮ

(посада, назва установи,

підприємства, організації)

(особистий підпис,

прізвище, ім’я та по батькові)

«____» __________ 2015 р.

ПРАВИЛА ВНУТРІШНЬОГО РОЗПОРЯДКУ

(Текст документа)

Особа, що відповідає

за складання правил (підпис) Розшифрування підпису

6. Розпорядчі документи

Розпорядчими називаються документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, а також оперативне керівництво в навчальному закладі, установі, організації тощо.

Розпорядчими є такі документи: вказівка, наказ, постанова, розпорядження, ухвала.

Підписувати вказівку має право перший керівник підприємства (установи), його заступники.

Оформляють указівки на бланках (спеціальних чи загальних) формату А4.

Видають ці документи при оформленні відряджень, рішень поточних організаційних питань, для доведення до виконавців нормативних матеріалів.

Текст указівки поділяється на дві частини:

1) констатаційну (вступну);

2) розпорядчу.

Вступну (констатаційну) частину потрібно розпочинати виразами: Відповідно до..., Згідно з..., а закінчувати – словами_: зобов’язую, пропоную. Після цих слів ставлять двокрапку.

Розпорядчу частину оформляють у наказовій формі, наводячи заходи і дії, інколи вказуючи посадових осіб, які відповідатимуть за реалізацію цих дій, а також указують термін виконання завдань. Цю частину часто поділя­ють на пункти, які нумерують арабськими цифрами. Реквізити вказівки:

• 
  назва відомства, закладу та структурного підрозділу;
  
• 
  назва документа;
  
• 
  дата (дата підписання);
  
• 
  місце видання;
  
• 
  індекс;
  
• 
  заголовок до тексту;
  
• 
  текст;
  
• 
  підпис;
  
• 
  гриф погодження.
  

Складання й оформлення наказу регламентуються інструкціями щодо роботи з документами, правилами про порядок підготування проекту наказу та іншими правовими актами. В них передбачено обов’язкове дотримання низки вимог і правил, що мають юридичну повноцінність документів, їх оперативне виконання, правильне і всебічне вирішення питання.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання. Накази видають на підставі й з метою виконання чинних законів, указів, постанов і рішень уряду, наказів та інструкцій вищих органів. Керівник може видавати накази з усіх питань, що входять до його компетенції.

За призначенням накази поділяють на два види: накази з питань основної діяльності, накази щодо особового складу.

Текст наказу складається з двох частин – констатувальної (вступної) та розпорядчої.

У констатувальній частині висвітлюють цілі і завдання приписаних дій та причини видання наказу, дають посилання на документ, що є підставою для видання певного наказу.

Розпорядча частина тексту викладається в наказовій формі. її починають словом «НАКАЗУЮ», яке друкують великими літерами від нульового положення табулятора. Після цього слова ставлять двокрапку. Далі наводять заходи й дії, зазначають посадових осіб, які відповідають за їх реалізацію та вказують терміни виконання завдань. Цю частину тексту наказу можна поділяти на пункти, які нумерують арабськими цифрами. Текст кожного пункту може розпочатись із зазначення виконавця. Виконавцями можуть бути особи, організації чи структурні підрозділи. Назву організації, структурного підрозділу, прізвище й посаду виконавця наводять у давальному відмінку. Останній пункт наказу містить указівку про особу, яка відповідає за виконання наказу загалом, наприклад: «Контроль за виконанням наказу доручити директору Департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва … (Прізвище та ініціали).

Зразок наказу

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

від «19 » березня 2007 року м. Київ № 194

законодавству установчих документів

НАКАЗУЮ:

2. Керівникам підприємств, установчі документи яких зареєстровані до набрання чинності Господарським кодексом України (1 січня 2004 року):

2.1. У місячний термін подати Мінагрополітики на затвердження проекти установчих документів;

2.2. У тижневий термін після державної реєстрації подати копії установчих документів, відповідних наказів та протоколів засідань виконавчих органів підприємств до Департаменту правової та законопроектної роботи (ініціали і прізвище).

3. Департаменту правової та законопроектної роботи:

3.1. Забезпечити збереження відповідних документів;

3.2. Подавати інформацію про виконання цього наказу до 5 числа місяця наступного за звітним, а також пропозиції щодо притягнення до відповідальності осіб винних у невиконанні вимог цього наказу.

4. Визнати таким, що втратив чинність наказ Міністерства аграрної політики України від 17.10.2005 № 559 «Про приведення установчих документів до відповідності чинному законодавству України».

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра …. (ініціали і прізвище).
Міністр Підпис Ініціали і прізвище
ПОСТАНОВА

Відповідно до положень, затверджених Урядом України, державні комітети видають постанови. Постанова – це правовий акт, який приймається вищими і центральними органами колегіального управління для вирішення найважливіших принципових питань та встановлення стабільних норм чи правил поведінки. Приймаються постанови Президією Верховної Ради України, Кабінетом Міністрів України та іншими органами управління.

Текст постанови складається з двох частин: констатаційної і розпо­рядчої. Перша містить вступ, оцінку становища або посилання на розпо­рядчий документ вищої установи. У другій частині наводяться запропоновані постановою заходи, визначається виконавець (виконавці) та термін виконання. Підписують її дві особи: голова колегіального органу і керуючий справами (секретар).

Проекти постанов нерідко готують міністерства чи відомства, пого­джуючи їх з установами, інтересів яких це стосується. Якщо виникає су­перечність, до проекту додається довідка з викладом суті питання. Проект документа разом із супровідним листом та довідками про погодження підписується керівником відповідної установи-автора і направляється в органи, що відповідають за його видання.

Терміном постанова може називатися також заключна частина про­токолу засідання зборів, правління, президії та ін. Ця постанова входить у протокол чи додається до нього. У разі потреби може оформлятися як витяг з протоколу. Реквізити:

• 
  герб України;
  
• 
  назва установи, що підготувала постанову;
  
• 
  назва виду документа;
  
• 
  дата видання;
  
• 
  місце видання;
  
• 
  заголовок (стислий виклад змісту постанови);
  
• 
  підписи (із зазначенням посади і розшифруванням підпису).
  

Герб України

Міністерство аграрної політики України

ПОСТАНОВА

від «___» ____________ 2015 р. м. Київ

Текст постанови:

I. Констатаційна частина.

II. Розпорядча частина.

ПОСТАНОВИВ (або ПОСТАНОВЛЯЄ):

1. ________________________________________________________________

2. ________________________________________________________________

3. ________________________________________________________________

Керівник структурного

підрозділу (підпис) Ініціали та прізвище

Секретар (підпис) Ініціали та прізвище
РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Розпорядження – правовий акт управління державного органу, що видається у рамках наданої посадовій особі, державному органу компетенції, і є обов’язковим для громадян та організацій, котрим адресовано розпорядження.

Розпорядження видають Кабінет Міністрів України, місцеві ради, представники Президента України на місцях, а також керівники колегіальних органів державного управління, адміністрація підприємства, закладу в межах наданих законом прав для оперативного вирішення будь-яких конкретних питань. Вони містять певне коло питань і діють протягом зазначеного в них строку. Можуть бути загальними для всього колективу або стосуватися конкретних ланок його роботи, окремих громадян.

Розпорядження мають багато спільного з наказами, й у правовому розумінні ці розпорядчі документи рівнозначні. Якщо в наказі вживається ключове слово НАКАЗУЮ, то в розпорядженні – ПРОПОНУЮ, ДОРУЧАЮ, ВИМАГАЮ, ЗОБОВ’ЯЗУЮ. Відрізняються зазначені правові акти тим, що накази в основному пишуть із загальних всеохоплюючих питань, а розпорядження – з конкретних. Реквізити:

• 
  герб України;
  
• 
  назва органу управління, що видає розпорядження;
  
• 
  назва виду документа;
  
• 
  заголовок;
  
• 
  дата або дата і номер4
  
• 
  місце видання;
  
• 
  текст розпорядження;
  
• 
  підпис відповідальної особи.
  

Коло питань, з яких приймаються ухвали місцевих Рад, досить широке, оскільки органи місцевої влади здійснюють державне керівництво всіма галузями господарського, соціального і культурного життя. Ухвали і розпорядження виконкомів, прийняті в межах наданих їм прав, є обов’язковими для виконання всіма установами, організаціями, підприємствами, розташованими на території, що підлягає Раді, а також службовими особами і громадянами.

За своїми юридичними характеристиками ухвали виконкомів можуть бути нормативними або індивідуальними. Нормативними можуть бути ухвали про режим роботи підприємств торгівлі, побутового обслуговування населення. Індивідуальними можна назвати ухвали про прийняття опікунства, про виділення житла, прийняття в експлуатацію того чи іншого об’єкта будівництва тощо.

В ухвалі зазначається територія, коло осіб, на які вона поширюється, конкретні посадові особи, установи, що зобов’язані контролювати виконання документа. З ухвалою ознайомлюють населення через засоби масової інформації.

Ухвали місцевих Рад та їх виконкомів укладаються за єдиною формою. Відмінність між ними полягає лише у тому, що перші не нумерують, а другі мають порядкову нумерацію. Реквізити:

• 
  герб України;
  
• 
  назва вищої установи;
  
• 
  назва виду документа;
  
• 
  дата видання або дата й номер;
  
• 
  місце видання;
  
• 
  заголовок;
  
• 
  текст ухвали;
  
• 
  підписи голови та секретаря держадміністрації чи іншої установи;
  
• 
  печатка.
  

Голосіївська районна рада

м. Києва

УХВАЛА

Структура тексту

I. Констатаційна частина (стан питання).

II. Ухвальна частина (перелік заходів із зазначенням термінів реалізації поставлених завдань, а також тих, на кого покладено контроль за виконанням рішень).

ВИРІШИВ:

___________________________________________________________________________________________________________________________________

Голова виконкому (підпис) Ініціали та прізвище

Секретар виконкому (підпис) Ініціали та прізвище

1. Які документи входять до особової справи працівника? Охарактеризуйте декілька з них.

2. Охарактеризуйте доповідну і пояснювальну записки.

3. Дайте визначення службового листа. Назвіть види листів за функціональними ознаками.

4. Які вимоги ставляться щодо оформлювання обліково-фінансових документів?

5. Проаналізуйте основні вимоги до складання документів з господарсько-договірної діяльності.