Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 3. Відносини ВКЛ з Кримським ханством у другій половині ХУ- початку ХУ1 ст. Проблема оборони від татарської агресії.
| Висновки :
В результаті неодноразової зміни політичної орієнтації князів Чернігово-Сіверщини у 1492- 94, 1496- 97 , виникли прикордонні війни , які переросли у московсько- литовські війни (1500- 1503), 1507- 1508 рр , 1512 – 1514 рр, які завершилася невдало до ВКЛ : втратою Верховських князівств і Чернігово- Сіверських земель. 3. Відносини ВКЛ з Кримським ханством у другій половині ХУ- початку ХУ1 ст. Проблема оборони від татарської агресії. Землі Північного Причорномор”я, приєднані Вітовтом до ВКЛ, в адміністративному відношенні підпорядковувалися Київському удільному князівству . За часів останнього правителя з київських “Олельковичів” його володіння простягалися від Мозиря на півночі і до Чорноморського узбережжя на півдні. Його намісник Свиридов , як свідчать документи, ”от него Черкасы держал” і його влада у цьому південному регіоні Київщини простягалася між річкою Мурафою до Дністра,потім униз Дністром,повз Тягиню(сучасні Бендери), “аж где Днестр упал в море;а оттом, с устья Днестрова, лиманом пошла граница мимо Очакова аж до устья Днепрова… а от устья Днепрова до Таваня”-перевозу на нижньому Дніпрі,який становив спільну власність володарів Литви та Криму. Далі кордон з Кримським ханством пролягав по річках Овеча Вода,Самара,Сіверський Донець і Тиха Сосна.(Русина О.В.-С.128-129.) За Семена Олельковича правління територія князівства значно розширилася за рахунок південних причорноморських земель (від гирла Дністра та Дніпра понад р.Мурафою й на північну Київщину, на сході – до Сіверського Дінця) . Він підтримав утворення Кримського Ханства. Південний кордон князівства постягався до м.Очакова і гирла Дніпра . Чимало було зроблено київським князем для укріплення кордонів князівства і безпеки його. Саме за часів Семена Олельковича згадаються «семенові люди», які жили у порубіжних з кочовим степом землях і виконували роль сторожі. Були укріплені порубіжні замки – Любеч, Остер, Канів, Черкаси, Звенигород. На території їхніх округ зростає прошарок «кінних слуг» - дрібних бояр, наділених землею під обов»язок збройної служби в почті намісника того замка , до якого він був приписаний. За свідченням Н.Яковенко , ревізія 1471 року свідчить, що третина населення Житомирського замкової округи - це кінні слуги, які у ХУ1 ст. фігуруватимуть як «панцирні бояри»- збройний контингент особисто вільних людей напівшляхетського статусу. У Київській землі , як і на Волині, мешкали власні пани , тобто родовиті власники отчин . Потребуючи для захисту порубіжжя значних військових сил , київські князі широко приймали на службу і наділяли землею всіх бажаючих , включно із татарськими, молдавськими, німецькими, польськими вихідцями. Згідно дослідження Н.Яковенко, з кінця ХУ- початку ХУ1 ст. вихідці з татарських земель складали третину місцевого боярського загалу. Адаптація ординців у порубіжжі зі Степом Київщині розпочалася ще за Ольгерда й Володимира Ольгердовича , коли частина тюрської знаті визнала зверхність ВКЛ і залишалася жити у його порубіжній смузі. Кількість їх зростала у ХУ ст. , коли Золоту Орду роздирали усобиці .Вони продовжували практику визнання зверхності литовської і отримувализемлю за військову порубіжну службу, особливо багато з них отримали політичний притулок у ВКЛ (біля м.Вільно і на лівобережній частині Київської землі ) за князя Вітовта (нащадки Тохтамиша). Їх осередки- колонії простежуються у ХУ ст. на Київщині у районі Черкас, білм Чорнобиля (за р. Уж – Заушші). Вони поступово християнізувалися і зливалися з місцевим борством (кн. Глинські, Домонти). З огляду на заангажованість великих князів литовських по смерті Вітовта проблемами відносин з Польщею та Московською державою,південна політика передавалася у розпорядження київських удільних князів та їх брацлавських намісників . . Вони широко практикували надання земельних володінь “до волі”(тимчасово) у передстеповій смузі від р.Мурафи на Поділлі до басейну р.Сули на Лівобережжі тисячам представників військово-служилої верстви,які мали назву бояр. Українське боярство становило опору Литовської держави на південному прикордонні, а володіння землею було платою за військову службу.У разі відсутності прямих спадкоємців, здатних нести військову службу,земля переходила до розряду виморочних і поверталася до державного скарбу.Вищий розряд служилих людей-слуги ординські, путні і замкові.В їх обов”язок входило супроводжувати послів до Орди, виконувати кур”єрську службу і спостерігати за шляхами татарськими.Нижчий розряд службових людей-люди коланні і ясачні-виконували роботи при замку і за це їм надавалася невелика ділянка землі за умови сплати натурального податку. Кінні або панцирні слуги несли патрульну службу поблизу замку.(Щербак В.О. Історичні передумови виникнення українського козацтва \\ Південна Україна:проблеми історичних досліджень.-Миколаїв,1998-Ч.1-С.81-82) Землі,призначені під ординську службу, пов”язуються з часами Володимира Ольгердовича(1363-1394) і базуються на принципі: “одна земля-одна служба” незалежно від кількості родин, що володіють цією землею. Згадана ординська служба,на думку дослідниці,має виразно регіональний, прикордонний колорит . Так, ординський супровод-обов”язок поїздок до Орди поширювався на всіх кінних слуг Київської землі. Як сказано в київській уставній грамоті, “А князям,и паном,и бояром с посли к Орде не ходити,слугам ходити…и они мают ехати,как біло за великого князя Витовта”. Так, на Поділлі –це виїзд “под щляхи на поле” при звістці при наближенні ворога, а в місцевостях під Києвом- у с.Поздняки - розвезення воєводських військових листів про напад ворога, у Заушші - ставити в поході намети для київського воєводи,в Острі - шляхи “провідувати на той стороне Днепра (Сиверской), у Черкасах - нести по черзі регулярну “сторожу польную на местцах урочистих”(поблизу татарських шляхів і переправі, у Каневі - нести таку ж сторожову службу,але не регулярну, а “водлуг часов потребни”. Така розмаїтість служб,що доповнювли загальний обов”язковий виїзд проти ворога “конно, збройно ,часу потреби войни”, склалася, наголошує автор, не у ХУ1 ст., а на зламі Х1У-ХУ ст., коли в часи Вітовта установлювалися нові структури влади й підпорядкування прикодоння ВКЛ. Зазначимо, що здобувши незалежність і престол за допомогою Вітовта, кримські хани до Хаджі-Гірея (1466) користувалися підтримкою русько-литовської держави у боротьбі з Золотою Ордою. Союзницькі стосунки з Вільном підтримував спершу його син Менглі -Гірей (1466-1514). Якщо київські удільні князі підтримували з кримськими ханами добросусідські відносини,то литовський князь Казимир 1У переслідуючи мету відвернення московської експансії на литовські східні обшири, вдався до союзу з суперником московським - Золотою Ордою і тим самим погіршив стосунки з Кримським ханством.Хан останнього скористалося московськими пропозиціями про союз проти ВКЛ і Золотої Орди , який мав антилитовський характер. Першими згубними для ВКЛ наслідками його переорієнтації у зовнішній політиці стали нищивні походи кримчаків 1474 року на Галицьку Русь і Поділля,а у 1482 року-на Київщину. Вони були здійсненні на домагання московського правителя Івана Ш, який за це обіцяв Менглі-Гірею підтримку у боротьбі з Ордою. жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|