Лекція Політичне розмежування земель Південно-Західної Русі в кінці ХІІІ-ХIV ст. Монголи І політична трансформація Русі. 4 год
жүктеу/скачать 0.84 Mb.
|
| Провідною галуззю міського ремісничого виробництва в Україні досліджуваного періоду була металообробка. Міські слюсарі та ковалі виготовляли широкий асортимент товарів сільськогосподарського реманенту, різноманітні інструменти, побутові речі та складні вироби(міські годинники, внутрішні й висячі замки тощо).
Вагому частку в міському ремеслі становило зброярство. Відповідно до своєї спеціалізації ремісники виготовляли широкий асортимент захисної амуніції військового призначення: бехтерці, кольчуги, панцирі тощо. Зокрема, бехтерці старанно складалися з металевих пластинок(кількість яких могла перевищувати тисячу), які укладали рядами та з’єднували металевими кільцями. Вага такого виробу була більше десяти кілограм і коштувала чимало. Кольчуги за традицією виготовлялися із круглих дротяних кілець, а панцирі з клепаних плоских кілець, що в кілька разів покращувало захисні властивості обладунків. Для захисту голови тогочасного воїна українські зброярі виготовляли спеціальні шоломи: шишаки/каски із суцільного металу та «прилбиці / прилобниці», які залізною пластиною прикривали лоб, а решту голови аж до плечей захищала кольчужна сітка. Широким був і асортимент холодної зброї, яку виготовляли ремісники українських міст: шаблі(відомі ще з Х ст.), мечі(потроху втрачали своє значення і витіснялися шаблями), бойові сокири(коштували8–12 грошей), списи, рогатини (коштували по12 грошей), булави тощо. Для них використовували високоякісну (інколи булатну) сталь часто привезену із-за кордону, або ж перековували старі/пошкоджені мечі та шаблі. Часто зразком для української(козацької/черкаської) шаблі були східні(турецькі, іранські) або західні(польські, угорські) її моделі, які нерідко і в оригіналі були присутніми поряд з вітчизняними в українському війську. Увібравши в себе кращі досягнення тогочасного зброярства, українські шаблі (дещо коротші та ширші від польських) були навіть предметом експорту в Європу, куди, зокрема, вивозили свою продукцію ремісники /зброярі з Острога. Широкою популярністю на внутрішньому українському ринку(та частково за рубежем) користувалася продукція вітчизняних лучників, стрільників і сагайдачників, адже бойовими луками й стрілами були озброєні як піші, так і кінні воїни. Ціна одного лука з сагайдаком і30 стрілами у XVI ст. була в районі 3 кіп (180 грошей), а татари навіть були готові обмінювати10 українських стріл(із залізними наконечниками й орлиним пір’ям) на віз солі. З-поміж вогнепальної зброї, яку виготовляли міські ремісники-пушкарі, були як «старосвітський» і вже дещо застарілий залізний кий (примітивна вогнепальна зброя, що являла металеву трубу із отвором для запалу), так і досконаліші гаківниці, рушниці, аркебузи. Масивні гаківниці (вага до 10 кг, калібр 24 мм, довжина трохи більше1 м), які в народі звали «козами», десятками штук були на озброєнні українських замків. Гаківниці, як і рушниці /ручниці, були обладнані (відомими з XV ст. в Європі) гнотовими замками. Проте рушниці були менш габаритними і краще пристосованими для стрільби в польових умовах. Українські аркебузи(цей вид рушниць винайшли іспанці в XV ст.) були двох різновидностей : довгі (2,4 м) піхотинські та короткі (1,2 м) кавалерійські. Протягом XVІ ст. ремісники обладнали частину аркебузів колісними замками(коліщатко-огниво висікало об кремінь іскру, що запалювала порох), але ті були не набагато кращими від гнотових і часто виходили з ладу. Тому їх заступили відомі українським майстрам більш надійні ударно-кремнієві замки нідерландського типу(в них кремній вдарявся об метал і висікав іскру). У процесі виробництва вогнепальної зброї українські ремісники освоїли складну техніку виготовлення досконалих стволів рушниць та набоїв до них(залізні кулі «закутувались» у тонкий шар свинцю чи олова) 72 Найпривілейованішу верству українських ремісників становили ювеліри/ золотарі, які працювали з дорогоцінними металами та каменями і виготовляли предмети розкоші й церковне начиння. Майстри ювелірної справи мешкали та працювали не лише в значних містах України (Луцьку, Києві, Житомирі, Володимирі, Вінниці, Кременці , Острозі), а й у невеликих міських центрах(Дубні, Клевані, Сокалі, Степані тощо). Традиції українського золотарства в цей період зберігалися в заможних родинах міських ювелірів, де передавалися нащадкам не лише всі секрети ремесла(використання різноманітних технік та емалей), а й досить коштовний ювелірний інструментарій. На відміну від давньоруського золотарства українські ювеліри в досліджуваний період вже володіли більш складною технікою кування, чеканки, лиття, гравірування, штампування, інкрустації тощо. До асортименту виробів українських золотарів входили не лише коштовні прикраси (персні, сережки, кулони, пояси, ґудзики, пряжки), а й дорогий посуд із родинними гербами знаті та високохудожні зразки церковного начиння(натільні й напрестольні хрести, чаші, підсвічники, панікадила, обрамлення ікон та євангелій тощо). Тому значний асортимент товарів українського золотарств із Києва та Львова був широко відомий як на Заході, так і на Сході. Наближеним до ювелірного було й декоративно-прикладне мистецтво українських майстрів: різьба по дереву, художня вишивка, церковний живопис та іконописання. Особливо високого рівня досягло мистецтво створення українських рукописних книг першої половини XVІ ст. У цій галузі було задіяно чимало ремісничих спеціальностей : переписувачів/каліграфів, художників/оформлювачів, ювелірів тощо. Оправи книг виготовлялися з дерева з металевими фрагментами, перепліталися шкірою, оксамитом або шовком, а також оздоблювалися тисненням, мали вставки із золота, срібла, дорогоцінних каменів, перлин та різних емалей. Найціннішим зразком української рукописної книги досліджуваного періоду є Пересопницьке Євангеліє, яке було створене майстрами із високоякісних пергаментних листків (їх у книзі близько500) у Дворецькому та Пересопницькому монастирях(1556–1561 рр.) на Волині 73 жүктеу/скачать 0.84 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|