Міністерство освіти І науки україни

УДК: 81’374(043) І. Ю. Гончарова

Вихід «Короткого словника сленгової лексики української мови» Лесі Ставицької – небуденна подія в українській лексографії. Автор видання цілком слушно стверджує, що брак теоретичного і лексикографічного опрацювання сленгової лексики згубно позначається не тільки на духовній, а й на загальній мовній культурі українського соціуму. Метамовна свідомість сучасного українця переважно не розрізняє специфіки сленгової лексики серед інших лексичних шарів, таких як лайливі слова та вульгаризми.

В аналізованій лексикографічній праці з достатньою повнотою зафіксовано загальний, молодіжний, армійський, кримінальний, а також професійний сленг. Автор описує живу, невимушену мова та охоплює якомога більше число виразів. Матеріалом авторові стали записи дружнього спілкування, зроблені головним чином методом включеного спостереження. Це дозволило уникнути впливу факторів, пов'язаних з втручанням дослідників у звичайні розмови. Зібрані одиниці в міру поповнення списку пред'являлися носіям мови, які позначали відомі їм вирази і вносили до списку доповнення та варіанти, що дозволяло збільшувати його. Для словника відбиралися ті фрази, які відзначалися в якості відомих або зустрічалися в якості доповнень і варіантів не менше трьох разів. Висловлювання розташовані в алфавітному порядку. Звичайно, такий принцип ідеальний: у багатьох висловлюваннях то з'являються, то зникають початкові частинки; порядок може варіювати, деякі слова міняються місцями, замінюються синонімами. Подібна варіативність, поширена і в нормативній мови, при невимушеному спілкуванні є одним із головних способів внести в розмову різноманітність. Гра слів, зміна форми висловлювання виявляються чи не самоціллю.

Враховуючи цю обставину, укладачі фіксують подібні висловлювання без вигуків частинок і зберігають їх лише там, де вони істотні для сенсу або ритмічної організації висловлювання. Кожне висловлювання і його варіанти з тотожним значенням зазвичай виділяється в окрему статтю. У різних статтях даються варіанти висловлювань, що характеризуються різним ступенем згрубілості або висхідні до різних джерел. Тут необхідно зазначити, що питання про те, чи користувалися ті чи інші автори фольклорним матеріалом або внесли в нього власний внесок, залишається відкритим: неможна однозначно визначити, чи самі якісь фрази служили причиною появи анекдоту або набули популярності саме як його складова частина. Відсилання до передбачуваного джерела виявляється одночасно і вказівкою на більш широкий контекст функціонування вираження. Наголос ставиться тільки в тих випадках, коли воно робиться не за існуючими в звичайній мові правилам або щоб уникнути двозначностей при прочитанні.

Відомо, що надмірне вживання сленгу в сучасній комунікації – це ознака глибокої культурної кризи, яку супроводжує збіднення індивідуального словника мовної особистості, коли не актуалізованою лишається рівнозначна розмовна, фамільярна, діалектна лексика, фразеологія. У сучасному українському живому мовленні є також чимало російськомовних запозичень.

Маємо визнати, що український сленг існує. Це лексика, що відтворює своєрідну картину світу, відкриває у слові смислову перспективу. Сленг із його напівнормативністю, необов’язковістю є виявом словесної волі. Наявні елементи українського сленгу, нам видається, потрібно зафіксовувати, щоб найбільш вартісний лексичний матеріал міг увійти до українського, словникового мовного існування. Живе мовлення, подане у словниках різноманітна наприклад: “базар, башляти, зальотний, копита, малий”.

Відомо також значна кількість кальок, російськомовних запозичень, як: облом, бомж, сексот, совок, лажа, «бєспрєдєл»; ці елементи «українсько-російської мови» мають право на лексикографічну репрезентацію: вони вживаються в невимушеній україномовній комунікації – у висловлюваннях, в структурі яких домінують українські мовні одиниці.

Дуже важливо включати у лексикографічні праці сленгову лексику, виявлену в різних регіонах України, а також піддавати аналізу періодичні видання не лише міських, а й районних центрів.

Словники живого мовлення можуть бути корисними широкому колу читачів. Лексику, зафіксовану в ньому, треба знати насамперед представникам тих професій, що контактують із молоддю, психологам, педагогам, журналістам, перекладачам, інспекторам дитячих кімнат. Для того, щоб бути обізнаними і у деяких ситуаціях не виглядати смішним. Словники розширюють світогляд, допомагають краще пізнати сучасне життя. Бажано подавати тлумачення до подібної лексики, оскільки пересічному мовцеві здебільшого невідомі сленгові вирази, проілюструємо: “мамон – живіт, ничка – таємна схованка, пруха – везіння, стрілка – бійка, хавало - рот”.

Мовознавець під рукою якого словник сленгової лексики, легше сприйматиме сучасні, періодичні видання та телевізійні програми.

Отже, очевидним є той факт, що українське мовознавство одержало вагомий, науково опрацьований, цікавий реєстр живого мовлення, який надалі можна уточнювати і значно розширювати. Словник живої мови має всі підстави стати лінгвістичним бестселером. Сподіваємось, він витримає не одне видання, і з часом короткий словник сленгової лексики перетвориться на великий словник українського живого мовлення, яке зустрічається щоденно в нашому житті.

УДК 008:39:[316.324.8] (043) Ю. Е. Евтушенко

/г. Луганск/

К ПРОБЛЕМЕ ОРГАНИЗАЦИИ ЭТНОКУЛЬТУРНЫХ ПРОЦЕССОВ

В СОВРЕМЕННОМ ИНФОРМАЦИОННОМ ОБЩЕСТВЕ
Современный мир характеризуется расширением и углублением взаимодействия культур и как результат – размыванием этнических границ. Сегодня все народы включены в процессы межкультурных контактов, которые сопровождаются этнокультурными деформациями. Одним из важных показателей процесса взаимодействия культур является бурное развитие информационных и коммуникационных технологий, их активное использование не только в научной, учебной и производственной деятельности, но и в духовно-культурной сфере, в повседневной жизни человека. Как отмечают исследователи «информационная революция» изменила традиционную расстановку сил в современном обществе, заставив заговорить о едином мировом информационном обществе – обществе, в котором как будто нет места этническим особенностям, нациям и национальным отношениям, национальным традициям, о едином информационном пространстве, о новой цивилизации без национальных границ [4, с. 156].

Потребность субъекта в получении новых знаний, возрастание роли информации в его жизни реализуется через глобальное информационное пространство, которое оказывает существенное влияние на современные социокультурные процессы. Тесные коммуникативные связи, интеграционные тенденции приобретают всё большие масштабы и значение в нынешней социальной реальности, в силу чего функционирование механизма формирования этнокультурной уникальности становится совершенно невозможным. Поэтому исследователи говорят лишь о возможности этнокультурного своеобразия, в немалой степени обусловленного процессами межкультурного взаимодействия со многими этническими универсалиями.

Современные коммуникационные технологии создают сетевое общество, имеющее ряд качественно новых социальных характеристик. Цифровые коммуникации, благодаря своей информационной мощи и виртуальной образной силе, воспроизводят подобие среды социализации и тем самым компенсируют существенную часть изменений культурной среды. Спутниковые телеканалы, Интернет, транспорт, общественные ассоциации создают для образованного человека духовное окружение, в котором ему комфортно находится [3, с. 108-112].

При этом этносы, включенные в глобальные коммуникационно-информационные сети, продолжают жить в привычном для человеческого сознания измерении соотнося свои интересы с локальной системой социальных связей. Именно это и оказывается одним из средств поддержания идентичности в условиях быстро меняющейся действительности. По мнению Д.С.Берестовской, «процессы глобализации, затронувшие область культурных связей между странами, сделали межкультурную коммуникацию, диалог и полилог культур неотъемлемой частью существования человеческого сообщества» [1, с. 3]. Таким образом, происходит адаптация личности в социокультурном пространстве, предусматривающая необходимость пересмотра личностных ценностей, а также выбора новых целей, базирующихся на новых мировоззренческих установках [5, с. 200].

Однако, несмотря на процесс «слияния культур», каждый индивид принадлежит к определенному этносу. Данный тезис следует понимать не в смысле потери уникальности и полной унификации культурных ценностей различных народов, а в смысле явного консенсуса их взаимодействии среди многообразия ценностей и приоритетов. Безусловно, важной особенностью в данной структуре оказывается осознание людьми своей принадлежности к определенной этнической общности. Культура отражает систему общественных ментальных и духовных ценностей, как отдельного человека, так и народов, населяющих определенную территорию. Ценностная система имеет свойство положительно накапливаться при условии, что сама культура, ее глубинные пласты не поддаются насильственному внешнему разрушению. Чтобы понять механизмы этих процессов, недостаточно представлять информацию как сведения, информационный процесс – как передачу данных, а коммуникацию – как связь. В данном случае существенное значение имеет семиотический контекст информации, ее смысл, позволяющий учитывать ценности, особенности традиционных культур в сложной динамике становления и развития социоприродных систем [2]. Даже принадлежность к однородному антропологическому типу не означает этнической идентичности. Природное выпадает из участия в процессах вторичной этнической идентификации. Когда антропологический тип не совпадает со своим местом в репродукции духовной культуры, то как правило индивид или общность приобретает маргинальный статус.

Таким образом, важнейшим элементом в процессе организации людей и объединения их в социокультурные, профессиональные сообщества всегда была информация, а это свидетельствует о том, что революция в области информации имеет далеко идущие последствия в плане культурной организации социума. Информация как качественная сторона общего свойства материи, присутствует как в самой топологии органических и неорганических систем в виде способности к самоорганизации, так и в процессах взаимодействия их с внешней средой как важнейшего условия их существования. С появлением в природе человека и формированием общества возникла качественно новая форма активного отражения – социально-культурная, которая характеризуется целесообразностью и избирательностью [2]. Наполняя информационное поле, осуществляя межкультурные коммуникации, представители этнокультур способны создавать позитивные образы средствами виртуального «метаязыка» общения. Современные информационные технологии могут стать одним из инструментов становления гармоничного поликультурного, интегрального информационного общества.

1. 
   Астафьева О. Н. Глобализация как условие социокультурной интеграции: противоречия, пути преодоления: докл. на науч. конф. в РГБ «формирование единого культурного пространства России в условиях глобализации» [Текст] / О. Н. Астафьева // Библиотековедение. – 2007 – № 3. – С. 17-23.
   
2. 
   Лучанска В. В. Теоретические основы взаимосвязи экологии культуры с информационным обществом в процессе эволюции культурологических знаний [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.info-library.com.ua/libs/stattya/5887-teoretiko-metodologichni-zasadi-vzaemozvjazku-ekologiyi-kulturi-z-informatsijnim-suspilstvom-v-protsesi-evoljutsiyi-kulturologichnogo-znannja.html, свободный. – Название с экрана.
   
3. 
   Назарчук А. В. Мультикультурализм в сетевом обществе [Текст] / А. В. Назарчук // Мониторинг общественного мнения: экономические и социальные перемены. – 2012. – № 1(107). – С. 108-112.
   
4. 
   Смірнов О. К., Карташова Х. С. Особливості впливу сучасного інформаційного суспільства на етнічні культури [Текст] / О. К. Смірнов // Учені записки Тавріческого национального універсітєта ім. В.І. Вєрнадского. Серія «Філологія. Соціальні комунікації». – 2012.– № 4. Частина 1. – С.155-159.
   
5. 
   Шалютина Н.В. Глобализация и культурный плюрализм [Текст] /Н.В. Шалютина //Вестн. Нижегор. ун-та им. Н. И. Лобачевского. Ср. Социальные науки. - 2007. - Вып. 2 (7). - С. 198-202.
   

УДК 004.738.5(043) В. В Ивчик, М. В. Кондратова

Анализируя виртуальный мир Интернета, можно выделить характерные черты этой системы: она структурно копирует человеческий мир; в ней сглаживаются временные и пространственные рамки; усиливаются интеллектуальные возможности и создаются пред­посылки к возникновению суперинтеллекта; можно вести речь о полном игнорировании в рамках Сети нравст­венных традиций и установок.

Интернет копирует развитие реального человеческого общества. В моральном отношении Интернет сейчас является свободной зоной с формирующейся псевдонравственностью. Корреспонденты легко могут обманывать друг друга, выдавать себя за других, называть в сети другой пол или возраста, что способствует образованию на бескрайних просторах Интернета многочисленных аморальных, по меркам обычного человечества, сообществ, вполне, однако, вписывающихся в «этос» сети: хакеров, «вирусологов» (людей, пишущих компьютерные вирусы), «спамеров» (людей, занимающихся принудительным навязчивым распространением рекламы по компьютерным сетям), компьютерных пиратов. Исправить ситуацию полицейскими средствами практически невозможно. Современный Интернет достиг той стадии, когда попытка залатать ту или иную дыру оборачивается возникновением пары новых. В качестве противовеса предлагается установление определенных моральных правил «общежития».

В век глобальной компьютеризации и информатизации современному человеку предоставляются невиданные ранее средства усиления его умственных возможностей. Особенно это относится к процессу обучения, когда с помощью новых технологий стало воз­можно развивать определенные типы мышления, тренировать память, внимание, наблюдательность, лидерские качества. Увеличение умственных возможностей человека и общества может привести к возникновению уникального феномена – коллективного разума-суперинтеллекта. Особенность его определена Н.Н. Моисеевым как естественный процесс, в ходе которого обмен информацией между двумя индивидуальными разумами приводит не к удвоению интеллектуального эффекта, а к чему-то существенно большему. Причем свою реализацию суперинтеллект скорее всего найдет именно в Интернете, а его создание будет индикатором перехода к глобальной информационной цивилизации и к культуре, «пропитанной» информационными технологиями [2, с. 54].

Что дает Интернет человеку и что отнимает у него?

1. С одной стороны, он помогает преодолевать отчуждение. Вновь стало модным ведение личных дневников, только уже электронных, общедоступных; лавинообразно развиваются социальные сети общения (например, «Одноклассники»). Интернет обладает формой замещенного общения: с одной стороны ему присуща невиданная свобода общения, с другой – неподдающаяся измерению энропийность [1, с. 72]. При этом теряются навыки живого общения, вырастает отчужденность от решения жизненных ситуаций.

2. Усиливается индивидуальная и коллективная мощь человеческого интеллекта. Быстрое совершенствование средств обмена информацией, включение в эту систему все большего количества пользователей ведет к формированию коллективного интеллекта как некоторой общепланетарной системы. С другой стороны, есть соблазн использовать чужие труды (плагиат и компиляции в научных работах, студенческих рефератах). Как в свое время калькулятор «отучил» многих школьников от устного счета, так и доступные компьютерные базы данных отучают современных студентов от самостоятельного творчества. Вместо выборочного самостоятельного конспекта легче использовать ксерокс или сканер, а вместо тренировки памяти – изготовить шпаргалку.

3. Интернет практически решил одну из важнейших проблем 60-х – 70-х годов XX века – захлестывание человека потоком информации. В то время возник парадокс – быстрее открыть что-то заново, чем искать в море научной литературы. Сейчас же есть множество программ, облегчающих поиск и редактирование информации. Однако возник новый парадокс – устройства, призванные упростить и сделать максимально удобным обращение человека с информационными потоками, лишают его психической устойчивости. Речь идет о негативном влиянии «долгого сидения» в Интернете на такие функции мозга, как внимание и воля. Человеку, привыкшему к восприятию броских и небольших кусков информации, сложно настроить себя на чтение длинной классической книги.

4. В конце XX века Интернет представлялся как зона свободного слова, орудие демократии. Безусловно, эту функцию он выполняет и сейчас. Но все более растет к нему интерес со стороны спецслужб всех стран мира. Через работающий в сети персональный компьютер можно узнать тайны его хозяина, постоянно следить за ним. Интернет, как и другие СМИ, может стать орудием инфократии (т.е. тотальной информационной власти правящих элит над своими народами). И уже случившимся фактом можно считать изменение характера современных войн – на первый план выходит их информационная составляющая.

5. Интернет для многих людей – окно в мир, возможность труда и творческой самореализации (особенно для инвалидов). В то же время его захлестнула масса убогих мнений и произведений людей с завышенной самооценкой (и зачастую с матерной лексикой). Это не что иное, как открытый испанским философом Хосе Ортегой-и-Гассетом феномен «восстания масс» – стихийного выдвижения вверх самоуверенной серости в политике и культуре.

Каждый человек решает для себя сам, будет Интернет другом или врагом, властвующим над тобой. В умелых руках достаточно зрелой личности система «Интернет-человек» вполне способна приблизиться к «сверхразуму». Для незрелой личности сеть выступает как дъявол-искуситель, усиливает негативные индивидуальные особенности ее натуры. Вопрос «Кто одержит верх – человек или Интернет?» должен решаться с позиций философии техники. Техника и человечество должны развиваться совместно, коэволюционно.

ЛИТЕРАТУРА

1. 
   Быченков, В.М. Анонимность, безличность, виртуальность / В.М. Быченков // Общество и книга: от Гуттенберга до Интернета. – М.: КНОРУС, 2001. – С. 64–82.
   
2. 
   Моисеев, Н.Н. Мир XXI века и христианская традиция / Н.Н. Моисеев // Вопросы философии. – 1993. – № 8. – С. 3–14.
   

УДК 659:338.48(477)(043) С. С. Казека

Туризм, згідно Закону України «Про туризм» (1995р.), визнаний одним з пріоритетних напрямків розвитку господарства країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів.

В умовах становлення української державності відсутність належної інформації про Україну як у широкої світової громадськості, так і в політичної еліти більшості держав світу вимагали від її владних структур приділити особливу увагу проблемі формування та закріплення міжнародного іміджу України: як держави, як економічного регіону, так і туристичного об’єкту та його можливостей. Тому, як і в будь-якій іншій галузі, туристична галузь також потребувала належної інформаційної діяльності та обслуговування.

З років незалежності України, наша держава потребувала подолання негативних тенденцій та досягнення конкурентних переваг в туристичній галузі. Перехід економіки на ринкові принципи господарювання не змінив концептуальні підходи до розвитку туристичного іміджу країни. Важливим стало подолання інформаційних бар’єрів та перешкод. Тому, налагодження інформаційних процесів та пошук чинників, що впливають на імідж країни, стали наближувати нас до вирішення міжнародного питання становлення туристичного іміджу країни. Але на шляху вирішення завдання іміджу туризму повстає декілька інформаційних проблем.

Насамперед, головна проблема сучасного сприйняття України як туристичного об’єкту полягає в тому, що інформація, котра поширюється із державних джерел, несе в собі по більшій мірі негативний характер. Це зумовлено вже сформованим політичним і економічним іміджем країни. І це є тим самим чинником, що впливає на становлення України у сучасному інформаційному суспільстві.

Рекламна інформація призначена підвищувати інтерес та рейтинг тієї чи іншої структури. Отже, одним із головних завдань інформаційно-рекламних технологій на сучасному етапі розвитку туристичного іміджу країни, є подолання негативного іміджу. Інформаційна діяльність все більше спрямовується на створення позитивного іміджу: як у політичній, так і в економічній сферах. Інформація подається споживачу як за сприйняттям, так і за призначенням, засобом новітніх інформаційних технологій, що визначає рівень інформаційно-рекламної діяльності, котра в нашій країні ще не досягла достатнього рівня та розвитку дії, щоб вагомо вплинути на туристичний імідж України в міжнародній думці.

Поширення інформації, котра має цінність, актуальність та достовірність для споживача вагомо впливає на роль та призначення рекламної інформації. Відданість загальноприйнятим демократичним цінностям і процедурам, послідовність у процесі адаптації національного законодавства до європейських стандартів, сталий розвиток державної інформації зміцнюють позиції України у міжнародному суспільстві. Активне просування до світового простору інформації про ментальні цінності та культурні особливості держави, її історичний спадок, сферу обслуговування, гарантію безпеки та розвитку інформаційної особистості, географічні та природні особливості, та транзитний потенціал являють собою інформаційно-рекламний комплекс дій, що впливають на міжнародну думку, а отже формують імідж держави.

Різноманітні сучасні засоби інформаційних технологій дають змогу створювати яскравий та якісний імідж, втілювати будь-які державні ідеї та привертати увагу міжнародного споживача. Але, маючи об'єктивні передумови для розвитку туризму: багатий природний, історико-культурний, унікальний туристично-рекреаційний потенціали, Україна досі не має достатнього рівня інформаційно-рекламної бази. Країна ще не подолала інформаційні проблеми, бар’єри та інтернаціональне сприйняття засноване на негативних оцінках та фактах, та лише починає активно залучатися до світового ринку туристичних послуг.

Держава потребує ретельнішої праці та вирішення проблем із аспектами формування концепцій та дій, різних видів, форм та подачі інформації, котра слугувала б суттєвому розвитку та становленню туристичного іміджу країни.

УДК 316.613:004(043) . А. И. Карманчиков