Міністерство освіти І науки україни

1. 
   Севярынец П., Палажанка Н., Маладафронтаўцы, Менск 2009.
   
2. 
   Севярынец П., Пакаленьне Н., Маладога Фронту, Акрэсьціна - Менск 2002.
   
3. 
   Wywiad bezpośredni przeprowadzony z Wincukiem Wiaczorką – przewodniczący Białoruskiego Frontu Ludowego w latach 1999-2007 – przeprowadzony w Mińsku (Białoruś) w dniu 12.10.2012 r., materiał audio w zbiorach autora.
   
4. 
   Wywiad bezpośredni przeprowadzony z Pavelem Vinogradovem – koordynatorem ruchu młodzieżowego „Zmena” – przeprowadzony w Mińsku (Białoruś) w dniu 09.10.2012 r., materiał audio w zbiorach autora.
   
5. 
   Youth BNF: history, http://mbnf.info/en/index.php?option=com_content&view=article&id=1:about-us&catid=1:information-about-organization, (30.09.2013).
   
6. 
   Павел Виноградов – Zмена, http://www.youtube.com/watch?v=f8Qf-yBa0i4, (27.09.2013).
   
7. 
   «Zмена» провела акцию против свинства. Павел Виноградов осужден на 15 суток, http://zapraudu.info/zmena-provela-akciyu-protiv-svinstva-pavel-vinogradov-osuzhden-na-15-sutok, (30.09.2013).
   
8. 
   "Zмена" устроила акцию против свинства, http://udf.by/news/multi/87352-zmena-ustroila-akciyu-protiv-svinstva.html, (29.09.2013).
   

УДК 316.722:316.324.8(043) К. В. Проценко

Водночас, з різкою інтенсифікацією розвитку сучасного світу, обумовленою, в першу чергу,темпами трансформації інформаційних технологій, у розвитку культури чітко простежується відставання цивілізаційного прогресу від науково-технічного. Цивілізаційний прогрес підкоряється закономірностям, пов’язаним з культивуванням усього традиційного, що актуалізує питання гармонізації cучасних і традиційних форм культури. Одним з варіантів вирішення цієї проблеми могла б стати глобалізація культури, що розуміється як єдність різноманіття, плюралізм культурних форм у межах єдиного універсального культурного простору.

Серед науковців, які розглядали питання глобалізації загалом та глобалізації культури зокрема, слід відмітити таких вчених, як Д. Гелбрейт, М. Данилевський, М.Делягін, А.Дріккер, Т. Савицька, В. Самохвалова, Л. Скворцов та інші. Будучи авторами відомих концепцій і розглядаючи такі поняття, як «культура», «цивілізація», «інформаційні технології» тощо, вчені зробили значний внесок у дослідження проблем глобалізації та її впливу на культурний розвиток суспільства [1-8].В ширшому значенні поняття «культура» охоплює практично всю сукупність матеріальної і духовної діяльності людства і певним чином стає синонімом цивілізації.

Так, у філософському словнику культура визначається як «сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики» [8, 196].

Cутність глобалізаційних процесів у сучасній культурі виражається, перш за все, в тих перетвореннях, які відбуваються не в якійсь окремій сфері дійсності, а в просторово-часових характеристиках двох основних компонентів культури: науково-технічному і цивілізаційному.

При цьому взаємодія цих компонентів здійснюється на даному етапі глобалізації через економіку. Саме через економіку випереджаючий розвиток науково-технічного прогресу впливає, в основному негативно, на прогрес цивілізаційний.

Процеси глобалізації певним чином пов’язані з деградацією культури і падінням духовної складової життя суспільства та окремих людей, із згортанням соціальних програм, розривом між економічними і культурними моделями розвитку різних суспільних систем, що ще більше посилює цивілізаційну кризу.

Інформаційна революція, процеси формування інформаційного суспільства гостро актуалізували проблему взаємодії інформації і культури. В зв’язку з цим Л. В.Скворцов відзначає, що «культура стає моментом інформаційного поля: вона виходить із свого етнічного, національного, соціального середовища і потрапляє в універсальне інформаційне середовище. Комп’ютерна людина має систематичний контакт з універсальним інформаційним середовищем, і це радикальним чином змінює тип її ментальності – як несвідомі, так і усвідомлені реакції на події» [7].

У сучасному суспільстві інформація стає найважливішим і значущим товаром, а інформаційні послуги перетворюються в лідируючий сектор економіки. Майбутнє держав сьогодні вирішується не стільки на рівні модернізації традиційної промисловості та землеробства, скільки на рівні передових інформаційних технологій та економічної інтеграції. Крім того, на думку М. Делягіна, відбуватиметься відособлення працівників інформаційних технологій в кожній країні у внутрішнє «інформаційне співтовариство», його зосередження в розвинених країнах, а також поступова концентрація «інформаційного співтовариства» світу, а з ним і світового прогресу, переважно в найрозвиненіших країнах [4]. Країни, які не ступили на шлях інформатизації, приречені не лише на економічне, технологічне та політичне, а й культурне відставання, причому це відставання, починаючи з певного моменту, може стати історично необоротним. Слід оволодівати та впроваджувати в суспільне виробництво технічні засоби кібернетики та інформаційні технології як головні засоби виробництва інформаційної цивілізації.

Отже, на сьогодні інформація стає важливим чинником зміни якості життя, під її впливом формується нова інформаційна свідомість, формуються відповідні норми і цінності, що відповідають потребам усебічного розвитку окремого індивіда і суспільства в цілому.

1. 
   Гэлбрейт Д. К. Кризис глобализации / Д. К. Гэлбрейт // Проблемы теории и практики управления. - 1999. - № 6. - С. 15–21.
   
2. 
   Данилевский Н. Я. Россия и Европа / Н. Я. Данилевский. - М., 1991. - 421 с.
   
3. 
   Делягин М. Мир 2010–2020 годов: некоторые базове тенденции и требования к России [Электр.ресурс] / М. Делягин. - Режим доступа:http://www.imperativ.net/iprog/deliagin.htm
   
4. 
   Дриккер А. С. Эволюция культуры: информационный отбор / А. С. Дриккер. - СПб., 2000. - 184 с.
   
5. 
   Савицкая Т. Е. Постсовременный мир: изменение культурной парадигмы / Т.Е.Савицкая // Глобальное сообщество: Картография постсовременного мира. - М.: Восточная литература, 2002. - С. 75-87.
   
6. 
   Самохвалова В. И. Метафизика глобализации. От утопии к антиутопии / В.И.Самохвалова // Труды клуба ученых «Глобальный мир». 2002 г. - М. : Новыйвек, 2003. - Т.2. - С.5-15.
   
7. 
   Скворцов Л. В. Информационная культура и цельное знание / Л. В. Скворцов -М., 2001. - 288 с.
   
8. 
   Философский словарь. - М. : Политиздат, 1975. - 496 с.
   

УДК 172.4 (С 2) (043) С. В. Сагирь

Одной из важных проблем современного мирового сообщества является проблема этнокультурного характера. Как известно этническая культура – это совокупность традиционных ценностей, отношений и поведенческих особенностей, которые нашли своё воплощение в материальной, духовной и социальной жизнедеятельности этноса. Рассмотрение данной проблемы является очень актуальным особенно в наше время, т.к. мы живём в многонациональной стране. В Украине проживают представители свыше 134 национальностей и народностей. По данным украинской переписи населения 2001 года, этнические украинцы составляют 77,8% населения. К другим значительным этническим группам относятся: русские (17,3%), белорусы (0,6%), молдаване (0,5%), крымские татары (0,5%), болгары (0,4%), венгры (0,3%), румыны (0,3%), поляки (0,3%), евреи (0,2%), армяне (0,2%), греки (0,2%) и татары (0,2%). Одной из главных задач независимой Украины является создание благоприятных условий для обмена культурным опытом между представителями различных национальностей, проживающих на её территории, поддержание всестороннего развития языков, традиций, обычаев; сохранение межнационального равенства и братства, избежание межэтнических конфликтов.

Проблемой этнокультуры в разное время занимались Лев Гумилёв, А. Севастьянов, Алтын Уалтаэва, Г.А. Абрашкевичус, Ю.В. Бромлей, С.А. Арутюнов, М.В. Крюков. Так, в частности, Абрашкевичус в своей статье «Информационное общество и этнокультура» анализирует взаимосвязь информационного общества и этнокультуры, делает акцент на положительном развитии этнокультуры в современных условиях в связи с активным влиянием информационной революции. Он утверждает, что современная информационная революция может стать мощным фактором, воздействующим на менталитет людей, этносов, народов, мотивируя их действия и поведение на сохранения единства нации. Цель нашей работы – донести до сознания современной молодёжи важность сохранения национальных традиций всех этнических групп, как проживающих на территории Украины, и за её пределами. На сегодняшний день в паспорте гражданина Украины отменена графа «национальность». Согласно действующей Конституции Украины, все жители страны – это украинцы, какой бы народ они не представляли. Поэтому важно сохранять и развивать самобытную культуру и традиции каждой нации, и в то же время вносить свой вклад в развитие многонациональной Украины. Ведь все мы дети одной Родины. По данным Министерства образования, в Украине обучаются студенты из 134 стран мира. Наибольшее количество студентов – из Китая (более 6 тысяч), Туркменистана (более с 5,5 тысяч) и из Российской Федерации (более 4 тысяч). Наш университет (ГВУЗ «ПГТУ») не является исключением. В его аудиториях можно встретить представителей разных национальностей: китайцев, азербайджанцев, армян, грузин, греков, татар, туркменов, арабов. Они принимают активное участие в культурной жизни университета. Ведь именно приобретённый опыт в процессе культурного обмена может стать основой для формирования общечесловеских ценностей, сплотить нас, и создать невиданные ранее возможности для контакта различных культур.

Приазовский регион во все времена отличался своим многочисленным национальным составом, в том числе наш славный город Мариуполь. Если отбросить политическую сторону, то простое население никогда не акцентировало внимание на национальном вопросе: люди вместе учились, работали, отдыхали, обменивались кулинарными рецептами, пели песни, танцевали, ходили в гости друг к другу, дружили семьями. Особым праздником, который объединил все национальности, проживающие в нашем городе, стал День Мариуполя, который отмечается в начале сентября уже более двадцати лет. Этот праздник даёт возможность представителям разных национальностей познакомить всех желающих с традициями своего народа, которые демонстрируются в виде песен, танцев, национальных костюмов, фирменных блюд. Можно сказать, что Мариуполь является городом с толерантным населением по отношению к национальным диаспорам, этническим группам, он стал образцом мирного сосуществования разных культур и традиций.

Как известно народ, который забывает своё прошлое, – не имеет будущего. В связи с этим хочелось бы вспомнить людей, которые прославили наш город своим трудом, талантом, благотворительностью, внесли значительный вклад в науку, искусство, спорт, в общественно-политическое, социально-экономическое и духовное развитие Мариуполя. Этими героями были люди не только украинского происхождения, но и других национальностей. Своими славными именами и великими делами они не только оставили заметный след в летописи Мариуполя, но и прославили наш город далеко за его пределами.

В сфере образования хочется выделить имя талантливого просветителя Феоктиста Хартахая, ставшего основателем среднего образования в Мариуполе. Он был выдающимся историком, собирателем фольклора, записывал народные песни: украинские, греческие, татарские. Среди первых учеников Ф.А. Хартахая был Г.И. Челпанов. Жизнь этого мариупольца была посвящена служению науке. Будучи непревзойдённым логиком и философом, Г.И. Челпанов, прежде всего, прославился как первооткрыватель экспериментальной психологии. Без преувеличения можно сказать, что несколько поколений российских интеллигентов слушали лекции нашего земляка и учились по его книгам. В своих воспоминаниях Сергей Есенин писал, что учился у профессора Челпанова. Научно-педагогическая деятельность Георгия Ивановича должна стать примером для молодого поколения, помочь в духовном и нравственном развитии, вдохновить на творческий труд.

В общественной жизни города принимал активное участие А.Д. Хараджаев – выходец из греческой семьи. Он оказывал благотворительную помощь различным заведениям, участвовал в работе комиссий по созданию в городе гимназий, открытию школ. Общественная деятельность Хараджаева была по достоинству оценена мариупольцами: ему в числе первых было присвоено звание почётного гражданина города Мариуполя.

С мировой культурой связывает Мариуполь и Приазовье творчество выдающего грека А.И. Куинджи, объединившего вокруг себя людей различных национальностей и воззрений. На полотнах художника с поэтической проникновенностью запечатлена природа родного края. Он внёс огромный вклад в развитие искусства не только Украины, но и России, Польши, Латвии, Греции. Архип Иванович был великим художником, педагогом, мыслителем; в совершенстве владел татарским и греческим языками. В наше время в городе воздвигнут памятник художнику, в его честь названа картинная галерея.

Искусство кинематографа сделало в Мариуполе первый шаг, когда стали демонстрироваться фильмы, начинавшиеся с титров: «режиссёр-постановщик Леонид Луков». Советский кинорежиссёр родился в Мариуполе, в семье известного в городе фотографа. Был дважды лауреатом Сталинской премии второй степени, награждён званием народного артиста. Среди неповторимого наследия выдающихся мастеров многонациональной кинематографии творчество Лукова по праву занимает одно из первых мест. В честь выдающего деятеля искусства в нашем городе назван кинотеатр.

Мариуполь помнит и хранит имена тех, кто ценой своей жизни в годы Великой Отечественной Войны сражался на фронте во имя мира. Лётчик-испытатель Григорий Бахчиванджи лично сбил пять самолётов противника и ещё пять – в групповых боях. Григорий Яковлевич был первым, кто в Советском Союзе совершил успешный полёт на реактивном самолёте. Этот полёт открыл собой новую эпоху не только в авиации, но и в космонавтике. «Без полёта Бахчиванджи, – сказал Юрий Гагарин, – может быть, не было бы 12 апреля 1961 года». Золотую Звезду Героя Советского Союза Г. Бахчиванджи присвоили посмертно, через 31 год после совершения подвига. В честь этого выдающегося человека в Мариуполе названа улица.

Прославил свой город патриотизмом и Н.А. Лунин – легендарный советский подводник, контр-адмирал, участник Великой Отечественной войны, первый среди мариупольцев удостоен звания «Герой Советского Союза». В Мариуполе и Одессе есть улица Лунина, там же установлены мемориальные доски.

Не только мужчины, но и женщины приносили славу нашему краю. Наталья Кисса – первый капитан-женщина на Азовском море, имеющая молдавские корни, по праву считается дочерью мариупольского народа. На берегу эта хрупкая, небольшого роста женщина меньше всего была похожа на сурового капитана. Она была человеком поразительной скромности, стеснялась малейшего внимания к своим наградам, к своему высокому званию Героя Социалистического труда. Но стоило ей подняться на борт судна, как обретала она волю и характер, которому могли позавидовать настоящие мужчины.

Ещё одной славной представительницей нашего региона была Паша Ангелина, гречанка по национальности. В своём родном селе она была организатором первой женской тракторной бригады в СССР, дважды Герой Социалистического труда, лауреат государственной премии СССР. В честь этой героической женщины в городе Мариуполе названа улица.

Дела созидателей и их имена навсегда останутся в памяти Мариуполя, а значит и в нашей с вами жизни. Ряды выдающихся людей пополняется с каждым годом. Мы не только чтим героев прошлого, но ещё и при жизни многие современные деятели удостоены звания Почётного гражданин города. Современная молодёжь должна ровняться на этих людей, и стремиться достичь успеха в различных сферах. Мы, как представители молодёжи, проживающие в Приазовском регионе, считаем, что здесь созданы, в целом, благоприятные условия для этнокультурного развития. Взаимодействию с другими культурами и развитию собственной культуры способствует информационное пространство: издание газет, создание теле- и радиоканалов, проведение семинаров, встреч, выставок, конференций. Так, в частности, совсем недавно, 25 января 2013 г., в Мариупольском государственном университете состоялся круглый стол «Межкультурный диалог в полиэтнической Донецкой области: итоги и перспективы». Участники круглого стола сошлись во мнении, что необходимо продолжать такие встречи и укреплять отношения между различными этническими группами нашего города. Хотелось бы, чтобы такие встречи и мероприятия не замыкались вокруг одного региона, а проходили во всех областях, потому что развитие этнокультурного наследия в нашей стране возможно при единении всех этнических групп. В таком демократическом государстве, как наша Украина, уже сделаны одни из первых шагов в этом направлении. 16 сентября 2013 г. состоялась культурно-художественная акция по поддержке культуры этносов. Это мероприятие проходило в рамках Всеукраинской конференции национальных меньшинств «Мы – украинцы», организованной Министерством культуры и туризма Украины и Советом национальных обществ Украины. На конференции много говорилось о необходимости возрождения клубов интернациональной дружбы. Организаторы порадовали всех делегатов новостью о том, что фестиваль, который носит название «Все мы дети твои, Украина», проводимый раз в два года на главной сцене страны во Дворце «Украина» уже в течение 20 лет, отныне станет ежегодным. И это будет большой реальный вклад в формирование толерантности и понимания друг друга представителями разных народов и культур Украины.

УДК 323.019.51(477):044.738.5(043) І. А. Черніченко

Інтернет – це величезний інформаційний простір з усіх галузей знань та життєдіяльності суспільства. Він є динамічним у своїй структурі, а його різноманітність і відкритість може сприяти формуванню нових ціннісних орієнтацій. Таким чином, Інтернет може служити привабливим середовищем для міжкультурного обміну.

Слід пам’ятати, що інформатизація формує єдиний світовий інформаційний простір, створюючи глобальне інформаційне суспільство, але з іншого боку, інформаційні технології створюють нові можливості для контролю і маніпуляції масовою свідомістю у внутрішній політиці і нові ефективні засоби впливу на національні спільноти а, отже, створюють і нові загрози національній ідентичності.

Глобалізація, як процес уніфікації суспільних цінностей та національних культур, породжує одну з головних проблем сучасності – проблему ідентичності. Дедалі частіше сучасна людина задається питаннями «хто я є» і «звідки я є», адже відчуває необхідність бути представником не якогось загального невиразного світу, а носієм конкретної етнокультурної, національної спільності. Але становлення національної ідентичності може ускладнюватись етнонаціональними процесами, відсутністю загальної консолідуючої ідеї. Це, насамперед, стосується поліетнічних держав, якою є й Україна. За таких умов виникає ідентифікаційна криза – конфлікт самовизначень громадян [2, c. 22]. Проблемні питання національної ідентичності в Україні підіймались ще з 90х років минулого століття, але до сьогодні вони не мають точного вирішення.

Емпіричні дослідження показали, що використання традиційних засобів масової інформації впливає на національну ідентичність індивідів: мова трансляції на теле-радіо каналах, культурні та соціальні теми, що підіймаються. У разі Інтернету, деякі вчені прихильні вважати, що його вплив послабить національну прихильність індивідів, або навпаки, при розумній інформаційній політиці, державою може бути створене таке середовище, яке зможе посилити почуття національної приналежності. Так, наприклад, Інтернет може надавати можливість для консолідації та розвитку молодіжних культур і рухів.

Без перебільшення ми можемо говорити про те, що в деякому сенсі Інтернет став законодавцем суспільної свідомості У світовій політиці це стало предметом неспокою і соціальних вибухів.

Від початку 1990-х років у світовій мережі розвивається український сегмент. У грудні 1992 року зареєстрований домен UA. З 1993 року в Україні започатковано проект «Українська наукова та освітня мережа UARNet», що дало можливість виходити до всесвітньої мережі, створювати сайти, інформаційні веб-сторінки, користуватися миттєвою електронною поштою. [1, c. 2] В Українському інтернет-просторі існує величезна кількість порталів, які викладають своє бачення нашого «сьогодні» на своїх інтернет-сторінках. Серед, власне, інтернет-видань можна виокремити новинні (інформаційні), коментарійні; авторські, редакційні й змішаного типу. Можливі також класифікації українських інтернет-видань за тематикою (монотематичні та полі-тематичні), за належністю (державні; приватні, які можна поділити на проекти медійних груп, бізнес-компаній чи політичних партій; незалежні). Найчитабельнішими в Україні є «Українська правда» (www.pravda. com.ua), «Кореспондент» (www.korrespondent.net), «Форум» (www.for-ua.com), «UAtoday» (www.uatoday.net). За останні роки інтенсивного розвитку інтернет- видання в Україні стали потужною інформаційною силою.

Інтернет у незалежній Україні, по суті, виконує класичну функцію вільної преси за реальної відсутності незалежних мас-медіа як таких. Тому, часто люди вірять Інтернету і відповідно не вірять державі. Існує така віра, що все, що пишеться на інтренет-сторінках - чиста правда. Виходячи з цього, приймаються важливі рішення і відбуваються доленосні кроки. Таке відношення людей до інформації в Інтернет-просторі може бути використане для маніпуляції громадською свідомістю та поведінкою. Для аналізу впливу Інтернет-порталів на національну ідентичність треба підходити з декількох сторін. Це, звичайно, вивчення контенту, що викладається, та спосіб його висвітлення (мовний характер).

Психологи, філософи, психолінгвісти давно довели: свідомість через мову конституює комунікативний простір суспільства [3, c. 96]. Але дуже часто українські інтернет-видання мають, на наш погляд, велику проблему саме мовного характеру; зважаючи на це, більшість із них варто називати інтернет-виданнями України, бо українського, окрім вказівки на домен UA і частково тематики публікацій, в них дуже мало.

За способом використання мов українські інтернет-видання можна поділити на багатомовні (multilingual) та одномовні (local). «Українська правда», «Форум» один і той самий текст зі збереженням графічного оформлення подають українською та російською мовами; «Кореспондент», «Репортер», «Київська Русь» — українською, російською та англійською. Хоча насторожує такий факт: перша (головна) сторінка більшості українських сайтів, які мають варіанти різними мовами, як правило — російська. На ній є гіпертекстове посилання «українською» і лише «перейшовши» його можна прочитати ту ж саму головну сторінку державною мовою.

Інтернет-портали, це лише частка українського інтернет-простору, але саме за допомогою них у громадян формується уява про ті чи інші явища, що відбуваються в суспільстві. Тому, від того, як і що висвітлюється на їхніх сторінках залежить настрій суспільства, його відношення до подій, а виходячи з цього, і формується національна свідомість кожного окремого громадянина.

Отже, підбиваючи підсумки, ми можемо говорити про те, що Інтернет грає величезну роль в формуванні не тільки особистої свідомості, а також і національної. Так, за допомогою різних інтернет-порталів може відбуватися вплив на національну свідомість, маніпулювання громадською думкою, таким чином, державне регулювання сектора Інтернету в Україні стає не тільки невід'ємною частиною забезпечення національної безпеки, а й чинником збереження культурної ідентичності країни під натиском тих цінностей, які впроваджуються Заходом та Сходом за допомогою роботи у всесвітній мережі.

1. 
   Наслідки глобалізації для розбудови України :: Персонал № 4/2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.personal.in.ua/article.php?ida. – Заголовок з екрану.
   
2. 
   Обушний М.І. Етнонаціональна ідентичність - феномен самовизначення українців. К.: РВЦ «Київський університет». – 1999. – 40 с.
   
3. 
   Палій Г.О. Формування української політичної нації/ Г.О. Палій// Політичний менеджмент. – 2003. – №1. – С.93-102.
   

УДК 316.74:2(043) Ю. Г. Чорнокожа

Таким чином, на сьогоднішній день актуальним є дослідження впливу інформаційно-комунікаційних технологій на соціальну сферу, науку і освіту, культуру і спосіб життя людей.

Об'єктом нашого дослідження є інформаційно-комунікаційні технології як фактор соціокультурної реальності.

Предметом нашого дослідження є процес віртуалізації соціальної реальності.

Метою нашого дослідження є аналіз процесу віртуалізації соціальної реальності як наслідок глобального використання ІКТ.

Сучасне суспільство все частіше характеризується як «інформаційне». Вперше ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х - початку 70-х років XX століття. Термін «інформаційне суспільство» належить японському професору Ю. Хаяші. Процес комп'ютеризації, на думку японських вчених, дозволить людям отримати доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх від рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації виробництва [ 1 , с. 30].

Концепція інформаційного суспільства отримала свій розвиток у працях західних і вітчизняних соціологів і соціальних філософів таких, як Д. Белл, М.Постер, П.Дракера, М. Кастельс, Елвін та Хейді Тоффлер, А.І.Ракітов, А.Д.Урсул та ін. Дослідники виділяють кілька головних рис. По-перше, інформація стає стратегічним ресурсом. Організації використовують інформацію у все більших масштабах з метою підвищити ефективність, стимулювати інновації, зміцнити конкурентоспроможність.

Збувається пророцтво Ф. Бекона - знання дійсно набуває характеру сили, а точніше влади. По-друге, інформація стає предметом масового споживання у населення. По-третє, підвищується рівень освіти, зростає роль професіоналізму. По-четверте, формується нова інтелектуальна технологія. По-п'яте, формується єдиний інформаційний простір планети, відбувається поглиблення процесів інформаційної і економічної інтеграції країн і народів [ 2, с 17].

У результаті цього однією з актуальних тенденцій сучасного суспільства є його віртуалізація, проникнення комп'ютерної віртуальної реальності в усі сфери повсякденного життя сучасної людини. Комп'ютерна віртуальна реальність як псевдоаналог реальності справжньої стає все більш інтегрованою в багато сфер суспільного життя [ 3].

Простором віртуальної реальності можна вважати, перш за все, всесвітню мережу «Інтернет». Економічні відносини в сучасному глобалізованому і інформатизованому світі просто неможливі без «всесвітньої павутини». Цілий масив соціальних взаємодій в економічній сфері здійснюється щоденно через мережу «інтернет» і дуже часто учасники цієї взаємодії не бачать один одного, спілкуючись по електронній пошті, в соціальних мережах і за допомогою інших сучасних інформаційних технологій. Отримати цілком достовірну інформацію про те чи інше підприємство, роботодавця, споживача, дистриб'ютора можна за допомогою будь-якого пристрою з підключенням до мережі Інтернет.

Таким чином, реальність роздвоюється: поряд з оригінальною, справжньою реальністю існує комп'ютерна віртуальна реальність, в рамках якої існують віртуальні образи реальних суб'єктів суспільних ( в даному випадку , економічних) відносин [4].

Політичне життя так само, як і економічне протікає не тільки в безпосередній реальності, але і в комп'ютерній віртуальній реальності. Так, всі важливі політичні новини та огляди висвітлюються на різних сайтах і порталах. Комп'ютерна віртуальна реальність робить політику більш прозорою, більш відкритою для громадян.

Духовна сфера суспільного життя, елементом якої є релігія, також схильна до впливу комп'ютерної віртуальної реальності і віртуалізації. Мистецтво стало набагато доступнішим завдяки мережі Інтернет: музеї та галереї пропонують віртуальні екскурсії , твори літератури і музики [3].

Однак можна сказати, що комп'ютерна віртуальна реальність дуже часто не відповідає безпосередній реальності, не є її адекватним відображенням. Розвиток інформаційних технологій, а разом з тим і створення комп'ютерного віртуального світу, - це не тільки неминуче майбутнє, але і безумовно - прогрес . Але на тлі цього технологічного вибуху, без достатньої рефлексії з приводу його сутності і його наслідків, на наших очах здійснюється заміна знань інформацією. На ряду з цим створюється віртуальна, тобто суто інформаційна реальність, у чому чудово досягають успіху сучасні мас-медіа. Адже саме інтернет є дуже ефективним засобом маніпуляцій масовою свідомістю.

Тим часом суттєва відмінність знання від інформації як раз і полягає в тому, що знання є соціальним феноменом . Якщо інформацію можна вважати формою існування матерії, то знання - це форма існування свідомості. Таким чином, суттєвим тут є навантаженість знання: знання не просто відображає суттєві властивості і відносини дійсності (цим знання не відрізнялося б від мислення , а людина - від комп'ютера), але також і смислові, цільові відносини людини, соціуму до цієї дійсності.

Мозок людини, мабуть, пристосований природою скоріше для «переробки» знань, а не для переробки інформації. Якщо перед нами - знання, то воно буде засвоєно в суб'єктивну реальність здорової людини. На жаль, не можна того ж сказати про інформацію: вона може бути для здорової психіки і будівничою, і руйнівною, як і її кількість, переходячи бар'єр сприйняття та засвоєння, руйнує індивідуальну, а сьогодні вже й суспільну свідомість. Таку тенденцію Станіслав Лем і назвав черговою «технологічної пасткою» нашого часу.

Віртуалізація як характерна тенденція сучасного суспільства полягає в формуванні особливої віртуальної надбудови, яка породжується реальним базисом соціального життя і часом замінює собою первинну реальність. Внаслідок цього вже і на рівні ідеології, і на рівні суспільної психології, і на рівні соціальної теорії вчиняється підміна об'єктивної реальності цієї віртуальної реальністю. Але така віртуалізація суспільної, а потім і індивідуальної свідомості, а слідом за тим - соціальної реальності як системи суспільних відносин, загрожує народженням суспільства, в якому немає місця людині як свідомій істоті [5].

XX століття по праву називають століттям інформаційної революції, основу якої складають нові технології, що дозволяють з високою швидкістю обробляти і передавати величезні масиви інформації. Інформаційно-комунікаційні технології революційним чином впливають на соціальну сферу, освіту і культуру людей.

Разом з тим необхідно розуміти, що в даний час, а тим більше в майбутньому, саме осмислення тих процесів у суспільстві, які пов'язані з інформатизацією, в значній мірі визначає стан фізичного і духовного здоров'я майбутнього покоління.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Алексєєва Є.Ю. Виникнення ідеології інформаційного суспільства // Інформаційне суспільство. 2005. № 1. С. 30-35.
   
2. 
   Еляков А.Д. Сучасна інформаційна революція / / Социс. 2007. № 10. С. 17-21.
   
3. 
   Губніцина О. Релігія і сучасне суспільство споживання: введення в проблему // Журнал соціології та соціальної антропології. 2007. Т. 10. № 1.
   
4. 
   Юхвід А. В. Інформаційне суспільство / / Глобалістика: Енциклопедія. М., 2003.
   
5. 
   Іванов В. Г., лезгини М. Л. «Інформаційне суспільство» як продукт науково-технічного прогресу / / Credo New. 2005. № 2.
   

УДК 130.2(043) A. E. Shendrick

In Ukrainian and Russian companies one of the main responsibilities of a translator is to handle business correspondence, the most common of which is electronic mail. Working with e-mails is not limited to direct, „word-to-word“ translation of incoming and outgoing mail, but is more like adapting the messages to the norms of the language and culture of the recipient. Therefore, we can say that the translator faces the necessity to perform a function of a cross-cultural analyst, who is expected to ensure that the message is culturally acceptable, politically correct and socially suitable for the recipient.

The method of cross-cultural analysis developed by Niaz Ahmed in his dissertation on “Cross-cultural Content Analysis of Advertising from the United States and India”, 1996 was applied to analyzing 150 samples of emails. These were described in terms of information, verbal, and visual content as related to the culture where they belong.

Information content of the document includes:

• 
  the amount of details,
  
• 
  time reference,
  
• 
  the amount of evidence,
  
• 
  the amount of background information,
  
• 
  use of humour,
  
• 
  emotional appeal,
  
• 
  information flow,
  
• 
  concept of face.
  

Lexical aspects:

• 
  dialects (e.g. British/American English),
  
• 
  social taboos;
  

• 
  sentence structure,
  
• 
  active versus passive voice,
  
• 
  use of pronouns,
  
• 
  tenses.
  

• 
  iconic stance of characters,
  
• 
  design and formatting of the document,
  
• 
  dates, measurements and weights.
  

The most critical cultural factors influencing the information content include:

• 
  the amount of details described by Lionel Laroche (2006). Canadian and the US audiences, for example, tends to focus on the bottom line and the answer to the question "What is in it for us?" As a result, most of focus is placed on the implications of the work, rather than the details of it. German and Japanese audiences are more detail oriented;
  
• 
  time orientation was identified by Richard D. Lewis (2005) as linear-active, multi-active and reactive cultures; cultures that are very high on the linear-active scale (German, Swiss, etc) tend to attach great importance to analysing a project, compartmentalising it, tack­ling each problem one at a time in a linear fashion, concentrating on each segment and thereby achieving a near perfect result. They are uneasy with people who do not work in this manner, such as East-Europeans and those from many Mediterranean cultures. Robert O‘Dowd (2001) emphasizes that the contact between the cultures with different time attitudes may quickly break down if a member of a multi-active culture does not answer emails quickly enough or does not show sufficient interest in agreeing on a suitable time for a synchronous meeting via the Internet or videoconferencing. Similarly, someone from a linear-active culture is liable to give an impression of being over-demanding or curt to their partner as they push to get things organized as quickly as possible. Also, important is the target culture’s orientation, or outlook, that is whether the culture is focused on the past, the present or the future (F. Trompenaars, 1998).
  
• 
  information flow largely depends on the type of thinking the culture uses: inductive and deductive; most of Western cultures are inductive cultures, deductive thinking is usually associated with the Latin American, Arab and Eastern European cultures.
  

The third component of the cross-cultural analysis, visual content, reflects what type of thinking, abstract or concrete, is particular for the target cultures.

Two sets of sample e-mails are given in the paper illustrating the communication behavior of Ukrainian and American business partners.

The study proved that culture has significant impact on the content of e-mails, thus obliging the participants of communication to meet the expectations of the recipient and to build up communication strategies in accordance with the norms, values and demands of the target culture.

1. 
   Niaz, A., Cross cultural Content Analysis of Advertising from the United States and India, Dissertation, USA-2000, retrieved from http://www.bookpump.com/dps/pdf-b/1120842b.pdf on May 17, 2013.
   
2. 
   Laroche, L., Recruiting, Retaining and Promoting Culturally Different Employees, Canada, 2006.
   
3. 
   Lewis, R., When Cultures Collide, 3^rd edition, USA, 2005.
   
4. 
   O’Dowd, R., Dr Phil University of Duisburg-Essen, Germany, on-line intercultural exchange projects in foreign language learning programmes, retrieved from http://evollution.ecml.at/Team/RobertODowd/tabid/338/language/en-GB/Default.aspx on April 15, 2013
   
5. 
   Trompenaars, F., Riding the Waves of Culture, 2nd edition, USA, 1998, retrieved from http://ru.scribd.com/doc/84320158/Riding-the-Waves-of-Culture-2nd-Trompenaars on April 5, 2013.
   

УДК 141.2(043) С. В. Янковський

Загальне спрямування філософії визначається рухом від унілатерарної концепції істини, якавиявляє світ у своїй статичності, до правильних і, певним чином, суперечливих світів, які знаходяться в процесі творення [1, с. 116]. Важливою рисою світосприйняття є множинність версій і засобів бачення світу в окремих науках, художніх творах, в людському сприйнятті, яке зумовлено обставинами, розумінням, зацікавленістю та минулим досвідом [1, с. 122]. .

Світи не тільки існують у множинності, а й у своїх відмінностях вони не можуть бути редуковані один до іншого, а, відтак, не існує усталеного стандарту правильної версії світу. Оскільки, щоби світ відповідав вимогам правильності – він має бути описаним. Отже, імовірно, що слід порівнювати існуючий світ не істинистним значенням загальних тверджень, а засоби творення світів оскільки існуючий світ є створеним, а те, що є основою «універсумівсвітів» [1, с. 122].

Конструювання світів відмінно від їх дослідження. Соціальні, індивідуальні історії та необхідний початок світів досліджуються антропологією, психологією, богослов’ям відповідно [1, с. 123]. Утім визначення світів засновується на тому, що має бути позначено як субстітуціональний принцип (субституції), якій є відмінним від субстанціонального світосприйняття («не-кантіанська тема множинності світів») та його заперечення («кантіанська тема пустоти поняття чистого змісту») [1, с. 123]. Субституція засновується на наступних положеннях: не існує не структурованого змісту, світ структурується символами, слова визначають символічний зміст світу, кожний окремий світ сконструйовано із інших світів.

Субституція передбачає таку онтологію: існування світу заміщується існуванням світів, універсальний субстрат світотворення (неконцептуалізована та неструктурована даність) – процесом конструювання світів (субстанція перетворюється на функціональну сполуку або «розчинення субстанції в функції», а також дане є сприйнятим) [1, с. 122-123]. Емпіричні наслідки субстітуціональної онтології: не існує поняття без сприйняття; якщо існують слова без світу, то не існує світів без слів; існування світу є версією світів; кожний окремий світ є сполукою історії й теології. Епістемологічні наслідки субституції охоплюють питання «творення», «верифікації», «пізнання» світів [1, с. 122-123].

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Нельсон Г. Способы создания миров / Пер. с англ. А.Л. Никифорова, Е.Е. Ледникова, М.В. Лебедева, Т.А. Дмитриева. – М.: Идеа-Пресс, Логос, Праксис, 201. – 376 с.
   

The Erasmus Programme, together with a number of other independent programmes, was incorporated into the Socrates programme established by the European Commission in 1994. The Socrates programme ended on 31 December 1999 and was replaced with the Socrates II Programme on 24 January 2000, which in turn was replaced by the Lifelong Learning Programme 2007–2013 on 1 January 2007 [1].

Celebrating its 25th anniversary in 2012, ERASMUS is the most successful student exchange programme in the world. Each year, more than 230 000 students study abroad thanks to the Erasmus programme. It also offers the opportunity for student placements in enterprises, university staff teaching and training, and it funds co-operation projects between higher education institutions across Europe [2].

Erasmus is the perfect example of a European success story: close to 3 million students have participated since it started in 1987, as well as over 300 000 higher education teachers and other staff since 1997 (this type of exchange was also expanded further in 2007). The annual budget is in excess of 450 million euro; more than 4000 higher education institutions in 33 countries participate, and more are willing to join.

During the academic year 2011-2012, 33 countries took part in the Erasmus Programme: the 27 EU-Member States, Croatia, Iceland, Liechtenstein, Norway, Switzerland and Turkey.

Erasmus mobility, with its core focus on skills development, is a central element of the European Сommission’s strategy to combat youth unemployment, featuring prominently in the Europe 2020 strategy for growth and jobs.

Work placements in companies abroad have been supported through Erasmus since 2007 and have accounted for the largest increases in the number of students in recent years; grants have already been awarded to nearly 200000 students to undertake placements. This growth is helping to strengthen links between higher education and business.

In 2011-2012 student mobility accounted for around 80% of the annual Erasmus budget and 1 in 20 students in participating countries in Europe received Erasmus grants during their studies to go abroad:

•in the 2011-2012 academic year, 252827 students went to another European country to study or train, which represented a year-on-year increase of 9%. It is certain that during 2012-2013 the Erasmus target of supporting three million students will have been reached.

•as in the previous academic year, Spain sent the most students abroad with 39545 students leaving for another country. Germany supported the second highest number of students going abroad, followed by France, Italy and Poland.

•the highest numbers of outgoing Erasmus students as a proportion of the national student population in 2011-2012 were reported in Luxembourg, Liechtenstein, Spain, Latvia and Lithuania.

•the most popular destination among European students was Spain, which received 39300 students, followed by France, Germany, the United Kingdom and Italy.

•the average monthly EU grant received by students (including both studies and work placements) was EUR 252 – roughly corresponding to the previous year (EUR 250).

•the number of zero-EU grant students (7955) represents around 3% of the total number of student mobility periods. This shows that the Erasmus ‘branding’ has a leverage effect, since in situations where the national Erasmus budget for an academic year has already been allocated, for example, additional students can benefit from all the advantages of being an Erasmus student (such as non-payment of tuition fees to the host institution) without receiving EU-funding.

•the average duration of student exchanges was six months. This has remained constant over the past decade.

•Erasmus also actively supports the participation of students with special needs by offering a supplementary grant. The number of students with special needs taking part has increased in the past few years. In 2011-2012, 336 students with special needs received additional funding to participate in Erasmus, a slight increase in numbers on the previous year. Although this remains a relatively low figure, it reflects the limited low participation rates of students with special needs in Higher Education in general.

•some 3328 European Higher Education Institutions sent students abroad through Erasmus in 2011-12, out of a total of 4452 institutions holding an Erasmus university charter that year [3].

Also it’s necessary to add the information about benefits of attending an overseas exchange programme like Erasmus. Why attend an Erasmus programme [4]? Get ahead in the job market – approach business issues from another cultural perspective and improve your CV. A different and new outlook – study your subject in a different context. You will find this challenging and highly rewarding. Funding - Most students attending a European exchange will be eligible for an Erasmus grant. An international network of friends – many of the people you meet will remain your friends for the rest of your life, at home and abroad. International mobility – we now live in an internationally mobile world. Life skills – enhance your personal development, increase your employability, improve your confidence and enjoy your life in different ways. Have the time of your life – University is all about new experiences and making the most of the opportunities open to you.

1. 
   History of the ERASMUS Programme: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/education/erasmus/history_en.htm
   
2. 
   The ERASMUS Programme – studying in Europe and more: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/education/lifelong-learning-programme/erasmus_en.htm
   
3. 
   Erasmus: Facts, Figures and Trends: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/education/erasmus/doc/stat/erasmus1112_en.pdf
   
4. 
   The benefits of attending an overseas exchange programme: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lboro.ac.uk/international/exchange/outgoing/benefits/
   

УДК 328.47(043) В. Ю. Василенко

У цьому зв'язку виникає необхідність проведення маркетингових досліджень і цілеспрямованого залучення абітурієнтів до вищих навчальних закладів , що і викликало актуальність даного дослідження.

Предметом дослідження є процеси професійно орієнтованої роботи ВНЗ.

Об'єктом дослідження є механізми підвищення ефективності професійно орієнтованої роботи з використанням інформаційних ресурсів соціальних мереж.

Мета роботи – підвищити ефективність професійно орієнтованої роботи ВНЗ з використанням інформаційних ресурсів соціальних мереж.

Кожен майбутній студент знає , що якісна вища освіта - запорука успішного , забезпеченого майбутнього. І такому майбутньому може посприяти вищий навчальний заклад.

Для того, щоб абітурієнти були обізнані повною мірою точною, актуальною і достовірною інформацією, кожному ВНЗ необхідно проводити професійно орієнтовану роботу. Така робота являє собою комплекс трудомістких заходів, викликаних наступними причинами: невелика кількість абітурієнтів, і, як наслідок, наявність конкурентної боротьби серед ВНЗ країни, високий попит серед абітурієнтів на економічні, юридичні спеціальності, і отже, скрутне становище технічних ВНЗ, спеціальностей та інші.

Для підвищення ефективності діяльності ВНЗ в рамках дослідження були створені два ресурси в соціальних мережах. При виборі соціальних мереж ми зупинилися на таких: Вконтакті і Фейсбук, так як, зробивши попередні дослідження було з'ясовано, що основна вікова категорія людей, які ними користуються люди від 14 до 25.

«ВКонтакті » - найбільша в Рунеті соціальна мережа , перший за популярністю сайт на території Білорусії, другий - в Росії, третій - на Україну, четвертий - у Казахстані, 20-й - у світі. Ресурс спочатку позиціонував себе як соціальна мережа для студентів і випускників російських вузів, пізніше став називати себе «сучасним, швидким і естетичним способом спілкування в мережі» . За даними на лютий 2013 щоденна аудиторія «ВКонтакті» - більше 43 мільйонів чоловік [1].

Фейсбук(Facebook) - найпопулярніша соціальна мережа в світі , стрімко набирає популярність в Росії і країнах СНД. На даний момент число активних користувачів facebook в світі налічує 726 000 000 , в Росії Фейсбук користується вже більше 4,3 міллінов людина і ця цифра продовжує стрімке зростання.[2]

Використання інформаційних ресурсів , а саме створених груп на Фейсбуці та Вконтакті дозволить:

розміщувати і ділитися важливою і актуальною інформацією за обраною спеціальністю / факультетом ВНЗ;

виробляти інтерактивне спілкування абітурієнта з потенційно обраним ВНЗ ( задавати запитання);

cтворювати обговорення за обраною тематикою , тим самим підтримуючи інтерес абітурієнтів;

додавати в друзі абітурієнтів , переводячи їх у списки потенційних студентів і намагатися підтримувати з ними зв'язок;

переглядати статистичні дані по людям : кількість унікальних відвідувачів за обраний період , статеве співвідношення , географічне місце розташування учасників групи та інше.

Практичну ефективність можна вимірювати за допомогою спеціалізованих метрики, завдяки чому у нас з'являється можливість з високою точністю оцінити корисність сайту і релевантність його запитам.

Метрика в загалі представляє собою потужний сервер, який призначений для оцінки відвідуваності Веб-сайтів і аналізу поведінки відвідувачів сайту [3].

Були розглянуті найбільш популярні метрики і їх короткі характеристики, що дозволило відібрати найбільш підходящу: Яндекс метрику.

Для здійснення поставленої мети в рамках дослідження, тобто підвищення ефективності професійно орієнтованої роботи, необхідно використовувати всі наявні функціональні можливості Яндекс метрики, для перевірки , аналізу , відстеження відповідних даних, перегляд статистики, що дозволить оцінити ефективність використання інформаційних ресурсів в соціальних мережах.

1. 
   Статистика сайту «ВКонтакті.ру» на LiveInternet. Рейтинг сайтів [Електронний ресурс] – 2012. – Режим доступу: http://www.liveinternet.ru/stat/vkontakte.ru/index.html? period=week&id=8&report=index.html%3Fperiod%3Dweek
   
2. 
   Facebook на російській. Все про соціальну мережу Фейсбук. [Електронний ресурс] – 2013. – Режим доступу: http://ifacebook.ru/
   
3. 
   Абрамов А.А. Яндекс. Метрика [Електронний ресурс] – 2013. – Режим доступу: http://clubs.ya.ru/metrika
   

УДК 378.1+37.03(043) Т. Н. Губина, В. А. Дякина

За такой короткий период сориентироваться, быстро переключиться на новые условия организации учебно-воспитательного процесса сложно как учителям, преподавателям, так и школьникам, студентам.

С одной стороны, наличие информационно-образовательной среды образовательного учреждения и, в целом, единого информационно-образовательного пространства РФ дает больше возможностей для доступа к полезной и достоверной информации, для ее удобного и быстрого поиска и применения в образовательных целях, что немаловажно для качественной реализации процесса обучения.

Но, с другой стороны, количество разнообразных электронных образовательных ресурсов (ЭОР) настолько велико, что обучающимся трудно обобщить, систематизировать, проанализировать тот объем информации, который им стал доступен.

Еще сложнее преподавателям отобрать и втиснуть в рамки общеобразовательных программ тот «наиболее важный материал», необходимый для усвоения обучающимися. По каким критериям следует производить отбор информации для передачи обучающимся? Какая из всей имеющейся, постоянно изменяющейся информации должна им быть передана? Как довести до студентов в нужной форме большие объемы информации, с которыми они, зачастую, самостоятельно справиться не могут? Какие профессионально значимые качества развивать, чтобы обучающийся был готов постоянно обновлять и расширять имеющиеся теоретические, а также методические знания и умения?

Еще большую трудность вызывают быстро устаревающие информационные технологии и их замена на новые примерно каждые 3-4 года. Как учителю, преподавателю отследить эти изменения, правильно сориентироваться в них? Какие технологии изучать, на какие ориентироваться при подготовке к занятиям, при разработке курсов? Какие из них использовать в своей работе?

Зачастую, в школах и вузах используются и изучаются уже устаревшие информационные и коммуникационные технологии. В большей степени это касается дисциплин информационно-технологического цикла ввиду их направленности на информационные технологии как основной объект изучения. Однако для полноценного развития информационного общества в целом образование должно опережать другие сферы общественной жизни человека и быть фактором развития общества. Но как это сделать в быстро меняющихся условиях? Как педагогам успевать за новыми информационными технологиями? Как устранять постоянно преследующий педагога дефицит собственных профессиональных знаний? Как узнавать перспективные информационные технологии, востребованные в настоящем и в будущем на рынке труда? Как грамотно с методической точки зрения преподнести материал школьникам, студентам? Как отобрать минимум (инвариант) знаний и умений, необходимый выпускникам в их профессиональной деятельности?

На наш взгляд, для того, чтобы справиться с выше обозначенными проблемами, необходимо больше внимания уделять вопросам развития информационно-технологической культуры как преподавателей, так и будущих выпускников.

Анализ литературы показал, что в настоящее время понятие «информационно-технологическая культура» однозначно не определено. Вопросами изучения информационно-технологической культуры занимались С.В. Воробьёв, В.И. Земцова [1], В.Е. Медведев [4], Л.Ф. Соловьева [3], В.В. Трофимова, Л.Е. Шмакова [5] и др. Проведя анализ педагогической литературы, мы пришли к пониманию того, что информационно-технологическая культура является неотъемлемой частью общей, профессиональной, духовной культуры человека и представляет собой ценностно-нормативную систему [2, с.138].

В широком плане информационно-технологическую культуру можно рассматривать в качестве инструмента освоения личностью окружающей действительности, культурного потенциала общества. Сфера её функционирования не будет ограничиваться только областью компьютеризации или информационно-коммуникационной техники. Она значительно шире и охватывает многие процессы социальной и экономической жизни общества. Поэтому развитие информационно-технологической культуры выступает в качестве необходимого условия не только профессионального, но и общего развития педагога, школьника, студента.

Под информационно-технологической культурой студента будем понимать совокупность знаний, умений и навыков владения современными приемами и способами обработки информации в области информационных и коммуникационных технологий, обеспечивающую эффективное осуществление информационной деятельности, направленную на удовлетворение учебных, профессиональных потребностей и развитие личности.

Одним из путей развития информационно-технологической культуры является решение проблемы, заключающейся в необходимости развития умений у обучающегося искать, критически оценивать, анализировать, систематизировать необходимую информацию, выделять главное в ней; развития проектных, креативных, творческих способностей, теоретических операций, способностей к организации коммуникаций; оказания помощи в накоплении потенциала для предстоящей профессиональной деятельности; осознания личной ответственности за результаты этой деятельности, а этому зачастую учат не целенаправленно или вообще не учат. На этом пути можно продвинуться, если реализовать, по нашему мнению, одну из главных целей современного образования: развить у учащихся заинтересованность и потребность в самоизменении. Превращение обучающегося в субъекта, заинтересованного в самосовершенствовании, обусловит в дальнейшем его становление как профессионала, компетентного специалиста, способного к проектированию своей деятельности, ее совершенствованию и развитию.

Для этого нами разработана система диагностики достижений студента на основе системы уровней, критериев и показателей качества информационно-технологической подготовки и, в целом, уровня информационно-технологической культуры.

ЛИТЕРАТУРА

1. 
   Земцова В.И. Теоретические основы методической подготовки учителя физики: автореф. дисс. … д-ра пед. наук : 13.00.08 - М., 1995. – 28 с.
   
2. 
   Дякина В.А. Структурная модель информационно-технологической культуры будущего математика - системного программиста [Текст] / В.А. Дякина // Мир науки, культуры и образования. – № 6(25). – 2010. –– С. 137-140.
   
3. 
   Соловьёва Л.Ф. Проектная деятельность учащихся на уроках «Информатика и ИКТ»// Проектная деятельность на уроке с использованием информационных технологий/ под ред.О.В. Брыковой.- СПб: изд-во ГОУ ДПО «Региональный центр оценки качества образования и ИТ»,2007.
   
4. 
   Медведев В.Е., Дякина В.А. Тенденции, закономерности и принципы развития информационно – технологической культуры будущего программиста// Актуальные проблемы современного педагогического образования (теория и практика). – Орёл: ОГУ-УНПК, 2013.
   
5. 
   Шмакова Л.Е. Модель формирования информационно-технологической культуры деятельности студентов //Инновационные недра Кузбасса. IT-технологии: сб.науч.тр./под общ.ред.К.Е.Афанасьева.- Кемерово:ИНТ,2007.
   

УДК 004: 008 (043) А. В. Гуменчук

Розвиток і масове поширення інформаційно-комунікаційних систем у 80-х рр. ХХ ст. стало результатом неухильного розвитку технології, що дало їй змогу рішуче втручатися у цілий ряд незвичних галузей, поступово стаючи основним джерелом економічного зростання, визначаючи структурні зрушення у взаємодії між людьми, різними соціальними групами і громадськими структурами, між суспільством і владою.

Революційний розвиток інформаційної сфери впливає на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави, неухильно приводить до необхідності постійного пристосування існуючих державних і суспільних інститутів до інновацій. Тому невипадково питання про вплив інфокомунікаційних технологій (ІКТ), що бурхливо розвиваються, на життя сучасної людини сьогодні є предметом гострих протиріч, що охоплюють не тільки фахівців інформаційної сфери, але й політологів, соціологів, економістів.

Мета доповіді полягає у з’ясуванні впливу інформаційної культури на ефективність трансформаційних процесів у сфері культури та освіти.

Розвиток загальної культури суспільства і, зокрема, такого її важливого складника, як інформаційна культура, дедалі більше відстає від темпів розвитку науково-технічного прогресу і вже не відповідає новим умовам існування людства в динамічному світі. Кардинальні зміни в культурі потребують відповідної освіти і виховання, орієнтуючи особистість на сприйняття нових умов.

Сьогодні інформаційну культуру вважають найважливішим чинником успішної професійної й непрофесійної діяльності, а також соціальної захищеності особистості в інформаційному просторі.

„Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті” пріоритетом розвитку освіти визначено забезпечення доступу до мережі високоякісних баз даних. Державні структури підтримують застосування інформаційно-комунікаційних технологій (далі − ІКТ) у навчально-виховному процесі та актуалізують риси соціальної дії, що притаманні інформатизації, визнаючи вплив соціокультурних чинників на формування інформаційної культури.

Сучасна (традиційна) освіта, заснована на оволодінні знаннями, уміннями й навичками, в умовах інформатизації вимагає переходу до особистісно-орієнтованого навчання, характерного для гуманістичної парадигми освіти. Сучасна ж (відкрита) освіта передбачає розвиток особистості, її когнітивних здібностей, формування цілісної системи універсальних знань. Дослідники різних галузей науки розглядають інформаційну культуру в цілому та інформаційну культуру особистості зокрема у взаємозв’язку із середовищем, у якому відбувається розвиток особистості.

Вітчизняні й зарубіжні дослідники (С. Зелинський, С. Зенкіна, М. Іващенко, О. Ковальова, Ю. Кудинов, В. Кунченко, А. Олейник, І. Роберт, І. Тимохіна, М. Чванова, В. Щербина та ін.) зазначають, що на основі дистанційних освітніх технологій стало можливим здійснювати пошук необхідної навчальної інформації в мережі Інтернет незалежно від місця знаходження людини. Вчені констатують необхідність модернізації формування нової системи освіти, яка б відповідала сучасному рівню науково-технологічного й соціального розвитку.

ІКТ у контексті інформатизації суспільства зумовили явище безперервної відкритої освіти, важливу роль у якому відіграє освіта дистанційна, оскільки навчання є тією галуззю, де комп’ютерна технологія освіти може значно змінити і методи роботи, і, що найголовніше, її результати (М. Борисова, Ю. Бріскин, Дж. Кемпбелл, О. Матвієнко, Д. Садкер, П. Слетері та ін.). Удосконалення ІКТ впливає на зміни форм, технологій, методів навчання, які застосовують у системі освіти.

Інфокомунікаційні технології поки що не тільки не реалізували цілком можливості свого соціального впливу, але і не виявили повною мірою усі свої ймовірні форми й особливості, тому, поряд з констатацією високих темпів розвитку інфокомунікаційних технологій і масштабності суспільних змін, що відбуваються в результаті цього, є надзвичайно важливим звернути увагу на неоднозначний характер політичних наслідків розвитку ІКТ. Також залишається багато в чому незрозумілим характер змін, що у результаті впровадження інфокомунікаційних технологій у повсякденне життя відбуваються у сфері соціальних зв҆язків індивіда.

Сучасна (традиційна) освіта України виявилася неготовою до наукового осмислення новітніх світових освітніх практик, загостривши проблему приведення структурних ланок сучасної (відкритої) освіти у відповідність з ознаками культури, адекватної розвитку інформаційного суспільства.

Перед науковцями стоїть проблема розробки ефективних раціональних технологій навчання з орієнтацією на сучасні багатофункціональні електронно-комунікативні засоби. Застосування можливостей ІКТ для реалізації ідей розвиваючого навчання, активізації пізнавальної діяльності, підвищення ефективності та якості підготовки молоді до життя в умовах інформатизації суспільства є одним з основних напрямів розвитку освіти в Україні.

УДК 001.891(477)(043) Л. М. Давидова

Відповідно до інтеграційних процесів у світі, Україна повинна співпрацювати з міжнародними організаціями, ця діяльність дасть змогу істотно підвищити вітчизняний рівень науки. У Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради 2011 року, наголошується: «Перспективним шляхом збереження і нарощування наукового потенціалу є пріоритетний розвиток різноманітних форм міжнародного співробітництва, участь у двосторонній, багатосторонній, і зокрема загальноєвропейській, кооперації наукових досліджень та інженерно-технічних розробок. Ефективне вирішення цього завдання зробить українську науку потужним локомотивом позитивних змін в економіці, передусім, у розвитку вітчизняної високотехнологічної промисловості, поліпшенні інвестиційного клімату, а також у сприянні прогресивним структурним перетворенням» [2].

Підвищення рівня інтегрованості української науки у світовий інтелектуальний простір вимагає вирішити низку проблем, які постають перед Україною. Одна з найвідоміших проблем – це низький індекс цитування українських науковців, а також і низькі інтегральні індекси розвитку української науки в цілому.

Наука, як різновид діяльності вчених, що на меті має отримання нового знання є глобальною за своєю суттю, особливо у світі розвитку інформаційних технологій. Саме тому проблема наукової комунікації знаходиться в центрі уваги багатьох науковців. Одним з нагальних завдань є оцінка ефективності наукової комунікації.

Такі вчені як І. Балагура, В. Арутюно, Р. Влох, В. Липунов та В. Маркусова в своїх працях розглядали проектування моделі українського рейтингу наукових публікацій, на основі поєднання вебометричних методів та експертного оцінювання українських фахових видань. Водночас, виявлення впливу рейтингування наукових досягнень на підвищення рівня інформативності ще не було предметом окремого дослідження. Таким чином, можна сказати, що створення власних баз даних з систем рейтингів наукових публікацій, як чинника підвищення інформативності наукової діяльності в Україні, є актуальним.

Створення власних баз даних – загальнонаціональний проект, завдання якого полягає в тому, що формується інформаційний ресурс, який допоможе здійснити прорив в інноваційному середовищі України. Інформативність наукової діяльності в Україні залежить від накопичення та використання національних інформаційних ресурсів.

З іншого боку, необхідно, щоб інформація про науковців була представлена в міжнародних базах даних. Це не тільки підвищить їх цитованість та авторитетність, а й посилить міжнародне наукове співробітництво принесе його учасникам суттєву користь як у плані посилення позицій науковців відповідних країн на міжнародному рівні і виходу на нові ринки, так і у сенсі розширення спектру наукових досліджень.