На правах рукопису


Відповіді на питання інтрев’ю



бет56/67
Дата28.01.2024
өлшемі1.46 Mb.
#490080
1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   ...   67
dys Myronchak (1)

Відповіді на питання інтрев’ю.
Авт. – Як ви справлялися з цими неприємними переживаннями? Що Вам допомагало?
М: «Та особливо ніяк. Багато плакала(ПК), мабуть як і всі. Для цього і існують похорони, щоб спокійно наридатися (ПК). Я і зараз можу плакати, коли згадую її. Згадувала приємні історії з бабусею, думала про її життя і дійшла висновку (ПК), що воно було досить довгим, гарним і точно не даремно прожитим. Це мене якось заспокоювало і гріло».
Авт. – Ця подія щось змінила у Вашому житті?
М: «Не знаю. Раніше я не думала про смерть взагалі, а зараз не думати про неї просто не виходить.[Зміни у рівні усвідомлення] Ця безглузда війна! Хлопці, дівчата, які ще молодші за мене уже мертві. Смерть бабусі вже не здається такою жахливою, навіть нормальною [Зміни у ставленні до смерті]. Жила людина довго і померла від старості. А от померти від людської дурості значно страшніше! Ці події змусили мене задуматися [ЗЖД: активація потреби змінюватися], що життя минає швидко. Бабусине життя можна описати в мемуарах і видати книгу, стільки вона всього встигла зробити. А якщо мене сьогодні не стане, то нічого й написати буде.»

  1. Лі Гун – китаянка, жителька Шанхаю, 20 років, студентка – ситуація зіткнення зі смертю «похорон бабусі».

«У дитинстві я часто проводила час з бабусею. Вона померла 3 роки тому. Їй було 89 років. Вона хворіла і прийшов її час до подорожі [КК]. Похорон організували батьки. У нас похорони були у селі. Хто має гроші робить великий похорон: люди, їжа, організаторські приладдя. Я не хотіла йти на сам похорон, бо він йде досить довго (може й до цілого дня затягнутися), але є традиція віддати пошану тим, хто закінчує свій земний шлях».
Авт. – Що Ви при цьому переживали? Який у Вас був стан, відчуття?
Лі: «Було сумно [ЕК]. Страшно [ЕК] було дивитися на труну і труп. Тому я не підходила близько і не дивилася в ту сторону
Авт. – Як ви справлялися з цими неприємними переживаннями?
Лі: «Я думала, що колись маю так зробити і своїм батькам. Це наш обов’язок [КК]. Кожен мав своє завдання [ПК]. Я вирізала паперові гроші на церемонію, спілкувалася з сестрами, що допомагали. Час пройшов швидко. Далі приїхала сюди, нова країна, навчання – все це мене закрутило у вирі нових думок, завдань, роботи [ПК] і я не думала про погане і сумне».
Авт. –Щось змінилося у Вашому житті після цієї події?
Лі «Та ні, нічого. Здається, все як і було раніше».


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   ...   67




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет