Наталена Королева Предок



бет11/11
Дата16.07.2016
өлшемі1.4 Mb.
#203443
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
267 Іскритись — укритися.

268 Тоно — тільки.

269 Ізбестився — здичавів.

270 Півчвартаста — 350. Все це — старі вирази.

271 Буква — плід, насіння букове.

272 Пасіка — галявина, а не в сьогоднішньому значенні.

273 Журавлів на Волині називали: «веселики» — щоб «жури не накликати» словом «журавель».

274 Журавлі дуже легко звикали до людей, ішли як їх кликати, дозволяли себе гладити; ніт — старий вираз замість «ні».

275 Ґервіс, ґерва — литовське слово, яким на Литві називали журавлів.

276 Кружалиці — покраяні до сушення яблука й грушки; губи — гриби.

277 Пустопаш — без догляду; бахмат — татарської породи кінь: невеликий та волохатий

278 Солільник — що «засолював», консервував у солі.

279 Корделяс — дика, ловецький ніж; оштєп — спис (литовські слова); їзда! — їдемо! — старе українське слово.

280 Сиз-орел — не «русицизм», але стара, українська форма.

281 Як став — «я тут стою», старовинний вираз; тра — треба.

282 Історично: з роду Масальських, що мали землі на Литві й коло Володимира Волинського двох святих було у Лаврських печерах.

283 У Дубні був домініканський кляштор.

284 Хова — вихователька, з московського на Україні казали: «няня»; хова— старовинне, українське слово.

285 За старі часи діти не знали що таке гроші і яку ціну мають. Їх цьому не вчили.

286 «Чорнина» — дуже смашна, литовська юшка з дичини.

287 Так бувало за старі часи на Україні й на Литві. В Еспанії — за дитячі роки авторки — їли всі за одним столом, до останнього слуги. У літньому мешканні авторки, коло Сан-Люхар, на самому півдні Андалюзії, було крім слуг і працюючих ще 16 пастухів (випасали биків на «корріди» — бої биків). І всі, до останнього підпаска, сідали до обіду й до вечері за одним столом із панами.

288 Билиці — дійсність, те що «справді було».

289 Милостива пані — не «чехізм», а стародавня, українська формула.

290 Угри — Мадярщина; «од від нас» — вираз із Підкарпаття, де втрималось чимало архаїчних форм.

291 Хитрі — зручні, вправлені; надпис цей на радниці в Бардієві існував аж до другої світової війни.

292 Гудець — музика, музикант; странний — мандрівний.

293 За середньовіччя було таке переконання, що будівля тримається ліпше, коли розчинять вапно яйцями, а не водою. У такий спосіб будовано за Карла IV й славний Карлів міст у Празі. Це історичний факт.

294 Лікувальні купелі, лічива вода; Орсаг — шлях. Мадярське слово, яке ще й досі вживається як «українське» на ГІідкарпатті.

295 «Води довольні» — підкарпатський вираз — «води досить»; невля — голота, голитьба, жебрак. (Підкарпатський вираз.)

296 Най заплатить пан Бог — не «чехізм», а старий наш вираз.

297 Уконтентований — задоволений; сторонники православ’я на Україні замінили слово «пан» (уважаючи це за «польонізм») словом: болярин, від московського «боярин».

298 Взивати — прозивати.

299 «Йов регельт» — доброго дня, «Йов регельт киванок» — доброго дня бажаю (по мадярськи).

300 За ялмужну. — В тому, як говорить Ковдуш, авторка дала взірець того, скільки було у старовинній українській мові чужинецьких висловів, виразів, так само стільки було там і старослов’янських форм.

301 «Брати Струсі» — про цих «братів Струсів» є дума, дуже улюблена кобзарями й лірниками.

302 Ік мені — до мене, стара форма, на Підкарпатті вживають її ще й нині,

303 Теплий-найтеплий — паркий, дуже теплий, старовинний вираз, на Підкарпатті ще й нині вживають його; захолод — холодок, тінь.

304 Тарантовий — чорно-білий.

305 Очертом — тобто: кругом, по лінії берегів.

306 Притьмом — настирливо. За ті часи, повінчані в церкві молоді не сміли мешкати разом, доки не відбулося «весілля», тобто — весільна врочистість з обрядами. Бо в церкві — це був «шлюб», а «весілля» — весільна вечеря з піснями і обрядами, що часами були дуже старовинні — аж від поганської доби.

307 Пиво варили дома, вино купували або від мадярів, або італійське.

308 Бурграв — каштелян, управитель чи «домосправець», як тоді казали ще, замковий; мечники — виробці мечів; ножевики — робили тільки різні ножі, але не зброю; вірменів у Львові, за ті часи було багато; замкнувем — замкнув.

309 Темний — сліпий; позирає — бачить; през — скрізь, через; живота — життя. Старі вирази.

310 Поламни — зламай; проміждо — між собою; лаціна — латинь; веремія — заколот; ож — хоч би; снов — знову.

311 Приліжно — пильно.

312 Легенда про «щасливу країну, попа Івана, де нема зла, хворіб, несправедливости і самої смерти», — була популярна тоді по цілій Европі.

313 Богочтець — що шанує Бога; адамант — диямант, якому приписували чудодійну силу.

314 Український «відгук» легенди про Св. Ґраля!.. Авторка чула цей переказ саме від сліпого лірника, під Київською Лаврою.

315 Підлий, підліший — поганий, гірший; вживали це слово в такому глузді.

316 Рід анемони, червоної барви. Приписували їй вплив на полегчення хворіб серця.

317 Вирази, які авторка чула від кобзарів та лірників, якими цікавилась, бо бачила в них «спадкоємців Гомера» на українській землі.

318 «Додавати жалощів» — прикрашати спів хроматичною треллю.

319 Старовинний вираз, не русизм.

320 «Челядна ізба» — не «русицизм», а старе, українське слово.

321 У замках були свої ремісники на всі потреби

322 Ісхожає — доходить.

323 Старовинний наш вираз.

324 Сатанаїл — наймення Диявола у народніх, українських апокрифах.

325 «Баніта» — вигнанець; хирен — слабий; ся — себе (стар, форма).

326 Цю легенду авторка чула від прочан, що приходили до Лаври й залюбки розповідали «дівчатам нерозумним» подібні речі. А що авторка на такі «влови легенд» ходила одягнена в українське вбрання, з намистом і стяжками, то побожним прочанам і в думку не могло прийти, що дещо з цього колись буде надруковане.

327 Странний — мандрівний.

328 «Зілійниця» — жінка, яка знає лікувальне зілля та як його приправляти й що ним лікувати; сушарня — не тільки місце де сушать овочі («крижаниці») чи гриби, але й така «лябораторія-лікарня» зілійниць, що їх мали в кожному литовському замку. За ту добу, про яку йде оповідання, на Волині був ще великий вплив Литви.

329 «Сивак» — горщик із «чорної» глини, яка при випалюванні ставала сірої барви. Такі горщики робили на Волині. На Київщині — переважно у Василькові, — виробляли горщики із глини червоної; на них яскравіш видно грецький вплив. На Волинських — цього вплину нема.

330 Намисто з глини, випаленої, полив’яної, також. Бо скляне намисто за ті часи було дуже дороге, майже в однаковій ціні, як справжні коралі звані: «добре намисто» або бурштин. Але бурштину дівчата не носили. Було це «вдовське намисто», бо вдови коралів не носили.

331 3 Угрів —із Мадярщини. За ті часи, українці з Мадярщини (Підкарпаття) мали постійний зв’язок з українцями на Великій Україні (Придніпрянщині); «босорканя», «босорка» — відьма, мадярське слово. Авторка ще знала одну таку «босорканю»-зілійницю.

332 Коливо — риж із родзинками й медом, ритуальна страва-офіра (згадка на поганські «офіри мертвим»!), якою «коливали» — очевидно, назнаючи цим рух офірний при богослужбі за мертвих. По богослужбі «коливо» розділяли між тими, хто брав участь у тій богослужбі: духовенством (про яке була звичайно окрема порція на окремій тарелі), та кревняками й приятелями померлого.

333 Шинку, пушти — замість: синку, пусти; «Матінки» — стародавній, друїдський культ «Матерей усіх речей», який зберігся дуже довго в литовських повір’ях; стверджує гадку, що литовська, поганська віра була друїдизмом; заздалигоди — заздалегідь, старовинна форма.

334 Морена — богиня смерти у слов’ян.

335 Одрина — спальня, старе слово.

336 Це — не фантазія авторки, але історична деталь.

337 «Римськими вікнами» називали тоді вітражі: вікна, зложені із барвних частин скла.

338 Історичний факт: були це жиди з Праги, які, власне, розбудували Бердичів, що своєю архітектурою вузьких вуличок сильно нагадує празьке «гетто» — жидівську частину міста Праги.

339 Ірха — груба шкура; інтролігатор — майстер, що робить палятурки на книги.

340 Св. Гіяцинт — дійсно «київський» святий, домініканець. На місці, де був той кляштор домініканський, пізніше було передмістя київське «Преорка» або «Пріорка».

341 Стригольники — православна секта, яка появилась у Новгороді в XV столітті.

342 Домініканці носять білий габіт і чорний, довгий ллащ.

343 По деталях гербу можна було пізнати — й розшукати, — наскільки близько споріднені роди.

344 Св. Фернан ІІІ, дійсно, канонізований святий. Пам’ять його святкується 30 травня.

345 Коралі бувають здебільшого білі, гострі, як галузки покриті намороззю. Звичайно, для обрібки вони не годяться; їх «ловці коралів» не беруть, а шукають червоних або рожевих.

346 «Пригород» — перший двір, перед «почесним двором» — за другою брамою.

347 Італійських архітектів було в Україні найбільше.

348 Созиніяни, справніше: «социніяни» — єресь заснована в Польщі 1533 р. італійцем Социно. Не визнавала Св. Трійці й божества Ісуса Христа.

349 Кляштор св. Варвари в Бердичеві, спочатку — кармелітський, потім — камальдулів. Потім кляштор був скасований і лишився тільки дуже гарний, старовинний костел, а в ньому дуже славна — і від православних у пошані, — ікона Святої Діви «Бердичівської».

350 Німчин, жидовин — старовинна форма.

351 Контрефект — портрет; «негербований» має два значення: 1) не шляхтич, що «не має гербу», або: 2) виучений якомусь реместву, але не принятий до «цеху», а працюючий «на свою руку» — приватно.

352 В Еспанії є звичаєм давати при хрещенні кілька наймень (авторка, охрещена в Еспанії, має шість хресних наймень). Це робиться: «щоб дитина мала більш святих заступників та охоронців». І часто хлопцям дають наймення «Марія» (не Маріям!), щоб Свята Діва його охороняла!»

353 Визина — старовинна назва риби-осетра, що її давініше було багато в Дніпрі. «Осетрина», осетер — узято з московської мови. Українська назва була: визина. Цікаво, що ця старо-українська форма лишилась у московській мові: «вязіга» — хрящ, із похребтини визини чи осетра, який дуже ціниться як додаток до начинки пирогів на Придніпрянщині, а ще більш — у Московщині.

354 Алтабас — дуже міцна й товста шовкова матерія, що переважно вживали її взимку.

355 У старі часи вважалося, що треба було не тільки частувати, але ще «припрошувати» чи «примушувати» щоб вони їли й пили.

356 Ґуїльєльмо де Кастро — дійсно, історична постать. Нащадки його ще жили коло Житомира перед першою світовою війною. Альбігейці — єресь, яка постала у XIII стол. на півдні Франції в місті Альбі, звідти назва: альбігейці або «катари» — чисті (з грецької мови), як вони називали себе самі, бо — ніби то тільки воїни мали «чисту», нічим не «зіпсовану» віру. Занесена була ця єресь до Франції з Болгарії. Рекомендувала вона дуже суворі пости, радила не вступати в подружжя «щоб рід людський перевівся» а з ним — був би «знищений гріх». Світ, «а їхню гадку, створив не Бог— а Люцифер, якого вони називали: Люцібель. Рекомендували також і самогубство, як спосіб «знищити гріх», або принаймні «одного грішника».


357 Волохами, волошками називали у старовину мешканців Румунії, себто румунів. Але іноді називали «валахами», «влахами» теж і італійців.

358 Ченці-капеляїни за ті часи були також і лікарями, але бо й аптекарями в замках.

359 За середньовіччя освіта була майже цілком у руках Церкви чи духовенства-ченців.

360 Авторці довелося особисто пересвідчитися, наскільки «чужинці», які оселились в Україні, полюбили цей край, зжилися з ним, «втілилися», так би мовити, до нього. Року 1919 авторці довелося бути, якийсь час, передкладчицею в Українському Міністерстві Закордонних Справ. Там авторка — зі здивуванням дуже щирим! — пересвідчилась, що найліпше володіли українською мовою такі «українці», як: граф де Бальмен, панна Тереза Берґоньє, Ян Карашевич -Токаржевський. А такі «корінні» українці як панна Гудим-Левкович, родина Тарновських, а такі з «типово-українськими прізвищами як Кравченко, Ковбасюк — наймення не вигадані! — або не вміли зовсім по-українському, або дуже кепсько. Панна Гудим-Левкович не вміла навіть відповісти: «так!» або: «ні!» А казала: «да», «нєт».

Де Бальмен був давній французький емігрант, і жив завжди ціле літо, аж до осені глибокої, на селі, на Чернигівщині. Інакше — був це старшина (навіть генерал) царської Гарди. Тереза Берґоньє була донькою француза, що мав у Києві театр і готель та маєток — чи віллу — на селі, де, звичайно, також родина Берґоньє проводила літо. Ян Карашевич-Токаржевський, литвин, якого особливо поважаю за те, що завжди виправляв, коли його наймення «виправляли» на «Іван». Казав: «Ні! Ян — бо я литвин!»). Отже, ті на Великій Україні, хто жив на селі й бачив зблизька, що є «український нарід» — знав його мову й рахувався з нею. Ті ж українці, що мешкали в містах, знали — і поважали! — тільки «мову панську», але не «простонародну».



361 «Відслонились Божі таємниці».

362 «Мати Божа Кормителька» — образ дуже улюблений за ту добу. Зображалась Пресвята Діва як кормить Дитятко-Ісусика. Вірили за ті часи, що де є такий образ — там «не забракне поживи ані людям, ані тваринам».

363 Прошу не шукати «погансько-детерміністичний клімат вітаїзму незгідний із християнським світоглядом»! Не можемо це «відкинути», бо пишеться про світогляд литвинки XV століття, а Литва щойно тоді приняла християнство. Ясно, що світогляд людей того часу не міг бути як світогляд людини сьогоднішньої. А «пояснювати» й «висвітлювати» це у тексті, це — псувати стиль, псувати повість, перетворювати справжню літературну річ на дидактичне навчання або на проповідь. Я не є парох, і не виголошую Слово Боже, але я тільки письменниця історичних повістей і моє завдання — утворити атмосферу того часу, про який пишу: дати її відчути читачеві!

364 Назви взірців на тканинах.

365 Ця молитва була дуже популярна за Середнєвіччя.

366 Пристріт — зурочення, хвороба «наслана злим оком» чи «викликана лихим поглядом». Ще перед першою світовою війною по селах на Великій Україні вірили у «пристріт».

367 Церемонія яка вживалась при «лікуванні» від «пристріту».

368 Заклинання «семи дівиць» записано авторкою від одної старої прочанки, яка прохала авторку «вказати, де є у святій Лаврі образ св. Лідії, володарки над пропасницями й лихоманками, бо «тільки вона їх зціляє!»

369 Богумила — українська форма наймення Теофіля, Тея; Ляля — здрібніле від Євлялія.

370 Такий кошмар увижався самій авторці в дитячих роках, як була хвора.

371 «Бабкою» називали на Україні асистентку при породі, акушерку.

372 Нехай шановні критики не шукають «антихристиянських тендеицій», «песимізму» та інших «страхіть» у написаних рядках. Я тільки переказую стару, родинну легенду… Не моя вина, що хтось, колись її сказав! Мені вона видалась цікавою — існують же в європейських літературах легенди про «Білу Пані», «Доктора Смерти» чи «Дон Хуана Теноріо», який «бачив свій власний похорон»! І жадній критиці жадного народу не прийде на думку брати ці без числа перекази, перерібки й т. п. за якусь «протихристиянську» пропаганду «поганських вірувань у долю» й т. п.

373 Азраїл — Ангел Смерти у мусульман. Відбирає життя у смертельників поцілунком. За віруваннями мусульман — душа людська по смерти мусить пройти «Мостом Віри», який не є ширший за лезо ножа, над «безоднею неіснування». Якщо віра душі похитнеться — вона впаде до «безодні неіснуваніня» й ця «поглине її безслідно». Коли ж залишиться «певною у вірі», то перейде цим мостом у Рай вічної блаженности.

374 У старовину казали «крижма», а не «хрестини». Хрестини — пізніше слово.

375 Наймення — історично-справжнє: він дійсно так звався й це ім’я «Кашпар» часто повторювалося у роді Дунін-Борковських «у пам’ять пра-бабуні Марії-Зораї, що прийшла із Святої Землі».

376 У Бердичеві був славний Камальдульський кляштор із друкарнею. Перші бердичевські Камальдули «від св. Варвари» почали видавати календарі та ще й із «передповіддю погоди!» В Дубні ж були Домінікани.

377 Дидаскал — «навчитель», «віроучитель».

378 Законник — чернець. Старе українське слово. Бо той, хто вступав до кляштору «приймав закон», тобто «реґулу» св. Василія Великого, св. Бенедикта чи якусь іншу. Найстарша була регула св. Василія Великого. її взяв за взірець і за нею склав свою «регулу» (правила кляшторного життя, молитов, богослужень й праць) св. Бенедикт. Це — найперша й найстарша перерібка чи опрацьовання регули св. Василія Великого. По бенедиктинській реґулі вже складались інші.

379 «Чорноризцями» називали православних ченців, бо ходили тільки у чорних рясах. Не мали білих (як Авґустиніяни, Домінікани) чи гнідих (Кармеліти, Францішкани, Капуцини) габітів, як ченці католицькі.

380 Ведля — по, для (старовинна форма); ралець — турнір «колбище» (старовинне слово); літь — личить, як личить.

381 Нехай не закидають авторці, що в постаті отця Елпідіфора «висміяла православне духовенство»! Отець Елпідіфор — списаний «з натури». Був це священик при кавалерійському відділі, за першу світову війну, при тому ж відділі була й авторка як молодший лікар у Червоному Хресті. Священик у дійсності звався отець Патрикій і авторка була з ним у найліпших відносинах. Він її звичайно «тітулував»: «Сестричко-цілителько, душечко Божа». Був українець. Прізвища не пам’ятаю, а може й не знала його! Бо всі називали його «отець Патрикій». Спосіб висловлюватись — списаний із його способу говорити, бо я церковно-слов’янської мови не знаю. І о. Патрикій часто, «щоби пояснити» мені, католичці «латинянці» свої промови, вставляв грецькі слова. Був дуже освічений. Дуже поважаю його за один його вчинок. Якось, один зі старшин напився «до положення різ», за виразом о. Патрикія, «як зюзя» за виразом товаришів-гусарів. А ми були в передових позиціях, тож це була велика провина. І командир полку, князь Енгаличев (татарин і мусульман!) звелів тримати того невдалого старшину «під арестом», «увесь час, що яе йдеться до бою». Старшина нудився, замкнений окремо й під вартою. Тож покликав о. Патрикія «для душеспасительної бесіди». Це — було дозволено душпастиреві. Але… запропонував «душпастиреві» грати з ним у карти, в «рамс». О. Патрикій образився «не за себе, многогрішного, але — в розсужденії сану образа!» І заявив, що більш до того старшини (графа О’Рурка) не піде.

382 Галузь роду Василевого мала маєтки на Чернигівщині ще до першої світової війни.

383 Київ мав якийсь час «Магдебурзьке Право».

384 Гідності членів магістрату.

385 Того часу, багато родин — і не магнатських чи шляхотських, посилали своїх синів студіювати за кордон. Переважно до славних тоді університетів до Падуї (чи Падови, як писали тоді) та до Гайдельбергу.

386 Токмо — тільки; «даже» — вживалось за старі часи як українське слово; пока — ще; юже — яку, що її.

387 «Золота Коругва» — муніціпальна кіннота, яку мали міста, що мали «Магдебурзьке Право».

388 Афтос — гора Атос.

389 Рек — сказав; наповаєть — напуває.

390 Малжонка — дружина, старо-українське слово.

391 Должно — як слід; живота — життя; аз не обрів — я не знайшов; слова з церковно-слов’янської мови.

392 Я тільки хотів сказати (грецьке). Іродот, замість Геродот; Омір — замість Гомер.

393 Тщився — намагався, старався; сія стяжах — цього досяг (церк. слов.).

394 У себе вдома, на батьківщині. Мова отця Елпідіфора — взірець «освічених» українських людей того часу, які вважали, що «мову простонародну» треба «очистити», вишліхтувати, зробити з «простої» — «мовою освічених людей».

395 Міфтопойс — літописець, клясичний автор, поет.

396 «Не падає по книгах» — не любується у книгах, не має смаку до читання; во коршмах — по шинках.

397 Безперечно так.

398 Насамперед, передусім.

399«Рах» — мир.

400 Історичний факт; неосвіченість православного священства тієї доби, дійсно, була велика й це, головним чином, було джерелом різних єресей і суперечок.

401 Какофимія — кепське слово, перекручене з грецької мови.

402 Крива шабля.

403 За ті часи стіни обтягали тканиною, шкірою або обкладали тонкими дошками-«фанєрами»; опис меблів і обстанови — історично вірний.

404 Мається на увазі Флорентійська унія (1439 р) – Прим. упор.

405 Европа, дійсно, ще й сьогодні не уявляє собі правильно ані поваги еспанської, ані звичаїв, ані… справжньої історії цього краю!

406 У гербі «Чернигівських», православних Борковських, Лебідь, дійсно, стоїть — на одній нозі! — на землі, як гуска на березі. /Найвідоміший представник цих Борковських здобув собі у легенді грізну славу упира./ Прим. упор.

407 Улюблена назва, яку давали католикам не-католики (в Англії, так само).

408 За ті часи виробляли тільки такий папір: дебелий й синій, чи навіть — блакитнавий.

409 «Ninguno non puede, dar lo que non ha.» Із хроніки Дон Хуан Мануеля, «Libro de los très razones».

410 Монсальват — мета «лицарів Св. Ґраля» — «Гора Спасіння», де, як каже легенда, має бути схований «Келих Св. Граля», з якого Христос пив і давав пити Своїм учням на Тайній Вечері і до якого Йосиф Ариматейський зібрав Св. Кров Христову, що капала з його Ран на хресті. Цей кубок — чи келих потім зник. І де схований — ніхто не відає. Але шукати його й принести знов людям, щоб «нагадати їм Любов й Офіру Христову» — це мета лицарів св. Ґраля. Слово «Ґраль» пишеться в різних мовах з двома а: «Грааль» а не «Ґраль», бо «Ґраль» — це наймення Візиґотського короля. А слово «Грааль» — утворилось із провансальського слова: «Сангре реаль». — Вольфрам фон Ешенбах, який перший спопуляризував легенду про св. Ґраля, — як німець, — не міг справно вимовити чуже йому слово. Бігом століть інші поети багато разів переробляли цю легенду, часами міняючи її сенс. Напр, із «Келиха св. Грааля» переробили на «смарагд, на якому вирізано: «бажання Раю».

411 Слова з поеми Ешенбаха.

412 За середнєвіччя існували при манастирях ще так звані: «обляти»-офіровані. Вони складали чернечі шлюби, вели те саме життя, що й ченці, але, якщо це були лицарі, то у випадку війни могли йти до бою, особливо, як що це була війна проти мусульман.

413 За старі часи було звичаєм заручати дітей… навіть іще не народжених: які прийдуть на світ!

414 Помідори — як і чоколяда — були привезені Колюмбом з Америки й дуже швидко стали звичайною стравою в Еспанії. А що помідори там дуже добре акліматизувались і було їх багато, то їх додавали до кожної страви. Значення приказки: що нема до чого додавати помідорів! Тобто: нема чого їсти! Отже, слід задовольнитись лише «сирим помідором». Дослівно: «Нема іншого потішення, як тільки сирий помідор».

415 Енлюмінюра — заставка, малюнок-прикраса, зроблений різними барвами, а не тільки чорною й червоною.

416 Банделета — місце для напису у вигляді стьожки.

417 «Відслонилися Божі таємниці».


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет