Навчальний посібник зміст вступ Географія Британських островів Доісторія І протоісторія Британії
Юлій Цезар про другу експедицію в Британію
жүктеу/скачать 1.32 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Лист Кассівелана до Цезаря (за “Історією бриттів” Гальфріда Монмутського)
- Римська Британія (43-407 рр. н.е.). Проблема романізації.
Юлій Цезар про другу експедицію в БританіюДруга експедиція відбулася у 54 р. до н.е. 8. Після цього Цезар залишив на материку Лабіена з трьома легіонами і двомастами вершниками, щоб прикривати гавань, заготовляти хліб, а також спостерігати за ходом подій у Галлії, вдаючись до належних заходів згідно з вимогами моменту й обставин. А сам він з п’ятьма легіонами і з такою ж кількістю вершників, яку він залишив на материку, при заході сонця знявся з якоря і вийшов при легкому південно-західному вітрі. Але після опівночі вітер припинився. Цезар не міг тому триматися курсу, але був дуже далеко віднесений убік течією, так що на світанку побачив Британію далеко від себе ліворуч. Потім він скористався зворотною течією, що наступила у свою чергу, і наказав посилено гребти, щоб досягти тієї частини острова, що була йому відома по минулому літу як найзручніша для висадки. виявили при цьому дуже похвальну витримку. Важкі вантажні судна при їхньому безустанному веслуванні зрівнялися ходом з військовими кораблями. Вся ескадра досягла Британії близько полудня, але ворога там поки ще не було видно. Як Цезар довідався згодом від полонених, там зібралися було великі полчища, але потім вони залишили берег і подалися на висоти, тому що злякані були безліччю кораблів; разом з торішніми і тими судами, що приватні особи побудували для своєї потреби, їх показалося на обрії одночасно більше восьмисот. 9. Цезар висадив військо і вибрав зручне місце для табору; як тільки він довідався від полонених, де знаходиться позиція, зайнята ворогами, він залишив на березі десять когорт і триста вершників для прикриття ескадри, а сам у третю варту рушив на ворога, тим менше турбуючись за свої кораблі, тому що залишив їх на якорі, що злегка піднімається і біля відкритого берегу. Командиром прикриття і кораблів він залишив Кв.Атрію. Пройшовши протягом ночі близько дванадцяти миль, він помітив ворожі війська. Вороги з кіннотою і з бойовими колісницями дійшли до річки і зі своєї високої позиції почали затримувати наших і зав’язувати бій, але були відкинуті нашою кіннотою й укрилися в лісі. Там вони знайшли відмінно укріплену природою і людським мистецтвом позицію, яку вони, здавалося, заздалегідь обладнали на випадок внутрішньої війни, принаймні будь-який доступ до неї був закритий щільною засікою зі зрубаних дерев. Самі вони невеликими групами вискакували з лісу для обстрілу наших і не давали їм проникнути в засіку. Але солдати 7-го легіону утворили “черепаху”, підвели до їх укріплення греблю, зайняли це місце і вибили ворогів з лісу, зазнавши невеликих втрат пораненими. Але Цезар не дозволив занадто далеко переслідувати тих, хто тікав, тому що не був знайомий з місцевістю і, втративши значну частину дня, хотів зберегти якийсь час на зміцнення табору. 10. Наступного дня Цезар розділив свою кінноту і піхоту на три колони і з ранку послав у погоню за втікачами. Коли вони досить просунулися вперед і був видно здалеку тільки їхній ар’єргард, прибулі від Кв.Атрію до Цезаря вершники доповіли йому, що в минулу ніч піднялася дуже сильна буря, що пошкодила майже всі кораблі і викинула їх на суходол, тому що ні якоря, ні канати не могли її витримати, ані матроси з керманичами - справитися з її поривами; таким чином, з причини зіткнення кораблів ескадра понесла дуже велику втрати. Тоді Цезар наказав наказав відкликати легіони і вивів для їхнього прикриття ті ж сили, що й минулого разу разу, а сам знову повернувся до залишеного їм пункту. Під час його приходу туди уже встигли зібратися більші, ніж колись, сили бриттів, що надали по загальному рішенню верховну владу і вище командування Кассівелану. Його область відокремлюється від приморських громад рікою Тамесісом [Темза], що знаходиться приблизно у вісімдесяти милях від моря. За старих часів у нього були постійні війни із сусідніми племенами, але наш прихід спонукав усіх британців доручити йому верховне керівництво війною. … 15. Ворожі вершники і колісниці атакували нашу кінноту на поході і вступили з нею в гарячий бій, у якому, однак, наші звідусіль вийшли переможцями і відкинули ворога в ліси і на висоти. Втім, перебивши багато ворогів і захопившись погонею, вони самі понесли деякі втрати. Але ті через деякий час, коли наші нічого не підозрювали і були зайняті зміцненням табору, раптом вискочили з лісу, напали на вартові пости, що стояли перед табором, і зав’язали запеклий бій. Цезар послав нашим на допомогу дві когорти, і притім перші від двох легіонів, і вони вишикувалися на невеликій відстані одна від іншої. Але тому що небачені бойові прийоми ворога привели наших у повне збентеження, то вороги з надзвичайною відвагою прорвалися крізь них і відступили без втрат. У цей день був убитий військовий трибун Кв.Лаберій Дурок. Тільки тоді, коли було надіслано в підкріплення більше число когорт, ворог був відкинутий… 18. Зрозумівши план ворогів, Цезар рушив зі своїм військом до ріки Тамесісу в країну Кассівелана. Цю річку можна перейти вбрід лище в одному місці, і те з важкістю. Коли Цезар прийшов туди, він помітив, що на іншому березі ріки стоять у бойовому порядку великі ворожі сили. А беріг укріплений гострими колами, вбитими перед ним; такі коли були вбиті у воді і нею маскувалися. Довідавшись про це від полонених і перебіжчиків, Цезар вислав уперед кінноту і наказав легіонам спішно йти за нею. Хоча солдати були по шию у воді, але вони пішли з такою швидкістю і стрімкістю, що вороги не могли витримати загальної атаки кінноти і піхоти, залишили берег і пустилися втікати. 19. Кассівелан, як ми сказали вище, відмовився від усякої надії на успішний результат генерального бою. Тому він розпустив значну частину своїх військ і залишив при собі тільки близько чотирьох тисяч бойових колісниць. З ними він стежив за нашими пересуваннями, тримаючи трохи осторонь від дороги і ховаючись у важкопрохідними і лісистими місцями; там, де, за його відомостями, повинні були наші йти, він зганяв худобу і населення до лісів, і щораз, як наша кіннота, з метою поживитися і пограбувати, занадто сміливо забиралася в ліси, він випускав з лісу всіма шляхами і стежинами бойові колісниці і зав'язував з нею дуже небезпечні для неї бої і цією погрозою не давав їй робити далекі набіги. Цезарю не залишалося нічого іншого, як тримати кінноту в безпосередньому зв’язку з легіонами і шкодити ворогу тільки спустошенням його полів і підпалом дворів, наскільки це могла зробити легіонна піхота під час своїх важких походів. 20. Тим часом трінованти, чи не найдужчий з тамтешніх народів, відрядили до Цезаря послів з обіцянкою здатися і виконати всі його вимоги, а також із проханням захистити [свого ватажка] Мандубракія від образ з боку Кассівелана… 21. Таким чином, Цезар прийняв їх під свій захист і відгородив їх від усяких образ з боку своїх солдатів. Тоді кеномагни, сегонтіаки, анкаліти, біброки і каси відправили до Цезаря послів і здалися йому. Від них він довідався, що недалеко звідси знаходиться місто Кассівелана, захищене лісами і болотами, і що при ньому зосереджена досить велика кількість людей і худоби. Містом британці називають усяке місце в важкопрохідному лісі, захищене валом і ровом; туди заззвичай рятуються від ворожих набігів. Він рушив туди з легіонами. Місцевість виявилася відмінно захищеною природою і людським мистецтвом. Однак він поспішив атакувати її з двох боків. Вороги після короткого опору не витримали нашого натиску і кинулися зі свого міста з іншої його боку. Там виявилася велика кількість худоби, і багато народу під час утечі було захоплено і перебито. 22. Під час цих подій Кассівелан відправив послів у Кантій, що лежав, як вище сказали, у моря, до його чотирьох царів — Кінгеторігу, Карвілію, Таксімагулу і Сеговаку з наказом зібрати всі бойові сили і раптово рушити на штурм стоянки римських кораблів. Коли вони підійшли до табору, наші зробили вилазку, перебили багато ворогів, узяли навіть у полон знатного вождя Луторіга і повернулися без втрат. При звістці про цей бій Кассівелан, внаслідок скількох поразок, спустошення країни, а головне відпадання громад, відправив через атребата Коммія послів до Цезаря з пропозицією здачі. Через несподівані повстання в Галлії Цезар вирішив провести зиму на материку, і оскільки літо підходило до кінця і його залишок міг би минути без користі, то він зажадав заручників і визначив розміри данини, яку Британія повинна щорічно платити римському нароові; при цьому він суворо заборонив Кассівелану шкодити Мандубракію і тріновантам. Лист Кассівелана до Цезаря (за “Історією бриттів” Гальфріда Монмутського) Гальфрід Монмутський – англійський середньовічний історик і письменник, який у своїх творах відбив кельтську фольклорну традицію. Скоріш за все цей лист є справою 55. «Кассібелан, король бриттів, Гаю Юлію Цезарю. Вражаюча, Цезар, жадібність народу римського, котрий жадає привласнити все золото і срібло, яке тільки не є на світі, і якому ніяк не стерпіти, що, живучи за межами світу, посередині грізних небезпек океану, ми до цієї пори спокійно володіли надбанням нашим. Але золотом і сріблом він аж ніяк не задовольняється; він домагається, щоб, забувши про волю, ми беззастережно підкорилися йому і навіки стали його рабами. Ти викликав на себе, Цезар, ганьбу, тому що риси шляхетності, спільні в бриттів і римлян, йдуть від Енея1, і обидва народи пов'язують безсумнівні узи споріднення, яким личило б забезпечити між ними міцну дружбу. І для нас бажана саме вона, а не рабство, тому що ми привчені скоріше обдаровувати нею інших, ніж покладати на них ярмо рабства. Ми настільки звикли мати у своєму розпорядженні волю, що для нас геть незбагненно, як це можливо зносити рабство. Якби самі боги намірилися позбавити нас волі, то і тоді ми б доклали всіх зусиль, щоб її відстояти. Отже, так буде і тобі, Цезар, відомо, що ми станемо запекло битися за неї і за наше королівство, якщо ти, як пригрозив, увійдеш на острів Британію». У добу між походами Цезаря у Британію та її остаточним завоюванням Римом основні торговельні та політичні контакти з континентом йшли через королівства белгів, що знаходилися уздовж південно-східного узбережжя острова. З Британії вивозилися хліб, худоба, метали й раби, захоплені під час усобиць. Ввозили жв країну кольорове скло, тонкі гончарні вироби, ювелірні прикраси. Про римський вплив свідчать знахідки численних римських золотих та срібних монет. На рубежі нашої ери посилилася експансія белгів, які почали захоплювати сусідні бриттські королівства. Найсильнішим белгським вождем був Кунобелін, проте після його смерті у 40 р. у його королівстві почалась смуга заколотів, з яких вирішили скористатися римляни. Римська Британія (43-407 рр. н.е.). Проблема романізації. Остаточно підпорядкувавши своїй владі Галлію, у І ст. н.е. Рим вже зміг сконцентрувати ресурси й для завоювання Британії. У 43 р. війська, очолені імператором Клавдієм, перемогли белгів. Римські легіони почали просуватися на північ, захід та північний захід. У 47 р., діставшись до гірських районів Уельсу римляни стикнулися із запеклим опором місцевих кельтських племен. У 61 р. було захоплено узбережжя Ірландського моря та твердиню друїдів - острів Англсі. У цей же час на півдні Британії внаслідок римських грабунків та плюндрувань спалахнуло повстання племені іценів, очолене королевою Боадіцеєю (або Боадіккою). Їй вдалося нанести римлянам чуттєвих ударів та зруйнувати декілька міст. Проте невдовзі повстання було придушене. У 70-80-ті рр. римляни остаточно захопили Уельс, а бл. 85 р. завоювання було тимчасово зупинене з метою покращення контролю над вже опанованими теренами. На північному кордоні у ІІ ст. було побудовано два величезних вали (вал Антоніа та вал Адріана). Після декількох повстань кельтів у 115-120 та 158-160 рр. остаточно лад у Британії навів імператор Септімій Север у 208-211 рр., після чого опір місцевого населення практично припинився. жүктеу/скачать 1.32 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|