Стоїцизм. Засновником
його був Зенон з Кітіона
(бл. 336-264 рр. до н. є.), що знаходився на Кіпрі Школа
дістала назву від слова «стоя» —
назви портика, тобто
відкритої галереї, що підтримується колонадою. Там, у
цьому притулку, навчав
своїх прихильників Зенон
Кітійський. Духовними спадкоємцями Зенона були
Клеанф (331-233 рр. до. н. є.)
тгХрісіпп (281-208 рр. до. н.
є.). Хрісіпп систематизував вчення стоїків у так званій
Старшій Стої, де він був найбільш плідним мислителем.
Учні Хрісіппа поширили стоїцизм у Римі. Серед римських
стоїків найбільш відомі
Сенека (4 р. до н. є. — 65 р. н. є.),
Епіктет (50-1
38),МаркАврелій (121-180).
Стоїцизм — філософська школа, в основному, етичної
направленості. Вона, як
і попередні школи, закликала
людину до життєвої мудрості та самовладання,
але з
позиції зовсім іншого розуміння буття і людини. Стоїки
вважали, що весь світ — єдине тіло, яке наскрізь
пронизане активним началом, яким є Бог. Бог — це твор-
чий вогонь, тілесне дихання («пневма»), життєва теплота,
що розлита в тілі природи.
Творчий вогонь забезпечує
обумовленість всіх явищ світу. Кожна подія — необхідна
ланка непорушного ланцюга постійних перетворень. У
цьому — необхідність всіх речей і явищ, якої не може
порушити жодна сила. Отже,
завдяки творчому вогню у
світі панує фатум — невблаганний закон долі. Дія долі
неминуча. Тому людині не варто опиратися фатуму. Доля
веде того, хто добровільно і беззаперечно їй підкоряється,
і тягне силоміць,
притягає того, хто нерозумно і
безрозсудно їй суперечить. Звідси випливає, що
людина
має свідомо, розумно пізнавати своє місце у світоустрої;
вона повинна осягнути, яка поведінка відповідає її власній
природі та природному співвідношенню з іншими
істотами.
Достарыңызбен бөлісу: