~
17~
Анімі зм (від лат. anima – душа) –
уява первісних людей,
що вся природа, всі існуючі речі є живими, мають душу. Під
впливом
цих
уявлень
пізніше
виникло
широко
використовуване
в
художній
літературі
уособлення
(оживлення предметів і явищ).
Антропоморфі зм (від грец. anthropos – людина і morphe –
вид, форма) – первісна уява про те, що нібито тварини,
рослини, явища природи володіють властивостями людей.
Пізніше А. став художнім засобом (вітер плаче,
місяць
задумливо світить, ліс нахмурився).
Аноні м (від грец. anonymos – той, що не має назви,
безіменний) – автор твору, який не називає свого імені. Так,
н-д, перші дві частини «Мандрів Гулівера» Дж. Свіфта
вийшли з друку анонімно. Поема Т. Шевченка «Наймичка»
вперше опублікована П. Кулішем як твір, нібито знайдений
публікатором в альбомі «хуторської баришні».
Анота ція (від лат. annotatio – примітка, помітка) – короткі
пояснення,
відомості, нотатки про зміст книжки, які
додаються до її бібліографічного опису («паспорта»). А. подає
характеристику книги, її критичну оцінку,
іноді перелік
основних розділів чи питань, що висвітлюються,
відомості
про автора та читача, на якого розраховано книжку тощо.
Антите за (від. грец. antithesis – протиставлення) –
стилістична фігура; особливо підкреслене протиставлення
протилежних життєвих явищ, понять,
почуттів, думок,
людських характерів тощо. А. часто використовуються в
народній творчості, художній літературі й публіцистиці. Для
створення А. використовуються антоніми:
Я бачив на землі хороми
Просторі, мов аеродроми,
Палаци для тисячоліть,
Та найдорожча рідна хата,
Ота маленька, небагата,
Що вся на золоті стоїть.
(Д. Павличко «Рідна хата»).