Анти чна літерату ра – література одного з найдавніших
етапів у розвитку світової культури, що зародилася в Давній
Греції у VШ ст. до н. е., а потім поширилася в Римі. Вона
поклала початок розвитку таких жанрів, як епічна поема,
трагедія, комедія, ода, елегія, епіграма та ін. Пізніше
європейські літератури епохи Відродження і класицизму
розвивалися під гаслами орієнтації на А.л. Найвидатнішими
письменниками античності були Гомер, Есхіл, Софокл,
Евріпід, Арістофан, Плавт, Вергілій, Горацій. Найвидатнішим
теоретиком літератури античності був Арістотель.
Анто німи (від грец. anti – префікс із значенням
протилежності та onoma – ім’я, назва) – пари слів, протилежні
за своїм значенням, які використовуються в поезії як лексична
антитеза (бідність – багатство, смутний – веселий і т. д.). А.
письменники називають свої твори (Л. Первомайський
«Гіркий мед», В. Симоненко «Тиша і грім»), використовують
їх у своїх віршах («Засміялося серце у тузі» – П. Тичина,
«Жива і скошена тече в мені трава» – А. Кичинський).
У поетичній мові А. шляхом використання антитези здатні
посилювати експресію вірша, як бачимо у поданій нижче
«Молитві» невідомого автора в перекладі з італійської мови
І. Качуровського:
До Господа – благання молитовне.
Вчини мене знаряддям Твого миру:
Де є ненависть – хай би ніс любов я,
Де є образа – прощення приносив,
Де є незгода – щоб приніс я єдність,
Де сумніви – хай би приніс я віру,
Де помилка – щоб істину приніс,
Де відчай, щоб туди приніс надію,
Туди де смуток, хай би ніс я радість,
Де темрява – туди приніс би світло…
☺
Достарыңызбен бөлісу: |