Дифіра мб (грец. Διθύραμβος – урочиста хорова пісня на
честь богів, передовсім Вакха) – особливий вид давньогрецької
хорової лірики. Д. – первісно культова пісня на честь бога
Діоніса. Переносно: Д. – перебільшена похвала, вживається у
вислові «співати дифірамби» – надмірно захвалювати,
вихваляти. Н-д: «Ой, бабулечко, яка ти в мене ще
молоденька!», а потім: «Купи мені он ту ляльку!»
Діалекти зм (грец. διάλεκτος – говір, наріччя) – слово чи
вираз, притаманний народному мовленню певної місцевості,
що має обмежену сферу вживання. Д. вводяться до тексту
літературного твору з метою індивідуалізації мовленнєвої
характеристики героїв, підкреслення місцевого колориту
зображуваного, а інколи створення комічного враження. Д.
класифікуються за такими ознаками: фонетичні (куєнь – кінь,
дієд – дід, кирниця – криниця), лексичні (бараболя, бульба –
картопля, когут – півень, блават – волошка, банітувати –
лаяти), морфологічні (косе, робе), семантичні (бовтатися –
блукати, тинятися, байка – щось не варте уваги),
етнографічні (мавка – лісова русалка, мольфар – чаклун,
крисаня – різновид чоловічого капелюха, трембіта – вид
духового інструмента). Л. Костенко широко вживає Д.
Полтавщини в романі «Маруся Чурай»: ковнір, нагана,
одинчик, трутизна, насторч, тудою тощо. Ці слова свідчать не
лише про місце, де відбувається дія, а й розкривають духовне
багатство (чи, навпаки, убогість) людини.
Діало г (грец. dialogos – розмова двох людей) – розмова двох
дійових осіб у літературному творі. Д. домінує в драмі, але
має дуже велике значення в епічних творах. Основні ознаки
Д.: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.
☺
Діалог – розмова двох дійових осіб у літературному
творі.
~
40~
Ді я – сукупність і розвиток подій у літературних творах,
кіно тощо. Д. – закінчена частина драматичного, оперного,
балетного твору або вистави.
Достарыңызбен бөлісу: |