ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
120
підприємствами, що
показало багатьом країнам, які розвиваються,
приклад соціального партнерства і виробничої демократії. На відміну від
соціально-трудового законодавства країн Західної Європи, закони США
не вимагають наділення працівників правом обирати своїх представників
у раду директорів або брати участь у її роботі, як, наприклад, це має
місце у Німеччині.
Розвиток особистості працівника на виробництві через його участь
у
справах підприємства, установи, організації є одним із показників
демократичного і соціального характеру держави України. У сфері участі
в організації праці та управлінні нею, а також громадського контролю за
охороною праці і дотриманням законодавства про працю формулюються,
модифікуються і здійснюються відносини, стороною яких виступають
профспілкові та інші виборні представницькі органи трудового колективу
організації.
Безперечно, участь представників працівників в управлінні
виробництвом є складовою реалізації в трудовому праві принципів
демократії, що виражається в можливості
брати участь в управлінні
державними справами, передбачених ч. 1 ст. 38 Конституції України.
Стаття 245 КЗпП України, розвиваючи положення ч. 2 ст. 2 КЗпП
про право працівників на управління підприємствами, установами,
організаціями, встановлює низку правових форм реалізації цього права.
Перша – це коли працівник сам безпосередньо вносить пропозиції
щодо поліпшення роботи підприємства, установи,
організації, а також з
питань соціально-культурного і побутового обслуговування, що
кореспондується з обов’язком службових осіб розглядати критичні
зауваження і пропозиції та повідомляти про вжиті заходи.
Друга – коли право на участь в управлінні реалізується
опосередковано.
Функція
представництва
трудового
колективу
реалізується за двома основними напрямками: захист інтересів
працівників, який є виключно прерогативою профспілок та спільне з
роботодавцем
прийняття управлінських рішень, яке є прерогативою
інших органів представництва працівників.
Безперечно, працівники мають брати участь в управлінні
виробництвом, у встановленні умов праці. Однак тут виникає проблема
визначення меж втручання працівників у повноваження роботодавця
щодо організації процесу трудової діяльності, тобто проблема обмеження
повноважень роботодавця у виробничих відносинах. У правовій площині
ця проблема досліджується досить давно. Л.С. Таль ще на перетині ХІХ і
ХХ ст. сформулював межі виробничої демократії: «Контроль,
здійснюваний, за активної участі робітничих організацій, з
державницькою метою та в певних правових формах і межах, не
являє
нічого нового чи небезпечного для промисловості. […] Зовсім інший
характер має «контроль робітників», у формі, не обмеженій
Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ …
121
законодавчими рамками, свавільного втручання робітників окремого
підприємства чи професійних спілок в управління підприємством. Такий
контроль тільки дезорганізує підприємство, затримує приток капіталу в
промисловість, загрожує його існуванню та, нерозривно пов’язаних з
ним, інтересам».
Є декілька шляхів правового вирішення
проблеми втручання в
прерогативи роботодавця. Відносини з організації праці (у тому числі
участі трудящих в управлінні виробництвом) – це відносини
взаємопов’язані з господарськими (особливо у сфері організації праці),
однак вони завжди залишаються різнорідними, як різнорідною є трудова і
господарська діяльність. Спільним є те, що ці відносини пов’язані з
реалізацією передбачених законодавством або іншими правовими актами
повноважень: власника, суб’єкта
господарської діяльності, роботодавця.
О.С. Пашков звертає увагу на те, що складовим елементом внутрішнього
трудового розпорядку є виконання у процесі праці розпоряджень
керівників виробництва та інших їх вимог. Тобто функція управління
підприємством є прерогативою роботодавця. Своєрідною формою
юридичного закріплення господарської влади (прерогатив роботодавця –
Достарыңызбен бөлісу: