підприємства:
а) самоуправління й аналогічні системи, пов’язані з виробничими
кооперативами і підприємствами під управлінням трудових колективів і
профспілок:
б) представництво трудящих в органах управління підприємства;
в) комітети або ради на підприємствах і подібні утворення, де
відбувається інформування, консультації і співучасть у прийнятті рішень
(у ряді випадків на паритетній основі);
г) спеціалізовані комісії або комітети по конкретних проблемах,
наприклад по техніці безпеки і гігієні праці, з оцінки робочих місць, з
професійної підготовки і перепідготовки кадрів тощо;
ґ) колективні переговори з метою укладання договорів і угод на
різних рівнях;
д) інші форми діяльності представників трудящих, включаючи
механізми врегулювання індивідуальних трудових спорів;
е) безпосередня участь трудящих у покращенні своєї роботи через
організацію автономних, напівавтономних бригад, гуртків якості, груп
технічного прогресу тощо.
У країнах Європейського Союзу сформувалася нормативна правова
база, що регулює питання створення виробничих рад і встановлення
процедур інформування та консультацій з працівниками (н-д, Директива
№ 94/45/ЕС «Про створення європейської виробничої ради або процедурі
з інформування та консультування працівників на підприємствах рівня
співдружності, а також групах підприємств рівня співдружності» 1994 р.).
Для врегулювання діяльності ТНК на запобігання порушенням
трудових прав працівників, в рамках ЄС у 1995 р. була прийнята
Рекомендація про створення Європейських виробничих рад (ЄВР), а в
1996 р. – про загальноєвропейські виробничі ради. Ці правові акти
зобов’язують підприємців фінансувати діяльність ЄВР та надавати радам
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
160
усю інформацію, як про поточну діяльність підприємств, так і плани на
майбутнє:
про
реконструкцію,
перепрофілювання
виробництва,
скорочення штатів. На засіданні ЄВР профспілки висувають свої вимоги.
М.Л. Лютов вважає, що тенденції розвитку системи консультацій з
працівниками, за свідченнями більшості дослідників, пояснюється
змінами в характері трудових відносин – послабленням профспілкового
руху, гнучкістю та індивідуалізацією трудових відносин. У ситуації, що
виникла, інформування та консультації з працівниками заповнюють
відсутність колективно-договірної структури. Це цілком справедлива
думка, яка потребує врахування у законотворчій роботі.
У країнах із ринковою економікою найбільш перспективною
формою залучення працівників до управління стали групи з вирішення
виробничих проблем, сформовані з робітників і службовців різних
виробничих підрозділів і штабних служб підприємства, яким постійно
приділяє увагу і надає підтримку керівництво компанії. Групи мають
різні назви: автономні і напівавтономні бригади, гуртки якості,
самоврядні виробничі групи, виробничі ради тощо. Найбільше
поширення в промисловості отримали так звані автономні і
напівавтономні бригади. Для бригад цього типу характерно не тільки
розширення професійного профілю робітників у результаті суміщення
професій з метою взаємозаміни, але й передача їм низки функцій з
організації праці в бригаді і веденню виробничого процесу.
Трудове законодавство України також містило значну кількість норм
щодо правового оформленні інститутів виробничої демократії та
постійно удосконалювалося у цій частині.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на
участь в управлінні підприємством, установою, організацією.
Стаття 245 цього Кодексу абсолютно чітко закріплює право
працівників брати участь в управлінні підприємствами, установами,
організаціями.
Працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами,
установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради
трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах,
інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво,
вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи,
організації, а також з питань соціально-культурного і побутового
обслуговування.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний створювати
умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні
підприємствами,
установами,
організаціями.
Службові
особи
підприємств, установ, організацій зобов’язані у встановлений строк
розглядати критичні зауваження і пропозиції працівників і повідомляти їх
про вжиті заходи.
Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ …
161
Згідно з ч. 1 ст. 65 ГК України, управління підприємством
здійснюється відповідно до його установчих документів на основі
поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна
і участі в управлінні трудового колективу. А ч. 9 цієї статті зобов’язує
рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності
підприємства, виробляти і приймати його органами управління за участі
трудового колективу і уповноважених ним органів.
Тобто за законодавством України, участь працівників в управлінні
підприємством, установою, організацією, – це не побажання, а вимога
Закону, яка ґрунтується на положеннях ст. 1 та ч. 1 ст. 38 Конституції
України про демократичний характер держави Україна, а також праві
громадян брати участь в управлінні державними справами, у
всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути
обраними до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування.
Законодавство України містить і більш конкретні норми, які
передбачають інститути виробничої демократії та форми участі
працівників в управлінні виробництвом.
Так, наприклад, ст. 252
-6
КЗпП України передбачає положення щодо
формування колективу бригади. Зарахування в бригаду нових
працівників провадиться за згодою колективу бригади. Не допускається
відмова бригади в зарахуванні працівників, направлених у бригаду в
порядку працевлаштування відповідно до законодавства (молодих
спеціалістів, випускників навчальних закладів системи професійно-
технічної освіти, осіб, звільнених від покарання або примусового
лікування та інших).
Колектив бригади має право вимагати від роботодавця виведення із
складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади,
невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках,
передбачених ст. 40 і 41 цього Кодексу. Роботодавець відповідно до
законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу
роботу або звільняє у встановленому порядку. Бригадири обираються на
зборах колективів бригад (таємним або відкритим голосуванням) і
затверджуються керівником підрозділу, до складу якого входять ці
бригади.
Особливо багато норм, що закріплюють статус суб’єктів та інститути
виробничої демократії містить Закон України «Про вищу освіту».
Стаття 36 зазначеного Закону передбачає правовий статус та
повноваження вченої ради закладу вищої освіти.
Вчена рада є колегіальним органом управління закладу вищої освіти,
який утворюється строком на п’ять років, склад якого затверджується
наказом керівника закладу вищої освіти протягом п’яти робочих днів з
дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради.
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
162
Вчена рада закладу вищої освіти:
1) визначає стратегію і перспективні напрями розвитку освітньої,
наукової та інноваційної діяльності закладу вищої освіти;
2) розробляє і подає вищому колегіальному органу громадського
самоврядування проект статуту закладу вищої освіти, а також рішення
про внесення змін і доповнень до нього;
3) ухвалює фінансовий план і річний фінансовий звіт закладу вищої
освіти, а також має інші повноваження передбачені Законом.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про вищу освіту» наглядова
рада закладу вищої освіти створюється за рішенням засновника
(засновників) для здійснення нагляду за управлінням майном закладу
вищої освіти, додержанням мети його створення.
Наглядова рада закладу вищої освіти сприяє розв’язанню
перспективних завдань його розвитку, залученню фінансових ресурсів
для забезпечення його діяльності з основних напрямів розвитку і
здійснення контролю за їх використанням, ефективній взаємодії закладу
вищої освіти з державними органами та органами місцевого
самоврядування, науковою громадськістю, суспільно-політичними
організаціями та суб’єктами господарської діяльності в інтересах
розвитку
та
підвищення
якості
освітньої
діяльності
і
конкурентоспроможності закладу вищої освіти, здійснює громадський
контроль за його діяльністю тощо.
Члени наглядової ради мають право:
брати участь у роботі вищого колегіального органу громадського
самоврядування закладу вищої освіти з правом дорадчого голосу;
брати участь у визначенні стратегії розвитку закладу вищої освіти та
контролювати її виконання;
сприяти залученню додаткових джерел фінансування;
аналізувати та оцінювати діяльність закладу вищої освіти та його
керівника, а також інші права, передбачені Законом.
Стаття 38 названого Закону передбачає створення робочих та
дорадчих органів.
Для вирішення поточних питань діяльності закладу вищої освіти
утворюються робочі органи – ректорат, деканати, приймальна комісія,
адміністративна рада тощо.
З метою вироблення стратегії та напрямів провадження освітньої
та/або наукової діяльності закладу вищої освіти керівник закладу вищої
освіти має право утворювати на громадських засадах дорадчі (дорадчо-
консультативні) органи (раду роботодавців, раду інвесторів, раду бізнесу,
студентську, наукову раду тощо), якщо інше не передбачено статутом
закладу вищої освіти. Положення про робочі та дорадчі органи
затверджуються вченою радою закладу вищої освіти відповідно до
статуту закладу вищої освіти.
Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ …
163
Стаття 39 Закону України «Про вищу освіту» визначає статус і
повноваження органів громадського самоврядування закладів вищої
освіти.
Вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу
вищої освіти є загальні збори (конференція) трудового колективу,
включаючи виборних представників з числа студентів (курсантів).
Порядок скликання і прийняття рішень вищого колегіального органу
громадського самоврядування визначається статутом закладу вищої
освіти.
Відповідно до ч. 6 ст. 39 цього Закону, органом громадського
самоврядування навчально-наукового інституту (факультету) є збори
(конференція) трудового колективу навчально-наукового інституту
(факультету), включаючи виборних представників з числа осіб, які
навчаються у закладі вищої освіти.
Враховуючи викладене вище, можна стверджувати, що нині спектр
суб’єктів трудового права в освітній галузі значно розширюється, в
основному за рахунок нових органів виробничої демократії, а правовий
статус існуючих суттєво модернізується та вдосконалюється.
Стаття 42 Закону України «Про охорону праці» передбачає статус,
повноваження та основні гарантії діяльності уповноважених найманими
працівниками осіб з питань охорони праці, що є також проявом
демократичних основ контролю за діяльністю роботодавця.
Відповідно до Типового положення про діяльність уповноважених
найманими працівниками осіб з питань охорони праці, затвердженого
Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони
праці та гірничого нагляду від 21.03.2007р. № 56, уповноважені
найманими працівниками особи з питань охорони праці обираються на
підприємствах, де немає професійної спілки, для здійснення
громадського контролю за додержанням законодавства про охорону
праці. На підприємстві за участю представників роботодавця, трудового
колективу на підставі Типового положення з урахуванням специфіки
виробництва опрацьовується Положення про діяльність уповноважених
найманими працівниками осіб з питань охорони праці, яке
затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу
підприємства. Уповноважені з питань охорони праці обираються простою
більшістю голосів, відкритим голосуванням та на строк визначений
загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства
або цеху, зміни, дільниці, бригади, ланки тощо. Уповноваженим з питань
охорони праці не може бути обраний працівник, який згідно з
посадовими обов’язками відповідає за забезпечення безпечних та
здорових умов праці.
Достарыңызбен бөлісу: |