Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4

1) доопрацювання та прийняття Закону України “Про валютне регулювання”;

2) вибір більш гнучкого обмінного курсу національної грошової одиниці;

3) удосконалення ринкових інструментів контролю за ввезенням в Україну капіталу, особливо короткострокового;

4) зняття обмежень на проведення строкових валютних операцій із посиленням пруденційного нагляду;

5) удосконалення нормативної бази, що стосується забезпечення боротьби з відмиванням коштів, одержаних незаконним шляхом;

6) створення дієвої системи служби банківської безпеки із запровадженням об’єктивної та відкритої вітчизняної бази злочинів із відмиванням “брудних” коштів;

7) запровадження взаємодії та координації зусиль із правоохоронними та контролюючими органами, у тому числі комерційними банками, у протидії відмиванню грошей, одержаних незаконним шляхом у вигляді створення багатофункціонального органу, який би поєднав досвід роботи усіх відомств, був здатний вирішувати завдання, що виникають у випадку необхідності вжити ефективні заходи щодо боротьби з відмиванням грошей, отриманих від злочинної діяльності.

1. 
   Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93
   
2. 
   Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.rusnauka.com/ONG_2006/Economics/17989.doc.htm
   
3. 
   Електронний ресурс]. – Режим доступуhttp://www.info-library.com.ua/books-text-394.html
   
4. 
   Опря А.Т. Фінансове право: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.
   
5. 
   Порядок застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства (наказ ДПА України від 04.10.99 р. № 542)
   
6. 
   Постанова Правління Нацбанку України від 08.02.2000 р. № 49 «Про затвердження Положення про валютний контроль»
   
7. 
   Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України затверджені Постановою Правління НБУ від 18.03.99 N 127.
   7. Проект Закону України „Про валютне регулювання” № 921 від 23.05.97.
   

УДК 631.164.23(477.82)

Божидарнік Т.В., Гасуха Л.О.

Луцький національний технічний університет

Аграрний сектор, як відомо, належить до базових життєзабезпечуючих галузей, стан та ефективний розвиток яких безпосередньо впливає на функціонування всієї національної економіки.

Сільське господарство забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни. Одиниця валової продукції сільського господарства створює умови для виробництва близько десяти одиниць в інших галузях [5. с. 31].

Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції вимагає відповідного розвитку матеріально-технічної бази галузі. Збільшення розмірів виробничих фондів здійснюється за рахунок додаткових вкладень матеріальних і грошових засобів, направлених на розширення виробничого потенціалу сільського господарства.

Дослідження стану та можливостей інвестування агропромислового комплексу Волині є невід’ємним елементом їх господарської діяльності.

Аналіз основних досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми.

Проблеми інвестування агропромислового комплексу висвітлені у працях Крисанова Д.М., Кириленка І.Г., Дем’янчука В.В., Ситника В.П., Гриньової В.М., Кимик Г.В., Трегобчук В. та інших.

У публікаціях вчених висвітлюються проблемні питання інвестування галузі АПК та обгрунтовується їх важливе значення для подальшого розвитку галузі.

Однак на нашу думку потребує подальшого вивчення і вдосконалення процес інвестування агропромислового комплексу на регіональному рівні з врахуванням пріоритетних напрямків розвитку області для комплексного розвитку аграрного сектора, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках, що особливо є актуальним в період коли Україна здобула повноправне членство в СОТ.

Планування і регулювання інвестиційної діяльності і сьогодні залишаються актуальними. Ще не достатньо відпрацьована сфера формування джерел і ресурсів інвестицій, що може бути предметом подальших досліджень.

Цілі статті. На даний час є необхідність у більш досконалому вивченні стану та перспектив інвестування агропромислового комплексу Волині, виявленні основних пріоритетів та інвестиційної привабливості галузі, основних факторів, що є визначальними для інвесторів.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Стійкий розвиток галузей агропромислового комплексу в умовах становлення ринкових відносин потребує інвестиційної активності, в наданні підприємствам необхідних грошових і матеріальних ресурсів.

Інвестиції — це не тільки вкладення в розширення основних фондів, але і витрати на поповнення і формування оборотних засобів підприємства.

Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції вимагає відповідного розвитку матеріально-технічної бази галузі. Збільшення розмірів виробничих фондів здійснюється за рахунок додаткових вкладень матеріальних і грошових засобів, направлених на розширення виробничого потенціалу сільського господарства. Стійкий розвиток галузей агропромислового комплексу в умовах становлення ринкових відносин потребує інвестиційної активності, в наданні підприємствам необхідних грошових і матеріальних ресурсів.

Ідеальним джерелом поповнення капіталу для сільськогосподарських підприємств є залучення інвестицій та прийняття рішення про вкладення власних (внутрішніх), позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Важливий момент в прийнятті рішення щодо інвестицій - необхідність проведення змістовних SWOT та SPACЕ аналізів не тільки виробничо-збутової діяльності та витрат, але й розроблення сценарного прогнозу з виявленням існуючих можливостей та загроз для розвитку підприємств. Розроблений аналіз та прогноз нададуть можливість підприємству виключити можливість прийняття поспішних імпульсивних рішень.

Довгострокові вкладення капіталу в об'єкти господарської діяльності виправдані тільки тоді, коли вони сприяють отриманню прибутку і досягається соціальний ефект.

В сільськогосподарському виробництві інвестиції спрямовуються на:

1. Заміну застарілого і зношеного обладнання;

2. Впровадження нової технології і застосування сучасної техніки і обладнання;

3. Розширення виробництва сільськогосподарської продукції;

У 2009р. у розвиток сільського господарства області було вкладено 77,5 млн.грн. інвестицій в основний капітал, що становить 3,2% загальнообласного обсягу. Однак до попереднього року вони зменшились на 70,1%. З Державного бюджету надійшло коштів на 53,3% менше і їх частка становить 5,7%. Якщо у 2008р. понад третину інвестицій направлялось у розвиток тваринництва, то у 2009 році – більше половини у рослинництво.

Капітальні інвестиції – це витрати на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів. За технологічною структурою переважають вкладення в активну частину основних засобів (машини, обладнання, інструмент, інвентар), частка яких становила 81,8%, що на 11,7 в.п. більше проти 2008р. На виконання будівельних і монтажних робіт використано 16% усіх інвестицій, решта – витрати на інші капітальні роботи.

Важливим на даному етапі є інвестування у оновлення матеріально-технічної бази багатьох сільгосппідприємств, стан якої залишається незадовільним. Незважаючи на оновлення основних засобів (два роки поспіль коефіцієнт оновлення становив 6,1%, що на 5,3–2,1 в.п. більше, ніж 2000–2006 роках), більше половини основних засобів зношені та морально застарілі (ступінь зносу у 2008р. становив 52,4%).

Нинішня інвестиційна ситуація в Україні розвивається в умовах скорочення об'ємів накопичення, суттєвого спаду його частки в ВВП, скорочення бюджетних капіталовкладень слабкої інвестиційної мотивації підприємницької діяльності. Тому  для залучення в галузь АПК відповідного обсягу інвестицій необхідне сприятливе інвестиційне середовище -як внутрішнє, так і зовнішнє.

Вагому роль у розвитку економіки області відіграють прямі іноземні інвестиції. Відповідно до Закону України "Про іноземні інвестиції", до них відносяться усі види цінностей, вкладених безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької й інші види діяльності з метою одержання прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту". 

Загальний обсяг іноземних інвестицій в сільське господарство наростаючим підсумком з початку інвестування, на 1 січня 2010р. досяг 2,4 млн.дол., або 0,7% залучених в область.

Майже дві третини іноземних інвестицій в сільське господарство зосереджено на підприємствах, що займаються рослинництвом, 17% – розведенням птиці, 15,7% – вирощуванням свиней, решта (4,9%) –змішаним сільським господарством, наданням послуг у рослин-ництві.

Іноземні інвестиції здійснювали партнери з 6 країн світу, найбільші обсяги інвестовано нерезидентами Польщі – 0,7 млн. дол., Чеської Республіки – 0,6 млн. дол. На ці країни припадає 56,6% іноземних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції отримали підприємства 12 районів області. Провідне місце за обсягами інвестицій у цей вид діяльності займає Луцький район – 0,9 млн.дол. (36,8% загального обсягу).

Географічна структура іноземних інвестицій представлена на рисунку 1.

Регіональними пріоритети області є галузі АПК, що традиційно розвиваються: зернове господарство, буряківництво, картоплярство, льонарство, овочівництво, м’ясо-молочне тваринництво.

Пріоритетними напрямами інвестування визнані – розвиток галузей аграрно-промислового комплексу та створення нових і реконструкція діючих промислових підприємств з переробки, доробки і зберігання сільськогосподарської продукції та ринкової інфраструктури.

Здійснення намічених завдань передбачається досягти за рахунок:

- активного залучення внутрішніх інвестицій, у тому числі коштів населення;

- кредитів комерційних банків;

- прямих іноземних інвестицій;

- іноземних кредитних ліній

- вигідне прикордонне розташування;

- наявність достатньої освітньої бази для підготовки фахівців будь-якого профілю;

- наявність вільних виробничих площ з обладнаною інфраструктурою (землі сільськогосподарського призначення, приміщення тваринницьких ферм);

- створено банк даних вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення та виробничих площ, які потребують інвестування;

- підтримка з боку органів влади усіх рівнів;

-наявність закладів, що підтримують життєдіяльність підприємств (банківські установи та кредитні спілки, аудиторські та консультаційні фірми, дорадчі служби);

- розвинуті телекомунікаційні та транспортні мережі.

1. 
   Інвестування: Навч. посібник / Під заг. ред. докт. екон. нау, професора В.М. Гриньової, - Х.: ВД «Інжек», 2003. - 320 с.
   
2. 
   Кириленко І.Г., Дем’янчук В.В. Деякі аспекти державної аграрної політики в Україні в умовах світової фінансової кризи // Економіка АПК – 2008. - № 11 – с. 8-11.
   
3. 
   Климик Г.В. Стратегічні аспекти інвестування розвитку АПК, Уманський ДАУ, 2009, с. 1-2.
   
4. 
   Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року // Економіка АПК, 2007. - № 1. – с.3-49. №50.
   
5. 
   Ситник В.П. Трансформація АПК України в ринкові умови. К. 2002. – 517 с.
   
6. 
   Трегобчук В. Інноваційно-інвестиційний розвиток національного АПК:
   

УДК 657

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк

Bortnikovа O.

Разом з тим, менеджмент на сільськогосподарському підприємстві суттєво залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів, які зумовлені галузевою специфікою аграрного сектору. Так, несвоєчасно ухвалене та реалізоване з запізненням управлінське рішення призводить до значних втрат сільськогосподарської продукції.

Оперативна облікова інформація є частиною обліково-аналітичного забезпечення підприємства і є досить затребуваною. Так, розрахунки вчених-економістів показують, що на долю обліково-аналітичної інформації припадає близько 70% загального обсягу економічної інформації [4, с.14]; «економічні відомості в загальній сукупності інформаційних потоків підприємства займають до 95%, в свою чергу 88% економічної інформації становить облікова» [5, с.34]. Проте, багато науковців стверджують про формування облікової інформації виключно системою бухгалтерського обліку. В умовах оперативного управління таке твердження не відповідає дійсності, адже актуальною стає переважно оперативна, своєчасна, не бухгалтерська, а інколи і неекономічна інформація, яку може забезпечити оперативний облік.

Оперативний облік – це спостереження за окремими процесами на найважливіших ділянках господарської діяльності, що проводяться підприємствами додатково до бухгалтерського обліку і забезпечує його оперативною вхідною інформацією. Такі дані дають можливість оперативно втручатись в хід господарських операцій і зменшувати збитки від негативних тенденцій у діяльності підприємства.

Переважна більшість науковців традиційно вважають його складовою загальної системи господарського обліку поруч з статистичним та бухгалтерським, проте останні дослідження свідчать про поступову зміну такої парадигми і віднесення оперативного обліку до системи управлінського. «Необхідність такого умовного виділення підсистем обліку в рамках єдиної (інтегрованої) системи обліку диктується потребою управління в різносторонній обліковій інформації» [6].

Специфіка функціонування системи оперативного обліку в сільському господарстві обумовлена впливом галузевих факторів. Розглянемо найбільш суттєві з них.

Управління в сільськогосподарських підприємствах організовується відповідно до галузевої спеціалізації виробництва. В даному випадку це два характерні види діяльності: рослинництво та тваринництво. Оперативний облік формує інформацію з урахуванням цього фактору та відповідно до виду продукції, що випускається, використовуючи широку деталізацію і різні види вимірників.

Значний влив на систему обліку має сезонність виробництва, яка в більшій мірі проявляється в галузі рослинництва. Окрема оперативна інформація повинна надаватись суб’єктам управління в процесі здійснення відповідних операцій. Окремий вплив справляють особливості роботи з живими організмами – біологічними активами, які вимагають належних умов зберігання, транспортування, використання, збуту тощо.

Наступним чинником специфіки управління в сільському господарстві є необхідність формування релевантної інформації про використання земельних ресурсів, що в значній мірі повинно забезпечуватись системою оперативного обліку. Використання землі в сільському господарстві також зумовлює територіальне розмежування виробництва, побудову органів управління в основному за територіально-виробничим принципом.

Сучасне сільськогосподарське виробництво здійснюється в окремих бригадах та фермах, які розміщуються на значній відстані одна від одної та від адміністрації підприємства. Це зумовлює необхідність не лише фіксування інформації про хід виконання господарських операцій на місцях, але й вимагає чітко сформованої системи інформаційних потоків.

В промисловості рухомими є, як правило, предмети праці, а засоби праці закріплені на одному місці. В сільськогосподарському виробництві, особливо в рослинництві машини та агрегати переміщуються, що спричинює витрати великої кількості енергетичних ресурсів. В зв’язку з цим, керівництву потрібно мати оперативну інформацію про наявність та використання паливно-мастильних матеріалів та інших ресурсів, що забезпечують рух засобів праці та інші перевезення. Оперативний облік стану та використання сільськогосподарської техніки передбачає щоденне формування інформації про наявність тракторів, автомобілів та сільськогосподарських механізмів, кількість відпрацьованого ними часу, рівень використання паливо-мастильних матеріалів, виконаних роботах. Релевантною також є інформація про наявність та причини простоїв в роботі сільськогосподарського підприємства.

Виготовлена у сільському господарстві продукція безпосередньо використовується в подальшому процесі виробництва. Специфіка організації інформаційного забезпечення оперативного менеджменту полягає в передбаченні окремих звітних форм про рівень використання продукції власного виготовлення у подальшому виробництві.

Врахування таких галузевих особливостей створює умови раціональної організації оперативного обліку на підприємстві, щоб в циклі оперативного управління було можливим:

• 
  сконцентрувати функції управління в центрах прийняття рішень і за рахунок цього досягати узгодженості дій на всіх рівнях менеджменту;
  
• 
  здійснювати на цій основі делегування повноважень та відповідальності не лише по відношенню до безпосередніх керівників, але і до обліковців та контролерів на підприємстві;
  
• 
  координувати роботу облікового апарату;
  
• 
  впровадити систему інформаційних зв’язків на підприємстві тощо.
  

1. 
   Денчук П. Організаційно-інформаційні проблеми автоматизації бухгалтерського обліку [Текст] / Економічний аналіз: зб. наук. праць. ТНЕУ. – 2010. – Вип. 6. – С. 56-59.
   
2. 
   Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку [Текст]: Підручник. – К.: 2000. – 692 с.
   
3. 
   Подолянчук О.А. Сутність обліково-аналітичної інформації та її роль у системі контролю сільськогосподарського підприємства [Текст] // Економіка АПК. – №3. – 2010. – С. 54 – 57
   
4. 
   Бондар М. Обліково-аналітична інформація в управлінні підприємницькою діяльністю [Текст] // Економічний аналіз: зб. наук. праць. ТНЕУ. – 2010. – Вип. 6. – С. 13-16.
   
5. 
   Белов Н.Г. Единая система учета в сельськом хозяйстве [Текст]. М., «Статистика», 1975., 208 с.
   
6. 
   Муравський В.В. Обліково-інформаційне забезпечення автоматизованого управління товарооборотом під впливом розвитку сучасних інформаційних технологій [Електронний ресурс] // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2009. – Вип. 28. – С. 146-151. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ekon/ 2009_28_3/statti/2_14.htm.
   

УДК.637.1 (477)

Власенко І.М.

Національний університет харчових технологій