Програма «Український мовленнєвий етикет»



жүктеу 2.07 Mb.
бет6/9
Дата16.07.2016
өлшемі2.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 11. Присяга в мовному етикеті українців

Мета: проаналізувати історію присягання в давні часи, звичаї та правила поведінки під час складання присяги в різні часи, розкрити виняткову роль присяги в житті людей; пояснити звичаї під час присягання; виховувати почуття поваги до народу, його історії.
Хід заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми та мети заняття

ІІІ. Робота над новим матеріалом

  1. Присяга як правове явище

  • Як ми розуміємо значення слова присяга?

  • Хто, коли і на чому присягав?

  • Коли виголошується присяга?

Таке правове явище, як присяга, має глибоке історичне коріння, що сягає ще часів звичаєвого права. Вважається, що вона, як суспільне явище, первинно мала зміст релігійного обряду, яким скріплювалось урочисто прийняте особою зобов'язання. Історично, в основі присяги лежить страх перед невидимою силою, руйнівна дія якої може навалитись на особу, що присягнула, у разі порушення вірності присязі. На ранніх стадіях розвитку демократії її юридичні гарантії самі нерідко потребували додаткових матеріальних та інших гарантій, що часто супроводжувалось своєрідними (у вигляді клятви, присяги, заклинання тощо) релігійними, а вірніше, ритуальними гарантіями. Відомий спартанський законодавець і оратор Лікург (IX—VIII вв. до н.е.), звертаючись до своїх співвітчизників, зазначав: «потрібно, щоб ви розуміли, що клятва є основою демократії, оскільки троє складають сутність державного ладу — правитель, суддя і приватна людина. Кожен із них приносить цю клятву вірності. Якщо хто-небудь порушить клятву, принесену богам, він не сховається від них і не уникне покарання. І якщо не він сам, то діти його і весь рід клятвовідступника потраплять у великі біди».

Присяга, як правове явище, вже за часів Київської Русі мала декілька самостійних значень: зобов'язання суддів судити по праву, яке супроводжувалось ритуалом її принесення — «хресне цілування»; а також, як форма забезпечення достовірності особистих доказів у цивільному та кримінальному судочинстві. Зважаючи на суспільно-політичний устрій доби Київської Русі, присяга, як юридичне явище, вже мала характер релігійно-правового інституту. Інститут присяги проходив процес трансформування з одного історичного періоду в інший. Глибокий правовий зміст вкладали в присягу судді українські правники під час створення «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 p.), де в Артикулі 2 «Про суддів та їх присяги» присяга судді виступала основним джерелом його службових обов'язків. Періоду пореформеної Росії 1864 р. були відомі три види присяги: на вірність службі, певній посаді та з конкретної справи. Усі вони зберігали характер релігійного інституту, який передбачав за необхідне присутність духівника того сповідання, до якого належала особа, що присягала. Відмова від принесення присяги (чи урочистої обіцянки, що її замінювала) була безумовною перепоною допуску до посади; більш того, коли особа відмовлялась від принесення присяги на виконання покладених державних обов'язків, винний підлягав відповідальності, як за ухилення від виконання покладеного обов'язку. Деякі автори вважають, що в сучасному суспільстві та державі присяга виступає лише як ритуал морально стримуючого характеру стосовно осіб, що її приносять.

На сучасному етапі розвитку суспільства й держави присяга судді України, як історичний правовий інститут, не тільки не втратила свого значення, а й набуває нового змісту та застосування. В правовій літературі пропонуються різні підходи до юридичного визначення присяги. Так, деякі автори вважають, що присяга — це офіційна урочиста обіцянка додержуватись певних зобов'язань, зокрема, на підтвердження правдивості свідчень, вірності тій чи іншій справі, діяти відповідно до Конституції тощо. Інші переконані, що присяга — це клятва на вірність Конституції та служінню народу, яку в обов'язковому порядку дає посадова особа, котра вступає на високу державну посаду.
2. Повідомлення учнів «Громадянська присяга херсонесців»

Напис на мармуровій плиті, який зберігся практично повністю (за винятком частини прикінцевої фрази) — текст «громадянської присяги херсонесців». 

До наукового обігу пам'ятку ввів В. В. Латишев, котрий датував її кінцем IV — початком III ст. до н. е. Херсонес був заснований у 20-х рр. V ст. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської як колонія останньої; є підстави вважати, що вагому участь у заснуванні міста взяли й мешканці міста Делоса — під час Пелопонеської війни в 422–421 рр., коли їх було вигнано зі свого острова афінянами як союзників спартанців. На час існування присяги Херсонес уже контролював значну частину західного узбережжя Тавриди; виникли й інші міста та укріплення: Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Прекрасна гавань  тощо. А з рівнини, залюдненої скіфами, херсонесці скуповували хліб, частину якого експортували до Греції. В. В. Латишев вважав, що присяга складалася кожним херсонесцем при вступі до числа громадян. Натомість С. А. Жебельов обґрунтував погляд, що ця присяга — реакція владних структур на планований або здійснений (та невдало) заколот, у зв'язку з чим від громадян вимагалося підтвердити свою лояльність. Вчений вказував (згідно із запропонованою ним нумерацією «присяги»), що пп. 1–3 свідчать про внутрішні заворушення на землі Херсонеса, п. 8 — про зрадників, п. 9 — про заколот, а п. 10 — про заколот і зраду. Документ цікавий із багатьох інших сторін: політичної (видно, що Херсонес був не просто колонією чи містом-державою, а державою зі значною територією, містами і укріпленнями), економічної (існування хлібної монополії, торгівля з метрополією та скіфами, міжетнічної (взаємини з автохтонними племенами) тощо.  Цікавими є релігійні погляди херсонесців: вони пошановують усіх грецьких богів — Зевса, Гею та Геліоса, але й просять опіки  в богині Діви. В останній дослідники вбачають культовий образ автохтонів краю — таврів, котра вже потім почала ототожнюватися з Артемідою.

(1)Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленнями херсонесців.

(2) Я буду однодумним стосовно порятунку і свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Прекрасної гавані, ні інших укріплень, і решти території, якою херсонесці керують чи керували, [не видам] нічого нікого, ні елліну, ні варвару, а оберігатиму все це для херсонеського народу.

(3) Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує, і не приховаю цього, але доведу до відома міських деміургів.

(4) Я буду ворогом зловмиснику і зраднику або тому, хто схиляє до відпадіння Херсонес, чи Керкінітіду, чи Прекрасну гавань, чи укріплення і територію херсонесців.

(5) Я служитиму народові і радитиму йому найкраще і найсправедливіше для держави і громадян.

(6) Я оберігатиму для народу «састер» і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може завдати шкоди державі.

(7) Я не даватиму і не братиму дарунків на шкоду державі і громадянам.

(8) Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян-невідступників, і не дозволю цього нікому, і не приховаю, а доведу до відома і на суді подам голос згідно із законами.

(9) Я не чинитиму змови ні проти херсонеської громади, ані проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; коли я ввійшов з кимось у змову чи пов'язаний якоюсь клятвою чи обітницею, то мені, який зламає це, і тому, що мені належить, нехай буде краще, а тому, хто дотримується цього — навпаки.

(10) Якщо я дізнаюсь про якусь змову, реальну чи плановану, я доведу про це до відома деміургів.

(11) Хліб, що звозять із рівнини, я не продаватиму й не вивозитиму з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.

(12) Зевсе, Геє, Геліосе, Діво, божества олімпійські! Носію всього цього нехай буде благо — мені самому і нащадками, і тому, що мені належить, а противнику нехай буде лихо — і йому самому, і нащадкам, і тому, що йому належить, і нехай ані земля, ні море не приносять йому плоду, нехай жінки не народжують легко...

3. Найсвященніша присяга українців – цілувати землю

Коли виголошували клятву чи давали присягу, цілували хрест (у тому числі натільний), від чого, власне, і походить назва обряду – хресне цілування. Воно вважалося такою святою справою, що ніхто не смів порушити якимись неправедними діями. По мірі утвердження християнства хресне цілування набувало більш ритуалізованих рис, розширюючи і діапазон використання: починає практикуватися ритуальне цілування ікон, різноманітних святинь і навіть несвятинь (наприклад, замка на церковних воротах нареченими – «щоб міцнішим був шлюб»). Поруч із релігійними в Україні продовжували побутувати й народні святині – хліб та сіль, а також земля, традиція цілування якої при виголошенні клятви бере початок від запорізького козацтва. Земля здавна - найвірніший свідок, тому, клянучись, їдять землю або цілують її; вірять, що земля не по­дарує тому, хто не дотримає слова (тому й кажуть: «Хоч ти землю їж, не повірю!»); у Б. Грінченка «Під тихими вербами»: «Як заприсяг­неться землі з’їсти, то такої прися­ги ніхто не зламає» або ще: «Земля жива, — вона все чує й знає. Усі гріхи людські бачить і вгинається, як по ній грішник іде... А як якого, то й з ями викине мертвого. Як люди гарні до неї, вона радіє й пособляє їм, а як ні, то плаче й гні­вається. Гнівається того, що її не шанують. Вона — наша мати, во­на — свята! її цілувати треба, кла­няючись...»; свята земля не тер­пить пролиття крові, особливо не­винної (також за Біблією); проли­ту на землю кров треба відразу ж засипати землею, щоб не побачи­ло її сонце; земля уособлює також могилу, останній спочинок праху людини, тому кажуть: «Земля всіх приймає: і здорових, і слабих», «Земля наша мати: всіх зрівняє і помирить».



4. Військова присяга (повідомлення учнів)

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчиз­ні існує з давніх-давен. На тери­торії сучасної України його запо­чатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважа­лися побратимами. Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стріль­ців 3 вересня 1915 р. Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову при­сягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора вій­ськової частини, перед строєм командирів і воїнів. Моло­дий воїн дає персональну клятву народові України, дер­жаві, називаючи своє прізвище, ім'я, по батькові.

Текст Військової присяги:

Я (прізвище, ім'я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів Укра­їни, зберігати державну і військову таємницю. Я клянусь захищати Українську державу, непохит­но стояти на сторожі її свободи і незалежності. Я присягаю не зрадити народу України.

Військова присяга — документ юридичної сили, що має велике державне значення. Текст Військової прися­ги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 груд­ня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України.

«Бути вірним і відданим народові України». Склада­ючи присягу, воїн Збройних Сил України клянеться пе­ред народом, державою бути вірним і відданим їм. Вір­ними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки другої світової війни. Відданість народу, державі означає сумлінне ви­конання воїном своїх обов'язків щодо захисту свободи та національної незалежності держави. Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу, держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.

Найтяжчий злочин — порушення Військової при­сяги, зрада народу і Батьківщини.


5. Присяга –обов’язковий ритуал шлюбної церемонії

Вінчання походить від слова – вінок. Священники раніше при вінчанні у церкві клали на голови молодих барвінкові вінки, а потім почали класти вінки виготовлені з металу, щоб довше служили. Та й це зовсім не вінки, вони ніяк навіть не скидаються на українські віночки з квіток. Це – корони, більше подібні на візантійські митри, помпезні і якісь недоречні при вінчанні.

Сама суть укладення шлюбу ґрунтується на згоді молодих поєднати свої долі. Це зветься присягою. Вона дійшла до нас ще з язичницьких часів. Власне, присяга була квінтесенцією всього процесу укладення шлюбу. Молоді в присутності батьків, рідних, знайомих присягали одне одному на вірність. Церква не могла нехтувати таким важливим ритуалом, що впливав на поведінку, свідомість людей. Після того, як молоді пари стали вінчатися в церкві, присяга стала обов’язковим ритуалом шлюбної церемонії. Це була специфіка саме української православної церкви. Тут принагідно треба зауважити, що українська церква за довгі роки свого самостійного життя (хоч офіційно вона належала Руській православній церкві) набула багатьох ознак, яких не знали інші православні церкви. Ці особливості відбилися в богослужбових книгах, обрядах і святах церкви. Богослужбові та і взагалі церковні тексти постійно змінювалися і майже ніколи не мали якоїсь певної одностайності. Це стосується і обряду таїнства шлюбу. Вже у старих грецьких текстах немає повної одностайності – в них містяться іноді протилежні за ідеєю вислови. Так і в требниках, що виготовлялися в різних куточках України. За старими українськими требниками зазначаються два етапи присяги: заручення (обручення) і вінчання.


6. Звичай побратимства в давні часи

Найбільш виразно історичною пам'яттю билин відтворено побратимство, до якого вдавалися казкові герої: Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Дунай, Михайло Поток, Святогор та ін. Найдавніший сюжет про побратимство пов'язаний з билинним Дунаєм, котрий на пропозицію князя Володимира взяти все, що потрібно для виконання доручення, просить одне:



«Мне-ка дай только два брателка названого: 
Мне крестового два брателка названого: 
Мне того ли Добрынюшку Никитиця, 
Мне того ли Олешеньку Поповиця»

Наведений сюжет цікавий ще й тим, що він згадує, по суті, два історично різних типи побратимства, назване і хрестове. Назване (або духовне) - історично давніший тип. Його коріння сягає у дохристиянську старожитність слов'янства, із чим погоджуються, до речі, фахівці в області канонічного права: цей звичай був у давнину спільним для всіх індоєвропейських народів, християнська ж церква лише освятила укладання побратимства особливим релігійним обрядом.









Парубоцька громада. Початок XX ст.
І дійсно, обряди братання були різними, паралельно побутуючи в Україні майже до XVIII ст. Ті, хто браталися, в присутності свідка клялися «довіку бути рідними братами», тричі обіймалися, тричі цілувалися, іноді обмінювалися дарунками. Символом клятви при цьому виступала земля: названі брати повинні були з'їсти жменю землі. До речі, саме так передусім клялися й запорізькі козаки. Земля у цьому випадку несла широке ідейне навантаження, як символ побратимства не тільки названих братів, а й названого братства усього козацтва, а в давніші часи - всіх руських ратників, охоронців Руської землі.

Хрестове побратимство ототожнювалося з християнськими символами: ті, хто братався, обмінювалися натільними хрестами, одержуючи назву хресних братів. Приходили до церкви, свідчить Печорський патерик, і клялись перед храмовою іконою у вічній братерській любові та відданості. Згідно з церковними канонами хрестове побратимство прирівнювалося до спорідненого братства, а тому визнавалося за гріх кровозмішення не тільки у родстві, але й у кумовстві, сватовстві та побратимстві. З кола тих, хто побраталися, вилучалися сестри і брати хресних братів. Щоправда, серед козаків був поширений дещо інший звичай - намагалися з'єднати своїх дітей шлюбом, аби міцнішими були взаємини між родинами хресних братів.

Козаки браталися і з чужинцями, і з людьми інших національностей - головне, щоб були добропорядні люди. Хіба це не є для нас, знівечених іржею нетерпимості, добрим прикладом наслідування?! А козаки ж вміли-таки цінувати братство й побратимство. Мало який козак, зазначає відомий фахівець з традиційних норм поведінки М. М. Громико, не мав названого брата, з яким він і укладав союз на життя і на смерть. Коли під одним із названих братів вбивали у бою коня, інший брав його до себе на коня або ж спішувався й поділяв його участь. Якщо козак потрапляв до полону, то названий брат вишукував усі можливі засоби, аби визволити його. У середовищі козацтва дещо по-іншому відзначався і ритуал побратимства. Він відбувався в присутності третьої особи, котра не була сторонньою людиною, а відігравала активну роль - міняла хрести у побратимів. Вона так і називалася - названий або хресний батько.

Побратимство в середовищі українців різнилося від подібних звичаїв інших народів, наприклад росіян та білорусів, й тим, що воно могло укладатися не тільки між чоловіками, а й між хлопцем і дівчиною. До побратимства нерідко вдавалися сироти, котрі не мали старших братів. Давши клятву на вірність, парубок опікав дівчину, проводжав її на вечорниці, справляв їй весілля, залишаючись хресним братом і після заміжжя дівчини.

Подібні мотиви побратимства - прагнення допомогти у найскрутніші часи - взагалі були притаманні інститутові українського побратимства, особливо поширені серед простого люду. «У нас, людей освічених, — не без іронії писав Володимир Даль, — братаються за чаркою вина, а в народі, помолившись перед іконою, або в полі, на схід, або ж на тільний хрест, обіймаються, дають один одному клятву або зарікання У вірній дружбі». Побратимство завжди слугувало гарантією надійності людини. Недаремно ж казали: «За доброї години і куми побратими», що характеризувало побратимство як набагато сильніші і надійніші взаємини між людьми, ніж кумівство чи сватання.



ІV. Підсумок заняття

  • Що ви дізналися про історію присягання в давні часи?

  • Яка присяга вважається найсвященнішою?

  • Коли на території України започатковано ритуал прийняття військової присяги?

  • Охарактеризуйте два види побратимства. Чим побратимство в середовищі українців різнилося від подібних звичаїв інших народів?

  • Доведіть, що право присягати мав не кожен.

Тема 12. Поняття про телеграфний стиль і телеграфний етикет

Мета: ознайомити учнів з основними ознаками «телеграфного стилю»; навчити вирізняти основні елементи телеграфного етикету; навчити складати і відправляти телеграми; розвивати спостережливість, увагу;виховувати позитивні людські якості.

Хід заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

  • Як називаються пристрої, які ви бачите на малюнку?

  • Хто такий Семуель Морзе? (винахідник азбуки і телеграфного апарату)

Демонстрація малюнка



Аппарат Морзе Телеграф Морзе

ІІІ. Оголошення теми і завдань заняття

ІV. Опрацювання нового матеріалу

  1. Слово вчителя

Телегра́ф (від грец. - «далеко» «пишу») — засіб для передачі сигналу проводами або іншими каналами електрозв’язку. Перший електромагнітний телеграф був розроблений російським вченим Шилінгом П.Л.1832 року. Після цього електромагнітний телеграф був зроблений у Великобританії Куком та Вітстоном, а в США електромагнітний телеграф запатентований С. Морзе 1837 року. Комерційну експлуатацію електричного телеграфу вперше було розпочато у Лондоні 1837 року.

- Що ви знаєте про азбуку Морзе?



2. Повідомлення учнів

1-й учень. Азбука Морзе (телеграфна азбука) — названа за ім'ям розробника Семюела Морзе, це відтворення графічних знаків комбінацією крапок і тире. За одиницю часу приймається тривалість однієї точки. Тривалість тире дорівнює трьом точкам. Пауза між елементами одного знака — одна точка, між знаками в слові — 3 точки, між словами — 7 точок. Була названа на честь американського винахідника Семюеля Морзе, який запропонував її в 1838.

Принцип кодування азбуки Морзе виходить із того, що літери, які найчастіше вживаються в англійській мові, кодуються простішими сполученнями крапок і тире. Це робить освоєння абетки Морзе простішим, а передачі — компактнішим.

Передаватися і прийматися азбука Морзе може з різною швидкістю — це залежить від можливостей і досвіду радистів. Зазвичай середньої кваліфікації радист працює в діапазоні швидкостей 60 — 100 знаків на хвилину. Рекорди за швидкісними прийому-передачі знаходяться в діапазоні швидкостей 220-260 знаків за хвилину.

- Що таке телеграма?



2-й учень.

Телегра́ма (від грец.  далеко і  буква, запис) — повідомлення, послане телеграфом, один із перших видів зв'язку, що використовує електричну передачу інформації. Телеграми передаються, як правило, з використанням азбуки Морзе. Телеграми друкують на паперовій стрічці, яку потім наклеюють на лист паперу з метою зручності читання. Років десять тому прийнято було посилати телеграми з нагоди важливих подій. Першу в Америці телеграму відправив американський винахідник Семюель Морзе з Балтімора до Вашингтона 24 травня 1844року. 27 січня 2006 року компанія Western Union, що передавала текстові повідомлення телеграфом протягом півтора сотень років, припинила надавати цю послугу.

- Кому із вас доводилося відправляти телеграми? Назвіть основні ознаки телеграм.



3-й учень. Так, тексти телеграм друкують без абзаців. Основні ознаки - небагатослівність, лаконізм, докладні лише адреса та дані про адресата, необов’язковість вживання службових частин мови, розділових знаків.

Вони повинні бути стислими і недвозначними. Не рекомендується вживати прийменники, сполучники, займенники, вигуки, частки (крім частки «не»). Не допускається: переносити слова тексту телеграми з одного рядка на інший; робити будь-які виправлення. У разі потреби замість розділових та інших знаків використовують умовні позначення: КРПК, КМ, ЛПК, НР (номер), ДВК (двокрапка). Знаки «-» (мінус), «+» (плюс), % (процент) пишуть словами; однозначні числа – переважно словами, багатозначні – цифрами.

Службові телеграми оформляють на поштових чи фірмових бланках або на чистих аркушах паперу (формат А5) у двох примірниках (перший передають до відділення зв’язку, другий підшивають у справу).
3. Різновиди телеграм

За однією із класифікацій розрізняють телеграми ділові, службові, вітальні і приватні.

Також виділяють ініціативні телеграми та телеграми-відповіді.

У телеграмах відповідях на початку тексту зазначають номер документа, на який дають відповідь, а в кінці – вихідний номер, після чого зазначають назву підприємства (скорочено), посаду (в разі потреби), прізвище особи, яка підписала телеграму.

Оформляючи службову телеграму, зазначають: назву виду документа, категорію телеграми, вид телеграми, телеграфну адресу одержувача, номер документа, на який дають відповідь, на:

- вихідні - прийняті від відправників оператором або текст, вихідний номер телеграми, скорочену назву підприємства, що надсилає телеграму, посаду особи, яка підписала телеграму; поштову адресу та назву підприємства – відправника телеграми, підпис, дату підписання телеграми, відбиток печатки підприємства - відправника.

Усі телеграми поділяються залежно від шляху їх проходження підприємством поштового зв'язку;

- транзитні - такі, що проходять через технічні засоби оператора, підприємства поштового зв'язку транзитом;

- вхідні - такі, що доставляються адресатам оператором, підприємством поштового зв'язку.

Внутрішні телеграми поділяються на:

- міжміські - такі, що приймаються оператором або підприємством поштового зв'язку в одному населеному пункті, а доставляються в інший населений пункт України;

- місцеві - такі, що приймаються та доставляються оператором або підприємством поштового зв'язку в межах одного населеного пункту.

За категоріями внутрішні телеграми поділяються на телеграми «поза категорією», «позачергова», «Президент України», «вища урядова», «урядова», «термінова», «звичайна».

Позначка про категорію ставиться в телеграмі перед адресою.

До телеграм «поза категорією» належать телеграми з позначкою «ефір», «мобілізаційна», «стріла», «зліт», «факел», «кордон», «туман», «каштан», «сигнал».

До телеграм категорії «позачергова» належать телеграми з позначкою:

1) «аварія» - з повідомленням про надзвичайні ситуації (катастрофи, аварії на повітряному, морському, річковому, автомобільному та залізничному транспорті, на промислових підприємствах тощо), а також оперативні службові телеграми оператора про стан засобів зв'язку.

Право подання телеграм із позначкою «аварія» надається посадовим особам міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій;

2) «шторм», «авіа» - з повідомленням про небезпечні гідрометеорологічні та інші природні явища.

Телеграми категорії «Президент України», «вища урядова» та «урядова» приймаються лише за підписом відповідних посадових осіб згідно.У разі подання телеграм категорії «урядова» безпосередньо посадовою особою, яка має право підпису, в нижній частині телеграфного бланка зазначаються назва та номер документа, що посвідчує цю посадову особу.

Кількість слів у телеграмі не може перевищувати трьохсот.

Знаки, в тому числі розділові, в телеграмах можна подавати як відповідними позначками, так і словами, повністю або скорочено (за бажанням відправника):

Доставка і вручення телеграм адресатам виконується:

- листоношами з доставки телеграм із відділень зв’язку;

- листоношами в населених пунктах, в яких немає відділення зв’язку;

- шляхом видачі у відділеннях зв’язку телеграм, адресованих «До запитання»;

- через абонементні скриньки;

- через телеграфи інших відомств; - телефоном або телефаксом;

- шляхом передавання телеграм на абонентські установки за їхньої наявності в абонента.
4. Телефонограма

4-й учень. Телефонограма – це службовий документ, що становить оперативне повідомлення, передане телефоном. Телефонограми складає секретар-референт або інший працівник за дорученням керівника. Текст телефонограми повинен бути чітким, стислим (до 50 слів), з акцентом на факти, дати, час та місце проведення заходів. Якщо в тексті є слова, які погано сприймаються на слух, то треба кожну літеру передавати словами. Складену та оформлену телефонограму повинен перевірити та підписати керівник або відповідальний працівник підприємства.

Оформляючи вихідну телефонограму, зазначають: назву виду документу, адресата, дату підписання, індекс (вхідний номер), підпис, прізвище і номер телефону особи, яка пережала телефонограму, прізвище і номер телефону особи, яка прийняла телефонограму, дату і час передавання телефонограми.

Передаючи телефонограму, слід дотримуватися таких правил:

1) відрекомендуватися і назвати номер свого службового телефону;

2) назвати вид документа;

3) продиктувати текст телефонограми;

4) назвати посаду та прізвище особи, яка підписала телефонограму;

5) записати назву посади, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка прийняла телефонограму, номер її службового телефону, час передавання-приймання.

Одержавши телефонограму, секретар повинен ознайомити з її змістом керівника чи працівників, яким адресовано телефонограму.
5. Опрацювання зразків телеграм


Зразок 1

ТЕЛЕГРАМА ТЕРМІНОВА

290601 ЛЬВІВ ВОКЗАЛЬНА 81

ГОЛОВІ ЛЬВІВСЬКОГО ТЕРІТОРІАЛЬНОГО ВІДДІЛЕН­НЯ ФІРМИ "АЛЬФА" ЗАЙЦЮ

ДОПОВНЕННЯ НАШОЇ ТЕЛЕГРАМИ ДВАНАДЦЯТОГО ЛИПНЯ HP 21-15/47 ПОВІДОМЛЯЄМО ВАШЕ ПИТАННЯ РОЗГЛЯДАТИМЕТЬСЯ НА ЗАСІДАННІ ПРАВЛІННЯ ВІСІМНАДЦЯТОГО ЛИПНЯ крапка ВАША ПРИСУТНІСТЬ ОБОВ´ЯЗКОВА крапка HP 21-15/52

АЛЬФА                                       ПІДПИС ВОВК

02-156, Київ-156                        Голова правління

Орлина площа, 8                        фірми "Альфа"

Аванс-207                                  Вовк І.П.

Сірко Л.М. тел. 293-66-28

Печатка




Зразок 2

Термінова

Київ видавництво Либідь Бойко

Харківський університет поштою

ПРОСИМО ПРИЙНЯТИ ЗАМОВЛЕННЯ ПІДРУЧНИКИ УКРАВЇНСЬКОЇ МОВИ ВИКОНАННЯ СПОВІСТІТЬ РЕКТОРАТ ЗЛЕНКУ

161042 Харків Стуса 2

Ректорат університету

Зленку


Дата

Печатка




V. Виконання практичного завдання

Учням пропонується скласти вітальну телеграму.
VІ. Підсумок заняття

Продовжити речення

Телеграф – це…

Телеграма – це…

Ознаки телеграми: …

Зазвичай середньої кваліфікації радист працює в діапазоні швидкостей 50 ..

У разі потреби замість розділових та інших знаків використовують умовні позначення: …

Кількість слів у телеграмі не може перевищувати…


1   2   3   4   5   6   7   8   9


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет