СТЕФАН: НА ЗЕМЛI, В ПОВIТРI, В КОСМОСI

- А могли б i честь вiддати, - сказав вiн iз нотками незадоволення в голосi. - До вашого вiдома, я ношу цей мундир на цiлком законних пiдставах. Своїм секретним указом государ Павло Олександрович призначив мене головнокомандувачем Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї.

- I великий у вас флот, адмiрале? - чемно поцiкавилася Анн-Марi.

- У кiлькiсному вимiрi не дуже. Але, повiрте, вiн цiлком боєздатний.

- Вiримо, - кивнув я. - Ми чули про те, як один ваш корабель розгромив альвiйську бригаду... До речi, якого дiдька ви передали альвам странглетнi запали?

Ворушинський скривився.

- Це була самовiльна витiвка Корейко й Кисельова. Авжеж, заварили вони кашу... - Юрiй стиха зiтхнув, а потiм вказав на дверi. - Прошу вас, коммодоре, фрегат-капiтане. Ходiмо зi мною.

Ми вийшли з нашої комфортабельної в’язницi й попрямували широким коридором, уздовж стiн якого вишикувалися дверi кают, судячи з вiдстанi мiж ними - двокiмнатних, як i та, де нас утримували. Це скидалося на житловий вiдсiк для старшого командного складу на лiнкорi або космiчнiй станцiї.

Коли ми наблизилися до лiфтiв, повз нас пробiгли хлопець i дiвчина рокiв шiстнадцяти в робочих комбiнезонах з емблемами iнженерної служби на рукавах. На ходу вони невмiло, але старанно вiдсалютували своєму головнокомандувачевi.

- Нашi рекрути, - пояснив Ворушинський. - Уже понад тиждень викладачi всiх новоросiйських шкiл з технiчним, фiзико-математичним i медичним нахилом стоять на вухах - безслiдно зникли їхнi найкращi учнi-старшокласники. Нам довелося дiяти в авральному порядку - через вас i особливо через вашу доньку, коммодоре. Але ми нi в чому вас не звинувачуємо, ви просто виконували свiй обов’язок. Це все Аня з Сашком, щоб їх покорчило. Вони вiд самого початку були незадоволенi повiльним розвитком подiй, от i вирiшили прискорити їх, пiдсунувши альвам странглетнi запали. Їм навiть на думку не спадало, що у вiдповiдь габбари можуть завдати удару не лише по альвiйських, а й по людських планетах. На щастя, обiйшлося без жертв.

Ми увiйшли до кабiни лiфта, i я, оцiнивши по табло кiлькiсть ярусiв, з повагою промовив:

- О, вражає!

- Лiнкор “Святий Георгiй”, флагман нашого флоту, - сказав Ворушинський, натиснувши кнопку верхнього ярусу. - Гадаю, навiть Терра-Галлiя вiд такого не вiдмовилася б. От тiльки з особовим складом у нас великi проблеми. Нам би не зашкодили кiлька мiсяцiв царювання Павла, протягом яких ми могли б... А втiм, що сталося, те сталося. Добре хоч решта наших кораблiв - легкi крейсери та корвети.

- М-м.. - протягла Анн-Марi. - Якщо ми дивилися телепередачi у прямiй трансляцiї, то цей корабель перебуває в локальному просторi Новоросiї.

- Ваш засновок хибний, капiтане. Пряму трансляцiю ви могли б дивитися i в сусiднiх системах. Але висновок правильний. Зараз ми знаходимося всього за п’ятдесят п’ять астрономiчних одиниць вiд Хорса, в напрямку перпендикулярному до площини еклiптики.

- Але як вам вдалося непомiтно протягти таку махину через контрольовану чужинцями дром-зону? - з подивом запитав я. - Не тут же ви її побудували.

- Не тут, звiсно. Але й через мiсцеву дром-зону теж не протягали. Ми перегнали лiнкор у звичайному просторi вiд Проксими. А разом з ним летiли й усi кораблi Першої ескадри, на яку покладено найважче завдання - атака на чужинцiв з тилу, прорив орбiтальної блокади Новоросiї.

Кажучи про Проксиму, вiн, певна рiч, мав на увазi не зорю iз земного сузiр’я Центавра, а Проксиму Хорса, розташовану на вiдстанi двох з половиною свiтлових рокiв звiдси. У перекладi з латини “проксима” означає “найближча”, тому в Галактицi було кiлькасот зiрок з такою назвою, розташованих поблизу населених систем.

- I скiльки ж часу на це знадобилося?

- Менше трьох рокiв. Точнiше, два роки й одинадцять мiсяцiв.

- Бути цього не може!

Юрiй байдуже знизав плечима:

- Думайте, як вам завгодно. А якщо я скажу, що протягом усього польоту ми дистанцiйно керували кораблями, то ви й поготiв не повiрите. Проте так воно й було.

Я пильно подивився йому в очi.

- Хто ви такi, хай вам чорт? Звi

дки ви взялися?

Вiн вiдповiв менi непроникним поглядом.

- Це не має значення, сер. Головне, що ми є.

Вийшовши з лiфта, ми покрокували коридором у напрямку, протилежному до того, куди вказували червонi стрiлки на стiнах з написом “ГОЛОВНА РУБКА, КОМАНДНИЙ ЦЕНТР”. Дорогою нам зустрiлося кiлька хлопцiв в офiцерських мундирах. За iншої ситуацiї я б, напевно, iронiчно посмiхнувся, побачивши сiмнадцятирiчного хлопчака з погонами капiтана другого рангу, але зараз менi було не до смiху. Все це вiдбувалося всерйоз - у Новоросiї була армiя, що цiлком складалася з пiдлiткiв; боєздатна армiя, яка готувалася завдати удару по чужинцях...

Нарештi ми дiсталися до кают-компанiї верхнього ярусу, де перебувало близько двох десяткiв молодих людей. Усi вони, за винятком одного, при нашiй появi вiддали честь, i всi, крiм того ж таки одного, виявилися моїми пiдопiчними, з якими я пiвтора мiсяцi тому прибув на Новоросiю. Змiрявши хлопцiв i дiвчат швидким, але уважним поглядом, я переконався, що серед них вiдсутнi лише Рашель з Вальком, а решта всi, зокрема й Естер, були тут.

Згаданим вище винятком був цар Павло VIII власною персоною. Вiн пiдiйшов до нас i привiтався:

- Добридень, коммодоре Матусевич, капiтане Прентан.

- Здрастуйте, ваша величносте, - вiдповiв я, потискаючи йому руку. Потiм знову глянув на хлопцiв i дiвчат, що й досi стояли, витягшись у струнку: - Вiльно, кадети. Ну що, теж попалися? А де ви загубили своїх командирiв?

- Їхнiм командирам вдалося втекти, - сказав Павло. - I, мiж iншим, вони викрали один iз наших ескадрених флагманiв.

- От молодцi! - схвально вiдгукнулася Анн-Марi.

- Атож, молодцi, - погодився юний цар. - Шкода, що вони не з нами. Їхня допомога нам не завадила б. До речi, про допомогу, коммодоре. Адмiрал Ворушинський хоче звернутися до вас з проханням.

- Я слухаю.

- Це стосовно вашої групи, сер, - узяв слово Юрiй. - Як я вам уже казав, у нас сутужно з кадрами, особливо це стосується командного складу. Пiлоти, iнженери, артилеристи та зв’язкiвцi також важливi, але на Новоросiї не бракує хлопцiв i дiвчат, якi днями просиджують у кiберпросторi, граючи в космiчнi iгри. А от з лiдерами, з командирами ситуацiя склалася майже критична - ми не встигли пiдготувати достатню їх кiлькiсть. I тут нам стали б у пригодi вашi пiдлеглi. Готуючись до вiйськової служби, вони протягом кiлькох рокiв вивчали технiку пiлотування й навiгацiю, займалися на тренажерах, дехто з них навiть здiйснював пробнi польоти на справжнiх кораблях. А останнього тижня вони мали нагоду практикуватися на наших симуляторах i вже цiлком освоїлися з особливостями конструкцiї кораблiв новоросiйського флоту. Та що найголовнiше - вони мають командирську жилку й чiтке уявлення про вiйськову дисциплiну. Ми готовi вiддати пiд їхнє командування кораблi, у нас цього добра вистачає, проте... - Ворушинський зробив паузу. - Усе впирається в ту саму вiйськову дисциплiну. Прямо вони менi цього не кажуть, але я бачу, що сумнiваються - чи не вчиняють вони чогось протизаконного. Гадаю, ваша згода як старшого офiцера знiме з них тягар сумнiвiв.

Очi моїх пiдопiчних аж палали, i я чудово розумiв їхнi почуття. Колись я був такий же молодий i теж мрiяв керувати космiчним кораблем. Менi довелося мрiяти до тридцяти шести рокiв...

- А ви, фрегат-капiтане? - запитав я у Анн-Марi. - Що ви про це думаєте?

- А що тут думати, сер? - питанням на питання вiдповiла вона. - Хiба ви можете їм заборонити?

- Так, певна рiч. - Я повернувся до своїх пiдопiчних. - Панове кадети... ех, чорт, хлопчики й дiвчатка. Робiть так, як вважаєте за потрiбне, а всю вiдповiдальнiсть я беру на себе. Бог вам у помiч.

Їхнi обличчя радiсно засяяли. Ворушинський офiцiйно подякував менi за спiвпрацю, потiм звернувся до своїх нових пiдлеглих:

- Панове офiцери, з вiдома вашого начальства ви тимчасово переведенi в пiдпорядкування Вiйськово-Космiчного Флоту Новоросiї. Накази про присвоєння вам капiтанських звань уже пiдписанi й негайно набувають чинностi. А зараз кроком руш до сьомого порталу для посадки на свої кораблi. Екiпажi вас уже чекають.

Хлопцi та дiвчата мало не галопом помчали до виходу, за ними пiшов i Ворушинський. У каюткомпанiї, крiм нас i Павла, залишилася тiльки Естер, яка несмiливо пiдступила до мене i промовила:

- Сер, я... я мушу подати у вiдставку.

- Так, я розумiю.

- Ви не заперечуєте?

- Не заперечую. Втiм, я не певен, що маю право прийняти твою вiдставку, але... гаразд, це вже мої проблеми. Бажаю тобi щастя, дiвчинко. Менi було приємно працювати з тобою.

- Менi також, сер. Дякую за все. - Естер пiдiйшла до Павла i взяла його за руку. - Ну, менi час... Тiльки не треба знову вiдраджувати. Я мушу.

Павло мовчки обiйняв її. Естер поклала голову на його плече, а вiн нiжно гладив її розкiшне руде волосся. Видовище було таким зворушливим, що менi стало нiяково.

Нарештi Естер вивiльнилася з обiймiв свого царственого нареченого i, пристрасно прошепотiвши: “Я повернуся, обов’язково...” - вибiгла з кают-компанiї. Павло провiв її довгим поглядом i сумно промовив:

- Я не хотiв її вiдпускати, але не мiг не вiдпустити. Вона б нiколи менi цього не пробачила.

- Ваша величносте... - почав було я, але вiн перебив мене:

- Просто Павло.

- Добре, Павле. Я сподiваюся, ви знаєте, що робите.

- Я теж на це сподiваюся, коммодоре. Але в будь-якому разi вибору не маю. Однак не вважайте мене марiонеткою в руках Вейдерової компанiї. Тиждень тому, пiсля викрадення батька, вони вiдкрили менi свої карти, i я вiдразу погодився з ними. Я злий на них, що вони так довго мали мене за дурня. Дуже злий, проте зараз, коли вирiшується доля моєї країни, не час для дрiб’язкових образ.

- Але до чого цi дитячi iгри? - запитала Анн-Марi. - Що за вперте бажання - звiльнити планету силами одних пiдлiткiв?

- А хто ще це зробить? Чотири роки тому ви намагалися, але не змогли. Або не схотiли. Нашi ж дорослi - це люди, якi звикли жити в неволi, серед них багато зрадникiв, узяти хоча б мого дядька. Тi, кому за двадцять, але ще немає тридцяти, загалом годяться. Але вони страшеннi сноби, коли йдеться про їхнiй вiк. Для них ми малолiтки, нездатнi нi на що серйозне. Подумайте самi, що сталося б, якби три роки тому Вейдер почав збирати органiзацiю не зi школярiв, а зi студентiв? Насамперед вони спробували б перехопити лiдерство, вони не змогли б змиритися, що ними керують п’ятнадцятирiчнi пiдлiтки. У результатi все закiнчилося б розколом, заздрiстю, ворожнечею i, як наслiдок, викриттям. Ви згоднi зi мною?

- Ну... мабуть, - вiдповiла Анн-Марi, а я промовчав.

- Вейдер мав план, - продовжував Павло, - останньої митi, оце саме зараз, залучити до справи старшокурсникiв i випускникiв льотних училищ. Але ми вiд нього вiдмовилися. На прикладi уряду та полiцiї переконалися, що з цього нiчого доброго не вийде. Спочатку я призначив на бiльшiсть мiнiстерських посад молодих людей, якi нещодавно отримали унiверситетськi дипломи. Вони лише на кiлька рокiв старшi вiд Вейдера, проте поводилися щодо нього вкрай нахабно й зухвало, дарма що вiн розумнiший вiд усiх них разом узятих. Те ж саме було i в полiцiї, тож позавчора менi довелося помiняти цих вискочок на старих досвiдчених урядовцiв, якi терпимiше ставляться до вiку своїх начальникiв - почасти тому, що визнали їх розум i компетентнiсть, а частково через звичку в усьому коритися государевiй волi. А щодо курсантiв-льотчикiв, то вони, щойно ставши капiтанами, вiдразу уявили б себе бувалими космiчними вовками, найкращими, найдосвiдченiшими бiйцями, неперевершеними стратегами й тактиками, i оспорювали б кожен наказ командирiв - на їхню думку, шмаркачiв. Тому нехай дорослi б’ються на планетi, а в космосi ми обiйдемося без них... До речi, можете не завдавати собi клопоту, пропонуючи Ворушинському допомогу, вiн однаково її не прийме. - Павло замовк i подивився на годинника. - А зараз я мушу повертатися на планету, за сорок хвилин розпочинається засiдання уряду. На решту ваших питань вiдповiсть адмiрал Ворушинський. Ви зможете знайти його або в головнiй рубцi, або в командному центрi.

- Отже, ми вже не полоненi? - запитав я.

- Уже нi. Тепер ви просто гостi. Можете вважати себе спостерiгачами вiд вашого Об’єднаного Комiтету.

Вiн рушив до виходу, але Анн-Марi його зупинила.

- Стривайте, Павле. Ви сказали, що засiдання уряду починається за сорок хвилин. Як же ви встигнете потрапити на планету?

Юний цар посмiхнувся.

- Так, зовсiм забув, що ви не в курсi. Вейдер менi казав, що коммодор Матусевич носив на зап’ястку транслятор, але уявлення не мав про його призначення. Рiч у тiм, панове, що в природi iснує таке явище, як ортогональнi трансляцiї. Вони називаються так тому, що перемiщення в просторi вiдбувається перпендикулярно до осi часу. Тобто миттєво. Iншими словами, це телепортацiя.
38
У головнiй рубцi Юрiя Ворушинського не було. Капiтан лiнкора, знайомий вже нам Борис Компактов, сказав, що адмiрал у командному центрi. Скориставшись тим, що нас нiхто не виганяв, ми трохи походили по рубцi, оглядаючи системи керування, аж очманiли вiд швидкостi, з якою корабель мчав до системи, подивувалися кiлькостi бортових запасiв дейтерiю i були вже геть шокованi його сумарною вогневою потужнiстю.

- Фантастика! - висловив я своє враження, коли ми з Анн-Марi залишили головну рубку. - Менi нiколи не хотiлося командувати великим кораблем. Але якби запропонували такого красеня, я б не встояв.

- А хто б устояв? - знизала плечима Анн-Марi.

У просторому командному центрi, крiм Ворушинського, був лише один хлопець у чинi старшого лейтенанта, який сидiв за пультами зв’язку. Сам Юрiй стояв зi стаканом соку посеред примiщення й дивився на величезний, на всю стiну стереоекран iз схематичним зображенням дром-зони у виглядi сфери з сiткою координат. Усерединi сфери було безладно розкидано близько сотнi блакитних цяток - за навiгацiйною термiнологiєю, опорнi канали або канали головного прiоритету. Бiльше трьох десяткiв таких каналiв були помiченi золотим ободами, i вiд кожного розходилися червонi лiнiї зi стрiлками на кiнцях, що явно позначали напрямки ударiв. Уважнiше придивившись, я помiтив, що стрiлки поволi рухаються в напрямку до зелених цяток усерединi й за межами сфери, якими, найпевнiше, були помiченi альвiйськi загороджувальнi станцiї. У верхньому правому кутку екрана йшов вiдлiк часу модельованої атаки - зараз хронометр показував 0 годин 17 хвилин, а секунди миготiли зi швидкiстю, яку не сприймало око.

Помiтивши нас, Юрiй кивнув, мовляв, зачекайте, i вiддав команду прискорити прокрутку сценарiю. Впродовж кiлькох хвилин червонi лiнiї, переломлюючись бiля зелених цяток, пронизали зигзагами всю дром-зону. Вiдлiк часу зупинився на показнику 04:56:00.

- Планується блiцкриг? - поцiкавився я.

- Щось на зразок, - вiдповiв Ворушинський. - За прогнозами комп’ютера, в ходi битви буде знищено близько вiсiмдесяти вiдсоткiв сил противника, дислокованих у районi дром-зони. Це за умови, звичайно, що альви битимуться до кiнця.

- А вашi втрати?

- З урахуванням недосвiдченостi екiпажiв, вiд сорока до шiстдесяти кораблiв i нуль людей особового складу. Але це в iдеалi. На жаль, лише в iдеалi.

Ну, припустiмо, щодо сорока - шiстдесяти кораблiв я йому повiрив. Бо вже в загальних рисах уявляв, яким потужним захистом вони обладнанi, а про озброєння й говорити нiчого - за словами Бориса Компактова, електромагнiтнi гармати гарантовано знищували ворога на вiдстанi трьохсот тисяч кiлометрiв, треба лише точно спрямувати пучок ЕМI в цiль. Але нульовi втрати серед особового складу...

- Якщо гинуть кораблi, - випередила мене Анн-Марi, - то гинуть i екiпажi.

- Це зовсiм не обов’язково, фрегат-капiтане. Люди можуть катапультуватися.

- Катапультуватися? - здивовано перепитала вона. - У космос?

- Нi, сюди, до нас... Ну, звiсно, ви ще не знаєте. Iснує таке явище...

- ...як ортогональнi трансляцiї, - пiдхопив я, миттю все зрозумiвши. - Павло нас уже просвiтив. Отже, в разi знищення корабля члени команди переправлятимуться на борт лiнкора?

- За планом саме так i має бути. Але я боюся, дуже боюся, що деякi хлопцi й дiвчата, всупереч найсуворiшим iнструкцiям, тягнутимуть до останнього, намагаючись урятувати свої кораблi. А в результатi... - Так i не договоривши, вiн прибрав з екрана схему дром-зони, а натомiсть виникла панорама всiяного зорями космосу. - Ви не проти перекусити? Я кажу про справжню їжу, а не про синтетику з харчового автомата. Учора ми призвали на службу учениць кулiнарних шкiл. На жаль, при вiдборi кандидатур нашi хлопцi бiльше керувалися зовнiшнiми даними, нiж оцiнками за фахом. Та загалом вони готують непогано.

Отримавши нашу згоду, Ворушинський негайно зв’язався з камбузом i замовив три порцiї обiду. Поки ми неквапом дiйшли до адмiральської каюти, там нас уже чекала гарненька дiвчина з вiзком, заставленим рiзними стравами. Швидко й умiло сервiрувавши стiл, вона побажала нам смачного й зникла. Ми заходилися обiдати, i невдовзi я переконався, що слова “готують непогано” - явне применшення кулiнарних здiбностей школярок. Хоча, можливо, Ворушинський був витонченим гурманом i звик харчуватися всiлякими делiкатесами, приготовленими за особливими рецептами, проте як на мене їжа була просто смачнюща.

- А знаєте, Юрiю, - озвалася Анн-Марi. - Мене здивувало, що ваш друг Борис Компактов лише капiтан першого рангу.

- Чому “лише”? Це звання цiлком вiдповiдає його посадi командира лiнкора. А ви, мабуть, чекали побачити тут цiле сузiр’я адмiралiв, так? Але ми не дiти, фрегат-капiтане, ми не в iграшки граємося. У нашому флотi лише вiсiм адмiралiв: з них один повний - я, один вiце - мiй заступник, а п’ятьма ескадрами командують контр-адмiрали. Подiлу на дивiзiони у нас немає, а бригади очолюють капiтани першого рангу.

- Разом виходить сiм адмiралiв, - пiдрахував я. - А де ж восьмий?

Губи Ворушинського скривилися у сумнiй усмiшцi:

- Мабуть, у кожному флотi є свої весiльнi адмiрали. Нас також це не оминуло. Тиждень тому я вiдсторонив Аню Корейко вiд командування ескадрою i призначив на її мiсце нового командувача.

- Як покарання за те, що вона прогавила Рашель i Валька?

- Нi. За витiвки зi странглетними запалами.

- То ви лише недавно дiзналися про це?

Вiн кивнув.

- З тих записiв, що їх передав вам альв. Ранiше ми були впевненi, що тут попрацював хтось iз вашого керiвництва. Ми навiть подумати не могли, що Аня й Сашко здатнi на таку дурiсть.

Я пирснув.

- Це ще м’яко сказано - дурiсть! Це справжнє безумство... Послухайте, Юрiю, я не питатиму, хто ви й звiдки, бо ви вже вiдмовилися вiдповiдати на це запитання. Але хоч якесь пояснення у вас є? Повиннi ж ви щось сказати iншим людям, повинен же Павло пояснити своїм пiдданим, звiдки у Новоросiї взявся свiй флот.

Ворушинський похитав головою.

- А от i помиляєтеся. Павло нiчого пояснювати не зобов’язаний - у цьому й полягає одна з переваг абсолютної монархiї. Та хiба лише монархiї? Хiба галлiйський уряд пояснював своїм громадянам, звiдки взялася технологiя керування каналами? Хiба вiн подiлився з iншими людськими планетами своїми науковими досягненнями? Нi! Просто сказав: “У нас є група вчених та iнженерiв, якi займаються секретними розробками”. От i все.

- Ага, зрозумiло. Отже, ви збираєтеся сказати: “Ми - група пiдлiткiв-вундеркiндiв, якi за кiлька рокiв зробили масу вiдкриттiв i побудували могутнiй космiчний флот для звiльнення Новоросiї”. По-вашому, це звучатиме правдоподiбно? Ви думаєте, хтось вам повiрить?

- Чесно кажучи, нас мало хвилює, повiрите ви нам чи нi. Вам доведеться сприймати нас такими, якi ми є.

- Авжеж, доведеться, - погодився я. - Безумовно, доведеться. Але я не розумiю, звiдки у вас таке агресивне несприйняття дорослих. Це властиво для дiтей, а ви ж самi стверджуєте, що не дiти. Тут я згоден з вами: ви хто завгодно, тiльки не дiти. I те, чим ви займаєтеся, нiяк не назвеш дитячими забавами. То в чому ж рiч, Юрiю?

Ворушинський довго мовчав, неквапно поїдаючи соковитий бiфштекс. Нарештi вiн пiдвiв на мене погляд i заговорив:

- До вашого вiдома, коммодоре, хронологiчно я старший вiд вас. Набагато старший. Бiологiчно менi лише вiсiмнадцять, проте я народився в серединi минулого сторiччя, точнiше, в 3456 роцi. Приблизно тодi ж, хтось трохи ранiше, а хтось пiзнiше, з’явилися на свiт i решта моїх товаришiв. Нам було по сiм рокiв, коли Чужi розпочали вiйну проти людства, а коли нам iшов чотирнадцятий рiк, капiтулювала Земля. Ми зi своїми старшими братами жили на планетi, про яку не знали нi люди, нi чужинцi. Не питайте, що це за планета i чому ми жили на нiй вiдособлено вiд решти свiту. Поки вам досить знати, що протягом багатьох столiть десь у Галактицi таємно iснувала невелика людська колонiя. Її мешканцi уважно спостерiгали за тим, що вiдбувається навколо, але завжди трималися в тiнi й нi в що не втручалися. Вони вважали себе частиною людства, проте за час, що минув вiд моменту заснування колонiї, вiдчуття спорiдненостi з iншими людьми притупилося, втратило емоцiйне забарвлення, стало абстрактним i умоглядним поняттям. Лише наше поколiння, що виросло на зламi епох, вiдрiзнялося вiд усiх попереднiх. З дитинства ми бачили, як гине велична людська цивiлiзацiя, на наших очах люди з володарiв Галактики перетворювалися на парiй. Пiд впливом цих трагiчних подiй формувалися нашi особистостi. Ми страждали разом з усiм людством, ми вiдчували свою приналежнiсть до нього -по-справжньому, кожною часточкою своєї iстоти.

Юрiй зробив коротку перерву, щоб розлити у нашi чашки гарячу каву. Потiм поставив перед Анн-Марi кришталеву попiльничку, тим самим даючи зрозумiти, що не заперечує проти її палiння, i продовжив свою розповiдь:

- Зате нашi старшi брати були зовсiм не такими. Вони холоднокровно стежили за подiями i з обурливою для нас безпристраснiстю оцiнювали шанси людства переламати хiд вiйни. Ми дедалi настирливiше вимагали втручання, але нас iгнорували. Захоплення габбарами Землi стало останньою краплею, що переповнила чашу нашого терпiння, i ми збунтувалися. На лихо, ми дiяли спонтанно, без наперед намiченого плану, тому старшi легко придушили наш заколот i... ну, грубо кажучи, приспали нас. На цiлих сто двадцять рокiв! Потiм вони таки дещо зробили, але зовсiм не те, чого ми хотiли. Вони вчинили, за їхнiм висловом, мiнiмально необхiдне втручання, щоб допомогти однiй з планет зберегти свою свободу й незалежнiсть, а вiдтак поступово зiбратися з силами для звiльнення решти людських свiтiв.

Похлинувшись димом, Анн-Марi голосно закашлялася.

- Що... Що ви сказали?

Ворушинський посмiхнувся.

- Ви мене правильно розчули, фрегат-капiтане. Менi шкода розвiнчувати солодкий для вас мiф про велич галлiйської науки, але це зовсiм не применшує величi вашої країни й вашого народу. Нашi старшi брати саме тому й обрали Терру-Галлiю, що вашi предки билися, як леви, i найбiльше годилися на роль рятiвникiв людства. Та й отримали вони дрiб’язок - лише деякi теоретичнi напрацювання, що були введенi в комп’ютер недавно померлого фiзика. Його колеги, знайшовши цi матерiали, продовжили дослiдження i невдовзi вийшли на странглетну реакцiю, а згодом вiдкрили принцип керування гiперканалами. На цьому нашi визнали свою мiсiю виконаною й повернулися до ролi пасивних спостерiгачiв. Щоправда, про всяк випадок вони побудували флот - той самий, яким зараз командую я, - щоб задiяти його в разi поразки Терри-Галлiї. Проте ваша планета встояла i пiсля столiтнiх приготувань перейшла в наступ на чужинцiв. А трохи бiльше чотирьох рокiв тому нас розбудили брати - вже не тi, звiсно, а iншi, але за своїми переконаннями дуже схожi на них, вихованi, що називається, у вiрному руслi. Вони сказали нам, що все гаразд, що людству бiльше не загрожує винищення. Ми подивилися на це “все гаразд” i вжахнулися. Людству справдi не загрожувало винищення, але за час нашого довгого сну вiд могутньої в минулому цивiлiзацiї, що володiла багатьма сотнями планет, залишилися жалюгiднi рештки. Чисельнiсть людей скоротилася майже в двадцятеро, а третина людства ще перебувала пiд владою Чужих. Проте ми, навченi попереднiм досвiдом, вiдверто не обурювалися й зробили вигляд, що задоволенi. Ми терпляче вичiкували, поки складуться сприятливi обставини, а потiм повстали й захопили всiх “правильних братiв” у полон. Зараз вони сплять, як ранiше спали ми. Ну а ми дiємо. Ось така наша iсторiя, панове. Тепер, маю надiю, ви розумiєте, що ми маємо вагомi причини не довiряти дорослим.

Я розгублено труснув головою.

- Боюся, марно питати, звiдки вашi старшi брати набралися тiєї мудростi, якою так милостиво подiлилися з галлiйцями.

- Поки що марно, - пiдтвердив Ворушинський. - Усьому свiй час.

- Припустiмо, ви кажете правду, - озвалася Анн-Марi. - Але тодi ви нiчим не кращi вiд своїх “братчикiв”. Рiзниця лише в тому, що вони спостерiгали за всiм вiдсторонено, а ви, вболiваючи за долю людства, весь цей час займалися партизанщиною. Заради своїх владних амбiцiй ви приховували вiд нас зброю, з допомогою якої ми вже давно могли б виграти вiйну. Якби чотири роки тому ми мали цi електромагнiтнi гармати...

- Ви їх мали, - м’яко перебив її Юрiй. - За нашими даними, першi дiючi моделi з’явилися ще у вiсiмдесят п’ятому, за рiк до початку операцiї “Визволення”. Поставити їх на потокове виробництво тодi не встигли, а вiдкладати саму операцiю визнали недоцiльним. Але пiсля того, як було успiшно звiльнено вiсiм людських планет, галлiйський уряд вирiшив заморозити роботи над ЕМI-випромiнювачами.

- Ви брешете! - вражено вигукнула Анн-Марi.

- На жаль, фрегат-капiтане, нi. I навiть не помиляюся. Ви маєте у своєму розпорядженнi майже все, чим начиненi нашi кораблi. I електромагнiтнi гармати, i гравiкомпенсатори нового поколiння, i метод надщiльного зрiджування дейтерiю, i термоядернi реактори з мезонними каталiзаторами, що дозволяють на порядок збiльшити швидкiсть керованого синтезу, i детектори, здатнi сканувати канали другого роду. Я вже не кажу про телепортацiю - саме так ваша група була доправлена на Новоросiю, а коммодор Матусевич до того ж постiйно носив годинника iз вмонтованим у нього транслятором.

Я не втримався вiд зубного скреготу, пригадавши той спектакль, який розiгрували перед нами Буало з Нарсежаком. Хай йому бiс, ми просто сидiли у шатлi, а на екранах нам прокручували змонтований запис! Потiм ми прийняли снодiйне, i нас швиденько перемiстили на планету. Немає нiчого дивного, що командир крила, яке супроводжувало “Каллiсто”, не бачив, як вiд корабля вiдлiтає шатл...

- Проте ваше керiвництво, - вiв далi Ворушинський, - не використовує цi новiтнi розробки для переоснащення флоту. На це є двi причини. Перша - елементарна параноя. На вiдмiну вiд тих же глюонних бомб, ЕМI-випромiнювачi не стратегiчна, а тактична зброя. Тобто вони ефективнi лише при масовому застосуваннi. Кiлька кораблiв з електромагнiтними гарматами результат битви аж нiяк не вирiшать - ними слiд озброїти як мiнiмум кiлька ескадр. А отже, iснує великий ризик, що чужинцi, захопивши один корабель, заволодiють цим секретом. Те ж саме стосується i телепортацiї, та й iнших технологiй. У своїй параної ви дiйшли до того, що не користуєтеся нуль-порталами навiть у себе вдома, за надiйно заблокованими дром-зонами. Уявiть лишень, який економiчний ефект дало б їхнє широке впровадження!

- Так, уявляємо, - кивнув я.

- Але це тiльки одна причина. Є й iнша, вагомiша. Галлiйцi звикли воювати, це стало стилем їхнього життя, сенсом iснування. А звiльнення решти людських планет означало б закiнчення активної фази вiйни, перехiд економiки та суспiльства на мирнi рейки. Для багатьох це було неприйнятним.

- Ви хочете сказати, - промовила Анн-Марi, мало не задихнувшись вiд обурення, - що наш уряд i командування свiдомо затягують вiйну?

- Навряд. Думаю, що переважна бiльшiсть ваших лiдерiв щиро прагне найшвидшої перемоги, але лише на свiдомому рiвнi. А пiдсвiдомо вони не хочуть закiнчення вiйни, бо не уявляють, як житимуть далi, тому користаються найменшою зачiпкою, щоб вiдтягти цей момент. Коли ми зрозумiли це, то мали два варiанти дiй - або зв’язатися з урядами iнших людських планет i передати їм нашi кораблi, або самим скористатися ними. Я голосував за перше, але опинився в меншостi. Ми патологiчно не довiряємо дорослим, що правда, то правда. Мої товаришi боялися знову помилитися й вирiшили дiяти самостiйно, не контактуючи з вашими властями. Не заперечуватиму, можливо, ми вчинили по-дитячому. До речi, Корейко з Кисельовим у цiй суперечцi пiдтримували мене, а їхня безглузда витiвка з передачею альвам странглетних запалiв була жестом вiдчаю. Вони розраховували, що волохатики негайно застосують отриману зброю проти габбарiв, i це змусить керiвництво Терри-Галлiї вiдмовитися вiд полiтики затягування вiйни.

Я долив у свою чашку кави й кинув туди кружальце лимона. Вiд почутого менi паморочилося в головi.

- Важко повiрити в те, що ви розповiли, але не виключаю, що це може виявитися правдою. А вам точно вiдомо, що ми маємо всi необхiднi технологiї? Може, ЕМI-випромiнювачi в нас є, але надiйного захисту ще не розроблено. Тодi застосовувати цю зброю неможливо - вона вражатиме не лише ворога, а й кораблi, на яких встановлена.

- Захист ви маєте, - запевнив Юрiй. - Нам точно вiдомо. Рiч у тому, що вже пiвстолiття головний науково-дослiдний центр Терри-Галлiї знаходиться в сусiднiй галактицi Туманнiсть Андромеди. Там люди почуваються в цiлковитiй безпецi, не замикають дром-зони на замок, не тримають у кожнiй системi озброєний до зубiв флот, тож нашим братам було неважко стежити за ходом роботи ваших учених та iнженерiв. Ми переглянули всi їхнi записи i...

Його перебив дзвiнок iнтеркому. Не встаючи з мiсця, Ворушинський наказав комп’ютеру вiдповiсти, i на екранi з’явилося обличчя того самого юнака-зв’язкiвця, якого ми бачили в командному центрi.

- Адмiрале, отримано термiновий виклик з розташування Шостої бригади.

- Гаразд, лейтенанте, з’єднуйте.

- Слухаюсь!

Хлопця на екранi змiнила дiвчина, не набагато старша, але з капiтанськими погонами. Обмiнявшись з Юрiєм вiтаннями, вона доповiла:

- З’явився наш утiкач, адмiрале. Щойно до системи Бети Горинича увiйшов крейсер “Нахiмов”.

Ворушинський здивовано звiв брови.

- Один? Без супроводу?

- Так точно.

- Хто ним командує?

- Хто й викрав. Рейчел МакЛейн, вона ж Рашель Леблан. Називає себе лейтенантом-командором i стверджує, що судно є законним трофеєм ВКС Землi.

- Дуже, дуже дивно... I що вона вiд нас хоче?

- Пропонує свої послуги. Свої i свого корабля - саме так вона висловилася.

Юрiй обурився:

- Нечуване нахабство! Спочатку поцупила крейсер, а зараз пропонує послуги. Це ж треба... Вона зараз на зв’язку?

- Так.

- Виконую!

Картинка знову змiнилася, i тепер з екрана на нас дивилася Рашель. Побачивши мене, донька радiсно всмiхнулась, але вже наступної секунди її обличчя набуло строгого виразу, i вона чiтко козирнула:

- Адмiрале, коммодоре, фрегат-капiтане!

Тут я, мабуть, порушив субординацiю. Хоча це спiрне питання - Вiйськово-Космiчний Флот Новоросiї не визнаний Землею, а отже, формально Ворушинський не був для мене старшим офiцером. Але у всякому разi я заговорив першим:

- Що вiдбувається, мiчмане Леблан? Чому ви тут? Щось я сумнiваюся, що ви дiєте з вiдома головного командування.

- Коммодоре, сер! - чiтко проказала Рашель. - Можливо, я порушила певнi правила та iнструкцiї. Я готова за це вiдповiсти. Але мої дiї продиктованi найголовнiшим, найпрiоритетнiшим пунктом статуту, який стверджує, що найперший обов’язок кожного вiйськового - служити людству. Менi стало вiдомо, що найближчим часом має розпочатися операцiя зi звiльнення Новоросiї; також я знаю, що в її збройних силах серйознi кадровi проблеми. Я вирiшила, що моя допомога буде далеко не зайвою. Смiю сподiватися, що за досвiдом i квалiфiкацiєю не поступаюся бiльшостi вiйськовослужбовцiв новоросiйського флоту. Крiм того, на борту мого корабля перебувають три члени командного складу цього флоту - це капiтан другого рангу Рахманов, капiтан першого рангу Кисельов i контр-адмiрал Корейко. Я вважаю, що вони не останнi люди в...

Договорити Рашель на встигла, оскiльки Юрiй так рiзко пiдхопився на ноги, що мало не перекинув стiл.

- Корейко i Кисельов з вами?!

- Так, сер. Зараз вони на кораблi як почеснi полоненi. До речi, вам привiт з Хейни.

- Що?!

- Саме так, адмiрале. Ми знайшли вашу головну базу i взяли її пiд свiй контроль. А коли прибув надiсланий вами корабель, ми захопили його за допомогою стазис-поля. Зараз вiн конфiскований для потреб нового керiвництва бази, Корейко i Кисельова ми вам повертаємо, а прибулий з ними екс-цар Олександр знаходиться пiд арештом разом iз вашими братами та сестрами. За першою ж вимогою ми готовi передати їх до ваших рук, нам вони не потрiбнi. А от систему Хейни ви назад не отримаєте - тепер вона наша.

- Нi! Ви не посмiєте! Ми не допустимо, щоб галлiйцi одноосiбно заволодiли Хейною.

- Не турбуйтеся, не заволодiють. До вашого вiдома, я не галлiйка, а землянка.

- Один бiс. Усi вищi керiвнi посади на Землi обiймають вихiдцi з Терри-Галлiї, i вони дiють в iнтересах своєї батькiвщини. А секрети Хейни мають належати всьому людству.

Рашель кивнула:

- Так воно й буде, сер. Це не обiцянка, а констатацiя факту. Зараз там господарює екiпаж “Експлорера-13” на чолi з капiтаном Кляйном i лейтенантом славонського флоту Вальком. Їхнi посланцi вже прибули або ось-ось мають прибути в розташування Об’єднаного Комiтету, щоб вступити в переговори з керiвництвом Спiвдружностi. Вони згоднi поступитися владою над Хейною лише комiсiї, що складатиметься з повноважних представникiв усiх людських планет.

Юрiй сiв, спершись лiктем на стiл, i уткнув пiдборiддя в долонi. На обличчi його застиг розгублений вираз.

А я, зiставивши щойно почуте з розповiддю Ворушинського, почав дещо розумiти. Анн-Марi, судячи з її погляду, також. Проте ми не втручалися й мовчали.

- Ну що ж, - нарештi мовив Юрiй. - Хай так i буде. Мене це влаштовує. Щоправда, Вейдер i ще дехто будуть обуренi, вони ж уявляли себе майбутнiми благодiйниками людства, але менi їхнi лаври до лампочки... Гаразд, лейтенанте-командоре Леблан, ми приймаємо вашi послуги. Будь ласка, передайте адмiрала Корейко i капiтана Кисельова командуванню Шостої бригади, а натомiсть отримаєте екiпаж. Нуль-портал у вас функцiонує?

- Ми ж розмовляємо по нуль-зв’язку, отже, так. Тiльки не подумайте надсилати десантний загiн. У вас нiчого не вийде, я цiлком контролюю корабель.

- Заспокойтеся, нiякого десанту не буде. Зараз нам ще бiйки мiж своїми не вистачало. Вам нададуть з резерву бортiнженера, двох артилеристiв i офiцера зв’язку. Другим пiлотом я призначаю капiтана-лейтенанта Рахманова.

- Але ж, адмiрале, - заперечила Рашель, - на ваших тренажерах Рахманов був командиром крила.

- Вiн розжалуваний за участь у захопленнi корабля. Якщо ви виконували свiй обов’язок, то Рахманов був най­справж­нi­сiньким бунтiвником.

- Вiн же не знав...

Проте Ворушинський був невблаганним.

- Саме тому, через присутнiсть пом’якшувальних обставин, я не застосовуватиму проти нього жорсткiших санкцiй, а обмежуся пониженням у званнi й посадi.

- Та ви просто мстите Олеговi! - обурено вигукнула Рашель. - Мстите за те, що Павло завжди ставився до нього краще, нiж до вас. Це негiдно, це...

Тут з-за кадру її перебив голос самого Олега:

- Годi, Рашель, не сперечайся. Мене це влаштовує. Буду другим пiлотом.

Донька спохмурнiла.

- Гаразд, адмiрале, воля ваша. Як кажуть новоросiйцi, дiло хазяйське. Але в такому разi я висуваю додаткову умову.

- Яку ж?

- Ви маєте офiцiйно визнати законнiсть захоплення крейсера “Нахiмов” як вiйськового трофея i вiдмовитися вiд будь-яких претензiй на нього. Тiльки тодi я погоджуся до вас приєднатися.

Ворушинський гмикнув:

- Губа у вас не з лопуцька. Але менi чомусь здається, що ви приєднаєтеся до нас, навiть якщо я вiдкину всi вашi умови. Хоча треба подумати. - Вiн запитливо глянув на мене. - Що скажете, коммодоре? Чи вартi послуги вашої доньки цiлого корабля?

Поки я вагався з вiдповiддю, Анн-Марi порадила:

- Погоджуйтесь, адмiрале, не схибите. Це я вам гарантую.