Селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35

Таблиця 1. Рецепти преміксів, на 1 тонну

Тривалість основного періоду досліду становила 90 діб. Всі рецепти преміксів виготовлялися фірмою “САН” на обладнанні інституту тваринництва УААН. Раціони годівлі вівцематок протягом досліду залишалися незмінними. Годівля ягнят була груповою, тричі на добу, поїння вволю. Рівень годівлі тварин всіх піддослідних груп був однаковий.

Таблиця 2. Динаміка живої маси ягнят,

Так, якщо на початку досліду жива маса ягнят була майже однаковою (4,35-4,40 кг), то вже у тримісячному віці тварини першої (20,8 кг) та другої (21,6 кг) дослідних груп переважали контрольних на 1,1 та 1,9 кг (Р<0,05). Аналогічні результати були одержані і за середньодобовим приростом живої маси, який у дослідних групах становив 182 та 191 г, що відповідно на 7,0 та 12,3% (Р<0,05) був вищим, ніж у контролі (170 г). Водночас з цим, витрати кормів на 1 кг приросту у молодняку овець дослідних груп зменшувалися на 6,1 та 9,4%. Найменшими витратами кормів проти контролю (4,3 корм. од.) відзначалися тварини ІІ дослідної групи (3,9 корм. од.).

Важливими показниками, що характеризують ефективність використання поживних речовин раціону, є коефіцієнти перетравності. Результати фізіологічних досліджень свідчать, що перетравність поживних речовин раціонів з включенням преміксів різного складу була достатньо високою у ягнят всіх піддослідних груп (табл. 3).

Водночас з цим, введення експериментальних преміксів у раціони ягнят І та ІІ дослідних груп підвищило перетравність сухої речовини на 2,04 та 5,23 абс.% (Р0,05), органічної – на 1,94 та 4,67, протеїну – на 1,62 та 4,08, жиру – на 7,98 та 7,01, клітковини – на 4,47 та 9,56 (Р0,05) і безазотистих екстрактивних речовин (ІІ дослідна група) – на 3,15% порівняно з їх контрольними аналогами.

Таблиця 3. Перетравність поживних речовин, %,

Більш високі коефіцієнти перетравності за всіма досліджуваними показниками відмічені у тварин ІІ дослідної групи, в складі раціонів яких використовували премікс П-2.

Збалансованість раціонів дослідних ягнят за вітамінами та мінеральними елементами позитивно вплинула не тільки на перетравність поживних речовин кормів, але й на використання ними азоту (табл. 4).

Таблиця 4. Середньодобовий баланс азоту,

Показник	Група тварин
	контрольна	дослідні
		І	ІІ
Прийнято з кормом, г	28,40,40	26,92,70	27,63,07
Виділено з калом, г	6,90,51	6,10,36	5,70,73
Перетравлено, г	21,50,26	20,82,35	21,92,49
Виділено із січею, г	8,81,38	7,50,49	7,70,43
Засвоєно, г	12,71,64	13,32,48	14,22,90
% від прийнятого	44,7	49,4	51,4
% від перетравленого	59,1	63,9	64,8

Так, при практично однаковій кількості прийнятого з кормом азоту (26,9-28,4 г) виділення його з продуктами обміну було меншим у молодняку овець І та ІІ дослідних груп відповідно на 2,1 та 2,3 г від їх контрольних аналогів. Завдяки меншому виділенню азоту, в тілі дослідних тварин його відкладалось на 0,6 та 1,5 г, або на 4,7 та 11,8% більше, ніж у контрольних.

За показниками використання азоту до прийнятої (49,4 та 51,4%) і перетравленої (63,9 та 64,8%) кількості тварини І та ІІ дослідних груп також перевищували контроль (44,7 та 59,1%). Краще засвоєння азоту дослідними ягнятами пояснюється підвищенням біологічної цінності їх раціону за рахунок оптимізації мінерального живлення та включення ферментно-пробіотичного комплексу.

Показниками, що характеризують обмін речовин в організмі і забезпеченність тварин мінеральними елементами, є дані про використання ними кальцію та фосфору. Вивчення балансу кальцію показало, що його відкладення у тілі ягнят контрольної групи становило 3,21 г або 34,7% від прийнятого з кормом, І дослідної – 3,04 г та 36% і ІІ дослідної групи – 3,69 г та 37,8%. Більш високим рівнем засвоювання кальцію відзначалися тварини ІІ дослідної групи.

Щодо балансу фосфору, то при аналізі його обміну встановлена аналогічна тенденція, де рівень засвоювання цього елементу (в % до прийнятої кількості) підвищується в дослідних групах на 3,6 та 4,8% по відношенню до контролю (39,2%).

При вивченні біохімічних показників крові піддослідних тварин не відмічено помітних відхилень від фізіологічної норми. Поряд з цим спостерігається тенденція до зміни деяких показників, що характеризують перебіг метаболічних процесів в організмі тварин. Так, у крові ягнят І та ІІ дослідних груп порівняно з контролем відзначено збільшення вмісту гемоглобіну на 13,3 та 16% (Р0,05), еритроцитів – на 5,7 та 2,7% (Р0,05), загального білка – на 14,4 та 15,5% (Р0,05), що свідчить про підвищений рівень окисно-відновних процесів та більш посилений обмін в їх організмі.

Важливим фактором, що визначає доцільність використання кормів, є їх вартість та продуктивна дія на організм тварини. Економічні розрахунки свідчать про те, що застосування експериментальних преміксів у раціонах ягнят І та ІІ дослідної групи за період досліду підвищило витрати кормів на 0,3 та 2,1 грн. в середньому на голову. Але більш висока інтенсивність росту дослідних тварин дозволило одержати додатковий прибуток 15,5 та 24,6 грн./гол..

Висновки. Розроблено рецепти преміксів, які забезпечують повноцінність годівлі молодняку овець асканійського багатоплідного каракулю за вітамінним та мінеральним живленням. Включення їх у раціони ягнят покращує перетравність і засвоєння кормів, що відповідно сприяє підвищенню на 7-12% інтенсивності росту молодняку та дозволяє зменшити на 7-9% витрати кормів на одиницю продукції.

Список використанної літератури
1. Стапай П.В. Фізіолого-біохімічні основи живлення овець / П.В. Стапай – Львів, 2007. – 98 с.

2. Лапшин С. А. Новое в минеральном питании сельскохозяйственных животных / С. А. Лапшин – М.: Росагропромиздат, 1988. – 207 с.

3. Георгиевский В. И. Минеральное питание животных / В. И. Георгиевский – М.: Колос, 1979. – 471 с.

4.  Методичні рекомендації з використання солемінеральних сумішей в годівлі овець у господарствах різних регіонів України / [Г. М. Седіло, І. А. Макар, П. В. Стапай та ін. ]. – Львів, 2003. – 15 с.

5. Минеральные вещества в кормлении овец: метод. рек. / [И. А. Макар, П. В. Стапай, В. В. Гуменюк и др.]. – Львов, 1985. – 21 с.

6. Кулешов К. П. Рост ягнят при скармливании им минерального премикса / К. П. Кулешов // Овцы, козы, шерстяное дело. – 2007. - №1. – С. 56-59.

7. Комбикорма, кормовые добавки и ЗЦМ для животных: справочник / [В. А.Крохина, А. П.Калашников, В. И.Фесинин и др.]. – М.: Агропромиздат, 1990. – 304 с.

Е К О Н О М І К А
УДК 658.56
ТЕОРЕТИчні ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ ВІВЧАРСТВА
Л. В. Жарук, канд. екон. наук
Інститут тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства
Стаття присвячена дослідженню сутності управління якістю та конкурентоспроможності продукції вітчизняного виробництва, зокрема продукції вівчарства. Відзначено важливість сертифікації систем менеджменту якості, як способу її підтвердження та захисту прав споживачів.
Ключові слова: управління якістю, конкурентоспроможність, продукція вівчарства, вовна.
Жорстка і неослабна конкурентна боротьба на світових ринках, особливо у зв'язку зі вступом до СОТ, потребує від України, яка намагається стати рівноправним гравцем на світовому економічному просторі, досконалого знання кон'юнктури ринку, розробки довгострокової зваженої стратегії та, головне - застосування ефективних механізмів закріплення й утримання стійких позицій на ньому. Необхідною передумовою успішної реалізації Україною такої зовнішньоекономічної політики є формування в країні потужного науково-технічного та економічного потенціалу, котрий спирався б на інноваційну основу та управління якістю, які забезпечать їй прорив на міжнародні ринки, насамперед, з високотехнологічною продукцією.

Отже, завдання підвищення конкурентоспроможності підприємств „проблемних" галузей, зокрема з виробництва та переробки вовни, є на сьогодні ключовим, оскільки практика свідчить, що більшість вітчизняних суб'єктів господарювання не може зайняти гідну позицію на ринку, насамперед, через невідповідний рівень якості.

Статтю присвячено дослідженню науково-теоретичних підходів до управління якістю продукції вівчарства та розробці теоретичних і практичних рекомендацій щодо управління якістю вівчарської продукції.

Результати дослідження. Розгляд будь-якого питання чи проблеми необхідно починати з визначення тих понять і термінів, що з ними пов'язані. В галузі управління якістю центральними поняттями виступають "якість продукції", "система якості (система менедж­менту якості)", "управління якістю", "забезпечення якості", "поліпшення якості", "витрати на якість", "сертифікація" і ряд інших термінів.

Визначення "якості", що міститься в стандарті ISO 8402-94, передбачає орієнтацію на думку споживачів. Тобто враховуються потреби споживачів (замовників), їх вимоги до властивостей і характеристик товарів та послуг. Відповідно до цього визначення продукція визнається якісною, якщо вона не тільки добре виконує покладені на неї функції, але й відповідає потребам і вимогам споживачів. У відповідності з даним положенням якість відноситься до сфери суб'єктивних оцінок. Тобто, якщо продукція задовольняє потреби споживачів, то вона відрізняється певними якісними характеристиками, а якщо навпаки - то за якістю не відповідає вимогам. Міжнародні стандарти ISO 9000 версії 2000 р. внесли певні зміни в тлумачення поняття якості. Стандартом ISO 9000-2000 якість інтерпретується як рівень, якому відповідає характеристика продукції. Поняття якості, як відповідності призначенню, було переважним в умовах планової економіки.

У відповідності до "загального управління якістю" якість пов'язана не з наявністю тих чи інших характеристик продукції, а з її здатністю задовольняти потреби споживача. Якість сьогодні - це задоволення замовника. Таке спрощене розуміння якості викликає деякі заперечення. Тому, що дане трактування не враховує саму сутність якості.

Визначення потреб споживачів та відповідність характеристик продукції є особливо важливим для вовни як умова формування конкурентоспроможності вівчарських підприємств.

В.Е. Швець вважає, що технократичний погляд по відношенню до якості продукції не охоплює економічні показники, показники ступеня задоволеності споживачів [1]. У його визначенні увага концентрується на системі взаємин між виробником продукції і зацікавленими сторонами з приводу властивостей продукції. Тобто автор акцентує свою увагу не тільки на задоволенні потреб споживачів, але й на задоволенні інтересів виробників продукції.

За останнє десятиліття створення, впровадження та сертифікація систем якості відповідно до міжнародних стандартів ІSО серії 9000 отримало все більшу популярність серед підприємств промислово розвинутих країн. Крім цього, збільшується кількість країн, у яких на підприємствах створюються та сертифікуються системи якості відповідно до цих стандартів, а також кількість країн, де дані міжнародні стандарти визнані як національні.

На даний час наявність міжнародного сертифікату на систему якості є необхідною умовою в переговорах із замовником. Тобто закордонний або вітчизняний замовник починає переговори про вкладення контракту з перевірки наявності міжнародного сертифіката на систему якості [2, 3]. Ця необхідність викликана тим, що потенційний замовник хоче бути впевненим – підприємство здатне випускати продукцію високої якості, яка задовольняє всі його вимоги.

В Україні на сьогодні діють розроблені колективом вчених інституту «Асканія-Нова» національні стандарти на вовну тонку, напівтонку та грубу. Сфера їх застосування поширена на немиту вовну (отриману безпосередньо на вівчарських підприємствах), підготовлену з відривом частин руна, а також розсортовану за фізичними та технологічними властивостями. Згідно стандарту , за станом вовну поділяють в залежності від вмісту рослинних домішок і втрати міцності на розрив на: вільну від домішок, мало засмічену, дуже засмічену, дефектну, засмічено-дефектну. Виробник повинен гарантувати відповідність вовни стандарту за умови дотримання вимог транспортування та зберігання. Погіршення якості вовни впливає на зниження реалізаційних цін на неї і, як наслідок, призводить до збитковості галузі. Тому для забезпечення прибутковості вівчарства необхідно введення системи управління якістю вівчарської продукції (рис. 1).

Дотримання вимог національних стандартів – один з елементів управління системою якості, яка крім того, включає мотивацію виробників вовни до забезпечення та підвищення якості. Технологічна та технічна складова передбачає запровадження та використання сертифікованого за міжнародними стандартами виробничого обладнання та виконання технологічних операцій, згідно їх вимог. Базується управління якістю вівчарської продукції на використанні інновацій під науковим супроводом. За умови запровадження даної системи буде отримана високоякісна продукція вівчарства, яка відповідатиме міжнародним стандартам.

Рис 1. Схема управління якістю продукції вівчарства

Усі вигоди, що може одержати вівчарське підприємство в результаті створення, впровадження та сертифікації систем якості за міжнародними стандартами ISO серії 9000, доцільно об'єднати в наступні три групи :

• 
  збільшення обсягу продажу;
  
• 
  зниження собівартості продукції;
  
• 
  можливість збільшення ціни на продукцію.
  

Сертифікація продукції у світовій практиці виступає як основний засіб підтвердження її якості, а також засобом захисту інтересів і прав споживачів. Для успішної сертифікації вітчизняної продукції за міжнародними стандартами важливого значення набуває переорієнтація системи сертифікації України до вимог світового ринку, а також гармонізація основної частини вітчизняних стандартів відповідно до міжнародних стандартів.