Селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35

З.К. Гаджиев, канд. с.-х. наук,

И.И. Селькин, д-р с.-х. наук

Молодая баранина обладает рядом высоких потребительских качеств, которые объясняются значительным содержанием в ней мышечной ткани и наименьшим содержанием соединительной и жировой.

У овец соотношение в туше мяса и костей связано с породными особенностями. Многочисленные данные свидетельствуют о том, что содержание костей в туше должно быть минимальным, но не в ущерб здоровью и конституции животного, а содержание мышц - оптимальным. Изучение роста костной и мышечной тканей с учетом генетических и паратипических факторов является необходимым условием решения задачи, предусматривающей повышение мясной продуктивности.

Материал и методика исследований. Экспериментальная часть работы выполнена на баранчиках пяти (карачаевской, лезгинской, андийской, тушинской, осетинской) грубошерстных пород в постнатальном онтогенезе, в условиях отгонно-горного содержания, в хозяйствах, занимающихся разведением грубошерстных овец и в лабораториях СНИИЖК, ДагНИИСХ, СКНИИГПСХ. Контрольный убой проведен в соответствии с методикой ВИЖ (1978) и ГОСТом 7596-81. В нашей работе химический состав мышечной ткани изучался по показателям длиннейшей мышцы спины. При этом определялись содержание влаги, протеина, жира и золы по общепринятым методикам.

Результаты исследований. Как и другие показатели мясной продуктивности, химический состав мышечной ткани зависит от породы, возраста и пола животных.

Так, если содержание влаги в мышцах 4,5-месячных баранчиков в зависимости от породы колебался в пределах 61,9-62,5%, то в 20-месячном возрасте этот показатель колебался в пределах 59,6-59,9%. Причем, эта разница у баранов карачаевской породы составила 2,6, лезгинских овец -2,2; андийских – 2,4, тушинских – 2,2 и осетинских – 2,4 абс. процента.

При отбивке в зависимости от породы содержание протеина в мясе составило 20,7-20,24% и в возрасте 20 месяцев - 19,89-20,27 %, а снижение показателя с возрастом составило от 0 до 0,45 абс. процента. В возрасте 4,5 и 10 месяцев преимущество по содержанию протеина было у баранчиков лезгинской породы. Разница с баранчиками других пород колебалась в пределах 0,24-0,41 абс. процента. Баранчики тушинской (20,27 %) и осетинской (20,21%) породы в 15 и 20-месячном возрасте характеризовались наиболее высокими показателями по сравнению со сверстниками других пород.

В отличие от содержания протеина и влаги в мышцах, с возрастом наблюдается некоторый рост жировой составляющей мышечной ткани. При практически равнозначном количестве жира в возрасте 4,5 месяцев (16,4-17,0%) у всех пород овец с возрастом происходит увеличение относительного содержания жира, которое у баранчиков карачаевской породы составляет 2,7 абс. процента и было наибольшим, а наименьшим 2,1% - у тушинских баранов. Остальные породы занимали промежуточное положение.

В целом следует отметить, что жиро-протеиновое соотношение мяса баранов грубошерстных пород наиболее благоприятное, обуславливающее питательность и вкусовые качества, так как отношение жира и протеина приближается к соотношению 1:1.

Животные разных пород во все возрастные периоды по содержанию минеральных веществ практически заметных различий не имели. Количество золы колебалось в пределах 0,92-1,13 %, при разнице между крайними вариантами равной 0,09 абс. процента.

Эти данные позволяют отметить, что калорийность мяса баранчиков изучаемых пород с возрастом повышается. Если при отбивке эти показатели составляют 2351-2404ккал, то в 20-месячном возрасте они составляют 2537-2623ккал. Разница в среднем составляет 186-219 ккал, или 7,3-8,3%. Максимальные показатели калорийности наблюдались в мясе овец андийской породы. Соответственно, аналогичные результаты получены при определении энергетической ценности мяса (МДж).

Живая масса и убойные показатели не дают полного представления о мясной ценности животных, так как туша в значительной своей части (на 15-25%) является несъедобной и состоит из костей и сухожилий. Эта часть зависит от разных факторов: породы, пола, условий содержания и т.д. колеблется в довольно широких пределах.

Коэффициент мясности. Важным показателем мясных качеств овец является коэффициент мясности, показывающий количество (массу) мускулатуры, приходящееся на 1кг костей. В таблице 2 приведены коэффициенты мясности в тушах грубошерстных пород в различном возрасте. Эти данные подтверждают общепринятые показатели грубошерстных пород мясошерстно-молочного направления.

Анализируя данные этой таблицы, следует отметить довольно стабильные в одном возрасте показатели коэффициентов мясности у баранчиков разных пород. Колебания в 4,5-месячном возрасте составляли 2,80-2,84, в 10 месяцев – 2,87-2,90, в 15 месяцев – 2,89-3,02 и 20 месяцев – 3,07-3,16. Причем с возрастом этот показатель увеличивается у баранчиков карачаевской породы на 0,26, или 9,3%, лезгинской – на 0,34, или 12,1%, андийской – на 0,32, или 11,3%, тушинской – на 0,31, или 11,1% и осетинской – на 0,30, или 10,7%.

Тем не менее, баранчики андийской породы имели самые высокие показатели коэффициента мясности (2,84-3,18) во все возрастные периоды, а самые низкие, исключая 20-месячный возраст, имели баранчики осетинской породы. Эти данные свидетельствуют о том, что туши андийских баранчиков были более полномясные, в них относительно больше мякотной части и меньше костей в сравнении со сверстниками других пород.

Мышечно-жировое соотношение во все возрастные периоды наименьшим было у баранчиков тушинской породы. В одном возрасте межпородные различия были существенны. Так, в 4,5-месячном возрасте разница между самым высоким и низким показателями составляла - 2,12; в 10 месяцев – 1,86; в 15 месяцев – 1,62 и 20 месяцев – 1,49.

Причем с возрастом этот показатель снижается у баранчиков карачаевской породы на 4,45, или 22,5 %, лезгинской – на, 5,86 или 28,9 %, андийской – на 5,39, или 28,0 %, тушинской – на 4,37, или 24,0 % и осетинской – на 3,99, или 21,4 %.
Таблица 3.  Мышечно-жировое отношение в тушах грубошерстных баранов разного возраста

УДК 636.32/38

Ключові слова: смушки, тип, жакетний, плоский, ребристий, молоко, вовна, ефективність.

Слід зазначити, що в основу створення багатьох типів овець каракульської породи покладена смушкова продукція, якість смушків та їх забарвлення [1].

В Україні у 1971 році було затверджено асканійський породний тип багатоплідних каракульських овець чорного забарвлення [2].

В останні роки в господарстві інституту «Асканія-Нова» проводилася селекційна робота зі створення стада овець сірого забарвлення [3].

В середньоазіатських державах робота з каракульськими вівцями була також спрямована на одержання смушків різного забарвлення (сур, чорного, сірого, розового та інші.)

За останні роки в зонах розведення каракульських овець (Україна, Молдова, Узбекистан та інші) у зв’язку з вимогами ринку почали накопичувати тварин ребристого та плоского смушкових типів з метою одержання тонкоміздрових перших сортів.

Окремі дослідження були спрямовані на вивчення молочної продуктивності каракульських овець [4]. Однак, до цього часу селекції каракульських овець за молочною продуктивністю не приділялося належної уваги.

Вперше на Буковині протягом багатьох років проводилася робота зі створення нового типу овець з високою якістю смушків, в основному плоского і ребристого типів, надзвичайно високим виходом товарного молока.

Дослідження виконувалися згідно тематичного плану науково-дослідних робіт за програмою «Вівчарство» і входили до тематичного плану Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф.Іванова «Асканія-Нова».

Метою досліджень було створення нового буковинського типу асканійської каракульської породи овець з високою якістю смушків і виходом товарного молока не менше 80 кг. При цьому передбачалось вивчення конституції тварин, екстер’єрних та біологічних особливостей, якості нащадків, основних селекційно-господарських ознак, вовнової та молочної продуктивності.

На першому етапі використовували місцевих грубововнових овець типу чушка, від яких одержували мерлушку невисокої якості, грубу вовну і товарне молоко для виготовлення бринзи. Для покращення місцевих овець було розпочато їх схрещування з плідниками чистопородної каракульської породи, які були завезені з племзаводів Узбекистану, Казахстану. Крім того, були завезені чистопородні барани, вівцематки і ярки для подальшого розмноження та одержання високопродуктивних плідників.

Від схрещування місцевих вівцематок з плідниками каракульської породи вже в першому поколінні були отримані позитивні результати. В другому поколінні більша половина шкурок, одержаних після забою ягнят, мали усі ознаки чистопородного каракулю. Тварини подальших поколінь за фенотипом практично не відрізнялися від чистопорідних. Протягом багатьох років тварин розводили в «собі». В подальші роки для підвищення плодючості, живої маси, молочності вівцематок, якості смушків використовували плідників з племзаводу «Асканія-Нова» і кращих господарств Молдови.

В основу роботи з удосконалення місцевих смушкових овець і створення нового типу було покладено методику М.Ф.Іванова:

- вивчено племінні та продуктивні якості овець;

- проведено цілеспрямований добір і підбір для одержання тварин бажаного типу та закріплення у нащадків необхідних господарсько-корисних ознак;

- систематичне вибракування тварин, що відхилилися від поставленої мети;

- цілеспрямоване вирощування молодняку та баранів бажаного типу;

- формування селекційних груп, стад овець.

Оцінку за комплексом ознак проводили під час бонітування і в перші дні життя, коли смушкові якості мають повне відображення з одночасною оцінкою розвитку, конституції, врахуванням походження і типу вовни.

Для відбору вівцематок у селекційні стада використовували розроблені цільові стандарти, які передбачали живу масу не менше 50кг (весною), настриг немитої вовни 2,8-3,0кг, плодючість 120-130%,вихід смушків I сорту 55-60%, кількість ягнят класу еліта та першого – 60-65%, вихід товарного молока не менше 80кг.

Результати досліджень. Новий буковинський тип овець каракульської породи створено у господарствах з поголів’ям 2357 голів, в тому числі 1855 вівцематок, або 78,7%.

Господарства, в яких проводили роботу невеликі за розміром від 170 до 650 голів. Вихід ягнят на 100 вівцематок становить 105-143 голови (табл. 1).

Слід зазначити, що вівці буковинського типу асканійської каракульської породи знаходяться в умовах більш вологого клімату. За вологозабезпечіністю зона Буковини значно відрізняється від Одеської, Херсонської областей, Молдови, Казахстану, Узбекистану. Тут кількість опадів за рік в 1,6-2,7 разів більше.

За екстер’єром тварини новоствореного типу відрізняються від місцевих овець. У них грушоподібна форма тулуба, збільшена голова з випуклим профілем. Вуха довгі, звислі, досягають майже кінця морди, вкриті коротким шовковистим волосом. В окремих тварин зустрічаються дуже короткі вушки з ледь помітною зовнішньою вушною раковиною, але це не впливає негативно на інші ознаки. Матки в основному безрогі, барани рогаті, рідко бувають комолі. Хвіст жирний, на кінці худий, вигнутий у вигляді латинської букви S. У окремих тварин зустрічається клиноподібний хвіст (10-12%) з маленькою пежиною на кінці хвоста, іноді на голові. Спина і поясниця рівні, прямі, порівняно широкі. Ноги міцні, широко поставлені, іноді зустрічаються зближення в скакальних та п’ясних зчленуваннях.

За конституцією дорослі тварини поділяються на три типи (ніжний, міцний, грубий). Вівці міцної конституції (близько 80% від загальної кількості), мають помірно розвинутий кістяк, міцні сухожилля та ноги. Тварини високопродуктивні, їх плодючість становить130-150%. Ягнята нарроджуються середньої величини, життєздатні. Вовна у них густа, еластична, вирівняна по всьому тулубу, середньорозвинута, розкладається на 1/3–2/3 косиці і відноситься до І і ІІ класу. Вівці ніжного типу (8,2%) мають тонкий міцний кістяк, тонку шкіру з незначним відкладенням жиру на хвості, тонкою густою і короткою вовною та нагадують тощехвостих смушкових овець. Ці тварини у більшості випадків народжують ягнят дрібнозавиткової групи і продукують меншу кількість молока. Вівці грубого типу (8-11%) більш крупніші з достатньо міцним кістяком, грубою головою, мають дещо потовщену і рихловату шкіру. В них значне відкладення жиру на хвості, мають довгу грубу вовну. Ягнята від них народжуються досить великими, добре ростуть і розвиваються.

Одними з показників конституціальної міцності є жива маса овець (табл. 2). Показники живої маси весною у дорослих вівцематок різного забарвлення свідчать про те, що вони залежать від кольору вовни та умов розведення.

В стадах знаходиться 81,9% тварин чорного, 15,5% сірого і тільки 2,6% коричневого забарвлення. Слід зазначити, що тварини, яких розводять на Буковині, мають достатньо високу живу масу весною після виходу з зимівлі, що свідчить про їх добру акліматизацію і розвиток.

Вовна груба з достатньо вирівняними хвилястими косицями середньої довжини, які мають велику кількість пуху, перехідного волосу і остьсередньої товщини. Рідко зустрічається мертвий волос. У овець з плоским смушковим типом вовна в дорослому віці більш шовковиста, блискуча, ніж у тварин жакетного і кавказького типів.

Плодючість вівцематок в окремих господарствах достатньо висока (130-135%). За останні роки вихід ягнят на 100 вівцематок в середньому становить 117-122,8%.

За багаторічними даними встановлено, що вівці нового типу крупноплідні. Жива маса ягнят-одинаків при народженні становить 5-6 кг, двійнят 4,5-4,7 кг. Між живою масою маток і живою масою приплоду існує позитивний взаємозв’язок. Встановлено, що від крупних вівцематок живою масою вище 50 кг одержували близько 80% ягнят живою масою 4,5-5,5 кг, а від середніх, живою масою до 50 кг народжувались ягнята 4,0-4,2 кг. Від молодих вівцематок живою масою до 44кг народжувалось близько 25% ягнят живою масою менше 4,0кг.

Тому, завданням роботи було створити стада вівцематок з живою масою весною під час стриження не менше 50 кг. Восени ці тварини досягають живої маси 55-65 кг.

Збереженість молодняку залишеного на вирощування становить 96-98%. Слід відмітити, що на вирощування залишають найбільш життєздатну частину ярок і висококласних баранчиків для ремонту власного стада та реалізації (20-30%), на смушки забивають 70-80 % ягнят.

При розподілі ягнят за смушковим типом встановлено, що з кожним роком кількість овець плоско-ребристої групи збільшується. Лише за два останні роки кількість ягнят плоского типу збільшилась з 32,5% до 46,5%. Кількість молодняку жакетного типу за три роки становила 35,1%. З переходом на використання плідників плоско-ребристої групи питома вага смушків кавказького типу зменшилася майже в два рази (табл. 3).

Встановлено, що форма завитків та їх різноманітність у овець буковинського типу в значній мірі залежить від довжини волосу, який формує завитки. Довжина волосу на крижах у ягнят плоского смушкового типу становить від 5 до 9 мм, у жакетного типу дещо більша від (9 до 11мм).

За розміром завитків смушки розподіляються так: середній - 65,4%, крупний - 19,7%, дрібний - 14,9%. Істотної різниці між ягнятами за розміром завитка, які народилися в числі одинаків і двійнят, не відмічено. Величина смушків у значній мірі залежить від живої маси ягнят при народженні і, поряд з якістю, характеризує їх товарну цінність.

Встановлено, що розмір шкурок плоско-ребристої групи одинаків досить великий і становить від 2080 см² до 2520 см², двійнят 1850-2100 см². Що стосується загального виходу смушків перших сортів, то цей показник знаходиться в межах 65-75%.

З метою збільшення виробництва смушків плоско-ребристої групи закладено три генеалогічних лінії баранів.

Баран №73000 04021(303) – чорного забарвлення, плоского типу з живою масою 82 кг, настригом вовни 4,0 кг. Потомство – міцної конституції, добре пристосовані до вологого клімату, плоско-смушкового типу з шовковистим і блискучим волосяним покривом, крупної живої маси при народженні. Щорічно отримують 55-65% смушків І сорту.

Баран №73000 04019 (200) - чорного забарвлення, плоского типу, живою масою 85 кг, настригом вовни 4,2 кг. Жива маса ягнят при народженні 4,4-4,5 кг, розмір смушків великий.

Баран №73000 04020 - чорного забарвлення, плоского типу, народжений в числі двійнят, живою масою 81 кг, настригом вовни 4,0кг і високою якістю смушків ребристого типу.

Встановлено, що ягнят з малоцінними смушками залишати для вирощування на м’ясо економічно не вигідно, в зв’язку з великими витратами на їх утримання та годівлю, в той час як вартість товарного овечого молока, одержаного від матки після забою ягнят, значно вища.

Технологія розведення овець новоствореного типу передбачає, поряд з смушками високої якості, одержання значної кількості товарного молока. Вівцям цього типу притаманна висока молочна продуктивність, що дозволяє виробляти по 90-100кг товарного молока від вівцематки для виготовлення бринзи. Доїти овець починають після забою ягнят з 1травня по першого жовтня, тобто протягом п’яти місяців.

В овечому молоці на початковому періоді доїння міститься: жиру 7,2-8,0%, сухих речовин 17,7-18,3%, на заключному – відповідно, 9,1-9,4% і 21,3-20,8%.

У ФГ «Берестецький вівчарик» середньодобовий надій молока протягом лактації в середньому становить 1,0 кг, валовий – 127,2 кг. За сезон від однієї вівцематки щороку виробляють 28-30 кг бринзи.

Враховуючи традиції місцевого населення, попит на сири і бринзу, високу їх реалізаційну вартість, постійно проводиться селекційна робота по добору тварин з високою молочністю.

Що стосується виробництва баранини, то, в основному, її одержують від вибракованого поголів’я овець (12-15%). Після забою ягнят у 7-10-денному віці, для одержання смушків залишаються тушки ягнят, які користуються великим попитом на місцевому ринку.

Економічна ефективність розведення овець буковинського типу асканійської каракульської породи встановлена з урахуванням сукупності господарських ознак, кількості та якості продукції, її реалізаційної вартості і витрат на розведення та утримання тварин.

Питома вага окремих видів продукції у валовому виробництві овець нового типу становить: вовна -4,5%, смушки – 8,9%, молоко (бринза) – 76,2%, сичуги – 3,8%, м’ясо-баранина – 6,6% (без урахування ягнятини). Таким чином, найбільшу валову продукції можна отримати від одержання товарного молока.

Висновки. Вівці буковинського типу асканійської каракульської породи добре пристосовані до розведення в умовах вологого клімату західного регіону, вони конкурентноздатні, їм притаманні високі показники плодючості, молочності при високій якості смушків.


Список використаної літератури:

1. 
   Туринський М.М. Оцінка смушкової продуктивності ягнят другого покоління від спаровування асканійських багатоплідних каракульських баранів з чистопородними матками // Вівчарство. Міжвід. темат. наук. зб. – 1995. - № 28. – С. 41-45.
   

3. Туринський М.М. Генетичні основи багатоплідних каракульських овець асканійського породного типу / /Вівчарство: Міжвід.тематич.наук.зб. – 1998.-№30. – С.97-100.

4. 
   Херремов Ш.Р., Виноградова М.А. Молочная продуктивность каракульских овец в Туркменистане // Овцы, козы, шерстное дело.- 2003. - №1. – С.30-31.
   

УДК 636.082:636.32/.38

Ряд авторів доводить перевагу схрещування у вівчарстві, яке дозволяє підвищити м’ясну продуктивність молодняку на 0,6 – 3,2 % [1, 2]. Доведена ефективність використання плідників східно-фризької породи у схрещуванні з вівцематками цигайської, що дозволяє збільшити у помісних ярок молочну продуктивність, а в баранців – м’ясну [3]. Також доведено ефективність схрещування маток породи прекос з баранами порід тексель та пол-дорсет: передзабійна маса в помісей була на 16,7 %, забійна – на 17,8% вищою [4]. Якісні характеристики м’ясної та жирової тканин не відрізнялись від чистопородних тварин.

Позитивний вплив схрещування має й на вовнову продуктивність овець. Так, ярки, отримані від схрещування маток ставропольської породи та баранів маничський меринос, мали більшу товщину шкіри та густину волосяних фолікулів на 6,8…8,5 % [5].
* – Науковий керівник – кандидат сільськогосподарських наук П.Г. Жарук.
Враховуючи наведені дані, постає необхідним дослідити ефективність схрещування баранів асканійської м'ясо-вовнової з вівцематками цигайської породи з метою отримання помісного молодняку з поліпшеними продуктивними якостями.

Матеріал та методика досліджень. Робота проводиться в дослідному господарстві Кримського інституту АПВ “Чорноморське” Сакського району з 2008 р.

До контрольної групи відібрано тварин кримського типу цигайської породи (n=30), а до дослідної – помісний молодняк, отриманий від схрещування вівцематок кримського типу цигайської породи та баранів асканійської м'ясо-вовнової породи (n=30). Дослідний молодняк інтенсивно вирощується. Годівля – за нормами ВІТ.

З метою дослідження особливостей росту та розвитку у постембріональний період всіх тварин зважували з точністю до 0,1 кг. За даними систематичних зважувань визначався середньодобовий приріст (D), який виражався у вагових одиницях (г). При цьому було застосовано наступну формулу:

D = (W₂ – W₁) / ( t₂ – t₁), [1]

де: W₁ і W₂ – початкова та кінцева жива маса тварини у віці t₁ и t₂; t₂ і t₁ – час від першого до другого зважувань.

Обробка матеріалів здійснювалася методами варіаційної статистики [7] з використанням ПЕОМ в програмі Excel.

Помісні ярки-одинаки переважають чистопородних аналогів на 23,7 %, а ярки-двійні – на 15,8 %. Помісні баранці, які народилися одинаками, мають перевагу над ровесниками на 15,7 %, а баранці-двійні – на 14,5 % (рисунок 1).

При відлученні спостерігається вірогідна перевага за живою масою помісних баранчиків: одинаки – на 11,4 %, а двійні – на 11,3 % (Р>0,999). У помісних ярок-одинаків жива маса при відлученні становить 25,97 кг і не має значних розходжень із чистопородними (різниця становить 2,8 %). Лише помісні ярки-двійні вірогідно перевищують чистопородних двієн за живою масою на 10,1% (Р>0,999).

Аналогічна тенденція простежується і за показниками середньодобових приростів живої маси у чистопородного та помісного молодняку до відлучення (табл. 2). Так, чистопородні ярки-одинаки майже не відрізняються від помісних аналогів: коливання середньодобових приростів становлять від 136,5 до 138,07 г. Помісні ярки-двійні мають перевагу за цим показником над чистопородними на 8,3% (Р>0,99). У помісних баранців-одинаків прирости до відлучення склали в середньому 157,8 г і за цим показником вони переважали цигайських ровесників на 10,5% (Р>0,99). У баранців-двієн перевага помісного молодняку над чистопородним склала 14,2 г (Р>0,999).
3. Середньодобові прирости молодняка до п’ятимісячного віку, г

	Цигайська порода				Асканійська м'ясо-вовнова × цигайська
	ярки		баранці		ярки		баранці
	одинаки	двійні	одинаки	двійні	одинаки	двійні	одинаки	двійні
X	138,07	119,08	142,85	136,38	136,59	129,73**	157,83**	151,0***
Cv	9,31	14,87	8,74	9,65	9,14	8,55	9,23	11,72
m X	2,35	3,23	2,28	2,42	2,29	2,03	2,66	3,23

Висновки. Помісні ягнята, отримані від схрещування баранів асканійської м'ясо-вовнової породи з вівцематками цигайської породи, при народженні вірогідно переважають чистопородних ягнят. У одинаків ця перевага на рівні 15,7… 23,7, а у двоєн – 14,5…15,8 %.

На час відлучення помісні ярочки-двійні мають перевагу за середньодобовим приростам над чистопородними на 8,3 % (Р>0,99), а помісні баранці-одинці − на 15,0 г (Р>0,99), двійні – на 14,2 г (Р>0,999).

1. 
   Яцкин В.И. Влияние австрализации на продуктивные качества советских мериносов / В.И. Яцкин // Зоотехния. – 2005. – № 3. – С. 28-30.
   
2. 
   Яцкин В.И. Мясная продуктивность помесей ставропольская × австралийский меринос / В.И. Яцкин // Зоотехния. – 2004. – № 10. – С. 25-28.
   
3. 
   Лушников В.П. Использование баранов восточнофризской породы в цигайском овцеводстве Саратовского Заволжья / В.П. Лушников, Б.Н. Шарлапаев, И.А. Егорова // Зоотехния. – 2005. – № 10. – С. 19-21.
   
4. 
   Хататаев С.А. Влияние скрещивания овец пород прекос, тексель и пол-дорсет на мясную продуктивность / С.А. Хататаев, Ф.И. Гарфанов, Л.Н. Григорян // Зоотехния. – 2006. – № 4. – С. 22-24.
   
5. 
   Трухачев В.И. Влияние сочетания пород овец на формирование кожного покрова ярок / В.И. Трухачев, Н.И. Белик, Н.А. Болотов, Н.В. Асеева // Зоотехния. – 2007. – № 1. – С. 30-31.
   
6. 
   Борисенко Е.Я. Разведение сельскохозяйственных животных / Е.Я. Борисенко. – М.: Государственное издательство с.-х. литературы, 1952. – 486 с.
   
7. 
   Плохинский Н.А. Биометрия / Н.А. Плохинский. – Новосибирск, Издательство Сибирского отделения АН СССР,1961. – 365 с.
   

Істинним показником об’єктивних методів оцінки вовнової продуктивності є маса чистої вовни, величина якої визначається двома основними якостями: кількістю волокон у руні, що залежить від густоти та площі вовнового поля та середньої маси однієї вовнинки [1]. Багато вчених у своїх дослідженнях вказують на мінливість чистої вовни в залежності від її складових. Одні стверджують, що найбільший вплив має густота вовни та висота штапелю, інші дослідники вважають, що у тонкорунному вівчарстві тонина волокна має вирішальне значення [7, 10, 11]. Знаючи характер і природу існуючих кореляцій між бажаними ознаками тварин можна значною мірою керувати цими зв’язками за допомогою відповідних прийомів добору та підбору родинних пар, добиваючись у потрібному випадку навіть певного розриву існуючих у природі кореляцій [3]. Це вказує на можливість підвищення ефективності селекції для збільшення настригу вовни шляхом добору за певними ознаками, максимально впливаючих на нього.

У зоотехнічній науці та практиці давно і міцно установилася думка про існуючий позитивний вплив на настриг вовни тварин живої маси, густоти, довжини вовни, які залежать у свою чергу від породи, умов годівлі та утримання. Оскільки густота вовни – один із основних елементів величини настригу вовни, нами обраховані коефіцієнти фенотипової кореляції між усіма досліджуваними ознаками та виявлено відносний вплив кожного елементу на вовнову продуктивність.

Матеріал і методика. Робота виконана на поголів’ї овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи ДПДГ “Асканійське” Каховського району Херсонської області.

При бонітуванні весною у піддослідних тварин були відібрані зразки вовни для визначення її густоти. За одержаними даними поголів’я вівцематок розподілено залежно від рівня розвитку цієї ознаки на три групи наступним чином: до першої групи віднесені тварини з середньою густотою вовни (4,4 тис. вовн./см² і менше) - 22 голови (26,5%); до другої – з високою густотою (4,5 – 5,5 тис. вовн./см²), їх виявилося 40 голів (48,2%) і до третьої – з дуже високою густотою (5,6 тис. вовн./см² та більше) - 21 голова (25,3%). Таким чином, основна маса дослідних вівцематок (73,5%) представлена тваринами з високою і дуже високою густотою вовни.

Заслуговує на увагу від’ємна кореляція між густотою вовни та живою масою маток. Варіація цього зв’язку знаходиться в межах від - 0,041 до - 0,310. Отже, збільшення розміру тулубу і шкіряного поля веде до значного скорочення кількості волосяних фолікулів на одиницю площі шкіри. При порівнянні тварин дослідних груп можна переконатися, що найменша кількість вовнових волокон на 1 см² шкіри мали більш крупні тварини з відповідно більшою живою масою. У нашому випадку це матки, віднесені до першої групи. Одержані результати знаходять своє підтвердження у працях багатьох вчених [11, 7, 8].

При вивченні зв’язку між довжиною і густотою вовни нами встановлено також високу від’ємну кореляцію в усіх групах овець. При цьому найменші показники відмічені у піддослідних тварин другої групи (-0,027 … -0,059), а найбільші – у тварин з дуже густою вовною (-0,085 …-0,281). Очевидно, що при підвищенні густоти, тобто великій кількості волосяних фолікулів на одиницю площі шкіри, зменшується приток поживних речовин до луковиць. У результаті цього знижується енергія росту вовнинок у довжину. Від’ємна кореляція між довжиною і густотою вовни спостерігається і у овець інших порід - чим густіша вовна, тим вона коротша [8].

Загальновідомо, що особливо великий вплив на підвищення настригів вовни справляє її густота. З цього питання у літературі є багато відомостей, основаних на тривалому практичному спостереженні. Вчені у своїх працях вказують на те, що чим густіша вовна, тим вище настриг [8, 10]. Наші результати про ступінь впливу густоти на настриг чистого волокна співпадають з даними інших авторів. У піддослідних тварин встановлено досить високу позитивну кореляцію між ознаками, які розглядалися (r = 0,368…0,477).

Пряма кореляційна залежність між живою масою і настригом чистої вовни відмічалася багатьма дослідниками [8, 10, 11,]. Крім того, що жива маса характеризує конституціональну міцність і добрий розвиток тварини, очевидно, що більш крупним вівцям властива більша площа шкіри для росту вовнових волокон. Але не обов’язково породи овець, які відрізняються крупною величиною, будуть продукувати більше вовнового волокна [8]. Розглядаючи одержані результати кореляційного аналізу між настригом вовни та живою масою піддослідних тварин слід звернути увагу на від’ємний зв’язок між ознаками, які вивчалися у тварин третьої групи (r = -0,050 … -0,342) незалежно від їх віку (табл.2).