Simulacres et simulation жан Бодріяр симулякри
жүктеу/скачать 1.67 Mb. Pdf көрінісі
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 8 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ Божественна ірреферентність образів
| Прецесія симулякрів
7 більше не треба бути раціональним, адже во но більше не вимірюється жодною інстанці єю, ідеальною чи негативною. Воно лише операційне. Фактично це вже не реальне, оскільки жодне уявне не покриває його сво єю оболонкою. Це гіперреальне, вироблене в результаті променистого синтезу комбінато рних моделей у гіперпросторі без атмосфери. У цьому переході у простір, викривленість якого не збігається ні з викривленістю реаль ного, ні з викривленістю істини, ера симуля ції відкривається, відтак, через ліквідацію всіх референцій — гірше того: через штучне воскресіння їх у системах знаків, матеріалі ще більш в'язкому, ніж смисл, коли той про понує себе всіляким системам еквівалентно сті, всіляким бінарним опозиціям, всілякій комбінаторній алгебрі. Вже не йдеться ні про імітацію, ні про повторення, ані навіть про пародію. Мова йде про субституцію, заміну реального знаками реального, тобто про опе рацію з попередження будь-якого реального процесу за допомогою його оперативної ко пії, метастабільного сигнального механізму, програмованого й бездоганного, що презен тує всі знаки реального й поминає всі його несподівані повороти. Більше ніколи реальне не матиме нагоди виявити себе-—у цьому полягає життєва функція моделі в системі смерті чи, радше, в системі завчасного воск ресіння, яке більше не лишає жодного шансу навіть події смерті. Відтепер гіперреальне пе ребуває під прикриттям уявного, і з усього того, що відрізняє реальне від уявного, зали шає місце лише орбітальному циркулюванню моделей та симульованому породженню від мінностей. 8 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ Божественна ірреферентність образів Вдаватися до дисимуляції — це вдавати, що ти не маєш того, що в тебе є. Симулюва ти — це вдавати, що в тебе є те, чого ти не маєш. Одне відсилає до наявності, інше — до відсутності. Та справа складніша, адже симу лювати не означає вдавати: "Той, хто вдає хворобу, може просто лягти в ліжко й пере конувати, що він хворий. Той, хто симулює хворобу, знаходить у себе її окремі симпто ми" (Літре). Отже, вдавання, чи дисимуляція, лишають незайманим принцип реальності: різниця завжди зрозуміла, вона лише прихо вана. Симуляція ж ставить під сумнів різни цю між "істинним" і "хибним", між "реаль ним" і "уявним". Хворий чи не хворий симу лянт, який демонструє "істинні" симптоми? Об'єктивно його не можна вважати ні хво рим, ні не хворим. Психологія і медицина зу пиняються тут перед істинністю хвороби, яку з цього часу неможливо встановити. Адже якщо можна "виробити" будь-який симптом, котрий не може більше сприйматися як при родне явище, то тоді будь-яку хворобу мо жна розглядати як таку, яку можна симулю вати і яку симулюють, і медицина втрачає свій сенс, оскільки вона вміє лікувати лише ті хвороби, які є "істинними" за своїми об'єк тивними причинами. Психосоматика підозрі ло крутиться на межі принципу хвороби. Щодо психоаналізу, то він відсилає симптом органічного порядку до порядку несвідомо го: останнє знову вважається "істинним", більш істинним, ніж перше, — але чому си муляція мала б зупинитися перед дверима несвідомого? Чому "роботу" несвідомого не можна було б "продукувати" таким самим жүктеу/скачать 1.67 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|