Соціологія у (пост)сучасності Збірник тез доповідей XIІ міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів

Негодина Галина

В психолого-социальной работе с подростками активно используется метод написания биографий. Биографический метод (или метод изучения личных документов) даёт возможность изучить субъективные стороны общественной жизни, выявить отношение подростка к тем кризисным социальным и психологическим ситуациям, в которые он включен. Биографический метод в психолого-социальной работе состоит из ненаправленных интервью, автобиографических фрагментов, сообщений об этапах жизни своей семьи.

На практике данный метод реализуется в социальной работе с наркозависимыми, алкоголезависимыми людьми, но наиболее перспективен в плане дальнейшей работы и социального выздоровления этот метод в работе с девиантными подростками. В Санкт-Петербурге находится подростково-молодёжный клуб «Остров», целью которого является психолого-социальная работа с детьми и подростками из малоимущих или неблагополучных семей. Цель работающих в «Острове» психологов и социальных педагогов – профилактика подростковых правонарушений, адаптация в социальной среде, формирование необходимых социальных и бытовых навыков. Биографический метод для специалистов в работе с подростками – способ анализа жизненного пути с целью оптимизации жизненных программ, пересмотра неадекватных целей, изменения ценностей.

С первых посещений центра с каждым подростком проводится нарративное интервью для биографического исследования, через социального работника или педагога идёт сбор информации о родителях. Самого подопечного опрашивают на тему того, что бы он хотел изменить в своей жизни. Большинство подопечных до посещения центра имеют в числе вредных привычек не только табакокурение, но и употребление психоактивных веществ, участие в кражах, некоторые имеют условные судимости, родители многих ведут асоциальный образ жизни. Специалисты центра проводят биографические тренинги, которые помогают подросткам с отклоняющимся поведением определить место негативных событий в своей жизни и справиться с последствиями, а также помогают в самоопределении подростков в жизни.

Специалисты по социальной работе ПМК «Остров» проводят регулярные опросы подопечных для определения их уровня знаний, интересов, а также для определения уровня социальной и этнической толерантности, склонностей к эстремистской и преступной деятельности. Подростково-молодёжный клуб является также и экспериментальной площадкой для студенческой практики: студенты, обучающиеся по направлению «социальная работа», с 2012 г. проводят там социологические исследования и реализуют социальные проекты. Одно из недавних исследований – «Анализ уровня этнической толерантности подростков из неблагополучных семей» – проведено осенью 2013 г.

Исследование проводилось методами анкетирования и включённого наблюдения, гипотезой исследования являлось предположение, что уровень этнической толерантности среди подростков из неблагополучных семей будет невысоким. В научной литературе по социологии молодёжи распространено мнение, что подростки усиливают противостояние «своих» и «чужих», так как им свойственен максимализм. В условиях социального кризиса это может являться основой для агрессии и деликвентного поведения, и даже привести к молодёжному экстремизму. В карте по изучению уровня этнической толерантности учитывались как атрибутивные признаки (пол) и количественные (возраст), так и факторные и результативные признаки – например, наличие правонарушений, условных и реальных судимостей, посещение националистических мероприятий и т.д. Гипотеза подтвердилась исследованием и наблюдением поведения подопечных в ходе практических занятий.

Дослідження професійної ідентичності студентів – тема, яка не є поширеною серед українських дослідників. Відтак, отримані в результаті дослідження дані дають можливість виявити та оцінити ситуацію, яка відбувається безпосередньо у вузах України.

Проблемна ситуація у дослідженні професійної ідентичності студентів полягає в суперечності між відсутністю соціологічного знання щодо усвідомленого ототожнення студентів себе з конкретною професійною групою / спільнотою та необхідністю такого знання для виявлення ступеня усвідомленості вибору спеціальності абітурієнтами, а також для залучення майбутніх фахівців професійної сфери на ринок праці.

Таблиця 1. Показники України

Індекс розвитку освіти (ІНР за даними ООН, 2012)	Кількість випущених фахівців (Держстатистика України, 2012/2013рр. )	Який вид зайнятості Ви маєте на роботі? (Інститут соціології НАН України, 2012, N= 1800)	Робота за спеціальністю? (Дослідницький центр порталу HeadHunter, 2013, N= 1638 )
99%	612,7 тис.	43,5% - в даний час не працюю	44% - змушені змінити професію

Для отримання соціологічних даних застосована методика mixed-methods (М. Смолл, С. Грін, П. Бейзлі та ін.), яка поєднує кількісний (роздаткове анкетування) та якісний (фокусоване групове інтерв’ю) методи із використанням проективної техніки «Експресивний малюнок». Перевагою даного підходу є те, що в результаті можливо комплексно зрозуміти проблемне поле дослідження – професійну ідентифікацію студента – із урахуванням контексту ситуації (чинників, які впливають на формування професійної ідентичності). Крім того, досягається зменшення суб’єктивності інтерпретацій при аналізі даних.

В результаті узагальнення теоретичних розвідок категорій ідентичності та студентства нами запропоновано розглядати професійну ідентичність студентів як усвідомлене співвіднесення студентами себе з конкретною професією через наявність безпосередньої взаємодії із працюючими представниками професії.

Першим кроком залучення майбутніх фахівців у процес формування професійної ідентичності є реалізація ними усвідомленого вибору спеціальності та вступ до ВНЗ. До факторів, які впливають на вибір абітурієнтів спеціальності, потрібно віднести: соціальне оточення (батьки та інші особи, які ознайомлені із професією соціології); інтерес до суспільства та гуманітарних наук; престиж університету та швидкість закриття набору студентів. За даними фокус-групового інтерв’ю (3 групи по 7 чол.) було виявлено, що студенти молодших курсів більш свідомо вступали на факультет соціології у порівнянні зі старшими курсами.

Зважаючи на високий рівень успішності студентів усіх трьох груп (в середньому 4,5) та наявність у них зацікавленості навчанням на даному факультеті, не всі студенти мають чітке уявлення щодо професійної спільноти, до якої вони себе усвідомлено відносять.

У свідомості студентів 1 та 2 курсів переважають образи «соціолога-фахівця» як соціолога-вченого та соціолога-дослідника. У свідомості студентів 3 та 4 курсів уявлення щодо образу диференціюються іншим чином. Так, студенти ототожнюють образ «соціолога-фахівця» із соціологом-вченим, особою, що включена як у дослідницьку діяльність, так і у викладацьку у ВНЗ. В образ «соціолога-прикладника» студенти включають не лише дослідницьку діяльність, а й аналітичну, що дає можливість прослідкувати більшу диференційованість образів у студентів старших курсів, де уявлення образу «експерт» кількісно збільшується. В уявленнях випускників переважають образи «соціолога-експерта», «соціолога-дослідника» та «соціолога-вченого».

За результатами групових інтерв’ю можливо прослідкувати, що залежно від курсу залученість у професійну діяльність студентами відрізняється за напрямком діяльності. Так, переважна кількість студентів молодших курсів не мають досвіду, лише одиниці говорять про залученість до проведення соціологічних досліджень (на етапі збору даних – інтерв’юери, анкетери). Окрім цього, професійними практиками старших курсів є кодування отриманих результатів. Варто відмітити, що за наявності досвіду уявлення студентів щодо власної професії змінюються. Так, студент Т. зазначив: «працював інтерв’юером на CATI. Більше поки що не шукаю, та й не хочу йти у всілякий маркетинг».

Цікавим є те, що серед студентів-випускників соціологічного факультету дану спеціальність за можливості повторного вибору обрали б 72,1%. Серед студентів-випускників, які упевнені у правильності свого професійного вибору, 65,2% мають досвід роботи за фахом (Кореляція Пірсона = 0,019). Серед студентів, які вагаються, однак скоріше знову надали б перевагу даній професії, 53,6% мають досвід роботи у професійній діяльності. Серед студентів, які категорично не обрали б повторно дану спеціальність (а це 14%), 54,5% не мали досвіду роботи за напрямком власної спеціальності (UNIDOS, 2012, N=82).

Проведення дослідження щодо професійної ідентичності студентів на різних факультетах дасть можливість виявити, чи свідомо було обрано спеціальність студентом, виявити фактори впливу; дізнатися, яким чином студент позиціонує себе відносно професійної спільноти на момент отримання спеціальності та чи пов’язує студент свою трудову позицію із обраною ним спеціальністю.

Нурматова Юлия

Белгородский государственный национальный

исследовательский университет

(Россия, Белгород)
Тайм-менеджмент в высших учебных заведениях
Каждый современный студент не раз сталкивался с проблемой организации своего времени. Зачастую, при этом молодой человек испытывает стресс. Тайм-менеджмент – технология управления временем и повышения эффективности его использования. Этот набор включает в себя широкий спектр деятельности: планирование, распределение, постановку целей, делегирование, анализ временных затрат, мониторинг, составление списков и расстановку приоритетов.

В рамках дипломной работы нами было проведено исследование особенностей использования свободного времени молодежью, которое позволило выявить факторы, влияющие на организацию свободного времени студентами, а также повысить эффективность информационных связей и снизить пассивность среди студентов.

Одной из задач исследования являлась разработка эффективного плана мероприятий с целью привлечения внимания студентов к проблеме тайм-менеджмента в свободное от занятий время. В результате досконального изучения внутриуниверситетского «Плана учебных, научных и культурных мероприятий» был сделан вывод о том, что данный план очень насыщен во всех отношениях и не нуждается в каких-либо дополнениях. Он включает в себя и те научно-познавательные кинопоказы, внутриуниверситетские игры, лектории, которые в ходе проведения опроса предлагали внести в него студенты. Это говорит о незнании студентами этого плана, а также о недостоверности положительных ответов респондентов на вопрос об ознакомлении с ним. Было принято непосредственное участие в создании виртуальной группы «Институт управления» в социальной сети «Вконтакте». Выбор был остановлен именно на этой сети, потому, что она в настоящее время является востребованной студенческой молодежью. В результате изучения работы группы была выявлена зависимость посещения студентами мероприятий от продуктивности работы группы.

Другой задачей исследования стало выявление влияния методов работы с молодежью на использование студентами свободного времени. При выполнении данной задачи был использован метод включенного наблюдения, так как руководитель исследования имеет прямое отношение к студенческому обществу. Было замечено, что активность студентов в университете в свободное от учебы время напрямую зависит от руководства, а именно от студенческого совета. Во многом заинтересованность студентов зависит от того, как, в какой форме и кем информация преподносится. Рассмотрим подробнее данное утверждение на примере Института управления. По сравнению с 2012-2013 учебным годом, заинтересованность студентов к деятельности в стенах университета возросла в несколько раз. Студенты получили некоторую мотивацию к этому, осознали, что, проявляя себя и принимая участие в мероприятиях, можно получить полезный в учебной деятельности опыт или же поощрения. В 2013-2014 учебном году изменился метод отбора студентов на руководящие должности студенческого совета. Именно это, по нашему мнению и способствовало активизации творческих личностей среди студентов.

Следует отметить, однако, что в любом сообществе найдется определенное количество людей, которые неизменно остаются безынициативными. Возможно, на их стиль жизни воздействуют установки их родителей. Ведь родительское влияние на человека еще не устоявшегося и не нашедшего себя в жизни довольно велико. Если родители в молодежном возрасте свое свободное время старались «одомашнивать», то есть большая вероятность того, что и дети последуют их примеру.

Итогом исследования стала корректировка плана мероприятий в соответствии с пожеланиями студентов, а также формулировка рекомендаций по организации их свободного времени.

Согласно критическому дискурс-анализу (КДА), дискурс рассматривается как идеологическая по своей природе конструкция, призванная легитимировать неравенства в обществе и являющаяся основой властных отношений. Дискурс является идеологичным, поскольку с помощью его анализа можно определить занимаемую говорящим позицию, ценностные ориентиры и цели, которые он преследует [2]. Идеология наиболее явно проявляется в политическом дискурсе, так как здесь конкретная дискурсивная группа пытается утвердить свои позиции. Опираясь на КДА и определяя дискурс как экстраполяцию мнения дискурсивного сообщества на все общество и трактовку им основных событий, можно выделить три характеристики, которые позволяют дискурсу осуществляться: декларативность, манипулятивность и стереотипность.

Декларативность означает опустошенность, разрыв формы и содержания. На первый план определения выходит форма, а не то значение, которое она в себе несет, из-за чего понимание и корректная интерпретация высказывания становятся все более затруднительными. Декларативность – это разрыв между означающим и означаемым, в рамках данного понятия одно означаемое (форма) может иметь несколько означающих (смыслов) [3]. Неотъемлемой частью высказывания является его иллокутивная направленность, то есть оно производится с какой-то целью (воздействовать на состояние и поведение другого в процессе коммуникации) [4]. Осознанное воздействие на другого с целью заставить его действовать в своих интересах можно назвать манипулированием. Любое политическое действие является манипулятивным, что связано с самим определением политики как отношения людей по поводу власти.

Существует три базисные характеристики манипулирования: во-первых, это управление, требующее обладания определенным набором навыков и необходимым символическим капиталом; во-вторых, это скрытое воздействие, наличие которого не должно быть замечено его объектом, а если и замечено, то его основная цель не должна быть понята; в-третьих, это психическое воздействие, взаимодействующее в основном с эмоциональной сферой и заставляющее объект действовать иррационально. В политическом дискурсе мы наблюдаем отождествление причины и факта, понятия перестаю быть свободными в определении (конкретный смысл понятию придается в зависимости от контекста, так как сохраняется широта определения). Привязывая понятие к его конкретной функции, или отдельному проявлению на уровне официального дискурса, говорящий приводит к созданию определенного шаблона в сознании общественности, который встраивается в интерпретацию ситуации или явления. С целью формирования успешного образа политиками создаются позитивные шаблоны, которые связаны с приятными для индивида понятиями. Таким образом, формируется так называемое «счастливое сознание» (убеждение в том, что действительность рациональна и «все идет по плану»). Оно экономит усилия на интерпретацию и рефлексию, уже осуществлённые для него и до него в официальном дискурсе [5]. Функционируя в сфере говорения и с целью получения власти, политики часто применяют манипуляцию, которая, в свою очередь, осуществляется с помощью дотеоретического знания – стереотипов. Следствием этого является декларативность, то есть опустошенность формы. С помощью устоявшихся форм понимания – стереотипов в сфере политики – создается благоприятный образ предмета говорения и, таким образом, происходит манипуляция сознанием. Как область отношений людей по поводу власти, политика отличается стремлением постулировать, разъяснять, утверждать вместо того, чтобы транслировать информацию и описывать политическую ситуацию.

Існують різні погляди на те, як визначити репетиторство. Наприклад, «Репетиторство можна визначити як індивідуальну трудову педагогічну діяльність, спрямовану зазвичай або на усунення «прогалин» у навчальній підготовці школярів (дошкільнят, студентів тощо), або ж на навчання випереджаючого характеру, пов’язану з отриманням доходу» [1]. Інший варіант визначення: «Приватне додаткове навчання (репетиторство – private tutoring) як приватне репетиторство зі шкільних предметів, яке за кількістю годин виходить за рамки основного офіційного шкільного навчання» [2, с. 65]. Наступне визначення дала Світлана Щудло: репетиторство – це «особлива соціальна практика надання приватних (найчастіше індивідуальних) освітніх послуг репетиторами (приватними вчителями) та одержання учнями додаткових знань» [3, с. 428].

У вищенаведених визначеннях ми бачимо певну закономірність: автори визначають репетиторство як освітні послуги лише з дисциплін шкільної програми. Також, аналізуючи репетиторство саме як «тіньову» освіту, варто назвати такі характеристики «тіньової» освіти (за М. Бреєм і С. Щудло): 1) вона існує тільки тому, що існує основна система освіти; 2) вона швидко реагує на зміни в основній системі освіти; 3) майже в будь-якому суспільстві більше уваги приділяється основній системі освіти; 4) характеристики тіньової системи освіти менш чіткі, ніж основної системи [2, с. 65-66]; 5) тіньова система освіти не передбачає видачу документа, який засвідчує отримання цих послуг [3, с. 428]. Але вже в емпіричних даних (табл. 1) серед причин звертань до репетиторства виділене прагнення респондента знати більше.

Таблиця 1. Студентське ставлення до репетиторства і якість освіти в загальноосвітніх школах України в 2006 р. [4]

В усіх теоретичних та емпіричних даних репетиторство, з одного боку, розглядається як повторення шкільного курсу, отримання додаткових до шкільного курсу знань, а з іншого, серед причин виділяється також бажання знати більше, і воно необов’язково обмежується шкільними дисциплінами.

На нашу думку, поняття «репетиторство» має бути розширено. Доцільно розглядати репетиторство не тільки зі шкільних дисциплін, але й додаткові навчальні курси з інших предметів, представлених в інших формах, наприклад, курси танців, курси наук, які не входять до шкільної чи університетської програми. Крім того, в інформаційну епоху, набувають поширення курси онлайн (через «Skype») та інші види курсів, які за своєю формою є відображенням виділених вище соціологами характеристик репетиторства як «тіньової» освіти. Для подальшого дослідження репетиторства є також важливим розширення групи респондентів за віковим критерієм. Наприклад, проаналізувавши емпіричні дані, ми дійшли висновку, що найпоширенішою практикою наразі є репетиторство з іноземних мов, а саме з англійської. Втім, наявні дані стосуються лише практик учнів та студентів користуються цими послугами. Але після досвіду «закритого» суспільства СРСР незалежна Україна почала стрімко налагоджувати зв’язки з іншими країнами, тому багато людей старшого покоління теж користуються послугами таких репетиторів.

Отже, коли ми заглиблюємося у дослідження явища репетиторства, знаходимо багато «білих» плям, які потребують подальшого дослідження. У наведених роботах репетиторство висвітлюється досить однобічно. Автори розглядають цей феномен, по-перше, виключно як послуги додаткового навчання тільки зі шкільних предметів; по-друге, вони розглядають в якості потенційних користувачів репетиторства людей, які знаходяться на перехідних етапах (з молодшої школи в середню, з середньої в вищу і т.д.), і обмежуються студентами; по-третє, вони розглядають репетиторів як окремих осіб, тобто не враховують існування організацій, шкіл, які надають репетиторські послуги.

Виходячи з вищенаведеного, у власному дослідженні ми плануємо розширити коло респондентів за віковим, статусним і іншими критеріями, вивчати репетиторів не тільки як фізичних, але й як юридичних осіб. На першому етапі дослідження використаємо метод фокус-груп з метою отримання інформації щодо причин і форм репетиторства. На другому етапі дослідження доцільно залучити метод опитування. Також варто наголосити, що наведений вище план має на меті перш за все накопичення матеріалу, що в подальшому надасть змогу вивчати репетиторство в рамках різних підходів, наприклад, культурологічного (формування репетиторством образів «чужого», «іншого», «ворога»), освітнього ( репетиторство як відповідь на кризу освіти), економічного і т. д.

Література: 1. Марущенко О. А. Институализация репетиторства в современной Украине / О.А. Марущенко. [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vmsu/sociology/2009_1/09moaaie.htm. 2. Брэй М. Частное дополнительное обучение (репетиторство): сравнительный анализ моделей и последствий / М. Брэй // Вопросы образования [Электронный ресурс]: Ежеквартальный научно-образовательный журнал. – 2007. – № 1 – Режим доступу к журналу: http://vo.hse.ru/arhiv.aspx?catid=252. 3. Щудло С. А. Репетиторство в Україні та Польщі: навіщо потрібні додаткові знання / С. А. Щудло, П. Длугош // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Х: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2013. – С. 427-432. 4. Education in a Hidden Marketplace: Monitoring of Private Tutoring. Overview and Country Reports [Education Support Program of the Open Society Institute] – New York: Open Society Institute, 2006. – Сhapter 14.
Посильний Іван

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

(Україна, Харків)
Прийомна сім'я як специфічна форма інституту сім'ї в сучасному суспільстві
В Україні інститут прийомної сім'ї знаходиться на етапі становлення, що обумовлено багатьма важливими чинниками, головний з яких — пізнє впровадження цього інституту в українське суспільство. З огляду на це, необхідно приділити значну увагу до проблем функціонування прийомних сімей, особливостей цієї форми виховання, відмінностей від традиційного типу сімейного виховання.

Наразі питання виховання дитини-сироти, чи дитини, що втратила батьківське піклування, є дуже гострим, адже ця проблема виходить за межі суто інституційної. Підтвердженням цього є думка більшості вітчизняних та західних дослідників, відповідно до якої дитина може нормально розвиватись та долати кризи соціалізації, виховуючись в сім'ї, а державні форми виховання дітей, навпаки, не здатні забезпечити формування повноцінної особистості в силу певних особливостей такого типу виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Наслідуючи європейські тенденції, наша держава поступово впроваджує нову форму виховання – прийомну сім'ю, яка вважається однією з головних та оптимальних форм виховання поряд із усиновленням. Іншими формами сімейного виховання є встановлення опіки (піклування) та дитячий будинок сімейного типу. Прийомна сім'я – це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка взяла на себе відповідальність за виховання від 1 до 4 дітей із закладів для виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та проживає спільно із ними. Метою створення прийомної сім'ї є забезпечення виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Саме для цього кандидати у прийомні батьки проходять жорсткий відбір та довго навчаються правилам поводження та спілкування з дитиною.

На сьогоднішній день в нашому суспільстві поширюється нове і мало досліджуване соціальне явище – соціальне сирітство. Діти вважаються соціальними сиротами, якщо за наявності живих батьків діти змушені жити деінде, найчастіше на вулиці. Це може бути зумовлено алкогольною, наркотичною залежністю батьків, їх жорстокістю та інше. Стрімке збільшення кількості соціальних сиріт, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є тим чинником, який повинен стати вирішальним для питання ширшої розбудови інституту прийомної сім'ї в нашій державі.

Суттєвою перевагою виховання дитини в прийомній сім'ї є те, що дитина засвоює стандарти спілкування з дорослими людьми, принципи поведінки в суспільстві, набуває змоги створити власну сім'ю, спираючись на набутий досвід. Соціалізація дитини за умов сімейного виховання вважається найкращою ще й тому, що дитина відчуває турботу та любов батьків.

Багато дослідників зауважують, що «батьківська любов» до прийомної дитини – це ніщо інше, як ідеалізація відносин в прийомній сім'ї, мовляв, справжньої батьківської любові в цих сім'ях дитина отримати не може. Але проти цього погляду промовисто свідчать соціологічні дослідження: мотивація переважної більшості кандидатів у прийомні батьки взяти на виховання дитину – неможливість мати власну дитину та бажання реалізувати себе як батьків.

Порівнюючи інститут прийомної сім'ї з державними формами виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна виділити ще одну перевагу першого: дитина отримує значно більше уваги, а найчастіше прийомні сім'ї є навіть дітоцентристськими, тобто такими, де батьки відмовляються від задоволення деяких власних потреб, натомість намагаються концентрувати свої зусилля та увагу на дитині.

В нашій молодій державі прийомна сім'я є новою та досить незвичною формою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому прийомна сім'я як соціальний інститут в Україні лише формується. Правова база функціонування прийомних сімей існує з початку 90-х років ХХ ст., принципи відбору прийомних батьків та аналізу їх психологічної сумісності із дитиною створені за європейським зразком. Але реальні механізми впровадження такої сімейної форми виховання дітей ще не налагоджені, а українське суспільство, хоча в більшості своїй позитивно ставиться до прийомних сімей як осередку виховання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, все ж не готове відмовитись від звичних форм виховання на користь прийомної сім'ї, про що свідчать останні дослідження вітчизняних соціологів.

Загалом, питання мотивації кандидатів у прийомні батьки показує, наскільки значущою подією в житті сім'ї є прийняття дитини. Бажання допомогти дітям-сиротам та дітям, що залишилися без батьківського піклування, реалізувати свій потенціал визначає ступінь значущості прийомних батьків у житті дитини. Батьки концентрують значну частину своєї уваги та зусиль на вихованні повноцінного громадянина, що має не лише первинні навички поведінки у суспільстві, а й високу самосвідомість та суспільну активність.

Доцільно говорити також про високу та важливу роль інституту прийомної сім'ї в суспільстві. Прийомна сім'я виступає певним осередком життя та соціалізації дитини, що відрізняється від інших типів сімей саме своєю унікальністю з погляду позитивного впливу на дитину, що виховується в такій сім'ї. Розглядаючи прийомну сім'ю саме з таких позицій, необхідно звернути увагу й на те, що частка прийомних сімей в українському суспільстві поряд з іншими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є відносно невеликою – всього 12%. Це означає, що на даному етапі функціонування суспільства прийомна сім'я не здатна виконувати свого прямого призначення в масштабі всього суспільства. А це може призводити до небажаних негативних наслідків, зокрема до незадоволення в першу чергу духовних потреб сімей, що не можуть мати власної дитини, до неспроможності членів суспільства виконувати роль вихователів нових членів суспільства.

Вопросы улучшения организации рекламной деятельности, повышения эффективности рекламы, определения общепризнанных ценностей в обществе изучались как учеными экономистами, так и социологами, психологами, культурологами. Наиболее известны работы Веселова Ю.В., Ромата Е.В., Лисицы Н.М., Чудовской-Кандыбы И.А., Баженова Ю.К., Картера Г., Котлера Ф., Сэндиджа Ч., Огилви Д. и др. [1-5].

Целью нашего исследования является поиск стимулов, которые могут формировать доверие молодежи к рекламе. Сфера рекламы включает в себя изучение потребителей, товаров, услуг, стратегическое планирование, составление объявлений и текстов. Современная реклама предлагает обществу практически все: чистоту и комфорт, карьеру и деньги, красоту и здоровье, семью и благополучие, моду и стиль, власть и славу, развлечение и отдых, саморазвитие и искусство и т.д.

В последнее время реклама проникает в пространство развлечений. Создается впечатление, что все объекты интеллектуального труда обретают жизнь непосредственно ради того или иного продукта. Такие объекты выступают альтернативой прямой рекламе, к которой доверие потребителя снизилось в силу ее агрессивности и навязчивости, или же той, которая вызывает восхищение и желание быть похожим. Реклама и ее сюжеты, передающие самые разнообразные идеи, сама по себе становится референтным стереотипом для потребителей, не способных самостоятельно принимать решение. Когда у людей формируются привычки и стереотипы, приходит понимание, к положительному результату может привести поиск новых стимулов, ценностей и неожиданных сочетаний.

Оптимальным решением проблемы нам кажется совмещение социальной рекламы и коммерческой. Социальная реклама направлена на изменение моделей общественного поведения и привлечения внимания к проблемам социума. Совмещение социальной и коммерческой рекламы внесет изменения в модели общественного поведения, что будет способствовать росту производства товаров и услуг, ориентированных не только на стимулирование продаж и увеличение прибыли, но и адаптацию к одобряемым специалистами нормам поведения. Такая комбинация видов рекламы сформирует сначала доверие потребительской аудитории, затем и потребность к приобретению продукта. Внедрение новых моделей в человеческое сознание должно вызвать в первую очередь интерес, далее – ассоциацию с собственной жизнью, а в итоге стать стимулом к действию.

Таким образом, развитие нашего общества напрямую зависит от того, насколько успешно будут внедрены в массовое сознание новые ценности. Это могут быть ценности хороших манер и соответственно, хорошего вкуса, позволяющего потребителям выбирать одежду, обувь, оформление жилья, выбирать прическу, место отдыха и т.д. Симбиоз социальной и коммерческой рекламы – удачный способ формирования доверия к последней.

Говорячи про інновації та ролі університету в їх розповсюдженні, часто зосереджують увагу на процесі впровадження, управління інноваціями, розуміючи під цим процес насильницького насаджування нового у середовище, яке не приймає його. Але в силу традицій і особливостей університету він може зайняти інше місце в інноваційному суспільстві. Інноваційна особистість створює середовище, в якому інновації можуть поширюватися без насильства і натиску. Формування інноватора є традиційним завданням університету, відповідає його специфіці, традиціям та дозволяє вносити свій неповторний внесок в процес інноваційного розвитку. Формування інноватора може бути одним з найважливіших завдань Університету постіндустріального суспільства, яке зможе ефективно реалізовуватися тільки за умови автономії.

Виходячи з соціологічних концепцій інноваційної особистості П. Штомки [1] та розробок поняття інноватора психологами Н. Лебедевою та А. Татарко [2], О. Гончаренко, О. Демченко [3], О. Карнишевим [5], нами було сформульовано визначення інноватора як креативної та відповідальної особистості, що здатна приймати новаторські рішення та відповідати за їх наслідки.

Для надання характеристики іноваторства студентів сучасних українських вишів були використані результати дослідження «Проблеми формування громадянської ідентичності молоді: роль освіти як чинника консолідації суспільства», (2009, n=3058). У межах дослідження респонденти мали оцінити міру наявності у них 26 якостей. За допомогою факторного аналізу було виділено п’ять факторів: «креативність», «відповідальність», «раціоналізм», «екстравернтість», «альтруїзм». Особливу увагу було приділено першим двом факторам, що є визначальними для студента -інноватора.

Фактор «креативності» характеризується такими якостями як рішучість, готовність до ризику, здатність буди лідером, творчий підхід до справи, впевненість у собі, незалежність, самостійність в судженнях та діях, ініціативність, освіченість, професіоналізм, прагнення до самореалізації.

Фактор «відповідальність» характеризується якостями сумлінності, дисциплінованості, самодисципліни, самоорганізованості, працьовитості, відповідальності, почуттям обов'язку, вмінням доводити справу до кінця, чесністю, порядністю, принципіальністю.

В першу чергу слід зазначити, що середні значення обох факторів ( за шкалою від -3 до 3) є близькими до нуля, що свідчить про середній рівень, як креативності, так і соціальної відповідальності студентів українських вишів.

Для перевірки гіпотези, що університет формує інноватора, було застосовано методики порівняння середніх. Виявилося, що рівень креативності у студентів знижується впродовж навчання, а рівень відповідальності зростає. Тобто можна сказати, що український університет має тенденцію до виховання соціально відповідальної особистості, але не повною мірою реалізовує свій потенціал у вихованні креативності.

Згідно отриманих даних, рівень креативність та відповідальність зростає пропорційно оцінкам респондентів: чим більш старанно студент навчається, тим він є більш креативним та відповідальним.

Прояви креативності та відповідальності доцільно вивчати, аналізуючи навчальні практики студентів. Креативність студентів виявляється у присвяченні вільного часу творчості. Згідно даних дослідження, лише 9% беруть участь у художній самодіяльності, 13% – займаються художньою творчістю, 13% – аматорськими заняттями, 4% – залучені до технічної творчості. Найбільшу популярність у студентства має наукова діяльність (26%), яку можна розглядати як прояв креативності.

Використовуючи дані дослідження «Життя та навчання п’ятикурсника університету ХНУ імені В.Н.Каразіна» (2012 р., n=1016), ми проаналізували відповідальність випускника українського університету на прикладі своєчасності та якості виконання робіт (домашніх завдань, курсових тощо) поза залежністю від контролю. Отримані дані свідчать про те, що 58% опитаних п’ятикурсників є в цілому відповідальними (виконують завдання вчасно та якісно поза залежністю від контролю), відповідно 42% роблять так не завжди.

Таким чином, маючи великий потенціал у розвитку інноваційної особистості, університет реалізовує його не повною мірою. Вища школа працює у напрямку виховання соціально відповідальних особистостей, про що свідчить збільшення таких від курсу до курсу. Соціальна відповідальність студентів проявляється в практиках навчання, таких як своєчасність та точність виконання завдань і написання робіт, частка тих, хто відповідально ставиться до цих практик, превалює над часткою безвідповідальних. Втім, другу складову інноваційної особистості – креативність – університет формує недостатньо, її показники зменшуються у студентів протягом навчання. Науково-дослідна діяльність, художня та технічна творчість як прояв креативності та інноваційності не є популярною та затребуваною студентами.