Соціологія у (пост)сучасності Збірник тез доповідей XIІ міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів
жүктеу/скачать 1.22 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Павлова Алла
- Рапопорт Ася
- Семенов Сергей
ХIІ Міжнародна конференція студентів та аспірантів «Соціологія в (пост)сучасності» Харківська соціологічна школа, спадкоємець та продовжувач найкращих традицій слобожанської наукової думки, бере початок у XIX ст. Станом на початок XX ст. вона мала і традиції, і серйозні, відомі не тільки в Російській імперії, імена теоретиків всесвітнього масштабу (М.М. Ковалевський, О.О. Богданов та ін.), і напрацювання в емпіричній царині (В.В. Святловський, Ф.Р. Дунаєвський). Сучасна Харківська соціологічна школа, що бере початок з 1960-х років, є одним з лідерів української соціології. Завдяки прикладу справжніх Вчених, Діячів, Людей формуються наступні покоління, здатні підтримувати могутні традиції та гідно репрезентувати наукову школу, вже у студентські роки організовуючи заходи та проводячи самостійні дослідження. Наступним проектом, що надає таку можливість, є Міжнародна студентська конференція, проведення якої є одним із пріоритетних напрямків діяльності та одним з предметів гордості Студентського наукового товариства соціологічного факультету. Вперше конференція відбулася у 2002 р. на соціологічному факультеті ХНУ імені В.Н. Каразіна як цілком внутрішньофакультетський науковий захід. На даний момент цей соціологічний молодіжний форум працює за десятками різних напрямків: від теоретико-методологічних проблем розвитку соціологічного знання до практики соціальної роботи, від соціології культури до політичної соціології; розглядаючи проблеми всіх рівнів – від глобалізації і постмодерну до самоідентифікації й особистості, – в рамках різноманітних методологічних підходів. Специфічною його рисою є надання можливостей для самовираження та пошуку молодими вченими свого місця під сонцем соціогуманітарного знання. Сучасна наука принципово неможлива без комунікації, без взаємозбагачення шляхом постійного обміну думками. Конференція, виконуючи цю функцію, не може остаточно вичерпати комунікативні потреби, і високі технології у вигляді сайта http://snosf.at.ua/ та e-mail sno_sf@mail.ru допоможуть ефективній співпраці.
Taken together the media functions influence on formation of innovation climate (as part of an innovation environment), innovation culture in society (as one of the multiple forms of culture), an innovative public awareness (as a regulator of innovation climate). On the other hand, the information content is an additional tool for assessing the innovativeness index. E. Babosov argues that the term «innovativeness» refers to the ability and willingness of the social system (scientific institutions, firms, industries of a region, country) to integrate the latest advances in science, engineering, technology, management activity, to commercialize scientific discoveries and engineering studies for sustainable innovative scientific-technical and socio-economic development and effective governance [2, p. 62]. The place of mass media in this process can be evaluated in the theoretical model of innovativeness. According to E. Babosov, the main aspects of innovativeness consist in saturation of society and its economic, health, educational, managerial and other innovation structures by innovational information, without which it becomes difficult to implement pioneering work in the information society [1]. The information society formed largely due to the diffusion of mass media information flows has a modifying influence on media. Interaction of national innovation system (innovation communication) actors with media institutions (mass media communication) is a bilateral process, that detects the legality of a certain effects which are caused by innovation activity on mass media, particularly, in its content. The most noticeable effects are listed below: • innovation policy of the state is becoming an active source of information for Belarusian regional newspapers [5, p. 18]. Innovation communication is a source of such information which in the conditions of innovation economy is becoming more and more popular among mass audience. This aspect puts the media in some dependence on information about innovations due to the fact that such information is able to hold the interest of media consumers; • innovation communication exports actual knowledge that can be useful and applicable in the process of media source modernizing at all levels and stages: organization of labor, professional activities, financial and legal aspects of functioning of media and others; • information about innovation is the source of income for the media in the light of the growing mainstream of promoting innovation through its socialization. Media clients in this regard may be commercial enterprises (promoting of a specific innovation product, strengthening the image of the company, etc.), government agencies through which the media source can popularize its activities (advertising its competitions, tenders, etc.), foreign enterprises; • the effect of boring text: is possible because of unscrupulous attitude of journalists to work while operating with special texts written in the official, business or scientific style when a journalist does not provide adaptation of information for unprepared audience. Lack of semantic links between a journalist, a text and a recipient can cause a decrease in confidence to media source; • innovation oriented journalistic work due to diversity and complexity of topics with surface preparation of the texts and coverage innovation development process in general may cause media downgrade because of an objective assessment by the competent content consumers and the loss of confidence to the source of information; • mass media management through the popularization of information on innovation. Different kind of information helps to perpetuate a certain image for the source of information. Due to the fact that innovation is always aimed for improving the living standards of its user, arises the probability of a positive impact of innovation and promotion of activities related to them at the image of mass media. Thus, the nature of innovation communication orientation in the attitude to mass media (interest in cooperation) allows to determine the role, place, goals, objectives of mass media in the National innovation system to identify strategic position in terms of innovation policy implementation. Analysis of the effects arising in the course of interactions with mass media communication with innovation information flows gives the reason to conclude that serious obstacles to the extensive use of the concepts of innovation and its diffusion through the channels of communication do not exist when assessing the impact of innovation content on mass media sources. Moreover, information about innovations is widely used in journalism, therefore, some mechanisms of perceptions by mass media are formed. That should serve as a protective barrier if a threat of negative effects described above will appear. Simultaneously, domestic researchers note the relatively low rates of innovation thinking, innovation culture [3] and low level of innovation climate [4] in the country, that indicates the need for greater use of participants of the «social» block of National innovation system at both the regional and the national level, in particular by granting additional features to media in order to distribute innovation ideas in masses. One of these actions may become increase of the regional media readership interactivity on innovation based information. Ordinary citizens are potential actors of innovation development, so increasing of intellectual activity on innovation topics (contests, quizzes, themed crosswords, promotions, advertising on the search for talents) can affect formation of a more dynamic open to innovation development individual-psychological environment. References: 1. Бабосов Е. М. Социлогия управления: учеб. пособие для студетнов вузов. – 5-е изд. – Мн.: ТетраСистемс, 2006. – 288 с. 2. Бабосов Е. М. Формирование и функционирование национальной инновационной системы / Е. М. Бабосов // Экономические и социальные перемены: факты, тенденции, прогноз. – 2012. – №5 (23). – С. 60-69. 3. Белоцерковец В. Инновационная культура как фактор эффективного функционирования национальной инновационной системы // В. Белоцерковец, Е. Завгородняя // // Перспективы инновационного развития Республики Беларусь: сб, науч. статей II Междунар. науч. кофн., Брест, 19-20 мая 2011 г. / Брест.гос. техн. ун-т; редкол.: А.М. Омельянюк (отв. ред.) [и др.]. – Брест: Изд-во БрГТУ, 2011. – С. 280-282. 4. Костыко, А. Брестский регион в инновационном климате / А. Костыко // Наука и инновации. – 2007. – №9. – С. 39-41. 5. Слука О. Идеология инновационной коммуникации / О. Слука // Рэгiянальныя СМI у сучаснай iнфармацыйнай прасторы: матэрыялы Рэсп. Навук.-практ. семiнара, 2-3 чэрв. 2011 г., Мiнск / рэдкал.: С. В. Дубовiк (адк.рэд.) [I iнш.]. – Мiнск: Выд. цэнтр БДУ, 2011. – С. 18-29. Авксентьєв Антон Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна (Україна, Харків) Проблеми формування представницьких органів У країнах з демократичним політичним режимом представницькі органи влади і місцевого самоврядування формуються за результатами волевиявлення виборців. Однак, незалежно від типу виборчої системи, процес та підбиття підсумків голосування, кінцевий розподіл мандатів у представницькому органі стикаються з низкою суто формально-арифметичних труднощів. Наприклад, при застосуванні мажоритарної або змішаної виборчої системи на загальнонаціональних парламентських виборах постає проблема розподілу одномандатних округів між адміністративно-територіальними одиницями. Ця проблема видається вкрай актуальною з огляду на повернення України до змішаної виборчої системи в 2011 р. Вперше на «арифметичні проблеми» пропорційного представництва звернули увагу в США в 90-ті роки XVIII ст. Р. Кліма та Дж. Ходж у своїй роботі «Математика виборів» доволі детально описують полеміку Гамільтона і Джефферсона щодо алгоритму розрахунку справедливої кількості представників від кожного штату. В основі «метода Гамільтона» (як і цілої низки методів) лежить поняття «стандартної квоти» (в деяких джерелах можна зустріти назву «квота Хейра» за прізвищем іншого провідного дослідника). «Стандартна квота» – це «ідеальна частка» (дійсне число, яке утворюється при діленні кількості виборців у регіоні на сукупну кількість виборців), помножена на загальну кількість мандатів. Наступна фаза передбачає округлення «стандартних квот» для кожного із штатів до найближчого меншого цілого числа. Мандати розподіляються згідно показників «округлених стандартних квот», а при розподілі залишку перевага надається тим штатам, у котрих дрібна частина більше [1]. Однак у 1794 р. Президент США Дж. Вашингтон наклав вето на «метод Гамільтона» (за однією з версій, через те, що такий метод був невигідним для рідного штату Президента – Вірджинії). Це був перший випадок використання права вето в історії США, а в якості алгоритму розподілу було обрано «метод Джефферсона». Моделі, запропоновані Гамільтоном і Джефферсоном, класифікуються сучасними дослідниками як такі, що лягли в основу двох принципово відмінних груп методів – «квот» і «дільників». До першої групи, окрім «метода Гамільтона», прийнято відносити квоти Гогенбаха-Бішофа, Друпа, Імперіалі, Німайера; до другої – методи д’Ондта, Сент-Лагює, «датський» та «скандинавський методи» [2]. У ХІХ ст. США стали своєрідним полігоном для випробування різних алгоритмів підрахунку. Протягом цього часу було виявлено чимало дефектів системи; про три найвідоміших – трохи докладніше. У 1882 році Бюро перепису населення надало Конгресу США таблиці розподілів, розрахованих на основі метода Гамільтона, для різної кількості місць в парламенті (від 270 до 300). Виявилося, що збільшення кількості місць з 299 до 300 призводить до несподіваного ефекту – дрібні частки чисел (цифри після коми) змінюються і, зокрема, штат Алабама втрачає один мандат. Ця абсурдна ситуація, коли збільшення загальної кількості мандатів призводить до зменшення квоти одного з штатів, назвали «парадоксом Алабами» [1]. У 1902 р. Америка зіткнулася ще з одним цікавим випадком – так званим «парадоксом населення». Штат Вірджинія, кількість мешканців якого зростала відносно швидше, ніж у штаті Мен, згідно алгоритму розподілу втратив одне місце (у порівнянні з попередніми виборами), а Мен – здобув. У 1907 році до США приєднався новий штат – Оклахома – і це виявило ще один парадокс системи. Виявилося, що додавання одного штату і парламентських місць, які йому по праву належать, досить суттєво змінює розподілення між іншими штатами. Таким чином, «парадокс Алабами», «парадокс населення» і «парадокс нового штату» засвідчили, що використання відомих на той час методів розподілення може призводити до абсурдних і несправедливих результатів. Спробу узагальнення цієї емпіричної практики на рівні наукової рефлексії в 70-х роках ХХ ст. зробили математики М. Балінський і П. Янг, які сформулювали і довели «теорему про неможливість»: «Метод розподілення не може завжди задовольняти квоті і при цьому не призводити до парадоксів» [3, с. 14]. Проблеми з підбиттям підсумків виборів і визначенням кінцевої кількості мандатів стосуються переважно пропорційної та змішаної виборчих систем. Відсотки, здобуті партіями на виборах, не можуть бути переведені в ціле число мандатів, тому завчасно має бути визначено механізм округлення. Власне, алгоритми тут використовуються аналогічні (тому що з суто арифметичної точки зору ця ситуація ідентична прикладам з пропорційним розподілом округів між регіонами). Таким чином, не лише вибір процедури голосування, але й обраний варіант переводу відсотків голосів у депутатські мандати може відігравати вирішальну роль для визначення результатів волевиявлення. На перший погляд, усі нюанси пропорційного розподілу залишків можуть здатися не надто важливою темою, проте її значення суттєво зростає при зменшенні кількості мандатів або при відносно паритетній політичній ситуації, яка спостерігається в сучасній Україні.
Завдяки творчості у молоді є можливість самовираження, самопрезентації, пошуку себе і свого місця у дорослому житті. Творчість сприяє розкриттю талантів, розвитку здібностей, наповненню вільного часу змістом, спілкуванням з однолітками, які також захоплюються творчими видами дозвілля, що є надзвичайно важливим для підлітків. Гострою проблемою, яка в тому числі зумовлює актуальність наукового дослідження дозвіллєвих практик підлітків, є ситуація, коли надлишок вільного часу може спричинити антисоціальні дії з їхнього боку. Творче дозвілля ж виконує у тому числі функції стримуючого механізму, який задовольняє вже перелічені потреби у самореалізації, самовираженні, спілкуванні і запобігає антисоціальним вчинкам. Отже, вивчення розповсюдженості творчих дозвіллєвих практик серед шкільної молоді є, безперечно, актуальним для українського суспільства. Об’єкт нашого дослідження – дозвіллєві практики підлітків Харкова і Харківської області, а предмет – ступінь поширення, місце і роль творчих дозвіллєвих практик у повсякденному житті шкільної молоді Харківщини. Мета дослідження: визначення місця і ролі творчого дозвілля у повсякденності підлітків Харківщини. Досягнення мети передбачало вирішення таких завдань:
Є дві основні точки зору з приводу вивчення дозвілля як соціокультурного феномену. Згідно першій, це феномен, тотожний вільному часу, яким володіє індивід; відповідно другій, дозвілля є частиною вільного часу. Ми будемо розглядати дозвілля саме як частину вільного часу індивіда, адже останнє поняття є більш широким. До нього входить, наприклад, і час для задоволення фізіологічних потреб, і час на виконання обов’язкових побутових справ. Дозвілля можна визначити як сукупність видів діяльності, призначених для задоволення духовних і соціальних потреб людей у вільний від інституціонованих обов’язків час. На нашу думку, найпотужнішим суб’єктивним фактором вибору тих чи інших форм дозвіллєвої діяльності є ціннісні орієнтації особистості. Стверджуючи це, ми виходимо з того, що навіть коли людина має якийсь хист, його реалізація залежить від того, чи орієнтована вона на його реалізацію, чи є для неї така реалізація цінністю. Творчість є особливим видом активного дозвілля, вибор якого, на нашу думку, обумовлений ціннісними орієнтаціями. Витоки творчості започатковуються ще у молодшому віці. З огляду на це, дослідження творчих дозвіллєвих практик у структурі вільного часу шкільної молоді є надзвичайно актуальним. За результатами проведеного дослідження з’ясувалося наступне: найбільш популярними і регулярними видами творчого дозвілля є участь у художній самодіяльності та художня творчість, менш регулярними є аматорські заняття і технічна творчість. Результати проведеного аналізу показали наступне: повсякденними є участь у художній самодіяльності для 25% школярів Харківщини, заняття художньою творчістю – для 30%, технічною творчістю – для 17%, аматорськими заняттями – для 21% шкільної молоді міста й області. Здійснений нами факторний аналіз показав наступне: 1. Типи дозвіллєвих практик школярів міста Харкова й Харківської області відрізняються. 2. У великому місті з його розвиненою інфраструктурою є більше можливостей проведення дозвілля. 3. Підліток великого міста й підліток області здійснюють різноманітні види дозвіллєвих практик, які, типізуючи 26 видів дозвілля, ми розділили на певні групи. Серед них спільними в обох підвибірках є: активне і пасивне дозвілля, пізнавальне, творче, ігрове. Дещо відрізняються культурно-споживацьке і культурно-розважальне дозвілля підлітків міста та області. Також на підмасиві підлітків міста виділився такий тип як віртуальне дозвілля, якого не було виявлено у підвибірці представників області. Завдяки двовимірному аналізу було виявлено, що гендерна приналежність впливає на регулярність участі у художній самодіяльності і художній творчості. Дівчата набагато регулярніше займаються цими видами діяльності у вільний час, ніж хлопці. Як виявилося, вік знаходиться у зворотньому зв’язку з такими видами творчого дозвілля, як художня творчість (написання віршів, прози, гра на музичних інструментах тощо), технічна творчість (конструювання, моделювання), аматорські заняття (колекціонування, рукоділля, тощо). з’ясовано, що матеріальне становище не впливає на творчу діяльність у вільний час підлітків. Винятком є технічна творчість. Окрім цього, було доведено, що включеність у творчі дозвіллєві практики пов’язана з чинниками кількості і якості кола спілкування, відчуття самотності, ставлення до читання та ін. Таким чином, здійснене дослідження показало, що творчі дозвіллєві практики є важливою складовою вільного часу шкільної молоді Харківщини. Вони впливають на розвиток креативних здібностей особистості, яка знаходиться у стані формування, на становлення її творчого потенціалу. Адонина Лолита Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина (Украина, Харьков) жүктеу/скачать 1.22 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|