Сумський державний університет міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства



бет5/33
Дата23.07.2016
өлшемі2.14 Mb.
#215992
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Література:

1. Лєшукова І.В. Процесуальні особливості міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ України при розслідуванні злочинів: дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2004.

2. Вербенський М. Г. Актуальні проблеми наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ у протидії транснаціональній злочинності / М.Г. Вербенський // Міжнародне співробітництво ОВС у боротьбі з транснаціональною злочинністю : тези доп. міжнар. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 24 березня 2010 p.). - К : КНУВС, 2010. - 272 с

3. Лєшукова І.В. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України в боротьбі з організованою транснаціональною злочинністю / І.В. Лєшукова // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Вип. 12 (частина ІІ). – С. 50–54.

4. Стеблинська О.С. Нормативно-правове забезпечення міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю./ О.С. Стеблинська// [Електронний документ]: режим доступу: http://radnuk.info/statti/560-mijnarodne/14747-2011-01-19-01-53-20.html
Працевлаштування хореографів за кордоном

Кедік А.А., студентка гр.Ю-05 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник – Кисельова О.І., к.ю.н., доцент кафедри АГПФЕБ СумДУ

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується [1].

Системна криза українського суспільства призвела до того, що значна кількість українських громадян намагаються виїхати за кордон з метою у такій спосіб вирішити свої життєві проблеми. Кризовий стан суспільства викликає суттєве зниження рівня життя населення та породжує підвищення рівня безробіття. Поштовхом до працевлаштування за кордон є значно нижчий, ніж у сусідніх країнах рівень добробуту населення, наявність складних політичних суперечностей в Україні. Порівняно з 90 рр., коли за кордон виїжджали працювати висококваліфіковані працівники, після революції в Україні, до іноземних країн стали мігрувати працівники, у сфері інтелектуальної власності. Хореографи, як суб’єкти права інтелектуальної власності являються мігрантами, які більше всього залишають Україну у пошуках роботи.

Хореографічне мистецтво пройшло складний шлях еволюційного розвитку і стало вагомою частиною культурного існування людства, складним за своїм змістом та суттю об`єктом правового захисту, оскільки створення самого твору хореографами, балетмейстрами є тривалою інтелектуальною діяльністю людини. У вітчизняній науці, на жаль, досі не сформовано спеціальної галузі знань з хореографії. Так, в Західній Європі, зокрема у Франції, Швейцарії, Бельгії, Великій Британії, цілком визначено таку галузь, що включає – теорію й історію танцю. У вітчизняній науці мистецтво й культура представлені такими спеціальностями, як «Мистецтвознавство» та «Теорія й історія культури», «Культурологія» [3].

Взагалі хореографія – це новітній вид хореографічного мистецтва, сформований під впливом соціально-політичних, філософських, технологічних, стилістичних характеристик культури ХХ ст., що виявили в танці імпровізаційність та індивідуальність, а також стабілізували його синтезовану структуру.

Отже, хореографія – вид мистецтва, в якому завдяки ритмічній зміні систематизованих художньо зумовлених положень людського тіла створюються танцювальні образи. Основним виражальним засобом є узгоджене i послідовне поєднання рухів рук, ніг, корпуса, голови, різноманітний гармонійний ритм яких фіксується в танцювальних позах, жестах, мiмiцi [3]. Це техніка рухів і вправ чітка, динамічна, побудована на демонстрації зусиль виконання, естетика рухів реальна, іноді побутова та брутальна, жест точно відтворює психологію, справжній емоційний стан.

Хореографія в даний час є досить популярною сферою зайнятості працюючого населення у сфері інтелектуальної власності. Професія хореографа не менш складна і відповідальна, ніж інші професії сфери «Працівники культури, кіно і театру». Адже Хореограф повинен відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але і бути чудовим практиком.

Тим більше, кваліфікація хореографа важлива з погляду кар`єрного зростання. Погодьтесь, навряд чи директор підвищить некомпетентного хореографа і дасть зелене світло в подальшому просуванні в роботі.

Що стосується фінансового питання роботи хореографом, то тут, як і в багатьох інших спеціальностях, зарплата залежить в першу чергу від регіону мешкання хореографа, специфіки установи, в якій працює Хореограф і політики підприємства відносно рівня заробітної плати для співробітників. Неважливо, хто виконує танець (група хлопчиків або кордебалет) руху в ньому завжди пов`язані один з одним, а не хаотичні. Це результат хореографічної роботи. Хореограф працює з танцюристами, щоб додати їх рухам завершеність, яка предстає перед глядачами у вигляді танцювального твору. Деякі хореографи використовують свої навики для переробки вже існуючих танців, інші за допомогою техніки на зразок контактної імпровізації створюють абсолютно нові роботи.

Хореограф проводить тренування з танцюристами, увечері відвідує і оцінює їх виступ, а в решту часу займається адміністративною роботою. Ще хореограф розробляє ідеї, проводить оцінювання і відбір танцюристів, підбирає костюми, музику і т.д.

На мою думку в Україні працевлаштування хореографів не є перспективним, оскільки й надання освіти в даній галузі, не відповідає європейським нормам. Більшість успішних українських хореографів здобули свої, індивідуально займаючись у іноземних професіоналів та за допомогою ЗМІ. Покинувши Україну задля роботи хореографом, або танцівником в шоу-балеті тощо, є правильним рішенням. В більшості випадків, працівниками в даній сфері – є молодь віком від 18 до 30 років. Хореографи працевлаштовуються на роботу за кордон на загальних підставах, як і будь-які інші працівники різних сфер трудової діяльності, крім особливих випадків передбачених законодавством України чи іноземної держави.

Проаналізувавши сайти про працевлаштуванню за кордоном, можна зробити висновок – для того, щоб працювати в сфері хореографії в іноземній державі слід виконати наступні вимоги, які безпосередньо роботодавець ставить до найманих працівників, відповідно до законодавства той чи іншої іноземної держави: грамотне портфоліо хореографа; готовність на роботу на строк не менше 3 місяців (оскільки менші строки роботи не дадуть гарного результату); наявність закордонного паспорта; професійний якості (залежно від артиста; досвід роботи на сцені.

Умови роботи визначаються за домовленістю сторін, при укладанні контракту. Досить важливим у роботі в даній сфері, так це індивідуальність на гарантія захисту своєї хореографічної постановки, оскільки без цього заробіток буде незначним, а власні авторські права будуть порушені.

ЗУ «Про авторські та суміжні права» виключив положення, згідно з якими хореографія охоронялася, тільки якщо вона була спеціальним чином викладена. Єдиної, загальновизнаної системи запису хореографії немає, тому, згідно з новим законом, це не обмовляється: хореографія охороняється в будь-якому випадку, як би вона не була зафіксована. Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення. Право інтелектуальної власності на хореографічний твір виникає з моменту його створення. Хореограф створює нову оригінальну хореографічну постановку, закон забезпечує йому повний обсяг охорони його авторських прав.

Все частіше на паркеті танцюристи, виконують не лише загальновідомі танцювальні фігури, але і свої авторські руху. І не всім подобається, коли за ними починають повторювати: адже якщо знахідка ще не здобула популярність у публіки, то просто прикро, що автором можуть визнати когось іншого, та відповідний заробіток буде отриманий іншою особою, якщо ж повторюється «фішка» хореографа, тим більше що продовжує танцювальну кар`єру, то тут можуть виникнути різні непорозуміння.

Правова охорона надається суб`єктам суміжних прав незалежно від призначення, змісту, цінності об`єктів суміжних прав тощо, а також способу чи форми їх вираження. Як і будь-які інші об`єкти авторських прав, хореографічні твори не підлягають обов`язковій реєстрації. Більш того, немає спеціальної процедури реєстрації прав на постановку танцю (як є, наприклад, для комп`ютерних програм). Тому можна застосувати загальні способами захисту авторських прав. Вони всі застосовні і для захисту хореографічних творів.



Що стосується рекомендацій по юридичному захисту саме танцювальних номерів, то доречними і хорошими доказами авторських прав були б:

  1. експлікація (пояснення умовних позначень, що вживаються на планах, використовується в фільмах) хореографічного твору [4]. Тобто слід зробити докладний опис хореографічної постановки, забезпечите її текстовими коментарями, зафіксувати змалюванням танцювальних рухів; 2) при постановці хореографічного твору (при його виконанні) слід записати процес на відео, можна зробити фотосесію (серію фотознімків) ключових танцювальних па або всього танцювального номера. Відеозапис хореографічної постановки є найбільш ефективним доказом та засобом захисту авторських прав, оскільки є найбільш потужним інструментом підтвердження факту публічного виконання, якщо, звичайно, відео датоване певним числом. Зазначення дати обов`язково, так як носієм суміжних авторських прав є перший публічний виконавець.

З метою подолання відтоку трудових ресурсів в сфері інтелектуальної власності за кордон держава повинна спрямувати свою діяльність на створення нових робочих місць для розвитку творчої хореографічної діяльності, подолання бідності (в іноземних державах це переважно некваліфіковані спеціалісти, в Україні ж інтелектуальна еліта), створення міцного середнього класу, посилити внутрішню консолідацію населення.

Література:

  1. Конституція України: Закон України від 26 червня 1996//ВВР. – 1996. – №30. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2% %80

  2. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII// Відомості Верховної Ради 1994, № 13, ст.64. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3792-12

  3. Єрмакова Я. В. Формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії: дип. Роб. Одеса, 2008. – 38 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.coolreferat.com/Формування_хореографічної_культури_підлітків_засобами_народної_хореографії

  4. Словопедія: словник іншомовних слів. [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/36/53397/239272.html


Криминальная ответственность в уголовном праве Узбекистана

Киличова Ш., студентка гр. Ю-14 юридического факультета СумГУ

Научный руководитель - Ільченко А.В.,старший преподаватель кафедры права СумГУ

Актуальность комплексной научной и практической разработки проблемы уголовной ответственности в Узбекистане и сравнительная характеристика этого понятия в законодательстве Украины и Узбекистана диктуется необходимостью определения ее места не только в механизме юридических средств защиты конституционных прав и свобод человека и гражданина, но и в системе уголовного права и законодательства.

Уголовная ответственность - фундаментальный институт, центральная категория и основное понятие уголовного права, имеющее не только важное методологическое, но и большое научное и прикладное значение. С категорией «уголовная ответственность» связаны проблемы ее основания, дифференциации, индивидуализации и реализации. По сути уголовное право - есть право применения и реализации уголовной ответственности в порядке, формах и по правовым основаниям, предусмотренным в уголовном законодательстве Узбекистана.

Под уголовной ответственностью следует понимать правовое последствие совершения общественного деяния, выражающееся в осуждении, применении мер наказания или других мер воздействия судом к преступнику. Понятия «уголовная ответственность» содержит два аспекта: психологический и правовой. Психологический аспект этого понятия выражается в осознании человеком своей гражданской обязанности строго соблюдать требования уголовного закона, не совершать запрещенные им преступные действия. В правовом значении понятие «уголовная ответственность» означает правовое последствие совершения преступления, выражающееся в осуждении, применении мер уголовного наказания или других мер воздействия к преступнику.

Из этого определения вытекает, что в юридическом понимании уголовная ответственность наступает только в том случае, если лицо, совершило преступление. Никакое другое деяние, хотя внешне и схожее с преступлением (необходимая оборона, крайняя оборона), основанием возникновения уголовной ответственности быть не может. Уголовная ответственность предполагает применение к виновному мер государственного принуждения, выражающихся, прежде всего в форме уголовного наказания. Уголовная ответственность существует в строго определенных законом временных границах. Она наступает только с момента, когда конкретное лицо совершит преступление и прекращается по решению суда. Основанием возникновения уголовной ответственности является наличие в действиях лица состава преступления. Причем это единственное основание уголовной ответственности и все обстоятельства, выходящие за рамки состава преступления, например, смягчающие или отягчающие ответственность, не определяют наступления уголовной ответственности.

Установление соответствия совершенного общественно опасного деяния признакам конкретного преступления называется квалификацией преступления, которая выражается в ссылке на статью 15 Уголовного кодекса Узбекистана, предусматривающую ответственность за данное преступление. Правильная квалификация преступления является важным условием обеспечения законности обоснованного привлечения к уголовной ответственности. [1].

Статья 43 Уголовного кодекса Республики Узбекистан предусматривает следующие вида уголовного наказания:

- штраф;

- лишение определенного права;

- исправительные работы;

- ограничение по службе;

- арест;

- направление в дисциплинарную часть;

- лишение свободы;

- пожизненное лишения свободы

Уголовное законодательство Республики Узбекистан предусматривает ряд положений, которые освобождают от ответственности за преступления. К видам освобождения от ответственности относятся: истечение срока давности; утраты деяния или лица общественной опасности; деятельное раскаяние виновного; болезнь виновного; в связи с примирением; акт амнистии.

Кроме того, в Республике Узбекистан внесены изменения в законодательство, которые предусматривают освобождение от уголовной ответственности по причине лжебанкротства, нарушение правил торговли или незаконный сбор информации в случае, если нарушитель признает собственную вину.

Также изменения в Уголовном Кодексе содержат возможность по освобождению от уголовной ответственности лиц, которые совершили преступления, предусмотренные статьями 180 Лжебанкротство, 181 Сокрытие банкротства, 189 Нарушение правил торговли либо оказания услуг, 191 Незаконное собирание, использование либо разглашение информации, если виновные признали собственную вину, примирились с потерпевшими, а также загладили причиненный ущерб.

Помимо этого, работники банков и остальных финансовых организаций привлекаться не будут к уголовной ответственности, если предприниматели не исполняют договорных обязательств по оказанным перед ними услугам, связанным с предпринимательскими, а также другими коммерческими рисками, включая по выданным кредитам. В значительной степени также сокращены сроки погашения судимости, которые предусмотрены статьей семьдесят восьмой УК касательно погашения судимости. Впрочем, если отсутствует особо крупный ущерб, нанесенный государству, по истечении не меньше одной четверти сроков, отмеченных в статье семьдесят восьмой, то суд вправе снять судимость. Раньше снятие судимости возможно было по истечении не меньше половины установленных терминов погашения судимости.

Кроме этого, в Узбекистане вступил в силу приказ 4 января 2010 года, по которому в Центре профессионального обучения смогут учиться безработные граждане Республики Узбекистан, признанные Центрами содействия занятости по направлению органов по труду и социальной защиты населения [3].

Таким образом уголовная ответственность является наиболее строгим видом юридической ответственности в Узбекистане, в значительной степени затрагивающей правовой статус физического лица. Именно поэтому вопрос об уголовной ответственности и основании привлечения к ней должен быть тщательно проработан в первую очередь в теории. В настоящее же время нет согласованного взгляда на само понятие уголовной ответственности, не говоря уже о его законодательном закреплении. Что же касается вопроса об основании уголовной ответственности, то, несмотря на относительное согласие, он так и остается одним из самых спорных и сложных вопросов права. И тем больше вызывает удивление ситуация, когда правоведы даже не делают попытки разобраться с проблемой, а кидаются в лингвистические и логические тонкости, каждые, по-новому формулируя один и тот же принцип. Проблема понятия уголовной ответственности, ее видов, дифференциации привлекает внимание также как правовой инструмент, ограничивающей права, свободы и законные интересы граждан, совершивших преступления. Институт уголовной ответственности выступает базой для реализации важнейших принципов уголовного права, таких как принцип справедливости, равенства и других, вытекающих из него уголовно-правовых принципов.



Литература:

  1. Сайт Министерства юстиции Республики Узбекистана. [Электронный ресурс] Режим доступа: www.minjust.uz/ru/international_cooperation/assistance/8/ Заголовок с экрана.

  2. Радуга Е. Изменения в Уголовном Кодексе Узбекистана. – Ташкент: «Адолат», 2013 – 30 с.

  3. Уголовная отвественность в Узбекистане. // Научная библиотека диссертаций [Электронный ресурс] Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/ugolovnaya-otvetstvennost. Заголовок с экрана


Реалізація права на мирні зібрання: світовий досвід та українські реалії

Колеснікова М.В.,к.ю.н., викладач кафедри права СумДУ

Інформацією з обмеженим доступом є інформація, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці, суспільним інтересам, інтересам державної безпеки, інтересам людини або громадянина або інтересам суб’єкта господарювання. При цьому національне законодавство не визначає, які з перелічених інтересів є вищими і які з них підлягають першочерговому захисту у випадку їх зіткнення. Із Конституції України випливає, що людина є вищою соціальною цінністю [1]. Тому, логічним є ствердження, що інтереси людини є вищими за інтереси комерційної структури. Крім того модельний Закон «Про інформатизацію, інформацію та захист інформації» визначає, що у разі суперечності між правом на отримання інформації і правом на недоторканність приватного життя пріоритет має право на недоторканність приватного життя, якщо національним законом не встановлено інше [2]. Національна ж безпека та суспільні інтереси включають в себе інтереси людини, отже, не можуть суперечити один одному. Проте, на практиці конфлікт цих інтересів все таки існує. Так, за статистичними даними Вищого Адміністративного суду України за 2010 – 2011 роки щодо справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації), справи зазначених категорій хоча і не є поширеними у судовій практиці, однак, зважаючи на актуальність питання забезпечення права на мирні зібрання у суспільному житті, потребують дослідження. Дана категорія справ нерозривно пов’язана з правом на інформацію, оскільки відповідно до підпунктів 332–336 пункту 4 розділу XV Статуту патрульно-постової служби міліції України [3] збори – це спільна, спеціально організована невелика присутність громадян у громадському або іншому місці, викликана необхідністю обговорення різних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших проблем; мітинг – масові збори з питань злободенних, переважно політичних питань, які проводяться, як правило, на вулицях, майданах, стадіонах, парках. Неодмінні атрибути мітингу – масова аудиторія, промовці, лозунги, прапори, заклики (усні, друковані, письмові); демонстрація – масове находження громадян з приводу висловлення будь-яких громадсько-політичних настроїв, в тому числі з питань протесту або незгоди будь з чим. (Цей захід може проявлятися також у проступку однієї особи, здійсненні нею вчинку з метою підкреслення свого відношення до будь-якої події чи посадової особи тощо); пікетування – форма демонстрації, під час якої виставляються представники будь-де, наприклад, перед будинками об’єднань, підприємств з метою висловлення протесту проти чого-небудь, для забезпечення охорони на місці проведення страйку або демонстрації.

На думку Вищого Адміністративного суду України, таке визначення пікетування не дає змоги правильно розкрити зміст цього заходу. Під пікетуванням як формою безпосередньої демократії необхідно розуміти публічне вираження колективної або індивідуальної думки (демонстрація підтримки, солідарності, протесту проти чого-небудь) шляхом розташування громадян біля певного об’єкта. Під час пікетування можуть використовуватися плакати, транспаранти, інші засоби наочної агітації [4].

Тлумачення понять «національна безпека», «громадський порядок», «громадська безпека» та інших, що стосуються окремих положень щодо обмеження прав, містяться також у Сіракузьких принципах тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об’єднаних Націй у 1985 році [5]. Так, згідно з названим актом «громадський порядок» можна визначити як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. Громадський порядок необхідно тлумачити в контексті задач конкретного права, яке обмежено з цієї підстави.

Під «громадською безпекою» мається на увазі захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров’ю, а також серйозних збитків їхньому майну [5].

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини [6]. Однак під час розгляду та вирішення справ зазначеної категорії суди нечасто використовують практику Європейського суду з прав людини, як і інше міжнародне законодавство, що регулює питання реалізації права на мирні зібрання (за винятком статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [7]), хоча в умовах часткової неврегульованості розглядуваних питань національним законодавством європейська практика може значно полегшити вирішення справ та сприятиме забезпеченню реалізації права людини на мирні зібрання в Україні.

Свої позиції щодо реалізації передбаченого статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на свободу мирних зібрань Європейський суд з прав людини висловив у рішеннях у справах “Станков та об’єднана македонська організація “Ілінден“ проти Болгарії” (2001) та інших [4].

Також адміністративні суди під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання повинні застосовувати Керівні принципи зі свободи мирних зібрань, розроблені експертами Бюро з демократичних інституцій і прав людини Організації з безпеки та співробітництва в Європі [6], які визначають параметри реалізації законодавства відповідно до міжнародних норм та наводять приклади дії основних принципів на основі передового міжнародного досвіду.

Згідно із Сіракузькими принципами тлумачення обмежень та відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські та політичні права прагнення захистити здоров’я населення може слугувати підставою для обмеження певних прав, якщо державі необхідно вжити заходів до усунення серйозної загрози здоров’ю населення або окремих осіб [5].

Таким чином, як свідчить судова статистика, суди в більшості випадків не правильно трактують поняття «суспільний інтерес» чи «громадський порядок» і обмежують законне право на інформацію (в даному випадку через проведення мирних зборів). Ця проблема може бути вирішена, на нашу думку, шляхом відповідних роз’яснень щодо однакового застосування судами законодавства про інформацію, для чого необхідно систематизувати інформаційне законодавство, зокрема, розширити та доповнити Закон України «Про інформацію» найбільш важливими положеннями. До таких положень слід включити: 1) повернути визначення права власності на інформацію; 2) визначити основні види таємної (конфіденційної) інформації та представити їх загальну характеристику; 3) визначити засоби захисту права на інформацію.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет