Том Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5


Анна Дорма, 4 курс Інституту психолого-педагогічної освіти і мистецтв Науковий керівник: В. В. Бурназова



жүктеу/скачать 2.37 Mb.
бет11/19
Дата18.07.2016
өлшемі2.37 Mb.
#207763
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   19

Анна Дорма,

  • 4 курс Інституту психолого-педагогічної освіти і мистецтв

  • Науковий керівник: В. В. Бурназова, к.пед.н.,

  • старший викладач (БДПУ)



  • УКРАЇНСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ТА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ

  • Український фольклор складає широку та оригінальну область традиційної народної творчості. Через фольклор від покоління до покоління передавалися світоглядні уявлення, морально-етичні, естетичні, правові, релігійні погляди українців. У художніх образах українського фольклору розкриваються найкращі риси національного характеру: патріотизм, хоробрість, чесність, людяність. Йому властиві життєвість змісту, велика емоційна сила, яскрава образна виразність, соковитий національний колорит.

  • Український фольклор чільне місце посідає в плідній етнографічно-дослідницькій діяльності В. М. Верховинця. Наукове дослідження творчості В. М. Верховинця дає нам підставу стверджувати, що всі новаторські теоретичні і практичні здобутки педагога і митця мали метою формування національної культури молоді: передачу їй багатої духовної спадщини і соціально-історичного досвіду українського народу, розвиток потреби і здатності сприймати, розуміти, примножувати його надбання, виховання національної самосвідомості, гідності, патріотизму, рис національного характеру.

  • Для розуміння місця і ролі фольклору у спадщині В. М. Верховинця зупинимося на його визначенні та класифікаційних критеріях. Педагог розглядав фольклор як “художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов’язана з його життям і побутом’’.

  • Так, з епічних жанрів педагог широко використовував казки, здебільшого – про тварин. Виникнувши у давнину як оповідання з досвіду мисливців, казки про тварин служили для передачі молоді знань про життя тварин і полювання на них. Завданням прийому алегорії є викриття в них жорстокості, безчестя, зрозумілості сильних, підтримки слабких, утвердження справедливості. З метою формування національної культури молодого покоління, виховання морально-етичних принципів і норм поведінки В.М.Верховинець включив до репертуарно-методичного посібника “Весняночка” невеликі казки у віршованій формі, доповнюючи їх музичним супроводом та інсценізацією.

  • Важливе місце у творчості В. М. Верховинця належить українському ліричному фольклору: пісенному, музично-хореографічному, пісенно-хореографічному. Відображаючи духовний світ українського народу, його високі моральні та естетичні ідеали, ліричний фольклор містить у собі невичерпний виховний потенціал.

  • У педагогічній спадщині Верховинця широко представлений дитячий фольклор: пестушки, утішки, поспівки. Ці короткі ігрові пісеньки покликані активізувати, заохочувати до діяльності, розвивати та розважати дитину. Вони розкривають перед нею скарбницю рідної мови, дають найпростіші уявлення про близький їй світ, пробуджують рухливість, бадьорість. Враховуючи їх виховне значення, педагог включив у свою “Весняночку” шістнадцять пестушок і утішок.

  • Важливого виховного значення В. М. Верховинець надавав народному хореографічному мистецтву, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець – невід’ємна складова культури українського народу. Якщо у давні часи танці виконували комунікативну функцію, то пізніше вони естетизувалися і стали явищем мистецьким, апелюючи вже не до розуму й пам’яті, а безпосередньо до почуттів та естетичної потреби. Народний танець Василь Миколайович відносив до найефективніших засобів формування національної культури молоді. У початковій школі елементи української хореографії та зразки пісенно-хореографічного фольклору доцільно застосувати на уроках музики.

  • Іншою галуззю фольклору, яка має безпосереднє відношення до діяльності педагога і митця, є народне драматичне мистецтво. У драматичних жанрах основним засобом, що організовує всі художньо-зображувальні елементи, є дія. До них належать обрядове дійство, гра, народна драма. У науковій праці “Українське весілля” В. М. Верховинець подав повний запис найбільш розгорнутого взірця родинно-побутової обрядовості – традиційного народного весілля, у якому відобразився весь процес розвитку суспільства, міфологічні, релігійні, правові, моральні, естетичні погляди українців.

  • Створюючи музично-ігровий репертуар для дітей, Верховинець звернувся до українського ігрового фольклору, який поступово відмежувався від обряду і, зберігаючи свою образно-драматургічну природу, перейшов у повсякденний побут. Крім того, виникло чимало самостійних драматичних ігор – невеличких жартівливих сценок, у яких відображені повадки тварин, природні явища, трудові процеси, побутові ситуації. У них органічно поєднуються слово, спів, музика і танець. Але гра має лише ззовні власне розважальний характер. Ігри є зразком соціонормативної, мовної, музичної, хореографічної культури українського народу. Педагог показав невичерпні можливості цього жанру для всебічного розвитку і формування національної культури молодого покоління.

  • Найкращі зразки драматичного фольклору – епізоди українських обрядів, народні ігри – мають також важливе педагогічне значення. Вони сприяють вихованню національної самосвідомості, гідності, патріотичних почуттів, активізації творчих здібностей, всебічному розвиткові молодших школярів. Їх доцільно застосовувати під час проведення тематичних заходів, на уроках музики, у роботі шкільних мистецьких гуртків.

  • Отже, український фольклор – ефективний засіб виховання та формування національної культури молодого покоління у царині національного музичного мистецтва. Актуальність педагогічних ідей і досвіду В. М. Верховинця потребує їх широкого впровадження у сучасну практику виховання молодого покоління.



  • ЛІТЕРАТУРА

  • 1. Український фольклор : хрестоматія / [упоряд.: О. Ю. Бріцина, Г. В. Довженко, Н. С. Шумада]. – К.: Освіта, 1998. – 256 c.,

  • 2. Дем’янко Н. Педагогічні ідеї В. М. Верховинця у сучасній початковій школі / Н. Дем’янко // Поч. школа. – 2000 – №2 – с. 56-57.



    1. У. Єгорова,

        1. 2 курс Інституту психолого-педагогічної

        2. освіти і мистецтв

        3. Науковий керівник: О. В. Матвєєва, к. пед. н., доцент

        4. (БДПУ)



    2. ЕСТРАДНА МУЗИКА ТА МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЇЇ ПОПУЛЯРНОСТІ

    3. Актуальність. Сучасна естрадна музика як компонент масової культури є специфічним засобом світопізнання, формування світоглядно-ціннісних орієнтацій особистості, її акумуляції й примноження кращих надбань світової та національної культур. Даний вид мистецтва є засобом засвоєння естетичної реальності, орієнтації наших сучасників у потоці музичної інформації, їхнього естетичного самовдосконалення, здійснюючи конструктивний вплив на формування їхньої естетосфери.

    4. Саме тому сьогодні актуальним є питання про роль музично-естрадного мистецтва в духовному житті людини, про механізми ефективного впливу естрадної музики на свідомість людини та її популярність серед слухачів.

    5. Ступінь досліджуваності проблеми. Жанрово-стильову диференціацію сучасної естрадної музики досліджували Д. Бабич, М. Вишневська, О. Сапожник, А. Сохор та інші музикознавці, розкриваючи особливості функціонування естрадної пісні, механізми її популяризації серед слухачів.

    6. Методологічний аналіз наукової літератури в межах досліджуваної проблеми показав, що стан вивчення зазначеної проблеми ще не можна назвати задовільним.

    7. Мета і методи дослідження. Метою даної статті є визначення механізмів популяризації естрадної музики.

    8. Завдання статті: допомогти майбутнім вчителям музики з’ясувати роль музично-естрадного мистецтва в духовному житті людини; розібратися в механізмах впливу естрадної музики на свідомість людини та її популярністі серед слухачів.

    9. Сутність дослідження. На думку українського музикознавця О. Сапожнік, термін “сучасна популярна естрадна музика” є результатом тривалих фахових досліджень й узагальнення накопиченого музично-освітнього досвіду. Це популярна музика, тобто усім зрозуміла й загальнодоступна, така, що користується безумовним визнанням широкого слухацького загалу незалежно від стилю та часу творення [2].

    10. Естрадна музика є одним з жанрів масової музики. Активне поширення її пов’язане, з одного боку, з виконанням функції об’єднання, “усуспільнення” почуттів людей, як найбільш демократичного та впливового в соціальному розумінні, виду музики. З іншого боку, саме масове суспільство має потребу в мистецтві, здатному оперативно реагувати на безперервне зростання та змінюваність його запитів.

    11. Сучасна естрадна музика має свою специфічну мову, оригінальний виконавський стиль. За жанрами – це джаз, рок-музика, авторська (бардівська) пісня, традиційна естрадна музика, поп-музика [3]. Ці жанри естрадної музики об’єднують розважальність, простота сприйняття, демократичність, тяжіння до актуальності проблематики у віршованих текстах пісень, стандартизованість музично-поетичної мови. Яскрава стильова колажність, злиття “сухого” електронного саунду та “соковитих” народних інструментів, взаємодія діджеїв і музикантів, які репродукують класичний джаз, блюз, госпел, фанк тощо сприяють популяризації урізноманітненої палітри естрадної музики.

    12. До найактивніших споживачів продукції масової культури належить молодь, яку прилучають до сфери масової культури практично без її інтелектуальних зусиль. Для сучасної української молоді характернее стихійне, самостійне спілкування з мистецтвом. Саме цим частково пояснюються зміни в музичних ціннісних орієнтаціях молоді, падіння у її свідомості статусу серйозної музики як духовної цінності. Щодо культурного статусу популярного мистецтва, то він зумовлений не стільки мотивами естетичного характеру, скільки загальною соціально-економічною і культурною ситуацією, а також суспільною думкою.

    13. Основні висновки. Таким чином, сьогодні необхідність ефективного існування масової музики, її популярність детермінуються як наявними ринковими умовами щодо розповсюдження тих чи інших творів, так і дохідливістю для слухацької аудиторії. Тому сучасний споживач зорієнтований на ті пісні, які він чує щодня повсюди – у транспорті, на телебаченні, радіо тощо. Тож високохудожні твори, які не мають потужної спонсорської підтримки, залишаються невідомими масовій аудиторії, що призводить до деградації традицій художнього сприйняття.



    15. ЛІТЕРАТУРА

    16. 1. Кравченко А. И. Шлягер / А. И. Кравченко // Культура и культурология: Словарь; [сост. и ред. А. И. Кравченко]. – М. : Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – С. 896.

    17. 2. Сапожник О. В. Музично-естетичне виховання старшокласників (на матеріалі сучасної популярної естрадної музики) : автореф. дис... канд. пед. наук : 13.00.02. / О. В. Сапожник. – К., 2001. – 20 с.

    18. 3. Сохор А. О массовой музыке / А. Сохор // Вопросы социологии и эстетики музыки : Сб. ст. [сост. Ю. Капустин]. – Л. : Сов. композитор, 1980. – Т.1. – С. 234–264.



        1. Карадон Христофор,

        2. 3 курс Інституту психолого-педагогічної

        3. освіти та мистецтв

        4. Науковий керівник: к.пед.н., доцент П.Б. Косенко




    1. ОРГАНІЗАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОГО УКРАЇНСЬКОГО

    2. ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО АНСАМБЛЮ В ШКОЛІ

    3. Як виховати з дитини свідомого громадянина України, високоосвічену та висококультурну особистість, патріота і творця національної культури? Одним із шляхів є залучення школярів до вивчення та виконання найкращих зразків народної інструментальної музики під час позакласної роботи. Це можливо, якщо організувати в школі інструментальний ансамбль народної музики на кшталт традиційних народних гуртів, так званих “троїстих музик”.

    4. Термін “троїста музика” (буквально: потроєна музика, або потроєний скрипаль) в Україні достатньо широко застосовується в побуті і, особливо, в різноманітній літературі по відношенню до традиційних ансамблів танцювальної музики.

    5. Використання числа “три” (троїста) в назві, на перший погляд, повинно було би визначати кількість учасників-виконавців в ансамблі. Так цю назву, зазвичай, розуміли і трактували окремі дослідники народної інструментальної музики, наприклад Г. Хоткевич [3]. Таке просте трактування терміну, можливо, і мало би право на існування, якби не дві обставини: 1) кількість музикантів в троїстій музиці коливається від двох до п’яти осіб і навіть більше як в різних локальних традиціях, так і усередині кожної з них, причому число “три” далеко не найбільш розповсюджене; 2) назва “троїста музика” застосовується до типу ансамблю, який в народі поряд з нею має безліч інших назв, де кількісна ознака ніяк не виявляється.

    6. Характерною рисою всіх традиційних складів цього типу ансамблів є участь в них скрипки – головного інструменту, що визначає троїсту музику як тип за інструментарієм. Її слід, за характерною інтонаційною лінією інструмента і специфічним скрипковим солюванням, простежується навіть в тих ансамблях сучасного складу, де вона реально відсутня.

    7. Ще більш характерне інше. Крім варіабельності складу троїстої музики і кількості її учасників, стабільною залишається чітка диференціація партій. І ось тут число “три” найбільш визначальне. Воно фіксує ясне розмежування функцій: 1) першої, ведучої партії – її головні параметри: а) верхній, мелодичний голос; б) виконавець-скрипаль; в) найбільш з усього ансамблю тут розвинене віртуозне начало, при цьому всі турботи про композицію несе також скрипка; 2) другої партії, її основна функція – виконання мелодико-структурного стрижня або гармонічного кістяка твору; інструменти – друга скрипка, цимбали, кардони (або гітара), бас (басоля, контрабас) або гармонія; 3) третьої партії, що є метро-ритмічним фундаментом ансамблю з поєднанням, нерідко, функції гармонічного басу (спадкоємця давнього бурдону); інструменти – бас, контрабас, барабан, бубон, іноді, в однорідних ансамблях, третя скрипка. Вказані три партії можуть досить різноманітно заповнюватися і розмножуватися за рахунок розширення кількості і видів інструментів, на яких виконавці здійснюють якусь із функцій цієї партії. Такою є, наприклад, роль дудки, сопілки чи флуєрки, яка проходить в ансамблі ніби разом з ведучою скрипкою, але підкреслює, головним чином, віртуозне начало. Аналогічно розгалужуються 2-га і 3-я партії.

    8. За складом інструментів нині різноманітні види троїстої музики можна об’єднати в дві основні групи: а) капели з традиційним складом інструментів; б) видозмінені за рахунок розповсюджених побутових загальноєвропейських інструментів [2, с. 103].

    9. Поступове введення до складу троїстої музики духових інструментів – сопілки, флуєрки, пізніше – кларнету, труби, флейти, тромбону, а також баяну, акордеону, гармошки, що викликало значне посилення звучання і необхідність врівноваження за рахунок загального розширення складу, спричинило появу найкрупнішого різновиду троїстої музики, яка іноді в Україні називається “велика музика”.

    10. Варіативності складу традиційної троїстої музики дозволяє залучити до спільного музикування найбільшу кількість школярів які мають різний рівень музичної підготовки та розвиток здібностей, володіють чи хочуть оволодіти різними музичними інструментами. Організація традиційного інструментального ансамблю в школі сприятиме не тільки активізації творчого потенціалу кожного з його учасників, але й формуванню в нього почуття колективної відповідальності, активної життєвої позиції, адже характерною особливістю троїстої музики є надзвичайне злиття, істинна ансамблевість, єдність капели за самою естетикою функціонування.



    12. ЛІТЕРАТУРА

    13. 1. Іваницький А. Українська народна музична творчість / А. Іваницький. – К. : Муз. Україна, 1990. – 336 с.

    14. 2. Мацієвський І. Ігри й співголосся. Контонація / Ігор Мацієвський. – Тернопіль: “Астон”, 2002. – 172 с.

    15. 3. Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу / Гнат Хоткевич. – Х., 2002. – 288 с.



        1. Юлія Лесик,

        2. 4 курс Інституту психолого-педагогічної освіти і мистецтв

        3. Науковий керівник: А. І. Омельченко,

        4. к. пед. н., доцент (БДПУ)




    1. ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ УЧНІВ НА УРОКАХ МУЗИКИ ЗАСОБАМИ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

    2. У педагогічному аспекті пізнавальний інтерес виступає метою і результатом навчання, “центральним мотивом”, провідним засобом успішного навчання, важливою умовою підвищення ефективності навчально – виховного процесу (В. Б. Бондаревський, А. К. Маркова, Н. Г. Морозова, І. Г. Шапошнікова, Г. І. Щукіна). Як стійка якість особистості пізнавальний інтерес оптимізує процес оволодіння глибокими і міцними знаннями, практичними уміннями і навичками, сприяє загальному розумовому розвитку школярів, формуванню особистості учня, його духовному самовдосконаленню та творчій самореалізації. Розрізняють інтереси: епізодичні та стійкі, широкі всебічні та стрижневі локальні, поверхові та глибокі.

    3. Формування пізнавального інтересу являє собою систему цілеспрямованих впливів, які викликають якісні зміни в тих чи інших характеристиках інтересу і обумовлені змістом навчання, процесом навчальної діяльності та відносинами, що складаються між учасниками навчального процесу. На сьогодні значний потенціал для створення в процесі музично-естетичного розвитку школярів сприятливих умов формування пізнавального інтересу мають інформаційні технології, зокрема мультимедіа (Н. Д. Бєлявіна, М. А. Дергач, Л. М. Масол, В. М. Мацур, Ю. В. Пєтєпін, І. Б. Пясковський, І. В. Сокол, Н. С. Сушкевич, М. М. Ходос, О. А. Лайкоізська, М. І. Чембержі, С. В. Шип, В. В. Штепа та інші).

    4. Під поняттям “мультимедійні технології” ми розуміємо комплекс інформаційній технологій – апаратних і програмових засобів, що надають можливість користувачеві працювати в діалоговому режимі а різними типами інформації (графікою, текстом, звуком, відео), організованими в єдину систему. До апаратних (технічних) мультимедійних засобів відноситься комп'ютер, периферійні пристрої, а також мультимедіа-проектор та інтерактивна дошка. До програмових мультимедійних засобів відносять програмне забезпечення для створення мультимедіа та мультимедійні ресурси (мультимедійна продукція, мережеві ресурси). Під мультимедіа-ресурсом ми розуміємо такий вид електронного ресурсу, в якому скомбіновано декілька типів даних (будь-які сполучення тексту, звуку, графіки, відео та анімації, а також організація гіперпосилань).

    5. Серед мультимедійних ресурсів, призначених для використання у сфері музичної освіти, розрізняють навчальні та тренувально-закріплюючі програми, музичні конструктори, програми для групового музикування, імпровізування та створення: музики (музично-освітні), музичні інтерактивні ігри (навчально-ігрові), музичні електронні енциклопедії (довідниково-інформаційнї).

    6. Пов'язані з новими підходами до художньо-педаго­гічного моделювання уроків, мультимедійні засоби відкривають нові технологічні можливості для педагогіки мистецтва, унікальні перспек­тиви поліхудожнього виховання школярів. Мас-медіа технології порів­няно з традиційним навчанням мистецтв дають низку переваг:

    7. інформаційних (використання електронних ресурсів ІNТЕRNЕТ, гіпертекстів, візуальних і аудіовізуальних матеріалів із фондів і ката­логів музеїв і галерей, що значно збільшує обсяг доступних для школи джерел, створює передумови для укладання фонотек і відеотек);

    8. інтерактивних (розширення масштабу полікультурного спілку­вання, віртуальної взаємодії в умовах глобалізації);

    9. дидактичних (гнучка індивідуалізація навчання, умови для присто­сування до типу сприймання і мислення, темпу художньо-пізнавальної Діяльності кожного учня, через систему завдань різної складності; вико­ристання графічних, музичних редакторів і анімаційних програм для по­шукових вправ у сфері мистецтва, вільного проектування і моделювання);

    10. інтегральних (синтезування вербальної, візуальної, звукової, рухової, тактильної інформації; поєднання абстрактно-логічних, знаково-символічних, предметно-образних форм наочності);

    11. психологічних (підвищення мотивації навчання за рахунок єдності Пізнання і розваги, ігрових стимулів, зацікавлення спецефектами; єдність раціонального та емоційного, свідомого і підсвідомого);

    12. професійно педагогічних (розширення методичного арсеналу вчителів мистецтва, незалежно від професійної кваліфікації і досвіду, демонстрація педагогічних малюнків високої якості, підготовлених кращими фахівцями, створення всеукраїнського фонду обміну методичним Досвідом, матеріалами);

    13. ергономічних (зручний графік роботи, варіативність темпу, компактність систем зберігання інформації);

    14. економічні (зменшення витрат на матеріально-технічне забезпечення мистецької освіти).

    15. Під час практики було розроблено і проведено два уроки із застосуванням електронних засобів навчання, а саме: електронні енциклопедії, педагогічний програмний засіб “Музичне мистецтво”
      (5-8 класи), навчально-ігрові програми (“Видатні композитори світу”, розглянуто можливості використання додаткового програмного забезпечення (програма для створення комп’ютерних презентацій, для роботи зі звуком, зображенням, відео).

    16. ЛІТЕРАТУРА

    17. 1. Новікова Н. В. Компютерна презентація як основа для створення мультимедійного супроводу уроків музичного мистецтва / Н. В. Новікова // Мистецтво та освіта. – 2010. – №3. – С. 25-29.

    18. 2. Освітні технології: [навч.-метод. посібник] / за ред. О. Пєхоти. – К., 2002. – С.24-119.

    19. 3. Питюков В. Основы педагогической технологии / В. Питюков. – 2 изд. – М., 1999. – С.23-57.



        1. І. Логвінова,

        2. 4 курс Інституту психолого-педагогічної

        3. освіти і мистецтв

        4. Науковий керівник: І. В. Дубінець,

        5. к. пед. н., доцент (БДПУ)




    1. ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ МУЗИКИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

    2. Інтерактивний (англ.. взаємодія) означає “здатний до взаємодії, співробітництва, діалогу. (Префікс “інтер”….. у послідовному перекладі з латинської мови означає “перебування поміж”).

    3. Інтерактивне навчання, на думку О. Пометун і Л. Пироженко, – це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретно передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, яких кожний учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність. Головне -- інтерактивні методи створюють умови для між особистісної взаємодії учнів.

    4. Метою інтерактивних технологій навчання є набуття учнями інтер-культурної компетентності – готовності, здатності до комунікатив­ної і кооперативної діяльності, оволодіння комплексом відповідних умінь.

    5. Інтерактивні художньо-педагогічні технології передбачають різні форми організації взаємодії учнів у навчальній діяльності: роботу в парах, трійках, малих і великих групах з використанням методу проектів.. Групова діяльність здійснюється на засадах кооперації. Кооперація (від. лат. соорего – співробітничаю) – форма добровільної організації спіль­ної праці. Академік О. Савченко наголошує, що індивідуальний підхід в умовах класно-урочної системи здійснюється переважно через групові диференційовані завдання з включенням на окремих етапах індивіду­альних. Проте вона зазначає, що на багатьох уроках спостерігається перевага фронтальних видів робіт, невміння вчителя діагностувати можливості учнів і вчасно вносити відповідні зміни до системи завдань. вчасно вносити відповідні зміни до системи завдань.

    6. На уроках музики у загальноосвітній школі з метою формування нави­чок спілкування і взаємодії доцільно чергувати перераховані форми коо­перативної діяльності учнів залежно від поставлених дидактичних і ви­ховних завдань. Групова і колективна робота природно виникає підчас виконання народних обрядів, у процесі розігрування театралізованих діалогів. Підкреслимо, що поступово, від класу до класу, збільшується питома вага групової роботи, адже учні привчаються працювати в команді, отримують елементарні комунікативні навички. Робота в групах сприяє вихованню в учнів толерантності, колективізму, взаємодопомоги, вона стимулює процес художнього пізнання з позиції “Ми”.

    7. Науковою основою проектної технології може слугувати положення Л. Виготського про інтеріоризацію, взаємозв'язок у навчанні внутрішнього із зовнішнім, соціальним, що стимулює і підвищує індивідуальні зусилля, сприяє успішності результатів. До базових елементів методу відносяться: позитивна взаємозалежність (спільні цілі, ресурси, оцінка результатів, необхідність розподілу ролей), праця (що включає лідерство, прийняття рішень, встановлення довіри, взаємозалежність), підтримка і взаємодія у прямих контактах (взаємонавчання, емпатія), міжособистісне спілкування та спілкування у невеликих групах, комунікативність (здатність вирішувати проблемні ситуації, уникати суперечок і конфліктів, дотримуватися консенсусу).

    8. За домінуючим видом діяльності можна виокремити основні типи художніх проектів: інформаційний, дослідницький, практично-творчий, ігровий (або рольовий).

    9. Метод проектів застосовується на етапах уведення в тему (переважно інформаційний тип), розкриття основного змісту теми (дослідницький та інформаційний типи), під час узагальнення теми (ігровий або художньо-творчий типи).

    10. Враховуючи, що повноцінна реалізація методу проектів вимагає ціло­го комплексу соціокультурних компетентностей, радимо якомога раніше починати з елементів цього методу, розвиваючи й ускладнюючи їх пос­лідовно, від класу до класу.

    11. Під час формування малих і великих груп доцільно враховувати спеціаль­ні здібності та естетичні інтереси учнів, їхній попередній художній досвід та знання з різних видів мистецтв (архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, хореографія, театр, кіно).

    12. В результаті впровадження методу проектів підвищується мотивація навчально-пізнавальної діяльності; збагачується емоційна сфера (ефект емпатії – “проживання” емоційно-естетичних почуттів іншого); відбувається систематизація та інтеграція знань, посилюється їх прикладна спрямованість; виховується толерантність у перебігу дискусій, обговорення різних інтерпретацій, версій, трактувань, оцінок; розвивається поліфонічність “бачення” неоднозначних мистецьких явищ; формуються комунікативні навички, досвід діалогового спілкування, вміння працювати у команді в умовах співробітництва і взаємодопомоги (ефект соціалізації), глибше усвідомлюється відповідальність за результат – власний і колективний.



    14. жүктеу/скачать 2.37 Mb.

      Достарыңызбен бөлісу:
    • 1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   19



    ©dereksiz.org 2024
    әкімшілігінің қараңыз
        Басты бет