Том Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5

1. Климов Е. А. Как выбирать профессию. – М. : Просвещение, 1990. -159с.

2. Павлютенков Е. М. Формирование мотивов выбора профессии у учащихся общеобразовательных школ : дисс... д-ра пед. наук: 13.00.01. – Запорожье.

3. Профессиональное самоопределение молодежи, профессиональная карьера / под ред. С. Н. Чистяковой – М. : РАО , 1993. – 89 с.

3 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: А. О. Тургенєва,

старший викладач (БДПУ)
ВПЛИВ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ОСОБИСТІСТЬ ПІДЛІТКА

В умовах тотальної інформатизації суспільства інформаційний вплив набуває глобальних масштабів, впливає на свідомість і відчуття особистості. Інформаційна цивілізація змінює не просто статус інформації, тобто роль її позитивних наслідків, але й різко посилює негативні можливості. Сучасні мас-медіа значною мірою нівелюють соціокультурне відтворення окремої особистості, орієнтуючи її на масове споживання створюваних стереотипів, що підриває основу індивідуальності. Таке явище найбільш характерне для підліткової аудиторії. Тому питання взаємодії особистості підлітків і ЗМІ набуває особливої гостроти. З огляду на це мета нашого дослідження – проаналізувати фактори негативного впливу засобів масової інформації на формування особистості підлітків.

Дослідженню механізмів впливу засобів масової інформації на формування особистості присвятили праці багато науковців. С. Семчуком досліджено вплив реклами на психіку дітей і з’ясовано їх підвищену сензитивність і некритичність до рекламної інформації. С. Кушнарьовим вивчено питання романтизації злочинного життя, яка приводить до захопленості підлітків цією темою і підвищує вірогідність скоєння злочину і входження в злочинні круги. О. Гомбоєвою та Л. Грімак досліджена роль телебачення у формуванні ціннісних орієнтацій підлітків, які зауважують, що телебачення не тільки негативно впливає на психіку дітей, але і відриває їх від реального життя. Відзначимо, що ці автори розглядають і позитивні функції телебачення: інформаційну, рекреаційну і інформаційну. Дослідження, проведені Т. Шахновською, А. Шаріковим, указують на те, що телебачення формує в глядачів Homo probabilis – людину можливу, вірогідну і цей образ, сильно відрізняючись від людини реальної, підвищує внутрішню напруженість особистості.

Новітні тенденції взаємодії ЗМІ та аудиторії особливо помітні в діяльності телебачення, яке відіграє провідну роль у ЗМІ. Воно найсильніше впливає на підлітків, пропонуючи візуальну картинку, яку вони сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам’ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам’яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача. Роль телебачення багатоаспектна і визначальна в багатьох випадках завдяки тому, що воно здатне певним чином „конструювати” специфічну соціальну реальність, беручи участь у формуванні економічної, правової, історичної свідомості, вводячи в повсякденне життя конкретні наукові знання, уявлення, розширюючи аудиторію спілкування.

Комп’ютери і телекомунікаційні технології часто звужують коло особистих, “живих” контактів і роблять відносини між людьми відстороненими. Більш того, завдяки феномену “віртуальної реальності” виникає ситуація, коли людина не здатна відрізнити об’єктивну, оточуючу її реальність від того світу ефемерних цінностей та образів, що виникає завдяки вторгненню в її життя аморальної поп-культури. Телебачення формує у підлітків упевненість у тому, що сильніший завжди правий, свобода – це можливість робити все, що заманеться і т. ін. Телебачення, по-перше, створює такі телепрограми і фільми, де показується, нібито соціальний статус та успіх людини, її щастя та, взагалі, сенс буття, які залежать від тих матеріальних благ і предметів розкоші, якими вона володіє, по-друге, показує те, що є внутрішнім і соціальним табу людини (порнографія, насильство, смерть, страждання інших, злочинність), з метою розбудити всі низькі інстинкти в людині та привернути її увагу до телевізора. Потім у реальному житті людина вже не може обійтися без цих “цінностей”, вона шукає всі можливі шляхи, щоб отримати необхідну суму грошей на їх придбання, це викликає зростання злочинності та падіння моралі у суспільстві. Культ жорстокості, насильства, порнографії, що нині пропагується в засобах масової інформації, особливо на телебаченні та в комп’ютерних мережах, призводить до неусвідомленого бажання підлітків наслідувати його, сприяє закріпленню подібних стереотипів поведінки в їхніх власних звичках і способі життя, знижує рівень граничних обмежень і правових заборон, сприяє появі негативних норм поведінки в суспільстві, що, в свою чергу, відкриває шлях до втрати морально-ціннісних установок, до правопорушень.

Таким чином, засоби масової інформації є найвпливовішим чинником формування особистості, її внутрішнього світу. Інформація, яка часто має негативний характер, іноді повністю заповнює внутрішній світ підлітка, і тому все актуальнішою стає потреба звернення мас-медіа до гуманістичних цінностей людського буття.

1. Бондаровська Н. Вплив реклами на людину: нариси / Н. Бондаровська // Психолог. – 2007. – № 30 (270). – С. 3–55.

2. Боришполець О. Чинники впливу засобів масової інформації на аудиторію / О. Боришполець [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=64&c=1448.
Єлизавета Костолович,

2 курс Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: К. В. Петровська
ІНТЕРАКТИВНІ ФОРМИ ТА МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ / CНІДУ СЕРЕД УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

У наш час здоров’ю людства загрожує СНІД. У зв’язку з цим, актуальним питанням сьогодення є вивчення тих форм та методів профілактики та розповсюдження СНІДу, які будуть ефективними для впливу на сучасну цільову аудиторію. Питома вага наукових досліджень, просвітницько-профілактичних програм, заходів, повинна припадати на учнівську молодь. Цю діяльність необхідно спрямовувати на інформування дітей та молоді про наслідки небезпечної поведінки, вироблення навичок ставлення до власного здоров’я.

Проблема пошуку форм та методів профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді не є новою для науковців. У працях О. Балакірєвої, О. Вакуленко, Л. Ващенко, Л. Жаліло адаптовано до українського контексту міжнародні концептуальні засади сприяння здоров’ю як теоретичній основі формування здорового способу життя. Зарубіжним вченим М. Смітом було розроблено структуру соціальної установки при виборі форм та методів реалізації профілактичної програми. Описуючи цю структуру, він виділив три її компоненти: когнітивний, афективний та поведінковий. Вплив на окремі компоненти установки, передбачає використання найрізноманітніших форм та методів профілактики [1; с. 4]. Д. Дін виділив такий метод профілактики СНІДу серед учнівської молоді, як “зустріч”. На його думку, цей метод вирішує цілий комплекс завдань, зокрема профілактики соціально-обумовлених захворювань у групах [2; с. 6].

Вітчизняні теоретики та практики О. Безпалько, Н. Заверико, Н. Зимівець, Т. Журавель та інші запропонували нові соціально-педагогічні технології формування здорового способу життя дітей та молоді. Вони зазначають, що під час реалізації просвітницько-професійних програм та проведення окремих заходів спеціалістами соціальної сфери необхідно частіше звертатися до інтерактивних методів. З огляду на актуальність означеної проблеми метою нашого дослідження ми обрали визначення найбільш ефективних форм та методів профілактики ВІЛ / СНІДу серед учнівської молоді.

Спеціалісти соціальної сфери використовують широкий арсенал форм та методів просвітницько-профілактичної роботи у галузі формування здорового способу життя. Дослідники зазначають, що зараз спостерігається тенденція до зміни стилю роботи цих фахівців щодо поступового розуміння низької ефективності пасивних методів та переході до активних [1]. До пасивних методів просвітницько-профілактичної роботи можна віднести: лекцію, бесіду, дискусію, профілактичний семінар. Всі ці методи безперечно мають вплив на аудиторію, однак використання їх у “чистому вигляді“, без поєднання з інтерактивними методами знижує відсоток засвоєння інформації аудиторією.

Відомо, що до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи, що організовують процес соціальної взаємодії, на підставі якого в учасників виникає певне “нове“ знання, що зародилося безпосередньо в ході цього процесу взаємодії, або стало його результатом [3]. До них належать тренінги, рольові ігри, флешмоби, відеолекторії, акції.

З метою підтвердження ефективності впливу інтерактивних методів на формування навичок здорового способу життя, 1-го грудня у всесвітній день боротьбі з ВІЛ / СНІДом Інститутом соціально-педагогічної та корекційної освіти було проведено соціально-педагогічну кампанію “Студенти проти ВІЛ / СНІДу”. З метою виявлення рівня обізнаності учнівської молоді з проблеми ВІЛ / СНІДу, інформування молоді про наслідки небезпечної поведінки, вироблення навичок ставлення до власного здоров’я було проведено тренінгові заняття, кінолекторій, флешмоб, конкурс соціального плакату, соціальну рекламу. На завершення кампанії волонтерський загін провів акцію “Зупинимо СНІД, доки він не зупинив нас“.

Після проведених заходів, у ході соціального опитування, нами було виявлено, що інтерактивні форми та методи профілактики ВІЛ / СНІДу є більш цікавими, доступними та ефективними.

1. Активні методи просвітницької діяльності у профілактиці ВІЛ / СНІДу та ризикованої поведінки : посіб. для спец. приймальників-розподільників, притулків для неповнолітніх та виховних колоній / [О. В. Безпалько, Н. В. Зимывець, І. В. Захарченко та ін]; за заг. Ред. Р. Х. Вайноли, Т. Л. Лях – К. : ТОВ “ДКБ “РОТЕКС“, 2007. – 190 с.

2. Лях Т. Л. Використання інтерактивних методів у програмах з формування здорового способу життя / Т. Л. Лях, Т. В. Журавель //Основи громадського здоров’я: теорія і практика: навч.-метод. посіб. / [Т. П. Авельцева, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько]; за заг. ред.О. В. Безпалько. – Ужгород : ВАТ “Патент”, 2008. – С. 152-216.

3. Гуревич К. Г. Профилактика ВИЧ / СПИДа в молодежной среде // М. : учебное пособие для студентов педагогических вузов. – 2006. – С. 5.

3 курс Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Петровська К. В. 
Специфіка Гендерних відносин у неформальних молодіжних об’єднаннях

Формування певного способу життя молоді в тому числі й такого, невід’ємною частиною якого стає високий рівень гендерного виховання, відбувається за тими ж закономірностями розвитку індивіда, за якими здійснюється процес соціалізації особистості взагалі, а також визначаються гендерні стереотипи у процесі виховання цієї особистості. Стереотипи гендерної поведінки в молодіжній субкультурі помітно відрізняються від загальноприйнятих, тому що субкультура характеризується протестом проти норм прийнятих в суспільстві. Тим більше, що в час історичних змін змінюються доти поширені цінності, переконання, в т.ч. приписи щодо належної гендерної поведінки. Ці ж процеси відбуваються і в неформальних об’єднаннях, де зі зміною суспільних норм змінюється протест проти цих норм.

Взагалі гендерні стереотипи є прикладом соціально схвальної або соціально припустимої поведінки. І тому, сформований гендерний стереотип відповідно до існуючих у суспільстві нормам є показником становлення особистості молоді і здатності до встановлення конструктивних взаємин з протилежною статтю.

Проблема гендерних відносин в соціумі розкрита багатьма дослідниками: А. Габиані, М. Голоднюк, А. Звербули, П. Кочетковою, Т. Линник, Б. Маньковским, Т. Машек, Т. Явчуновською. Однак питання гендерних відносин в неформальних молодіжних об’єднаннях практично не досліджувалась. Лише окремі спроби теоретично описати ці явища можна знайти у працях деяких сучасних соціологів С. Свірідова та О. Омельченко.

З огляду на актуальність означеної проблеми метою нашого дослідження стало визначення специфіки гендерної поведінки в неформальних молодіжних об’єднаннях.

В різних субкультурах гендерна роль має свої особливості. Так рокери, металісти та байкери це суто мускулінні об'єднання, однак не ізольовані від фемінних проявів, в основному зовнішніх: взуття на високій платформі, куртки, штани. Спостерігається прихильність до фемінних норм атрибутики: браслетів, сережок, довгого волосся. Але ці ж атрибути в інші історичні часи вважались притаманними як чоловікам, так і жінкам. Сережки – частий атрибут корсара, козака, і на сьогодні є не тільки елементом субкультури, але й стильовою ознакою певної національності: ромів, іспанців [2, с. 70]. З цього виходить, що мускулінні цінності – сила, витривалість, “не солодка” зовнішність, і, ні в якому разі гламурність в фемінних проявах, пройшовши адаптаційний період у неформальному об’єднанні, помітно асимілює.

Є деякі характерні особливості гендерної поведінки і в агресивних субкультурах. Це субкультури скінхедів, футбольних фанатів і гопників. Скінхеди мають чіткий еталон жіночої поведінки: жінка повинна бути вірною жінкою, люблячою матір’ю, опорою чоловіку і піклуватися про здоров’я майбутніх дітей. Крім того, скінхеди – переважно чоловічий рух, і дівчат у ньому небагато. Ті, що є, умовно діляться на три групи: алкобонки (товаришують і спілкуються із скінхедами), ідейні дівчата (ведуть роботу з агітації, залучення до руху нових членів) та бойовики (обирають чоловічу лінію поведінки, займаються спортом та єдиноборствами). Тут гендерні ролі асимілюють, і за висловом А. Азімова, з'являється середня стать [1, с. 120]. Так скажімо дівчина скінхед, дуже часто голить голову, носить камелоти, підсукані джинси і т.п. атрибутику, і в разі необхідності, б'ється нарівні з хлопцями.

Цікавий прояв гендерних ролей можна зустріти в субкультурах готів та емо. У готів відбувається синтез гендерних ролей не при домінуючому мускульному початку. У субкультурі прийнято на рівні макіяжу і одягу домінуючий початок фемінних базових моделей. Так, готи використовують фасон одягу, основними елементами якого є мереживо, рюші, панчохи; застосовують макіяж, який раніше використовували і чоловіки й жінки, а сьогодні – лише жінки [3].

Як можна помітити, субкультури це велике культурне та під культурне поле, де часто гендерні ролі маркуються інакше, ніж то, як це розуміє середньостатистична людина. Так відбувається несвідома, асиміляція в домінуючу гендерну роль в тій чи іншій субкультурі.

Отже, гендерного розмежування в субкультурах майже немає, оскільки як чоловікам так і жінкам притаманні спільні риси в манерах поведінки, стилі одягу, а в деяких субкультурах і макіяжу, що робіть їх рівними в своїх правах. І навіть у агресивних субкультурах, якщо ти представник певної субкультури, то немає значення чоловік ти чи жінка, и “свої” ніколи не скривдять “своїх”.

1. Бендас Т. В. Гендерная психология : учеб. пособие. / Т. В. Бендас – СПб. : Питер, 2006. – 431 с.

2. Свиридов С. А. Молодежные субкультуры. Взгляд изнутри. / С. А. Свиридов. Издательский дом “Бия”. – 2009. – 188 с.

3. Омельченко Е. Гендерные отношения в молодежной среде // Интервью с социологом, 2010

4 курс Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: Н. М. Захарова,

к. пед.н., доцент (БДПУ)

Сучасне міжнародне співтовариство занепокоєно проблемами дискримінації та соціальної ізоляції найменш захищених груп населення, тому виховання толерантного, доброзичливого ставлення до них набуває особливої актуальності. Толерантність є основою демократії, до якої прагне багато країн. В Україні, незважаючи на прийняті закони про громадські права та свободи, діти обмежених функціональних можливостей нерідко стикаються з низкою суспільно-небажаних стереотипів, їх часто вважають такими, що відрізняються від решти суспільства.

У нашій державі зареєстровано 442,6 тис. дітей з особливими потребами, що складає 2,4 відсотка від загальної кількості дитячого контингенту в Україні, умови виховання та навчання яких не завжди відповідають потенційним можливостям їхнього здоров’я, вимогам суспільного життя.

Сучасний стан вивчення проблеми інклюзивної освіти, впровадження її в нашій країні знаходяться на початковому етапі розвитку. Зазначена проблема розглядається в теорії та практиці соціально-педагогічної роботи: М. Воронін, Л. Даниленко, С. Єфімова, А. Колупаєва, А. Крикун та інші. В той же час й питання терпимості, толерантного ставлення до людей обмежених функціональних можливостей є сьогодні вкрай актуальним і висвітлено в дослідженнях P. Валитова, В. Жанкелевича, В. Золотухіна, Ж. Лессэ, А. Мчедлова, Э. Нарагхи, В. Тішкова, Б. Уільяма.

Сутність толерантного ставлення суспільства до людей з вадами розвитку й життєдіяльності розкрито в Декларації принципів толерантності ЮНЕСКО (16.11.1995р.) і визначено як активне ставлення до дійсності та таке суспільне явище, що формується на засадах визнання універсальних прав і свобод людини як основної норми поведінки всіх людей.

Враховуючи актуальність впровадження інклюзивної освіти в Україні. метою дослідження визначено: теоретично обґрунтувати та розробити соціально-педагогічну програму з формування в учнів толерантного ставлення до дітей з особливими потребами в умовах інклюзивної школи.

З метою вивчення стану обізнаності школярів з досліджуваної проблеми нами було проведено констатувальний етап педагогічного експерименту. В експериментальному дослідженні прийняло участь 72 респонденти 6-их і 9-их класів. Аналіз проведеного анкетування дозволяє зробити висновок, що старшокласники не проти того, щоб у їхньому класі навчалася дитина з особливими потребами, але молодші учні виявилися не готовими до цього. Відповідно до цих результатів нами було укладено соціально-педагогічну програму “Формування толерантного ставлення до дітей з особливими потребами”, змістом якої прогнозувалося вирішення поставленої проблеми: для учнів 9 класів розроблено інформаційно-просвітницький блок з теми “Інклюзивна освіта”; для учнів 6-х класів – систему соціально-педагогічних тренінгів з питань усвідомлення толерантного розуміння та прийняття у свій колектив дітей з особливими освітніми потребами.

В умовах сучасних глобалізаційних процесів інклюзивна освіта приходить на зміну сегрегаційної та індивідуальної моделей навчання, соціалізації неповносправних дітей. Оскільки, беззаперечним є визнання виховання ефективним засобом впливу на формування у підростаючого покоління соціально бажаного ставлення до дітей обмежених можливостей, особливо важливою є роль соціального педагога у донесення до дитячої свідомості соціальних цінностей, норм і правил встановлення та розвитку толерантних відносин в учнівському середовищі, організації доброзичливого спілкування, запровадження спеціальних методик соціально-виховної роботи.

1. 
   Гаврилова Е. В. Проблема толерантности и пути ее решения в школьном пространстве/ Е. В. Гаврилова // Социальная педагогика. – 2010. – № 1.
   
2. 
   Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні” від 21 березня 1991 р. – №875.
   
3. 
   Колупаєва А. Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення / А. Колупаєва // Практика управління закладом освіти. – 2010. – №4. – С. 8-12.
   

4 курс Інституту соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Науковий керівник: Величко О. М., асистент (БДПУ)

Сучасні ринкові відносини у сфері культури обернулися великими негативними наслідками для молоді. Саме тому вдосконалення діяльності соціальних інститутів з організації дозвілля та формування культурно-дозвіллєвих запитів молоді сьогодні є актуальною проблемою, а її вирішення повинно відбуватися активно за різними напрямами.

Значний вклад у науковий аналіз теорії і практики культурно-дозвіллєвої діяльності значний вклад внесли С. Іконніков, І. Ільїнський, І. Коп, В. Лисовський та інші, дослідженням дозвілля молоді займалися Г. Пруденський, Б. Трушин, В. Петрушев, В. Пименов, А. Гордон, Є. Соколов та інші. До проблеми, що розглядається нами, близькі роботи з саморозвитку і самореалізації особистості у сфері дозвілля О. Бєляєва, А. Каргіна, Т. Бакланова, з питань психології особистості Г. Андрєєва, А. Петровського та інших. Але деякі аспекти цієї проблеми залишаються на стадії вивчення та розробки.

Метою нашого дослідження є висвітлення особливостей формування культурно-дозвіллєвих запитів молоді та організації молодіжного дозвілля в умовах культурно-дозвіллєвих центрів.

Вільний час є одним з важливих засобів формування особистості молодої людини. Він безпосередньо впливає на виробничо-трудову сферу діяльності, бо в умовах вільного часу найсприятливіше відбуваються рекреаційно-відновлюючи процеси, що знімають інтенсивні фізичні і психічні навантаження [1, 3, 4].

Будучи частиною вільного часу, дозвілля притягує молодь не регламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднувати фізичну та інтелектуальну діяльність, виробничу та ігрову. Для значної частини молодих людей соціальні інститути дозвілля є провідними сферами соціально-культурної інтеграції і особистісної самореалізації. Проте, усі ці переваги дозвіллєвої сфери діяльності поки ще не стали надбанням, звичним атрибутом повсякденного життя молоді [1, 5].

Якщо проаналізувати систему пріоритетного дозвілля молоді, то виявляється, що інтелектуальні форми дозвілля посідають лише третє місце, а перше – пасивні форми. Це може бути зумовлено тим, що зараз практично єдиним засобом, який забезпечує широкий доступ абсолютної більшості молоді до художніх цінностей вітчизняної та світової культури, стало телебачення і інтернет, наявністю яких ніяк не здивуєш сьогодні. Однак, це відразу відбилося на структурі вільного часу молодих людей, найбільша кількість яких проводить свій вільний час біля екранів телевізорів та в чатах [2, 3, 5].

Практика організації молодіжного дозвілля показує, що найпривабливішими формами для молоді є музика, танці, ігри, ток-шоу, КВК, проте, не завжди культурно-дозвіллєві центри організовують свою роботу, виходячи з інтересів молодих людей. Саме тому потрібно не лише знати сьогоднішні культурні запити молоді, передбачати їх зміну, але й уміти швидко реагувати на них, вміти пропонувати нові форми і види дозвіллєвих занять.

Сучасні культурно-дозвіллєві центри виступають як місце певної концентрації соціально-культурної діяльності людей у сфері дозвілля. І вони постійно повинні піклуватися про якісне поліпшення змісту і форм своєї діяльності, про створення позитивного культурно-дозвіллєвого середовища. Для того щоб цього досягти, необхідно відмовитися від заорганізованості, одноманітності і шаблонності культурно-дозвіллєвих форм, в основу діяльності покласти структуру і характер запитів сучасної молодої людини, постійно прагнути розробляти і включати в практику нові, нетрадиційні і нестандартні форми розваг, освіти, спілкування, творчості [2, 3, 4].

Таким чином, у наш час відбувається поступовий розвиток позитивних тенденцій зі створення культурно-дозвіллєвого середовища, адекватного сучасним соціально-культурним потребам суспільства, а культурно-дозвіллєві центри повинні стати осередками формування культурно-дозвіллєвих запитів молоді, що буде позитивно впливати на характер і зміст усієї діяльності з організації дозвілля і викликати в молоді потребу активної участі в ній.

1. Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени / Б. Грушин. – М. : Профиздат, 1980. – С. 5-27.

2. Калинин И. Клубный клубок / И. Калинин // Встреча. – М., 1998. – № 6, №7. – С. 13-15.

3. Калинин И. Клубные парадоксы / И. Калинин // Встреча. – М., 1996. – № 5. – С. 19-21.

4. Петрова З. Методологія і методика соціологічних досліджень культурно-досуговой діяльності : навч. посіб. / З. Петрова. – М. : МГИК, 1990. – С. 92-108.

5. Скрипунова Е. О предпочтениях городской молодежи / Е. Скрипунова, А. Морозов // Социс. – М., 2002. – № 1. – С. 105-110.